CC BY
45
Москаленко Олександр Миколайович,
кандидат юридичних наук, докторант Харквського рег'юнального '¡нституту державного управл'ння, Нацюнальна академ'я державного управл'1ння при Президентовi Украни, Украна, м. Харюв e-mail: alexan4001@ukr.net ORCID 0000-0002-4815-5023
doi: 10.21564/2414-990x.146.170538
уДК 340.5
КОНЦЕПЦ1Я ПРАВОВО1 СИСТЕМИ -ТЕОРЕТИЧН1 ТА ПОР1ВНЯЛЬН1 АСПЕКТИ
Статтю присвячено розгляду концепци правовог системи як однгег з базових теоретичних категорш сучасног правовог науки. Проанал1зовано вказану концепцт з позици трьох р1зних наукових тдход1в: пор1вняльного правознавства, м1жнародного права та загальног теори дер-жави та права. Основним висновком е теза про принципову можливкть використання концепту «правова система» як до нацюнального, так i до м1жнародного права. При цьому склад принципових структурних елемент1в теоретичного концепту в обох випадках е iдентичним. До таких елемент1в сл1д вгднести право (або систему права), юридичну практику, тституцшну та психологгчну складовь
Ключовi слова: правова система; система права; юридична практика; правова сввдомкть; правозастосування; судова система.
Москаленко А. Н., кандидат юридических наук, докторант Харьковского регионального института государственного управления, Национальная академия государственного управления при Президенте Украины, Украина, г. Харьков.
e-mail : alexan4001@ukr.net ; ORCID 0000-0002-4815-5023
Концепция правовой системы - теоретические и сравнительные аспекты
Статья посвящена изучению концепции правовой системы, которая является одной из базовых теоретических категорий современной правовой науки. Предлагается анализ указанной концепции с позиции трех разных научных подходов: сравнительного правоведения, международного права и общей теории государства и права. Основным выводом является тезис о принципиальной возможности использования концепта «правовая система» как по отношению к национальному, так и к международному праву. При этом состав принципиальных структурных элементов теоретического концепта «правовая система» является идентичным в обоих случаях. К таким элементам следует отнести право (или систему права), юридическую практику, институциональную и психологическую составляющие.
Ключевые слова: правовая система; система права; правосознание; правоприменение; судебная система.
Актуальтсть проблеми. Глобалiзацiя та регюнальна штегращя залиша-ються основними тенденщями розвитку сучасно1 цивiлiзацií, незважаючи на зростання популiзму та евроскептицизму в бврош та неоднозначнi полiтичнi кроки сорок п'ятого Президента США Дональда Трампа. Варто шдкреслити, що рiзноманiтнi кризи завжди були частиною штеграцшних процесiв в бврош. Бiльш того, кризи виступали своерщними маркерами, яю позначали наявнiсть проблем, мотиваторами для кроюв, спрямованих на посилення загальноевро-пейських iнституцiй та координацiю Тх роботи [2]. Як пiдкреслюють прибiчники неофункцiоналiзму, кризи завжди виконували роль «спускових мехашзмiв» для початку нових раундiв европейськоí iнтеграцií [4]. Варто зазначити, що регю-нальнi штеграцшш процеси ХХ ст. чи не найперше в iсторií людства базуються на правi, що призводить до формування спшьних iнституцiй та значних масивiв правових норм, якi е сшльними для рiзноманiтних акторiв як публiчного, так i приватного порядку. Як вказуе Д. Ллойд, право - це одна з могутшх рушшних сил цивтзацп у людському суспiльствi. Розвиток же цивiлiзацií в свою чергу повсюдно супроводжувався поступовим розвитком системи правових норм та одночасним створенням мехашзму для IX регулярного та ефективного застосу-вання [30, с. 7].
Саме у зв'язку з регюнальною штегращею й формуванням у рамках цих проце^в значних масивiв правових норм виникае питання щодо теоретичного осмислення правових феномешв, пов'язаних iз вказаними процесами. Як справедливо зазначалось у доктриш, для права загалом характерна «наявшсть таких загальних понять, як можна використовувати для всiх правових галузей та явищ, в яких фiксуються головнi сторони i найбiльш важливi форми ввдо-браження сутностi права» [10, с. 10]. Очевидно, що одним iз важливих аспекив тако!' сучасно!" дискусп в рамках правових наук е можливкть застосування загальнотеоретичних правових термтв та категорiй до тих масивiв правових норм, що були створеш в рамках регiональних iнтеграцiйних процесiв, пере-дусiм у рамках функщонування й еволюцií бвропейських Спiвтовариств та бвропейського Союзу. Слiд пiдкреслити, украшська правова наука вже робила таю спроби [34]. Проте вказаш правовi феномени настiльки неоднозначнi та ушкальш, що IX вивчення створюе доволi широкий простiр для дослiдження i науковоí дискусГí. При цьому слiд погодитись iз тезою про те, що ввд ступеня розробки категорш теорГí права та Тх системи, вщ вмiння оперувати ними на рiвнi дiалектичноí та прикладноí юридичноí логiки здебiльшого залежить практична вщдача правових наукових знань [16, с. 13].
Одшею з базових категорш сучасноí теорГí права е концепщя правовоí системи. Проте п неоднозначне використання та рiзноманiтнi пiдходи до и розу-мшня з позицГí рiзних правових шкш дае можливiсть для продовження дискусп, особливо в контекст можливостi i специфiки використання цiеí категорГí (та термша) по вiдношенню до права бвропейського Союзу.
Метою щег статтi е аналiз концепцп «правова система», який здшсню-еться як з позицп теорГí держави та права, так i з позицГí сучасного мiжнародного
права та порiвняльного правознавства. Завданням статт е висвiтлення вказано1 концепцп з урахуванням порiвняльно-правовоï методологи. 1ншим завданням статтi е виявлення сшльних пiдходiв до розумiння сутi концепцп правово!" системи та ïï основних елементiв.
Стутнь розробленостх проблеми. Вивченням концепцп правово!" системи займались таю украшсью та зарубiжнi вчеш, як С. С. Алексеев (S. S. Alekseiev), О. В. Зайчук (O. V. Zaychuk), В. Н. Карташов (V. N. Kartashov), Д. А. Керимов (D. A. Kerymov), С. Б. Кобринська (S. B. Kobrynska), В. Н. Кудрявцев (V. N. Kudriavtsev), Л. А. Луць (L. A. Luts), М. Н. Марченко (M. N. Marchenko), Н. I. Матузов (N. I. Matuzov), Н. М. Онщенко (N. M. Onishchenko), В. Н. Протасов (V. N. Protasov), П. М. Рабшович (P. M. Rabinovych), В. М. Селiванов (V. M. Selivanov), В. Н. Синюков (V. N. Synyukov), О. Ф. Скакун (O. F. Skakun), Л. Б. ^унова (L. B. Tiunova), Ю. А. Тихомиров (Yu. A. Tykhomyrov), О. I. Харитонова (O. I. Kharytonova), Ю. В. Шемшученко (Yu. V. Shemshuchenko), Л. С. Явич (L. S. Yavych) та шшь Право 6С, його шституцшна системи та сумiжнi досш-дження були предметом вивчення М. М. Гнатовського (M. M. Hnatovs'koho), В. Н. Денисова (V. N. Denysovа), А. I. Дмг^ева (A. I. Dmitriieva), А. Я. Капу-стша (A. Ya. Kapustinа), С. Ю. Кашкiна (S. Yu. Kashkinа), О. О. Мережко (O. O. Merezhko), В. I. Муравйова (V. I. Muravyova), Р. О. Петрова (R. O. Petrovа), К. В. СмирновоТ (K. V. Smyrnovoyi), Б. М. Топорнша (B. M. Toporninа), Л. М. Ентша (L. M. Enti^).
Виклад основного матерiалу. Основною тезою статт е твердження про принципову можливють використання концепту «правова система» як до нащ-онального, так i до мiжнародного права. При цьому склад принципових струк-турних елеменпв теоретичного концепту «правова система» в обох випадках е щентичним. До таких елеменпв слiд вщнести принаймнi право (або систему права), юридичну практику, iнституцiйну та психолопчну складовi. Вiдповiдно, створюеться теоретичне шдГрунтя для визначення сутностi теоретичного концепту «правова система» через аналiз сукупност вказаних чотирьох принципових структурних елеменпв.
