CC BY
26
1. Л1СОВЕ ТА САДОВО-ПАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО
УДК 630*622 Проф. Л.1. Копт, д-р с.-г. наук - НЛТУ УкраТни;
1.В. Фiзик, канд. с.-г. наук - Клеванський ДЛГ
КОНЦЕПЦ1Я ОПТИМВАЦП СП1ВВ1ДНОШЕННЯ КОМПОНЕНТ1В ЛАНДШАФТУ У МЕЖАХ ВОЛИНСЬКО1 ВИСОЧИНИ
Аналiзуються теоретичнi аспекти формування структури агродандшафт1в. Обгрунтовуеться доцшьшсть використання лiсових насаджень для мшмзацп нега-тивних процесiв. Пропонуеться концепщя оптим1зацп спiввiдношення компонентiв ландшафту в умовах складного рельефу Волинсько'1 височини.
Prof. L.I. Kopiy - NUFWT of Ukraine; I. V. Fizyk - Klevan state forestry economy Optimization conception of correlation landscape components in Volyn high
We analyse theoretical aspects of agrolandscapes structure formation. We substantiate resonable plantation use for minimum bad process. Propose conception of optimization on correlation components in landscape of difficult relief of Volyn high.
Посилення антропогенного впливу на навколишне середовище обумов-люе потребу впровадження системи науково обгрунтованих заход1в, спрямова-них на охорону навколишнього середовища та створення умов, сприятливих для життя i д1яльносп людини. Сучасна просторова структура агроландшафт1в пiвнiчно-схiдноi частини Волинсько" височини при недостатнш люистосп та надмiрнiй розораност характеризуеться водночас нерiвномiрним територiаль-ним розташуванням лiсових насаджень. Переважно екстенсивш форми штен-сифiкацii сiльськогосподарськоi дiяльностi зумовили нарiзку полiв велико" плошд, зменшення частки природно" лугово" рослинносп, лiквiдацiю природ-них мiжпольових насаджень (перелююв, га1'в, дрiбнолiсся, заростей чагарни-кiв, поодиноких дерев). Дрiбномасивнi форми люово" рослинностi вiдсутнi на межах полiв, що зумовлюе формування значних безлюих територiй площею понад 10-15 км2. Таю масиви спричиняють прояв вггрово" та водно" ерозн грунпв, а також забруднення шкiдливими речовинами значних площ. Надмiр-не використання у перюд планового ведення сшьського господарства, мше-
ральних добрив, пестицидiв, гербiцидiв та шших отрутохiмiкатiв, а також вщ-сутнють фiтомелiоративних насаджень призвела до забруднення шдгрунтових вод, джерел та шших водних ресурсiв. З посиленням шюдливого антропогенного впливу iстотно зростае роль захисних лiсових насаджень. Лiсовi насадж-ення сприяють штенсифжаци rрунтотвiрного процесу, впливають на форму-вання мшрокшмату, балансу тепла, вологи, послаблюють водну i вiтрову еро-зда, протидiють обмiлiнню, забрудненню i замуленню водоймищ, зумовлюють пiдвищення врожайностi сшьськогосподарських культур тощо.
Сучаснi масштаби та рiвень природоохоронних заходiв (у тому чи^ лiсомелiоративних робiт) не вщповщають вимогам часу, не створюють пере-думови мiнiмiзацil шкiдливого антропогенного впливу на компоненти природного середовища. Особливу роль у системi цих заходiв повиннi вiдiграти лiсовi екосистеми. У межах регюну дослiджень, який характеризуемся роз-винутою промисловiстю i транспортом, значною розоранiстю територп, лiси у першу чергу повинна сприяти попередженню шюдливих антропогенних процесiв - водно! ерози, дефляци, забруднення шюдливими речовинами вод та повiтря. Особливо! ваги набувають репродуктивш властивостi юшзовано-го кисню, фiтонцидiв, очищення стних вод, знешкодження токсичних речо-вин. З метою виршення проблеми охорони природного середовища потрiбно дотримуватись трьох основних принцишв природокористування:
• очищення природного кругооб1гу речовин вщ забруднювач1в;
• економи природних ресуршв;
• ввдновлення природних ресуршв.
У даний час вс цi принципи порушуються, тому виникае необхiднiсть планування розвитку природного середовища з метою його оптимально! тран-сформацй. Радикальне попередження негативних наслiдкiв iнтенсивного веден-ня сшьськогосподарського виробництва можливе шляхом еколопчно! оптимь зацi! ландшафтiв, зокрема ращонального спiввiдношення !х елементiв (рiлля, люи, луки i воднi угiддя), i оптимального !х взаемного розташування. Агролюо-мелiоративнi i природнi насадження на сшьськогосподарських упддях, при оптимальному сшввщношенш, утворюють едину парагенетичну систему. Лише системний, комплексний шдхщ до виршення екологiчних проблем у даних ландшафтах може забезпечити покращення еколопчно! ситуацй, пiдвищення продуктивностi й ефективност сiльськогосподарського виробництва.
