CC BY
113
УДК: 167/168
О.О. Шапіро, кандидат філософських наук КОМУНІКАЦІЯ: БАГАТОШАРОВА ГРА ЗА ПРАВИЛАМИ ЛОГІКИ
Присвячено можливостям та особливостям моделювання комунікації. Докладно розглянуто всі шари комунікативного процесу, виділено їх базові характеристики та структуру. Визначено, що саме теоретико-ігрова семантика та її розширення IF-логіка можуть стати адекватними засадами для моделювання комунікативного дискурсу. Проаналізовано відображення у них базових характеристик комунікації.
Ключові слова: комунікація, комунікативна модель, дискурс, мовленнєвий акт, теоретико-ігрова семантика, IF-логіка, гра, мотивація.
Актуальність проблеми. Дослідження комунікації є на сьогодні одним з найпопулярніших та найперспективніших напрямків наукової думки у логіці. Це пов’язано, з одного боку, з продовженням спроб створення штучного інтелекту та збільшенням сподівань на його успішне моделювання як наслідок постійного вдосконалення сучасних технологій, а з другого - з бурхливим розвитком сучасної неформальної логіки і теорії аргументації (зазначимо, що сам процес аргументації, публічного виступу або суперечки вже є специфічною комунікативною ситуацією) і відповідно прагненнями до максимально точного моделювання та прогнозування комунікативних процесів.
Аналіз наукових джерел і публікацій. Серед сучасних вітчизняних дослідників різних аспектів комунікації можна назвати А. Ішмуратова, І. Хоменко, В. Навроцького та ін.; в Росії цими самими питаннями займаються С. Гусєв, Д. Зайцев, А. Мігунов, Г. Гріненко, І. Герасимова та ін.; в далекому зарубіжжі - D. F. G. Lempp, R. Kowalski, J.F. Allen, F. van Eemeren та ін.; перелік можна продовжувати надзвичайно довго. Але кожен з цих дослідників займається частковими проблемами вивчення комунікації, обираючи для аналізу специфічну комунікативну ситуацію чи один окремий аспект комунікації: так, А. Ішмуратов та D.F.G. Lempp розглядають безпосередньо ситуацію конфлікту; Г. Гріненко докладно аналізує мовленнєвий акт, J.F. Allen присвячує свої дослідження темпоральній складовій комунікативного процесу тощо. Але на сьогодні ще не існує зведеної загальної моделі комунікації, в межах якої можна було б змоделювати будь-яку конкретну комунікативну ситуацію, не втрачаючи значущих нюансів кожного окремого випадку. З другого боку, осмислення комунікації в цілому в усій її повноті можна віднайти у сучасних семіотичних дослідженнях та комунікативній філософії (так, ми звертатимемося тут до праць У. Еко); але їм бракує розробленого формального апарату, і тому тут ми маємо справу скоріше із дескрипціями, ніж з моделюванням.
За Новітнім філософським словником, комунікація - смисловий, ідеально-змістовний аспект соціальної взаємодії. Цей змістовний аспект ми завжди можемо сформулювати у вигляді тексту і розглядати як дискурс; форми та схеми його трансляції, правила його перетворення, методи його трансформації можна досліджувати засобами логіки.
Мета статті - визначення базових ідей, що стануть підґрунтям логічного моделювання комунікативного дискурсу, та можливостей і методів створення комунікативної моделі.
Виклад основного матеріалу. Виходячи з нашого розуміння комунікації, весь комунікативний дискурс можна розглядати виключно як текст. Так, С. Гусєв пише: «По суті, суспільна комунікація є постійним створенням та обміном певними мовленнєвими конструкціями, які можна розглядати як «текст», що є основною одиницею комунікації»
[1, с.16] і далі називає текст «словесним вираженням комунікативного акту»[1, с.35]. Будь-яке текстове вираження комунікативного дискурсу матиме такі характеристики.
