CC BY
10
a separate significant place within intimate lyrics. We mean the songs about mother. The purpose of this article is to analyse them.
The characteristic features of M. Tkach's image of mother (such as sacrality, melancholy, didactism, etc.) are highlighted in this article and it is also proved that the image of mother is the axis of rotation of so-called «mother's world» - one of the main concepts of M. Tkach's poetry.
M. Tkach traced the origins of the idea of Ukrainian patriotism from parents' house. But it must be noted that the image of father is rare in M. Tkach's poetry, as well as the generalized image of parents, in contrast to the image of the parents' doorstep, for example. All the life ways lead Tkach's lyrical hero from home, in other words - from mother (the images of home and mother are often superimposed), or back home, into mother's world.
The «mother's world» metaphor is poet's true imaginative achievement. It is hard to find more appropriate image to describe the completeness of patriotic feelings of lyrical hero. On the one hand, the poet often compares Ukraine with mother, on the other - mother is the most important part of the inner life of lyrical hero. This part is in the centre, the most precious memories of lyrical hero (of his native village and his childhood) are structured around it. They are mother-centred, so the lullaby is called mother's and the house is called mother's and the well too.
M. Tkach presents the native land as the place unique in different meanings (geographical, cultural, personal, etc.). In such a way he talks about mother, what is emphasized by using the construction «only mother» and others like that. But the main thing we must admit is the uniqueness ofM. Tkach's songs about mother as the literary and musical phenomenon.
Key words: song, image of mother, «mother's world», sacrality, folklore.
УДК 82.0(477)
В. В. Дуркалевич
КВАЗ1НАУКОВИЙ СЕКОНД-ХЕНД СУЧАСНОГО Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВА: ФАЛЬСИФ1КАЩЙНО-ПЛАГ1АТШ СТРАТЕГИ
У статт1 досл1джено особливост1 розгортання I модифтаци автометаописововог й авторефлекстно'г активност1 як окремого типу Iнтелектуальних практик, покликаних монторувати й коригувати лтературознавчий процес на р1вн1 теоретико-методолог1чних й цттсно-етичних аспектгв. За допомогою кейс-методу показано деструктивн спроби входження у поле культурног продукци.
Клю^о^^ слова: авторефлекЫя, автометаопис, украгнське лтературознавство, монторинг, плаг1ат, культурна практика, теор1я I методолог1я лтературознавчих дослгджень.
DOI 10.34079/2226-3055-2019-12-21-28-37
Семютичний тдхщ призвичшв розглядати культуру у категорiях знаюв, текспв i мов. Для цього ж тдходу характерним е розумшня культури як складно! та динамiчноi системи, яка постшно самооргашзовуеться й реоргашзовуеться шляхом актуалiзащi розмштих практик метаопису й автометаопису. У запропонованш статп
спробуемо звернути увагу на особливостi розгортання семiози на рiвнi укра!нського л^ературознавчого процесу й автометаописових практик як своерщних полiв критичного спостереження. Таке дослщження покликане, з одного боку, реактуалiзувати тезу С. Павличко про мiф нетеоретичностi лiтературознавчого твору, з шшого, - пiдтвердити слушнiсть !! мiркувань щодо смислотвiрного i критичного характеру л^ературознавчого дискурсу [8].
Мета статп полягае у показi особливостей конституювання авторефлексiйного дискурсу у сферi пострадянського укра!нського лiтературознавства як окремо! культурно! практики. До основних завдань дослщження належать: реконструкщя проблемно-тематичних, риторичних i стратегiчних домiнант згаданого дискурсу; аналiз його динамiки та з'ясування його основних функцiй.
Дискурсивнi поля автометаописових практик нашаровуються передусiм навколо л^ературно-критично! (йдеться тут, зокрема, про тематичш добiрки статтей на сайтах «Л!такценту» або «Читомо»), юторико-л^ературно! (Див., зокрема, науковi розвiдки, умiщенi в збiрнику «Нова iсторiя укра!нсько! лггератури» (2005), що друкувалися протягом 2001-2004 рр. у часопис «Слово i Час») й теоретико-методолопчно! проблематики, представлено! у працях С. Андруав, Г. Грабовича, Р. Гром'яка, Т. Гундорово!, Л. Демсько!-Будзуляк, С. Павличко, I. Фiзера та iн. У рамках запропоновано! статтi зосередимося на розглядi останньо! зi згаданих сфер.
