CC BY
16Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (65). 2012. № 1-2. С. 155-163.
УДК 140:159.964.2:929
1СТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ ПСИХ0АНАЛ1ТИЧН01 ТЕОРП
В УКРА1Н1
Гапоненко С. Л.
Стаття присеячена розгляду /сторичного аспекту розеитку психоаналтичних тенденцт е Украт, визначенню специфти адаптацп психоанал1зу на украшському культурному простор/ е пер1од першог хвил1 загалъного його поширення та спробам, проанал1зувати продуктиетстъ психоаналтичног методологи.
КлючоеЛ слова: психоанал1з, культурный прост1р, адаптащя.
Метою ще! статп е розгляд ¿сторичного аспекту розвитку психоаналтичних тенденцш в У краУш. визначення специфши адаптацп психоанагпзу на украшському культурному простор! в перюд першо! хвил1 загального його поширення.
Объектом дослщження виступае розвиток психоаналтгано! тсорп на украшському культурному простор!.
Кшець XIX - початок XX стол1ття ознаменований зародженням студш, яи працювали над психолопчною природою творчост1 в Украш. Саме у цей перюд активно працюють дослщники Харювсько! школи, яга залучають психолопчну методолопю до вивчення природи творчого акту та анал1зу художшх твор1в. Анал1зуючи роботи, присвячеш психолопчним дослщженням в украшському л1тсратурознавствк не важко помгсити, що науковщ звертають увагу, насамперед, на студи I. Франка та роботи послщовниюв психоаналппчно! концспцп 3. Фройда.
Украшський психоанал1з як об'ект наукового дослщження першими визначили в середшп 1990-х роюв харювсью представники фшософсько! \ псюаатрично! шил (I. Кутько, Л. Бондаренко, П. Петрюк та 1х колеги) з метою своерщного вщновлення гуманютичних традицш украшського психоанал1зу через повернення забутих ¿мен впчизняних дослщниюв 1910-1920-х роюв, вивчення 1х внеску в становления й розвиток украшсько! науки \ культури.
Увагу украшсысих науковщв до проблем психоаналву можна розглядати як свщчення наявносп в украшсыай мснтальносп запиту на застосування нових, адекватних часов1, метод ¡в гармошзацп глибинних особистюних переживань, потреб забезпечення умов для становления й зростання цшносп особистосп. Як саме вщбувався первинний процес адаптацп психоанагпзу на украшсысих теренах, як цей перюд позначився на розвитку украшських фшософсысих, психолопчних, л1тературознавчих щей, як сшввщноситься поява психоанал1зу в Укранп з ютор1ею и культурного розвитку, з еволющею украшсько! мснтальносп — щ питания е запитом часу.
На початку XX стор1ччя бшыпосп цившзованого с в ¡ту видавалося, що людство нареыгп вступае в епоху розуму, процв1тання та прогресу. Винайдено радю, потяг та автомобиль. л1фт, таблпцю елеменпв Менделеева та психоанал1з.