І. Багатошаровість. Йдеться про те, що ми можемо умовно поділити текст комунікації як мінімум на три шари:
1) зовнішній шар. Те, що промовляється (робиться, демонструється); інформація, повідомлення, що транслюється назовні. Саме з цим комунікативним шаром завжди мала справу традиційна логіка - шаром, створеним із висловлювань (вербальних або таких, що можуть бути легко вербалізовані);
2) суб’єктивний сенс комунікативного дискурсу: те, яким чином комуніканти розуміють повідомлення. В сучасній логіці питанню аналізу розуміння висловлювання комунікантами приділяється пильна увага. Так, ми можемо запропонувати загальну схему комунікації Г. Гріненко [2, с. 58]:
Кг<і> I- Vа -V- ЛУ -I Ю<і> ,
де Кг і К - комунікатор і комунікант; У - текст, що транслюється в комунікативному акті; ул - зміст, виражений комунікатором у тексті У; лу - зміст, що сприймається комунікантом з тексту У; І- та -І - операції продукування і сприйняття тексту У; і та ] - точки співвіднесення комунікатора і комуніканта. В разі необхідності більш докладного аналізу комунікації доцільно розписати її таким чином:
Кг<і> I- (1 - г)ікЛ -(1 - г)- л^ - г)>к -I ККі>,
де (1 - г)ікЛ та л(і - г)>к - відповідно зв’язок теми та реми, що виражаються комунікатором і сприймаються комунікантом в контексті к.
Ще докладнішу схему у своїй «Семіології» пропонує У. Еко [3, с. 93]:
Фізичний шум
адресатом та адресантом, а й культурний вплив на це розуміння та різноманітні додаткові викривлення змісту комунікативного акту (в тому числі зовнішніми подразниками - так званий «фізичний шум»).
Отже, відповідно до наведеного кожне повідомлення на другому рівні аналізу має два аналоги: те, що намагався висловити адресант, та те, що зрозумів адресат (так, А. Мігунов неодноразово висловлював ідею, згідно з якою у різноманітних комунікативних ситуаціях сенс сказаного, сприйнятий слухачем, практично не залежить від промовця); часом вони досить суттєво відрізняються одне від одного. Ці аналоги достатньо легко можна виразити у вигляді зовнішнього тексту, якщо попросити комунікантів переформулювати те, що вони сказали/почули. Так, відомий психологічний прийом активного слухання як раз полягає у тому, аби за допомогою численних пере формулювань звести ідеї промовця та слухача до одного знаменника. Така увага до співвідношення «вихідного» та «результуючого» сенсу повідомлень (у тому числі невербальних) у комунікативному акті призводить до значного підвищення ефективності комунікації;
3) логічні, психологічні та інші передумови, що провокують комунікантів після отримання певного повідомлення транслювати у відповідь інше повідомлення. В загальному випадку цей шар розпадається на дві групи. До першої входять міркування, підґрунтям яких є мотиви, цілі, життєві принципи, ціннісні орієнтації або ж уявлення про мотиви, принципи та імовірну майбутню поведінку іншого (інших). Загалом відносно легко можна виразити у текстовому вигляді якусь одну з передумов; інші необхідно реконструювати до повного міркування. Друга група пов’язана із афективною та ірраціональною поведінкою. Проблема полягає в тому, що цей ірраціональний шар є погано усвідомлюваним (у відповідь на запитання «чому ви сказали/зробили це?» з великою імовірністю ви почуєте «сам не знаю», «так воно трапилося» тощо). Так, О.
Леонтьєв узагалі вважав, що вся мотиваційна сфера людини є неусвідомлюваною (принаймні мотиви актуально не усвідомлюються під час здійснення дії), а є присутніми лише у вигляді емоційного забарвлення дії [4]; М. Матюхіна стверджує, що мотиви можуть мати різний рівень усвідомленості [5]. В будь-якому разі цей шар найскладніше перевести у вигляд раціонального тексту. Скоріше за все тут ми можемо лише будувати здогадки та припущення на підставі нашого спостереження за комунікантами та наших знань психологічних особливостей особистості; тобто тут ми змушені впадати у чистий психологізм (на свій захист можемо зазначити, що дані, отримані на підставі спостереження за поведінкою комунікантів, ми розглядатимемо не як загальні закони, а лише як суб’єктивні правила поведінки суб’єкта у комунікативній ситуації). Всі наші побудови на цьому рівні матимуть лише імовірнісний характер; саме тут і приховуватиметься і похибка в логічному аналізі та прогнозуванні комунікації. І якщо хтось і має сумніви у можливості логічного представлення світу, то підтвердження ним слід шукати саме тут.
