CC BY
10
УДК 316.774:001.101
АнтонНа МАШТАЛЕР
1НФОРМАЦ1Я I ЗНАННЯ ЯК УМОВИ КРЕАТИВНО!' 1НФРАСТРУКТУРИ «СУСПШЬСТВА ЗНАНЬ»
В статт1 дослгджуетъся проблема «информация та «знання» в процес гх взаемодгг в контекст1 розвитку сучасног освти г ствер-дження «сустлъства знанъ». Анал1зуетъсяроль кожного з цих феномешв посттдустр1алъного сустлъства, показано гх значення у формуван-т сучасног ¡нтелектуалъног елти. Револющя в способах обробки, трансформацп та ретран-сляцп знанъ, яка пов'язана гз застосуванням нових ¡нформацтних технологт, зазначаетъся в статт1, суттево тдвищуе р1венъ освти, водночас ставлячи перед нею новг вимоги.
Ключовi слова: шформащя, знання, «сустлъство знанъ», субкулътура, ¡н-телектуалъна властстъ.
Важливе значення для розумшня сутност процеЫв, яю обумовлеш характером шформацшного суспшьства, мае розрiзнення понять «знання» та «шформащя». Сшввщношення «знання» та «шформащ!» можна виразити на-ступною формулою: шформащя - це знання м^с людина; шформащя - зна-кова оболонка знання. Знання виступае особистим набутком тих, хто знае. Отже, «шформащя не е здобутком конкретно! особи, вона однаково доступна вам, хоча можливост перетворити И на знання у кожного сво!» [7, 365], - вва-жае Л. А. Мжешина. З шшо! точки зору, вщмшшсть мiж шформащею i знанням полягае в наступному: знання виникають в результат мисленнево! дiяльностi людини, яка ставить мету сприймати, осмислювати, систематизувати й штер-претувати iнформацiю, тобто «сигнув» i впливiв з боку об'ектсв i предме-тiв оточуючого св^. Iнформацiя - це свого роду «сировина» для мисленнево! дiяльностi людини, яка «породжуе» знання. В епоху електронних носив шфор-мацiя набувае характеру величезних баз даних, яю мiстять повiдомлення про конкретнi факти, поди, характеристики тощо. Ця шформащя набувае «виду знання», вщчуженого вщ людини i перенесеного на вщокремлеш вiд нього
носп з тим, щоб «в потрiбний час використати його для одержання нового знання» [12, 6-7], - зазначае В.П. Колесов.
Таким чином, знання неввд'емш вщ свiдомостi людини i е продуктом штелектуально1 дiяльностi людини в проникненш 11 в сутшсть явищ, фактiв i подiй оточуючого свiту. Воно виникае в рiзних формах - як здогадка, осяяння або поступове формування думки, образу або опису властивостей предмеив оточуючого св^. В силу дискретностi конкретного знання у людей виникае потреба здшснити обмш знаннями, передати 1х iншим людям або зафiксувати сам факт того, що подiя або явище осмисленi i поясненi. Саме тд час обмiну, передачi або фжсаци знання виникае iнформацiя як форма шнування i збере-ження знання. Так, до виникнення писемност людина була не тiльки джерелом знання, але й носiем шформацп про накопиченi знання - як особистих, так i суспiльних [12, 7].
Розвиток писемност i поява перших вщокремлених вiд людини носпв шформацп зробили можливим гарантоване збереження i примноження знань. Стало можливим поди знання на «кодифжоване» знання, невщдшьне вiд людини; «експлiцитне» (явне) та «амплщитне» (неявне) знання;, «форма-лiзоване» та «неформалiзоване». Визначну роль в передачi кодифжовано-го знання мала книга - концентрований носш величезного об'ему i потоку шформацп [12, 7].
Великi можливостi для розвитку людського знання принесла револю-цiя в сферi носив шформаци, зокрема, завдяки появi електронних засобiв компактного зберiгання, передачi i обробки шформацп за допомогою цифрових технологш. Революцiя «в сферi носпв шформаци зробила iнформацiю важли-вим ресурсом розвитку суспшьства» [12, 8].
