CC BY
281
Вталй ЛЯХ
1НФ0РМАЦ1ЙНЕ СУСПШЬСТВО
I пошуки новоТ освггньоТ
ПАРАДИГМИ
Спираючись на розробки теоретике шформацшного сустльства (Д.Белл, Е.Тоффлер, М. Каст ел ЬС, //. Х'ш ан ен), автор до^джуе проблему пошуку новоТ освШньоТ парадигми. Суспыьство тфор— мацшноТ доби вимагае людей новоТ фор— маци, здатних д1яти креативно в умовах рiзноманiтностi, в ситуащях, що постшно змтюютъся. Задля IX подготовки потрiбно змтити не тыьки формальн умови (як-то розвиток системи университетов), але и перебудувати систему освтти змо'стовно. Швид-коплинтсть змш у лош зростаючого рiзноманiття потребуе постшно— го оновлювання знань i системи навчання. Яким чином навчити студентов постшно навчатися? Як потребно перебудувати «невидимую частину навчання або «прихований навчальний курс»?Як допомогти розвинути спроможтсть адекватно, тобто креативно та тно— вацшно, реагувати на виклики епохи змш. Автор окреслюе простiр пошуку вiдповiдей на Ц запитання, залучаючи поняття «дух тфор-мацюнсии'зму», «тформацшно-технолог1чна парадигма», «хакертвська культура», «хакерiвська етика», «iдеологiя свободи» тощо.
Ниш бшьшють кра!н свпу вважае бажаною для себе метою станов — лення й утвердження шформацшного суспшьства. Деяк з них вживали вщповщних заходiв, сподiваючись наблизити очшуване майбуття. Зокре-ма, Япон1я ще в 1980 рощ створила вщповщний науковий заклад — «1нститут шформацшного суспшьства».
Того самого року американський сощолог i футуролог Е.Тоффлер надрукував бестселер «Третя хвиля», на основi якого трохи згодом у Ве— ликобритани було знято фшьм, головш положення ще! книги навиь увшшли в деяк урядовi програми.
У Фшлянди, яка на сьогодш займае передовi позици у побудовi шформацшного суспшьства, в останш два десятирiччя минулого столптя здшснювалася вiдповiдна полiтика, зорiентована на формування переду-
мов становлення нового суспшьства. Зокрема, було створено декшька по-тужних унiверситетiв, як мали пiдготувати кадри для майбутшх перетво-рень в економiцi. Науково-дослщш iнститути та мiнiстерства були зобов'язаш друкувати звiти, якi б мютили можливi сценарiï подальшого розвитку краши.
Вiдомий теоретик iнформацiйного суспiльства М.Кастельс про псштику фшського вищого законодавчого органу зазначае: «Вщ початку 1990-х роив парламент навиь вимагае вщ уряду подавати так званий Звгг про майбутне, — i це единий парламент у свт, який мае окремий Ком1тет з майбутнього» [3, 154—155]. Ycnixn Фшлянди в цьому плаш найбiльш вражаючi. Разом i3 С1НА вона веде вперед у цариш штернет-статистики за кшьистю хостiв на душу населення та за розмiром частки користувачiв 1нтернету щодо загальноï чисельностi населення. Найбшьш вiдомими брендами в цш краïнi е мобiльна телекомунiкацiйна компашя Nokia та операцiйна система з вщкритим кодом доступу Linux, яка висту-пае конкурентом всесвiтньо вщомо'1 операцiйноï системи Microsoft.
Втiм, як зауважуе Кастельс, сьогодш у зв'язку з глобалiзацiею бiльшiсть краш свггу втягнутi в цей процес шформатизаци i формування iнформацiональноï економiки. Зокрема, на його думку, «Япошя, 1спашя, Китай, Бразилiя, так само як Сполучеш Штати, е сьогоднi i будуть ще бiльшою мiрою в майбутньому шформащональними суспiльствами в тому сенс^ що ключовi процеси генерування знань, економiчноï продуктив— ностi, полиично'1/вшськово'1 потужностi i засобiв комунiкацiï вже глибоко трансформоваш iнформацiйною парадигмою i пов'язаш з глобальними мережами багатства, влади i символ1в, що працюють у межах такш ЛОПКИ» [2, 42].
Отже, поняття «шформацшне суспшьство» виражае iдею становлення нового соцiально-економiчного порядку, який приходить на змшу iндустрiальному суспiльству, i пов'язуеться з розгортанням шформа— цiйно-технологiчноï революцiï, поширюваноï на всi сфери соцiальноï i економiчноï дiяльностi. Попередш визначення нового типу суспiльства не були так чико прив'язанi до термша «шформащя»: вживалися назви «нове iндустрiальне суспшьство» (Р.Арон), «постiндустрiальне суспшьство» (Д.Белл), «технотронне суспшьство» (З.Бжезшський), «супершдуст-рiальне суспшьство» (Е.Тоффлер) та ш.
Усi цi пiдходи спиралися на положення, що людство послщовно проходить певнi стадп свого розвитку: вщ аграрного суспiльства до iндустрiального i далi до якоïсь новоï фази, яку можна умовно визначити як постiндустрiальне суспiльство. Отже, починаючи з середини 70-х рокiв XX столитя суспiльствознавцi iнтенсивно дослiджують ознаки, специфшу та вимiри нового суспшьства. Одшею з перших спроб охарактеризувати його специфiчнi риси було дослщження американського соцiолога Д.Белла, автора вiдомоï книги «Прихiд постiндустрiального суспшьства» (1973). На його думку, поняття постiндустрiального суспшьства мае п'ять таких вимiрiв, як визначають його специфiку:
— економiчний пiдроздiл, в якому вiдбуваeться переход вiд товаровиробляючо! до обслуговуючо! економши;
— подiл населення за родом занять — в новому суспiльствi маемо кшьюсне переважання професiйно-технiчного класу над шшими;
— виникае новий осьовий принцип, за якого провщна суспшьна роль належить теоретичному знанию як джерелу нововведень i полиичних формулювань;
— чiтко виражена орieнтацiя на майбутне — планування i контролювання технологiчного зростання;
— у сферi ухвалення рiшень — створення ново! «штелектуально! технологи» [12, 208].