В Захщнш Укранп проблеми психоанал1зу вивчалися у Львовк який у той час був у склад1 Австро-Угорсько!' ¡мпсрп 1 мав пря\п культурш та науков1 зв'язки з Вщнем та шшими захщноевропейськими центрами психолопчно! науки. Нимало льв1всысих вчених 1 л ¡кар ¡в навчались 1 працювали в Захщнш Сврош, проте прямих свщчень 1х психоаналп"ично1 практики на початку XX стсшття не маемо. I. Кутько, Л. Бондаренко, П. Петрюк як безсумшвно психоанаттичну називають лише украшомовну статтю С. Балея „3 психологи творчосп Шевченка" (Льв1в, 1916 р.), вважаючи II самоспйним творчим досл1джснням особистосп [ творчосп Т. Шевченка, хоча сам автор зазначае, що його роздумам „далеко до системного викшчення, 1 що вони биьш доривочно сказаш, чим основашм [ одноцшьно пов'язаш" [1, с.272]. I. Данилюк поряд з С. Балеем називае ще двох представншав Льв1всько-Варшавсько! фшософсько! школи, а саме В. Впъицького (його теор1я кратизму в багатьох пунктах зб1галася з поглядами А. Адлера) та Я. Ярему -першого професшного психолога-дослщника украшського нацюнального характеру (у свош дослщницькш робот1 вш використовував класифисащю тишв К. Г. Юнга) [10,]. Одночасно впчизняним науковцям стае вщомим вчення про психоанал1з 3. Фройда 1 починаеться активне осмислення ново1 тсорп украшсысими дослщниками. Степан Балей стае першим науковцем, що намагаеться застосувати ще! психоаналпу у сво!х статтях „Новий щеал1зм Айкена", „Про поняття психолопчно! основи почування", „Про р1зницю \пж почуваннями осудними 1 представними", „Про поняття етичного добра 1 зла в сучаснш фшософн". Також С. Балей застосовуе психоанагпз 1 до вивчення украшсько! л1тератури. У своему доробку науковець анал1зуе психоанал1тичну теорда 3. Фройда, зважаючи на розробки його учшв Юнга та Адлера, розглядае несвщоме як джерело творчосп. Психолопчш погляди С. Балея формувалися гпд впливом представниюв Льв1всько-Варшавсько! фшософсько! школи, для яких були характерними штенцюнагпзм, психоф1зичний паралел1зм та штроспекцюшзм. На цих засадах базувалася емшрична, описова та експериментальна психолопя. На початку свого наукового шляху Балей захоплювався класичним психоанал1зом 3. Фройда, який намагався синтезувати з шдивщуальною психолопею А.Адлера в единш глибиннш психологи. Прагнення до об'ективних метод ¡в дослщження у психологи приводить Балея до б1хевюризму, який вш критично переосмислюе, асимшюе його рацюнальш моменти. Степан Балей вивчае також пращ представниюв матер1ал¿етичного напряму у ф1зюлогп, зокрема I. П. Павлова.
Розглядаючи конкретш психолопчш питания, Балей робить певш фктософсыа узагальнення. Але якщо з приводу окремих з них можна вести мову лише про умовний зв'язок м1ж 1х виршенням 1 свшэглядом, то проблеми сшввщношення середовища — пегоаки — оргашзму (або нервово! системи) мають безпосередньо фшософський змют 1 1х тлумачення е прямим вираженням певних фшософсысих погляд1в. Пращ Балея раннього перюду, який тривав приблизно до середини 1920-х рога в, характеризуются великим впливом погляд1в К. Твардовського, з шшого — школи Вундта, що, кр1м вщмшностей, мають також епшьш моменти, яю випливають ¿з позитивютського трактування психологи. Тридцят1 роки у творчост1
