CC BY
4УДК 911.2 Приходько М. М.
Конструктивно-географ1чн1 засади планування територи агрогеосистем у Карпатському рег'юн'!
1вано-Франювський нацюнальний техычний ужверситет нафти i газу, м. 1вано Франкiвськ email: prihodkon@ukr.net
Анотаця. Викладенi конструктивно-географ/'чнi засади планування структурно-функцональноТ органзацТ територи агрогеосистем на принципах Тх регульованоТ реконструкцп та оптим1зац1Т, а також формування адаптованих до ландшафтних умов бонженер них систем.
Ключовi слова: планування, агрогеосистема, реконструкция, оптим1заця, еколог1чна безпека.
Вступ
Одшею iз важливих еколопчних проблем у Карпатському репош е проблема планування структурно-функцюнальноТ оргашзаци територи агрогеосистем (агроландшафтiв) з метою запобiгання/мiнiмiзацп виникнення екологiчних ризикiв, зокрема: розвитку водно-ерозшних процесiв, деградацiТ грунтiв, зниження водоакумулюючоТ емностi територiТ' та ш. [1]. Без належного планування територи агрогеосистем i впровадження необхiдних мелюративних заходiв неможливо забезпечити екологiчно безпечне функцюнування агрогеосистем та територiальну еколопчну безпеку.
Проблемнi аспекти планування територи (ландшафтного планування), яке передбачае опрацювання управлшських рiшень щодо полiпшення стану геосистем та пщвищення рiвня Тх еколопчноТ безпеки розглядаються у працях К. А. Позаченюк [2, 3], Л. Г. Руденка [4], О. Г. Топчiева [5], К. Й. КтшськоТ [6]. Проте, у згаданих роботах недостатньо обгрунтован пiдходи до планування i упорядкування територiТ агрогеосистем, а також необхщш мелiоративнi заходи для формування еколопчно безпечних агрогеосистем. Саме в такому аспект виконувались викладен у роботi дослiдження, що i складае Тх актуальнiсть. Метою дослiдження е розроблення конструктивно-географiчних засад планування i конструювання екологiчно безпечних агрогеосистем у Карпатському репош.
Матерiали i методи
Методологiя дослiдження базуеться на системному, ландшафтному та геосистемному пщходах, наукових положеннях конструктивно! географп, геоекологи, грунтознавства. Використано методи: моделювання, дистанцiйного зондування землi, картографiчний, аналiзу фондових матерiалiв, польових спостережень.
Результати i обговорення
Карпатський регiон (площа 5,66 млн. га в межах ЗакарпатськоТ, ЛьвiвськоТ, lвано-ФранкiвськоТ, ЧернiвецькоТ областей) представлений ушкальними гiрськими, передгiрними та рiвнинними ландшафтами i характеризуеться значною рiзноманiтнiстю природних ресурсiв, використання яких, внаслщок Тх унiкальностi, вимагае застосування принцишв збалансованого ресурсокористування i вимог еколопчноТ безпеки в нерозривнш системi «невиснажливе використання - вiдтворення -збереження - охорона - резервування ресурав».
Внаслщок прюритетного сiльськогосподарського освоення рiвнинних i передгiрних територiй та з причин необхщносп створення сприятливих просторово-технолопчних умов для використання технiки вщбулися знелiсення i гомогенiзацiя ландшафтiв. Порушена генетична цтюнють i структурно-функцюнальна органiзацiя природних геосистем, якi функцюнували ранiше як саморегульованi з високим потен^алом стiйкостi геосистеми. З еколопчних позицш такi змiни е недоцтьними, оскiльки тiльки оптимальне поеднання природних, антропогенно модифкованих i антропогенних геосистем забезпечуе бютичне та ландшафтне рiзноманiття, якi е визначальними факторами стшкосл, стабiльностi та еколопчноТ безпеки геосистем та сформованого ними навколишнього середовища.
