CC BY
248ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
1СТОР1Я СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОСОМАТИКИ ЯК НАУКОВОГО НАПРЯМКУ
Грицик Оксана Юривна
курсант кафедри психологи Одеського нацюнального медичного унгверситету, 65082, Украша, м. Одеса, пров. Вал1ховський, 2
ИСТОРИЯ СТАНОВЛЕНИЯ ПСИХОСОМАТИКИ КАК НАПРАВЛЕНИЯ НАУКИ
Анотащя. Тема дано! роботи е досить актуальною, так як проблема психосоматичних захворювань набувае характеру пандемп у житп сучасно! людини. У дослщженш викладено iсторiю розвитку психосоматики як науки з давшх часiв i до тепер, зазначено iмена вчених, яш зробили вагомий внесок у дослвдженш проявiв психосоматичних розладiв, на основi яких були створенi теори, концепцл та започаткованi першi школи вивчення психосоматозiв, наведеннi статистичнi даш розповсюдженостi проблеми в теперiшнiй час.
Аннотация: Тема данной работы является весьма актуальной, так как проблема психосоматических заболеваний приобретает характер пандемии в жизни современного человека. В исследовании изложена история развития психосоматики как науки с древних времен и до сих пор, указаны имена ученых, которые внесли весомый вклад в исследовании проявлений психосоматических расстройств, на основе которых были созданы теории, концепции и основаны первые школы изучения психосоматозов, автором приведенные статистические данные распространенности проблемы в настоящее время.
Ключовi слова: психосоматика, психогенш чинники, соматопсихша.
Ключевые слова: психосоматика, психогенные факторы, соматопсихика.
Психосоматика - це сучасна м1жгалузева наукова дисциплша, що займаеться вивченням взаемозв'язку соматичних захворювань (хвороб тша) i психологiчних причин !х виникнення. Об'ектом вивчення психосоматики е особистють пацiента, страждаючого психосоматичним розладом та iндивiдуальнi психосоматичнi прояви, а предметом - психосоматичш явища, !х структура, функци, еволюцiя при рiзних видах тiлесних i психiчних патологiй [5].
Люди з давшх чаав мали деяк1 розмитi уявлення про зв'язок психiчних явищ з тшесним здоров'ям, тодi йшлося про вплив душi на тiло. Вперше в науковiй лiтературi термiн «психосоматика» був використаний в 1818р. фшософом i психiатром Йоганном Крiстiаном Августом Хайнротом (1773-1843рр.), який вважав, що бшьшють недуг тiла обумовленi психогенними факторами, насамперед, морального характеру. Так, на його думку, почуття злоби, сорому, сексуально! незадоволеносп могли провокувати розвиток епшепсп, ракових пухлин, туберкульозу [6].
Через десятилiття психоаналитик М. Якобi ввiв другий термш «соматопсихжа», пiдкреслюючи зв'язок тiлесностi з психiчними явищами. На початку ХХ ст. в 1913р. шший психоаналитик П. Федерн опублiкував доповiдь про устшне лiкуваннi хворого на астму за допомогою методiв психоаналiзу. Його робота базувалася на уявленнях основоположника психоаналiзу Зигмунда Фрейда (1856-1939рр.), який стверджував, що iстерiя i конверт, в основi яких лежить внутршнш конфлiкт, можуть виражатися у виглядi соматичних симптомiв. Цi симптоми дуже рiзноманiтнi, вiд головного болю, вегетативних проявiв до розвитку важких тшесних захворювань, наприклад, паралiчiв. При цьому кожен соматичний симптом не випадковий, вiн сигналiзуе про психогеннi причини, що викликали його, наприклад, хвороби нижшх кiнцiвок можуть свiдчити про шдсвщоме небажання «рухатися вперед», страху майбутнього, хвороби органiв зору ввд небажання бачити травматичну ситуацiю i т.п. Саме теорiя З. Фрейда про шдсвщоме витiсненнi лягла в основу його розумшня психосоматичних захворювань. Та й самi iстерiя i конверсiя по Фрейду можуть мати, як психiчну, так i соматичну природу, адже хвороба з одного боку дозволяе зняти напруження, викликане внутрiшнiм конфлiктом, а з шшого боку реалiзувати накопичену енергiю, хоча б у вигляд турботи про свое фiзичне здоров'я.
У 1922р. термш «психосоматика» вперше був використаний в медичнш лггератур^ Цей рш i можна вважати офiцiйною датою зародження науки.
В 1940-50-хх р. вивченням психосоматики займався видатний американський психоаналiтик i лiкар Франц Александер (1891-1964рр.). Результатом його дослiджень стала книга «Психосоматична медицина». На думку Ф. Александера хвороба провокуеться не тшьки соматичними чи психогенними факторами. Вш видiляв три групи факторiв: соматичнi (спадковiсть, схильнiсть органiв до хвороб, несприятливi зовнiшнi умови i т.i.), «особистiсну диспозицiю» (навички психолопчного захисту, виробленi людиною з дитинства) i провокуючу психологiчну ситуацiю (наприклад, внутршнш конфлiкт, психологiчна травма, в сучасному розумiннi - стрес) [1].
