CC BY
440
ПОЛ1ТОЛОГ1Я
УДК 130.2
Г. П. Кл1мова, доктор фшософських наук, професор
КОНЦЕПТУАЛЬН1 П1ДХОДИ ДО АНАЛ1ЗУ ПОНЯТТЯ «ДЕРЖАВА»
У статт1 анал1зуеться сутмсть поняття «держава», що представлено вр1зних фшософських, правових, соц1олог1чних, пол1толог1чних теор1ях; розглянут1 найваж-лив1ш1 ознаки держави, и особливост1 як специф1чног оргамзацИ сустльства. Роз-криваеться динам1чний характер процесу розвитку державност1. Розглядаються причини виникнення держави.
Ключовi слова: держава, оргамзащя пол1тичног влади, державна влада, ознаки держави, фактори виникнення держави, етапи розвитку державност1.
Актуальтсть теми. В умовах отримання Украшою дшсно! державно! незалежносп вщбуваеться суттева актуалiзацiя проблем держави, що не-минуче виникае на кожному юторичному етат розвитку сустльства.
Науковарозробка проблеми. Незважаючи на те що в науковш л^ерату-рi знайшло широке вщображення осмислення природи i ролi держави, п устрою, основних тенденцш розвитку держави в сучасних умовах тощо (Н. Н. Алексеев, М. I. Байтш, Д. О. Керiмов, В. В. Конейчиков, М. Н. Марченко, Л. С. Мамут, Ю. О. Тихомиров, В. Я. Ткаченко, О. Ф. Скакун, М. В. Цвш та ш.), усе ж залишаються дискусшними питання про те, що вважати державою, ям п сутнiсть i основнi ознаки. Аналiз цих питань е метою подано! статл.
Держава як пол^ико-правовий iнститут виникае на ранньому етат розвитку сустльства, в перюд розкладу родового ладу. Але ж сам термш «держава» вперше з'являеться у Новий час у Сврот. Спочатку вiн укоршюеть-
© Кл1мова Г. П., 2015
161
ся в 1спанп («estado») та у Францп («etat»), тзшше — в Имеччиш («Staat»). 1з самого початку його 3míct визначаеться розвитком сучасно! держави. Вихщне латинське слово «status» («стан») поступово набувае нового зна-чення. Ним визначали прихильниюв власника влади, по^м володiння вла-дою, i нарештс, владу як суспiльну функцiю. Починаючи з XVII ст. поняття «держава» також означае державну установу. Але ^м цього, до змюту даного термша включаються й iснуючi до Нового часу значення, у зв'язку з чим зникають бшьш давш слова «res publika», «civitas», «regimen», «imperium».
Питання про поняття держави е доволi складним i далеко не ординарним. Це обумовлено як складшстю i багатограншстю само! держави як явища, так i рiзноманiтним сприйняттям ученими одних i тих самих державно-пра-вових явищ. Крiм цього, як справедливо пiдкреслював вщомий австрiйський юрист Г. Кельзен, «труднощi у визначеннi поняття "держава" поглиблюють-ся ще й тим, що даним термiном здебiльшого позначаються рiзноманiтнi предмети i явища» [1, с. 181].
Поняття «держава» мае неоднаковий змют у рiзних фiлософських, право-вих, соцiологiчних, полiтологiчних теорiях. Так, Аристотель (384-322 рр. до н. е.) розумiв державу як об'еднання вшьних громадян для здшснення управлшня справами суспiльства. Саме через державу, на його думку, реа-лiзуеться в людях природний потяг до стлкування. У розумiннi Е. Канта (1724-1804) держава — це об'еднання багатьох людей, тдпорядкованих правовим законам. Сутшсть держави, на його думку, полягае у максималь-нш вщповщносп державного устрою i режиму принципам права. Г.-Ф. Гегель (1770-1831) розглядав державу як втшення щей розуму, свободи i права. Субстанщя держави, за Гегелем, проявляеться як абсолютна влада щеального цшого над одиничним, особливим i кшцевим, над життям, влас-нiстю i правами окремих оаб та !х об'еднань. Представники класово! теорп держави К. Маркс (1818-1883) i Ф. Енгельс (1820-1895) наголошували на класовш сутност державно! влади. Держава, на !х думку, це комiтет, який управляе загальними справами всього класу буржуазп.
