CC BY
35
Чеботарьов В.А. Інноваційно-структурні перетворення: методологічна парадигма дослідження та економіко-математична оцінка / В.А. Чеботарьов, О.М. Дюбо // Управління проектами та розвиток виробництва: Зб.наук.пр. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2011. - № 2(38). - С. 15-20._______________________________________________
УДК [330.341.1+330.341.2]:51 -7
В.А. Чеботарьов, О.М. Дюбо
ІННОВАЦІЙНО-СТРУКТУРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ: МЕТОДОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНА ОЦІНКА
Обґрунтована необхідність дослідження інноваційної політики та структурних змін як єдиної комплексної проблеми. Методологічною парадигмою такого дослідження запропоновано визначення нового загальнонаукового поняття “інноваційно-структурні процеси”. На основі опрацювання коефіцієнтів та показників побудовано підхід щодо розробки економіко-математичної моделі відповідних перетворень. Табл. 1, дж. 12.
Ключові слова: інновація, перетворення, оцінка, модель.
В.А. Чеботарев, О.Н. Дюба
ИННОВАЦИОННО-СТРУКТУРНЫЕ ПРЕОБРАЗОВАНИЯ: МЕТОДОЛОГИЧЕСКАЯ ПАРАДИГМА ИССЛЕДОВАНИЯ И ЭКОНОМИКО-МАТЕМАТИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА
Обосновывается необходимость исследования инновационной политики и структурных изменений как единой комплексной проблемы. Методологической парадигмой такого исследования предложено определение нового общенаучного понятия “инновационно-структурные процессы”. На основе обработки коэффициентов и показателей выведен подход к разработке экономико-математической модели соответствующих преобразований. Табл. 1, ист. 12.
V.A. Chebotarov, O.N. Duba
INNOVATION-STRUCTURAL TRANSFORMATION: METHODOLOGICAL PARADIGM OF RESEARCH AND ECONOMIC-MATHEMATICAL ESTIMATION
The necessity to research innovative policy and structural changes as a united complex problem is proved. As a methodological paradigm of such research
definition of new generally used concept “innovative-structural processes” is
proposed. On the base of processing of coefficients and indicators the approach to generating economic-mathematical model of corresponding transformations is developed.
Постановка проблеми. Формування інноваційної моделі розвитку України та досягнення високих соціальних стандартів життя її громадян у якості визначальної передумови передбачає проведення ефективної структурної політики. Проблема структурної трансформації економічних систем є типовою
для всіх країн, що остаточно засвідчила світова криза 2008-2009 рр., однак
особливо актуальною вона є для України: це зумовлюється надзвичайною деформованістю її господарського комплексу і, як наслідок, відторгненням інновацій як таких. Зазначене передбачає здійснення ґрунтовних методологічних досліджень питань інноваційного розвитку та структурної перебудови як цілісної проблематики та розробку інструментарію кількісної оцінки даних процесів.
Аналіз останніх публікацій та невирішені частини загальної проблеми. Дослідження розвитку вітчизняної економічної науки кінця ХХ-початку ХХІ ст. дає підстави стверджувати: приклади комплексної розробки питань інноваційної та структурної політики є поодинокими, що характерне й для інших країн СНД [1-3]. Найбільшої уваги потребують аспекти щодо опрацювання чітких вихідних методологічних постулатів аналізу та кількісного виразу інноваційно-структурних перетворень.
Ціллю статті є обґрунтування методологічної парадигми дослідження інноваційно-структурних процесів та основ їхньої економіко-математичної оцінки.
Викладення основного матеріалу дослідження. Методологічним підґрунтям опрацювання вихідних засадних положень аналізу структурних трансформаційних перетворень в економіці та їхнього інноваційного забезпечення виступають фундаментальні розробки С. Александера, А. Бергсона, Г. Хакена, М.І Туган-Барановського [4-7]. Особливу значущість при цьому по праву відіграє наукова спадщина Й.А. Шумпетера, передусім, його головні економічні праці „Теорія економічного розвитку” та „Історія економічного аналізу” [8-9].
Надбання світової науки дозволяють дійти висновку, що методологічні засади опрацювання підходів щодо формування прогресивних тенденцій розвитку структурних трансформаційних перетворень на інноваційній основі мають складати, на нашу думку, такі три взаємопов’язані блоки проблем: теорію структурних трансформацій; теорію синергетики; теорію інновацій.
Діалектичний синтез даних теорій слугує підґрунтям введення в систему категорій нового загальнонаукового поняття „інноваційно-структурні процеси”, дефініцією якого класифіковано як сукупність якісно визначених динамічних перетворень на новітніх засадах, що характеризуються формуванням прогресивних чинників функціонування структури й призводять до підвищення рівня її організації та виникнення принципово нових взаємозумовленостей складових розвитку.