Основою планування просторово! структури агроландшафтiв регiону дослiджень повинен бути комплексний шдхщ, який передбачае виконання ними не лише виробничо!, а й середовищетвiрно! та сощально! функцiй. Принципи формування просторово! структури повинш базуватись на результатах аналiзу територi! на таких рiвнях: державному, регiональному, зональному, районному та мюцевому (локальному). Аналiз територй на регiональному i районному рiвнях передбачае врахування взаемного розташування територь ально! системи екологiчно! стабiльностi ландшафту та територiально! системи стресових факторiв. Першу систему формують лiси, ф^омелюративш насадження, болота, природна лугова рослиннiсть, воднi джерела, територi!, що охо-роняються, а другу - центри урбашзацй, промисловостi, рекреацi!, штенсивно!
сiльськогосподарсько! дiяльностi, тобто максимально! антропогенiзацi! ландшафту. Еколопчно оптимальна оргашзащя агроландшафту повинна будува-тись на принципах просторового зютавлення екологiчно стабiлiзуючих i еколопчно дестабшзуючих територiальних одиниць. Лiсовi насадження мають виступати основою територiально! системи екологiчно! стабiльностi ландшафту в особливо складних за рельефом горбистих умовах Волинсько! висо-чини, зокрема !! пiвнiчно-схiдно! частини. Для виршення просторових еколо-гiчних негараздiв агроландшафтiв цiе! зони необхiдна охорона юнуючого природного каркасу (люових масивiв, мiжпольових i берегових насаджень, луюв, болiт тощо) i його посилення шляхом розчленування великих площ з неспри-ятливою екологiчною ситуащею бiологiчними коридорами з фггомелюратив-них насаджень, як будуть створюватись на низькопродуктивних землях, у мiжпольових просторах, на берегах рiчок i у зонах прояву штенсивно! водно! ерозй, а також придорожнiх, прифермових i прибережних смуг. Масивнi насадження повинш виконувати функцiю бiологiчних цен^в, а смуговi та дрiб-номасивш - бiологiчних коридорiв. Насадження рiзноманiтного призначення у поеднаннi з юнуючими лiсовими масивами, луговою рослиннiстю, болотни-ми екосистемами, водоймами повиннi формувати едину еколопчну шфрас-труктуру територй. При створеннi просторово! структури агроландшафту, особливш охоронi пiдлягають екотони, яю е своерiдними гiдротермiчними, бь отичними i геохiмiчними бар'ерами, зонами компенсацi! i стабiлiзацi! зовшш-нiх впливiв. Наявнiсть певно! кiлькостi екотопiв у ландшафт забезпечить еко-логiчну рiвновагу при певнiй iнтенсивностi землекористування. У райош Волинсько! височини, яка характеризуеться значною розорашстю, iнтенсивним веденням сшьського господарства i значним проявом шюдливих антропоген-них процесiв, оптимальна люислсть повинна, у першу чергу, сприяти попе-редженню та стабшзацй на мiнiмальному рiвнi цих процешв, створенню не-обхiдних умов для росту сшьськогосподарських культур на сшьськогосподарських упддях. Ращональне розташування захисних насаджень повинно по-передити концентращю вод поверхневого стоку, зменшити швидюсть виру, створити сприятливий тепловий i водний режими для росту i розвитку сшьсь-когосподарських культур, необхщш умови для життедiяльностi корисно! фа-уни (орнiтофауни, дрiбних ссавцiв, комах ентомофапв, мiкробних органiзмiв), що забезпечить бюлопчну регенерацiю прилеглих агроценозiв. Розмiр, конфь гурацiя захисних лiсових насаджень в агроландшафтах мають визначатись умовами рельефу, типом грунту, особливостями кшмату. В умовах горбистого рельефу, який переважае у данш мюцевост^ необхщно максимально залiсити пiдвищення та вершини пагорбiв, а в умовах рiвнинних елементiв - вiддати перевагу смуговим насадженням [9].
Оптимiзацiя люистост агроландшафтiв може стати ефективним заходом лише за умови рiвномiрного територiального розташування лiсових насаджень, яке забезпечить охоплення вЫх прилеглих сшьгоспупдь сприятли-вим впливом. З щею метою захиснi насадження i природнi лiсовi масиви не-обхщно розташувати на такiй вiдстанi один вщ одного, щоб зони !х функщ-онального впливу перекривались, чи, принаймш, дотикались [12, 13].
Дослщження стану агроландшафтiв в умовах швшчно-схщно1 частини Волинсько1 височини свiдчать, що вони донинi вважались лише виробничою територiею. Враховуючи поставленi концептуальнi вимоги до структури аг-роландшафтiв, тепер вони повинш одночасно виконувати середовищетвiрну, рекреацiйну, естетичну та iншi функцй, що сприятиме полiпшенню еколопч-ного стану в регiонi дослiджень. Посилення антропогенного впливу на природу не послаблюе, а посилюе залежшсть iнтенсивного сшьськогосподарсь-кого виробництва вщ природних процесiв. Враховуючи значне антропогенне освоення територй, еродованiсть земель, наявнiсть значних площ низькопро-дуктивних земель, яю потребують залiсення, високу густоту населення, наяв-нiсть великого промислового потенщалу, який негативно впливае на навко-лишне середовище, необхiдно термшово вирiшити проблему рацiонального використання земель шляхом еколопчно! оптимiзаци ландшафтiв, комплексного використання неупдь та формування системи заповщних територiй.