Природы (натуральш) лiсовi геосистеми, як переважали (займали 95 %) на територи Карпатського регюну, перетворенi господарською дiяльнiстю людини на антропогенно модифковаы i антропогеннi геосистеми. Найбiльшi змши природних геосистем вiдбулися у рiвнинних районах (фiзико-географiчнi областi: Волинська височинна, Малого Полюся, Розтоцько-Опiльська горбогiрна, Прут-Днютровська височинна, Закарпатська низовинна) i передпрних районах (фiзико-географiчнi областi: Передкарпатська височинна, Вулкашчно^жпрно-улоговинна). Ступiнь стьськогосподарськоТ освоеностi територи тут коливаеться в межах вщповщно 63-76% i 53-62%. Загальна розоранють територп перевищуе межу екологiчноТ збалансованосл, яка становить 30-35%. У рiвнинних районах
розорано в середньому 54% територп, у передпрних - 43%. Сiльськогосподарська освоенють гiрських районiв (фiзико-географiчнi областi: Зовшшньо-Карпатська, Вододiльно-Верховинська, Полонинсько-Чорногiрська, Мармароська) становить в середньому 30% при загальнш розораност територп 12%.
Екологiчно небезпечним е значне зменшення площi люових геосистем, якi е основним стаб^зуючим компонентом навколишнього середовища. Лiсистiсть рiвнинних територiй знижена до критично! i коливаеться в межах 4-18%, передгiрних - 24-37%, гiрських - 55-70%. Характерною особливютю передгiрних i рiвнинних територiй е низька питома вага водоохоронних i протиерозiйних лiсiв, що не вщповщае ерозiйному потенцiалу територп i густотi рiчковоТ мереж1. 1снук^ тут лiсовi геосистеми мають ос^вну форму, розмiщенi нерiвномiрно i, як правило, на верхых частинах схилiв та на вододiлах. Береги рiчок практично безлiснi. Жоден iз водозборiв не мае цтюноТ системи люових геосистем.
У сучаснш структурi геосистем в штенсивно освоених рiвнинних i передгiрних районах внаслiдок процесiв денатуралiзацп переважають антропогенно модифiкованi геосистеми - агрогеосистеми з низькою здатнiстю до саморегулювання i зовсiм iншими, ыж у природних геосистемах процесами обмшу речовини та енергп. Специфiка регюну полягае в тому, що природы i антропогенно модифiкованi геосистеми надзвичайно вразливi до антропогенного впливу, а забезпечення Тх стiйкостi, стабiльностi та еколопчно безпечного функцiонування - процес складний i тривалий, вимагае значних матерiальних затрат.
Порушення у процеа освоення територiТ i ведення аграрного виробництва балансу в структурi геосистем, формування великих полiв, застосування на схилових землях прямолшшноТ органiзацiТ територп, вщсутнють протиерозiйних заходiв, недооцiнка мелюративних функцiй лiсових геосистем та юнуючих мiж геосистемами функцiональних взаемозв'язкiв обумовили виникнення еколопчних ризикiв, основними з яких е:
• денатуралiзацiя природного середовища (зменшення площi природних геосистем) i антропогенна перетворенiсть (модифiкацiя) природних геосистем;
• розвиток негативних процеав (водна ерозiя, зсуви, селi, руйнування берепв рiчок);
• дегумiфiкацiя i зниження родючостi грунтiв;
• забруднення поверхневих вод, розвиток процеав евтрофкацп, деграда^я водних геосистем;
• змша гiдрологiчного режиму та зменшення водоакумулюючоТ емностi територiТ i, як наслщок, зростання iмовiрностi паводкiв, обмiлiння рiчок у меженнi перiоди, зниження рiвня пiдземних вод.
За останнi 30 рош площа еродованих земель в агрогеосистемах зросла iз 595 до 711 тис. га, у тому чи^ рiллi - до 480 тис. га. Наслщком ерозiТ е зниження родючост грунтiв. Кiлькiсть гумусу в грунтах зменшилась на 25-30%. З розмщених на схилах агрогеосистем талими i дощовими водами у рiчки та водойми змиваються грунт, добрива, пестициди, хвороботворн бактерiТ, що призводить до забруднення i попршення якостi поверхневих вод. Все це свщчить про те, що юнуюча система ведення аграрного виробництва i заходи щодо охорони земельних ресурав (грунтiв) не зупинили розвитку негативних процеав. У зв'язку з цим назрта потреба перегляду сучасноТ концепцп землекористування в аграрному секторi i впровадження альтернативного пiдходу, основним принципом якого е планування виробництва певноТ кшькосп i видiв продукцiТ вщповщно до екологiчно доцiльноТ площi на тш чи iншiй територiТ агрогеосистем (стьськогосподарських угiдь), особливо орних земель. Виникла необхiднiсть розроблення та здмснення системи заходiв, якi побудованi на принципах збалансованого ресурсокористування, ренатуралiзацiТ, реконструкцп та оптимiзацiТ агрогеосистем.