Прихильники юридичного позитивiзму (К. Гербер i П. Лабанд у Имеч-чиш, А. Дайсi в Англп, А. Есмен у Францп) розглядали державу виключно як правову конструкщю. У цих концепщях держава трактувалась як «право-ва форма для сукупного життя народу», «верховна юридична особа», «юридична оргашзащя народу», «юридичне уособлення нацп».
Р. 1еринг (1818-1892) — нiмецький юрист — розробив сощолопчну теорiю держави. Зпдно з поглядом 1еринга держава — це сощальна органь зацiя примусово! влади, яка забезпечуе вищiсть сустльних iнтересiв над особистими.
У рамках нормативно! теорп права, основоположником яко! був Г. Кель-зен (1881-1973), право i держава ототожнювалися. За Кельзеном держава е системою вщносин панування i тдлеглосп, в якiй воля одних виступае як мотив для iнших. Сутшсть цих вiдносин полягае в тому, що вони утворюють урегульовану i впорядковану, нормативну систему примусу. У такому ро-зумiннi держава е вщносно централiзований правопорядок. Кельзен визнае, що будь-яка держава е правовою.
К. Шмщт (1889-1985) розробив теорш «тотально! держави». Це понят-тя передбачае передуам iснування владно! держави — апарату пол^ично! влади, яка в екстремальних ситуащях бере на себе весь тягар важливих суспшьних ршень. «Тотальну державу», на думку Шмщта, можна створи-ти на основi «субстанщонально! едносп» держави i «нацюнально! одно-рщносл» [2, с. 15-35].
Протягом тривалого часу у в^чизняному та схщноевропейському право-знавсга, юридичнiй науцi панували уявлення про державу, що походили вщ ще! класового устрою суспiльства, у свiтлi яко! вона розглядалася «як знаряддя, машина для придушення одного класу шшим», «органiзацiя еко-номiчно пануючого класу» тощо. Але наполягання на класичносп такого визначення сутностi держави i на безперечностi його сприйняття було б невiрним, оскiльки сутшсть держави обумовлюеться конкретними юторич-ними обставинами розвитку суспшьства. Тому, природно, на стадп розвитку капiталiзму, коли суспшьство мало яскраво виражену класову структуру, коли в ньому юнували антагошстичш класовi протирiччя, сформувалося вчення про класову боротьбу як основу уявлень про державу. За таких умов воно було юторично виправданим.
Але сучасний перюд розвитку суспшьства характеризуеться тим, що метою його е всебiчний розвиток людини, забезпечення умов !! життя, прав i свобод. Дшсшсть просякнута iдеями гумашзму, прiоритету загальнолюд-ських цiнностей. Усе це знаходить свое вщображення у сучасних найбшьш розвинутих кра!нах — правових, демократичних, соцiально-орiентованих. 1з цього випливае, як вщзначають М. I. Байтин, М. Н. Марченко та ш., що при визначенш поняття держави важливо враховувати не тшьки !! класовi ознаки i риси, але й позакласов^ загальнолюдськi. У зв'язку з цим, тдкрес-люють ученi, держава — це оргашзащя полiтично! влади, що потрiбна для виконання як суто класових завдань, так i загальних справ, що випливають iз природи будь-якого суспшьства [3, с. 91; 4, с. 14].