Шзшше в роботi «Сощальш рамки шформацшного суспiльства» (1980) Д.Белл вирiзняe три ключовi аспекти постiндустрiального су— спiльства:
1) перехiд вiд iндустрiального до сервiсного суспiльства;
2) виршальне значення кодифiкованого теоретичного знання для здшснення технологiчних iнновацiй;
3) перетворення ново! «штелектуально! технологii» у ключовий шструмент системного аналiзу та теорп прийняття рiшень [6, 330].
Серед згаданих специфiчних рис нового сусшльства привертае увагу зроблений Беллом акцент на провщнш ролi теоретичного знання, в якому дослщник убачае причину майбутшх основоположних соцiальних змiн. Знання, звичайно, конче необхщне для будь-якого сусшльства. Тодi у чому ж полягае специфша його функцiонування в постiндустрiальному суспiльствi?
На це питання Белл вщповщае: «Те, що стае виршальним для органiзацii рiшень i спрямування змiн, так це центральне мшце теоретичного знання — першить теорп над емпiрieю i кодифшащя знання в абстрактну систему символiв, котрi, як i в будь-якш аксiоматичнiй системi, можуть використовуватися для висвилення багатьох вiдмiнних одна вщ одно! i рiзноманiтних дiлянок досвщу» [11, 214]. Йдеться про те, що теоретичш узагальнюючi принципи застосовуються до таких сфер дiяльностi, як ранiше були надбанням емпiричного досвщу, — до економши, технiчних винаходiв, полiтики, сфери прийняття рiшень та ш.
Втiм, слiд зазначити, що таке розумшня теоретичного знання ще не дае пщстав розглядати постiндустрiальне суспiльство як iнформацiйне. I хоча сам Белл у назвi свое! книги 1980 року [6] визнавав, що шфор — мацшне суспiльство — це фактично синошм постiндустрiального, в його позици не зовсiм чико визначено тi специфiчнi риси (пов'язан з новою роллю iнформацii), як й становлять фундамент iнформацiйного сусшльства.
Аналiзуючи специфiку постiндустрiального суспiльства, Белл стверд— жуе, що його розумшня постiндустрiального сусшльства стосуеться пере— ду^м змш у соцiальнiй структурi, тобто того способу, згщно з яким пере-
творюеться економша i трансформуеться система зайнятостi. Тому вш бшыне уваги прид1ляе р1зним пор1вняльним таблицям, як1 ПОказуЮТЬ, як змшюеться структура зайнятостi, якi новоявлен кiлькiснi параметри спо— вщають про наближення пост1ндустр1ального типу суспшьства. Вш на-вiть чiтко визначае часову точку переходу до ново! фази розвитку: 1956 рш, коли кшьисть «бших комiрцiв» (тобто працiвникiв вищо! квалiфiкацii) почала переважати кiлькiсть «сишх комiрцiв» (робiтникiв нижчого рiвня). Впм, саме такий пiдхiд, можливо, i став причиною того, що яисну специ— фiку постiндустрiального суспiльства не було виявлено належним чином.
Американський сощолог i футуролог Е.Тоффлер розробив кон— цепцш розвитку людсько! цившзацп у виглядi трьох хвиль — аграрно!, iндустрiальноi i суперiндустрiальноi. Сво! погляди вiн виклав у ^Mi «Третя хвиля», хоча в цшому його концепцiя представлена в трьох книгах: «футурошок» (1970), «Третя хвиля» (1980) i «Змiщення влади» (1990), як складають трилогiю. Основну увагу тут придшено переходу вiд шдуст— рiального типу суспiльства до постiндустрiального або «суперiндустрiаль-ного». За Тоффлером, iндустрiалiзм являе собою певний вид цившзацп зi сво!м особливим типом розвитку, ставленням до навколишнього середо— вища, способом життя, цiннiсними пршритетами та орiентирами. Вiн ха— рактеризуеться монолиною структурою, централiзацiею, одноманiтнiстю, монотонною працею, вiдчуженням людини i еколопчними бiдами. Тобто вищеозначенi характеристики сформували цившзащю iндустрiалiзму, по— значаючись не лише на сферi матерiального життя, а й на сферi свщо— мостi, духовних явищах суспiльства.
Цившзащя «третьо! хвилi», першi паростки яко! наводить Тоффлер у свош книз^ докорiнно вiдрiзняеться вiд капiталiзму пертду «шдуст-рiалiзму», основнi регулятивнi принципи якого не спрацьовують у першд переходу суспшьства до економ1ки самообслуговування. У попереднш першд niicTb взаемопов'язаних принцишв — стандартизащя, СИХрОШЗацм, централiзацiя, спецiалiзацiя, концентрацiя й максимiзацiя — програмува— ли поведiнку людей, цементували суспшьство на всiх рiвнях, починаючи з виробництва й закiнчуючи сферою им'!, дозвiлля, мiжособових стосункiв та ш. Проте поява ново! науковомштко! технологii, реорганiзацiя виробництва на основi впровадження новiтнiх досягнень науки й техшки привели в рух «третю хвилю» розвитку цившзацп, яка руйнуе вс шiсть прин— ципiв попередньо! економiки i змшюе !х на протилежнi. Вiдповiдно утво— рюеться бiльш рiзноманiтна реальнiсть, яка вимагае змш як вiд само! людини, так i вщ усiх суспiльних iнституцiй.