Сучасна ландшафтна структура повинна бути комплексно оптимiзова-ною, виходячи iз системи юнуючих екологiчних, економiчних i соцiальних потреб суспшьства. Комплекснiсть полягае у врахуванш не тiльки потреб сiльського господарства, а й люового, а також i необхiдностi мiнiмiзацil шюд-ливого антропогенного впливу, полшшення еколопчно1 ситуацй. Потрiбно вiдшукати i впровадити критери збалансованого спiввiдношення мiж експлу-атащею геосистем (рацiональним використанням !х виробничих ресурЫв) та !х охороною. Необхщно моделювати таку територiальну органiзацiю агро-ландшафту, яка могла б ютотно змiнити його саморегуляцiю, та шдвищити стiйкiсть до деструктивних процесiв. Одним iз головних напрямкiв виршен-ня цього завдання е оптимальне насичення агроландшафту морфологiчними елементами екологiчного призначення - локальними геосистемами буферного типу, яю можуть бути як природними, збереженими вщ первинного природного ландшафту, так i спещально створеними антропогенними. Лiсовi, лу-говi та iншi природнi екосистеми, яю характеризуються високим ступенем замкнутостi малих циклiв кругообiгу речовин i бшьш складною структурою, нiж агроекосистеми, виконують роль бiохiмiчних бар,ерiв у ландшафт^ стабь лiзують середовище, вiдновлюють бюлопчш ресурси, забезпечують приту-лок i шляхи мйрацп для багатьох видiв тварин, рослин i таким чином ком-пенсують негативний вплив господарсько1 дiяльностi на ландшафт. Цi дшян-ки за характером впливу на навколишне середовище е полiфункцiональними [10]. Вщповщно до цього захиснi лiсовi насадження в умовах регiону дос-лiджень необхiдно розташовувати навколо стшких елементiв ландшафту (во-досховищ, рш, мелiоративних канав, дорiг на межi систем сiвозмiн, на заб-руднених i рекультивованих площах, бiля iнших великих iнженерних спо-руд). Залюення низькопродуктивних земель, створення полезахисних смуг та шших категорiй фiтомелiоративних насаджень компенсуватимуть скорочен-ня площi сшьськогосподарських угiдь завдяки полiпшенню еколопчно1 ситуаций вiдновленню багатьох видiв фауни, яке сприятиме знищенню шюдливо1 фауни (у тому чи^ Грунтово1), полшшенню мiкроклiматичних умов на при-леглих сшьськогосподарських упддях, що позитивно позначиться на !х про-
дуктивностi (шдвищиться врожайнiсть сiльськогосподарських культур, про-дуктившсть кормових угiдь та iн.). На даний час у господарствах, розташова-них у межах швшчно-схщно! частини Волинсько! височини, практично вщ-сутш сформованi системи захисних насаджень. Вони, як правило, створю-ються ешзодично, на випадково видiлених господарствами дшянках. Розрiз-ненi посадки, нерiдко низько! господарсько! та естетично! цiнностi, форму-ються без врахування комплексного еколопчного впливу рiзних насаджень на прилеглi територi!. Активiзацiя негативних антропогенних процешв свщ-чить не тiльки про неспроможшсть застосовуваних грунтозахисних заходiв попередити, а й стабшзувати цi процеси на мтмальному рiвнi. Одним з найбшьш ефективних заходiв здатних забезпечити стшку продуктивнiсть ш-тенсивного землеробства та оптимiзацiю природокористування в агроландшафтах регюну дослiджень е розширення люомелюративних робiт. Причо-му щ роботи повиннi входити до комплексу грунтозахисних заходiв [7].
Створюючи фггомелюративш насадження, необхiдно максимально враховувати !х полiфункцiональнiсть, необхiднiсть виконання ними, о^м основно!, ще й додаткових функцш. Наприклад, придорожнi захиснi лiсовi насадження можуть бути одночасно й полезахисними, а також лiсовi насадження можуть бути одночасно полезахисними i запобшати забрудненню сшьськогосподарських упдь важкими металами. Взаемне розташування окре-мих груп насаджень, !х параметри (розмiри, конфiгурацiю, породний склад тощо) проектують вщповщно до природних та господарських особливостей територй землекористування. Проте, для шдтримання екологiчно! стабшь-ностi в ландшафт дуже важливо, щоб лiсовi насадження були рацiонально розподiленими по всш територi!, тобто щоб вс безлiсi орнi землi перебували у зош сприятливого екологiчного впливу люових насаджень [14]. Помiж ро-дючих земель завжди е непридатш для ршьництва дiлянки (еродованi, кам,янистi, сух^ безструктурнi та iн.), якi потрiбно використовувати для збiльшення лiсистостi конкретного ландшафту. При створенш насаджень не-обхiдно мiнiмально зменшувати площу орних земель, не ускладнювати над-мiрно рух сiльськогосподарсько! технiки, максимально враховувати мiсцевi умови. Для залiсення е придатними земельш угiддя незручно! форми, що ви-никають при землевпорядкуванш (трикутнi сходження дорiг, вигини дорш на пiдйомах, кути полiв, де агрегати роблять повороти та шш^. При доборi по-рiд перевагу необхщно надавати мiсцевим видам (дуб звичайний, сосна зви-чайна та шш^, як найбiльш пристосованим до зональних типiв грунтiв, режиму зволоження тощо [3]. Для шдвищення мелюративно! ефективностi та бi-олопчно! стiйкостi iснуючих захисних лiсових насаджень, створених дер-жлiсгоспами та агроспшками в регiонi дослiджень, важливо провести !х iн-вентаризацiю з детальною яюсною характеристикою, окреслити найбiльш ра-цiональнi лiсогосподарськi заходи щодо полшшення !х стану, пiдвищити вiд-повщальшсть землекористувачiв за своечасне видiлення та передачу площ для створення ф^омелюративних насаджень в агроландшафтах регюну дос-лщжень. Потрiбно передбачити формування резервного фонду земель у межах регюну дослщжень, на яких заплановано проведення залюень у перспек-
тивь Доцiльною вважаеться передача пiдприемствам люового господарства всiх лiсових насаджень, яю iснують, або якi передбачено створити на терито-ри агропiдприемств, а також тих, яю е у власност iнших мiнiстерств (транспорту, комунального господарства, сiльського господарства та ш.), що сприятиме проведенню в цих насадженнях люогосподарських заходiв на надежному рiвнi з дотриманням лiсiвничих норм i еколопчних вимог.