Дану проблему конкретизуе А.1. Ракитiн, виокремлюючи наступш понят-тя: «данi», «шформащя» та «знання». «Данi» - це результат мовно! фжсацн одиничного спостереження, експерименту, факту або ситуацп. Лопка взаемо-вiдносин «даних» i «знань» наступна: для того, щоб даш, якi мiстять в собi об'ективну iнформацiю, могли бути використанi людиною, вони повинш бути включенi в контекст знань i спiввiднесенi з ними, i тiльки в такому випадку вони можуть ефективно використовуватися як фактор дiяльностi або отри-мання ново1 iнформацil. Тiльки та шформащя, яка пройшла ряд перетворень i зафiксована в особливих символiчних знакових системах - мовах - може розглядатися як знання. «Знання», таким чином, не е ш предметом, ш про-цесом, але - системою вщносин, якi включають вiдносини мiж «знаками» i «позазнаковими» феноменами, «знаками» i «дiяльнiстю», мiж рiзноманiтни-ми «знаковими конструкцiями». Отже, знання можна розглядати як «концен-тровану, перевiрену логiкою, теорiею та емпiрiею, iнформацiю» [10, 49-50]. Проте за таких умов нова шформащя може бути засвоеною тшьки тод^ коли
вона без особливих складнощiв стввщноситься з загальноприйнятими уявлен-нями. Проте, шформащя не визнаеться як така в свош значимо ст для науки i культури, доки вона не перетворюеться на знання.
Особливо1 уваги заслуговуе розмежування «шформаци» та «знання» в контекст освiти, яке проводять захвдш мислителi. Так, на думку М. Кастель-са, «шформащя - це оргашзоваш i передаш данi» [4, 38]. М. Кастельс тдтри-муе визначення Д. Белла, згщно з яким «знання - це оргашзований комплекс опису факив або думок, якi надають виважене судження або експерименталь-ний результат, що передаеться в систематизованому виглядi засобом спшкуван-ня» [4, 38]. 1нформащя у спiввiдношеннi зi знанням, таким чином, е своерщ-ною «сировиною» для отримання знань. Вщтак iнформацiя постае як «знання» чи «повщомлення» в соцiальнiй формi в тш мiрi, в якiй вона використовуеться людиною i суспiльством.
Перетворення шформаци на знання по свош сут е складним процесом, який передбачае «оформлення» шформацп, перетворення фактичних даних, !х впровадження. Разом з тим шнуе також процес «iнформацiоналiзацil» знань, надання !м матерiального вимiру, оперативностi, що зумовлюе можливiсть отримання нових знань. Таким чином, виробництво знання грунтуеться на рефлексивнiй та критичнш практицi пiзнання i на перетворенш шформаци.
Разом з тим потрiбно враховувати, що сама шформащя е лише форма i спо-сiб iснування, збереження, передачi та обмiну знаннями. В силу чого можна стверджувати, що поява шформацшно-комушкацшних цифрових технологiй утворило передумови i зробило можливим перехiд суспiльства до тако1 стади розвитку, коли «значна i постiйно зростаюча доля суспшьного багатства утво-рюеться iнтелектом людини» [12, 8].
Перетворення «шформацп» в «знання» передбачае роботу штелекту, адже без обробки знання вона (шформащя) е лише «даними», як можуть виступа-ти навiть як «незнання». Рефлексивний характер суджень, якi необхщш для перетворення шформаци в знання, е чимось бшьшим, нiж просто емтрич-ним пiдтвердженням. Вiн передбачае володшня деякими критичними i теоре-тичними когнiтивними здiбностями, розвиток яких е завданням «суспiльства знання» та системи осв^и. Якщо людина може «загубитися» в напливi потокiв шформаци, то саме знання може швелювати таку небезпеку. Отже, iнформацiя не е щншстю сама по соб^ вона нею стае за умов активного використання.