Як писав Е.Тоффлер в шшш працi, «все бшьшою мiрою люди уСБЩОМЛЮЮТЬ, що навколо нас формуеться нова культура. I справа не лише в комп'ютерах... Це новi установки стосовно пращ, стаи, нацп, дозвшля, авторитепв тощо» [7, 286]. Звiдси випливае, що перетворення у виробничо-економiчних та науково-техшчних сферах слiд описувати в контекст загальнокультурних змiн, якi перевизначають параметри функ-
цiонування нового суспiльства. Можна сказати, що суперiндустрiальне суспiльство характеризуеться новими сощокультурними настановами. Якщо, за висловом Тоффлера, технолопя «друго! хвилi» сприяла одно— манiтностi й унiфiкацii, то технолопя «третьо! хвилi» забезпечуе рiзно— маштшсть. Причому рiзноманiтнiсть виявляеться не лише в галузi еко— номiки, а й у сферi культури, психосфер^ в усiх пiдсистемах суспiльства.
Зрештою, постае проблема адекватного реагування на лавину змш, як супроводжують становлення нового типу цившзацп. Ще в попереднш сво!й працi «футурошок» Тоффлер досить гостро ставив питання про не— обхщшсть завчасного пристосування до тих змш, як вщбуваються в уих сферах суспiльства «друго! хвилЬ>. У наступнiй книзi вiн зазначае: «Щоб реконституювати демократiю в термшах Третьо! хвилi, нам слiд вщмови— тися вiд просякнутого страхом, але хибного розумшня, що бiльше розма!ття автоматично привносить бiльшу напруженiсть та конфлшт у суспшьство. Насправд1 Ж.., якщо ми матимемо вщповщш суспшьш правила поведiнки, розма!ття може сприяти надшнш i стабiльнiй цившзацп» [4, 373]. Небажання щось змшювати може спричинити лише загострення конфлшпв. Тому, на його думку, адекватною мае бути така вщповщь, яка забезпечувала б створення нових шституцш, чутливих до швидких змш, що весь час будуть кшьисно збшьшуватися.
Отже, головною ознакою суспшьства з новою економшою е зростан— ня рiзноманiтностi, яка зачiпае все: вщ способiв життя i вироблено! про— дукци до технологи та засобiв iнформацii. Зрештою, розма!ття е переду— мовою для виживання будь-яко! складно! системи. Нове розма!ття потре— буе бшьш виважених рiшень, а це означае, що бiзнесу, щоб бути усшшним, потрiбно все бiльше ведомостей i знання. Але прискорення змш також призводить до того, що все знання — про технологи, спожи— вачiв та iншi бiзнесовi чинники — стае нетривким, мшливим. Тобто запас знань, даних, навичок перебувае в сташ постшно! трансформаци: за— старiвання i поновлення. Отже, освиа i навчання перетворюються на центральш пiдвалини розвитку економiчноi ефективности Звiдси Тоффлер робить багатозначний висновок: «I сощальна справедливiсть, i сво— бода нинi чимраз дужче залежать вщ способу, в який кожне суспшьство вирiшуе три питання — освии, iнформацiйних технологiй (включно зi ЗМ1) та свободи самовираження» [5, 440]. I далi вш вказуе на значення цього питання для сфери пол^ики: «Зрештою, якщо сутшстю ново! еко— номiки виступае знання, то демократичний щеалсвободи самовираження мусить iз периферiйного питання обернутися на чшьний прiоритет полiтики» [5, 441].
Тоффлер звертае увагу передуем на економiчний чинник, що стиму— люе перехщ до свободи самовираження. Нова економша потребуе розви— нених людських якостей: здатност продукувати новi iдеi, фантазii, уяви, iнтуiцii, комушкабельност тощо. А цi якостi i становлять пiдГрунтя сво— боди самовираження. Тож, як зазначае Тоффлер, «боротьба за вшьне са-
мовираження, що колись належала до компетенци iнтелектуалiв, стае предметом зацiкавленостi всiх тих, хто волie економiчного поступу. Подiбно до адекватно! освiти та приступу до нових шформацшних за— собiв, свобода самовираження наразi е вже не пол^ичною примхою, а умовою конкурентоспроможност державно! економiки» [5, 443]. Тобто економiчна необхiднiсть створюе передумови для реалiзацii свободи.
В цшому позицiю Тоффлера можна оцiнити як певну спробу побачи— ти тенденцп розвитку, виходячи з запропоновано'! ним схеми накочуван— ня та взаемоди рiзних хвиль розвитку людсько! цившзацп. ПiдГрунтям для тако! трансформацii е змша парадигм, коли на мшце попереднiх принципiв функцiонування суспiльства приходять нов^ iз протилежним значенням. Такий шдхщ дае змогу Тоффлеру вбачити у тих змшах та складнощах, якими позначалося становлення шформацшного суспшьст— ва, не просто збiльшення непорозумшь чи збiльшення хаосу, а певну тен— денщю, яку потрiбно враховувати ^ вiдповiдно, приймати адекватнi р^ення.
Подальшi працi захiдних дослiдникiв, присвячеш аналiзу iнфор— мацiйного суспiльства, е бшьш Грунтовними i докладнiшими. Так, вщо— мий соцiолог i спещалют у галузi iнформацiйно-комунiкативних техно— логш М.Кастельс, основна праця якого мае назву «Зростання мережевого суспiльства» (1996), дае всебiчний аналiз попереднiх концепцш постiндустрiалiзму. Зокрема, аналiзуючи спiввiдношення мiж концепцieю постiндустрiалiзму (поданою Д.Беллом у його книз^ i специфiчними ри— сами шформацшного суспшьства, вiн робить щодо попередньо! концепцii деякi застереження i зауваження. Зокрема, такi: коли розроблялася теорiя постiндустрiального суспiльства, економша розвинутих кра!н свiту справдi спиралася на максимальне застосування знання та шформаци, але це все ще була економша iндустрiалiзму. Тому, на думку Кастельса, потрiбно перенести фокус аналiзу з постiндустрiалiзму на шфор-мацiоналiзм. Мовляв, суспiльство е «шформащональним» тому, що воно «органiзуe свою виробничу систему навколо принцишв максимiзацii про— дуктивностi, яка Грунтуеться на знанш, завдяки розвитку i поширенню шформацшних технологш, створюе передумови для !х використання (в першу чергу людськ ресурси i комунiкацiйну шфраструктуру)» [2, 202].