Балея позначен! критичним переосмисленням суб'ективно! щеалютично! психологи, пошуками об'ективних метод ¡в i критерпв у психолопчному дослщженш. Учений, збагачений бшып шж двадцятщпчним доевщом дослщницько! npani. солщною ерудищею в цариш дослщницько! пращ, солщною ерудищею в цариш психологи, який детально вивчив позитивний доробок i хиби багатьох дослщниюв i шклл. намагаеться видшити рацюнальш моменти, синтезувати 1х, аби закласти об'ективш пщвалини для науково! психологи. Защкавлення педагопчною психолопею розширюе межл його дослщжень, виводить його на грунт сусшльно! психологи i пов'язаних з нею сощальних проблем. Балей визначае психолопю як науку, предметом яко! е псих1чш явища, яи вш називае також суб'ективними явищами. Вш розум1е И як «сучасну науку про людську душу»[2, с. 127] , пояснюючи, що слово «душа» уживае як назву на загал псих1чних явищ, що 1х переживае певна особа. Псих1чш явища, стверджуе Балей, — це внутрпшп, суб'ективш переживания людини, недоступш для зовшшнього спостереження. Серед псих1чних явищ, що «творять склад нашого душевного життя» [2, с. 127], Балей виокремлюе так звану «евщомють нашого „Я"». «Свщомють нашого „Я"» у Балея по cyri означае шзнання власного ncHxinHoro «Я». Фгзичнс «Я» ми характеризуемо, пояснюе Балей, якщо мова йде про наше тшо, наприклад його вагу чи зрют. Псих1чне «Я» ми маемо на уваз1, коли говоримо: «я думаю», «я хочу», «я зображаю». Псих1чне «Я» С. Балей розум1е як «шдмет наших зображень, почувань та бажань, себто щось, вщ чого виходять yci псих1чн1 чинност1»1. Балей стверджуе, що одш психологи вважають це «Я» недоступним для внутршнього доевщу, ¡Hmi — в загал i вщмовляють йому в icHVBaHHi. С. Балей спирався на Tcopifo психоф1зичного паралел1зму як у раннш науков1й TBopHOCTi. так i в шзшший пер1од. Такого висновку можна дшти, проанал1зувавши його працю початку 1930-х роклв «Нарис психолог^' у зв'язку з розвитком псих1ки дитини». Ведучи мову про те, що психолог, вивчаючи формування ncHxik'H дитини, не може не враховувати II ф1зичного розвитку, С. Балей пояснюе таку необхщшеть тим, що людський оргашзм являе собою певну цЫсть. в яклй т1ло i душа пов'язан1 найр1зноман1тшшими вузами. Вчений зазначае, що фпичний розвиток i розвиток псих1чний взаемовпливають один на одного. Tcopiii психоф1зичного паралел1зму в Балея орган1чно поеднуеться з позитив1стським розумшням «науково! психолог11», яка мае прийти на змшу «метаф1зичн1й» психологй'. Зокрема, праця «Експеримент в наущ психологи» присвячена проблем! викладання науково! психологи у школг Наукову психолопю Балей ототожнюе з емшричною, описовою, експериментальною психолопею. Така психолопя зводиться ним до опису псих1чних явищ, без заглиблення в пошуки !х причин. Експеримент Балей вважае основним методом дослщження психолопчних явищ. Головне завдання, яке поставив перед собою учений у книз1 «Нарис психологи», полягало в тому, щоб «дати читачу спромогу експерименту та обсервацп для психологи та зап¡знати його з ix основою».
Психолопчний експеримент, на думку Балея, полягае в тому, що за певних умов викликаеться бажане псих1чне явище. Але якщо шд час фпичного експерименту викликане ф1зичне явище доступне для спостереження вам присутшм при цьому, то викликане псих1чне явище доступне лише для Tie! особи, в якш воно викликане. Тому в першому випадку (пояснюе Балей) ми маемо справу ¿з зовшшшм спостереженням i зовшшшм доевщом, а шд час психолопчного експерименту — з
BHyrpiniHÍM досвщом i BHyrpiniHÍM спостереженням (штроспскщею). Таким чином, основним методом експериментального дослщження у психологи, за Балеем, е штроспекщя, всю ж вимогу щодо ïï науковосп bíh обмежуе штроспекцюшзмом. Самоспостереження е для психологи «...головним джерелом шзнання псюачних npoíiBÍB. Бо з огляду на те, що ми не в сил1 заглянути безпосередньо у свщомють шших людей, е самоспостереження одинокою безпосередньою основою нашого знания псюачних прояв1в» [1, с.274].
