CC BY
124
дження Державної програми стандартизації на 2006 - 2010 роки" № 229 від 01.03.2006. 13. Результати моніторингу стану впровадження та сертифікації СУЯ та СЕУ в Україні за 1 - й квартал 2008 року // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2008. - № 2. 14. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2004. № 200 - 2008 р. "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг)". 15. Столярчук П.Г. Метрологія, стандартизація, управління якістю та сертифікація: Підручник. - Львів: 2004. 16. Тетера В., Нелепов А., Цициліано О. Гар-
монізація нормативної бази на основі сучасних міжнародних та європейських стандартів // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2008.
- № 3. 17. Цициліано О., Заклецький А., Хмель В., Калита О., Козаченко Л. Моніторинг у сфері управління якістю та екологічного управління в Україні за 2006 рік // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2007.
- № 2. 18. Шаповал М.І. Менеджмент якості: Підручник. - К., 2003. 19. The ISO Survey of Certification 2005 // ISO Central Secretariat. - 2005.
Надійшла до редколегії 05.12.2008
Д. Черваньов, д-р екон. наук, проф., Н. Авдєєва, асп.
ІННОВАЦІЙНІ ФАКТОРИ ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
Розглянуто проблему забезпечення конкурентоспроможності національної економіки з врахуванням світової економічної кризи. Висвітлено основні складові конкурентоспроможності, особливу увагу приділено інноваційним факторам її підвищення.
Consider the problem of ensuring the competitiveness of the national economy, taking into account the global economic crisis. Highlighted key elements of competitiveness, the main focus of innovation factors increase.
Постановка проблеми. Сьогодні Україна стала заручницею не лише світової фінансової, але й внутрішньої політичної кризи. Останніми роками в Україні спостерігалося стабільне поліпшення економічної ситуації: зростання ВВП, підвищення реальних доходів населення, зниження рівня державної заборгованості, підвищення кредитного рейтингу країни. Водночас, зростання вартості факторів виробництва - подорожчання енергоносіїв та підвищення заробітної плати, демографічна ситуація, що погіршується, і виснажені основні фонди можуть уже найближчими роками істотно знизити конкурентоспроможність української економіки. Щоб зберегти конкурентоспроможність і набрані темпи економічного зростання, мінімізувати вплив криз на економіку України, необхідно істотно підвищити загальну продуктивність економіки. Вихід з цього положення методами Бісмарка та Рузвельта не є доречним за сучасного рівня науки та техніки, оскільки економіка сучасних розвинутих країн відчуває значний вплив науки та нових технологій. Різко зросла наукоємність економічного прогресу. Ендогенна присутність фактора науки в розширеному відтворенні зумовила інноваційний характер економічного успіху розвинутих країн. В той же час українська економіка базується на традиційних видах виробництва, які не зазнавали значних змін протягом багатьох років, відсутнє достатнє фінансування науки, державне стимулювання інноваційної діяльності підприємств.
Збереження та подальший розвиток тенденцій деградації вітчизняної науки та виробництва можуть законсервувати технологічну та економічну відсталість країни, зробити незворотним розрив з розвинутими країнами. Саме тому набуває актуальності прискорення в країні темпів економічного зростання на інноваційній основі, що буде сприяти створенню базових умов для виходу з кризи. Країні потрібна стратегія реалізації внутрішніх резервів економічного росту, переходу від тактики виживання до забезпечення розвитку з врахуванням сучасних світових тенденцій.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вплив інноваційних чинників на формування конкурентної позиції країни на світовому ринку дістав висвітлення у роботах таких зарубіжних авторів як М. Портер, І. Ан-софф, Й. Шумпетер, А. Анслунд, П. Брентон, Дж. Стіг-лиць, Я. Корнаї, Р. Лукас, Дж. Данінг, Д. Нордт, Р. Вернон, П. Самуельсон, Р. Соллоу, Р. Фатхудінов, Г. Фі-шер. Змістовні результати досліджень стану та перспектив розвитку інноваційної компоненти національної конкурентоспроможності України в ринкових умовах отримано А. Гальчинським, В. Гейцем, Г. Задорожним,
В. Семиноженком, А. Чухно, Л. Антонюком, Б. Губським, Б. Кваснюком, Ю. Макогоном, В. Новицьким, А. Поручником та іншими.