У сво!х текстах i публiчних виступах Я. Грицак часто наголошуе на особливому статус науково! спадщини I. Лисяка-Рудницького, передуам на унiкальнiй проблемно-тематичнiй сконденсованостi його праць, а вщтак невичерпностi !х iнтерпретацiйного i дiалогiчного потенцiалу у контекст укра!нсько! юторюграфп. Подiбну, у типологiчному плаш, роль вiдiграють в украшськш наущ про лiтературу напрацювання С. Павличко. Показовим прикладом може тут слугувати !! стаття з 1993 р. тд назвою «Методологiчна ситуацiя в сучасному укра!нському лiтературознавствi». Згадану статтю можна розглядати як своерiдний дiагностично-прогностично-рекомендацiйний скрипт, за яким розгортатиметься функщонування укра!нського лiтературознавства як структурного елемента наукового поля й поля культурно! продукцп. Цшавим е й те, що засигналiзованi у статп проблеми, пов'язанi iз процесами л^ературно! й л^ературознавчо! деканошзацп, методолопчно! переорiентацii й риторично! рещентифшацп стануть своерщною структурною матрицею, яка значною мiрою формуватиме рамки й змiст розгортання авторефлексивного дискурсу та його репрезентащйних модифшащй - вiд оглядово-пщсумкових («Укра!нське лiтературознавство у контекстi св^ово! культури XX столiття: тенденцп розвитку, проблеми функщонування, дискурсалiзацiя» Р. Гром'яка) через перюдизащйно-мапувальш («20 рокiв незалежного л^ературознавства: здобутки та втрати» Л. Демсько!-Будзуляк) до концептуально-етiологiчних («Методолопчний тиск» Т. Гундорово!) й дихотомiчно-метафоричних («Сучасне укра!нське лiтературознавство: тексти i контексти» С. Андрусiв). Оперування контекстуально-горизонтальною перспективою аналiзу веде до дихотомiчноi характеристики ландшафту сучасного укра!нського лггературознавства, його подiлу на двi основш методологiчнi «зони»: традицiйне (колонiальне / тотал^арне / радянське / академiчне / монометодологiчне) та новаторське (постколошальне / посттоталiтарне / укра!нське / штерпретащйне / полiметодологiчне) [1, с. 48]. Своею чергою, перспектива контекстуально-вертикальна стае своерщним методологiчним анамнезом, що вщсилае до вiдмiнних культурних й штелектуальних досвiдiв, просторiв i практик, вiдтак до твердження про теоретико-методолопчну варваризацiю Заходу [3, с. 17].
Важливим моментом у конституюваннi авторефлексивностi л^ературознавчого дискурсу стало також питання iнституцiоналiзацiï лiтературознавства як системи академiчних практик й стану i статусу академiчноï шституцп як тако'1. Симптоматичними у цьому плаш виявилися позицп дiаспорних гумаштарив, якi акцентували на важливосп та перспективностi унiверситетського лiтературознавства, спираючись при цьому на вiдмiнне розумшня украшських реалiй. Вiдтак поряд з оптимютично-дефшггивним твердженням про те, що мiсце фшологл «у стiнах академiчних установ. Захищена тут академiчною свободою, вона може розвиватись i як наука, що змагае до одного онтолопчного визначення. Тут i тшьки тут ш гарантований високий iнституцiйний статус, тут вона sine qua non» [11, с. 9], звучить скептично-реалютичний голос, згщно iз яким, в шституцшному планi «наша гумашстика взагалi, а лiтературознавство зокрема, переживають глибинну застiйну кризу, розв'язки яко'1 поки що не видно навт на обрп» [2, с. 11]. Йдеться тут передуам про вщсутшсть системних реформ у сферi культурно'1 полiтики й гумаштарно'1 освiти, а також про брак посутшх змш на рiвнi полiтики кадрово'1. Про деструктивш постколонiальнi особливостi украшських академiчних реалiй писалося як для внутршнього вжитку («Сучасне украшське лiтературознавство: тексти i контексти» С. Андрусiв), так й для штелектуального експорту («Wspôlczesne literaturoznawstwo ukrainskie: sytuacja nieustaj^cego «miçdzy» С. Андрусiв), з акцентом на корупцп, що «руйнуе увесь украшський суспiльний органiзм» [16, с. 66].
У сферi зацiкавлень метаописових практик, котрi можна розглядати i як своерщний монiторинг добростану вiтчизняного академiчного поля, не могли не з'явитися питання етичного й цтшсного характеру. Згадувана вже стаття С. Павличко виявилася знаковою й у цьому плаш. Для ще'1 дослiдницi л^ературознавство - це, з одного боку, частина глобального культурного знання, яке вимагае вiд кожного окремо взятого адепта науки самостшного i свщомого його освоення, з iншого, - дiалогiчна i критична практика спшьноти, спрямована на витворення iнтелектуального простору, де вщбуваеться невпинне продукування i циркулящя нових смислiв. На думку авторки: «Можлива нетеоретичнiсть лiтературознавчого твору - мiф. I справа не в тому, щоб у кожнш невеликiй статтi викладалася теорiя, важливо, щоб у ïï автора був певний фшософський свiтогляд, вiзiя з загальних питань науки» [8, с. 485]. Ситуащя, однак, починае набувати критичного характеру тод^ коли засада «нетеоретичносп л^ературознавчого твору» виходить далеко за