Стаття складаеться iз двох основних частин. У першш частинi акцентуеться на аналiзовi само!" концепцп' правово!" системи, з урахування розумшня цього концепту в рамках загально!" теорп держави та права, мiжнародного права та порiвняльного правознавства. У другш частинi розглядаються основш струк-турнi елементи цього концепту з урахуванням загально!" порiвняльно-правовоï методологи, яка використовуеться для написання ще'1 стата.
Як свого часу зазначав вщомий французький соцюлог права Ж.-Ж. Кар-бонье, юридична соцiологiя запозичила поняття правово!" системи у порiв-няльного права [24, c. 175]. Варто однак зауважити, що концепщя «правова система» в рамках порiвняльного правознавства використовувалась у спосiб, який кардинально вiдрiзнявся вiд використання цього концепту в радянськш та пострадянськш теорп держави i права. У контекст порiвняльного правознавства концепцiя правово! системи застосовувалася перш за все для виявлення сутте-
вих особливостей полггичного, соцiально-економiчного та культурного життя сусшльства, яю пов'язаш iз формуванням i застосуванням права як регулятора сусшльних вiдносин. Один iз найбiльш авторитетних фахiвцiв iз порiвняльного правознавства Р. Давiд стверджував: «Було б невiрним бачити у правi лише сукупнiсть норм. ... Право - це значно бшьш складне явище, що виступае як система. У не! е вщповщний понятшний фонд; вона поеднуе норми в окремi групи; використовуе ввдповвдш способи створення та тлумачення норм: вона пов'язана з ввдповщною концепщею соцiального ладу, i вiд ие! концепцГ! зале-жить, як застосовуеться та взагалi функцiонуе право» [20, с. 19]. В. М. Синю-ков шд термiном «нацiональна правова система» розумiе конкретно-iсторичну сукупнiсть права (законодавства), юридично! практики та домшуючо! правово! iдеологi! конкретно! кра!ни (держави) [52, с. 188].
Варто вказати, що такий шдхщ став причиною того, що в рамках порiв-няльного правознавства прюритет отримала шша концепщя (i, вiдповiдно, термiн) - «правова сiм'я», яка використовуеться для позначення едност пов'я-заних нащональних правових систем. Вiдомий фахiвець iз порiвняльного правознавства А. Х. Са!дов вказуе, що порiвняльна характеристика основних правових ^мей сучасностi у фшософському руслi показуе еднiсть загального (правово! сiм'!), особливого (правово! групи) та шдиввдуального (нащонально! правово! системи) [51, с. 550]. При цьому як на критерГ! об'еднання нащональних правових систем у правовi <^м'!» зазвичай вказують на таке: 1) подiбнiсть процесiв виникнення i розвитку правових явищ та конструкцiй; 2) сшльшсть джерел, форм вираження та закршлення норм права; 3) структура побудови нормативно-правового матерiалу; 4) сшльшсть принцишв регулювання сусшль-них вщносин; 5) подiбнiсть термiнологiй, технiки викладення та систематизацп правових норм [50, с. 325-326].
Тобто незважаючи на той факт, що поняття «правова система» е базовим для проведення порiвняльно-правових дослвджень та типолопзацп нащональних правових систем свггу, у порiвняльному правознавствi концепцiя правово! системи не мае важливого самостшного значення, та, вщповщно, не е основним фокусом дослвджень. У рамках порiвняльного правознавства термiн «правова система» використовуеться у таких значеннях: 1) тип права; 2) принципи вну-тршньо! побудови структури права або законодавства; 3) структурна одиниця в рамках шших концеппв (правова сiм'я та правова група) [55, с. 90-93]. Крiм того, сьогодш компаративiстика розрiзняе широке i вузьке розумiння правово! системи. У широкому розумiннi - це сукупшсть нацiональних правових систем, яю об'еднуе спiльнiсть походження джерел права, основних правових понять, методiв та способiв розвитку. У вузькому - нацюнальна правова система [45, с. 77]. При цьому слщ шдкреслити, що аналiз нацiонально! правово! системи в рамках порiвняльного права носить доволi обмежений характер i доволi часто фокусуеться на проблематищ яка пов'язана з концепцiею правово! культури, яка, на думку компаративюпв, визначае «яюсний стан правового життя сусшльства на конкретному еташ його розвитку» [35, с. 6-10]. Як вказували шмецьы
вчеш К. Цвайгерт та Х. Кетц, при вивченш нащональних правових систем може використовуватися як широкий, так i вузький шдхщ. У першому випадку мова йде про дослвдження «духу i стилю» права конкретних краш, методiв його розумшня та процедур реалiзацiï, а у другому - про сшвставлення специфiчних юридичних iнститутiв i проблем, а також правових норм, що застосовуються для розв'язання загальних питань та окремих конфлж^в iнтересiв [7, с. 4-5].
У рамках загально']" теорп держави та права першi спроби системного аналiзу правових явищ вщносяться ще до кiнця дев'ятнадцятого - початку двадцятого столиъ [65]. Ц спроби отримали продовження в 20-т роки XX ст., коли поняття правово'1' системи (правово'1' реальностi) виводилось i3 сукупностi соцiальних функцiй права, правово'1' iдеологiï та правовiдносин [44, с. 184]. Упродовж наступних майже сорока роыв у рамках радянсько']" правово'1' доктрини право ототожнювалось i3 законодавством. Вiдповiдно, дискусiя щодо змюту правово'1' системи була униможливлена. Ця дискусiя вiдроджуeться лише в 60-т роки. Необхiднiсть поновлення науково'1' дискусп була викликана кiлькома рiзними причинами, серед яких можна назвати вщхщ вщ вузького нормативiстського до бшьш широкого пiдходу до розумiння суп та функцп права [54, с. 300], початок дослщження права як единого щлого [57, с. 24], штегращю юридичних знань [56, с. 26], а також початок застосування для юридичних дослщжень системного шдходу так теоретично'1' моделi системи [42, с. 97].
Один iз пiонерiв теоретичних дослiджень права Д. А. Керимов (D. A. Kerymov), наполягаючи на введеннi в науковий об^ категорп «правова система», шдкреслював, що на змiну iзольованому диференцшованому вивченню окремих ланок правово'1' системи приходить штегроване ÏT осмислення на бшьш високому рiвнi [25, с. 270]. Характеризуючи сутнiсть правово'1' системи, вш вказував, що ця структура «представляе собою iнтеграцiю однотипних за своею суттю правових явищ i проце^в у структурно упорядковану щлкну еднiсть, яка характеризуеться вiдносною самостшшстю, стабiльнiстю, автоном-нiстю функцiонування та взаемодiею iз зовнiшнiм середовищем задля регулю-вання вiдповiдних суспiльних ввдносин» [26, с. 218]. Серед сучасних визначень правово']" системи можна виокремити юлька найбшьш поширених. Так, правова система визначаеться як «сукупшсть внутршньо узгоджених, взаемопов'язаних, соцiально однорiдних юридичних явищ та засобiв, за допомогою яких офiцiйна влада здiйснюе регулятивно-оргашзацшний та стабiлiзуючий вплив на сусшльш вiдносини, поведiнку людей» [68, с. 342], або ж як «цЫсний комплекс правових явищ, обумовлений об'ективними закономiрностями розвитку сусшльства» [50, с. 290]. О. Ф. Скакун визначае правову систему як комплекс взаемозв'язаних та узгоджених юридичних засобiв, яю призначеш для регулювання сусшльних вщ-носин, а також юридичних явищ, що виникають внаслщок такого регулювання (правовi норми, правовi принципи, правосввдомкть, законодавство, правовi вiдносини, юридичнi установи, юридична техшка, правова культура, стан закон-ностi та ïï деформацп, правопорядок та iн.) [47, с. 258]; П. М. Рабшович - як систему всiх юридичних явищ, яы iснують у певнiй державi або групi однотип-
них держав [43, c. 94]; а О. В. Зайчук - як едину, стшку, динамiчну сукупшсть, конституцюнальшсть явищ правового характеру, i насамперед системи права, правосввдомост й правово!" дiяльностi, що вiдображають певний ступшь уза-гальнення юридичноТ дшсност [22, c. 10].
