CC BY
17АНАТОЛ1Й ДЕНИСЕНКО
«КОЗЕЛ В1ДПУЩЕННЯ»
як структуруючий мехашзм пристрастей Христовых за Рене Жираром
Аннотация. У стати розкриваеться бiблiйний мехашзм «козла вщпущення», який структуруе поди навколо Пристрастей Христових. Рене Жирар, фран-ко-американський автор, як шхто iнший намагаеться пояснити те, що в серц1 культури людського суспiльства захованi певнi мехашзми. Жирар називае гх «таемницею жертвоприношения». Новий Завгг, стверджуе Жирар, на вщмшу g вiд Старого, який так до йнця i не звшьнився вщ елементу насилля в концепци божества, виводить на чисту воду мехашзм «козла вщпущення» i кризу жерт- ° воприношення. У текстах, якi описують Пристрасл Христовi, викриваеться J механiзм гоншня, на який так часто спокушаеться натовп. Це i е принцип у «козла вщпущення», або колективне перенесения дифузного насильства на ви- ^ падкову жертву. Вислiв «козел вщпущення» позначае одночасно невинуватють ^ жертви, природу колективного антагонiзму, яка спрямована проти не!, та ко- |= лективний результат цього антагошзму. Корiния ритуалу перебувае у вбивста о жертви, що його вчиняе священик в присутностi вае! сшльноти. Пiсля вбив- < ства ^нчування) жертви останню починають прославляти як ту, що змогла < виршити конфлiктну ситуацiю. Вона стае одночасно i поганою i доброю. ® Спочатку винуватою, а потiм такою, що спасае, тобто божественною. Виходить ^ так, що жертвоприношення е головним релпшним iнститутом ус1х арха'Гчних о релiгiй, а феномен «козла вщпущення» е фундащею жертвоприношення. Ключевые слова: козел вiдпущення, MiMesic, мiф, священне, культура, жертва, а
вхдкуплення, Иристрастх Христовх.
Abstract. In an article we wrote about biblical mechanism of the «scapegoat», which is the structure of events around the Passions of Christ. Rene Girard, a French-American author, explains the mechanism that lies in the heart of the culture of the human society. Girard called it «the mystery of sacrifice». New Testament, according to Girard, on the contrary from the Old Testament, which not being fully free from the element of violence in the concept of deity, bring into the open water the mechanism of a goat in the form of a sacrifice and a crisis of sacrifice. In the texts that describe the Passions of Christ, the mechanism of «scapegoat» is uncovered. The principle of the scapegoat transfers violence to the victim. The scapegoat signifies the innocence of the victim, the nature of collective antagonism, which is directed against it, and the collective result of antagonism. The root of the ritual is to be found in the act of killing of the sacrifice by the priest in the presence of the whole community. After lynching of victim, the victim is honored, as the one who could resist the conflict. The victim became bad and good at the same time. Firstly it is guilty and secondly it is saves us and became divine. That is why sacrifice is most important religious institute of all archaic religions, and the phenomenon of the scapegoat is the foundation of that sacrifice.
Keywords: scapegoat, mimesis, myth, sacred, culture, sacrifice, redemption, Passions of Christ.
Анатолш Денисенко, кандидат фыософських наук (тeологiя), науковий ствробтник Схiдноeвропeйcького тституту теологхх, автор книги «Тeологiя визволення: iдex, критика, перспективи», багатьох статей в альманасх «Богомислхе» (Кихв, Украхна).