меж1 «невелико'1 статтi» i здобувае статус спочатку спорадичного, а згодом й системного явища. Показовою у цьому плаш можна вважати гучну полемшу, що розгорнулася свого часу навколо докторсько'1 дисертацп П. 1ванишина. Ïï текстуальна презентацiя знайшла свое вiдбиття, зокрема, на сторшках квiтневого випуску часопису «Критика» за 2007 р. тд промовистою назвою «Фабрикування науки» [10], де автора дисертацп звинувачували, серед шшого, у новш гiбриднiй, советськонацiоналiстичнiй iдеологiзацiï л^ературознавства (Г. Грабович); втратi критерiïв науковосп, розмиваннi меж мiж наукою та щеолопею, дилетантському розумiннi фiлософських щей (Т. Гундорова); нефшолопчному характерi роботи, вщсутносп широкого свiтового iсторико-лiтературного контексту, пол^ичнш риторицi, далекiй «вiд об'ективности i наукового пiдходу» (М. Гольберг); вщсутносп новизни (С. Пролеев); псевдонауковш термiнологiчнiй еквiлiбристицi (Й. Петровський-Штерн); свщомш i цiлеспрямованiй еклектизацiï методологiчноï бази дослщження (С. Захаркiн); саморобному лiтературознавчоподiбному жаргонi (Т. Кознарський). Своею чергою, 2018 рiк став знаковим у плаш виявлення й обговорення науково'1 нечесностi на масову скалю (64 % вщсотки плагiату [5]), якою виявилося чергове дисертацшне дослiдження,
цього разу Д. Дроздовського. Подiя набула не тшьки загальноукрашського, але й мiжнародного розголосу [4]. Важливим, однак, видаеться у цiй ситуацп не стшьки сам факт скоеного, бо вш, на превеликий жаль, не поодинокий, але його масштаби й, що надзвичайно суттево, засигналiзований стан системно-iнституцiонального провокування i толерування плапату: «У нашому ж суспшьста плагiат е способом кар'ерного зростання, безвiдповiдальностi i терпимосп» [12]. Вщтак з'являються надзвичайно влучнi, бо з глибоким дiагностично-пiзнавальним й iнтерпретацiйним потенщалом, метафори «^русу» й «раку», яю, з одного боку, вражають i роз'щають «украшську науку, зокрема гумаштарну» [12], а з iншого, -показують брак нетолерантностi до плапату.
Виникае, отже, питання, чи вiрус фабрикування науки i рак академiчноï недоброчесностi вражають передусiм тексти, що претендують на статус докторських дисертацш, чи пiдвладнi 1'м також тексти, яю продукуються у рамках ритуалу кандидування у кандидати (передуам фшолопчних наук)? Аби бодай частково вщповюти на цi запитання, скористаемося кейс-методом i переглянемо три статп, безпосередньо чи опосередковано присвячеш творчостi А. Хцюка (тексти написанi одним автором i з'явилися протягом 2017-2019 рр. у журналi «Молодий вчений»). Вибiр текстiв, звiсно, невипадковий. Тематика багатокультурносп, пограниччя, пам'ятi сприяе багатоаспектнiй контекстуалiзацiï' Хцюково'1' дилогл як у польськш, так i в украшськш гумашстищ (Див., напр., книги Б. Жонголович «Andrzej Chciuk. Pisarz z antypodow» (1999); О. Сухомлинова «Етнокультурний дискурс у лiтературi польсько-украшського пограниччя ХХ стшття» (2012); В. Дуркалевич «У пошуках наративно'1' iдентичностi: шдивщуальний мiф у творах 1вана Франка, Анджея Хцюка i Бруно Шульца» (2015)). Вщтак спроба пошуку власного мюця на добре окресленiй вже мат хцюкоцентричних студiй мала б вирiзнятися неабиякою оригiнальнiстю у плаш постановки запитань та способiв ïx розв'язання. Як радить собi iз такими викликами авторка статей у «Молодому вченому»?
У статтi «(Не)наше мiсто: конкуруюча пам'ять про мiжвоенний Дрогобич у польськiй та украшськш лiтератураx» авторка заявляе, що аналiзуватиме лтературу, але для зiставлення використовуе белетризовану прозу А. Хцюка, яку називае «повютями», спогади-штерв'ю Г. Гринберга, спогади й статп авторiв, прiзвища й працi яких не називае. У рубрищ «Постановка проблеми» авторка вщсилае до статистичних даних, замщених у працi «Нариси з юторп Дрогобича», зазначаючи, що йдеться про нацюнальшсть: «Згщно з переписом 1921 р., населення мюта налiчувало 26 756 оаб, з яких 44,3 % становили евре'1', 31 % - поляки, 24,4 % - украшщ та незначна кшьюсть представниюв iншиx нацiональностей [4, с. 152]» [13, с. 304]. Однак, коли подивитися у вказане джерело, то виявиться, що тако'1' шформацп там немае! У «НарисЬ» на с. 153 (не 152, як це подае авторка статп) йдеться не про национальности, але про в1роспов1дання, а оригшальний текст мае такий вигляд: «Згщно з переписом 1921 р., населення Дрогобича складало 26 тис. 756 чол. Римо-католиюв нараховувалось 8 тис. 265 чол. (31 %), греко-католиюв - 6 тис. 513 чол. (24,4 %); евре'1'в - 11 тис. 833 чол. (44,3 %) населення. Незначна кшькють жшешв належали до шших конфесш» [7, с. 153]. Намагаючись на власний споаб переказати (?) прочитане в однш iз праць А. Вольдана (?), авторка пише: «На думку дослщниюв, таке загальне уявлення про життя в Галичиш було нав'язане ще пашвною Авс^ею i розглядало монарх^ як Космос, «мозшку народiв», що мирно спiвiснують пщ владою доброго цiсаря, який забезпечуе сво'1'м мешканцям врегульоване i безпечне юнування» [13, с. 304]. Авторка подае джерело переказаного (?) нею фрагменту: у списку л^ератури пщ позищею номер дев'ять до ïï «статтi» фiгуруе праця «Mit Galicji