При проектуваннi нових та реконструкцй iснуючих захисних насаджень необхщно враховувати також необхiднiсть охорони фауни. Звичайно, дрiбнi птахи вилггають за кормом багато разiв на день, при цьому, як правило, можуть досягати мюць у радiусi не бшьше 300-400 м вщ гнiзда, а отже, контролюють переважно смуги шириною 100-200 м вщ узлюь. Тому вiдстань мiж групами насаджень е вирiшадьним фактором у бюлопчнш боротьбi зi шюдниками та бур'янами i тiльки при дотриманш И регулююча роль птахiв була б вiдчутною. Найбiльшою мiрою вiдповiдають фауноохоронним функщ-ям рiзновiковi насадження з переважанням щiльнокронних листяних порщ (з шпилькових найбiльш бажана смерека), багатоярусш iз середньою повнотою 0.6-0.8, густим чагарниковим шдлюком та домшкою ягiдних порiд, добре розвинутою трав'янистою рослиннiстю. У соснових насадженнях необхщно створювати загущенi дiлянки, у люосмугах продувно1 конструкци необхiдно формувати хоча б окремi куртиннi посадки чагарниюв. У захисних насадженнях, особливо бщних на притулок для звiрiв та птахiв, пiд час санггарних рубок необхiдно залишати високостовбурнi дуплистi дерева, при очищенш вiд захаращення необхiдно на узлюсях нагромаджувати купини свiжого хмизу. У структурi мiжпольових лiсових масивiв рекомендовано формувати зону, пок-риту дикорослими чи виЫяними трав'янистими рослинами, за нею - зону за-хисного узлюся з низькорослих чагарникiв, далi - центральну, або лiсову зону з високих дерев [2].
Особливу ф^омелюративну роль в агроландшафтах Волинсько1 височини вадграють природш деревно-чагарниковi насадження (перелiски, гайки, чагарниковi заростi i навiть поодинокi дерева та чагарники) на луках, виго-нах, серед розораних площ на берегах рж й шших водойм. Крiм впливу на формування мжро^мату, запобiгання воднiй та вiтровiй ерозй, забруднен-ню водойм агрохiмiкатами, а також мождивостi використання для вщпочин-ку, естетичного вдосконалення агроландшафтiв, вони мають виршальне зна-чення для шдтримання видового та кiлькiсного складу фауни. Агронасаджен-ня, якi е найбшьш стабiльним мiсцем iснування в агроландшафт бiльшостi видiв звiрiв, птахiв та iнших живих iстот, ще й забезпечують бюлопчну реге-неращю прилеглих земельних площ. Вони постшно збагачують землi, зайнятi у сшьськогоподарському виробництвi, рослинним опадом, тваринами, мжро-органiзмами, а отже е важливим засобом пiдтримання природно1 рiвноваги ландшафту [4, 5].
Поселення птахiв, як правило, найщiльнiшi в невеликих за площею насадженнях з добре розвиненим чагарниковим i трав'янистим покривом. Особливо часто тут гшздяться дрiбнi зернощт види, що кормляться на прилеглих полях, у бшьш затишних мюцях - сови та денш хижi птахи. Агрона-
садження i навiть поодинокi дерева е пунктами спостережень для хижих пта-хiв, коли вони чатують на здобич. У них також закладають гшзда, знаходять схованку (у тому чи^ вiд людей), зимують чимало хижих та рослино!дних ссавцiв (лисицi, ласки, тхори, кунищ, !жаки, зайцi). Невелика дшянка з кшь-кома деревами та чагарниками, трав'яним покривом - важливий резерват грунтово! фауни. Агронасадження е мiсцем iснування багатьох видiв комах, чисельнiсть яких тут часто у десятки разiв вища, шж на полях. Серед них лише декшька видiв - шюдники сiльськогосподарських культур. Iншi - надзви-чайно кориснi комахи-ентомофаги та запилювачь Для багатьох видiв комах -запилювачiв агронасадження, особливо трав'яний покрив - важливий кормо-вий об'ект, мюце розмноження (пеньки дерев, грунт), а також зимiвлi.