161
ВСТУП
LQ
CM О CM
СП CM
№
па
«Нехай з мене не тшаться mi, хто ворогуе на мене безвинно, нехай т1 не моргають очима, хто мене без причини ненавидить»
(Пс. 34:19)
щ час Пасхальних свят не можна в черговий раз1 не згадати ще! франко-американського теолога i фтософа Рене Жирара (1923—2015). Але перед цим скажемо ктька слiв про саму постать, до яко! ми звертаемося. Рене Жирар був лiтературним критиком, iсториком i антропологом. В1н народився на Рiздво 1923 року у французькому Авшьйош. З 1943-го по 1947 рж вивчав середньовiчну iсторiю в Париж!. Захистив дисертацiю на тему: «Приватне життя в Авiньйонi в другш половинi XV столгття» («La vie privée à Avignon dans la seconde moitié du XVe siècle»). З 1947 року продовжував навчатися в Ушверситеп 1вдДани (США), де захистив дисертацш на тему s «Американська сусшльна думка i Франц1я (1940—1943)» та отримав стушнь о доктора фтософИ. За своею першою освiтою Жирар не був m ф1лософом, с; анi богословом, аш релiгiезнавцем. Захистивши двi докторськ1 дисертацИ в uj галузi id^ii (з палеографИ та у сферi сучасних французько-американських uj вщносин), вш працював викладачем французькоï лiтератури, культурологи q та лiтературознавства в таких американських ун1верситетах, як: Ун1верситет о Джона Гопкiнса, Унiверситет штату Нью-Йорк та Стенфордський о унiверситет. Свогм знайомством з 1деями Жирара автор ще! короткоï статт1 о зобов>язаний македонському однокурсниковi 1горю Д1мовському, який ще 2006 року написав яскраву мапстерську роботу на тему насильства, де поеднав думки Джона Мтбанка i Рене Жирара. Його робота мала назву: «Критичний огляд поняття насильства в теор1ях вщкуилення Рене Жирара i Джона Мтбанка: до сучасноï теорИ вщкуплення»2.
У книзi «Жирар i теологш» в роздт «Жирар i теологи» британський дослщник Майкл К1рван наводить список сучасних мислителiв, якi не залишилися байдужими до культуролоично! парадигми Рене Жирара. У цьому списку так! мена, як: езу!т Ханс Урс фон Бальтазар, англiканський богослов, архiепископ Кентербер1йський Роуен Втьямс, засновник i лщер «радикально! ортодоксп» Джон Мтбанк3. Не можна не погодитися з пею думкою, що до середини ХХ1 столiття, якщо не рашше, Жирар буде вщомий як один з штелектуальних першопрохщщв ХХ столитя4. Вщлуння його теорц вже сьогодт можна знайти в полiтичних, етнчних, рел1г1йних, соцiальних, 162 расових та шших сучасних актуальних темах. Наприклад, розмiрковуючи про тероризм, у сво!й книзi «Секулярна доба» в1домий канадський мислитель Чарльз Тейлор не забувае вдатися до теорп священного насильства Жирара5.
1 Анатолий Денисенко. В начале было убийство: Рене Жирар и преодоление секулярного. Страницы. 20:1 (2016). 113-120.
2 Igor Dimovsky. "A critical Review of the notion of Violence in the Theories of Atonement ofRene Girard and John Milbank: Toward a Contemporary Theory of Atonement". Osijek: ETF, 2006.
3 Michael Kirwan. Girard and Theology. London: T&T Clark, 2009, p. 132-142.
4 Ibid. P. 132.
5 Charles Taylor. A Secular Age. Cambridge: The Belknap Press of Harvard University
МЕХАН1ЗМ «КОЗЛА В1ДПУЩЕННЯ»
Фтософ/теолог/лггературний критик протягом ycie'i свое! лггературно-науково! д1яльноеи намагався пояснити те, що в серщ культури людського сусп1льства заховаш певн1 механ1зми (Жирар називае 1х «таемницею жертвоприношения»). 1х ми i маемо викрити/дешифрувати, читаючи оповщ про останш дн1 земного життя 1суса Христа.