Незважаючи на рiзноманiтнiсть пiдходiв до визначення держави, в на-уковш лiтературi традицiйно склався погляд на не! як на суспшьне явище, до структури якого входить кшька головних i кiлька побiчних елементiв. На перше мiсце серед них висуваються територiя, населення i публiчна
влада. Саме ïx наявшсть, за класичними юридичними поглядами, B^pi3rae державу вщ додержавних та шших юнуючих нарiвнi з нею сустльних утво-рень [5, с. 34].
Територiя — це матерiальна основа держави. Це одна з умов, що роблять можливим юнування держави. Без територп держава не юнуе. Територiя е простiр держави, де в повнш мiрi дiе влада пол^ично"! елiти, що реалiзуеть-ся через юридичнi норми. Територiя не зводиться до так звано"! твердо! землi. До не! входять також надра, пов^ряний простiр, територiальнi води. У всix перелiчениx сферах держава здшснюе свою суверенну владу i мае право захищати ïx вiд зовнiшнього вторгнення з боку iншиx держав i при-ватних оаб.
Населення як складовий елемент держави е людське спiвтовариство, що юнуе на територп дано! держави i тдкоряеться ïï владi. Тут важливо тд-креслити, що мешкае на територп держави все населення, яке складае ств-товариство людей, единий народ, нащю. Слiд тдкреслити, що в бiльшостi заxiдниx держав, особливо в англомовних крашах, поняття «народ» i «нащя» використовуються як тотожш. Поняття «нацiя» (вiд лат. natio — плем'я, народ) пов'язуеться з державою, а тд нею розумiеться все ствтовариство людей, народонаселення, що займае територп держави незалежно вщ ет-шчно! приналежностi, яке об'еднане единим правлшням. Дiйсно, в межах народу як усього населення дано'1 держави нерщко спiвiснують рiзнi етшч-нi групи (народностi), яю також iнколи називають себе нащями.
Цiлiснiсть народу, тобто загальне тдпорядкування населення владi, що iснуе, е важливою умовою цiлiсностi держави. Розкол населення за сощаль-но-класовою або шшою (етнiчною, релiгiйною) ознакою несе iз собою ве-лику загрозу юнуванню держави. Виникнення конфлiкту, наприклад, мiж етнiчними спiльнотами, що ствюнують у межах одше! держави, супрово-джуеться, як правило, вiдмовою, хоча б одшею iз сторiн, тдкорятися прав-лячiй групi, що майже неминуче призводить до розпаду краши на декшька самостiйниx держав.
Визначальним елементом держави е пол^ична влада. Держава надае своИм власним повелшням обов'язкову силу для всього населення. Ц по-велiння (накази) виражаються у виглядi юридичних норм (закошв), що приймаються уповноваженими на це державними органами. Саме через законодавчi органи держави правляча пол^ична група доводить свою волю до тдвладних. Обов'язковiсть же виконання населенням встановлених юридичних норм забезпечуеться дiяльнiстю виконавчо-розпоряджувальних (виконавчо-розпорядних) оргашв, судiв, iншиx юридичних установ, а також спещального апарату примусу.
Похщною ознакою держави е наявшсть у нш чиновництва, армп, полщп, розвiдки, контррозвiдки. Держава мае у сво!й власностi певнi необхiднi для техшчного забезпечення свое! дiяльностi засоби (озброення, будiвлi, транспорт i т. iн.). Для фiнансового забезпечення свое! дiяльностi вона встановлюе бюджет, систему податюв, робить у разi необхiдностi внутрiшнi й зовнiшнi займи. Кожна держава мае власш символи, якими е державний герб i прапор [5, с. 35; 6, с. 42].