Фiтомелiоративнi насадження - едине мюце виживання для багатьох видiв. Найбiльш важливими е гайки та перелюки, розмщеш поблизу орних земель. Вони помггно пiдвищують щшьшсть популяцiй комах-запилювачiв, !х видову рiзноманiтнiсть, що дае змогу вирощувати конюшину, люцерну, ко-рисно впливае на цвтння рiпаку та iнших сшьськогосподарських культур. Зменшуючи швидюсть вiтру, агронасадження полегшують вилгг комах на поля, луки та !х повернення. Враховуючи це, необхщно забезпечити охорону мережi бiотопiв з тим, щоб запобшти збiдненню видового складу та чисель-ностi фауни в аграрному середовишд. Культурний ландшафт не повинен бути одномаштним через те, що внутршня рiзноманiтнiсть визначае його стшюсть, вiдповiдае екологiчним та естетичним вимогам [1]. Складш багато-компонентнi системи бшьш стiйкi, нiж простi, малокомпонентш. Високоорга-нiзованi ландшафти з бшьш розвиненою структурою здатш пом'якшувати зовтшт впливи (зливи, сильнi вiтри, техногенш навантаження) значно ш-тенсивнiше, шж спрощенi та менш органiзованi. Водночас стшюсть ландшафту - ютотний критерш оптимальностi, оскiльки чим стшюший ландшафт, тим вiн економiчно вигiднiший, у зв'язку з тим, що потрiбно значно менше затрат засобiв i матерiальних ресурсiв для його функцюнування [6].
При формуванш стiйких ландшафтiв в умовах регюну дослщжень первинним етапом цього багатоцшьового завдання повинно стати науково-обгрунтоване розчленування територi! на окремi складовi. В основу такого розподшу необхiдно покласти водозбiрний принцип. Виходячи в цього, вся територiя даного регюну подшяеться на водозбори (макро-, мезо-, мiкро-), якi одночасно тюно пов,язанi мiж собою. Усi заходи з оптимiзацi! ландшафту не-обхщно приурочувати до водозбiрних територiй, починаючи вщ найменших водозборiв (мiкроводозборiв) i завершуючи найбiльшими. Враховуючи iсну-ючий стан ландшафтiв, активний прояв ерозшних процесiв, наступним етапом роб^ з оптимiзацi! лiсистостi ландшафтiв повинна стати розробка карт енергетично! структури поверхневого стоку по водозборах [7]. На основi таких карт буде здшснюватись проектування протиерозшних заходiв у зонах пiдвищено! енергi! поверхневого стоку. Оптимiзацiйнi заходи на водозборах сприятимуть стабшзацй ерозiйних процесiв, починаючи з вершин водозбо-рiв, що дасть змогу звести до мшмуму затрати на послаблення негативних наслщюв загалом по макроводозбору. Такий принцип сприятиме ефективному
контролю надшност та якост стабшзуючих заходiв, оскiльки чистота води, або штенсившсть замулення струмкiв, малих рiчок, озер, розташованих у межах водозбору, буде добрим критерiем ощнки застосованих заходiв.
Наступним етапом вирiшення дано1 проблеми повинно бути опти-мальне розташування земель, що базуеться на принцип функц^нально: вщ-повiдностi, при яюй використання земель визначаеться !х внутрiшнiми при-родними властивостями та ресурсною цiннiстю. Згiдно з цим принципом здшснюеться функцiонадьне зонування територй. Рацiонадьне розташування масивних та фiтомелiоративних лiсових насаджень необхiдно проводити на пiдставi функцiонадьного зонування як на загальнодержавному, регюнально-му, так i на локальному рiвнях, тобто на рiвнi лiсогосподарських та сшьсько-господарських шдприемств. Зонування передбачае розчленування регюну чи його складових на основi анадiзу природних умов, значення району в еконо-мiцi регiону i держави, найефективнiшого напрямку його використання з пог-ляду еколопчно1 стабшьност i потенцiадьних економiчних можливостей, мь нiмадьних затрат на трансформування району у напрямку шшого функщ-онального призначення, на вiдповiднi райони, яю характеризуються спшьшс-тю рiзноманiтних заходiв. На пiдставi таких критерпв територiя твшчно-схщно1 частини Волинсько1 височини вщнесена до району Малого Полюся та Волинсько1 височини, згiдно iз зонуванням захiдного регiону Украши для потреб оптимiзацil лiсистостi [8].