Iнформацiя е дшсно «iнструментом» знання, але сама по собi вона не е знанням. Виникнувши з бажання обмiнюватися знаннями i роблячи бiльш ефективною !х передачу, iнформацiя залишаеться «формою» знань, точною i стабiлiзованою, iндексованою за часом i за користувачем. Тому шформащя е також потенцшним товаром, який купуеться i продаеться на ринку, еконо-мiка якого грунтуеться на раритетной. В той час знання, всупереч деяким
обмеженням (наприклад, оборонш секрети, традицiйнi форми езотеричних знань), по праву належить будь-якш людинi при здоровому глуздi, що 30bcîm не суперечить необхiдностi забезпечити захист штелектуально1 власностi [5, 35]. Надмiрна важливiсть, яка надаеться «шформаци» на противагу «знанням» показуе, насюльки глибокi змiни вiдбулися в нашому ставленнi до знання внаслiдок поширення моделей не iнтегрованого знання. 1нформащя, навiть якщо вона може бути «покращена» (наприклад, шляхом усунення завад або помилок при передачi), не обов'язково мае правильне осмислення. I доки в суспiльствi не вс будуть мати рiвнi можливостi в сферi освiти, у питаннях доступу до шформаци та ïï здорово!', критично!' ощнки, ïï аналiзу, сортуван-ня i включення в найбшьш цiкавiй ïï частинi в базу знань, шформащя буде залишатися тшьки множиною незрозумiлих повiдомлень. До того ж, надлишок iнформацiï не обов'язково веде до прирощення знань. «У суспiльствi знання кожна людина повинна... розвивати когнiтивнi здiбностi i критичний розум, щоб вiдрiзняти «корисну» шформащю вiд безкорисноï. Але i корисш знання не завжди безпосередньо i негайно реалiзуються в економiцi класичного знання, позаяк «гуманiстичнi» знання i «наукови» знання пiдкоряються рiзноманiт-ним стратепям використання iнформацiï» [5, 36], - зазначаеться у доповвд ЮНЕСКО «До суспшьств знань».
Таким чином, знання мае двi особливi властивостк воно не е об'ектом конкуренци, доки захищене правами на штелектуальну власнiсть, i не мае винятковост. Ця властивiсть знання свiдчить про те, що його використання одшею людиною не чинить перешкод його використанню iншими людьми. Щойно знання стають суспiльним здобутком, вони перетворюються на суспiльне благо, яким вс можуть користуватися вiльно. На вiдмiну вiд шфор-мацiï, яка здобувае тшьки тодi цiннiсть, коли вона е новою i маловщомою, знання щнш тодi, коли вони суспшьно значимi, довговiчнi, адже вони примно-жуються та поглиблюються з плином часу тшьки в тому раз^ якщо вони вiдомi i спшьно використовуються. Знання не тiльки не може розглядатися як товар, що тдлягае комерцiалiзацiï поряд з шшими, але i цiнностi воно набувае тшьки у випадку його спшьного використання.
Зазначимо, що в такому контекст нового значення набувають слова Д. Белла про те, що «кожне суспшьство функщонувало на основi знання, але тiльки у другш половинi ХХ столiття вщбулося злиття науки та iнженерiï, яю змши-ли саму сутнiсть технологи» [2, 331]. Остання обставина, на думку мислите-ля, зробила основним шструментом управлiння «iнтелектуальну технологiю», яка замшила «машинну технологiю» (котра була на службi в iндустрiальному суспшьств^. Вiдтак, знання включаються в економiчну сферу, стають умовою виробництва: «Традицшш фактори виробництва - природнi ресурси, робо-ча сила i каттал - не зникли, але набули другорядного значення. Ui ресурси
можна отримати, до того ж без особливих проблем, якщо наявш необхвдш знання» [3, 95], - констатуе П. Друкер.
Зазначимо, що наслщками переходу знань у ранг суспшьних рушпв стають, по-перше, поява нових критерив сощально1 стратифжаци, вагомим серед яких стае профеая, а, по-друге, змiна статусу науки i технiки, якi вщте-пер стають «щеолопями» (Ю. Габермас). В межах дано1 парадигми зрозумiлим е поняття «третя хвиля» - тд яким фактично i розумiеться постiндустрiальне суспiльство, що характеризуеться превалюванням «бших комiрцiв» над «сиш-ми комiрцями» (Е. Тоффлер). Тобто працiвникiв штелектуально1 працi («сфери послуг») над пращвниками виробничо1 сфери.