w prozie polskiej». Пошуки першоджерела показують, однак, що праця А. Вольдана називасться «Mit Austrii w literaturze polskiej», де на с. 106 мютиться наступний фрагмент: «Лiтературi мiжвоeнного перiоду нечужим також е уявлення про давню Австрiю як космос, який пропонуе сво'1'м мешканцям врегульоване й безпечне юнування» [17, с. 106]. Жодних, отже, «нав'язувань», i жодно'1' «пашвно'1 Австри» тут немае. До перекручень, спотворень i фальшувань вдаеться авторка статп й тод^ коли вiдсилае до монографп К. Котинсько'1' (?), бо у списку л^ератури пiд сьомою позицiею вказуе працю «Lwow. O odczytaniu miasta na nowo». За ïï словами: «У мiжвоенний перiод патрiотична нащональна пам'ять Дрогобича (sic!) була змушена враховувати нове розумiння iдентичностi, яке проголошувало ïï не однозначною i незмшною константою (sic!), а навпаки, розглядало ïï як вшьний конструкт, де 1нший розцiнювався як «чужий», «дикий», «гiрший» [13, с. 306]. Першоджерело мiстить, однак, цiлком шшу iнформацiю, адже у ньому йдеться не про Дрогобич, а про Львiв i методолопю сучасного писання про нього: «Патрютична суспiльна пам'ять» Львова [...] як однозначно польського чи украшського мусить до того ж враховувати сучасну вiзiю щентичносп як вибору, конструкту, а не чогось, що е раз i назавжди даним. М!жвоенний перiод, у який розвинулася творчють авторiв, що про них буде мова в цьому роздш, оперував архшчним, iз сучасного погляду, розумiнням 1ншого як «чужого», «дикого», «пршого» [6, с. 64]. Розглянемо наступний фрагмент аналiзованоï статп: «Поди листопада 1918 р. та подальша розбудова укра'шсько'1' влади у мют спричинили (sic!) появу спогадiв (sic!), якi були сконцентроваш довкола розбудови украшсько'1' влади в мют i бiльше представленi як пам'ять вщ iменi «ми» (sic!). Вони свщчать, як активiзувалося украшське суспiльство практично у всiх сферах мюького життя, акцентують на запровадженш украшських шкiл [1, с. 466], часопиав, товариств [2, с. 485, с. 515, с. 592], гуртюв, самошдефшацп вчителiв тощо» [13, с. 306]. Попри те, що у квадратних дужках подаш сторшки, авторка не вказуе аш авторiв, аш текстiв, а в списку л^ератури фiгурують лише два томи матерiалiв «Дрогобиччина - земля 1вана Франка» (1973, 1997). Розглянемо, що ж, властиво, мютиться на вказаних сторшках. На с. 466 е початок cmammi «Рщна школа» в ДрогобичЬ» бо саме так окреслюе ïï жанровi характеристики автор, С. Гаврищук, який, до того ж, пише текст не вiд iменi «ми», але обирае форму я-наративу, розповщаючи про дiяльнiсть «Кружка Украшського Педагопчного Товариства». Вiдтак шкiльництву присвячена цша стаття, а не лише шформащя на с. 466. Далi авторка подае сторшки з тому за 1997 р., сигналiзуючи, що йтиметься про дрогобицью часописи й товариства мiжвоенного перюду. Звернення до першоджерел показуе, однак, що тако'1' шформаци там немае. На с. 485 йдеться про оргашзащю колгоспiв i голосування за приеднання Захщно'1' Украши до СРСР в селi Уличному (Див.: Кульчицький Ю. Улично 1930-1940-х роюв. Рiст культурно-нацiональноï свiдомостi, С. 478-492). На с. 515 також немае даних про часописи i товариства мiжвоенного Дрогобича, е натомють репродукщя маловiдомого малюнка Б. Шульца з 1941 р. й шформащя про О. Козловського, О. Борковського й I. Франка як лiтераторiв i видавщв, пов'язаних iз Дрогобиччиною, а стаття (не спогади!), у якш мiстяться згаданi факти, називаеться «Письменники на Франковому пiдгiр'ï» i належить авторству М. Шалати (С. 499-552). Своею чергою, на с. 592 О. Яцюв розповiдае, зокрема, про концерти, оргашзоваш товариствами «Просв^а» й «Вiдродження», але не в мiжвоенному Дрогобичi, а в Аргентиш 1947 й 1948 рр. (Див. статтю: «Крутi дороги трьох мистщв-дрогобичан», С. 578-592). Якщо у показаних вище прикладах авторка подае сторшки навмання, без авторiв, цитат i джерел, то подальший фрагмент демонструе ïï вмiння залапковувати текст без сторшок: «Проте у мiжвоенний перюд таке трактування зазнае кардинально'1' змши