Вважаеться, що юдейська Б1бл1я дала поштовх дем1стиф1кацГ1 м1фу та викрила насильницький фундамент сакрального. Це розкриття починаеться з третього роздту Книги Буття. З 1сторп Авеля та Ка1на. На перший погляд це м1фолоична 1стор1я, щось на кшталт римського м1фу про брат1в-близнюыв Ромула i Рема. Один брат убивае шшого, i це стае початком цившзацп/мюта. Р1зниця лише в тому, що якщо римський м1ф виправдовуе вчинок Ромула, який вбив Рема i заснував м1сто, то Б1бл1я засуджуе вчинок Ка1на i вважае це вбивство несправедливим i брутальним актом. Ще один приклад можна знайти в оповщ про Йосипа та дружину Попфара, яка намагалася спокусити майбутнього патр1арха, а коли i"i спроба не вдалася, вона звинуватила його в спроб1 поглумитися над нею. Ця 1стор1я мае паралель у грецькому м1ф1 про 1ппол1та, сина Тесея. Друга дружина Тесея, Федра, звела на 1пполгга наклеп за те, що вш не вщпов1в взаемшстю на ii кохання. Тесей прокляв сина; коли 1пполгг мчав бия моря на колюнищ, Посейдон вислав з моря бика, що наполохав коней, як! скинули юнака на землю, i вш загинув.
Новий Завгг, стверджуе Жирар, на вщмшу вщ Старого (останнш так до кшця i не звтьнився вщ елементу насилля в концепцп божества6), виводить на чисту воду мехатзм «козла вщпущення» i кризу жертвоприношення: «I принесе Аарон козла, що на нього вийшов жеребок для Господа, i вчинить його жертвою за гргх» (3 М. 9:16); «I покладе Аарон обидвi руки сво1 на голову живого козла, i визнае над ним yci грiхи 1зраыевих сишв та eci ixrn провини через yci ixrn грiхи, i складе i'x на голову козла, та й пошле... на пустиню» (3 М. 16:21). Б1бл1я, на вщмшу вщ м1фологи, стае на б1к жертви i десакрал1зуе насилля.
Протягом столпъ теологи та 1сторики релггп неправильно розумти сутн1сть жертви Христа, вважае Жирар. У той самий час, як на Пасху християни концентрують свою увагу на Воскресшш, вони ризикують у котрий раз пропустити природу жертвоприношення. Зважаючи на те що в1руючи 163 найчасише не усвщомлюють рол1 насилля (теологто жертвоприношення), жертовна процедура все ж таки передбачае певне неусвщомлене7.
1дея Жирара полягае в тому, що вбивати жертву злочинно, бо вона священна, але жертва не буде священною, якщо ii не вбити8. Якщо жертвоприношення
Press, 2007, p. 648.
6 Рене Жирар. Вещи, сокрытые от создания мира. — М.: ББИ, 2016. — С. 196.
7 Рене Жирар. Насилие и священное. — М.: Новое лит. обозрение, 2010. — С. 8.
8 Там само.