Описова, емшрична психолопя. яка не ставить перед собою завдання дослщжувати докоршш причини псюачних явищ, задовольняючись ïx поверхневим описом, разом з експериментальним методом, який обмежуеться штроспекцюшзмом, таким чином, жодною mí рою не виходить за меж i психоф1зичного паралслпму. Це характерне i для по гл яд i в С. Балея. Вчений упродовж тривалого часу вивчав психолопю дитини. Зокрема, bíh вважав, що об'ективним вивчення психологи дитини стане тодк коли ставитиметься питания «як е», а не «як повинно бути». С. Балей спочатку стверджував, що потр1бно дослщжувати факти, не упереджуючись тим, яким мае бути щеал. Псюачний розвиток дитини Балей розглядае як постшний процес шзнання навколишнього евпу. Кожний пер i од характеризуемся властивим йому способом шзнання. Зокрема, у перший phe життя (стверджуе Балей) дпи шзнають чуттев1 властивосп пред мет i в cbíty. що ïx оточуе. Коли дитина починае говорити — настае «bík запитань». Дитячу гру й фантазда Балей розглядае також як форму шзнання. У npoucci гри дитина контактуе з р1зними предметами, шзнае ïxhî властивосп i вчиться ними користуватися. Але дитина стае здатною систематично здобувати знания про cbít у 6—7 роюв. Цей bík вважаеться достатшм для вщвщування школи. Шкшьне навчання С. Балей (шд впливом I. П. Павлова) пояснюе як навчання шляхом утворення умовних рефлекав. С. Балей вважае, що людина — це не tabula rasa, а що вона мае вроджеш спадков1 властивосп. íhcthhkth, яи у фор mí так званих псих1чних диспозиц1й е матер1алом у виховному npoucci. Основною ознакою психоф1зичного орган1зму, завдяки яклй bíh вступае у взаемини Í3 навколишшм cbítom (на думку Балея), е його здатнють вщповщати на pÍ3HÍ подразнення якимось визначеним способом, або, шакшс кажучи, «поводитися р1жнородно в прим1ненню до р1жнородност1 подразнень». U,i види повед1нки в людини, як i у зв1рят, вроджен1. Прикладом такого вродженого способу поведшки дитини повертання голови в той 6ík, з якого подразнюе ïï свшю, «замикання» дол он i у в1дпов1дь на доторк до Heï. Хоча вчений не вщкидае i впливу середовища на розвиток дитини, зазначаючи, що зовшшш впливи можуть як гальмувати, так i актив1зувати псюачш диспозицп [7, с.17].
С. Балей розр1зняе самовиховання (автоедукц1ю) i зовн1шне виховання (гетероедукщю). Гетероедукщя, на думку Балея, проявляеться у двох формах: штснцюнальнш i no6Í4HÍñ. Завдання ¡нтснц1онального виховання виконують шкшьш заклади, nooiLiHC виховання — наел ¡до к позашкшьних вплив1в. Обидва види гетероедукци е формою сощальних вплив1в. Саме виховання С. Балей розум1е як cycninbHÍ вщносини, хоча суспшьш в1дносини для нього — це стосунки м¡ж людиною i людиною. Розглядаючи штенщональне виховання, Балей багато уваги придшяе тим сощальним середовищам, у яких воно вщбуваеться: pÍ3HÍ шюльн1 колективи як види сощальних груп. Однак головну роль у вихованш дитини С.
Балей вщводить позашкшьним, поб1чним чинникам. Серед них вш вир1зняе збудники позалюдського походження, до яких нал ежить природне середовище. «... Природы ичо-гсограф1чнс середовище формуе у властивий йому способ психису людей, яи живуть на данш тсриторп. не тшьки через вплив елеменпв цього оточення на ф1зичний оргашзм (до цього належать в основному кгпмат \ засоби харчування), але також даючи певних збудниюв психнц». Хоча щ збудники, стверджуе Балей, серед чинниюв, що впливають на формування особистосп, посщають другорядне м1сце. На перше \псцс виходить вплив людини на людину. Тому такою важливою е вщкритють культур одна до одно1. Тшьки за ще! умови ми можемо шзнати одш одних, щоб пот1м одш одних зрозумгги \ не боятися. Саме закритють культур, культурна автарюя \ породжують кссиофобп та спрямоваш не на розбудову власного сусшльства та культури, а проти шших сусшльств та культур нацюнал1зми. Висновок про те, що поб1чне виховання бшыпе впливае на формування людини, и ¡ж шкшьне, ставить Балея перед необхщнютю уважшше придивитися до сощального середовища. Учений вир1зняе у суспшьств! р1зш сощальш верстви, зокрема буржуазш \ пролетарсью, що мають р1зш умови життя, \ 1хне становище по-р1зному впливае на духовний розвиток людини. На думку Балея, пролетарська молодь з певних робтшчих сфер перебувала тд впливом щеологп Маркса.