Невирішені раніше частини загальної проблеми. В працях вищезазначених авторів висвітлено велику роль інновацій у прискоренні соціально-економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності, проте не розглянуто вплив інновацій під час економічної кризи.
Формулювання завдань та цілей статті. Таким чином, метою статті є вивчення інноваційних факторів підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах внутрішньої та світової криз.
Виклад основного матеріалу. В останні роки все більшої ваги набирають звіти Всесвітнього економічного форуму, на них спираються не лише уряди, що вбачають у цьому документі інструмент для кращого розуміння переваг та вад економіки, але й інвестори, що за допомогою звіту обирають країни для вкладення капіталу. Звіти з глобальної конкурентоспроможності публікуються з 1979 року, Україна вперше ввійшла у рейтинг у 1997 році. З цього часу методика розрахунку індексу змінювалася два рази. З 2004 року у звіті розраховується глобальний індекс конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index), який був розроблений для оцінки потенціалу зростання країн у середньостроковій й довгостроковій перспективі, з огляду на рівень розвитку на цей час і враховуючи, що конкурентоспроможність -це набір установ, політик і факторів, які визначають рівень продуктивності країни [11].
Індекс розраховується за допомогою дослідження великої кількості компонентів, кожен з яких стосується окремих аспектів конкурентоспроможності. Всі компоненти згруповано у 12 складових конкурентоспроможності, які дозволяють національним економікам досягти стійкого економічного зростання й довгострокового благополуччя, а саме:
S складова "Державні, суспільні та приватні установи" показує розвиток інституціонального середовища держави, що формує базу для взаємодії економічних суб'єктів з метою одержання вигод;
S інфраструктура. Високорозвинена інфраструктура має велике значення для ефективного функціонування економіки, оскільки вона є важливим чинником, що визначає місце розташування економічної діяльності, а також види діяльності або сектори, які можуть розвиватися в економіці. Інфраструктура виступає одним з визначальних чинників, що стимулює конкуренцію та впливає на економічне зростання;
© Д. Черваньов, Н. Авдєєва, 2009
ґ макроекономічна стабільність сама по собі не може збільшити продуктивність країни. Однак, макро-економічні проблеми серйозно шкодять економіці. Давно доведено тісний зв'язок між макроекономічною стабільністю та зростанням економіки. За умови нестабільності компанії не в стані прийняти обґрунтовані рішення, інвестори стикаються з проблемою високого рівня невизначеності, фінансові установи не в змозі сформувати стратегію;
ґ охорона здоров'я. Велике значення має рівень охорони здоров'я, оскільки саме від нього залежить якість робочої сили - основного фактору виробництва у країнах, що розвиваються. Також охорона здоров'я істотно впливає на продуктивність праці та на якість життя населення;
ґ освіта. Наявність кваліфікованої робочої сили є однією з найважливіших складових економічного зростання. Ефективна система освіти - застава сталого розвитку держави в довгостроковій перспективі. З урахуванням цього у групі "Освіта" оцінюється: кількість зарахувань до середніх шкіл та вузів; якість освіти відповідно до оцінок бізнес-співтовариства; рівень технічного й безперервного виробничого навчання;
ґ ефективність ринку товарів та послуг. Країни з ефективними ринками виробляють необхідний асортимент товарів і послуг з урахуванням умов попиту-пропозиції. Крім того, такі ринки гарантують, що товари продаватимуться й купуватимуться в економіці найефективнішим чином. Здорова ринкова конкуренція на внутрішньому й зовнішньому ринках важлива для підвищення ринкової ефективності й, відповідно, продуктивності бізнесу. Вона гарантує виживання найефективнішим фірмам, які виробляють товари, що вимагає ринок. Щоб створити найкраще середовище для обміну товарами, має існувати якнайменше перешкод для діяльності бізнесу, що є наслідком державного втручання;