Кастельс навiть розрiзняe термiни «iнформацiйне суспiльство» i «шформащональне суспiльство», намагаючись цим пiдкреслити спе— цифшу того типу суспiльства, який прийшов на змшу iндустрiальному. Вш пише: «Я використовую термши «шформащональне суспшьство» 1 «iнформацiональна економiка» для того, щоб точшше охарактеризувати тепершш трансформацii, це, за певних мiркувань, випливае з того, що шформащя i знання важливi для наших суспшьств» [2, 43]. При цьому уточнюе, що шформащя i знання завжди вдагравали важливу роль в роз— витку суспшьства, навггь за доби Середньовiччя. Тому термiн «шформащональне» звертае увагу на «атрибут специфiчноi форми сощально!
оpганiзацil, в якш завдяки новим тexнологiчним умовам, що виникають у даний icтоpичний пepiод, гeнepування, обpобка i пepeдавання iнфоpмацiï етали фундаментальними джepeлами пpодуктивноcтi i влади» [2, 42].
Bтiм, це pозpiзнeння мабуть не e пpинциповим, оcкiльки в пpацяx, напиcаниx значно пiзнiшe, Каетелье не акцeнтуe на цьому pозpiзнeннi. Biн починаe говоpити пpо «мepeжeвe» cуcпiльcтво, де iнфоpмацiоналiзм та тexнологiчна peволюцiя дають новий iмпульc для ^вдально-ем — номiчного pозвитку. Тобто отала зpозумiлою eкономiчна база iнфоp— мацiйного cуcпiльcтва, i це дозволило говоpити пpо апецифшу ново! еко— номiки, яка включаe не лише iнфоpмацiйно-комунiкативну компоненту, а й cvkvnhíctb шших bhmípíb суспшьного життя).
Iншe зауваження Каcтeльcа cтоcуeтьcя визначення eкономiки iнфоp— мацiйного cуcпiльcтва, яку Белл xаpактepизував як економшу по^уг. На його думку, тepмiн «по€луги» e неоднозначним, i оxоплюe в€е, що не вxо— дить у иль^ке гоcподаpcтво, пpомиcловicть, будiвництво i комунальнi пiдпpиeмcтва. Тому економша по^уг не мicтить чiтко виpажeноï компо— ненти, в якiй можна було б убачити ознаку поcтiндуcтpiального cy— cпiльcтва.
M. Каcтeльc зазначаe щодо цього, що в iнфоpмацiйному cуcпiльcтвi виникаe нова тexнологiчна паpадигма, коли вiдбуваeтьcя пepexiд вiд lex— нологiï, яка викоpиcтовуe дeшeвi eнepгоpecуpcи, до тexнологiï, яка вико— pиcтовуe дешеву iнфоpмацiю. Пpичому це не пpоcто викоpиcтовуванe знання, а таке, що оpieнтованe на пpодукування нового знання. Тобто cтвоpюютьcя тexнологiï, пpизначeння якиx полягаe у пepepоблeннi cамоï iнфоpмацiï, а не в ïï заcтоcуваннi до якого^ тexнологiчного винаxоду.
Biдповiднe заcтepeжeння Каcтeльc pобить i щодо виникнення в поcтiндуcтpiальному cуcпiльcтвi ново! пpофeciональноï cтpуктуpи (пepeва— жання пpофeciйно-тexнiчного кла€у над 1ншими). Brn поcилаeтьcя на аналiзи дeякиx до^иниов, за якими одноча^о iз зpоcтанням пpофeciйно-тexнiчноï eлiти маeмо збшьшення кiлькоcтi нeпpофeciйниx помуг, якi не потpeбують виcокоï квалiфiкацiï пpацiвникiв. Тобто вiдбуваeтьcя cвоepiдна поляpизацiя cуcпiльcтва вна^^ок pозмивання cepeднього кла€у.
На вщмшу вiд Д.Белла, який намагав€я визначити новi абpиcи cоцiальноï cтpуктуpи поcтiндуcтpiального cуcпiльcтва, Каcтeльc cпиpаeтьcя на щею iнфоpмацiйно-тexнологiчноï паpадигми, яка даe змогу оcмиcлити cутнicть нинiшньоï тexнологiчноï тpанcфоpмацiï у ïï взаeмодiï з еко— номiкою i cоцiумом. Biн виpiзняe п'ять ключовиx eлeмeнтiв цieï паpадиг— ми, якi, pазом узятi, ^ановлять фундамент iнфоpмацiйного cуcпiльcтва.
Головна xаpактepиcтика новоï паpадигми полягаe в тому, що iнфоp— мацiя e ïï cиpовиною, пpичому cпeцифiкою цieï тexнологiï e те, що вона зоpieнтована на опpацювання cамоï iнфоpмацiï.
Дpуга pиcа новоï тexнологiï полягаe в ïï вceоxопноcтi. Bона пов'язана з тим, що iнфоpмацiя мicтитьcя в будь-якш дiяльноcтi людини, пpонизуe ви пpоцecи нашого iндивiдуального i колективного шнування.