Революцiя в способах обробки, трансформаци та ретрансляци знань, яка пов'язана iз застосуванням нових шформацшних технологiй, суттево пiдвищуе ранг осв^и, водночас ставлячи перед нею новi вимоги, пов'язанi з потужшс-тю iнформацiйного впливу на суспшьство. Оскiльки вiдтепер всi рiвнi життя суспшьства опираються на iнформацiю та на техшчш (передусiм електроннi) засоби И використання i трансляцп, основною вимогою до осв^и стае тдви-щення власно1 технологiчностi та наукоемноси.
Разом з тим роль осв^и у «суспiльствi знань» не обмежуеться здобуванням знань чи навикiв, бшьше того - це не е основним завданням освiтнiх установ. Власне, знання в шформацшному суспiльствi е доступними, а обмiн шформа-щею, який е суттевою рисою постiндустрiального суспiльства, - вiдкритим. Вiдповiдно, проблема сучасно1 освiти - не надати знання, а навчити !х отри-мувати. Точнiше - орiентуватися в шформацшних потоках, якими перенасиче-не життя сучасного iндивiда. 1х неосяжна кшьюсть приводить до вiдсутностi «монополи на смисл» (А. Турен) та до поступово1 втрати рацiонального контролю над сощальним середовищем. А це, в свою чергу, робить саму осв^ проблематичною. Вона е наслщком саме збiльшення iнформацiйних потоюв i вiдсутностi мiж ними единого змютовного знаменника.
Що маеться на увазi? В першу чергу те, що вплив нов^шх iнформацiй-них технологш (1нтернет) на сучасну культуру «вбудовуе» такi властивостi, як «штерактившсть» та «iндивiдуальнiсть» вже «чисто» технолопчно. Елек-тронний формат вже за своею природою передбачае прояв творчо1 активнос-тi. «Вiртуальне» мистецтво, «мережна» лiтература, практика спiлкування в мережi - все це, навiть якщо не брати до уваги величезний шформацшний потенщал 1нтернету, свiдчить про новi форми креативно1 активностi i форму-вання особистостi нового типу, досить далеко1 вiд «людини маси», яка домi-нуе в iндустрiальному суспiльствi. Але практика показуе, що цей потенщал не завжди забезпечуе новi структури соцiальноl комунiкацil. В новш iнформацiй-нiй культурi, так само, як i в будь-якому сощальному органiзмi (i в тому, де була народжена «масова культура»), виокремлюються власш страти, якi стають
потенцiйними виробниками i споживачами або масово!, або ел^арно! продукций однаково представлено! в цифровому формат [6, 22].
У вiртуальних спшьнотах намiчаeться формування двох дуже рiзних популяцiй: меншост, «жителiв», «електронного селища», i «бродячого натов-пу» [4, 343]. Якщо для перших мова комп'ютерно! комушкаци е новим засо-бом, який передбачае неформальшсть, спонтаннiсть та аношмшсть, стимулюе новi форми активностi, то для других, наприклад, e-mail являе собою форму повернення писемност, «типографського» мислення i вiдновлення «констру-йованого ращонального дискурсу», - зазначае М. Кастельс [4, 344].
Необхщно також враховувати, що комп 'ютерна комушкащя специфiчна, вона переважно призначена для освiченоl та економiчно забезпечено! части-ни населення найбiльш розвинених краш, частiше всього, у великих метро-полiях, яка в «глобальному масштабi виступае в якостi елiти» [4, 340]. Це та частина суспшьства, котра проявляе вмшня вибирати сво! мультиспрямова-нi ланки комушкаци i виявляе глибокий iнтерес до використання мультиме-дiа для доступу до шформаци, пол^ично! дiяльностi i осв^и. Подiбнi елiти утворюють свою власну спiльноту, формуючи символiчнi замкненi общини, i визначають свою спiльноту як просторово обмежену «мiжособистiсну мережну субкультуру» [4, 341]. Саме простiр шформацшних потокiв, який складаеть-ся iз персональних мiкромереж, утворених елiтою, е тим джерелом, звщки через глобальну множину взаемодiй в просторi потоюв И iнтереси передаються у функщональш макромережi. В цьому i полягае вщмшшсть iнформацiйних потокiв, якi обумовлюють новi вимоги до системи сучасно! освiти.