ґ розвиненість фінансового ринку. Ефективний фінансовий сектор дає можливість розміщення ресурсів, зекономлених громадянами країни або інвестованих іншими країнами, там, де ці ресурси є найбільш продуктивними. Розвинутий фінансовий сектор спрямовує ресурси кращим підприємцям або інвестиційним проектам, а не тим, хто має політичні зв'язки. Сучасний фінансовий сектор створює продукти й методи для того, щоб новатори з відмінними ідеями змогли реалізувати їх і розвинути свій бізнес. Правильно функціонуючий фінансовий сектор повинен надавати ризиковий капітал, кредити, а також бути надійним і прозорим. Тому продуктивність збільшується шляхом розвинених фінансових ринків, які можуть надати інвестиційний капітал для приватного сектора з таких джерел, як позики від надійного банківського сектора, добре регульованих фондових бірж і венчурного капіталу;
ґ стан ринку праці. Ефективність і гнучкість ринку праці вкрай важливі, оскільки вони гарантують, що працівники використовуватимуться в економіці найбільше ефективно та матимуть достатньо ініціативи для того, щоб працювати щонайкраще. Ринки праці повинні бути гнучкими, щоб забезпечувати швидке переміщення працівників з одного сектора в інший і допускати коливання зарплати без значних соціальних потрясінь. Крім того, ефективні ринки праці повинні забезпечувати чіткий зв'язок між стимулами для працівників і їхньою діяльністю, а також найкраще використання наявних талантів, що передбачає рівність між жінками й чоловіками в бізнес-середовищі;
ґ оснащеність новими технологіями. У цій групі оцінюється швидкість, з якою економіка переймає існуючі технології для підвищення продуктивності своїх
секторів. Це дуже важлива концепція, оскільки розходження в технологіях можуть пояснити більшу частину розходжень між країнами щодо продуктивності. В останні роки відносна важливість адаптації технологій в межах національної конкурентоспроможності збільшується пропорційно прогресу, досягнутому в поширенні знань і використанні інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Для аналізу конкурентоспроможності за допомогою ГІК не має значення, чи були такі технології винайдені в межах країни, чи ні. Головне - те, що в підприємствах країни є доступ до цих прогресивних продуктів і проектів. Це не означає, що інноваційний процес недоречний. Однак, повинне бути визначене розходження між рівнем технологій компанії країни й можливостями країни щодо проведення досліджень й розробки інновацій;
ґ розмір ринку впливає на продуктивність, оскільки великі ринки дозволяють компаніям користуватися економією на масштабі. Традиційно доступні компаніям ринки обмежувалися кордонами їхньої країни. В епоху глобалізації міжнародні ринки прийшли на зміну внутрішнім, особливо це стосується невеликих держав. Тому при аналізі цієї складової економічної конкурентоспроможності враховується розмір як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. Урахування як внутрішнього, так і зовнішнього ринку при вимірі розмірів ринку країни, допомагає уникати дискримінації географічних територій, таких як Європейський Союз, які складаються з багатьох країн, але при цьому мають єдиний ринок;
ґ рівень розвитку бізнесу стосується загальної якості бізнес-мереж країни, а також складності операцій і стратегій окремо взятих фірм. Це впливає на рівень ефективності при виробництві товарів і послуг і, у свою чергу, збільшує продуктивність і підвищує конкурентоспроможність всієї країни. Дана складова має особливе значення для економік на тій стадії розвитку, коли зростання залежить від інновацій. Якість бізнес-мереж і допоміжних галузей у країні, які ми вимірюємо, використовуючи змінні по кількості і якості національних постачальників, важливі з багатьох причин. Коли компанії й постачальники об'єднані в групи (кластери) і географічно перебувають недалеко один від одного, ефективність зростає, виникає більше можливостей для інновацій і зменшується кількість бар'єрів для виникнення нових фірм. У результаті індивідуальної діяльності й розробки стратегій фірм (брендінг, маркетинг, наявність ланцюжка створення доданої вартості, виробництво унікальних товарів) виникають комплексні й сучасні біз-нес-процеси, оскільки нові ідеї переходять від одних компаній до інших;