А ось А. М. Талалаев (A. M. Talalaiev) визначае правову систему як «склад-ний, спаяний жорсткими економiчними зв'язками комплекс, що вiдрiзняеться багаторiвневим характером та iерархiчними залежностями [49, c. 4]. На його думку, цей комплекс поряд з шшим включае в себе право, правозастосування, правосуддя та правову сввдомкть. Ю. О. Тихомиров (Yu. O. Tykhomyrov) пише про правову систему як про «структурно i функцюнально впорядкова-ний масив взаемопов'язаних нормативно-правових акив, що створюються та дiють на основi единих принципiв» [58, c. 33]. В. В. Гаврилов (V. V. Havrylov) вбачае у правовш системi характерну для дано1 держави (сусшльства) цiлiсну сукупнiсть чинних на ïï територп правових норм, а також юридичних оргашв, установ, оргашзацш та правово!" iдеологiï, що забезпечуе в процес юридичноТ практики, опосередковано1 юридичною психологiею, врегулювання суспiльних вщносин у вiдповiдностi до об'ективних закономiрностей розвитку суспiльства [18, c. 77]. Поняття правово!" системи е теоретико-методолопчною основою для розвитку уявлень про правовi явища i е родовим поняттям для таких видо-вих понять, як «система законодавства», «закони», «система права» тощо [59, c. 212].
Очевидною е корелящя мiж визначеннями, як той чи iнший вчений дае правовш систему полiтико-правовим вдеям i цiнностям, яких такий вчений дотри-муеться, як i належшстю цього фахiвця до певно1 правово!" школи (природного права, юридичного позитивiзму, школи соцiологiï права тощо). Серед прикладiв тако1 кореляцй можна вказати на зв'язок розумшня правово!" системи виключно як сукупност рiзноманiтних форм зовшшнього вираження та закрiплення правових норм, а також ïx взаемодп (С. М. бгоров (S. M. Yehorov) - правова система як «сукупшсть норм, викладених у iерарxiчнiй системi нормативно-пра-вових актiв, прийнятих полггичною владою») [21, c. 180] та юридичним позити-вiзмом Г. Кельзена (H. Kelsen). Зокрема в рамках сформульовано1 «чисто1 теорй" права» Г. Кельзен шдкреслюе iдею щодо абсолютно1 автономностi та самодо-статносп права та його (права) визначеносп виключно юридичними нормами. При цьому, на думку Г. Кельзена, право являе собою певну iерарxiю норм, яы розмщуються на рiзниx рiвняx унiверсальностi та субординацй' [3, c. 177]. Вш наголошуе, що у будь-якш правовiй системi повинна юнувати точка, яка висту-пае зовшшньою межею усiеï системи. Вiдповiдно, аналiз явищ, хоча i пов'язаних з правом, але тих, що знаходяться за межами тако1 точки, буде означати аналiз не самого права, а явищ, зовшшшх по вщношенню до права [3, c. 177].
!ншим прикладом тако1 кореляцй' е визначення правово1 системи як феномена, який включае в себе всю сукупшсть правових явищ у сусшльств^ та сощокультурного шдходу до розумшня права. Прикладом такого шдходу може розглядатися розумшня права К. В. Арановським (K. V. Aranovskyi), який
вважав, що без урахування людсько'1, психосощально']" природи права воно (право) залишаеться поняттям умовним, а правове регулювання стае схемою, у якш ввдсутня його головна дшча сторона [11, с. 19]. Схожо1 думки дотриму-еться i Т. М. Нешатаева (T. M. Neshataieva), яка пiдкреслюе необхiднiсть «широкого розумшня правово'1' системи», оскшьки такий шдхвд «дозволяе побачити зв'язок права iз соцiальними структурами суспiльства, зрозумгги ïx взаемозв'я-зок та взаемний вплив» [39, с. 49]. З урахуванням того, що концепщя «правова система» стала одшею з головних категорш для системного вивчення правово'1' дшсноси, а також значно'1 кшькост рiзноманiтниx шкiл розумiння права, сьо-годнi можна вказати на доволi широкий спектр iснуючиx у науковш лiтературi визначень термiна «правова система» та брак единих пiдxодiв до структурних елеменпв цього термiна.
Варто зауважити, що в рамках як радянсько!', так i пострадянсько'1' док-трини теорп держави та права концепщя правово'1' системи розглядалася майже виключно у прив'язщ до внутршнього нащонального права, здебiльшого права конкретно']" держави (СРСР, Росп, Укра'1'ни тощо). Як прямо шдкреслювалося в роботах низки фаxiвцiв, загальна теорiя держави та права була орiентована на внутршне право, а iснування мiжнародного права не бралося до уваги. Ввдпо-вiдно, теоретичнi розробки велись без урахування особливостей мiжнародного права та його норм [36, с. 10-11]. Прикладом може служити шдхщ В. М. Синю-кова (V. M. Syniukov), який ^норуе мiжнародне право, говорячи про iснуючi в сучасному свт правовi системи, правовi сiм'ï та правовi групи [52, с. 186- 190].
Серед причин такого стану справ слушно вказують головну ввдмшшсть мiжнародного права, яка полягае в тому, що мiжнародно-правова система вщ-рiзняеться «своею «горизонтальною оргашзащею», тобто вiдсутнiстю iерарxiï в силу розподшу влади мiж формально рiвнозначними елементами системи -суверенними державами» [14, с. 22-23]. Через це прибiчники «потиличного реалiзму», визнаючи сам факт юнування мiжнародного права як окремо']" правово'1' системи, стверджували, що воно е «примггивним типом права», яке не являе собою настшьки ж «ефективну правову систему, як нащональш правовi системи» [6, с. 295].
Проте такий шдхщ був не единим в правовш наущ. У контекстi розумшня мiжнародного права як комплексного системного феномену варто вказати на концепщю мiжнародно-правового регулювання, розроблену I. I. Лукашуком (I. I. Lukashuk), в рамках яко1 вчений пiдкреслюе, що мiжнародно-правовi зв'язки мiж суб'ектами мiжнародного права становлять собою «систему з единим комплексом щлей i принцишв, зi сво'1'ми структурними зв'язками i значним рiвнем взаемодй' елеменпв» [31, с. 137]. 1ншим щкавим пiдxодом була теорiя мiжнарод-но'1 мiждержавноï системи, запропонована свого часу професором Г. I. Тункiним (H. I. Tunkin). На його думку, ця система е «множиною пов'язаних мiж собою елеменпв» [60, с. 17], серед яких учений визначав суб'екти мiжнародного права, мiжнародне право як таке та iншi сощальш норми, що дiють у цш системi, а також вiдношення та взаемодш мiж вказаними компонентами [27, с. 9-10].
Незважаючи на низку особливостей мiжнародного права, починаючи з друго1 половини ХХ ст. загальною тенденщею стало визнання за мiжнародним правом статусу окремо'1' правово'1' системи. Як указуе 6. Т. Усенко (Ye. T. Usenko), мiжнародне право - «не галузь нащонального права, а самостшна правова система, яка у багатьох вщношеннях суттево вiдрiзняеться вщ нащонального права». Отже, на думку вченого, загальна теорiя права, «для того, щоб стати повною мiрою фундаментальною наукою для всього правознавства, повинна спиратися на науковi дисциплши обох правових систем» [61, c. 45-46]. Схожу думку висловлюе i Л. С. Явич (L. S. Yavych), стверджуючи, що загальна теорiя права не придшяе достатньо1 уваги дослщженню мiжнародного права, а це не вщповщае тому мюцю в жита народiв, яке воно (мiжнародне право) посщае [69, c. 131]. На жаль, ця тенденщя залишаеться актуальною i на початку XXI ст. [53, c. 6-11].
Хоча ще за радянських часiв шдкреслювалась не лише можливють, але й необхщшсть використання доробку загально1 теорп' права при аналiзi мiжна-родно-правових феномешв [37, c. 5-6]. Зокрема Д. А. Керимов шдкреслював, що загальна теорiя держави та права е единою сощальною суспiльною наукою, яка займаеться вивченням загальних закономiрностей розвитку суп та змюту державно-правового життя сусшльства [25, c. 15]. З огляду на завдання ще1 стата далi проаналiзуемо пiдxоди, розробленi в рамках теорй' держави та права щодо розумшня структурних елемен^в концепту «правова система».
