CC BY
133КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
Бойчук Ю.Д.
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Анотація. Ключові компетентно сті можливо сформувати тільки на основі предметних. Вони повинні містити пізнавальну, операційну, мотиваційну та соціальну складові. У профе сійно-педагогічній підготовці повинна враховуватися профе сіоналізація еколого-валеологічних знань та вмінь. Вони повинні бути підпорядковані головному напряму -формуванню полікультурної компетентно сті майбутнього вчителя. Використання компетентнісног о підходу дозволить увесь процес формування еколого-валеологічних компетентностей підпорядковувати кінцевому результату - формуванню еколого-валеологічної культури як компонента загальної профе сійно-педагогічної культури майбутнього вчителя. Ключові слова: компетентнісний підхід, учитель, еколого-валеологічна культура.
Аннотация. Бойчук Ю.Д. Компетентностный подход к формированию эколого-валеологической культуры будущего учителя. Ключевые компетентно сти возможно сформировать только на основе предметных. Они должны содержать познавательную, операционную, мотивационную и социальную составляющие. В профессионально-педагогической подготовке должна учитываться профессионализация эколого-валеологических знаний и умений. Они должны быть подчинены главному направлению - формированию поликультурной компетентно сти будущего учителя. Использование компе-тентносного подхода позволит весь процесс формирования эколого-валеологиче скихкомпетентно стейподчинять конечному результату - формированию эколого-валеологическойкуль-туры как компонента общей профессионально-педагогической культуры будущего учителя.
Ключевые слова: компетентностный подход, учитель, эколого-валеологическая культура.
Annotation. Boychuk Yu.D. Competence approach of forming ecological and valeological culture of future teacher. Key
competence is possible to generate only on the basis of subject. They should keep cognitive, operational, motivational and social amounting. In professional - pedagogical preparation it should be taken into account professionalism ecological valeological knowledge and skills. They should be subordinated to a mainstream -forming polycultural competence of the future teacher. The usage
© Бойчук Ю.Д., 2009
of competence approach will allow to all process of formation ecological valeological competence to subordinate to a net result. The result will be in formation ecological valeological crops as components of common professional - pedagogical crop of the future teacher.
Keywords: competence approach, teacher, ecological valeological culture.
Вступ.
У сучасних умовах основою ціннісного ставлення до індивідуального і колективного здоров’я та екологічного стану навколишнього середовища, розуміння їх взаємозалежності і взаємообумов-леності, свідомої еколого- та здоров’язберігаючої поведінки особистості щодо захисту і поліпшення середовища існування та збереження, відновлення і розвитку здоров’ я має стати еколого-валеологічна культура.
Ураховуючи соціальну місію вчителя, центр уваги фокусується саме навколо професіоналізму та культури його особистості. Підготовка вчителя, здатного до ефективної реалізації універсальних ідей екологобезпечного розвитку, пов’язана з формуванням еколого-валеологічної культури як складника його загальної та професійно-педагогічної культури. Але, незважаючи на зростаючий інтерес до проблеми формування еколого-валеологічної культури майбутнього вчителя, залишається відсутнім теоретико-методологічне її сутності та науково-методична модель формування у сучасній системі вищої педагогічної освіти.
Робота виконана за планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою даної роботи є обґрунтування значущості та правомірності компетентнісного підходу до формування еколого-валеологічної культури майбутнього вчителя в умовах його професійно-педагогічної підготовки.
Результати дослідження.
В умовах освітніх закладів під поняттям ком-петентнісного підходу розуміють спрямованість педагогічного процесу на формування і розвиток у студентів ключових (базових, основних) і предметних компетенцій. У свою чергу ключові компетенції визначаються як суспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь і навичок, ставлень тощо, які можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини.
До питань удосконалення систем освіти з позицій компетентнісного підходу науковці і практики розвинених країн звернулися на початку 1990-х років і це було пов’язане перш за все зі становленням розвиненої демократії у цих країнах, становленням у них громадянського суспільства та розвинених ринкових відносин [7].