При зведенні всіх трьох шарів комунікації до вигляду протоколу висловлювань виникає питання про критерій вибору тієї частини реальності (висловлювання, психологічних передумов, зовнішніх обставин і т.д.), яку необхідно враховувати при моделюванні комунікації. Зрозуміло, що при спробі записати всі чинники універсуму ми приходимо до нескінченно тривалих описів, перевантажених зайвою інформацією, та цілком нежиттєздатної моделі. До сьогодні ми вважали за критерій розгляду того чи іншого аспекту дискурсу комунікації його вплив на стратегію хоча б одного з учасників комунікації. Тоді модель складатиметься з набору висловлювань, що становлять собою перехід (чи відмову від переходу) до нової стратегії одного з комунікантів та підстав для такого переходу (відмови). Така модель цілком відповідає теоретико-ігровій семантиці Я. Хінтіккі та її розширенню IF-логіці. Однак, переходячи до наступної характеристики комунікації, ми оговоримо певні змістовні складності, пов’язані із таким кутом зору на критерій вибору аспектів універсуму для моделювання комунікативного дискурсу.
ІІ. Розгортання тексту в часовому континуумі.
У. Еко пише: «Якщо ми хочемо узнати, що ж насправді відбувається в процесі комунікації, взятому як певна цілісність, треба зглянутися на аналіз фаз цього процесу» [З, с.525] (курсив наш - О. Ш.).
Всі три шари комунікативного процесу не виникають одночасно, а нанизуються на текст та формують акт комунікації послідовно:
Афективна/раціональна мотивація до створення повідомлення - формування внутрішнього розуміння повідомлення - формулювання висловлювання - розуміння повідомлення - формування мотиву для відповіді на повідомлення - ...
Як результат маємо потенційно нескінченну послідовність. Але ж, якщо не обмежувати штучно комунікацію двома конкретними суб’єктами х та у із спільною територією та часовим інтервалом, а розглядати довгострокові реакції на повідомлення одне одного, то можемо припустити, що всі наявні у теперішньому часі комунікативні ланцюги можна було б опосередковано прослідкувати від моменту виникнення комунікації як такої (в нашому розуміння цього терміна) та потенційно продовжити у нескінченність.
Тут необхідно повернутися до проблеми критерію вибору. В результаті зіставлення багатошаровості та послідовності розгортання комунікативного дискурсу у часі ми приходимо до текстового представлення мовленнєвої гри в її Вітгенштейнівському розумінні. Нагадаємо, що мовленнєвою грою Л. Вітгенштейн називає цілісність мови та дій, з якими вона переплетена, а значення слова пов’язує із його вживанням у мові [7]. Так і ми пов’язуватимемо зміст кожного висловлювання чи дії в процесі комунікації із суб’єктивними правилами поведінки у комунікативній ситуації кожного з її суб’єктів.
Правила такої гри є вкрай складними (до них належать як зовнішні правила комунікації, пов’язані із законодавчою базою, особливостями субординації, морально-етичними уявленнями суспільства, до якого належать комуніканти, так і з особистими життєвими позиціями та ціннісними орієнтаціями комунікантів); тому прогнозування комунікації видається неймовірно складним унаслідок надто великої кількості варіантів кожного наступного кроку.
Однак ми маємо одну обставину, що спрощує наше завдання (хоча і провокує наших потенціальних опонентів до обвинувачення нас у психологізмі). Психологія стверджує, що пересічна людина може одночасно тримати в увазі лише обмежену кількість об’єктів (в середньому їх кількість дорівнює 7±2); також обмеженим є обсяг нашої пам’яті та інші кількісні характеристики вищих психічних функцій включно з активним запасом рідної мови. Спостерігаючи та аналізуючи певний кінцевий відрізок комунікації, що розглядається, можливим стає формулювання припущень, які правила гри для кожного суб’єкта комунікації сприймаються як превалюючі в даній комунікативній ситуації. Тоді, спираючись на них, ми будемо спроможні суттєво знизити кількість імовірних варіантів продовження гри, що спрощуватиме завдання прогнозування (хоча і додасть певний відсоток похибки).