Як зазначалось вище, кшьюсть та конкретний перелж елеменпв правово'1' системи залежить вiд ие'1 школи розумiння права, до яко1 належить той чи iнший фаxiвець, який пропонуе такий перелiк. У сучаснш науковiй лiтературi можна видшити три основних пiдxоди до розумшня структури правово'1' системи у розумшш загально']" теорй' держави та права [18, c. 65-68]. Два з них можна вважати екстремальними, осюльки перший обмежуеться ототожненням правово']" системи з системою права разом iз наявними внутршшми зв'язками, а другий включае в правову систему всi правовi явища та всю правову дшсшсть, яка юнуе в сусшльства Примiром, Ю. О. Тихомиров обмежуе склад правово1 системи лише наступними трьома елементами: 1) цт та принципи правового регулювання; 2) основш правовi акти та ïx об'еднання; 3) системоутворюючi зв'язки [58, c. 33]. На противагу такому шдходу Н. Онщенко (N. Onishchenko) включае до складу правово1 системи 17 рiзниx елементiв, серед яких право, зако-нодавство, правовi установи, мехашзм правового регулювання, права, свободи i обов'язки громадян, та «iншi правовi явища _ якi утворюють «шфраструктуру» правово1 системи» [40, c. 18].
Перший «вузький» або «позитивютський» пiдxiд тривалий час був одним iз найбiльш популярних пiдxодiв як у радянськш доктринi, так i за кордоном. Прикладом тако1 популярной може бути i погляд професора Вшьного унiверситету Амстердама Е. Бланкебурга (E. Blankeburh), який вважав, що термш «правова система» включае в себе виключно формальш шститути та позитивне право. Водночас вш погоджувався з тим фактом, що юридичну поведшку неможливо
передбачити на основi лише норм правово'1' системи. Це можна зробити, спи-раючись на фундамент норми права i шформащю про сощальш фактори, яю визначають коли, якою мiрою та ким використовуються даш норми [19, с. 232]. Так сощальш фактори професор Бланкебург визначав за допомогою узагаль-нюючого термша «правова культура».
Дослвдження в галузi сощологп права на межi Х1Х-ХХ ст. (М. Вебер (M. Weber), О. Ерлix (O. Ehrlich), Д. Анцилот (D. Anzilotti) продемонстрували обмежешсть юридичного позитивiзму i дали поштовх комплексним дослщжен-ням правових феномешв. Бiльш того, наприкiнцi ХХ ст. шд впливом робiт М. Фуко (M. Po^aubt), Ю. Габермаса (Yu. Habermas) та низки iншиx дослщ-никiв соцiологiя права починае тюшше взаемодiяти з соцiальною фiлософiею [23, с. 297], що ще бшьше послабило теоретичну базу юридичного позитивiзму. Отже, на сучасному еташ розвитку сусшльства прогресивш вченi не можуть бути задоволеш занадто «вузьким» розумшням правово'1' системи, яке пропонуеться прибiчниками нормативних пiдxодiв. Крiм того, сьогодш розумiння вщмшнос-тей мiж правовою системою та системою права знайшло свое вщображення як у захщнш [67, с. 162- 163], так i у вггчизнянш правовш науцi [47, с. 258].
Як зазначалось вище, другий шдхвд ототожнюе правову систему iз сукуп-нiстю всix правових явищ у сусшльств^ при цьому шдкреслюеться неможли-вiсть дати повний перелж складових правово'1' системи в силу специфжи само']" системи, яка е «складний, багаторiвневий, iерарxiчний та динамiчний феномен, в структурi якого кнують сво1 системи та шдсистеми, вузли та блоки» [52, с. 179]. Цей шдхвд мае очевидш методологiчнi вади, оскiльки ставить в один ряд явища рiзного порядку та рiзноï соцiальноï природи. Як пише Т. В. Куха-рук (T. V. Kukharuk), аналiз концепту «правова система» включае в себе також аналiз i неюридичних процесiв, проте «це не дае шдстав розширювати предмет, а значить i обсяг цього поняття до невизначених розмiрiв» [28, с. 49-50]. Бшьш того, такий шдхщ не вносить ясност у розумшня сутност та структури правово']" системи, а навпаки, ускладнюе це завдання в силу очевидного ототожнення тер-мтв «правова система» та «правова реальшсть». Проте щ поняття не е тотож-ними. Як вказуе А. В. Поляков (A. V. Poliakov), правова система представляе собою явище, штелектуально видшене з правово']" дшсносп, i включае в себе не всi правовi феномени, а лише ri, якi безпосередньо взаемодiють iз сощальним об'ектом (суспiльством) [41, с. 430]. Схожу позищю вiдстоюе i В. В. Сорокш (V. V. Sorokin), пiдкреслюючи, що iз «всього рiзноманiття правових явищ до елементiв правово']" системи дощльно вiдносити лише ri, якi е необxiдними для ефективного процесу правового впливу на сусшльне життя, для щлеспрямова-ного позитивного впливу на свщомкть та поведшку суб'ектiв права» [48, с. 7]. Вщповщно, другий пiдxiд не може використовуватися для визначення окремих елементiв правово']" системи в силу того, що цей шдхщ не передбачае методоло-пчно1 основи для подiбного аналiзу.
Третiй пiдxiд до визначення структури правово'1' системи передбачае шдук-тивний аналiз, який Грунтуеться на спробах фаxiвцiв спочатку визначити окремi
значушд елементи, а поим розглядати правову систему як сукупшсть указаних елеменпв. При цьому в доктрин шдкреслюеться, що до таких елеменпв можна вщнести принаймш тi правовi явища, якi: а) володшть соцiальними якостями та спрямоваш на забезпечення збереження соцiальниx зв'язюв; б) вiдображають еднiсть соцiальниx i правових властивостей та виступають ïx носiями; в) е само-стшними в здiйсненнi функцiй правово'1 системи; г) е мтмальними носiями вищевказаних властивостей правово'1 системи; д) самi мають складну побудову та е системами [29].
Варто шдкреслити, що далеко не всi дослщники пiдтримують вказаний пiдxiд Т. В. Кухарука, але доволi часто при обгрунтуванш свое'1 сукупностi значущих елеменив правово'1 системи вченi не надають тих критерпв, якi були покладеш ними в основу вибору пе'1 чи iншо'ï сукупностi таких елеменпв. Як наслiдок, сьогоднi в загальнш теорп' держави та права немае единого загаль-новизнаного перелiку значущих елеменив правово'1 системи, замiсть цього юнуе безлiч рiзноманiтниx комбiнацiй таких елеменпв, через якi рiзнi фаxiвцi пропонують визначити склад та структуру правово'1 системи. Кiлькiсний склад таких комбшацш складае вiд трьох-чотирьох елеменпв до двадцяти i бiльше. Наведемо кшька прикладiв. Професор П. М. Рабшович до складу правово'1 системи вщносить: 1) рiзноманiтнi правовi акти i дiяльнiсть вiдповiдниx суб'екив iз створення таких актiв; 2) рiзноманiтнi види i прояви правосвщомостц 3) стан законностi та його деформацп [43, c. 147]. С. С. Алексеев вказуе так елементи: а) позитивне право; б) правова вдеолопя; в) судова (юридична) практика [8, c. 47]; яю шзшше вш доповнив iнституцiйною складовою [9, c. 14]. Iншi дослщ-ники вщносять до правово'1 системи а) систему права; б) систему законодавства; в) правовi шститути та установи; г) правовi поняття; д) принципи; е) символшу; ж) правову полггику, iдеологiю, культуру; з) практику [12, c. 102].
Серед щкавих пiдxодiв зарубiжниx дослiдникiв можна вказати на позищю американського професора Л. Фрщмена (L. Friedman), який видiляе три групи правових явищ: 1) «структури», яка включае принципи правово'1 системи та правовi установи; 2) «сутностЬ», яка об'еднуе норми та зразки поведшки людей всерединi правово'1 системи; 3) «правова культура», шд якою розумiеться став-лення людей до права, ïx очжування та щеали в правовiй сферi життя сусшль-ства тощо [63, c. 9].