о
ш с;
е
^
о ш о с; о
о ш
см о
С\]
СП см
§ -з
с,
I
№
164
уявляеться як злочинне насилля, то, з шшого боку, немае такого насилля, яке не можна описати в термшах жертвоприношення9. Жирар не погоджуеться з домiнуючою точкою зору щодо жертви як жертви замюно!. Жертва не замщае того чи шшого щдивща, який перебувае пщ загрозою, вона також не приноситься тому чи шшому кровожерливому щдивщу, бо водночас i замiщае в1дразу всгх членiв сп1льноти, i вщразу 1м вс1м приноситься10. Жертвоприношення захищае вщразу весь колектив вщ його власного насилля, воно розвертае колектив проти жертв, як! е самi по собi стороншми для нього. Жертвоприношення, нагадуе Жирар, виконуе соцiальну функцш, намагаючись спростувати розбрати, суперництво, заздрють м1ж братами, вщновлюе в колективi гармон1ю, пщсилюе соцiальну еднiсть11. Жертвоприношення це насилля без ризику помсти (бо помста — це безкшечний i несынченний процес)12. Функц1я жертвоприношення, яка завжди вщ нас вислизае, полягае в тому, щоб заспокогти внутр1шне насилля i не дати розгоргтися конфлiктам13. Жертвоприношення не дае розвитися паросткам насилля. Воно розривае порочне коло помсти. Насиллям не можна зупинити помсту. Зупинити потрiбно саму помсту14. Козел вщпущення, пише Жирар, не позбавляе ш вщ епiдемiй, анi в1д засухи, аш в1д п1дтоплень. Головний вимiр будь-якого конфлжту в тому, що вш впливае на людськ! взаемов1дносини — розв'язуе кризу15. Люди в груш схильт до миттевих перемiн у взаемовщносинах як у б1к доброго, так i в бiк поганого. Якщо повний цикл змiн вони приписують колективнiй жертвi, яка сприяе 1х поверненню до нормальностi, то вони невщмшно прийдуть до вiри в трансцендентну силу, яку розглядають двояко: вона приносить загибель i спасшня, покарання i нагороду. Ця сила виявляеться завдяки тому самому насиллю, жертвою i в той самий час натхненницею якого вона i е. Якщо жертва в змозi поширити свiй позитивний вплив на тих, хто й вбив, i пiсля свое'1 смертi, то вона або воскресла, або померла по-справжньому. Жертва стае безсмертною та трансцендентною16. Саме так Жирар пояснюе священне.
У текстах, як! описують Пристраст Христов^ викриваеться механiзм гоншня, на який так часто спокушаеться натовп. Це i е принцип «козла вщпущення», або колективне перенесення дифузного насильства на випадкову жертву17. Висшв «козел вщпущення» позначае одночасно невинуваисть жертви, природу колективного антаготзму, яка спрямована проти не'1, та колективний результат цього антагошзму18. Коршня ритуалу
9 Там само.
10 Там само, 15.
11 Там само, 16.
12 Там само, 22.
13 Там само, 23.
14 Там само, 25-28.
15 Рене Жирар. Козел отпущения. — СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха, 2010. — С. 78.
16 Там само, 79
17 Раймунд Швагер. Чи потребуемо козла вщпущення? — Льв1в: Св1чадо, 2005. — С. 35.
18 Жирар. Козел отпущения. С. 72.
перебувае у вбивств1 жертви, що його вчиняе священик у присутноси вс1е'1 сптьноти. П1сля вбивства (л1нчування) жертви останню починають прославляти як ту, що змогла виршити конфл1ктну ситуацш. Вона стае одночасно i поганою i доброю. Спочатку винуватою, а потм такою, що спасае, тобто божественною. Виходить так, що жертвоприношення е головним релшйним шститутом ус1х арха'1чних рел1г1й, а феномен «козла вщпущення» е фувдашею жертвоприношення. Коли сптьнота знаходить примирення завдяки козлу вщпущення, то спочатку вс1 конфл1ктуюч1 сторони начебто стають щасливими i знаходять порозум1ння. Але дуже швидко приходить усвщомлення того, що суперництво повторюеться. Мметична криза («people all desire the same things») шкуди не зникае. Що ж тод1 робити? Сптьнота згадуе, що едина жертва спроможна зупинити боротьбу i принести мир. Що тод1 робить сптьнота? Що роблять ус1 сптьноти? Обирають жертву i вбивають ii тим самим способом, яким була вбита найперша жертва. Р1зниця лише в тому, що тепер убивство може вщбуватися «ритуатстично» (пщ час лиурги, згадування тощо), а не <<1стерично»19. 1накше кажучи, щоб зупинити катастрофу, мае вщбутися ще бтьша катастрофа. Але тепер для цього е ритуал, який 1м1туе весь цей кризовий процес та його виршення. I вш, на щастя, працюе.