«Вiдмiннiсть» у сво!х численних проявах стае основною ознакою сучасного шформацшного суспiльства. Однак саме множиншсть iнформацiйних «полiв» та вмiння адаптуватися до кожного з них приводить до невизначеност. Тому сьогоднi вимоги до осв^и, якi на перший погляд можуть мати сенс екзистен-цiйний, насправдi е здебiльшого прагматичними i рацiональними. Тiльки з !х дотриманням можливий некризовий стан освiти в iнформацiйному суспiльствi.
Але для того, щоб навчити орiентуватися в численних шформацшних потоках, осв^ня база повинна бути спрямована на «ушверсальшсть». Така щея видаеться класичною - вона закладена епохою Модерну, i, здавалося б, передбачае класичнi просв^ницью принципи, якi пристосовуються до нових умов, в яких «постiндустрiальне суспшьство ототожнюе себе з суспiльством знань» [8, 47]. Але на даному етат йдеться не про «абстрактний розум» i не про «абстрактного iндивiда», якими вони постають у Просв^нищш. Йдеться про штелект, який по сутi сво!й е практичним, i, що особливо важливо, - дина-мiчним, вiн е творчим, проте спрямованим на задоволення певних iнтересiв. Вiдтак, з'являеться «суспшьство штелекту», в якому «володiння шформащею досить важливе для соцiальних систем, сощальних груп i iндивiдiв, але бiльшi
переваги отримують tî суб'екти, яю продукують iнтелектуальнi потоки i керу-ють ними» [8, 47], - зазначае О.Г. Михайлова.
Необхiдно враховувати, що постiндустрiальне суспiльство характеризу-еться високим рiвнем економiчних вiдносин, або «економiзащею» всiх сфер життя. Тому цшком зрозумiло, що iнформацiя е «катталом», i, як зауважив Т. Стоуньер, «нащональш iнформацiйнi ресурси визначають економiку i багат-ство краши» [11, 394]. Вiдтак, на особистшному рiвнi капiталом стае iнтелект як запорука вмшня володiти iнформацiею. В даному аспектi зазначимо, що штелект як капiтал - це знання в якост самостiйноï сутностi, з якою мож-на здiйснювати рiзнi операцiï: передавати вiд однiеï особи до шшо].', збер^а-ти, продавати, купувати, знищувати тощо. Знання навчилися вимiряти, вщо-кремлювати вiд того, що називаеться шформащею, кодифiкувати, подавати у формалiзованому виглядi. При цьому виникло поняття « особистiсного знання». Це особистшне знання неможливо вщокремити вiд його носiя, вiд людини або колективу, яка (який) ним володiе. В шформацшну епоху вщбуваеться кон-центрацiя виробництва знання, яке створюеться вченими-професiоналами. Отже, на знання е попит, в силу чого виникають економiчнi, зокрема, ринковi вщносини [12, 35]. Тобто знання як результат iнтелектуальноï дiяльностi стае катталом. Саме така специфжа iнформацiйного суспшьства актуалiзуе тему освiти.