Проаналiзувавши значну кiлькiсть рiзноманiтниx комбшацш значущих елеменив правово'1 системи, яы пропонуються у сучаснiй теор^1 держави та права, можна прийти до висновку, що основними з них, яю майже одностайно визнаються бшьшютю вчених, е чотири: 1) право (або система права); 2) шсти-туцшна складова; 3) юридична практика; 4) психолопчна складова. Необхщно шдкреслити, що всi вказаш елементи е своервдними пiдсистемами, кожна з яких включае в себе набiр власних елеменпв, конкретний перелiк яких також е предметом науково'1 дискусй". Не претендуючи на розв'язання всього комплексу юнуючих теоретичних проблем права, обмежимося доволi загальним шдходом до структури кожно'1 iз вказаних чотирьох елеменпв правово'1 системи. Право
розглядаеться як система юридичних норм, принцишв та шститупв, яы утво-рюють нормативний аспект правово'1 системи [54, с. 300]. Слщ шдкреслити, що доволi часто саме система права розглядаеться як системотвiрний чинник, який забезпечуе взаемодш мiж правовою системою в щлому та ïï компонентами, а також iз зовшшшм середовищем [18, с. 74]. У широкому сенс iнституцiйний компонент правово!" системи складаеться iз установ та оргашзацш, якi викону-ють функцп щодо створення та реалiзацiï норм права. Юридична практика, або ж правова дiяльнiсть - це дiяльнiсть щодо створення або та (або) реалiзацiï правових норм [36, с. 31]. Психолопчна складова включае в себе правосвщомють, правову щеолопю, правову культуру тощо, тобто правосвщомють у широкому сенсi - або ж систематизоване наукове вираження правових поглядiв, вимог та щей сусшльства [53, с. 579]. З практично']" точки зору роль цього компоненту особливо помина в процесi тлумачення принцишв та норм права у xодi його реалiзацiï для заповнення юнуючих у правi прогалин (аналопя права та аналопя закону) [46, с. 9].
Друга частина ще'1 статтi присвячена аналiзу специфжи iснування чотирьох видiлениx компонентiв правово'1' системи в рамках сучасного мiжнародного права як окремо'1 правово'1' системи. Потреба такого аналiзу е виправданою в силу того, що мiжнародне право виступае як самостшна правова система, яка все ж залишаеться структурною одиницею загально']" системи права [17, с. 386387]. Крiм того, спроби подiбного аналiзу вже робились, i результатом таких спроб стало твердження про те, що шдходи, розроблеш в рамках загально']" теорп права, придатш i для аналiзу мiжнародного права, а поняття правово']" системи, характеристика ïï змюту та особливост правових систем сучасносп повиннi включати в себе i особливосп мiжнародно-правово'ï системи [36, с. 13-14]. Бшьш того, у сучаснш доктринi пiдкреслюеться необxiднiсть переосмислення зростаючо'1 ролi мiжнародного права в контекст глобалiзацi'ï, оскiльки саме мiж-народне право виступае юридичним каркасом усеохоплюючого та стабшьного свпового порядку [1, с. 705-706]. А це шдкреслюе зростаючу роль мiжнародного права навггь у рамках нацiональниx правових систем.
Варто вказати, що згадаш вище концепцп системи мiжнародно-правового регулювання, мiжнародно'ï мiждержавно'ï системи або ж «глобально'1 правово'1 системи» [66, с. 7-9] за своею сутшстю доволi подiбнi до концепту нацюналь-но'1 правово'1 системи, що може виступати додатковим фактором на користь запропонованого порiвняльно-правового аналiзу. Як зазначае I. I. Лукашук (I. I. Lukashuk), мiжнародне право мае доволi розгалужену систему управлшня, ефективний нормотворчий меxанiзм, сшльну систему цiнностей та розвинуту правову свщомкть [32, с. 57-67]. М. О. Ушаков (M. O. Ushakov) свого часу шдкреслював, що мiжнародна правова система складаеться iз таких елеменпв: мiжнародне право, мiжнародна правова практика та мiжнародно-правова iдео-лопя, яка знаходить свое вираження у мiжнароднiй правосвiдомостi [62, с. 45]. Цей перелж майже повнiстю повторюе перелж основних елементiв правово'1 системи, який був розроблений у рамках загально'1 теори держави та права.
У перелжу, М. О. Ушакова, ввдсутнш лише шституцшний компонент, проте, як буде наведено дал^ цей компонент теж е частиною мiжнародно-правовоï системи.
Отже, перейдемо до анал1зу основних складових: мiжнародного права, шсти-туцш, юридично'1 практики та психолопчно'1 складово'1. Очевидно, що основу як нащонального, так i мiжнародного права складають норми права. Незалежно вщ належност до конкретно!" системи права щ норми мають однаковий набiр властивостей, включаючи ïx обов'язковiсть та нормативний характер. Осо-бливiстю мiжнародно-правовиx норм е спосiб ïx формування, проте це тема окремого наукового дослвдження. Визнаючи очевидш факти юнування мiж-народно-правових норм та системи мiжнародного права, можна послатися на I. I. Лукашука, який вказуе, що мiжнародна нормативна система об'еднуе всi види мiжнародниx норм та визначае як формальш структури взаемодп держав, так i його змют. При цьому вiн пiдкреслюе, що основними шдсистемами мiж-народно'1 нормативно'1 системи е мiжнародне право, полггичш норми, мораль. Проте цим не вичерпуеться все рiзноманiття мiжнародниx норм, яке включае в себе практику, мiжнародну толерантшсть, органiзацiйнi та техшчш норми, стандарти, внутрiшне право мiжнародниx органiзацiï тощо [33, c. 13]. Варто вказати, що бшьшють сучасних юрисив^жнародниыв розглядае мiжнародну правову систему як сукупшсть правових приписiв, як функцiонують у рамках едино'1 глобально'1 системи. Щодо тенденцп еволюцп ще'1 системи, то У. Маттеi зазначае, що сучасне мiжнародне право набувае ознак все бшьш централiзова-но'1 структури, що зближуе його iз нацiональними правовими системами. Вiн пише: «Сьогодш вважаеться, що мiжнародне право являе собою сукупшсть позитивних норм, основними джерелами яких е договiр та звичай. Завтра, скорше за все, ми будемо вважати, що мiжнародне право - це загальносвггова правова система, яка заснована на однорвдних та загальновизнаних вдеалах правопорядку» [5, c. 400]. Отже, повшстю аналопчно до нащональних правових систем мiжнародне право виступае як нормативна основа функщонування мiжнародно-правовоï системи, адже саме право визначае межi компетенцп та порядок функцiонування дiяльностi рiзноманiтниx мiжнародниx органiзацiй, мiжнародниx об'еднань та шших мiжнародниx iнституцiй.
Аналiзуючи iнституцiйну складову мiжнародноï правово'1 системи, зазна-чимо, що вона неоднорщна та багатогранна, оскiльки включае в себе не лише суб'екив мiжнародного права (первинних - держави, та вторинних - мiж-народнi оргашзацп), а й об'еднання держав, рiзноманiтнi мiжнароднi судовi органи тощо. Проте з функцюнально'1 точки зору, в рамках мiжнародно-правовоï системи держави разом iз рiзноманiтними мiжнародними iнституцiями викону-ють завдання аналогiчнi тим, що здшснюють органи державно'1 влади в рамках нащональних правових систем - формування правових норм та забезпечення реалiзацiï права. Звкно, iснуючi мiжнароднi органiзацiï та судовi iнституцiï вщ-рiзняються мiж собою за способом створення, правовим статусом, компетенщею, строком дiяльностi тощо. Iншою особливiстю е необхвдшсть волевиявлення
«первинних» суб'екпв мiжнародного права для створення будь-яких мiжнарод-них оргашзацш та мiжнародниx судових органiв. Певна рiч, що з цiеï точки зору мiж внутрiшньодержавною системою державно'1 влади та мiжнародними шсти-тущями iснуе суттева рiзниця. Проте очевидним е той факт, що шституцшна складова мiжнародно-правовоï системи вiдiграе важливу роль в ïï належному функщонуванш, оскшьки забезпечуе реалiзацiï широкого спектру оргашзацш-них, виконавчих, контрольних та судових функцп.
Третiй елемент мiжнародно-правовоï системи - юридична практика - на сьогодш включае в себе результати дiяльностi не лише мiжнародниx органiзацiй, але й рiзноманiтниx мiжнародниx судових та арбiтражниx органiв. Очевидно, що окреме мюце в рамках ще'1 практики займають рiшення найбшьш авторитет-них судових органiв, таких як Мiжнародний суд ООН, Мiжнародний трибунал ООН з морського права, бвропейський суд з прав людини та ршення низки iншиx ввдомих судiв. Незважаючи на те, що формально ршення мiжнародниx судових оргашв не мають сили судового прецеденту, як правило, мiжнароднi судовi органи дотримуються послщовного трактування норм мiжнародного права, що у свою чергу, створюе шдвалини стабiльного функцiонування мiж-народного права як окремо'1 правово'1 системи. Щодо включення юридично'1 практики до складу основних елеменпв правово'1 системи, то варто погодитись з С. В. Черниченком (S. V. Cherny^enko), який шдкреслював, що поняття i нащонального, i мiжнародного права повинне охоплювати як саме право, так i його реалiзацiю [64, с. 142].