Третю характеристику ново! шформацшно! технологи Кастельс уба— чае у мережевiй логiцi. Як з'ясувалося, морфолопя мережi найкращим чином пристосована до зростаючо! складностi взаемодш та непередбачу-ваних форм i способiв розвитку, коли вдаеться поеднати структуроване i неструктуроване.
Четверта особливiсть полягае в тому, що шформацшно-технолопчна парадигма Грунтуеться на гнучкосп, що дае змогу безперервно модифшу— вати i перегруповувати !! компоненти. Втiм, застерiгаe Кастельс, ця особ— ливiсть може бути як корисною, так i нести в собi репресивну тенденцш.
П'ята характеристика цiei технологiчноi революци — зростаюча кон— вергенцiя конкретних технологш у едину високоiнтегровану систему. Маемо посилення взаемоди мiж мшроелектронною i бiологiчною рево — люцiями.
В цшому iнформацiйно-технологiчна парадигма демонструе велику потужшсть i здатнiсть до вщкритосп, до постiйних модифiкацiй.
Хоча Кастельс цю технолопчну парадигму називае основою шфор — мацiйного суспiльства, вiн все ж не вважае, що це i е його ознака, особ— лившть його сощально! структури. Не юнуе единого взiрця iнфор — мацшного суспiльства, е лише певний тренд, певна сукупшсть характери — стик, як засвiдчують можливiсть входження в систему шфор-мацiоналiзму. Однак кожна кра!на може обрати сво! способи розвитку, як можуть вiдрiзнятися вiд шших моделей розвитку. Так само, як юнува— ло багато варiантiв кашталштично! економiки, мають iснувати рiзнi спо— соби входження в шформацшне суспшьство. Тобто iснуe багато рiзно — видiв iнформацiйного суспiльства. Саме такий висновок робить Кастельс у роботу присвяченш становленню фiнськоi моделi iнформацiйного суспшьства [3].
Кастельс стверджуе, що адекватно зрозумии iнформацiйне суспiльство можна лише в «плюралштичнш перспективi, яка зводить ра— зом культурну щентичшсть, глобальну мережу i багатовимiрну полiтику» [2, 48]. Багатовимiрнiсть i плюралiзм нового суспшьства дали шдставу деяким дослщникам порiвнювати iнформацiйне суспiльство з постмодер — ном, який якраз i виходить з плюралштичност як фокусу сучасного ос— мислення дшсность Втiм, дослщники, якi обстоюють iдею постiндуст-рiального суспiльства, здебiльшого мають за мету продовження i подаль— шу розбудову модерну i не е послщовними прихильниками постмодерну.
Зокрема, нiмецький фахiвець В.Вельш, роблячи таке порiвняння, за— значае, що навиь Д.Белл, засновник концепцп постiндустрiального суспiльства, не вважав розма!ття позитивним надбанням нового суспшь— ства. Так, хоча на думку останнього, на вщмшу вiд iндустрiального суспiльства, яке вiдзначалося своею монолишстю, постiндустрiальне суспiльство роздiляeться на три вщокремлеш сфери — економiку, полиику, культуру, все ж у цьому вш убачае не можливiсть для подаль— шого розвитку суспшьства, а джерело майбутшх потрясшь (про що, зок-
рема, йдеться у його книз1 — «КультурШ суперечносп каштшпзму»). Тому, на думку Велына, Белл е, швидше, «заангажованим плюралютом», анiж послiдовним постмодершстом, оскiльки визнае reTeporeHHicTb лише в сферi культури. Однак, як вважае Вельш, «це не просто культурна, а взагалi фундаментальна плюральнiсть мiж рiзними системами орiентацii та сферами оргашзаци» [8, 46].
Вiдомо, що першi спроби визначити специфiку шформацшного суспiльства були пов,язанi переважно з акцентуванням уваги на ролi iнформацiйно-технологiчноi компоненти в розвитку суспiльства. Однак для розбудови шформацшного суспшьства мають велике значення i соцiокультурнi передумови, як i дають змогу вщбутися новим еко— номiчним трансформацiям. За аналопею з веберiвським термiном «дух капiталiзму» Кастельс називае цi сощокультурш передумови «духом iнформацiоналiзму».
Нагадаемо, що в концепцп Вебера тим способом життя, який сприяв народженню капiталiзму i пiдтримував його, була «протестантська етика» (це, так би мовити, морально-етичний фундамент капiталiзму). Однак згодом така система цшностей зазнала певних трансформацш. Зокрема, суспiльство «масового споживання» навпаки культивувало гасло: «Спо-живати якомога бшыне». У шдсумку виник певний дисонанс м1ж регла— ментащею i дисциплiною на виробництвi i закликом бути максимально розкутим у сферi дозвiлля й споживання. Зрештою, наприкiнцi 1960-х рокiв виник рух «нових лiвих», який набув досить значного поширення майже в усьому свт.
Деякi захiднi соцiологи пов'язують появу цього явища з крахом сис— теми цiнностей «iндустрiального суспшьства», основу якоi становила система самообмежень, яка заохочувала дисциплшу, винагороджувала слух— нянiсть, пiдтримувала iерархiчну структуру суспшьства. Щодо неi Д.Белл зазначав, що в цей час зазнала краху система свггогляду, яка базувалася на цшностях «протестантськоi етики». «Протестантська етика та пури-танськ1 звича!, — писав в1н, — були тими кодексами, як1 шдкреслювали значення роботи, тверезосп, ощадливостi, сексуальних обмежень та всшяких заборон щодо життя. Вони визначали природу морально'1 по— ведшки i соцiальноi респектабельностi. Постмодершстську культуру 60-х рокiв, оскiльки вона називала себе «контркультурою», тлумачили як вик— лик протестантськш етищ, як таку, що сповщае про кшець пуританiзму i йде в останню атаку на буржуазнi цiнностi» [9, 55].