З основних тексив, пов'язаних з теор1ею «козла вщпущення», можна ви-дтити уривок з 1сш! про «жертву Отрока Божого» (1с. 53). «Отрок Божий» репрезентуе дуже позитивного пророка, але дуже слабкого. Вш уттюе в себе такий тип особистост1, який завжди е непопулярним у сусптьств1, проти якого люди виступають без 6удь-яко! причини. Натовп його лшчуе та вбивае: «Вт гноблений був та принижуваний... за провину Мого народу на смерть Його дано...» (1с. 53:7-8), що в остаточному раз1 стае прототипом християнських Пристрастей Христових. «...Iна Нього Господь поклав грiхи уах нас!» (1с. 53:6). Це е перевернутою м1фолоиею, тим, чим насправд1 вона мае бути. Б1бл1я — це единий текст у свш, зазначае Жирар, який документуе перехщ вщ людського жертвоприношення первонародженого до тваринного жертвоприношення. Б1блшний наратив рухаеться в такому напрямк показати справжню природу винуватост1 жертви i зам1нити ii меншою жертвою або взагал1 не жертвою, а спомином про жертву20. Як говоре пророк Ооя: «Бо я милот хочу, а не жертви, i Боготзнання — быьше вiд щлопалень» (Ос. 6:6).
Жирар уважае, що не ттьки сошальний, а й навггь увесь культурний лад 165 Грунтуеться на механ1зм1 «козла вщпущення»21. Людська культура засно-вана на вбивствР. Взаемна ворож1сть перетворюеться на одностайну дш,
19 Robert Pogue Harrison. Why do we fight? How do we stop? 109-124 //Cynthia L. Haven (ed.) Conversation with Rene Girard. Prophet of Envy. — NY Bloomsbury Academic, 2020. - P. 111.
20 Ibid. 117.
21 Швагер, 38.
22 Джеймс Аллисон. Жизнь в последние времена. Иной взгляд на эсхатологию. — М.: ББИ, 2010. — С. 17.
пише дослщник Раймунд Швагер, анал1зуючи концепцП Жирара. Агрес1я поляризуеться на одного члена групи, сшльнота об'еднуеться проти жертви, виключае 3i свого кола «злочинця» i вбивае його23. Взаемне суперництво раптово перетворюеться на колективний наступ ус1х проти одного, чим, що не дивно, досягаеться бажаний мир. Але i той, кого виштовхнули, не залишаеться осторонь. Жертва стае нос1ем порятунку. Досв1д, отриманий при колективному вбивств1 якоюь випадково"! жертви, тотожний i3 досвщом сакрального. Ось чому сакральне мае свое джерело в механ1зм1 «козла вщпущення»24. Прокляте i благословенне перепл1таються, агресившсть виводиться назовн1, а в середин сп1льноти забезпечуеться мир25. Бог i труп не розр1зняються. Те, на що виливаеться вся агрес1я сусптьства, е i тим, що даруе спокш та мир сусшльству, яке щойно перебувало на крок вщ самовбивчого знищення. Жертву сакрал1зуе перенесене на не"! насильство ворогуючих сторш. Саме ж принесения жертви ще перв1сними народами g давало жертв1 статус «благословено'!»26. Саме це Жирар i намагаеться ска-^ зати у свош книз1 «La violence et le sacre» (1972)27, в якш розкриваеться тема © насилля як невщ'емна частина священного у стародавних сусп1льствах. ^ Насилля та священне нерозд1льн1, пише Жирар28.