Держава е оргашзащею сустльства, але оргашзащею особливою, яка характеризуеться тим, що вона: всеохоплююча оргашзащя — об'еднуе в едине тле вах членiв суспiльства, вщображуе та забезпечуе загально-суспiльнi штереси i потреби; територiальна органiзацiя — об'еднуе члешв суспiльства (громадян) за територiальним принципом, а територiя е мате-рiальною базою держави; едина оргашзащя, що об'еднуе все сустльство як цше, тодi як ус iншi соцiальнi оргашзацп (полiтичнi партп, професiйнi та молодiжнi спiлки, асощацп пiдприемств тощо) охоплюють лише окремi верстви населення; офiцiйна органiзацiя — репрезентуе сустльство, ви-ступае вщ його iменi i визнана такою шшими державами; унiверсальна органiзацiя, оскшьки об'еднуе членiв суспiльства для виршення питань, що стосуються рiзних сфер !х життя; верховна органiзацiя е вищим за значенням та силою об'еднанням сустльства, ус iншi сощальш оргашзацп у сферi загальносуспiльних штереав пiдпорядкованi !й; централiзована оргашза-шя — внутрiшня структура держави здшснюеться за iерархiею, тобто пщ-порядковашстю нижчих органiзацiйних структур (районiв, мюцевих органiв державно! влади i управлшня, державних пiдприемств i установ) вищим i насамкiнець — загальнодержавним (парламенту, президенту, мшютер-ствам).
Незважаючи на те що держава е формою оргашзаш! штереав усiх членiв суспiльства, вона не об'еднуе !х абсолютно в уах сферах !хнього життя. По-ряд iз загальносуспiльним iнтересом юнують iнтереси особливi та iндивiду-альш, якi вiдображаються, забезпечуються й охороняються вщповщними соцiальними об'еднаннями чи особисто шдивщом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих штереав, але обов'язком !! е забезпечувати !х неза-лежнiсть, гарантувати й охороняти вщ втручання з боку шших суб'ектiв. Незалежнiсть рiзних сошальних органiзацiй та iндивiдiв, наявнiсть гаранто-ваних державою сфер !х «самостшного» життя — важлива ознака цившзо-ваностi держави i суспiльства.
Особливють держави полягае i в тому, що вона е лептимною формою виявлення та вираження «загального» штересу, засобом його забезпечення. В умовах сощального розшарування суспiльства держава виступае як ш-струмент вираження цього штересу, як шляхом проведення безпосередньо-
го волевиявлення громадян — референдумiв, так i опосередковано, через дiяльнiсть вищих представницьких оргашв державно! влади. При цьому «загальний» штерес набувае сте^ально"! форми виразу у виглядi закошв.
Через закони держави «загальний» штерес не тшьки лептимуеться, фор-малiзуеться, але й забезпечуеться вщповщним меxанiзмом здiйснення. По-дальша конкретизацiя «загального» iнтересу щодо рiзниx сфер суспiльного життя, життевих ситуацiй, конкретних регiонiв тощо здшснюеться спець ально створюваним для цього державним апаратом влади (управлшня). Вш складаеться з державних службовцiв — громадян, яю професiйно займа-ються виробленням конкретних ршень, здiйснюючи координащю загально-суспiльниx iнтересiв з особливими штересами окремих регiонiв, галузей сустльного виробництва та iндивiдуальними iнтересами громадян. Це обумовлюе необхщшсть оргашзацп об'еднань державних службовщв у рiз-номаштш державнi органи — мiнiстерства, комггети, вiдомства, мiсцевi органи управлiння тощо. Держава забезпечуе домшування «загального» штересу над певними особливими та шдивщуальними iнтересами.
Виявом державно! оргашзацп суспшьства е державна влада, яка характеризуемся поширенiстю за територiею, ушверсальшстю, самостiйнiстю, вер-xовнiстю, легiтимнiстю, незалежшстю, повнотою. У найбiльш концентрова-ному виглядi ознаки державноï влади проявляються через ïï сувереншсть: верховенство — державна влада е вищою; повнота (неподшьшсть) — державна влада належить народу, який е ïï единим джерелом; самостшшсть — державна влада не залежить вщ волi будь-яких шших оргашзацш, окремих оаб чи шших суспшьств.