Реконструкцiя передбачае планування i конструювання агрогеосистем, наближених до природних геосистем зонального типу. Оптимiзацiя здшснюеться шляхом цiлеспрямованого управлшня, яке забезпечуе створення екологiчно безпечних «конструкцш» агрогеосистем на основi рацюнальноТ органiзацiТ територiТ, формування складноТ (мозаТчноТ) просторовоТ структури територiТ. Реконструкцiя агрогеосистем та Тх оптимiзацiя забезпечуеться шляхом формування адаптованих до ландшафтних умов бюшженерних систем, якi складають основу проек^в землеустрою територп сiльських/селищних рад з наявними агрогеосистемами [7].
Проекти землеустрою е земельно-кадастровими документами, як визначають цтьове використання земель, допустимi обсяги використання природних ресурсiв. Згщно статтi 20 Закону УкраТни «Про землеустрш» землеустрiй територп проводиться в обов'язковому порядку, незалежно вщ форм власносп на землю. Роботи щодо розроблення проеклв землеустрою на вщповщнш територiй органiзовують районнi, сiльськi, селищы i мiськi ради (Земельний кодекс УкраТни, статп 10, 12). Без проек^в землеустрою використання земель повинно бути заборонено.
Обгрунтоваы в проект землеустрою заходи, якi передбачають прюритетнють вимог екологiчноТ безпеки у використанш земель, забезпечення захисту земель вщ ероз^', збереження i пiдвищення родючосп грунтiв та iншi заходи щодо запоб^ання негативного антропогенного впливу на земельш дiлянки е обов'язковими елементами технолопчного процесу виробництва i повинш здiйснюватися всiма землекористувачами незалежно вщ форм власностi. Ця вимога передбачена Земельним кодексом УкраТни (статп 10, 12, 20, 91), Законами УкраТни «Про землеустрш» (статп 19, 20), «Про охорону земель» (статп 3, 35), Водним кодексом УкраТни (статп 13, 80, 81) та шшими нормативними документами i рiвноцiнна тим, яю ставляться перед промисловими пщприемствами щодо попередження негативного впливу на навколишне середовище внаслщок неправильного ведення технолопчних процеав.
Приватиза^я i продаж земель, видтення Тх для колективних стьськогосподарських пщприемств, фермерських чи селянських господарств та шших землекористувачiв повины здiйснюватися тiльки на
ocHOBi проекпв землеустрою територп' сiльських/селищних рад, в яких обгрунтована специфка та штенсивнють використання земель для ведення багатоукладного господарства (промислового, люового, аграрного, водного), перспективы напрями розвитку поселень та шфраструктури (дороги, мюця вщпочинку та iн.), передбачена система необхщних мелioративних i природоохоронних захoдiв, що забезпечують збалансоване використання та охорону земельних, водних, люових та шших природних ресурав, а також збтьшення плoщi лicoвих геосистем до оптимального рiвня.
В агрогеосистемах дiють природы мехашзми вiднoвлення природних геосистем. Однак, цей процес (демута^я) уже на початковш cтадiï пocтiйнo руйнуеться антропогенним регулюванням. Агрогеосистеми вiдрiзняютьcя вiд природних геосистем (люових, лучних) вщсутнютю саморегулювання, cамoвiднoвлення i безперервного функцioнування, переважанням виносу речовин над 'х акумуля^ею. На орних землях природний бюлопчний кругooбiг елементiв змiнюeтьcя на штучний, icтoтнo посилюеться мiграцiя речовин iз корененаселеного шару грунту, що значно зменшуе об'ем бioлoгiчнoгo кругooбiгу i пщвищуе «вiдкритicть» агрогеосистем пoрiвнянo з природними геосистемами.