Q Саме так, не роздумуючи, мешканщ Ф1в погодилися вважати Едипа вино ним у чум1. Чому його зробили винним? Бо вш учинив шцест. Саме тому о египтяни кинули до в'язниц1 нещасного Йосипа, пов1рив легенд! стар1ючо'1 о спокусниц1, яка вхопилася за свою здобич29. У корен1 людсько'1 природи ^ лежить не 1нцест i не батьковбивство, як кажуть про це деяы психоанал1тики, а брехливють стереотипного звинувачення. Жирар робить висновок: «Ми 041 дуже вщстаемо вщ ввангелш i нав1ть вщ Книги Буття»30. ввангелИ побудован
СП . J_
<5i точно так само, як м1ф, але з одним винятком, який полягае в тому, що кллька людей п1дн1маються над натовпом i промовляють: «Це не правда! Зупиниъ все! Ще не тзно! Зупин1ть це! Жертва не винна!»31
Джеймс Аллсон, один 1з досл1дник1в Жирара, пише про те, що Новий 1 Зав1т за своею структурою е щентичним ус1м шшим м1фам св1ту: час кризи, спроба спасти ситуащю через колективне вигнання того, кого приносять у жертву, а потм полулегальне л1нчування жертви. Ця 1стор1я схожа з багатьма м1фами, але е едина вщмшнють: б1бл1йна 1стор1я розповщаеться з протилежно! точки зору, а саме з позицП жертви. Жертва оголошуеться
§ -з
№
166
23 Швагер, 35.
24 Там само, 36.
25 Там само, 38.
26 Там само.
27 Насилля та священне.
28 Жирар, Насилие и священное, 30.
29 Жирар, Козел отпущения, 169.
30 Там само, 169.
31 Rene Girard, Mimesis, Sacrifice, and the Bible: Conversation with Sandor Goodhart," in Sacrifice, Scripture, and Substitution: Reading in Ancient Judaism and Christianity, ed. Ann W Astell and Sandor Goodhart. Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 2011. - 59, 60 p.
невинною. Бог на боц1 жертви. Брехлива природа вбивства Христа раптом оголюеться. Його насильницька смерть не принесла суспГльству того нового свГту i порядку, на який покладалися гонителi з !хн1м девiзом: «...краще для вас, щободин чоловж прийняв смерть за людей, ашж щобувесь народмав загинути!» (1в. 11:50)32.
Натовп з Пристрастей Христових дуже просто погоджуеться з «притягнутими за вуха» звинуваченнями, як1 були висунет проти 1суса. Гонителi завжди вiрять в правоту свое! справи, але насправдi вони зненавидiли жертву без причини33. Жирар перераховуе сили, як1 надГляють смерть «козла вщпущення» певним сенсом. Це завжди одш й т1 самi сили. Не важливо, це охота на вГдьом чи прояви тоталiтаризму сучасних час1в. Поперше, це релiгiйнi лГдери. ПотГм — л1дери полiтичнi. I головне, натовп34. Зазвичай спочатку щ групи дiють розрiзнено, але зрештою завжди об'еднуються. «Повстають царi земш, i збираються старшi докупи... 1род та Понтш Пшат iз поганами та з народом Ърашевим...» (Д1! 4:26-27). Значущсть у цих груп така: вГд меншого до бГльшого. Роль рел1г1йних лГдерГв е символiчною. 1род вiдiграе меншу роль. Вважаеться, що Лука (i не тГльки вiн) включив юдейського царя в наратив Пристрастей через небажання пропустити хоча б одну з груп, як1 були в змозi пГдсилити вирок, винесений Iсусовi. Можливо, прокуратор Пшат е единим володарем реально! влади, але натовп сто!ть i над ним. Незважаючи на те що дружина радить йому чинити супротив думщ натовпу, натовп у кГнцевому результатi перемiг i його. Аналоичну перемогу натовпу в ввангелп можна побачити й у сцен обезголовлення 1вана Хрестителя (Мр. 6:14-29).