i монархiя сприймаеться вже не як «щсарство святого спокою» [8], а як «примусова нелюдська спшьнота» [9]» [13, с. 304-305]. Таке квазщитування одразу ж викликае питання про те, чи авторка взагалi знайома Í3 «цитованими» текстами, адже це об'емн працi iноземних науковцiв. До вщвертих манiпуляцiй iнформацiею, до того ж, Í3 гротесковим дилетантством, вдаеться авторка й у наступному фрагмента «Початок Першо'1 св^ово1 вiйни, коли тсля короткотривало'1 втрати Австрiя вщновила свiй вплив на цих землях i почала гостро виступати проти незалежносп Польщi, став переломним моментом в ощнщ поляками австрiйського панування в Галичит. Зокрема дещо змшилося 1хне ставлення до украшщв. Як свщчить польська нацiональна пам'ять (sic!), вони почали сприймати украшщв як близьку 1'м культуру: «Це ж бо звичайн люди, такi сам^ як ми i ви» [5, с. 172], натомють евре сприймалися i украшцями, i поляками, як «абсолютно 1ншЬ>, як «заповiдник незвично'1' iнакшости» [5, с. 207]» [13, с. 305]. Що ж це за тдавстршська «польська нацiональна пам'ять» i чи справдi йдеться про украшську i польську рецепцiю евре'1'в в пiдавстрiйськiй Галичинi? Звiсно, що ш, адже обiрвана (!) цитата про «звичайних людей» вiдсилае до анекдотично':! сценки, яка виникла мiж А. Хцюком i його двоюрщними братами з Катовиць, котрi хотши побачити, як виглядають украшщ в Дрогобич^ а в «заповiднику шакшости» А. Хцюк висловив власнi, а не украшщв (!), думки про еврейську дшьницю Лан.
Розглянемо тепер деяю особливосп друго"1, у хронолопчному планi, статтi «Функцiонування опозицiй Свгй - 1нший у формуваннi нащонально1 iдентичностi мешканцiв мiжвоенного Дрогобича у повютях А. Хцюка» [15]. Ось один з абзащв: «В основi щентифшацп Свгй - 1нший - Чужий у мст на пограниччi був концепт Чужого, який сформувався у мешканцiв у результатi повсякденного досвщу. При цьому якщо антиномiя Свгй - Чужий була результатом з^кнення культур, то промiжна категорiя 1ншого свiдчила про певну культурну акцептащю, певну взаемодiю та дiалогiзм. До того, як життя у мст почало сприйматись крiзь призму нащональних вiдносин, вона слугувала для розрiзнення 1ншого - Чужого. Однак у 30-i роки ХХ ст. категорiя 1ншого набула якiсно нових ознак [10]» [15, с. 208]. Тут впадае в око плапат i цишчне тдтасовування джерел. Цший абзац авторка «скомпонувала» з фрагмешив статтi О. Сухомлинова «Образ роаянина як чужого у повiстi Марп Шофер «Гженди»». Ось перший поцуплений фрагмент: «Варто зазначити, що якщо антиномiя свiй - чужий е результатом з^кнення культур, то промiжна категорiя 1ншого свiдчить про культурну акцептащю, певну взаемод^ та ïï дiалогiзм» [9]. А ось другий: «У той же час, особливо у тридцят! роки, коли сприйняття й штерпретащя оточуючого свiту почали грунтуватись на нацiональних критерiях, образ 1ншого / Чужого набував яюсно нових ознак [Див. 4]» [9]. До того ж, те, що в О. Сухомлинова було вщсиланням до четверто1 позицп у списку л^ератури (йдеться про роботу О. Лшкевич «Wizerunki obcego a rzeczywistosc spoleczna pogranicza w Galicji Wschodniej w dwudziestoleciu miçdzywojennym»), в «статп» нашо1 авторки зайняло позицiю номер десять i замаскувалося тд прочитаний й опрацьований нею текст! За браком мюця перейдемо до специфши «цитування» у статтi з 2019 р. тд назвою «Жанрова своерщтсть дилогiï Анджея Хцюка у контексп польсько1 постмодерно1 прози». У двох попередтх «статтях» твори А. Хцюка послщовно називалися авторкою «повiстями». У третш статтi перекреслюеться подавана попередньо жанрова щентифшащя, натомiсть пропонуеться нова - «автобiографiчний лiричний роман» (!), причiм без будь-яких обгрунтувань i покликань на корпус найважливших праць про постмодертзм як культурне i л^ературне явище, без показу самого «контексту польсько1 постмодерно1 прози». Авторка, мабуть, виршила, що якщо юнуе праця Л. Лавринович «Постмодернiзм в украшськш, польськiй
та росшськш npo3Í: типологiя образу-персонажа», то тексти А. Хцюка також можна назвати постмодершстськими. Не оминулося й тут без iманентноi плапато-фальсифшацп. Для шюстрацп вiзьмемо такий фрагмент: «Це поеднання е виразним прикладом метафоричного виразу М. Бахтша «пам'ять жанру», який стверджуе, що «жанр завжди той i не той, завжди i старий i новий одночасно», «жанр живе тепершшм, але завжди пам'ятае свое минуле, свш початок», тому здатний забезпечити «едшсть i безперервнiсть лiтературного розвитку» [1, с. 122]» [14, с. 258-259]. Пщ номером один, на який покликаеться авторка, у списку л^ератури ф^уруе праця М. Бахтша «Проблемы поэтики Достоевского» за 1972 р. Перевiрка джерела показуе, що такого фрагменту на с. 122 у raroi М. Бахтша за 1972 р. немае. На згаданий фрагмент - в щентичнш формi вибiркового скорочення (!) i з тсею ж сторшкою (!) -натрапляемо, натомють, у статп Н. Бернадсько'1 «Постмодершзм i «пам'ять жанру»». Н. Бернадська, однак, цитуе М. Бахтша за виданням 1979 року. Звщси - й шша сторшка. На жаль, брак мюця не дае можливосп зробити докладного аналiзу згаданих «статей». Про питання теоретичного чи методолопчного характеру не доводиться й говорити, однак не через брак мюця, а тому, що про теорш й методологию наукових дослщжень авторка «Молодого вченого» не мае жодного поняття. Якщо ж повертатися до згадувано'1 вже метафори, то ус три обговорюванi «статтi» мютять не тшьки рак, але рак, який пожирае i розкладае самого себе у виглядi дилетантизму i цишчно! фальсифшацшно-плапатно'1 еквiлiбристики.