У зв'язку з цим виникае необхщнють створення в агрогеосистемах ново'' системи бюлопчно'' рiвнoваги i 'х транcфoрмацiï згiднo принцишв реконструкцп та oптимiзацiï геосистем. В агрогеосистемах повинш бути cтвoренi нoвi прocтoрoвi структури з тим, щоб сформувати геосистеми, в яких вщновлеш функци': економ'чна - включае збереження i пщтримання ресурсного пoтенцiалу; соцальна - передбачае формування сприятливого для проживання i вщпочинку людей середовища; еколог'чна - спрямована на вщновлення механiзмiв бютично' регуляцiï, здатнocтi до саморегулювання i самовщновлення.
Надзвичайно негативно на стан навколишнього середовища впливае формування значних за площею польових i лучних агрогеосистем i, як наслщок, утворення безлюних територш. Тому юнуюча структура компоненлв в агрогеосистемах повинна бути змшена з тим, щоб забезпечити оптимальне сшввщношення мiж польовими, лучними, лicoвими i водними геосистемами та 'х рацioнальне просторове розмщення. Основними принципами при цьому е забезпечення рiзнoманiтнocтi i моза'чносп структурних одиниць, насичення територп' морфолопчними елементами екoлoгiчнoгo призначення - геосистемами буферного типу. До них належать люов^ лучш i вoднi геосистеми, ям мають високий cтупiнь замкнутосп циклiв кругooбiгу речовин i виконують роль бioгеoхiмiчних бар'ерiв, грунтoвoдooхoрoннi, клiматoрегулюючi та iншi функци, пiдвищують видову рiзнoманiтнicть i водоакумулюючу емнicть територп, сприяють вщновленню прoцеciв саморегулювання.
Пщходи щодо oптимiзацiï геосистем базуються на системних i структурно-функцюнальних принципах та адаптивнш cтратегiï oптимiзацiï порушених геосистем, суть яко' полягае у гнучкш i кoрегoванiй cиcтемi дiяльнocтi людини, спрямованш на попередження, кoмпенcацiю або усунення порушень. Адаптивна cтратегiя передбачае використання природних процеав i адекватне реагування на змши, якi вщбуваються пicля реалiзацiï захoдiв щодо oптимiзацiï. При цьому напрями i способи oптимiзацiï агрогеосистем пoвиннi забезпечувати формування таких теритoрiальних кoмплекciв, якi б вщповщали певним «природним еталонам» зонального типу.
Адаптивна стратепя планування i конструювання еколопчно безпечних агрогеосистем базуеться на принципах адаптацюгенезу, системност i еволюцюшзму, в основу яких покладеш адаптивнi землеробство, лiciвництвo, рослинництво i мелюра^я. Заходи i способи адаптивно'' стратеги -люорозведення, травociяння, водш мелioрацiï - пoвиннi забезпечити усунення або мiнiмiзацiю екoлoгiчних ризикiв, зумовлених дiяльнicтю людини. Тому регioнальнi i мicцевi програми coцiальнo-екoнoмiчнoгo розвитку повинш вщповщати певним природоохоронним i еколопчним вимогам, комплекс яких складае систему еколопчних обмежень розвитку виробництв, cпocoбiв та iнтенcивнocтi використання природно-ресурсного потен^алу.
1нструментом, що використовуеться для oптимiзацiï oрганiзацiï теритoрiï геосистем, е ландшафтне планування, яке передбачае опрацювання управлшських рiшень щодо пoлiпшення стану геосистем та пщвищення рiвня 'х екoлoгiчнo'' безпеки [2-7].
Планування агрогеосистем - це процес моделювання i конструювання структурно-функцюнально' оргашзацп теритoрiï нових еколопчно безпечних агрогеосистем.
Мета планування агрогеосистем - конструювання еколопчно безпечних агрогеосистем; забезпечення 'х цтюносп i стшкосп, здатносп до саморегулювання i самовщновлення; збереження i вщновлення бютичного та ландшафтного рiзнoманiття; вiднoвлення i пщвищення водоакумулюючо'' емнocтi теритoрi''.
Завдання планування агрогеосистем - зупинення деградацп та зниження 'х екoлoгiчнoгo потен^алу.
При плануваннi i кoнcтруюваннi еколопчно безпечних агрогеосистем особливо важливою е оргашза^я 'х теритoрiï, яка е першим етапом конструювання керованих систем, а також oптимiзацiя сшввщношення i просторового розмщення геосистем рiзнoгo цтьового i функцioнальнoгo призначення, правильнi режими 'х використання.