До цього району вщнесена територiя, на яюй переважають високопро-дуктивнi грунти: вiд типових чорноземiв у центральны його частинi, св^ло-сiрих, темно-Ырих, опiдзолених чорноземiв, чорноземiв на карбонатах до дерново-слаботдзолистих пiщаних у швденнш частинi району. Характерною особливiстю району е чергування рiвнинних дiлянок з горбами, що призво-дить до штенсивного прояву ерозiйних процесiв. Наявшсть значно1 кiлькостi високопродуктивних земель обумовлюе штенсивний розвиток сiльського господарства, але iстотне зменшення площi лiсiв в умовах складного рельефу сприяе активному прояву ерозшних процеЫв. Виходячи iз умов, що склалися у даному райош, основним завданням повинно бути створення оптимальних умов для аграрного використання дано1 територil. З щею метою необхiдно проводити заходи щодо формування системи фггомелюративних лiсових насаджень, яю сприяли б зменшенню ерозшних процеЫв, полiпшенню мiкрок-лiмату в агроландшафтах i збiльшенню урожаю. Формування тако1 системи зумовлюватиме також збшьшення лiсистостi, що мае важливе екологiчне значення для густонаселеного району з штенсивно розвинутою промисловютю. Збiльшення лiсистостi вiдiграватиме подвiйну роль. Поза згаданим вище еко-лопчним, такий захiд матиме важливе економiчне значення, оскiльки тут iс-нують сприятливi умови для вирощування високопродуктивних люосташв за участю сосни звичайно1, дуба звичайного, бука лiсового та iн. Формування насаджень з цих порщ пiдвищить продуктивнiсть лiсостанiв i збiльшить об'еми заготiвлi деревини, як дшово1, так i дров'яно1 для потреб населення. Виходячи з цього, в райош доцшьно проводити люо-аграрний тип господа-рювання, пiдпорядковуючи цьому завданню вш заходи щодо збшьшення ль
систостi. Серед сшьськогосподарських упдь, де розвинутi сильш ерозiйнi процеси, необхiдно створювати грунтозахисш лiсовi насадження, а на силь-ноеродованих i низькопродуктивних грунтах - лiсовi масиви, якi повиннi об'еднуватись в едину систему захисних насаджень. Запропонованих принци-пiв зонування територп на регiональному рiвнi, необхiдно дотримуватись i на локальному рiвнi. Одночасно вони повинш базуватись на розумшт багатог-ранностi ландшафту, необхiдностi компромюу мiж збереженням природних ресурсiв i вимогами виробничо! дiяльностi. Виходячи з цього, при моделю-ваннi еколопчно оптимально! оргашзацй територi! необхiдно насамперед вичленити двi групи територiй:
1. Зону еколопчно небезпечних явищ (центри щдустр1ал1зацй, урбатзацй, ш-тенсивно! сшьськогосподарсько! д1яльност1, рекреацшно! дигресй, транспорты мапстрал1 з найбшьш штенсивним рухом).
2. Еколопчно стабшзуюч1 площ1 (л1сов1 масиви, болота, природт луки, во-дойми, заповвдт об'екти).
На основi зiставлення i оптимального просторового розташування да-них територiальних систем, класифжацй екологiчно дестабiлiзуючих явищ, кiлькiсно! оцшки антропогенного навантаження на окремi дшянки територi!, будуть запропонованi варiанти еколопчно-оптимально! органiзацi! ландшафту. При цьому варто дотримуватись принципу, за яким охоронш та штенсивно використовуванi територй повиннi бути максимально вiддаленими. Дшянки природно! чи штучно! рослинностi повинш густою мережею пронизувати ур-башзоваш райони, розчленовувати малолiснi сiльськогосподарськi ландшафти.
Програму оптимiзацi! необхiдно розробляти з узгодженням вимог внут-рiшнього мiжгосподарського землевпорядкування та лiсовпорядкування i прак-тичне вирiшення !! основних положень доцшьно базувати на мiсцевому рiвнi (мiкроводозборi), бо саме на конкретних делянках розгортаеться господарська дiяльнiсть i безпосередня взаемодiя людини з оточуючим середовищем. Впро-вадження ландшафтно-екологiчних проекпв повинно бути поетапним, починаючи з великого орного масиву, який необхщно облямувати смугами, або яруж-но-балково! системи, котру треба залюити. Варто при цьому опиратися на ета-лоннi територi!, якi за сво!ми параметрами можуть бути взiрцем формування культурного ландшафту у певних клiматичних i ландшафтних умовах.
Для шдвищення продуктивностi агроландшафтiв пiвнiчно-схiдно! час-тини Волинсько! височини, зниження ерозшних процесiв потрiбно диферен-цiйовано шдходити до використання схилiв. Регiон дослщжень характери-зуеться середньою горбистiстю, з абсолютною висотою пагорбiв до 250-270 м та глибиною мюцевих базиЫв ерозi! - 40-80 м. Найбшьш представленими у да-них умовах е чорноземш типи грунтiв (до 70 %), яю мають найкращд природнi можливостi для землеробства. Значно менше поширеш сiрi опiдзоленi грунти. Значна крутизна схилiв сприяе штенсивному прояву ерозiйних процесiв. Найбiльш значний змив грунпв спостерiгаеться в нижнш випуклiй частинi привододiльних схилiв, де крутизна понад 5°. Вщповщно до пропозицш окре-мих дослiдникiв, у захщнш частинi регiону дослiджень по бровщ берегiв гiд-рографiчно! штки доцiльно розташовувати вiтроломну-водорегулювальну за-
хисну смугу шириною до 15 м (3-5 рядну) у поеднанш з вггроломно-кольмату-ючою смугою шириною до 10 м, що дасть змогу ютотно зменшити штенсив-шсть прояву ерозшних процешв i сприятиме додатковому залученню земель привододшьного фонду до бшьш ефективного сшьськогосподарського використання. Схили швденно1 та швденно-схщно1 експозицй крутiстю понад 15°, як бшьш еродоваш доцiльно вивести iз сшьськогосподарського користування i провести !х залюення, оскiльки сiльськогосподарський обробiток сприяе по-дадьшiй активiзацil ерозiйних процесiв та зниженню родючостi грунтiв [11].