Інноваційно-структурні процеси1 як методологічна основа сутнісного базового рівня (рівня першого порядку) є методологічною парадигмою інноваційних структурних перетворень. При цьому ми виходимо з розуміння категорії „парадигма” як визначального поняття теорії пізнання - гносеології. Саме таке розуміння є наявним у сучасній науці, зокрема в галузях історії науки, філософії, соціології, мовознавства тощо: „Парадигма - одна або кілька фундаментальних теорій, які користуються загальним визнанням і протягом якогось часу визначають наукові дослідження” [10]. „Основне концептуальне навантаження парадигми полягає в тому, що ... воно орієнтує наукову спільноту на дослідницьку діяльність та використання теорії для передбачення нових феноменальних сфер, а також на вдосконалення самої парадигми завдяки переорієнтації наявних теорій” [11]. На підставі такого розуміння сучасна гносеологія опрацьовує принципово новий напрям наукових досліджень з
1
Сукупність методологічних, науково-теоретичних та методичних аспектів щодо розгорнутої характеристики нового загальнонаукового поняття „інноваційно-структурні процеси” та визначення загальних підходів стосовно їхньої економіко-математичної оцінки згідно із законодавством України є об’єктами інтелектуальної власності співавтора статті Чеботарьова В.А. (Свідоцтва про реєстрацію
авторського права № 38516 та №38517 від 27.05.2011).____________________________________
використанням теорії структур - парадигматику - як „вчення щодо побудови та структури парадигм різних типів, їхньої класифікації, а також щодо їх об’єднання в більш складні єдності” [12].
Визначальними сутнісними рисами інноваційно-структурних процесів є:
- діалектичний синтез змін, накопичених еволюційно-поступово, та тих, що є принципово-новітніми за своїм змістом;
- формування більш складної організації взаємозв’язків та опосередкувань елементів і структурних агрегатів у межах цієї структури та в її взаємодії з навколишнім середовищем (іншими структурами);
- динамічний перехід від старої до нової сталої структурної організації елементів та зв’язків складників розвитку.
Особливо важливою є також наявність детермінуючого елементу, який виступає структуроутворювальним щодо загального вектору спрямованості трансформаційних перетворень та їх швидкості.
Сучасна гносеологія у якості невід’ємних складових частин категоріального обґрунтування змісту будь-якої дефініції передбачає, перш за все, класифікацію функціонального призначення перетворень, відображених базисною категорією, та поняття, співвідносного з нею. Функціональним призначенням інноваційно-структурних перетворень є становлення нової якості структури в просторовому, часовому та змістовному вимірах. Співвідносним поняттям виступає інша нова загальнонаукова категорія - „редукційно-деструктивні процеси” - перетворення регресивного характеру, сутнісними властивостями яких є риси спрощення структури, її деструктивні зміни та негативні наслідки. Їх головною рисою є ентропійний характер виникнення та формування руйнівних перетворень, бо за канонами синергетики регресивні процеси у межах тимчасових періодів є невід’ємною складовою частиною будь-яких прогресивних процесів [6].
Методологічні аспекти інноваційно-структурних процесів є підставою визначення їхньої економіко-математичної оцінки. У загальному випадку завдання прийняття рішення щодо забезпечення результативної дії інноваційно-структурних процесів в соціально-економічній сфері має вигляд:
<S0, T, R, {S, Q, B, P}, K, P°>, (1)
де S0 - базовий рівень організації соціально-економічної структури;
T - час, що необхідний для реалізації інноваційно-структурних перетворень;
R - ресурси, що необхідно задіяти для реалізації перетворень;
S - множина альтернативних результатів дії перетворень на соціально-економічну структуру відносно її базового рівня;
Q - множина цілей реалізації перетворень;
B - множина обмежень;
P - множина альтернативних варіантів реалізації перетворень;
K - критерій оптимальності рішення;
P0 - оптимальне рішення завдання.
З метою опрацювання множини управлінських рішень щодо забезпечення інноваційно-структурних процесів в соціально-економічній сфері з урахуванням системи поставлених цілей та існуючих обмежень необхідно мати не тільки інформацію щодо умов реалізації перетворень (час, ресурси, обмеження, цілі), але й визначену систему оцінки результатів дії цих процесів. Отримана система дозволить з множини управлінських рішень обрати оптимальне шляхом порівняння узагальнюючого показника (критерію оптимальності) за різних альтернативних варіантів реалізації перетворень.