Органiзацiя теритoрi'' агрогеосистем - це сукупнють захoдiв, спрямованих на формування в 'х межах таких умов, ям забезпечують використання природно-ресурсного потен^алу в межах допустимих норм, вщтворення i охорону ресурав, пщвищення стшкосп агрогеосистем. Вона здшснюеться шляхом цтеспрямованого управлiння процесами iз врахуванням стану рiвнoваги мiж компонентами агрогеосистем та можливостей саморегулювання. Оргашза^я i планування теритoрi'' передбачають трансформацш icнуючoï структури угiдь i створення найбтьш рацioнальних
«конструкцш» агрогеосистем, наближених до тих природних територiальних комплешв (геосистем), на мюц яких вони утворилися.
Природнi територiальнi комплекси, особливо в умовах розчленованого рельефу, мають смугову структуру, тому i органiзацiя територи в агрогеосистемах повинна максимально наближатись до розмщення цих структур у природi. Виходячи з цього, найбтьш рацiональною формою оргашзаци територи в агрогеосистемах, яка забезпечуе збереження природноТ структури ландшафту, е контурно-смугова. Вона передбачае диференцшований пщхщ до використання земельних ресурав i розмiрiв полiв з урахуванням еколопчних i технологiчних особливостей земель, умов рельефу i грун^в, а також розмiщення лiнiйних елеметчв (меж полiв, лiсосмуг, дорiг) по контуру, в напрямку горизонталей мюцевосп.
Важливе значення при плануваннi i конструюваннi агрогеосистем мае покращення структури угщь. Зважаючи на високу еродованють територи i вiд'емний баланс гумусу в грунтах, частина земель повинна вилучатись iз стьськогосподарського використання, що дасть змогу знизити рiвень стьськогосподарськоТ освоеност та розораностi територи, а також пщвищити продуктивнiсть угiдь, забезпечивши цим самим виробництво такоТ ж кшькосп стьськогосподарськоТ продукцп на меншм площi.
Стiйкiсть i стабiльнiсть агрогеосистем ^ як наслiдок, Тх еколопчна безпека досягаються за умови формування складноТ (мозаТчно!) просторовоТ структури, насичення територи компонентами iз високою бюлопчною продуктивнiстю та значним середовищетвiрним впливом. До таких компонент вiдносяться лiсовi геосистеми. Вони е компонентом ландшафту, що сприяе пщтриманню кiлькiсних i якiсних параметрiв iнших компонентiв - вода, грунт, пов^ря - на оптимальному еколопчному рiвнi.
З метою попередження виникнення i розвитку еколопчних ризимв та забезпечення еколопчноТ безпеки агрогеосистем проектуються бюшженерш системи, як базуються на принципах «вiдновленого ландшафту» i розглядаються як сукупнiсть впроваджуваних у межах агрогеосистем на територи стьських/селищних рад органiзацiйних i захисних (бюлопчних та iнженерно-технiчних) заходiв, ям створюють нову цiлiснiсть i забезпечують еколопчну безпеку геосистем, комплексне водорегулювання, пщвищення водоакумулюючоТ емност територи, полтшення гiдрологiчного режиму рiчок, зниження штенсивносп ерозiйних процесiв, вiдтворення бiотичного та ландшафтного рiзноманiття, пiдвищення родючостi грун^в, полiпшення умов функцiонування агроценозiв, а також пщвищують естетичну i рекреацшну цiннiсть територи [7].
До складу бюшженерних систем входять пiдсистеми: оргашзацшно-господарська, агромелiоративна, лукомелiоративна, лiсомелiоративна i мелюративно-гщротехшчна.
Планування агрогеосистем передбачае перетворення Тх у повнокомпонентш стiйкi геосистеми, поеднання адаптивних технологш ведення сiльськогосподарського виробництва з вщповщною формою оргашзаци територи - стабтьною просторовою структурою (смуговою, контурно-смуговою), яка формуеться системою мелюративних елемен^в постшноТ дм. Основним чинником, який забезпечуе формування в агрогеосистемах механiзмiв бютичноТ регуляци е лiсовi геосистеми. У зв'язку з цим виникае необхщнють перебудови сучасного аграрного виробництва на еколого-адаптивних принципах, серед яких важливе мюце належить первиннiй адаптаци агрогеосистем -трансформаци Тх за допомогою лiсових геосистем у люоагрогеосистеми.