В цариш педагопчно! психологи Балей придшяв значну увагу необхщносп психолопчно! описи над учнем. «Було б неправильно думати, що ва передумови, з яких походить концепщя психологи ошки, мають винятково психолопчний характер». «В1к дитини» приносив п собою певш культурш гасла, певну загальну змшу перспектив у поглядах на дитину як члена людського сусшльства. Дитина, на думку Балея, була шби шднесена у свош вартосп. У зв'язку з цим ставилася вимога, аби домашне виховання, як 1 шкшьне, з опылим, и ¡ж до цього часу, ступенем чутливосп сформувало сво! методи спшкування з дитиною 1 впливу на не1. Балей зазначае, що було висунуто гасло «пристосування школи до дитини» з приводу оцшки 1 ставлення дитини до школи. Психолопя стала сшвучасником, але, мабуть, ненайкращим руппем ще! тсидсицп. 31 свого боку психолопя внесла, стверджуе Балей, дещо глибше розумшня фаз розвитку, защкавлень 1 происав мислення дитини. Кр1м вшових, психолопя дедал1 ближче шдходить до розгляду шдивщуальних вщмшностей.[8, с.25] А щойно щ вщмшносп стали вщом1, було висунуто вимогу стосовно врахування 1х у виховних заходах.
Ще два основш моменти, на думку Балея, — це намагання представниюв певних напрям1в психологи власними методами дшти до «чистих» зд1бностей, незалежно вщ ступеня 1х прояву за певних умов чи вмшь, 1 моменту «шдивщуальносп», який було визначено завдяки психологи. Психологи й доел не мають единого погляду щодо того, з якого перюду розвитку (вп<) людини можна говорити про шдивщуальшеть. Одш фах!вщ твердять про появу шдивщуальносп у зршому виц, ¡нип вважають, що шдивщуальшеть е вже у трир1чно! дитини. Балей доходить висновку, що шдивщуальшеть необхщно не лише цшком визнати в дитини дошкшьного вшу, а й враховувати цей фактор у практищ виховання. Виховуючи дитину, педагоги повинш «враховувати II ф1зичш 1 духовш потреби, II защкавлення 1 зд1биосп. [ то не в середньостатистичнш форм!, а в II шдивщуальному прояви що характеризуе особистють як едину в своему род!» [5,
с. 148]. Емоцшно-вольовий 6ii< справи, на погляд Балея, важливий не менше, шж штелектуальний. При цьому до уваги треба братии не лише актуальш прояви психпш, а також i приховаш потенцшш можливосп. Степан Балей вше значний вклад у вивчення питань дитячо! та педагопчно! психологи. звернув увагу на виявлення психолопчних фактор1в, що сприятливо впливають на процес навчання, стосунки м iж педагогами i вихованцями, шдивщуально-психолопчш вщмшност1 вихованщв.