ґ остання складова конкурентоспроможності - це інноваційний потенціал. У той час як значного прогресу можна досягти шляхом поліпшення роботи державних, суспільних і приватних установ, створюючи інфраструктуру, знижуючи макроекономічну нестабільність або поліпшуючи людський капітал (освіту) населення, позитивний ефект від усіх цих факторів зрештою стає меншим. Те ж саме стосується ефективності ринку праці й фінансів, а також ринку товарів і послуг. У довгостроковій перспективі рівень життя можна підвищувати тільки за рахунок інновацій. Особливе значення інновації мають для розвинених країн. Вони працюють із найбільш передовими технологіями, тому можливість адаптації й інтеграції зовнішніх технологій, що зазначені в складовій "Оснащеність новими технологіями", достатньо обмежена. Менш розвинені країни все ще можуть підвищувати свою продуктивність, переймаючи існуючі технології або поетапно поліпшуючи інші сфери. Однак, цього підходу вже недостатньо для підвищення продук-
тивності в тих країнах, які досягли інноваційної стадії розвитку. Компанії в таких державах повинні розробляти й створювати найсучасніші товари й процеси для збереження конкурентоспроможної переваги. Для цього необхідне сприятливе для інноваційної діяльності середовище, що підтримує державний і приватний секто-
ри. Зокрема, це має на увазі достатні інвестиції в наукові дослідження, особливо з боку бізнесу, високоякісні дослідницькі інститути, співробітництво між університетами й промисловістю в дослідженнях, а також захист інтелектуальної власності.
Розміри ринку Вища освіта та професійна підготовка Ефективність ринку праці Інноваційний потенціал Охорона здоров’я та початкова освіта Інфраструктура Рівень розвитку бізнесу Макроекономічна стабільність Розвиненість фінансового ринку Оснащеність новими технологіями Ефективність ринку товарів Якість державних та суспільних установ
26
81
82
11
20
40
60
80
100
120
140
0
Рис. 1. Рейтинг України 2007 року в розрізі складових конкурентоспроможності. (Складено та розраховано автором на основі даних www.weforum.org)
Таким чином, згідно показника глобальної конкурентоспроможності, національну конкурентоспроможність можна охарактеризувати як зумовлене економічними, політичними, науково-технічними і соціальними факторами стійке становище країни на внутрішньому та зовнішньому ринках. Звичайно, факторів, що впливають на конкурентоспроможність, безліч, а їх вплив на економі-
ку різних країн може значно різнитися, проте більшість дослідників визнають пріоритет інноваційних факторів як таких, що забезпечують довготривалу перевагу [12].
За світовими рейтингами [11, 12] українська економіка останніми роками позиціонується на рівні нижче середнього (рис. 2).
• За інноваціями —■—В цілому
Рис. 2. Рейтинг України за індексом глобальної конкурентоспроможності. (Складено та розраховано автором на основі даних www.weforum.org)
За умов кризи показник національної конкурентоспроможності має тенденцію до зниження. Проте багато експертів вважають, що криза сприяє пошуку найбільш вдалих методів просування на ринку, змушує шукати шляхи до найраціональнішого інвестування коштів з максимальним рівнем самовіддачі. Це час для впровадження досягнень науково-технічного прогресу і переходу на якісно нові форми господарювання. При вирішенні завдань виходу країни з кризи, забезпечення динамічно стійкого розвитку економіки, першочергова роль належить саме інноваційній діяльності, що здатна забезпечити неперервне оновлення технічної та технологічної бази виробництва, освоєння та випуск нової конкурентоспроможної продукції, ефективне проникнення на світові ринки товарів та послуг.