При плануваннi i конструюваннi агрогеосистем найбiльш важливим заходом е оргашза^я територи. Вона передбачае видтення класiв i категорiй земель, територiальну спецiалiзацiю виробництва вiдповiдно до еколопчноТ придатност земель, екологiчного потен^алу i стiйкостi геокомпонентiв до антропогенного впливу, а також формування смуговоТ (контурно-смугово!) просторовоТ структури. Диференцiацiю земель на категори i класи здшснюють на основi ландшафтних карт з видтеними висотними мiсцевостями i урочищами, карт крутизни схилiв та еродованост грунтiв, а також з урахуванням вщповщност властивостей грунтiв вимогам певних стьськогосподарських культур.
На схилах поля розмщують впоперек схилу по л^ях, наближених до горизонталей (по контуру). Границ видiлених категорiй земель i контурних смуг-полiв закрiплюються на мюцевосп регулюючими поверхневий стiк постiйними елементами оргашзаци територи (стокорегулюючi лiсовi смуги). При необхщносп в межах смуг-полiв проектують додатковi стокорегулюючi елементи (стокорегулюючi вали, залуженi буфернi смуги). Важливою умовою е забезпечення паралельностi меж смуг-полiв, внаслiдок чого стокорегулюючi лiсовi смуги i стокорегулюючi вали, залужеш буфернi смуги повиннi включати в себе ва необроблюванi дiлянки (клини) i мати змiнну ширину.
Особливо важливим при плануванш територiТ агрогеосистем е досягнення в структурi упдь збалансованосп мiж орними землями, луками, люами i водними угiддями. Необхщна трансформацiя угiдь, виходячи iз заданих показниш розораностi, лукопасовищного використання i лiсистостi територй. Оптимальним спiввiдношенням геосистем (польових, лучних, люових) вiдповiдно е: для прських територiй - 8-10 : 20-30 : 70-90; для передпрних - 30-40 : 25-35 : 30-50; для рiвнинних - 40-50 : 25-30 : 20-30.
Важливим оргашзацшно-господарським заходом е створення уздовж рiчок, навколо озер, водосховищ та шших водойм, передбачених Водним кодексом УкраТни (статл 87, 88), водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Земл^ ям входять до складу прибережних захисних смуг, вщводяться пщ залуження або залюення. На 70-100% територи прибережних захисних смуг повинш створюватися лiсовi геосистеми рiзного цiльового використання, зокрема i для одержання вщновлюваного бiотичного палива («енергетичш лiси»).
На вiдмiну вiд шших елемен^в бiоiнженерних систем, лiсовi геосистеми, внаслщок властивих Тм водоохоронних, водо регулюючих, протиерозшних, середовищетвiрних та шших функцш, мають ключове значення при конструюванш екологiчно безпечних агрогеосистем. Вони е основним
просторово-оргашзуючим i стаб^зуючим елементом, формують каркас (фактор постшно'' дй1), з яким ув'язуються ^i мелioративнi елементи на водозборк
Екoлoгiчна безпека агрогеосистем забезпечуеться при формуванн системи лicoвих геосистем -сукупност створених з урахуванням особливостей рельефу, грунлв, умов формування поверхневого стоку, величини стокового навантаження та штенсивносп водно-ерозшних прoцеciв рiзних за формою i функцioнальним призначенням люових геосистем, об'еднаних в едине цте внаслщок причинно-наcлiдкoвих взаемозв'язш мiж ними. До системи люових геосистем входять :
• cмугoвi насадження на територп польових i лучних агрогеосистем (стокорегулююч^ полезахисш, прияружн i прибалкoвi лicocмуги, улoгoвиннo-cмугoвi насадження ), а також придорожн люосмуги;
• cукупнicть рiзних за формою i призначенням люових геосистем, створених на еродованих землях i землях водного фонду (на схилах бтьше 7°, ярах та балках, уздовж берепв рiчoк i навколо водойм);
• icнуючi природы й умовно природы лicoвi геосистеми.