При формуванні системи показників оцінки результатів дії інноваційно-структурних процесів доцільно враховувати наступні умови:
- система формується з показників, які є кількісним вираженням внутрішніх та зовнішніх перетворень в соціально-економічній сфері;
- склад системи показників повинен відображати специфіку економіки країни, галузі й підприємства та має змінюватися з часом внаслідок зміни загальної соціально-економічної структури;
- до складу системи доцільно включати не тільки загальнодержавні показники оцінки інноваційно-структурних процесів в економіці, але й показники окремого підприємства, що дозволить забезпечити взаємозв’язок між макро- та мікрорівнями управління.
Вважаємо за необхідне визначити наступну систему показників оцінки результатів дії інноваційно-структурних процесів:
1. Коефіцієнт структурної узгодженості процесів, що відображає міру (ступінь) співупорядкованості чинників (складників) виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька здібність) у межах загального відтворення щодо базового рівня (Кстр. узг.).
2. Коефіцієнт ускладнення процесів як міра (ступінь) ускладнення кількісно-якісних параметрів чинників (складників) виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька здібність) та/або підвищення техніко-економічного стану виробництва щодо базового рівня (Кусклпр).
На етапі дії руйнівних процесів може бути розрахований зворотній до цього показника коефіцієнт редукційності процесів як міра (ступінь) спрощення в межах тимчасових періодів кількісно-якісних параметрів чинників (складників) виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька здібність) та/або зниження техніко-економічного стану виробництва щодо базового рівня (Кред.пр):
3. Коефіцієнт інноваційності процесів, що відображає міру (ступінь) наявності новацій, нововведень та інновацій в чинниках (складниках) виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька здібність) та/або у техніко-економічному потенціалі виробництва у порівнянні з базовим рівнем (Кіннпр).
4. Коефіцієнт ускладнення структури - міра (ступінь) ускладнення нового стану соціально-економічної структури (макро- та мікрорівнів) та/або її підструктурних агрегатів виокремлених за певними ознаками (сфери економіки або суспільного життя, галузі господарського комплексу, регіону, виробничі дільниці тощо); удосконалення чинників виробництва та процесів, що спрямовані на створення “придбаних” конкурентних переваг (рівня кваліфікації сукупної робочої сили, удосконалення національного менеджменту, формування сприятливого інституціонального середовища) щодо базового рівня (^склс-ф).
Додатково до цього показника у випадку дії руйнівних процесів може бути розрахований зворотній коефіцієнт - коефіцієнт редукційності структури, що відображає міру (ступінь) спрощення в межах тимчасових періодів нового стану соціально-економічної структури (макро- та мікрорівнів) та/або її підструктурних агрегатів виокремлених за певними ознаками (сфери економіки або суспільного життя, галузі господарського комплексу, регіону, виробничі дільниці тощо); руйнації чинників виробництва та посилення диспропорційності процесів щодо базового рівня (Кред.стр.):
^ед.пр. "І^ускл.пр.
(2)
^ускл.стр.
5. Коефіцієнт інноваційності структури - міра (ступінь) досягнення нового якісного стану соціально-економічної структури (макро- та мікрорівнів) та/або її підструктурних агрегатів виокремлених за певними ознаками (сфери економіки або суспільного життя, галузі господарського комплексу, регіону, виробничі дільниці тощо); рівня інноваційності чинників виробництва та/або техніко-економічного потенціалу виробництва, процесів, що спрямовані на створення “придбаних” конкурентних переваг, та пропорцій суспільного відтворення, які втілюються в матеріально-уречевлених та вартісних проявах, щодо їхнього базового рівня (Кінн.стр.).
На підставі наведеної системи показників можна визначити узагальнюючий показник оцінки результатів дії інноваційно-структурних процесів - коефіцієнт інноваційності трансформації структури, який буде одночасно виступати і у якості критерію оптимальності рішення. У межах конкретних соціально-економічних умов останнє є особливо важливим у контексті реалізації прогностичної функції економічної науки. Зокрема, запровадження ефективних заходів державної регуляторної політики передбачає підсумковий кількісний вираз відповідних явищ, процесів та тенденцій соціально-економічного розвитку.
У загальному випадку даний коефіцієнт буде відображати міру (ступінь) інноваційності та ускладнення цілісної соціально-економічної структури (мікро- та макрорівнів) та/або її підструктурних агрегатів виокремлених за певними ознаками (сфери економіки або суспільного життя, галузі господарського комплексу, регіону, виробничі дільниці тощо) у результаті дії трансформаційних перетворень удосконалених чинників виробництва, процесів та пропорцій суспільного відтворення щодо базового рівня. Ці перетворення будуть втілюватися у досягненні структурою якісно нового стану, формуванні сталих прогресивних тенденцій її розвитку та посиленні узгодженості взаємодії з іншими структурами (мікро- та макрорівнів) і навколишнім середовищем загалом.