Мехашзм «козла вщпущення» стае для суспГльства настГльки рятiвним, що воно не може вщмовитися в1д нього й у спокГйт часи. Оберпаючи себе в1д руйнiвного суперництва, сптьнота, пише Раймунд Швагер, стае постГйно залежною в1д «благотворного впливу мехашзму козла в1дпущення»35. Це повторювання, як ми вже зазначили, вГдбуваеться через ритуальш жер-твування. Ритуал жертвування, зi свого боку, е вщтворенням тiе! первiс-но! подГ!, пщ час яко! в1дбуваеться виштовхування випадково! жертви 1 утворення сакрально! постай36. Жертовнi акти е в^дтворенням на вз!рець механiзму «козла в^дпущення». Вс1 присутн1 беруть участь у поди, мета яко! — вщвернути один вщ одного свою критику чи приховану агрес^ю, розрядивши !1 на жертву г тим самим досягнувши оновлення идеального первiсного стану37. Ось чому механ1зм «козла вГдпущення» рятуе суспгльство, яке перебувае пГд загрозою. 167
Вс1 м1фи, подобаеться нам це чи ш, майже або зовсГм приховано, вважае Жирар, розповГдають про те, що вГдбулося на початку38. Все людство було
32 Аллисон, 18.
33 Жирар, Козел отпущения, 170.
34 Там само, 173.
35 Швагер, 37.
36 Там само.
37 Там само, 38.
38 Там само, 40
о
$
засновано на мiфiчному укриваннi власного насилля, яке завжди проекту-валося на чергових жертв39. А що таке людство, запитуе Жирар? Людство це завжди бтьшою або меншою мiрою насильницьке заперечення свого насилля40. СпГльноти змогли подолати сво1 мiметичнi кризи лише ттьки завдяки ритуалГзацГ1 акту насилля, який урятував колектив вГд власного кашбатзму41. Ось чому розп'яття в1дкривае жертовний мехашзм у самiй своГй найбтьшш брутальностi. 1сус в ввангелГях представлений нам як невинна жертва колективно'1 кризи, яка розв'язуеться в агресГ1 щодо Нього. Вс групи та окремi персоналГ1, яй мали вГдношення до життя 1суса та процесу проти нього, прямо чи опосередковано були замшат в Його вбивствк ерусалимський натовп, юдейськi авторитети, римська влада г навiть його учш. ДеякГ зрадГли, дехто вГдрГкся, а шший просто втГк або
ВИСНОВКИ
g Питання, яке можна порушити в Пасхальнi свята, торкаеться не ттьки
TJ
£ Пристрастей Христових, воно е бтьш глобальним i звучить так: чи вiримо ми в те, що сьогодш також юнують козли вщпущення в нашому суспiльствi?
о Якщо вони присутш, то теж мають стати жертвами i бути вбитими? Сьо-
° годнi, пише Жирар, ñ, хто бiльш плиткi за шших, вщшукують чужих козлiв
о вщпущення (всi ми стали майстрами ще! справи), але зазвичай не бачимо
о сво!х власних. Нiхто або майже шхто не вщчувае свое! провини в цьому.
j- Щоб зрозумiти величнiсть ще'1 тайни, Жирар пропонуе звернутися до S самих себе. Хай кожний запитае себе, як у нього вщбуваються справи з ^ власними козлами вщпущення43. Як! соцiальнi групи, меншини, щдивщи стають козлами вщпущення, на яких ми вим1щаемо св1й гн1в? Той факт, що натовп або навиъ усе сусптьство може попасти в полон сво'1х вiктимних (вщ лат. victima — жертва) тюзш i перебувати в полонi насилъницъкого ^ безсв1домого, залишаетъся неосяжним.
>1 1де1 Жирара дуже важливi в контексп сучасно! теологи, але читаючи його тексти, можна не раз стикнутися i з вибiрковим прочитанням бiблiйно'i розповщ. Теор1я в1дкуилення в Жирара бтьшою мiрою концентруетъся на негативному бощ питання i не пропонуе шякого конкретного вир1шення проблеми. Теор1я Жирара закликае сказати «т» насильству, але не дае 168 вщповщ на запитання, а як саме це сказати44. Незважаючи на те що тео-р1я Жирара, а зокрема теор1я «козла вщпущення», багато чого пояснюе в контекси жертви Христа, вона також мае низку недосконалостей. М1нусом е те, що французький фтософ щиро вважае: люди збираються в групи
39 Жирар, Вещи сокрытые от создания мира, 202.