У 2000-2003 роках в Україні було виконано проект «Інновація та оновлення освіти для покращення добробуту та зниження рівня бідності», одним із предметів якого був аналіз засад компетент-нісного підходу як основи вдосконалення освітніх
систем у розвинених країнах Європи та підготовка рекомендацій щодо запровадження компетентніс-ного підходу в системі освіти України. Результатом виконання цього проекту став звіт, в одному із розділів якого «Впровадження ключових компетентностей у зміст освіти», висвітлено оцінку експертів щодо стану впровадження компетент-нісного підходу в Україні та рекомендації щодо поглиблення цієї роботи [7].
Основними ідеями компетентнісного підходу можна вважати такі: компетентність - ключове поняття, оскільки воно, по-перше, поєднує в собі інтелектуальний і навичковий складники освіти, по-друге, у поняття компетентності закладено ідеологію інтерпретації змісту освіти, сформованого «від результату» («стандарт на виході»), по-третє, ключова компетентність інтегративна за природою, тому що вона містить низку однорідних чи близьких знань і умінь, які належать до широких сфер культури та діяльності; цей підхід не новий, оскільки орієнтація на освоєння умінь, способів діяльності і, тим більше, узагальнених способів діяльності існувала як напрям розвитку педагогічних досліджень і практики, однак не була провідною.
Передбачається, що компетентна особистість володіє не лише знаннями, високими моральними якостями і є професіоналом, а й вміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи знання й беручи на себе відповідальність за свою діяльність [1, с. 8].
Сутність компетентнісного підходу полягає у зміщенні акценту з накопичування нормативно-визначених знань, умінь і навичок до розвитку в студентів здатності «практично діяти, застосовувати індивідуальні техніки й досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності та соціальної практики». Перспективність зазначеного підходу полягає в тому, що він забезпечує високу готовність молодих людей до успішної діяльності в різних сферах суспільства [8, с. 73]. Продовжуючи цю думку, можна зазначити, що реалізація компетентнісного підходу передбачає осмислення загальних цілей освіти за умов її варіативності. У свою чергу, зрушення в розуміння загальних цілей обумовлюють необхідність змін у підходах і механізмах змісту і, як наслідок, -у стандартах освіти [9, с. 66].
У сучасній педагогіці поступово установлюється таке тлумачення цих понять: компетенції -еталон досвіду дій, знань, умінь, навичок, творчості, емоційно-ціннісної діяльності, який установлює суспільство. Компетентність - рівень досягнення компетенцій [10, с. 8].
Компетентність - індивідуальна характеристика людини, яка визначається поєднанням психічних якостей, психічного стану, що дозволяє діяти самостійно й відповідально, як володіння людиною здатністю та вмінням виконувати певні трудові функції. Оцінювання чи вимірювання кінцевого результату праці - єдиний науковий спосіб судити про компетентність [6, с. 5].
Педагоги-дослідники С.Є. Шишов і
В.О. Кальней вважають, що компетентність - це здатність (уміння) діяти на основі набутих універсальних знань. Ключовою компетенцією вважають таку, що відповідає найширшому колу специфіки, універсальна для різних видів діяльності й може бути названою як «здатність до діяльності». Отже, поняття «компетенція» є, як вони вважають, інтегрованим, що містить такі аспекти: готовність до цілепокладання; готовність до оцінювання; готовність до дії; готовність до рефлексії [11].
Компетентність у визначеній галузі - це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. На цій основі науковці пропонують увести в обіг поняття «освітні компетенції» як складні узагальнені способи діяльності, що їх опановує студент під час навчання, компетентність же є результатом набуття компетенції [3, с. 5].
За думкою експертів Ради Європи, компетентності передбачають спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань, умінь і навичок.
Компетентнісний підхід в освіті значно ширший, ніж підхід з позицій предметних знань, умінь, навичок і включає в себе широкі гуманістичні, морально-етичні, культурні, естетичні, мотиваційні та інші компоненти, націлені на творчість, дію, виконання, практичний результат.