Інновації, за якими Україна займає 65 місце у рейтингу Всесвітнього економічного форуму (Рис.1), - це сфера відносної конкурентної переваги. Показовим є тренд до спадання за цією складовою, який можна пояснити хронічним недофінансуванням науки та постійним відтоком висококваліфікованих кадрів. Великою проблемою, на думку експертів форуму, є захист прав
інтелектуальної власності. Також спадання рейтингу можна пояснити тим, що Україна звузила до критичних розмірів частку високотехнологічних виробництв, а це, в свою чергу, зменшило попит на власні науково-дослідні та прикладні розробки та трансфер технологій. Україна, нажаль, не є конкурентом і залишається практично невідомою для світової наукової спільноти.
Впевнено функціонуюча система інтелектуальної власності зробила б більший внесок в інноваційний потенціал країни, ніж великі інвестиції. Більш того, якщо Україна бажає втримувати порівняно великий дослідницький потенціал, дослідницькі інститути повинні переорієнтуватися на комерційну основу у своїй діяльності. Ще одна негативна тенденція - дефіцит високопро-фесійних кадрів - повинна змінитися на позитивну.
Першочерговими кроками в розвитку інноваційного сектору повинні стати розроблення і затвердження стратегії розвитку науково-технічної сфери країни, що включає перераховані вище заходи й усунення бар'єрів для інноваційної діяльності в бізнесі.
Одна з найбільш актуальних проблем української економіки - підвищення конкурентоспроможності про-
мисловості за рахунок її технічного переоснащення та підйому наукомістких галузей виробництва. Саме тому виникає гостра потреба в отриманні підприємствами доступу до провідних технологій.
Теоретично існує два шляхи - перший, по аналогії з Китаєм - купувати ноу-хау на вже відомі технології. Другий - орієнтуватися на власний науково-технічний потенціал, що на сьогодні практично не використовується вітчизняною промисловістю. Розвиток власного потенціалу, в значній мірі, є більш перспективним шляхом, однак потребує значних зусиль для усунення фінансових та організаційних проблем.
Основна проблема формування ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності полягає в створенні фінансово-економічного комплексу умов, що сприяє направленню коштів підприємствами на дослідження та розробки в умовах браку коштів. На жаль, наша держава навіть на стадії активного розвитку економіки не знайшла адекватної моделі стимулювання розвитку як фундаментальної, так і прикладної науки. В Україні суттєвим недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її значна спрямованість на управління процесом, а не кінцевими результатами технологічних змін, про що свідчить значна частина нереалізованих патентів.
Висновки. Отже, головним завданням держави стає: визначення ефективних форм державної підтримки розвитку науково-технічних досліджень; підвищення престижу наукової та винахідницької діяльності, формування інтересу до інноваційної діяльності; активізація інноваційних процесів в країні. Реалізація даних завдань сприятиме забезпеченню економічного зростання
на основі широкого використання інновацій, розвитку наукоємних виробництв, подоланню ресурсоємності виробництва, сприятиме його технологічному оновленню, підвищенню конкурентоспроможності та виведенню економіки на якісно новий рівень.
Перспективи подальших розробок в цьому напрямку. Потребують подальшого аналізу фактори інноваційного сприяння підвищенню рівня конкурентоспроможності України, що дасть змогу сформувати стратегію та запропонувати напрями ефективної діяльності нашої держави на світовій економічній арені.
1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації: Монографія. - К., 2004. 2. Бендиков М.А., Фролов И.Э. Инновационный потенциал и модернизация экономики: отечественный и зарубежный опыт // Менеджмент в России и за рубежом.