Аналiзуючи психолопчну складову мiжнародно-правово'ï системи, слiд почати з доволi теоретично'1 тези Л. Х. Мшгазова (L. Kh. Minhazov), який писав, що «створення норм мiжнародного права передбачае наявшсть спiльно'ï мiжна-родно-правово'1 свiдомостi, ... яка виступае передумовою створення загальнови-знаних норм мiжнародного права» [38, с. 83-84]. Ю. Я. Баскiн (Yu. Ya. Baskin) та Д. I. Фельдман (D. I. Feldman) подшяють цю точку зору, при цьому шдкрес-люючи той факт, що правову свщомють як категорш загально'1 теорп держави i права слiд трактувати широко, вона мае впливати не лише на нащональне право, але й i на мiжнароднi ввдносини [13, с. 121-122].
З практично'1 точки зору доцiльно пiдкреслити особливосп мiжнародно-пра-вово'1 системи, якi проявляються у специфiчниx концепцiяx opinion juris та правово'1 доктрини. У першому випадку йдеться про визнання з боку держави обов'язковосп для себе тих чи шших практик, яю були створеш в рамках мiжна-родних вiдносин. У другому - про доволi самостiйну роль, яку мiжнародно-пра-вова доктрина вiдiграе у з'ясуванш та тлумаченнi норм мiжнародного права. Юридичною основою для цього е ст. 38 Статуту Мiжнародного суду ООН, яка формально визнае роль доктрини як допомiжного засобу для визначення правових норм. Аналiзуючи цей феномен, С. Ю. Марочкш (S. Yu. Maro^Hn) указуе: «Якщо по вiдношенню до нацiональниx правових систем одним iз голов-них конструктивних елеменпв розглядаеться «домiнуюча правова вдеолопя», а доктрина - лише одна з ïï форм, або ж одна iз форм «домшуючо'1 правосвР
домостЬ», то в мiжнародно-правовiй racTeMi доктрина виступае як самостшна, вiдокрeмлeна, проте cамоcтiйна складова» [36, с. 16].
Пщсумовуючи, можна зробити так висновки. Перше, не заперечуючи icнуючих вiдмiнноcтeй мiж нацiональним та мiжнародним правом, нeобхiдно визнати принципову можливкть застосування концепту «правова система» по вщношенню як до нащонального, так i до мiжнародного права. Адже «розбiжноcтi щодо предмета регулювання та iншi важливi оcобливоcтi як нащонального, так i мiжнародного права не створюють мiж ними нездоланно! прiрви. Цi розбiжноcтi вceрeдинi явища одного роду. ... Тому розбiжноcтi мiж нацiональним та мiжнародним правом не можуть приховати !х родову сшль-нicть» [15, с. 67-68].
Друге, склад принципових структурних елеменпв теоретичного концепту «правова система» як по вщношенню до нащонального, так i до мiжнародного права е вдентичним, а icнуючi вiдмiнноcтi «не носять принципового характеру i стосуються головним чином внутрiшнього змicту таких компонент» [36, с. 13]. До таких елеменпв cлiд вiднecти принаймш право (або систему права), юридичну практику, iнcтитуцiйну та пcихологiчну складовь
Трете, проведений аналiз дае шдстави визначати cутнicть теоретичного концепту «правова система» через аналiз cукупноcтi вказаних чотирьох принципових структурних елеменпв. У свою чергу це створюе теоретичш шдвалини для аналiзу шших мiждeржавних правових систем, якi вiдрiзняютьcя як вiд нацiонального, так i вiд мiжнародного права.
Список лггератури
1. Delbnick J. A More Effective International Law or a New «World Law»? Some Aspects of the Development of International Law in a Changing International System. Indiana Law Journal. 1993. № 68 (3). Р. 705-725.
2. Falkner G. The EU's current crisis and its policy effects: research design and comparative findings. Journal of European Integration. 2016 № 38(3). Р. 219-235.
3. Kelsen H. Principles of International Law. New York, 1967.
4. Lefkofridi Z., Schmitter P. Transcending or descending? European integration in times of crisis. European Political Science Review. 2015. № 7(01). Р. 3-22.
5. Mattei U. A Theory of imperial Law: A Study on U.S. Hegemony and the Latin Resistance. Indiana Journal of Global Legal Studies. 2003. № 10 (1). Р. 383-447.
6. Morgenthau H., Thompson К. Politics among Nations: The Struggle for Power and Peace. McGraw-Hill, Inc. I985.
7. Zweigert К., Kotz H. Introduction to Comparative Law. Oxford, 1993.
8. Алексеев С. С. Право: Азбука. Теория. Философия: опыт комплексного исследования. Москва : Статут, 1999. 710 с.
9. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития и надежда и драма современной эпохи. Москва : Статут, 2000. 256 с.
10. Ануфриева Л. И. Соотношение международного публичного и международного частного права: правовые категории. Москва : Спарк, 2002. 415 с.
11. Арановский К. В. Конституционная традиция в российской среде. Санкт-Петербург : Юрид. центр Пресс, 2003. 656 с.
12. Бабаев В. К., Баранов В. М., Толстик В. А. Теория права и государства в схемах и определениях : учебн. пособие. Москва, 2001. 526 с.
13. Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. Международное право: проблемы методологии : очерки методов исследования. Москва : Международные отношения, 1971. 176 с.
14. Блищенко И. П., Шавров В. Ф. Теория и практика международного права США : учебн. пособие. Москва, 1985. 85 с.
15. Васильев А. М. О системах советского и международного права. Советское государство и право. 1985. № 1. С. 64-72.
16. Васильев А. М. Правовые категории: методологические аспекты разработки системы категорий теории права. Москва : Юрид. лит., 1976. 264 с.
17. Венгеров А. Б. Теория государства и права. Москва, 1999. 526 с.
18. Гаврилов В. В. Международная и национальные правовые системы: понятие и основные направления взаимодействия : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.10. Москва, 2005. 315 с.
19. Правовая система Нидерландов / под ред. Бойцова В. В., Бойцова Л. В. Москва : Зерцало, 1998. 432 с.
20. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. Москва : Международные отношения, 1999. 400 с.
21. Егоров С. Н. Аксиоматические основы теории права. Санкт-Петербург, 2001. 272 с.
22. Зайчук О. В. Правова система США. Ки!в : Наук. думка, 1992. 136 с.
23. Казимирчук В. П., Кудрявцев В. Н. Современная социология права. Москва : Юристъ, 1995. 297 с.
24. Карбонье Ж.-Ж. Юридическая социология. Москва : Прогресс, 1980. 352 с.
25. Керимов Д. А. Философские проблемы права. Москва, 1972. 472 с.
26. Керимов Д. А. Философские основания политико-правовых исследований. Москва, 1986. 336 с.
27. Курс международного права / ред. Кудрявцев В. Н. : в 7 т. Москва : Наука, 1989. Т. 1. 360 с.
28. Кухарук Т. В. Некоторые теоретико-методологические вопросы исследования понятия правовой системы общества. Правоведение. 1998. № 2. С. 46-50.
29. Кухарук Т. В. Правовая система и систематика законодательства : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Санкт-Петербург, 1998. 22 с.
30. Ллойд Д. Идея права. Москва : ЮГОНА, 2002. 415 с.
31. Лукашук И. И. Международно-правовое регулирование международных отношений. Москва, 1975. 173 с.
32. Лукашук И. И. Глобализация, государство, право, XXI век. Москва : Спарк, 2000. 262 с.
33. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе. Москва : Спарк, 1997. 262 с.
34. Луць Л. А. бвропейсью м1ждержавт правов1 системи: загальнотеоретична характеристика : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Ки!в, 2005. 24 с.
35. Малько А. В. Категория «правовая жизнь»: проблемы становления. Государство и право. 2001. № 5. С. 4-12.
36. Марочкин С. Ю. Действие норм международного права в правовой системе Российской Федерации. Тюмень, 1998. 200 с.