Пiдсумовуючи, пщкреслимо, що украшське металiтературознавство конституюеться як окрема штелектуальна, ширше - культурна, практика iз характерними для не'1 завданнями (аналiтично-описовим, порiвняльно-зiставним, корекцiйно-монiторинговим), функцiями (творення культурних смислiв i сприяння ix циркуляцп в академiчному полi, актуалiзацiя критично! авторефлексп, конституювання спшьноти, що подiляе цiнностi зi сфери яюсно! штелектуально'1 продукцп) i стратегиями (каношзацп, реканошзацп й деканошзацп, контекстуалiзацii, мапування). Аналiз динамiки метаописових практик показав, що з початку двотисячних вщбуваеться виразний поворот у бш етики й аксюлоги лiтературознавчиx дослщжень, а також посилення апелятивно-превентивних стратегш, спрямованих передуам на пiдвищення порогу чутливосп щодо академiчноi недоброчесностi. Результати дослщження конкретного випадку не тшьки вказують на розма'1'ття i системний характер «техшк» продукування квазiнаукового ючу, але спонукають задуматися над особливостями конституювання i функщонування тожсамостi непокликаних (у веберiвському розумiннi). Вiдтак, постае питання про можливу перманентну невротизащю i приховану iмплозивнiсть як побiчнi ефекти гри у наукову творчють. Тому цинiзм фальсифiкацiйно-плагiатниx практик можна розглядати не тшьки як результат впевненосп у пщтримщ середовищ, що толерують квазiнауковий секонд-хенд, але i як виразну захисну стратегию перед загрозою невизнання з боку спшьноти, що керуеться цшностями науково'1 доброчесносп.
Список використано1 л1тератури
1. Андруав С. Сучасне укра'1'нське лiтературознавство: тексти i контексти / С. Андруав // Слово i Час. - 2004. - № 5. - С. 48-53 ; Andrusiv S. Suchasne ukrainske literaturoznavstvo : teksty i konteksty / S. Andrusiv // Slovo i Chas. - 2004. - № 5. -S. 48-53.
2. Грабович Г. Лтературне юторюписання та його контексти / Г. Грабович // Критика. - 2001. - Ч. 12. - С. 11-15 ; Hrabovych H. Literaturne istoriopysannia ta yoho konteksty / H. Hrabovych // Krytyka. - 2001. - Ch. 12. - S. 11-15.
3. Гундорова Т. Методолопчний тиск / Г. Грабович // Критика. - 2002. - Ч. 12. -С. 14-17 ; Hundorova T. Metodolohichnyi tysk / H. Hrabovych // Krytyka. - 2002. - Ch. 12.
- S. 14-17.
4. Гундорова Т. Як плапат кандидата наук i консультанта МОН спустошуе поле науки / Т. Гундорова // Украшська правда. - 2018. - 8 жовтня. - Режим доступу : https://life.pravda.com.Ua/columns/2018/10/8/233488/ ; Hundorova T. Yak plahiat kandydata nauk i konsultanta MON spustoshuie pole nauky / T. Hundorova // Ukrainska pravda. - 2018.
- 8 zhovtnia. - Rezhym dostupu : https://life.pravda.com.ua/columns/2018/10/8/233488/
5. Комiсiя знайшла в дисертацп Дроздовського 64 % плапату // Читомо. - 2018. -16 листопада. - Режим доступу : http://www.chytomo.com/komisiia-znajshla-v-dysertatsii-drozdovskoho-64-plahiatu/ ; Komisiia znaishla v dysertatsii Drozdovskoho 64 % plahiatu // Chytomo. - 2018. - 16 lystopada. - Rezhym dostupu : http://www.chytomo.com/komisiia-znajshla-v-dysertatsii-drozdovskoho-64-plahiatu
6. Котинська К. Л^в : перечитування мюта / К. Котинська ; пер. з пол. О. Сливинський. - Львiв : Видавництво Старого Лева, 2017. - 240 с. ; Kotynska K. Lviv : perechytuvannia mista / K. Kotynska ; per. z pol. O. Slyvynskyi. - Lviv : Vydavnytstvo Staroho Leva, 2017. - 240 s.