Поняття компетентності ширше, ніж поняття знання, уміння, навички; воно містить їх у собі; поняття компетентності включає не тільки когні-тивну й операціонально-технологічну складові, а й мотиваційну, етичну, соціальну і поведінкову. У зв’язку з цим реалізація компетентністного підходу залежить від усієї в цілому освітньо-культурної ситуації. Щодо кожної ситуації компетентності можна виділяти різні рівні її освоєння.
Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають: ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності) - здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурнодо-цільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми; за-гальногалузеві компетентності — компетентності, які формуються особистістю упродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі які відбиваються у розумінні «способу існування» відповідної галузі - тобто того місця, яке ця галузь займає у суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці у рамках культурнодоцільної діяльності для розв’ язку індивідуальних та соціальних проблем; предметні компетентності - складова загальногалу-зевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета [9].
Ключові компетентності включають: навчальну компетентність (інтелектуальний розвиток особистості та здатність учитися впродовж усього життя); куль-
турну компетентність (здатність жити та взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства, керуючись національними та загальнолюдськими духовними цінностями); громадянську компетентність (здатність захищати та піклуватися про відповідальність, права, інтереси та потреби людини і громадянина української держави і суспільства); соціальну компетентність (володіння сукупністю засобів, що дають можливість особистості взаємодіяти з різними соціальними групами та соціальними інститутами суспільства); підприємницьку компетентність (володіння засобами, що дають особі можливість ефективно організувати власну трудову й підприємницьку діяльність) [9].
Треба зауважити, що кожна ключова компетентність має «проектуватися» на загальногалузе-ві компетентності, які у свою чергу мають «проектуватися» на предметні компетентності (під терміном «проектуватися» мається на увазі таке визначення компетентностей нижчого рівня, щоб вони у сукупності забезпечували компетентності вищих рівнів). Разом із тим, ключові компетентності не складаються просто з набору відповідних галузевих та предметних компетентностей
- вони інтегрують галузеві компетентності у складну структурну компоненту, в якій елементи пов’язані між собою різноманітними зв’язками та відношеннями.
Міжнародною комісією Ради Європи визначено і охарактеризовано групи ключових компе-тенцій: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку і самоосвіти, продуктивної творчої діяльності [7].
Усі ключові компетенції мають такі характерні ознаки: багатофункціональність, надпредмет-ність та міждисциплінарність, потребують значного інтелектуального розвитку (абстрактне мислення, рефлексія, визначення власної позиції, самооцінки, критичного мислення і включають різні розумові процеси та інтелектуальні уміння).
Отже, ключові компетенції характеризуються інтегрованою природою, адже вони містять певні однорідні або споріднені знання і уміння, що належать до широких галузей культури і діяльності людей. Тобто сформованість ключових компетен-цій - результат освітньої діяльності особистості, навколо цих компетенцій формуються нові та поглиблюються як загальнопредметні, так і предметні компетенції.
З розвитком компетентністного підходу зростає закономірний інтерес дослідників до проблеми професійно-педагогічної компетенції майбутнього вчителя (В.О. Адольф, Ю.В. Варданян, Б.С. Гершунський, В.М. Гриньова, М.В. Гриньо-ва, Т.В. Долбудько, Л.Г. Карпова, Л.М. Мітіна, Н.Н. Лобанова, М.І. Лук’янова, В.О. Сластьонін та ін.). Серед існуючого масиву розробок з даної проблеми виділяються різноманітні трактування поняття компетентності педагога і, відповідно, її змісту, структури, видів [3, с. 6].
Найбільш широко педагогічна компетентність розглядається у дослідженні А.К. Маркової,
де ця дефініція по суті ототожнюється з педагогічним професіоналізмом [5, с. 8-9].