Психоанал1з здатен принести культурологи подвшний зиск. Окрiм свое! методолопчно! придатносп (хоча i з застереженнями ) для розв'язання проблем трансляцй культури, ¡ррацюнального авторитету в шй («над-Я»), poni л1бщшальних ¡нвсстишй та ¡нфантильних паттерн!в у мотивацп культурально! поведшки, психоаналп може слугувати ще й постачальником джерельно! бази з icTopii' культури. Принаймш це для XX стол1ття, що в европейських крашах (i в Укра1ш також) пройшло в тюному його супроводь Як критики психоанал1зу, т ак i його прихильники заевщчили аргументащею, на веденою у 1хшх працях, Ti науков1 забобони, що ними скеровувалася думка протягом десятилпъ написания цих праць, та й (зрештою) Ti засадов1 шнностк що зор1ентовували культуру в II розвитку в той чи шший перюд. Не винятком, CKopiine нав1ть зразковим випадком такого ор1ентування. е раншй радянський час, 20-Ti-30-Ti роки XX стол1ття. Ще щкавшшм е зм1ст неевщомого (або передевщомого) людини тих 4aciB, що розкриваеться в аналЫ конкретних випадюв, case studies, описаних у текстах тогочасних психоаналттв. Джерела з украшського психоаналпу чи, точшшс. з психоаналпу на украшських теренах доби його «першо! хвилЬ> далеко ще не з1брано належним чином [6, с. 45].
Представники авангардного впчизняного л1тературознавства й особливо теоретики лгеератури прагнуть увести до наукового o6iry знания та доевщ захщних науковщв, KOTpi мали можливють без перешкод розвивати власну науку. Прагнучи „повно!" науки, у якш представлен! Bci напрями й течи, у тому числ1 й психоанагпз, науковщ аж надто швидко почали застосовувати його методи, ризикуючи створити бшыпе резонансне, ашж наукове дослщження. Особливютю впчизняного теоретико-л1тературного дискурсу е те, що його наближення до icTopii, пештики, соцюлогп спровоковане не стшьки пошуком нових тенденцш у наущ та виходом ¡з методолопчно! кризи, що склалася за кордоном, склльки необхщнютю утвердження власно! науки на rai i'i вщродження. Таким чином, в останш роки в У кра'Уш виходять роботи С. Павличко, Н. Зборовсько!, В. Агеевсн, М. 1льницько1, Т. Гундорово!, I. Жеребкшо!, Б. Тихолоза, П. Бшоуса, М. Моклищ. На rai пошуку конструктивно! методологи вщбулося переосмислення психоаналпу. Не останню роль у формуванш психолопчного л1тературознавства в У кра'Уш вщграли дослщження вчених д1аспори, зокрема праця Л. Плюща „Екзод Тараса Шевченка. Навколо „Москалево! криницг. Дванадцять стат1в". Анал1зуючи постать митця з точки зору релейного психоанал1зу, юнпанства, вш оживляе поета, жодним чином не принижуючи його особистосп. Под1бш шукання, на думку Ю. Шевельова „не гарантують нсхибносп. але навпъ бувши сшрними або й просто збоченими, вони виводять шевченкознавство з його сну, нспритомносп. зцшеншня, мсртвостк викликають дискуаю. боротьбу думок, змагання концепцш" [4].
ЦЫснс дослщження психоанал1зу в л1тсрат\рознавствк опублшоване у 2003 рощ Н. Зборовською стало своерщним шдсумком взаемодп заруб1жного та впчизняного дискурав. У щй монографи був сформований ряд проблем, що окреслилися на рубсжл тисячол1ть. Зокрема, це проблема вульгарного л1тературознавства, що у сво!х дослщженнях принижуе постать митця, проблема професшно! психоанагптично! ¡нтсрпрстацп та проблема динаупчно! традицп. адже „продуктивне прочитання \ переосмислення л1тератури здатне розгортати конструктивне моделювання нацюнально! культури" [3, с. 15].