Основним призначенням елеменлв, що входять до складу мелюративно-пдротехшчно' пщсистеми, е попередження утворення на схилах концентрованих потош талих i дощових вод, затримання поверхневого стоку в межах водозбору з тим, щоб використати воду мюцевого стоку для поповнення запаав пщземних вод, зрошення та шших цтей. З ^ею метою влаштовують пдротехшчш споруди: cтoкoрегулюючi землянi вали, водойми-регулятори та ш.
Висновки
Планування структурно-функцюнально' oрганiзацiï теритoрiï агрогеосистем е найбтьш неoбхiдним i найбiльш важливим заходом. Удосконалення структури землекористування повинно базуватись на концепцп еколого-господарського балансу територп, зпдно з якою земл^ що зайнят геосистемами буферного типу (люовими, лучними i водно-болотними геосистемами), розглядаються як землi «екoлoгiчнoгo фонду», з яких формуеться природний каркас еколопчно'' безпеки територп.
При збереженн юнуючих моделей планування територш агрогеосистем i ведення виробничо-господарсько'' дiяльнocтi слщ oчiкувати негативнi змiни у навколишньому середовища
1) деградацiя i зниження родючост грунтiв;
2) зменшення урожайносп ciльcькoгocпoдарcьких культур;
3) зменшення водност рiчoк у меженнi перioди, зниження рiвня i запаciв пiдземних вод
4) формування повеней i паводш;
5) втрата естетично'' i туристично-рекреацшно' цiннocтi теритoрiï;
6) пoгiршення середовища життедiяльнocтi людей.
Лтература
1. Приходько М. М. Еколопчы ризики, еколопчна безпека та управл1ння ними в регюш Укра'нських Карпат i прилеглих територм / М. М. Приходько // Фiзична геoграфiя та геоморфолопя. - К.: Обрiï, 2012. - Вип. 3 (67). - С. 28-40.
2. Позаченюк Е. А. Территориальное планирование / Е. А. Позаченюк. - Симферополь : Доля, 2003.- 383 с.
3. Позаченюк Е. А. Теоретические проблеми ландшафтного планирования / Е. А. Позаченюк // Актуальные проблемы ландшафтного планирования : материалы Всероссийской научно-практической конференции (1315 октября 2011 г. Москва). - М. : Изд-во Московского ун-та, 2011. - С. 25-29.
4. Руденко Л. Г. Ландшафтне планування та його роль у виршенн завдань сталого розвитку Украши / Л. Г. Руденко, G. О. Маруняк // Укра'нський геoграфiчний журнал. - К. : Академперюдика, 2012. - № 1. - С. 3-8.
5. Тoпчiев О. Г. Методолопчш засади геопланування репону / О. Г. Тoпчiев, А. М. Шашеро, Д. С. Мальчикова // Укра'нський географмний журнал. - К. : Академперюдика, 2010.- № 1. - С. 23-31.
6. Конська К. Й. Геоеколопчна концеп^я природокористування як основа реалiзацiï природно-господарсько' рiзнoманiтнocтi природно-господарських систем / К. Й. Ктшська // Науковий вюник Чершвецького ушверситету : зб. Наук. праць. - Черыв^ : Черывецький нац. ун-т, 2012. - Вип. 614-615 : Геoграфiя. - С. 54-57.
7. Приходько М. М. Еколопчна безпека природних i антропогенно модифкованих геосистем : мoнoграфiя / М. М. Приходько. - К. : Центр еколопчно' ocвiти та Ыформаци, 2013. - 201 с.
Аннотация. Н. Н. Приходько. Конструктивно-географические основы планирования территории агрогеосистем в Карпатском регионе. Изложены конструктивно-географические основы планирования структурно-функциональной организации территории агрогеосистем на принципах их регулированной реконструкции и оптимизации, а также формирования адаптированных к ландшафтным условиям биоинженерных систем.
Ключевые слова: планирование, агрогеосистема, реконструкция, оптимизация, экологическая безопасность.
Abstract. M. Prykhodko. The basis of the constructive-geographical planning on the territory of Carpathian region. The given article outlines the structural and geographical bases of functional planning and organization on the agrogeosystems' territory. The research territory deals with the principles of its regulation, reconstruction and optimization, the result contains forming the satisfied landscape conditions of bioengineering systems. Keywords: planning, agrogeosystem, reconstruction, optimization, ecological safety.
Поступила в редакцию 25.01.2014 г.