7. Нариси з юторп Дрогобича (вщ найдавтших чаав до початку ХХ1 ст.) / наук. ред. Л. Тимошенко. - Дрогобич : Коло, 2009. - 320 с. ; Narysy z istorii Drohobycha (vid naidavnishykh chasiv do pochatku ХХ1 st.) / nauk. red. L. Tymoshenko. - Drohobych : Kolo, 2009. - 320 s.
8. Павличко С. Методолопчна ситуащя в сучасному украшському лггературознавсга // Павличко С. Теорiя лггератури / С. Павличко. - Кшв : Видавництво Соломп Павличко «Основи», 2002. - С. 483-489 ; Pavlychko S. Metodolohichna sytuatsiia v suchasnomu ukrainskomu literaturoznavstvi // Pavlychko S. Teoriia literatury / S. Pavlychko. - Kyiv : Vydavnytstvo Solomii Pavlychko «Osnovy», 2002.
- S. 483-489.
9. Сухомлинов О. Образ роаянина як чужого у повют Марп Шофер «Гженди» / О. Сухомлинов // Актуальн проблеми шоземно! фшологи : лшгвютика та лггературознавство : мiжвуз. зб. наук. ст. - Бердянськ : БДПУ, 2011. - Вип. VII, Ч. 1. -С. 141-149. - Режим доступу : http://suchomlynow.pl/assets/files/publikacje/Obcy.pdf ; Sukhomlynov O. Obraz rosiianyna yak chuzhoho u povisti Marii Shofer «Gzhendy» / O. Sukhomlynov // Aktualni problemy inozemnoi filolohii : linhvistyka ta literaturoznavstvo : mizhvuz. zb. nauk. st. - Berdiansk : BDPU, 2011. - Vyp. VII, Ch. 1. -S. 141-149. - Rezhym dostupu : http://suchomlynow.pl/assets/files/publikacje/Obcy.pdf
10. Фабрикування науки / Г. Грабович, Т. Гундорова, М. Гольберг [та ш.] // Критика. - 2007. - Ч. 4. - С. 14-19 ; Fabrykuvannia nauky / H. Hrabovych, T. Hundorova, M. Holberh [ta in.] // Krytyka. - 2007. - Ch. 4. - S. 14-19.
11. Фiзер I. Зустрiчi чи з^кнення украшсько'1 фшологп iз захщними методолопчними стратегиями / I. Фiзер // Слово i Час. - 2006. - № 4. - С. 3-9 ; Fizer I. Zustrichi chy zitknennia ukrainskoi filolohii iz zakhidnymy metodolohichnymy stratehiiamy / I. Fizer // Slovo i Chas. - 2006. - № 4. - S. 3-9.
12. Швадчак Н. Плапат б'е по наущ - чи е кому вщповюти ? / Н. Швадчак // LB.ua. - 2018. - 17 жовтт. - Режим доступу : https://ukr.lb.ua/society/2018/10/17/410178_plagiat_bie_nautsi-chi_ie.html ; Shvadchak N. Plahiat bie po nautsi - chy ye komu vidpovisty ? / N. Shvadchak // LB.ua. - 2018. - 17 zhovtni. - Rezhym dostupu : https://ukr.lb.ua/society/2018/10/17/410178_plagiat_bie_nautsi-chi ie.html
13. ^BopcbKa O. (He)Hame MiCTO : KoHKypyrona naM'ATb npo MmBoeHHHH flporoGHH y nonbCbKrn Ta yKpaiHCbKiH niTepaTypax / O. ^BopcbKa // MonogHH BneHHH. - 2017. - № 4.3. - C. 304-307 ; Yavorska O. (Ne)nashe misto : konkuruiucha pamiat pro mizhvoiennyi Drohobych u polskii ta ukrainskii literaturakh / O. Yavorska // Molodyi vchenyi. - 2017. -№ 4.3. - S. 304-307.
14. ^BopcbKa O. ^aHpoBa CBoepigmcrb gHnorii AHg^ea Хцroкa y KOHTeKcri nonbCbKoi nocTMogepHoi npo3H / O. ^BopcbKa // MonogHH BneHHH. - 2019. - № 4.2. -C. 256-259 ; Yavorska O. Zhanrova svoieridnist dylohii Andzheia Khtsiuka u konteksti polskoi postmodernoi prozy / O. Yavorska // Molodyi vchenyi. - 2019. - № 4.2. - S. 256259.
15. ^BopcbKa O. OyH^ioHyBaHHfl ono3H^i CBrn - iHmnn y ^opMyBaHHi Ha^OHanbHoi igeHTHHHocri MemKaH^B Mi^BoeHHoro flporoGuna y noBicrax A. Хцroкa / O. ^BopcbKa // MonogHH BneHHH. - 2018. - № 3.1. - C. 206-210 ; Yavorska O. Funktsionuvannia opozytsii Svii - Inshyi u formuvanni natsionalnoi identychnosti meshkantsiv mizhvoiennoho Drohobycha u povistiakh A. Khtsiuka / O. Yavorska // Molodyi vchenyi. - 2018. - № 3.1. - S. 206-210.