40 Там само, 205.
41 Harrison. Why do we fight? How do we stop? 115.
42 Жирар, Вещи сокрытые от создания мира, 206.
43 Жирар. Козел отпущения, 72.
44 Dimovsky, p. 59.
залишився пасивним42
тльки тод1, коли е хтось, кого вони можуть yci разом ненавидгги. Таку позицiю навряд чи можна вважати едино прийнятною культуролоичною парадигмою. Що стосуеться христологи, то тут аргументи Жирара, за словами Джона Мглбанка, не цглком переконливг. Звичайно ж, вгн мае рацгю, коли акцентуе увагу на вгдмовг 1суса вгд насильства, але при цьому придгляе мало уваги конкретнгй «формг», яку прийняла ненасильницька практика 1суса45.
Будь там як, але слгд визнати, що Рене Жирар уже давно вийшов за межГ богословського дискурсу, в якг його помгстила його книга «Насильство i священне». 1де! автора поширилися за межг французько! лгтератури i культурологи i знаходять вгдзив тепер навГть у площиш нейро-наук i еволюцшно'1 теорп. Як культурна теорiя, ще'1 ммезюу та «козла вщпущення» тiею чи шшою мГрою пояснюють не ттьки початок арха!чних релiгiй i фундаменту людсько! цивтзаци, але також i формування основних полГтичних ГнститутГв нашого сусп1льства46.
СПИСОК ВИКОРИСТАНО1 Л1ТЕРАТУРИ
Швагер Раймунд. Чи потребуемо козла в1дпущення? — Льв1в: Св1чадо, 2005. Аллисон Джеймс. Жизнь в последние времена. Иной взгляд на эсхатологию. — М.: ББИ, 2010.
Денисенко Анатолий. В начале было убийство: Рене Жирар и преодоление
секулярного. Страницы. 20:1 (2016). 113-120. Жирар Рене. Вещи, сокрытые от создания мира. — М.: ББИ, 2016. Жирар Рене. Козел отпущения. — СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха, 2010. Жирар Рене. Насилие и священное. — М.: Новое лит. обозрение, 2010. Dimovsky Igor. "A critical Review of the notion of Violence in the Theories of atonement of Rene Girard and John Milbank: Toward a Contemporary Theory of Atonement". Osijek: ETF, 2006.
Girard Rene. Mimesis, Sacrifice, and the Bible: Conversation with Sandor Goodhart in Sacrifice, Scripture, and Substitution: Reading in Ancient Judaism and Christianity, ed. Ann W Astell and Sandor Goodhart. Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 2011. - 59, 60 p.
Harrison Robert Pogue. Why do we fight? How do we stop? // Cynthia L. Haven (ed.) Conversation with Rene Girard. Prophet of Envy. NY: Bloomsbury Academic, 2020. 109-124 p.
Kirwan Michael. Girard and Theology. London: T&T Clark, 2009.
Milbank John. Theology and Social Theory. Oxford: Blackwell Publishing. 2006.
Palaver Wolfgang. Rene Girard's Mimetic Theory // Political implication of Mimetic Theory
East Lancing: Michigan State University, 2013. 275-296 p. Taylor Charles. A Secular Age. Cambridge. The Belknap Press of Harvard University Press, 2007.
169
45 John Milbank. Theology and Social Theory. Oxford: Blackwell Publishing. 2006, p. 398.
46 Wolfgang Palaver. Rene Girard's Mimetic Theory. 275-296 // Political implication of Mimetic Theory. East Lancing: Michigan State University, 2013, p. 275-296.