Дослідниця Л.Г. Карпова стверджує, що професійна компетентність учителя - інтегроване утворення на засадах теоретичних знань, практичних умінь, значущих особистісних якостей та досвіду, що зумовлюють готовність учителя до виконання педагогічної діяльності та забезпечують високий рівень її самоорганізації. Професійна компетентність учителя не має вузько професійних меж, оскільки від нього вимагається постійне осмислення розмаїття соціальних, психологічних, педагогічних та інших проблем, які пов’ язані з освітою [2, с. 29-30].
Професійно-педагогічна компетентність
охоплює всі сфери особистості та є провідною метою, до оволодіння якою повинен прагнути вчитель у процесі свого професійного становлення. Л.Г. Карпова виділяє три сфери професійно-педагогічної компетентності вчителя: мотиваційну сферу, операційно-технологічну сферу та сферу саморегуляції) і обґрунтовує ключові компетентності (підвиди компетентності), які забезпечують сформованість кожної сфери [2, с. 31].
Серед ключових компетентностей операційно-технологічної сфери Л.Г. Карпова окремо виділяє екологічну і валеологічну компетентності [2, с. 43].
Результат сформованості професійно-педагогічної компетентності - готовність учителя до інноваційної діяльності, розвинений індивідуальний стиль діяльності та досконалий рівень розвитку професійно-педагогічної культури [4].
Формування еколого-валеологічної культури вимагає проектування навчально-виховної діяльності щодо процесу формування індивідуального становлення та розвитку еколого-валеологічних компетентностей у майбутнього вчителя. На нашу думку, еколого-валеологічні компетентності можна віднести до ключових (по-лікультурних) компетентностей. Будь-які ключові компетентності формуються на основі предметних та загальнопредметних компетентностей. Процес інтеграції, взаємодії, доповнення одних компетентностей іншими створюють загально-предметні компетентності. А вони, в свою чергу, є базовою основою для формування цілісної системи ключових компетентностей.
Цей процес можна уявити в такій послідовності: набуття спеціальних та еколого-валеологічних знань та умінь у межах окремих навчальних дисциплін, та встановлення взаємозв’ язків між окремими темами кожної дисципліни (формування предметних еколого-валеологічних компетентностей); взаємозв’язок знань і умінь з різних дисциплін (передбачає інтеграцію у процесі творчої діяльності при розв’ язанні конкретних задач). Взаємозв’язок еколого-валеологічних знань з реальними проблемами навколишнього середовища і пов’ язаних
з ними проблемами здоров’я. Для розв’язання еколого-валеологічних задач студентам необхідно не тільки оперувати різноманітними знаннями з різних дисциплін, але й вміти застосовувати їх для конкретної ситуації (міжпредметні еколого-валеологічні компетентності); структурування та систематизація інтегрованих знань і умінь, тобто встановлення віддалених взаємозв’ язків між окремими поняттями, об’єктами, їх об’єднання у певну систему (ключові еколого-валеологічні компетентності).
Еколого-валеологічні компетентності - це сукупність взаємопов’язаних смислових орієнтацій особистості, її знань, способів діяльності стосовно збереження, відновлення і розвитку власного здоров’я та навколишнього середовища в умовах напруження екологічної ситуації. На нашу думку, в майбутнього вчителя повинні бути сформовані такі компетентності: системні знання про цілісність людини і середовища, синергетичні принципи побудови світу, технологічну діяльність людини і її вплив на протікання екологічних процесів у середовищі існування, поняття про здоров’я людини як критерій якості навколишнього середовища, сучасні стратегеми подолання екологічної кризи та місце в них духовних цінностей; система еколого-валеологічних цінностей; яскраво виражені психологічні механізми сприйняття природних об’ єктів у процесі взаємодії з ними - емпатія, ідентифікація, суб’єктифікація; екоцентрична спрямованість взаємодії з навколишнім світом; позитивна мотивація на збереження середовища існування та власного здоров’я; уміння і навички практичної еколого-валеологічної діяльності.