Кастельс теж намагаеться визначити те морально-етичне шдГрунтя ново'1 економiчноi системи, яке дае ш змогу функщонувати в якостi iнформацiйно-комунiкативноi парадигми. У «1нформацшнш добi» Кастельс зазначае, що «насправдi iснуе сшльний культурний код у рiзно— маштних облаштуваннях мережевого пiдприемства. Вiн складаеться з ба— гатьох культур, багатьох цшностей, багатьох проекпв, як приходять на думку i надають даш для вироблення стратегiй рiзних учасниив мереж,
змшюючись з таким же темпом, що й учасники мереж... Це справд1 куль— тура, але культура ефемерного, культура кожного стратепчного р^ення, радше клаптикова ковдра, зшита з досвщу й штереив, анiж хартiя прав i обов'язив» [2, 197]. На думку дослщника, це багатолика вiртуальна куль— тура, яку важко визначити однозначно.
Впм, у пiзнiших працях Кастельс дещо змшюе свою позицiю. Зокре— ма, в пращ «1нформацшне суспшьство та держава добробуту. Фшська модель» (2002), написаною ним разом з фшським ученим Пекка Х1манен (який видав 2001 року книгу шд назвою «Хакерiвська етика i дух шфор— мацiйноi доби»), вiн не тшьки погоджуеться з термiном останнього щодо «хакерiвськоi етики», але й присвячуе окремий параграф питанню зютав— лення «протестантсько! етики» i «хакерiвськоi етики», яку вш тепер вва— жае «духом мережевого суспшьства».
Втiм, зауважимо, що Кастельс i ранiше звертав увагу на роль молодi у розбудовi 1нтернету, а саме на т цiнностi свободи, iндивiдуальноi шно— вацп i пiдприeмництва, якi походили iз культури кампусiв 60-х роив ХХ ст. Цей потяг до свободи самовиявлення був яскраво виражений у наста— новах i гаслах представниив руху «нових лiвих», таких як: «Забороняеться будь-що забороняти!», «Вся влада уявИ» та ш. Згодом щ настанови ВТШИ-лися в положеннях «контркультури», яку Д.Белл вважав саме «культурою» постiндустрiального суспiльства.
На думку Кастельса, притаманний молодiжному руху дух гри, твор— чосп, iмпровiзацii став пiдГрунтям для формування шновацшного середо— вища, цiei серцевини розвитку й поширення шформацшного суспiльства, в якому головним джерелом росту продуктивной е шноващя. Зокрема, вiн зазначае, що «попри вир^альну роль вшськового фiнансування й ринкiв у стимулюванш розвитку електронно! промисловостi на раншх етапах, у пертд 1940—1960-Х рок1в, технолопчний розкв1т, який розгор— нувся на початку 1970-х, можна певною мiрою порiвняти з культурою свободи, шдивщуально! iнновацii й шдприемництва, що виросли з куль— тури американських кампуив 1960-х рокiв» [2, 29].
Отже, перед суспшьством шформацшно! доби постае завдання ПЩГО-товки людей ново! формацп, здатних до креативности здатних дiяти в умовах рiзноманiтностi, в умовах ситуацiй, що постшно змiнюються. Щодо цього Кастельс зазначае, що для подготовки iнноваторiв необхiдно мати освгчених людей, вгдповгдне фтансування та культуру тновацш. Отже, державi слщ потурбуватися про розвиток системи ушверситепв. Але це лише формальна передумова для подготовки освiчених людей. Потрiбно ще й змштовно перебудувати систему освiти.
На водмшу вiд попередньо! освiти доби iндустрiалiзму, яка вимагала мiцного засвоення певно! суми знань з тим, щоб вмии застосовувати !х на виробництв^ iнформацiональна економiка вимагае ново! парадигми освии. В iнформацiйному суспiльствi знання повсякденно змiнюeться. I справа не лише в появi комп'ютерiв та бiльш вiдкритого доступу спожи-
вачiв до шформаци. Йдеться про те, що в суспiльствi вiдбуваеться швидке застарiвання знань, традицiйнi навчальнi дисциплiни занепадають, на— томшть виникають новi галузi знання. Тому виникае необхiднiсть постшно оновлювати систему навчання. Головним стае питання: яким чином привчити студенпв до постшого навчання, передати !м своерiдну теорiю навчання?
1нший аспект ще! проблеми пов'язаний з тим, що маемо перебудува— ти i «невидиму» частину навчання, або за висловом Е.Тоффлера, «прихо — ваний курс навчання». Останнш наводить характеристики «вщкритого» i «прихованого» курсу навчання за добу iндустрiалiзму: «Органiзована на фабричний зразок, загальна освгта давала навички читати й писати, нав— чала початив арифметики, юторп та шших предметiв. Це був «вiдкритий курс навчання». Але шд ним лежав невидимий або «прихований курс навчання», що був набагато головшшим. Вш складався i таким зали— шаеться й тепер у бшьшосп iндустрiальних держав, з трьох курсiв: пунк— туальносп, вмiння пiдкорятися й умшня виконувати механiчну, одно — манiтну працю» [4, 35—36]. Тобто таким чином з молодих людей форму— вали податливу, керовану робочу силу.
Видатний американський фшософ Джон Д'ю! ще в 30-х роках мину-лого столггтя вщзначав недолши попередньо! школи: «Навчання — це пе— реймання того, що вже накопичено в книгах i в головах старших. Крiм того, знання вважаються статичними. Вони подаються як остаточний ре— зультат, при цьому мало уваги придшяеться шляхам !х виникнення чи змшам, як обов'язково з'являться в майбутньому» [12, 22]. Вщзначаючи вщмшносп мiж вимогами в традицiйнiй i новiй школi Д'ю! писав, що «насаджуванню згори там (в новш школi. — В.Л.) протиставляеться вира-ження i розвиток iндивiдуальностi, внутр^нш дисциплiнi — свобода дiй; навчанню за допомогою книг i вчителiв — навчання досвiдом...» [12, 22]. Зрештою, вш ставить наголос саме на необхщност культивувати у молодi свободу самовираження: «Ми повиннi вщмовитися вiд застосування гамiвних сорочок i кайданiв, якщо ми хочемо, щоб особи розвивали в собi зародки штелектуально! свободи, без яко! ми не матимемо впевно-ностi у справжньому i безперервному розвитковi» [12, 57].