Позитивним моментом у дослщженнях, що використовують методи психоаналпу. е, насамперед, пильна увага до постат1 митця, адже за межами тексту лежить душа поета, невщома та недослщжена. Головне, щоб письменник для дослщника був авторською особиспстю, а не пащентом. Наукове використання психоаналпу як методу вивчення природи творчосп. глибинних джерел тексту та психологи митця е, на мою думку, виключно щкавим для науковця. Заглиблюючись у таемницю авторства, доел ¡дни к здатен збудити штерес до лператури як явища, що сьогодш е вкрай необхщним. Проте, дослщжуючи культуру, не варто брати за мету лише збудження штересу до автора та його твор1в або утвердження власно! л1тератури як повно! у пор1внянш з европейськими л1тературами. Литература як явище глибоко нацюнальне, як таке, що реагуе на культурш, сощальш, з рештою, будь-яга ваго\п зрушення у сусшльств1, мае право на ¡ндивщуальнс обличчя, що е у будь-якому випадку повним у власних межах.
Психоанализ у сучасних теоретико-л1тературних дослщженнях балансуе на межл канону та новаторства. 3 одного боку, вггчизнянш наущ потр1бно наздоганяти науку захщну, а з шитого - не загубити у цих перегонах власних надбань, аби мати можливють явити зарубгжшй наущ оригшальш новаторськл дослщження. Застосовуючи психоанал1з до дослщження художнього твору, вивчаючи участь евщомого та неевщомого у творчостк варто також зосереджуватися на тих законом ¡рностях. що юнують у будь-якому творчому акт г Саме тодо можливо зупстити акценти психолопчного прочитання твору з детального вивчення бюграфп автора та його шдивщуальних психолопчних особливостей до вивчення феномену автора та феномену творчосп взагали
Розглянутий матер ¡ал дослщжень украшських \ заруб1жних вчених щодо особливостей розвитку украшських психоанагптичних тенденцш на початку XX столитя евщчить про появу на впчизняних наукових теренах значного ¡нтсрссу до проблематики, яка е сферою ¡нтсрсав психоанагптично! тсорй' й практики. Дослщники вщзначають законоупршеть розвитку психоанал1зу в Укра!ш з огляду на значний р1вень розвитку впчизняно! фитософп. медицини та шших, близьких до ¡нтсрсав психоанализу, наук. Адаптуючись в найбшып розвинених в культурному розумшш учетах Украши (Одсси Харков1, Киев!, Львов!), психоаналггичш ще! знаходять вщгук \ серед науковщв як природничого, так \ гуманитарного спрямування, а також серед широкого загалу. Для цього перюду характерною е популяризащя щей 3. Фрейда \ його послщовниюв, що вщображено появою значно! кшькосп перекладно! психоанагптично! лггератури, а також викладу основ психоаналггично! тсорй' в численних журнальних публшащях. Особливосп вггчизняного застосування психоанал1зу пов'язаш п спецификою державно! щеологп! полягають у спробах поеднання основних психоанал!тичних постулапв з
фшософ1ею марксизму. Саме зтснення з марксизмом, на думку В. Роменця, I. Манохи, А. Пружиншо! та Б. Пружинша, I. Романова, й спричинило зникнення психоанал1зу Í3 сфери впчизняних наукових дослщжень. Суб'ективна 3opieHTOBaHÍCTb останнього наприкшщ 1920-х роюв втратила актуальнють в систем! пашвно! марксистсько! фшософп тоталпарного суспшьства.
Сьогодшшня сощальна ситуащя в посттоталпарних крашах, в тому hhc.ií й в У краУнг вщновила запит на психоанал1з у впчизнянш наущ й культур i. зумовила повернення до проблем гармошзаци ¡снування системи „людина - cbít", спричинила звернення науковщв до складного cbíty переживань особистосп як найбшыпо! uíhhoctí цившзованого суспшьства [10]. Науково-пошукова робота харювських дослщниюв стала початком глибоких дослщницьких розробок у ni й сфер i. причому особливо актуальною видаеться порушена ними проблема сшввщношення психоаналтганих щей з глибинними ментальними переживаниями особиctoctí, з украшською культурою. Однак у цш цариш поки що немае глибоких розвщок.