- 2006. - № 1. 3. Інноваційно-технологічний розвиток економіки / Ге-єць М., Семиноженко В.П., Кваснюк Б.Э. - К., 2007. 4. Конкурентоспроможність української економіки / Геєць В.М., Семиноженко В.П., Кваснюк Б.Э. - К., 2007. б. Гончарова Н.П. Инновационность конкурентных факторов экономического развития // Економіка та управління національним господарством. - 2007. - № 3. 6. Данилишин Б., Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх використання // Економіка України. - 2006. - № 3. 7. Пилипенко И.В. Конкурентоспособность стран и регионов в мировом хозяйстве: теория и опыт малых стран Западной и Северной Европы / Московский гос. у-т им. Ломоносова. - М., 2005. S. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України / Д.М. Черваньов., Л.І. Нейкова. - К., 1999. 9. Черваньов Д.М., Жилінська О.І. Науково-технічна конкурентоспроможність країни: підходи до визначення // Наука і наукознавство.
- 2006. - №1. 10. Черваньов Д.М., Названова Л.М. Конкурентоздатність та менеджмент підприємств // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка.
- Серія "Економіка". - 2006. - № SS. 11. World Economic Forum.
- [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.weforum.org. 12. Фонд Ефективне Управління. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.feg.org.ua.
Надійшла до редколегії 18.12.2008
Г. Калитич, д-р екон. наук, проф., Г. Літош, асп.
ІНФОРМАЦІЯ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІНЯ
Проаналізовано підходи до поняття "інформація", "система державного управління", "управлінська інформація". Розглянуто значення інформації для загальної системи державного управління та виявлено критерії, за якими інформація набуває управлінського статусу. Особливу увагу приділено прийняттю управлінських рішень на рівні держави, в основі яких лежить ефективне управління інформацією.
The article analyses the approaches to the notions of "information", "state administration system", "administrative information". The article considers the importance of of information for the whole state administration system and reveals the criteria which provide the information with administrative status. Special attention is paid to making of administrative decisions on the level of the sate which are based on effective information management.
Постановка проблеми. В сучасному світі інформація відіграє все більш важливу роль на всіх рівнях управління. Сьогодні інформація є значним засобом організації і регулювання приватної і суспільної життєдіяльності, однією із форм закріплення і розповсюдження знань, інструментом управління [1] Як наслідок, перед суспільством постає задача не просто володіння інформацією, але й її продуктивного розподілу, вибору найбільш дієвого каналу руху, оптимальних способів обмірковування і оцінки, найкращих механізмів ефективного використання на практиці.
В свою чергу, державна управлінська діяльність на теперішньому етапі розвитку суспільства також зазнає суттєвих змін за своїм змістом і технологією. Ці зміни пов'язані як зі значною перебудовою самої системи державного управління, так і з підвищенням загального рівня сучасних технологій отримання та обробки управлінської інформації. Тепер основою державного управління стає інформація як сукупність знань, даних, фактів, характеристик про відповідні суспільні предмети, явища, процеси, відношення і т. ін. а управління цією сукупністю - суттєвим інструментом підвищення загального рівня управління державою.
Таким чином, управління інформацією являє собою одну найбільш важливих складових в системі державного управління, оскільки лежить в основі прийняття управлінських рішень державного масштабу на всіх рівнях. За даних умов значимості набуває необхідність аналізу підходів до розуміння поняття "інформація" та "система державного управління" в цілому, виокремлення основних елементів останньої, визначення ступеня та складності взаємозв'язку між вищеназваними поняттями та дослідження можливостей використання інформації для покращення загального стану системи управління державою.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблем інформаційного забезпечення державного управління, підвищення його ефективності за рахунок покращення роботи з інформацією, інформаційним технологіям державного рівня тощо присвячені роботи таких вчених як Калитич Г.І., Нижник Н.Р., Лелі-ков Г.І., Гнатцов О.Г., Брожик Л., Піскорська Г.А., Рубан В.Я. та інші [1].
Невирішені раніше частини загальної проблеми. Проте складність та різноманітність підходів до визначення інформації, її ролі та ступеня впливу, необхіднос-
© Г. Калитич, Г. Літош, 2009