Звичайно на той час таи заклики виглядали не тшьки незвично, але й несвоечасно. Дух iндустрiалiзму продовжував панувати до кшця 60-х роив ХХ столитя. Тому лише з появою постiндустрiальноi реальност новi пiдходи до навчання актуалiзувалися i постали на порядку денному. До того ж свобода в постiндустрiальному суспiльствi потребуе нового вимiру — вiдбуваеться перехiд вiд забезпечення формальних умов свободи (свободи слова та ш.) до змктовних !! характеристик (свободи самовира— ження, самоактуалiзацii тощо). Тобто мае значення здатшсть людей тво— рити, спроможность адекватно реагувати на п виклики, яи виникають в лош зростаючого рiзноманiття. Певною мiрою вiд цього залежить вижи— вання як окремих суспшьств, так i людства в цшому. Сама соцiокультур-
на та економiчна реальнiсть вимагае таких суб'екпв дiяльностi, якi мають навички працювати в умовах рiзноманiтностi.
Бшыне того, як зазначае Тоффлер, «чим ближче ПрОСуваетьСЯ суспiльство до надсимволiчноi економши, тим бiльше важить дозвiл на вельми широкий дiапазон розбiжностей та свобода самовираження. Що мщшше уряд придушуе або охолоджуе цей рясний i вшьний потiк iнфор — маци, даних та знання (включно з щеями, iнновацiями та навiть полггич — ними незбiжностями), то дужче вш уповiльнюe перехiд до ново! еко— номши» [5, 442]. Тобто стара бюрокрапя, яка звикла працювати в умовах одномаштносп, може стати на завадi становленню iнформацiйного суспiльства. (До реч^ М.Кастельс також зазначав, що «бюрокрапя — це ворог шновацп».)
При цьому велике значення мае доступ до шформацп, можливiсть ознайомлення людей з якомога ширшою базою даних. Маеться на уваз^ що зростання багатства залежить вщ того, що переважна кшьисть пращвникв виробництва мае бути здатною творити будь-що — вщ ескiзiв ново! продукци до ново! комп'ютерно! логiки, метафор, наукових знахщок i теорiй шзнання. Саме тому такого значення набувають пробле — ми осв1ти, !! перебудови. Як вже зазначалося, попередня система осв1ти була зорieнтована на формування дисциплшованого працiвника масового виробництва, здатного розв'язувати типовi виробничi завдання.
Натомшть освiта, що обслуговуватиме iнформацiйну економшу, мае бути спрямована на подготовку творчого працiвника, з розвиненою уявою i iнновацiйним пiдходом до поставлених завдань. (Звичайно, i в попе — реднш системi навчання були окремi педагоги, якi намагалися розбудити в учнях здатшсть творчо мислити, але, як правило, це — винятки, як не могли зламати загально! тенденци.) Саме в умовах шформацшного суспiльства нова парадигма освiти стае пршритетною, визначальною. Як зазначав щодо цього Тоффлер, «знаковим е те, що освиа являе собою пршритетну галузь не для самих лише батьив, учителiв i жменьки рефор-маторiв-освiтян, а й для розвинених секторiв бiзнесу, позаяк його лщери дедалi частiше визнають зв'язок мiж освiтою та глобальною конкурентос — проможшстю» [5, 441]. Тобто виникае новий альянс мiж iнтелектуалами i пщприемцями.
Отже, з одного боку, майбутня виробнича система потребуе все бшьш iндивiдуалiзованих, креативно налаштованих працiвникiв, а з шшого — людина одержуе могутш технiчнi засоби для формування складного, непере^чного само-образу особистостi, вщповщно до свое! власно! унiкальностi. Тобто самовиявлення, свобода самовираження ста— ють не лише бажаними, але й сощально та економiчно санкщонованими.
Слщ зазначити, що слово «хакер» тут не мае жодного стосунку до комп'ютерних злочинщв, а означае — як це й було спочатку — шдивщуу— ма, який бажае реалiзувати свою пристрасть до творчостк хакером рухае щея, здшснення яко! вiн вважае не лише важливим, але й таким, що при-
носить задоволення. Перелiчуючи тi риси, як характеризують хакерiвську культуру, Кастельс вщзначае передуем так1 з них як свободу — свободу творити, свободу вшьно користуватися уйма наявними знаннями, свободу поширювати щ знання на власний розсуд, у будь-який формi та через будь-який канал, що обираеться хакером. Як зазначае Кастельс, «ха-кер1вська культура у свош суп — це культура зближення людей та 1ХШХ машин у процес вiльноi взаемодп. Це культура технолопчно' творчостi, яка Грунтуеться на свободi, спiвробiтництвi, обопiльностi та неформальность [1, 48].
Звичайно, хакерiвська культура е неоднорщним явищем, в нiй iсну— ють субкультури, побудоваш на полiтичних принципах, а також на осо— бистому протеста Тобто частина з них вважае важливим обстоювати свободу слова в Добу шформаци, захищати сво' позицii вiд зазiхань урядiв та корпорацш. 1нпп хакери будують власну сощальну автономш на 1нтер-неп, борючись за збереження своеi свободи, проти можливого втручання влади, зокрема проти поглинаня сво'х Iнтернет-сервiс-провайдерiв кор— поративними 3MI. На перифери iiiei повстансько1 хакер1всько1 субкультури ¿снують «крекери» (вщ англ. «cracker» — злодш), як1 теж неоднорщщ за сво'м складом.