Отже, еколого-валеологічна компетентність майбутнього вчителя - це особливий тип організації набутих еколого-валеологічних компетентностей, які необхідні для професійної діяльності. Еколого-валеологічна компетентність включає в себе багато складових: знання, пізнавальні та практичні навички, стосунки, емоційне ставлення, систему цінностей та етику, мотивацію
З наведеного зрозуміло, що ключові компетентності можливо сформувати тільки на основі предметних. Вони повинні містити не лише пізнавальну і операційну складові, але й мотиваційну та соціальну. У професійно-педагогічній підготовці повинна враховуватися професіоналізація еколого-валеологічних знань та вмінь, тобто вони повинні бути підпорядковані головному напряму - формуванню полікультурної компетентності майбутнього вчителя.
У межах особистісної парадигми професійно-педагогічне становлення майбутнього вчителя є лише частиною його загальної життєвої самовизначеності як особистості. Основну увагу у процесі навчання у вищих педагогічних навчальних закладах важливо спрямувати на розвиток і поглиблення вже набутих компетент-
ностей та їх узгодження з найважливішими професійними компетентно стями, які набуваються особистістю в процесі фахової підготовки. Тсді, внаслідок спрямованої еколого-валеологічної підготовки, знання і вміння набувають нової якості і їх функціонування буде визначатися науковою і практичною значущістю. Переведення їх у зміст майбутньої професії забезпечить новий перехід
- в еколого-валеологічну компетентність, яка виявляється у світоглядних позиціях та діяльно сті особистості.
Висновки.
Використання компетентнісного підходу дозволить увесь процес формування еколого-валеологічних компетентно стей підпорядковувати кінцевому результату - формуванню еколого-валеологічної культури як компонента загальної професійно-педагогічної культури майбутнього вчителя.
Подальші дослідження передбачається продовжити у напрямку більш глибокого обгун-тування еколого-валеологічних компетентно стей майбутнього вчителя та розробки та педагогічних технологій їх формування
Література
1. Бондар С. Компетентність особистості - інтегрований ком -понент навчальних досягнень учнів / С. Бондар // Біологія і хімія в школі. - 2003. - № 2. - С. 8-9.
2. Карпова Л.Г. Формування професійної компетентності вчи -теля загальноосвітньої школи : дис. канд.. пед. наук : 13.00.04 / Карпова Лариса Георгіївна. - X., 2003. - 167 с.
3. Колодько Т. Професійно-педагогічна компетентність майбутнього вчителя / Т.Колодько // Рідна школа. — 2005. - № 11. - С. 5-7.
4. Лозова В.І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів / Лозова В.І. - X.: «ОВС», 2000. - 164 с.
5. Маркова А. К. Писхология труда учителя / Маркова А. К. -М.: Просвещение, 1994. - 192 с.
6. Морозова Т. Ю. Аналіз дефініцій компетентнісного підходу щодо освіти / Т.Ю.Морозова // Освіта Донбасу. - 2005. - № 3. - С. 5-11.
7. Овчарук О.В. Розвиток компетнтісного підходу: стратегічні
орієнтири міжнародної спільноти / Овчарук О.В. //
Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / Під заг. ред. О.В.Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004. - С. 6-15.
В. Паращенко Л.І. Технологія формування ключових компетенцій у старшокласників: практичні підходи / Паращенко Л.І. // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / Під заг. ред. О.В.Овчарук. - К.: «К.І.С.», 2004. - С. 73-86.
9. Пометун О. Компетентнісний підхід - найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти / О.Пометун // Рідна школа. -- 2005. - № 1. - С. 65-69.
10. Раков С.А. Математична освіта: компетентнісний підхід з використанням ІКТ : Монографія / Раков С. А. - X.: «Факт», 2005. - 360 с.
11. Шишов С. Е. Мониторинг качества образования в школе / Шишов С.Е., Кальней В.А. - М.: Пед. общ-во России, 1999. - 318 с.
Надійшла до редакції 13.05.2009р.