Висновок: природний процес формування влас но!' психоанал!тично! традици, перерваний остаточним закршленням несум!сно! з психоанал!тичними щеями пол1тично! ¡дсологй наприклнц1 1920-х роклв. нереал!зований ментальний запит на прояв можливостей, що !х пропонуе психоанал1з, под1бно до вит1сненого ¡мпульсу. який з необхщнютю виявляеться за сприятливих обставин, заявляють сьогодн1 про себе вщновленням зац1кавленост1 як науковц1в, так i широкого загалу до психоаналтганих щей, вщображаючи процес розвитку украшських психоанал1тичних тенденц1й.
Список liicpaivpii
1. Балей С. Нарис психологи // 31брання праць в 5 томах / Балей Степан. - Льв1в-Одеса : 1ФЛ1С ЛФС «Cogito», 2002. - Том! - С. 271-352.
2. Балей С. Про певш властивосп постат // 31брання праць в 5 томах / Балей Степан. - Львгв : Видавництво Национального ун1верситету «Льв1вська жштехнпса», 2009. - Том II. - С. 127-128.
3. Данилюк I. В. IcTopifl психологи в Украш : 3axiflHÍ регюни (остання чверть XIX - перша пол. XX столптя) / I.B. Данилюк. - Кшв : Либ1дь, 2002. - 152 с.
4. Забудько K.M. Психоанал1з та фемшютична критика в украшському л1тературознавств1 / К.М.Забудько. - Режим доступу : http://www.lib.aldebaran.ua
5. Забужко О. Шевчешйв м1ф Украши. Спроба фшософського анал1зу. 4-е вид. / О. Забужко. - К. : Факт, 2007. - 148 с.
6. 1ванова О. Ф. IcTopia психологи XIX - XX ст. (На матер1ал1 розвитку психологи на Слобожангциш): Навчальний поабник. ХДУ / О.Ф.1ванова. - X. : ХДУ, 1995. - 120 с.
7. История психоанализа в Украине / Сост. : И. И. Кутько, JI. И. Бондаренко, П. Т. Петрюк. -Харьков : Основа, 1996. - 360 с.
8. Левчук Л. Т. Психоанал1з: icropifl, теор1я, мистецька практика / Л.Т.Левчук. - Ки1в : Либ1дь, 2002.-255 с.
9. Собуцький K.M. Hobí джерела для вивчення icTopii психоанал1зу в Укра1ш / КМ.Собуцький // HayKOBi записки. - К. : Видавничий д1м «Академ1я», 2005. - Т.40. Теор1я та ¿стор1я культури. -С. 43-46.
10. Шевчук М. Особливосп розвитку украшсько! психоаналиично! теори на початку XX столптя / М. Шевчук. - Режим доступу : http://www.lib.aldebaran.ua
Гапоненко E.JL Исторический аспект развития психоаналитеческой теории в Украине //
Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. -2010. - Т.24 (63). -№ 1-2. - С. 155-163. Статья посвящена рассмотрению исторических аспектов развития психоаналитических тенденцш в Украине, определение специфики адаптации психоанализа в нашей стране. Автор подвергает глубокому анализу продуктивность психоаналитической методологии. Ключевые слова: психоанализ, адаптация, культурное пространство.
Gaponenko Е. L. The historical aspect of the psyco-analytical theory development in Ukraine //
Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. - 2012. - Vol. 24 (65). -№ 1-2. - P. 155-163.
The purpose of this article is consideration of historical aspect of development of tendencies of psychoanalysis in Ukraine, determination of specific of adaptation of psycho-analysis on Ukrainian cultural space in the period of the first wave of his general distribution and attempt to analyse the productivity of psychoanalysis methodology.
Key words: psycho-analysis, cultural space, adaptation.
Статья поступила в редакцию 10.09.2011.