Для розрахунку коефіцієнту інноваційності трансформації структури може бути використана формула:
п
Кінн. тр. стр“ ^ ' і (4)
І=1
де кі - значення окремих показників оцінки інноваційно-структурних процесів;
п
^ - питома вага значимості окремого показника (^ ^ =1 і = 1.п - кількість
І=1
показників оцінки інноваційно-структурних процесів), яка може бути встановлена шляхом експертних оцінок. Попередні результати визначення значимості кожного показника представлено в табл. 1;
Хі - показник, який потребує для кожного порівнювального варіанту реалізації перетворень дотримання кількісної сукупності порівнювальних показників ІСП; Хі=0 у випадку відсутності спільних показників, Хі=1 за умов їх наявності.
Таблиця 1
Питома вага показників оцінки результатів дії інноваційно-структурних процесів (за
результатами експертної оцінки), %
Найменування показника Питома вага в узагальнюючому показнику
Коефіцієнт структурної узгодженості процесів 10
Коефіцієнт ускладнення процесів 15
Коефіцієнт інноваційності процесів 20
Коефіцієнт ускладнення структури 25
Коефіцієнт інноваційності структури 30
Коефіцієнт інноваційності трансформації структури 100
З урахуванням зазначеного вище вибір оптимального рішення в умовах існування множини цілей, обмежень та альтернативних варіантів щодо реалізації перетворень, а також результатів їхньої дії відбувається на підставі максимізації коефіцієнту інноваційності трансформації структури: Кінн.трстр^тах. Тобто, чим вище значення коефіцієнту, тим більш оптимальним з економічної точки зору є обраний варіант реалізації інноваційно-структурних процесів у будь-якій соціально-економічній сфері.
Висновки та перспективи подальших розробок. Дослідження, проведені авторами у контексті виконання державних тем „Старопромислові регіони України та їхня структурна трансформація” (реєстраційний номер 0106U000963) та „Управління розвитком старопромислових регіонів України в умовах виходу з трансформаційної кризи” (реєстраційний номер 0105U004477) дають підстави зазначити: представлений підхід щодо визначення
загальнонаукової категорії „інноваційно-структурні процеси” та кількісного виразу відповідних перетворень може бути використано стосовно обґрунтування й реалізації державної регуляторної політики на макроекономічному і регіональному рівнях та забезпечення економічної безпеки країни і, безпосередньо, окремих суб’єктів господарювання. Запропоновані показники і коефіцієнти можуть стати основою розгорнутої економіко-математичної моделі, яка забезпечить кількісний аналіз та оцінку трансформаційних перетворень, процесів суспільного відтворення й кон’юнктури економічного розвитку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Стратегия структурной перестройки промышленности / А.М. Алымов, Н.П. Гончарова, М.И. Михно. - К.: Инс-т экономики НАН Украины, 2001. - 196 с.
2. Лаврук В.В. Теоретичні основи управління інноваційним розвитком аграрної галузі / В.В. Лаврук // Економічний простір. - №17. - 2008. - С. 64-70.
3. Шибайкин В.А. Инновационное развитие агробизнеса: теория и методология исследования / В.А. Шибайкин // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. - №1 (4). - 2011. - С. 460-466.
4. Alexander S. Space, Tjme and Dejty / Alexander S. Space. - London. - 1927. - V. II. - P. 45, 353.
б. Бергсон А. Творческая эволюция / А. Бергсон. - М.; СПб, 1914. - 244 с.
6. Хакен Г. Синергетика / Г. Хакен. - М.: Мир, 1980. - 256 с.
7. Туган-Барановский М. Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь / М. Туган-Барановский. - СПб., 1894. - 314 с.
8. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер. - М.: Прогресс, 1982. -455 с.
9. Шумпетер Й.А. История экономического анализа / Й.А. Шумпетер / пер. с англ. под ред. В.С. Автономова. - СПб.: Экономическая школа, 2001. - Т. 1. - 552 с., Т. 2. - 504 с., Т. 3. - 688 с.
10. Философия: энциклопедический словарь / под ред. А.А. Ивина. - М.: Гардарики, 2006.
- 1072 с.
11. Современный философский словарь / под общ. ред. д.ф.н., проф. В. . Кемерова. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Академ. проект, 2004. - 864 с.
12. Новый энциклопедический словарь / гл. ред. А.М. Прохоров. - М.: Большая Рос. энцикл., 2000. - 1456 с.
Рецензент статті Стаття надійшла до редакції
Д.е.н., проф. Мортіков В.В. 11.02.2011 р.