Тепер виникає запитання, яким чином можна логічно представити гру, що розглядається; причому так, щоб ми могли не тільки аналізувати теперішні і минулі події, а й адекватно прогнозувати її майбутній розвиток (ми дивимось на це завдання дещо оптимістичніше, ніж Л. Вітгенштейн, який вважав, що «події майбутнього не можуть виводитися з подій теперішнього» [6, с. 126]). Вважаємо, що підґрунтям для цього може стати IF-логіка (розширення теоретико-ігрової семантики Я. Хінтиккі), що у свою чергу базується на ідеї мовних ігор Л. Вітгенштейна.
В подальшому ми спиратимемося на розробки у межах IF-логіки Г. Санду [8].
Коротко нагадаємо базові змістовні засади IF-логіки та проаналізуємо, яким чином вони дозволяють виразити розглянуті нами основні характеристики комунікативного дискурсу.
1. Основним поняттям теоретико-ігрової семантики є поняття виграшної стратегії. Воно є аналогом поняття істини у більш традиційних для логіки семантиках (наприклад, у семантиці можливих світів С. Кріпке). Саме стратегія комунікативної поведінки і є квінтесенцією мотивації суб’єктів комунікації, прийнятих ними правил та комунікативної мети (або набору комунікативних цілей та цінностей); вона ж є результатом здійснення комунікативних актів та їх розуміння. Визначення стратегій суб’єктів комунікації та можливостей їх трансформації є значною частиною моделювання та прогнозування комунікативної поведінки.
2. Розгорнута форма запису гри у теоретико-ігровій семантиці дозволяє виразити ідею розгортання комунікації у часі. Правила теоретико-ігрової семантики містять в тому числі правила послідовності ходу, що є безпосередньо часовою характеристикою. Більш того, побудова дерева гри безпосередньо пов’язана із ідеєю деревовидного темпорального універсуму. Отже, рухаючись від кореня гри до її термінальних вершин, ми будемо рухатись у просторі дискретного розгалуженого часу.
3. Незалежність вибору ходу, який здійснює гравець х від ходу, який здійснив гравець у у IF-логіці, дає можливість відобразити неповноту інформації, яка завжди виникає під час комунікації у зв’язку з викривленням сенсу вихідного повідомлення та можливістю формування комунікативної стратегії, спрямованої на дезінформацію адресата. Водночас ця незалежність є непрямим вираженням немонотонності комунікативного дискурсу. Так, можна стверджувати, що поява нової інформації щодо вибору ходу, здійсненого суб’єктом комунікації у, безпосередньо впливає на вибір, який в теперішньому часі робить суб’єкт комунікації х.
Але залишаються і питання, які неможливо розв’язати у межах IF-логіки, як вона представлена у Я. Хінтіккі та Г. Санду. Так, ми маємо нагадати, що в IF-логіці, як і у
теотетико-ігровій семантиці, розглядається досить специфічна комунікативна ситуація змагального характеру (причому змагання відбувається між свідомим суб’єктом та Природою і у змістовному плані являє собою ситуацію дослідження як підтвердження/спростування гіпотези); її завершенням буде обов’язково виграш однієї сторони і відповідний програш іншої. Звісно, неможливо звести будь-яку комунікацію до прагнення до виграшу або намагання уникнути програшу; у великій кількості ситуацій розгляд комунікації у термінах програшу/виграшу взагалі видається абсурдним.
Для вираження ситуацій, коли неможливо говорити про виграш/програш учасників комунікації, ми пропонуємо застосовувати чотиризначну логіку Белнапа. Це дасть можливість аналізувати ще два випадки «розстановки сил» у комунікації: коли обидві сторони у виграші і відповідно коли обидві - у програші. Так, до першого варіанту може бути віднесено будь-яке спілкування, яке не має змагального характеру і приносить задоволення та інтелектуальне чи емоційне збагачення всім його учасникам; також сюди належить ситуація спільної діяльності, позитивний результат якої однаково є результатом кожного з учасників комунікативного процесу. Навпаки, патові ситуації, коли кожен з учасників втрачає принаймні одну зі своїх значущих позицій під час комунікації, можна розглядати як вияв другого випадку - коли обидва гравці у програші. Окремим випадком такого спільного програшу можна вважати компроміс (на противагу поширеній думці, що він є спільним виграшем), адже основна ідея компромісу - взаємні поступки суб’єктами комунікації власними позиціями заради спільного завершення дискомфортної ситуації.