У чому суть цього протиставлення хакерiвськоi етики протес-тантськiй? Як зазначають Кастельс i Хiманен, iдея працi як обов'язку в протестантськiй етицi ставиться шд сумнiв iдеею пристрасного та творчо— го ставлення до своеi пращ в етищ хакерiв, створюючи опозищю мiж творцями iнформацii та шшими працiвниками [3, 186].
Зрештою, це означае, що шдивщуальщ iнтенцiйнi акти (свобода, ду— ховнiсть, вiдповiдальнiсть) не так явно контрастують iз сощально санкцiонованою поведiнкою, що «творча адаптащя» людини до плинно — го, мшливого соцiального порядку е необхiдною передумовою ^нування нового iнформацiйного суспiльства.
Впм, Кастельс намагаеться поставити проблему шакше i доводить iснування ширшого утворення — 1нтернет-культури, яка характеризуеться чотирирiвневою структурою (техномеритократична культура, хакерiвська культура, культура вiртуальних громад та шдприемницька культура). Як зазначае Кастельс, «разом вони утворюють щеологш свободи, яка поши— рена у свт 1нтернету» [1, 35]. Цi культурнi рiвнi розташованi в iерахiчно-му порядку i перебувають у певному сщввщношенш. Вершиною цiеi культурно' конструкцii е техномеритократична культура науково-техно — лопчно' елгти, що виникла головним чином у великш науцi та унiверси— тетському середовищь
Хакерiвська культура конкретизувала меритократш, посиливши внутрiшнi межi спiльноти тих, хто пройшов технолопчну iнiцiацiю, та зробивши ii незалежною вiд шнуючо' влади. Згодом розбудова 1нтер-нет-мережi сприяла формуванню громад он-лайн, як побудували своерiдне нове суспiльство. I нарешп, Iнтернет-пiдприемцi вiдкрили нову
«планету», заселену надзвичайними технолог1чними iнновацiями, новими формами суспшьного життя та самовизначальними шдивгдуумами.
Пiдсумовуючи сказане, Кастельс робить висновок, що «культура 1нтернету — це культура, побудована на технократичнш Bipi в прогрес людства завдяки технолопям, утверджена спiвтовариствами хакерiв, юну-вання яких визначаеться вiльною та вгдкритою технологiчною творчiстю, втiлена у вiртуальних мережах, спрямованих на створення нового сусшльства, та матерiалiзована у функщонуванш ново1 економ1ки пщприемцями, яких надихала можлив1сть отримання ПрибуТЮВ» [1, 59].
Л1тература:
1. Кастельс М. 1нтернет-галактика. М1ркування щодо 1нтернету, б1знесу i сусшльства. — К., 2007.
2. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. — М., 2000.
3. Кастельс М., Х1манен П. 1нформацшне суспшьство та держава добробуту. Фшська модель. — К., 2006.
4. Тоффлер Е. Третя хвиля. — К., 2000.
5. Тоффлер Е. Нова парадигма влади. Знання, багатство, сила — Акта, 2003.
6. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе. — М., 1986.
7. Тоффлер О. Раса, власть и культура // Там само.
8. Велып В. Наш постмодерний модерн. — К., 2004.
9. Bell D. The Cultural Contradictions of Capitalism. — L.,1976.
10. Берлш I. Чотири есе про свободу. — К., 1994.
11. Белл Д. Прихщ постiндустрiального сусшльства // Сучасна зарубiжна сощаль— на фiлософiя. Хрестомаия. — К., 1996.
12. Д'киДж. Досвщ i освиа. — TbBiB, 2003.
Виталий Лях. Информационное общество и поиски новой образовательной парадигмы.
Опираясь на разработки известных теоретиков информационного общества (Д.Белл, Э.Тоффлер, М.Кастельс, П.Химанен), автор исследует проблему поиска новой образовательной парадигмы. Общество информационной эпохи требует людей новой формации, способных действовать креативно в условиях разнообразия, в по— стоянно изменяющихся ситуациях. Для их подготовки следует из— менить не только формальные условия (как-то развитие системы университетов), но и перестроить систему образования содержательно. Скоротечность изменений на фоне возрастающего разнообразия требует постоянного обновления знаний и системы обучения. Каким образом научить студентов постоянно учиться? Как следует перестроить «невидимую» часть обучения, или «скрытый учебный Как помочь развить способность адекватно, то есть креативно и инновационно, реагировать на вызовы эпохи перемен? Автор очерчивает пространство поиска ответов на эти вопросы, привлекая понятия «дух информационализма», «информационно-технологическая парадигма», «хакерская культура», «хакерская этика», «идеоло — гия свободы».
Vitally Lyakh. Information Society and Searches for a New
Educational Paradigm.
The author examines the problem of a search of a new educational paradigm, basing on the ideas of theoreticians of information society (D.Bell, A.Toffler, M.Castells, P.Himanen). The information epoch society needs the persons of a innovative world outlook, which will be able to act creatively in the diversity conditions, under the constantly changeable situations. In order to develop an innovative worldview it is necessary to change not only the formal conditions (for example, development of the universities' system), but restructure the content of educational system. The constant changes and increasing variety require renovation of knowledge and the system of teaching. How to maintain a student motivation for a lifelong study? How to restructure an «invisible» side of teaching, or «hidden educational course»? How to help the students to develop their capacities sufficiently, so to become creative and innovative; to reply adequately on the challenge of the epoch? By answering these and other questions, the author uses such notions as «spirit of informationalism», «information and technological paradigm», «hackish culture», «hackish ethics», «ideology of freedom».