Як показали дослщження, в умовах швшчно-схщно1 частини Волинсь-ко! височини, при створенш захисних лiсових насаджень у привододшьнш зо-нi доцiльно вщдавати перевагу у скдадi насаджень сосш звичайнiй, яка харак-теризуеться меншою вибагливютю до багатства грунту i бiльш швидким ростом порiвняно з iншими деревними породами. За умови створення захисних насаджень у середнш частит пагорбiв, перевагу необхщно вiддавати змша-ним насадженням за участю сосни звичайно1, дуба червоного та дуба зви-чайного. У нижнш частинi рельефу регiону дослщжень у скдадi захисних ль сових насаджень повинш переважати дуб звичайний, бук люовий та iншi лис-тянi породи, якi у даних умовах краще ростуть i розвиваються. Такi землi можна також використовувати для вирощування медоносних i лжарських рос-лин та оргашзацй рекреацшних зон. Схили iнших експозицiй крутизною 1015° потрiбно вiдводити шд багаторiчнi трави, сади та залюення, вилучивши !х зi складу сшьгоспупдь, що економiчно та екологiчно е бшьш випдним. Як показали дослщження, ефективнiсть насаджень створених в умовах перешчного рельефу, досить висока, вже у 20-30^чному вiцi вони дають рiчний ефект з врахуванням еколопчних функцiй у розмiрi 75-90 грн./га, а при розташуванш на шщаних землях - 88-93 грн./га [4]. Вздовж схилiв через 250 м доцшьно створювати 2-3-ряднi вггроломш лiсовi смуги, що дасть змогу ефектившше протидiяти негативному впливу в^у, сприятиме рiвномiрному розподiлу снi-гу та зменшенню штенсивнос^ ерозiйних процеЫв. У схiднiй частинi регiону дослщжень, яка характеризуеться перевагою серед шдстилаючих материнсь-ких порiд сарматських шщаниюв та бiльш сухого i континентального ^мату, доцiльно передбачити бiльш значну участь люових насаджень та менший час-тка сiльськогосподарських угiдь. Тут доцшьно сформувати ландшафти таким чином, щоб 65 % територй займали сшьгоспупддя, 15-20 % - луки, до 3 % -сади та 15-20 % - лiсовi насадження рiзноманiтного призначення.
Важливу роль у стабшзацй негативних процеЫв на територй швшч-но-схiдноl частини Волинсько1 височини мае лiсомелiоративне облаштування рiчкових долин. На теперiшнiй час береги рiчкових долин зайнятi пiд низь-копродуктивнi пасовища i пiддаються штенсивному ерозiйному змиву. У межах рiчкових долин у безлiсих дшянках щорiчний поверхневий стiк сягае 300-1400 м /га. Важливо вщзначити, що до 80 % ще1 величини припадае на весняний перюд, що призводить до повеней. Отже, основним заходом, який дасть змогу послабити штенсившсть негативного впливу поверхневого стоку в межах рiчкових долин е регулювання стоку по всьому водозбору, шляхом формування системи захисних люових насаджень.
Вiдповiдно до пропозицш рiзноманiтних дослiдникiв за бровкою ко-рiнних берепв необхiдно створювати лiсовi смуги шириною 15-20 м, що дасть змогу забезпечити повне поглинання польового стоку. Залежно вщ стану, береги рiчкових долин можуть використовуватись шд залiсення, у випад-ку iнтенсивного прояву ерозшних процесiв, або бiльш пологi схили можна використовувати для закладки садiв, плантацш швидкоростучих деревних порiд i грунтозахисних сiвозмiн. На межi берега i пойми доцiльно створювати вузьку люову смугу, а далi на схилi через 900-1200 м формувати 2-3 рядш ль совi смуги, яю сприятимуть не тiльки послабленню ерозiйних процесiв, але й забезпечать створення лугових клггок площею 14-20 га та забезпечать форму-вання оптимальних мiкроклiматичних умов [11, 15]. У межах рiчкових пойм на даний час штенсивно видобуваеться торф, проводиться осушення, форму-ються пасовища, однак не надаеться належно! уваги створенню захисних ль сомелiоративних насаджень. Вщповщно до вимог ефективного використання пойм рш, лiсомелiоративнi заходи повинш передбачати створення на обох берегах рш прируслових люових смуг, яю сприятимуть закрiпленню берегiв i кольматажу твердих стоюв, а також поперечних люових смуг, якi пiд час по-веней будуть зменшувати швидюсть течи рiки, кольматуватимуть твердий стж, попереджуватимуть концентрацiю потокiв i створюватимуть оптимальнi мiкроклiматичнi умови.