37. Марочкин С. Ю. Проблема эффективности норм международного права. Иркутск, 1988. 152 с.
38. Мингазов Л. Х. Эффективность норм международного права. Казань, 1990. 205 с.
39. Нешатаева Т. Н. К вопросу о правовых системах, регулирующих международные отношения. Российский ежегодник международного права, 1993-1994. Санкт-Петербург, 1995. С. 47-63.
40. Отщенко Н. М. Правова система: проблеми теорп : монограф1я. Ки!в, 2002. 352 с.
41. Поляков А. В. Общая теория права : курс лекций. Санкт-Петербург, 2001. 642 с.
42. Протасов В. Н. Основы общеправовой процессуальной теории. Москва, 1991. 143 с.
43. Рабшович П. М. Основи загально! теорп права та держави : пос1б. для студенпв. Ки!в, 1994. 236 с.
44. Рейснер М. А. Право. Наше право. Чужое право. Общее право : монография. Москва, 1925. 275 с.
45. Саидов А. Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. Москва, 1993. 148 с.
46. Сандуца Г. И. Применение общепризнанных принципов и норм международного права в правовой системе России. Международное публичное и частное право. 2001. № 3. С. 2-12.
47. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учебник. Харьков, 2000. 704 с.
48. Сорокин В. В. К понятию правовой системы. Правоведение. 2003. № 2. С. 4-14.
49. Талалаев А. И. Соотношение международного и внутригосударственного права и Конституция Российской Федерации. Московский журнал международного права. 1994. № 4. С. 3-15.
50. Теория государства и права : учебник для вузов / отв. ред. Б. Д. Перевалов. Москва, 2004.
51. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. Москва, 2002. 776 с.
52. Теория государства и права : курс лекций / под ред. М. Н. Марченко. Москва, 1997. 475 с.
53. Теория государства и права : учебник / под ред. М. Н. Марченко. Москва, 2001.
54. Теория государства и права: учебник / под ред. В. К. Бабаева. Москва, 2003. 592 с.
55. Тилле А. А. Социалистическое сравнительное правоведение. Москва, 1975. 205 с.
56. Тиунова Л. Б. О понятии правовой системы. Правоведение. 1985. № 1. С. 23-30.
57. Тихомиров Ю. А. Закон и формирование гражданского общества. Советское государство и право. 1991. № 8. С. 24-32.
58. Тихомиров Ю. А. Правовая система развитого социалистического общества. Советское государство и право. 1979. № 7. С. 31-39.
59. Тихомиров Ю. А. Публичное право. Москва : Бек, 1995. 496 с.
60. Тункин Г. И. Право и сила в международной системе. Москва, 1983. 200 с.
61. Усенко Е. Т. Соотношение категорий международного и национального (внутри государственного) прав. Советское государство и право. 1983. № 10. С. 45-54.
62. Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. Москва : Наука, 1988. 191 с.
63. Фридмэн Л. М. Введение в американское право. Москва : Прогресс, 1993. 286 с.
64. Черниченко С. В. Теория международного права : в 2-х т. Москва, 1999. Т. 1. 336 с.
65. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. Москва, 1911. Вып. I. Т. I. 512 с.
66. Шумилов В. М. Международное право и глобальная правовая система. Московский журнал международного права. 2002. № 4. С. 4-17.
67. Эволюция современного буржуазного государства / под ред. В. К. Забигайло. Киев : Наук. думка, 1991. 284 с.
68. Юридическая энциклопедия / общ. ред. М. Ю. Тихомиров. Москва, 1999. 526 с.
69. Явич Л. С. Общая теория права. Ленинград, 1976. 286 с.
References
1. Delbnick, J.A. (1993). More Effective International Law or a New «World Law»? Some Aspects of the Development of International Law in a Changing International System. Indiana Law Journal, 68 (3), 705-725.
2. Falkner, G. (2016). The EU's current crisis and its policy effects: research design and comparative findings. Journal of European Integration, 38(3), 219-235.
3. Kelsen, H. (1967). Principles of International Law. New York.
4. Lefkofridi, Z., Schmitter, P. (2015). Transcending or descending? European integration in times of crisis. European Political Science Review, 7(01), 3-22.
5. Mattei, U. (2003). A Theory of imperial Law: A Study on U.S. Hegemony and the Latin Resistance. Indiana Journal of Global Legal Studies, 10(1), 383-447.
6. Morgenthau, H., Thompson, К. (1985). Politics among Nations: The Struggle for Power and Peace. McGraw-Hill, Inc.
7. Zweigert, K., Kotz, H. (1993). Introduction to Comparative Law. Oxford.
8. Alekseev, S.S. (1999). Pravo: Azbuka. Teorija. Filosofija: opyt kompleksnogo issledovanija. Moscow: Statut [in Russian].
9. Alekseev, S.S. (2000) Pravo na poroge novogo tysjacheletija: nekotorye tendencii mirovogo pravovogo razvitija i nadezhda i drama sovremennoj jepohi. Moscow: Statut [in Russian].
10. Anufrieva, L.I. (2002). Sootnoshenie mezhdunarodnogo publichnogo i mezhdunarodnogo chastnogo prava: pravovye kategorii. Moscow: Spark [in Russian].
11. Aranovskij, K.V. (2003). Konstitucionnaja tradicija v rossijskoj srede. Sankt-Peterburg: Jurid. centr Press [in Russian].
12. Babaev, V.K., Baranov, V.M., Tolstik,V.A. (2001). Teorija prava i gosudarstva v shemah i opredelenijah. Moscow [in Russian].
13. Baskin, Ju.Ja., Fel'dman, D.I. (1971). Mezhdunarodnoe pravo: problemy metodologii: Moscow: Mezhdunarodnye otnoshenija [in Russian].
14. Blishhenko, I.P., Shavrov, V.F. (1985). Teorija i praktika mezhdunarodnogo prava SShA. Moscow [in Russian].
15. Vasil'ev, A.M. (1985). O sistemah sovetskogo i mezhdunarodnogo prava. Sovetskoe gosudarstvo i pravo, 1, 64-72 [in Russian].
16. Vasil'ev, A.M. (1976). Pravovye kategorii: metodologicheskie aspekty razrabotki sistemy kategorij teorii prava. Moscow: Jurid. literatura [in Russian].
17. Vengerov, A.B. (1999). Teorija gosudarstva i prava. Moscow [in Russian].
18. Gavrilov, V.V. (2005). Mezhdunarodnaja i nacional'nye pravovye sistemy: ponjatie i osnovnye napravlenija vzaimodejstvija. Doctor's thesis. Moscow [in Russian].
19. Bojcova, V.V., Bojcova, L.V. (Eds). (1998). Pravovaja sistema Niderlandov. Moscow: Zercalo [in Russian].
20. David, R., Zhoffre-Spinozi, K. (1999). Osnovnye pravovye sistemy sovremennosti. Moscow: Mezhdunarodnye otnoshenija [in Russian].
21. Egorov, S.N. (2001). Aksiomaticheskie osnovy teorii prava. Sankt-Peterburg [in Russian].
22. Zaichuk, O.V. (1992). Pravova systema SShA. Kyiv: Nauk. dumka [in Ukrainian].
23. Kazimirchuk, V.P., Kudrjavcev, V.N. (1995). Sovremennaja sociologija prava. Moscow: Jurist [in Russian].
24. Karbon'e, Zh.-Zh. (1980). Juridicheskaja sociologija. Moscow: Progress [in Russian].
25. Kerimov, D.A. (1972). Filosofskie problemy prava. Moscow [in Russian].
26. Kerimov, D.A. (1986). Filosofskie osnovanija politiko-pravovyh issledovanij. Moscow [in Russian].
27. Kurs mezhdunarodnogo prava. (1989). Kudrjavcev V.N.(Ed.) (Vols 1-7); Vols 1. Moscow: Nauka [in Russian].
28. Kuharuk, T.V. (1998). Nekotorye teoretiko-metodologicheskie voprosy issledovanija ponjatija pravovoj sistemy obshhestva. Pravovedenie, 2, 46-50 [in Russian].
29. Kuharuk, T.V. (1998). Pravovaja sistema i sistematika zakonodatel'stva. Extended abstract of candidate's thesis. Sankt-Peterburg [in Russian].