Ф. Данбар зробив акцент саме на уразливосп певних оргашв перед конфлштними переживаниями. Так iшемiчна хвороба серця провокуеться тривожнiстю, а схильшсть до травам - гiпертрофованим
почуттям незалежносп. На його думку, ва пацieнти, як1 страждають психосоматичними недугами схильш до вiдчуженостi вiд реальности нестачi власного включення в актуальну житгеву ситуацiю i нездатностi вербально висловити сво! переживания [3].
Штер Сiфнеос (1920-2008рр.) внiс в психологш i медицину поняття алекситимп - психiчного розладу, що полягае в нездатносп людини орiентуватися у власних емощях, в тому числi пов'язаних з тшесною частиною власного «Я». Не розумшчи сво!х емоцiй, людина не може ввдреагувати на них, а значить, вщбуваеться накопичення «невщреагованих емоцiй» i розвиток психосоматичних захворювань [4].
П. Мартi зауважив, що людям, яш страждають психосоматичними захворюваннями притаманна шаблоннiсть мислення й мови, тобто деяка бiднiсть абстрактного мислення, що характерно i для алекситимп. Подiбна риса часто корелюе з емоцшною бiднiстю i депресiями. Можливою причиною цих проявiв може бути асиметрiя пiвкуль головного мозку. Це також проливае свiтло на зв'язок психосоматики i нейропсихологп. В цшому цi порушення супроводжуються iнфантилiзацiею особистосп [1].
Поняття iнфаитилiзму використовував i М. Шур у свош теори ресоматизаци. Немовля не може виражати емоци словесно, тому воно висловлюе !х тiлом - у виглядi крику, слiз, моторики, вегетативних реакцш. У разi виникиения тiлесного реагування на емоци мае мiсце регрес до дитячого емоцiйного реагування. Ресоматизащя вiдповiдае регресп, як способу психолопчного захисту особистостi.
За А. Беком (1921 р. н.) регресп може передувати когнiтивне зрушення, коли в сташ стресу людина починае реагувати на iнстинктивному рiвнi, повертаючись до бшьш ранимих форм емоцiйного реагування. Доросла людина, щоб зберегти здоров'я повинна умгга усвiдомлено використовувати весь набiр емоцiйного реагування, включаючи i дитячi форми. Хоча iнодi усввдомлена регресiя може мати i психотерапевтичне значення, наприклад методика «первинного крику» за А. Янову. Таким чином, можна досягти зв'язку свiдомих i пiдсвiдомих процесiв [1].
А. Мiтчерлiх (1908-1982рр.) запропонував концепцiю двофазного психолопчного захисту (або випснення). На основi регресп у людини виникае первинний психолопчний i вторинний тiлесний конфлжт, при цьому вони можуть змiнювати один одного, формуючи картину змшаних невротичних i психосоматичних проявiв. Тому в клшчнш психологи та медицин з'явився термiн «соматизацiя», що означае наслщок психологiчного захисту у виглядi тiлесного реагування i фiзiологiчних симптомiв. При цьому маеться на уваз^ що психологiчний захист був невдалий i нерацiональний. Соматизащя виступае в якосп наочного вираження процесу випснення в психiцi людини [6].
Зпдно з концепцiею Карен Хорш (1885-1952рр.) причиною психосоматичних захворювань може стати тривожшсть особистостi. У першу чергу це стосувалося дитячо1 тривожносп, проте застосовуючи дану теорш стосовно дорослих пащенпв, дослвдники знову ж стикалися з шфантильними рисами особистосп. Але можна поглянути на проблему i з iншого боку, використовуючи постулат «вс хвороби родом з дитинства» [4].
А. Маслоу називав головною причиною виникнення психосоматичних захворювань неможливють самореалiзацil та самоактуалiзацil, як важливих потреб у структурi людсько1 особистостi («пiрамiди Маслоу»). Самовираження в iерархil потреб Маслоу стопъ на самому верху, пiсля фiзiологiчних потреб, потреби в захистi, сощальних потреб i самоповаги. Тобто досягти самореалiзацil людина не може, якщо не задоволенi И базовi потреби. I чим б№ше незадоволених базових потреб, тим бшьша ймовiрнiсть виникнення психосоматичного захворювання. Однак, навiть серед благополучних людей, як1 задовольнили iншi потреби, можливi проблеми iз самореалiзацiею через неправильнi стратегil поведiнки, зокрема реагування на стрес [3].
Психiатр i невролог Вiктор Франкл (1905-1997рр.), розвиваючи iдею Маслоу, називав головною причиною психосоматичних захворювань вщсутшсть життевих сенсiв, а психолог iз США Карл Роджерс (1902-1987рр.) - так звану екзистенцiйну кризу. Пiд щею кризою вiн розумiв стан тривоги при неможливостi знайти сенс життя, вирiшити питання iснування особистостi, властиве, як правило, розвиненому суспiльству [2].