Державна влада мае пол^ичний характер. Вона здшснюеться над рiзно-манiтними суспiльними угрупованнями й окремими особами при ïx взаемо-дiï одне з одним у процеа реалiзацiï полiтики. Пол^ика завжди пов'язана з дiяльнiстю держави, з участю в ïï справах. Бшьш того, пол^ична влада е державною монополiею. Iншi органiзацiï, хоча i беруть участь у полчищ, але ïx влада поширюеться тшьки на члешв тiеï чи iншоï органiзацiï i мае характер звичайноï суспiльноï, а не полiтичноï влади. Держава е головним елементом полiтичноï системи суспшьства, до якоï входять уа iснуючi в сус-пшьсга утворення полiтичного спрямування.
Джерелом сучасноï державноï влади в демократичнiй державi е ïï народ. Легiтимацiя цiеï влади вiдбуваеться на основi делегування ïï народом шляхом вшьних виборiв вiдповiдним державним органом за встановленою Конститущею процедурою. Згiдно з Декларащею про державний суверенi-тет Украши виборним державним органом, що може виступати вщ iменi всього народу Украши, е Верховна Рада Украши. 1ншим всенародно об-
раним органом первинного представництва народу зпдно з Конститушею Украши (ст. 103) е Президент Украши. yci iншi державнi органи — похщ-нi вiд перших двох.
Висновок. Держава — оргашзащя полiтичноi влади, що iснуе на певнiй сощальнш базi, виступае як офiцiйний представник усього сустльства i забезпечуе за допомогою спецiального апарату реалiзацiю своеi полiтики.
Л1ТЕРАТУРА
1. Kelsen H. General Theory of Low and State / H. Kelsen. - N. Y., 1961.
2. Алексеев Н. Н. Идея государства / Н. Н. Алексеев. - СПб. : Норма, 2001. - 360 с.
3. Общая теория государства и права. Ч. 1. Теория государства / отв. ред. М. Н. Марченко. - М. : Зерцало, 2001. - 408 с.
4. Байтин М. И. О понятии государства / М. И. Байтин // Правоведение. - 2002. -№ 3. - С. 4-16.
5. Загальна теорiя держави i права / за ред. М. В. Цвша, В. Д. Ткаченка, О. В. Пе-тришина. - Х. : Право, 2002. - 432 с.
6. Снепрьов В. В. Про поняття «держава» i «державний суверештет» в державо-знавсга у свт Констигуцн Украши / В. В. Снепрьов // Вюн. Луган. ш-ту внутр. справ МВС Украши. - Луганськ, 1998. - № 2. - С. 32-44.
КОНЦЕПТУАЛЬНЫЕ ПОДХОДЫ К АНАЛИЗУ ПОНЯТИЯ «ГОСУДАРСТВО»
Климова Г. П.
В статье анализируется сущность понятия «государство», представленного в различных философских, правовых, социологических, политологических теориях; рассмотрены важнейшие признаки государства, его особенности как специфической организации общества. Раскрывается динамичный характер процесса развития государственности. Рассматриваются причины возникновения государства.
Ключевые слова: государство, организация политической власти, государственная власть, признаки государства, факторы возникновения государства, этапы развития государственности.
THE CONCEPTUAL APPROACHES FOR THE ANALYSIS OF NOTION «STATE»
Klimovu G. P.
The nature of notion «state»presented in a variety of philosophical, legal, sociological, political science theories is analyzed in the article. The reasons of occurrence of a state
are studied. The most important features of a state, its characteristics as the specific organization ofsociety are investigated. The dynamic nature of the process ofdevelopment of a state is shown.
Despite the variety of approaches to the definition of a state, the scientific literature has traditionally defined it as a social phenomenon, the structure of which includes several main and several collateral elements.
Among them the territory, population and public authorities take the center stage. Their presence, according to the classic legal point of view, is what distinguishes the state from the observed and other existing along with it public entities. The material basis of a state is a territory. It is one of the conditions that make possible the existence of the state. The state does not exist without the territory.