Таке доповнення IF-логіки видається цілком виправданим; так, тепер ми зможемо виразити в термінах теоретико-ігрової семантики будь-яку комунікативну стратегію та будь-яку комунікативну ситуацію, не втрачаючи жодної з її суттєвих характеристик.
Висновки. Базові характеристики комунікативного дискурсу (багатошаровість та темпоральність) є найбільш адекватно виразимими у межах сучасної IF-логіки. Тоді моделлю конкретної комунікативної ситуації буде ігрове дерево, коренем якого є формалізована дескрипція наявної комунікативної ситуації, термінальними вершинами -варіанти завершення комунікативної ситуації; правила ходу при побудові дерева визначатимуться суб’єктивними правилами поведінки у комунікативній ситуації суб’єктів комунікації.
Безперечно, ми ще не можемо говорити про повноцінну логіку комунікації. Попереду - побудова відповідного алфавіту та синтаксису, уточнення правил інтерпретації, що стає можливим завдяки визначенню основних характеристик комунікативного дискурсу як об’єкта логічного моделювання та обґрунтуванню
необхідності застосування для побудови комунікативної моделі теоретико-ігрової семантики та IF-логіки, розширеної до чотиризначності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гусев, С.С. Метафизика текста. Коммуникативная логика / С.С. Гусев. - СПб.: ИЦ «Гуманитарная академия», 2008. - 352 с.
2. Гриненко, Г.В. Аргументация: Опыт герменевтического анализа. / Г.В. Гриненко // Мысль: Аргументация: сб. статей / ред. А.И. Мигунова, А.Н. Лисанюка. - СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2006. - С. 48-63.
3. Эко, У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию / У. Эко; пер. с итал. В.Резник, А.Погоняйло. - СПб.: symposium, 2006. - 544 с.
4. Леонтьев, А.Н. Потребности, мотивы и эмоции / А.Н. Леонтьев. - М., 1979. -[Електронний ресурс]. - Режим доступу до книги: http://flogiston.ru/library/leontev
5. Матюхина, М.В. Мотивация достижения и настойчивость у младших школьников. / М.В. Матюхна, Т.Ф. Иванова. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до книги: http://www.psyinst.ru/library.php?part=article&id=1539
6. Витгенштейн, Л. Логико-философский трактат /Л. Витгенштейн. Сер. «Памятники философской мысли». - М.: Канон+ РООИ «Реабилитация», 2011. - 288 с.
7. Витгенштейн, Л. Флософские исследования / Л. Витгенштейн // Философские работы. Часть I; пер. с нем. ; сост., вступ. статья, прим. М.С. Козловой; пер. М.С. Козловой и Ю.А. Асеева. - М.: Гнозис, 1994. - (Феноменология. Герменевтика. Философия языка). - С. 75-319.
8. Sandu, G. Independence-Friendly Logic. A Game-Theoretic Approach. // Allen L. Mann, Gabriel Sandu, Merlijn Sevenster. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до книги: http://logics.spb.ru/images/handouts/Sandu/Book/MannSanduSevenster1.pdf КОММУНИКАЦИЯ: МНОГОУРОВНЕВАЯ ИГРА ПО ПРАВИЛАМ ЛОГИКИ
Шапиро О.А.
Посвящено возможностям и особенностям моделирования коммуникации. Подробно рассмотрены все слои коммуникативного процесса, выделены их базовые характеристики и структура. Установлено, что именно теоретико-игровая семантика и ее расширение IF-логика могут стать адекватным основанием для моделирования коммуникативного дискурса. Проанализировано отображение в них базовых характеристик коммуникации.
Ключевые слова: коммуникация, коммуникативная модель, дискурс, речевой акт, теоретико-игровая семантика, IF-логика, игра, мотивация.
COMMUNICATION: MULTILEVEL GAME TO THE RULES OF LOGICS
Shapiro O.A.
The article is devoted to capabilities and peculiarities of the communicational modelling. It provides detailed examination for each layer of communicative process; identifies their key features and structure. The article ascertains that it is the game-theoretic semantics and their extension to the IF-logic that can make a sufficient basis for the communicative discourse modelling; representation of the key features herein is analysed.
Keywords: communications, communicative model, discourse, speech act, game-theoretic semantics, IF-logic, game, motivation.