На думку В№яма Глассера (1925-2013рр.) психосоматичнi хвороби, як i депреая з'являються тодi, коли особистiсть неправильно контролюе свою поведiнку в навколишньому свiтi. Психосоматична реакц1я - це також шфантильш спроби контролювати ситуацш (аналогiчно тому, як у дитинствi людина намагалася виглядати хворою або нещасною, щоб привернути увагу батьшв). Iнодi це в1дбуваеться у формi самовиправдання неправильно1 поведiнки, iнодi у формi гальмування природних емоцiйних реакцш. Вщбуваеться це через недостатне розумшня особистiстю власних потреб i власного потенщалу для контролю над життевою ситуацiею [5].
Таким чином, ми можемо бачити, що в психосоматики сформувалося кшька пiдходiв. Психоаналiтичний шдхвд (Ф. Александер, Ф. Данбар, К. Хорш та ш.) робить акцент на внутршньому психологiчному конфлiктi, як головному факторi розвитку психосоматичних захворювань. Для когштивного пiдходу (П. Шшьдер, А. Бек, Д. Келлi) властиво розгляд пiзнавальних процесiв в якосп ведучих стимулiв розвитку особистостi, порушення яких може впливати на тшесне здоров'я людини. В рамках поведшкового пiдходу (Е. Клiнгер, Л. Клерман, К. Фостер та iн.) вчеш вiдстоюють думку про те, що стратепя поведiнки, зокрема уникнення, може викликати психосоматичну хворобу. Нарештi прихильники гуманiстичного подходу (А. Маслоу, В. Франкл, К. Роджерс) бачать причину психосоматичних порушень у кризах, викликаних неможливiстю самовираження особистостi.
У житп сучасно! людини психосоматичш розлади трапляються все частiше. Актуальнiсть дано! проблемы зростае. За даними експерпв ВООЗ, майже до 50% стацюнарних лiкарняних л1жок у свiтi займають хворi на психосоматичну патологiю. Пвдраховано, що 22% осiб 3i скаргами психосоматичного характеру забирають до 50% робочого часу лiкарiв. Як свщчать результати дослвдження проведеного О.К. Напреенком, майже 70% соматично хворих виявляють ознаки психiчних порушень рiзного репстру та ступеня тяжкостi. Бiльше того, деяш психосоматичнi розлади, наприклад серцево-судинш, набули характеру пандемй' практично у вах промислово розвинутих кра!нах. За даними Б.В. Михайлова, показник поширеносл межових патолопчних психоемоцiйних станiв в Укра!ш коливаеться ввд 15 до 40%. К.В. Аймедов вiдмiчае, що важливим е застосування комплексного бюпсихосощального пiдходу для психодiагностики та допомоги при таких станах [2, 7].
Ешдемюлопчш дослщження показують, що до психосоматично! патологи бiльш схильнi люди похилого та середнього вшу, а також особи з низьким матерiальним прожитковим рiвнем. Жiнки на психосоматичш розлади страждають частiше нiж чоловiки. В цiлому психогеннi симптоми виявляються у 50% населення. Протягом же всього свого життя з ними стикаються 80-95% пацiентiв, тобто практично кожна доросла людина знайома з такими симптомами [6, 7]. Варто зазначити, що ш показники досить неоднорщш через сутгевi розходження у поглядах на нозологiчнi меж1, ввдмшносп епiдемiчно! ситуацп у рiзних репонах та суб'ективiзм оцiнки рiзних фахiвцiв.
Лiтература:
1. Александер Ф.М. Психосоматическая медицина. Принципы и практическое применение / Пер. с англ. С. Могилевского. - М.: 2002 р., 152-164 с.
2. Аймедов К.В., Бабiенко В.В., Горищак С.П., Асеева Ю.О. Модель мультидисциплшарно! допомоги особам яш переживають наслiдки неврологiчного захворювання / ISSN 1019-5297. // DOI 10.31640/JVD.7-8.2018(20) / Журнал «Лшарська справа». 2018, № 7-8., С. 119-129.
3. Батаршев А.В. Диагностика пограничных психических расстройств личности. М.: ИИП, 2004. 320 c. ISBN 5-89939-082-4.
4. Бурлачук Л.Ф. Особливосп сприйняття контексту життевого шляху. Особиспсть та !! iсторiя: Мiжнародна науково-практична конференщя. 2017. Т. 7. С. 13-15.
5. Друзь О.В., Аймедов К.В., Луньов В.£., Черненко 1.О. Щсихосоматичнi та соматопсихiчнi розлади в практищ медичного психолога / Монографiя. - Одеса, Прес-курер, 2016. - 376 с.
6. Лефтеров В.О. Проблема психолопчного здоров'я в контексп сучасних штеграцшних процесiв. Щсихiчне здоров'я особистосп у кризовому суспiльствi. Збiрник тез III Всеукра!нсько! науково-практично! конференций 2018. С. 233-238.
7. Михайлов Б.В. Стан i перспективи розвитку психотерапй' i медично! психологй' в умовах реформування медично! галузi Укра!ни. Укр. вiсник психоневрологи. 2017. Т. 25. №. 1 (90). С. 25-28.