The population as part of the state is a human community that exists on the territory of the state and obeys its power. It is important to emphasize that the entire population, which is a community ofpeople, one nation and people lives in the territory of the state. The integrity of the people, i.e. their total subordination to the existing public authority is the important condition for the integrity of the state. The split of the population by social class or another sign (ethnic, religious) carries with it a major threat to the existence of the state.
The political power is the defining element of the state. The state provides its own command valid for the entire population. These commands (orders) are expressed in the form of legal rules (laws), given by authorized state bodies. The ruling political group notifies its will to the subordinates by legal acts. The obligation for the population to execute the established legal norms is provided by the executive and regulatory bodies, courts and other legal institutions as well as by the special apparatus of coercion.
The presence of civil servants, army, police, intelligence, counterintelligence is the derivative feature of the state. The state has its certain property requiredfor the technical support of its activities means (weapons, buildings, transport and so on). The state sets the budget, tax system for the financial security of its activities and takes internal and external loans when necessary. Each state has its own symbols, which are the state emblem and flag.
The state is a form of organization of the interests of all members of the society; it doesn't unite them in all areas of their lives. The independence of the various social organizations and individuals, the presence of areas of "independent" life guaranteed by the state is the important feature of the civilized state and society.
The key element of the state lies in the fact that it is the legitimate form of identification and expression of "general" interest and the means of its providing. In terms of social stratification of the society, the state acts as a tool of expression of interest, both through the direct vote of the citizens - referendums, and indirectly, through the activities of higher representative bodies of the state power.
The demonstration of the state organization of a society is the state authority which is characterized by the prevalence along the territory, universality, autonomy, supremacy, legitimacy, independence, completeness.
Thus, the state is the organization of the political power that exists on a certain social basis, acts as the official representative of the whole society and provides the implementation of its policies with the help of special apparatus.
Key words: state, organization ofpolitical power, state power, characteristics ofstate, factors of state occurrence, stages of state development.
УДК 329.8:316.75(477)
М. В. Примут, доктор полпичних наук, професор;
О. Ю. Перебейнос, студентка
СПЕЦИФ1КА ФОРМУВАННЯ 1ДЕОЛОГ11 УКРАШСЬКИХ ПОЛ1ТИЧНИХ ПАРТ1Й НА СУЧАСНОМУ ЕТАП1 IX РОЗВИТКУ
Досл1дження присвячено вивченню сучасних тенденций в украгнському партт-ному буд1вництв1 кр1зь призму полтичног ¡деологИ Робиться висновок, що iдеоло-г1чний спектрукрагнських партт демонструе ознакирозмитостi, неузгодженостi, протирiччя фундаментальних iдей i виступае ситуативним, необов'язковим явищем. Увага авторiв акцентуеться на тенденщяхрозвитку украгнських полтичних партш, яю все бшьте вiдхиляються вiд iдеологiчного спектра й тим самим перетворюють-ся у полтичт сили «сьогодення» без перспективного плану розвитку на майбутне.
Ключовi слова: полтична партiя, iдеологiя, партшна система, полтична криза, системна трансформащя.
Актуальность теми дослгдження полягае у тому, що сучасш полпичш процеси, яю вщбуваються зараз в Укршш, полпологи, експерти та полпики характеризують трьома ключовими процесами: по-перше, вшною на Донбасс по-друге, реформуванням уах сфер життя суспшьства й по-трете, евро-штеграцшними процесами вах сфер життя суспшьства [1, с. 6-7]. Назване також впливае на гасла, риторику, символи та щеолопчш принципи полпич-них партш. Указане знаходить свш прояв у двох вимiрах: внутршньому (включення у партшш списки командирiв добровольчих батальйошв зони АТО, активю^в «Свромайдану», громадських дiячiв, що слугуе фактором подальшо'1' деполпизацп партш) та зовшшньому (включення в аптацшну
© Примуш М. В., Перебейнос О. Ю., 2015
169