30. Llojd, D. (2002). Ideja prava. Moscow: JuGONA [in Russian].
31. Lukashuk, I.I. (1975). Mezhdunarodno-pravovoe regulirovanie mezhdunarodnyh otnoshenij. Moscow [in Russian].
32. Lukashuk, I.I. (2000). Globalizacija, gosudarstvo, pravo, XXI vek. Moscow: Spark [in Russian].
33. Lukashuk, I.I. (1997). Normy mezhdunarodnogo prava v mezhdunarodnoj normativnoj sisteme. Moscow: Spark [in Russian].
34. Luts, L.A. (2005). Yevropeiski mizhderzhavni pravovi systemy: zahalnoteoretychna kharakterystyka. Extended abstract of Doctor's thesis. Kyiv [in Ukrainian].
35. Mal'ko, A.V. (2001). Kategorija «pravovaja zhizn'»: problemy stanovlenija. Gosudarstvo i pravo, 5, 4-12 [in Russian].
36. Marochkin, S.Ju. (1998). Dejstvie norm mezhdunarodnogo prava v pravovoj sisteme Rossijskoj Federacii. Tjumen' [in Russian].
37. Marochkin, S.Ju. (1988). Problema jeffektivnosti norm mezhdunarodnogo prava. Irkutsk [in Russian].
38. Mingazov, L.H. (1990). Jeffektivnost' norm mezhdunarodnogo prava. Kazan' [in Russian].
39. Neshataeva, T.N. (1995). K voprosu o pravovyh sistemah, regulirujushhih mezhdunarodnye otnoshenija. Rossijskij ezhegodnik mezhdunarodnogo prava. 1993-1994, 47-63. Sankt-Peterburg [in Russian].
40. Onishchenko, N.M. (2002). Pravova systema: problemy teorii. Kyiv [in Ukrainian].
41. Poljakov, A.V. (2001). Obshhaja teorija prava. Sankt-Peterburg [in Russian].
42. Protasov, V.N. (1991). Osnovy obshhepravovoj processual'noj teorii. Moscow [in Russian].
43. Rabinovych, P.M. (1994). Osnovy zahalnoi teorii prava ta derzhavy. Kyiv [in Ukrainian].
44. Rejsner, M.A. (1925). Pravo. Nashe pravo. Chuzhoe pravo. Obshhee pravo. Moscow [in Russian].
45. Saidov, A.H. (1993). Sravnitel'noe pravovedenie i juridicheskaja geografija mira. Moscow [in Russian].
46. Sanduca, G.I. (2001). Primenenie obshhepriznannyh principov i norm mezhdunarodnogo prava v pravovoj sisteme Rossii. Mezhdunarodnoe publichnoe i chastnoe pravo, 3, 2-12 [in Russian].
47. Skakun, O.F. (2000). Teorija gosudarstva i prava. Har'kov [in Russian].
48. Sorokin, V.V. (2003). K ponjatiju pravovoj sistemy Pravovedenie, 2, 4-14 [in Russian].
49. Talalaev, A.I. (1994). Sootnoshenie mezhdunarodnogo i vnutrigosudarstvennogo prava i Konstitucija Rossijskoj Federacii. Moskovskij zhurnal mezhdunarodnogo prava, 4, 3-15 [in Russian].
50. Perevalov, B.D. (Ed.). (2004). Teorija gosudarstva i prava. Moscow [in Russian].
51. Matuzova, N.I., Mal'ko, A.V. (Eds.). (2002). Teorija gosudarstva i prava. Moscow [in Russian].
52. Marchenko, M.N. (Ed.). (1997). Teorija gosudarstva i prava. Moscow [in Russian].
53. Marchenko, M.N. (Ed.). (2001). Teorija gosudarstva i prava. Moscow [in Russian].
54. Babaeva, V.K. (Ed.). (2003). Teorija gosudarstva i prava. Moscow [in Russian].
55. Tille, A.A. (1975). Socialisticheskoe sravnitel'noe pravovedenie. Moscow [in Russian].
56. Tiunova, L.B. (1985). O ponjatii pravovoj sistemy Pravovedenie, 1, 23-30 [in Russian].
57. Tihomirov, Ju.A. (1991). Zakon i formirovanie grazhdanskogo obshhestva. Sovetskoe gosudarstvo i pravo, 8, 24-32 [in Russian]..
58. Tihomirov, Ju.A. (1979). Pravovaja sistema razvitogo socialisticheskogo obshhestva. Sovetskoe gosudarstvo i pravo, 7, 31-39 [in Russian].
59. Tihomirov, Ju.A. (1995). Publichnoe pravo. Moscow: Bek [in Russian].
60. Tunkin, G. I. (1983). Pravo i sila v mezhdunarodnoj sisteme. Moscow [in Russian].
61. Usenko, E.T. (1983). Sootnoshenie kategorij mezhdunarodnogo i nacional'nogo (vnutri gosudarstvennogo) prav. Sovetskoe gosudarstvo i pravo, 10, 45-54 [in Russian].
62. Ushakov, N.A. (1988). Problemy teorii mezhdunarodnogo prava. Moscow: Nauka [in Russian].
63. Fridmjen, L.M. (1993). Vvedenie v amerikanskoe pravo. Moscow: Progress [in Russian].
64. Chernichenko, S.V. (1999). Teorija mezhdunarodnogo prava. (Vols 1-2); Vol. 1. Moscow [in Russian].
65. Shershenevich, G.F. (1911). Obshhaja teorija prava. Issue 1, Vol. I. Moscow [in Russian].
66. Shumilov, V.M. (2002). Mezhdunarodnoe pravo i global'naja pravovaja sistema. Moskovskij zhurnal mezhdunarodnogo prava, 4, 4-17 [in Russian].
67. Zabigajlo, V.K. (1991). (Ed.). Jevoljucija sovremennogo burzhuaznogo gosudarstva. Kiev: Nauk. dumka [in Russian].
68. Juridicheskaja jenciklopedija. Tihomirov M.Ju. (Ed.). (1999). Moscow [in Russian].
69. Javich, L.S. (1976). Obshhaja teorija prava. Leningrad [in Russian].
Moskalenko O. M., PhD in Law, Researcher for the degree of Habilitated Doctor, Department of Political Sciences and Philosophy, Kharkiv regional institute of state administration of the National Academy of state administration under the President of Ukraine.
e-mail : alexan4001@ukr.net ; ORCID 0000-0002-4815-5023
The concept of the legal system - theoretical and comparative aspects
The article is dedicated to the study of the legal system, which is one of the basic theoretical concepts of the contemporary legal studies. The concept of legal system has been in focus of a number of studies in different legal disciplines, from the theory of law and state to classical international law. However, the multi-functional use of this concept as well as diverse approaches to its understanding from the perspective of different schools of legal thinking reaffirms the need for the continuation of the discussion as for the essence of this concept with the particular focus on the possibility to utilize this concept and the term with regards to the law of the European Union.
The article provides the analysis of this concept from the perspective of three different scientific approaches: comparative legal studies, international law, and general theory of state and law. It refers to a diverse number of research papers, including both the works of classical scientists in the area of state and law and the innovative researchers of recent years.
As the result of the analysis the article offers a number of conclusions. First of all, it reaffirms the idea of the potential possibility to use the concept of the legal system with regards to both national and international law, despite the differences existing between these systems. Second, the principal structural elements of the "legal system" concept are identical for both cases. These elements are law (or the system of law), legal practice, institutional and psychological components. Third, the provided analysis offers the ground for the determination of the essence of the theoretical concept "legal system" via the analysis of the four mentioned principal structural elements. In its turn, this provides theoretical basis for the analysis of other inter-state legal systems, which are different from both national and international law.
Keywords: legal system; the system of law; legal practice; legal ideology; the law enforcement; judiciary system.
PeKOMeHAOBaHe цнтуваннн: MocKaaeHKo O. M. KoH^n^a npaB0B0i CHCTeMH - Teope-THHHi Ta nopiBHarom acneKTH. npo6neMU 3aK0HH0cmi. 2019. Bun. 146. C. 18-36. doi: https://doi. org/10.21564/2414-990x.146.170538.
Suggested Citation: Moskalenko, O.M. (2019). Kontseptsiia pravovoi systemy - teoretychni ta porivnialni aspekty [The concept of the legal system - theoretical and comparative aspects]. Problemy zakonnosti - Problems of Legality, issue 146, 18-36. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.146.170538 [in Ukrainian].
Hadiuwna do pedKonezii 15.06.2019 p.