16. Andrusiw S. Wspolczesne literaturoznawstwo ukrainskie : sytuacja nieustaj^cego «mi^dzy» / S. Andrusiw // Teka Komisji Polsko-Ukrainskich Zwi^zkow Kulturowych. -2013. - Vol. VIII. - S. 58-68.
17. Woldan A. Mit Austrii w literaturze polskiej / A. Woldan. - Krakow : Mi^dzynarodowe Centrum Kultury, 2002. - 280 s.
OraTTA Hagrnmna go pega^ii 12.10.2019.
V. Durkalevych
QUASI-SCIENTIFIC SECOND HAND OF CONTEMPORARY LITERARY STUDIES: THE STRATEGIES OF FALSIFICATION AND PLAGIARISM
The article examines the specifics of constitution and modification of self-depicted and self-reflective activity as a separate type of cultural practice which is called to monitor and correct the literary studies process at theoretical and methodological levels as well as at value and ethical levels. The author demonstrates, with the help of the case study, the destructive coming into the field of cultural production.
Ukrainian meta-literary studies are formed as intellectual, further - cultural, practice with its specific tasks (analytical and descriptive, comparative and combinational, correctional and observational), functions (the creation of the cultural meaning and the encouragement of its circulation at the scientific field, the animation of critical self-reflection, the creation of community which shares common values connected with the field of high quality cultural production) and strategies (canonization, recanonization and decanonization, contextualization, mapping).
The analysis of meta-descriptive practices has shown that from the very beginning of the 2000th the noticeable turn from theory and methodology to ethic and axiology has taken place, and the activation of appeal and preventive strategies has been observed. These appeal-preventive strategies are targeted at increasing of intolerance to scientific dishonesty sensitivity threshold.
The obtained results of the case study, on the one hand, point to a diversity and systematic character of quasi-scientific kitsch production «techniques». On the other hand, they make one think about the constitutional and functional peculiarities of not invited identity (in the Weber sense).
Then the question arises: whether the permanent neuroticism and hidden implosion are the possible side effects of the scientific creativity game. Therefore, cynicism of falsification-plagiarism practices can be considered as the result of one's certainty of the support from the community, which tolerates quasi-scientific second-hand as well as a distinctive defensive strategy against the threat of non-recognition by the community, guided by the values of scientific virtue.
In this paper the fundamental role of S. Pavlychko's issue «The methodological situation in contemporary Ukrainian literary studies» has been underlined. The author states that all subsequent issues in the field of Ukrainian postcolonial literary and meta-literary studies directly or indirectly refer to the main points contained in S. Pavlychko's texts. This prominent researcher underlined the impossibility of non-theoretical status of literary criticism research papers.
Key words: self-reflection, self-meta-description, Ukrainian literary studies, monitoring, plagiarism, cultural practice, theory and methodology of literature studies.
УДК 821.161.1-1
С. О. Зубенко
ПОЕЗ1Я П. АНТОКОЛЬСКОГО 1910-х - 1920-х рр.
В КОНТЕКСТ ТВОРЧОСТ1 О. БЛОКА
У статт1 досл1джено вплив поези Олександра Блока на ранню л1рику Павла Григоровича Антокольського. Вперше досл1джено ратше нев1дому ранню л1рику поета, що дозволило уточнити перюдизащю його творчост1 та видшити у нт перюд «учтвства», що припав на 1910-1 роки. Доведено, що поетика ранньог л1рики П. Антокольського, гг тематика та образтсть зумовлет впливом символ1зму, перш за все, творчютю О. Блока I багато поетичнихрШень поета е насл1дуванням, в якому експлуатуютьсяр1зноматтш засоби виразност1 й кл1шован1 образи.
Клю^о^^ слова: символ1зм, спадщина поета, кл1шован1 образи, учтвство.
Б01 10.34079/2226-3055-2019-12-21-37-42
П. Антокольський увшшов у л^ературу у той час, коли !'! вигляд визначала поезiя. Як справедливо зазначали Андрш Тоом i Анна Тоом, «... в Петербурзi i Мос^ вирувало л^ературне життя: один за одним виникали поетичш гуртки, раз у раз з'являлися новi яскравi шдивщуальносп. Предмет загального захоплення - вiршi Олександра Блока, поета старшого поколшня. Але вже в повний голос заявили про себе i молодi таланти, майже однолики Антокольського: Ахматова, Пастернак, Мандельштам, Цветаева, Маяковський, Ссенш - сильш, яскравi особистосп, впевнеш в собi поети, на рiвних сперечалися з попередшм поколшням. А вш - все ще на'!вний юнак, до того ж дуже сором'язливий» [3, с. 5]. Попри яскраву талановитють та на тдтримку М. Цветаево'!, молодий поет не вважав сво'! ранш твори гщними публшацп.
Анал1з останшх дослщжень 1 публжацш. Перша збiрка вiршiв П. Г. Антокольского вийшла у св^ в 1922 р., проте критика не звернула на не'! особливо'! уваги. Лише в 1933 рощ його поезп була присвячена спещальна стаття