Фiтомелiоративнi лiсовi насадження в межах регiону дослщжень роз-ташованi нерiвномiрно, що викликано надмiрною перевагою в ландшафтах сшьськогосподарських земель. Тому для формування оптимальних умов роз-витку продуктивних сил i забезпечення високо! продуктивност сшьськогос-подарського виробництва необхiдно визначити, при яюй площi лiсових насаджень буде забезпечено не тшьки повний захист груилв вiд ерозiй, а й ста-бiльний екологiчний стан навколишнього середовища. Поряд з вдосконален-ням сiльськогосподарського виробництва, важливе значення в оптимiзацiï використання агроландшаф™ мае рацiональний мiжгалузевий розподiл терито-рiï та впровадження оптимальних моделей землекористування. Необхщно встановити оптимальну структуру сшьськогосподарських упдь. Зважаючи на високу еродовашсть земель, незадовiльний стан груилв, вiд,емний баланс гумусу в умовах регюну дослщжень, доцiльно частину низькопродуктивних ор-них земель вилучити з сшьськогосподарського використання та понизити стушнь розораностi. Це дасть змогу сконцентрувати на меншiй площi техш-ку, добрива, трудовi ресурси, що при позитивному фггомелюративному впли-вi захисних лiсових насаджень iстотно сприятиме шдвищенню продуктив-ностi сiльськогосподарських земель та забезпечить ïx збереження вiд негативного ерозiйного впливу.
Лггература
1. Бауэр Л., Вайничке Х. Забота о ландшафте и охрана природы: Пер. с нем. -М.: Прогресс, 1971. - 264 с.
2. Бондаренко В.Д., 1льяш А.М., Соловш 1.П. Оцшка еколопчно'1' ситуацп в агроландшафтах з точки зору охорони i вщтворення фауни// Агроэкологическая обстановка на сельскохозяйственных угодьях Украинской ССР и пути снижения их загрязнения токсическими веществами. - Черкассы, 1989. - С. 4-5.
3. Браудэ И.Д. Выращивание противоэрозийных насаждений - М.: Сельхозгиз, 1954. - 167 с.
4. Генсирук С.А., Цемко В.П., Гайдарова Л.И. Использование низкопродуктивных земель в УССР. - К.: Наук. думка, 1981. - 240 с.
5. Дубинский Г.П., Бураков В.И. Почвозащитное устройство агроландшафта. -Харьков: Вища школа, 1985. - 216 с.
6. Экологическая оптимизация агроландшафта. - М.: Наука, 1987. - 240 с.
7. Казьмир П.И. Противоэрозионная организация территории. - Львов: Изд-во Львов. с.-х. ин-та, 1988. - 125 с.
8. Копш Л.1., Фiзик 1.В. Основш напрямки оптимiзащi люистосп твшчно-схщ-но! частини Волинсько! височини// Наук. вюник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. - Львiв: УкрДЛТУ. - 1999, вип. 9.11. - С. 34-39.
9. Мандер Ю. Оценка экологического разнообразия сельскохозяйственных ландшафтов с помощью экотонов// Сельское хозяйство и окружающая среда. - Таллин. -1979. - С. 92-95.
10. Мандер Ю.Э. Некоторые пути экологической оптимизации сельскохозяйственных ландшафтов/ Автореф. дис... канд. биол. наук: 03.00.16. - Тарту, 1983. - 26 с.
11. Мельник А.С. Защитное лесоразведение на Волынской возвышенности/ Автореф. дис. канд. с.-х. наук: 06.03.01. - Львов, 1974. - 28 с.
12. Николаев В.А. Ландшафтно-географические аспекты изучения и оптимизации территориальной структуры сельскохозяйственных земель// Мелиорация ландшафтов. -М.: МФГО, 1988. - С. 18-30.
13. Павловский Е.С. Оптимизация участия лесных насаждений в аграрном ландшафте: вопросы теории// Лесное хозяйство. - 1990, № 5. - С. 17-21.
14. Паулюкявичюс Г.Б. Роль леса в экологической стабилизации ландшафтов. -М.: Наука, 1989. - 215 с.
15. Харитонов Г.А. Водорегулирующая и противоэрозионная роль леса в условиях Лесостепи. - М.: Гослесбумиздат, 1963. - 255 с.
УДК 712:582.971.1:581.522.4 Доц. Л.Г. Варлащенко, канд. с.-г. наук;
проф. А.Ф. Балабак, д-р с.-г. наук - Уманський ДАУ
ВИКОРИСТАННЯ 1НТРОДУКОВАНИХ ВИД1В РОДУ CAPRIFOLIACEAE JUSS В ОЗЕЛЕНЕНН1 НАСЕЛЕНИХ М1СЦЬ
Розглядаемо можливосп озеленения населених мюць деякими штродуковани-ми видами роду Caprifoliaceae Juss. Обгрунтовано тдб1р i розглянуто заходи приско-реного вирощування садивного матер1алу перспективних вид1в, форм i сорт1в синьо-плщних жимолостей та використання "х в зеленому буд1вницта.
Doc. L.H. Varlashchenko; prof. A.F. Balabak - Uman' State Agrarian University
Possibilities of introduction of some plant varieties of Caprifoliaceae Juss
genus in greenbelt setting
Selection is grounded and measures of accelerated growing of planting material of perspective kinds forms and varieties of sweet-berry honeysuckle are studied, their use in greenbelt setting is considered.
Iсторiя свггового садiвництва пов'язана з штродукщею дикорослих де-коративних, плодових i япдних рослин. Великим резервом розширення "х видового складу е рослинш ресурси Cвропейсько-Азiатського центру i, особливо, люи Правобережного Люостепу Украши. Вiдбiр кращих дикорослих мало поширених декоративних, плодових i япдних рослин мае велике практичне