В даному контекст зазначимо, що сьогоднi умовою й ознакою устшнос-Ti розвинутих краïн е розвиток науковоï шфраструктури, завдяки якiй виникае можливють пiдтримки наукового потенцiалу. Його тдтримка вимагае довготривалих i значних затрат на розвиток осв^и i науки, головним чином на розвиток людини та ïï креативних здiбностей, на розвиток людських ресурсiв. На вiдмiну вiд iнших товарiв збiльшення виробництва, тобто «тиражування» яких можна автоматизувати, звiвши до мiнiмуму участь людини, виробити знання без людини неможливо, а передача i можлившть використання цього знання iншими людьми - питання не тиражування i продажу, а умов доступу. Тиражувати можна лише «матерiальнi носи знання, точшше, носи iнформацiï про вiдчужене знання, причому витрати такого котювання дуже малЬ> [12, 10]. Знання, за деякими виключеннями, за своею природою е сустльним (публiч-ним) благом, тобто доступне всiм. Споживання такого блага одшею людиною (наприклад, прочитання книги або прослуховування музики) не виключае його споживання iншими людьми, не веде до зникнення знання. Однак значш зовнiшнi ефекти знання можуть виступати причиною обмеження доступу шших людей до знання з метою змусити ïx компенсувати творцю знання, понесет ним витрати або збшьшити його дохщ. Це досягаеться за допомогою норм новоï галузi права - «права iнтелектуальноï власностi» [12, 10]. Тобто штучно утворюваноï рiдкостi (унiкальностi), завдяки якш власне й утворюеть-
ся нове середовище не лише людського буття, але й новий простр для розвитку освiти («освiтнiй простiр»). Важливим аспектом розумiння сутностi освiти в шформацшному суспiльствi полягае в тому, що вона спрямована не стшьки на засвоення знань, скiльки на можливост управлiння ними. Адже, сучасна освь та розгортаеться в сощальному просторi i включае в себе нетрадицшш фор-ми осв^ньо! практики. Будь-яю процеси, якi спрямованi на осв^ суб'екта, набувають статусу осв^шх. Йдеться про переосмислення парадигми сучасно! осв^и в межах соцiальних трансформацш, якi зумовлюють формування нових осв^шх концепцiй та практик.
Iнформатизацiя осв^и приводить до того, що необхщним стае визначен-ня пiдrрунтя ново! моделi освiти, розумiння фундаментальних понять, перш за все суб'екта осв^и, адже «суспшьство шформацшних технологш, або, як його називають, постiндустрiальне суспшьство, на вiдмiну вiд iндустрiального суспшьства юнця Х1Х - середини ХХ ст., значно в бшьшш мiрi зацiкавлене в тому, щоб його громадяни були здатними самостiйно, активно дiяти, приймати рiшення, вмiло адаптуватися до мiнливих умов життя» [9, 13]. Це мае пряме вщношення до ел^и iнформацiйного суспiльства, тобто тих, хто мае доступ до шформацшних ресурЫв. Простором !! перебування стае глобальний цифровий простiр, а саме цей факт визначае культурну ушверсальшсть цiе! субкультури, нацiлено! на «ушфшащю символiчного оточення» [4, 345].
Таким чином, сучасне буття людини i суспшьства обумовлене юнуванням шформацшного суспiльства. Свiт iнформацi!, новий простр смислiв, iдей, в якому людина i суспiльство повиннi жити i дiяти, постае особливим свiтом, св^ом знання, завдяки якому соцiум розвиваеться за особливими законами. Цей св^ - новий простр буття, який став фактом входження людства в шфор-мацшну еру свого розвитку.
Лггература:
1. Бауман З. Индивидуализированное общество /Пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева. - М.: Логос, 2005. - 390 с.
2. Белл Д. Информация и телекомуникация в постиндустриальном обществе // Новая технократическая волна на западе. - М.: Прогресс, 1986. - С. 330-342.
3. Друкер П. Посткапиталистическое общество. Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология /Под. ред.В.Л. Иноземцева. - М.: Academia, 1999.
- С. 72 - 100.
4. Кастельс М. Информационная епоха: экономика, общество и культура. - М.: ГУВШЭ, 2000. - 608 с.
5. К обществам знания. Всемирный доклад ЮНЕСКО. - Изд-во ЮНЕСКО, 2005.
- 240 с.
6. Костина А.В. Национальная культура - этническая культура - массовая культура: «Баланс интересов» в современном обществе. - М.: Книжный дом «ЛИ-БРОКОМ», 2009. - 216 с.
7. Микешина Л.А. Философия науки: современная эпистемология. Научное знание в динамике культуры. Методология научного исследования: учебное пособие. - М.: Прогресс-Традиция: МПСИ: Флинта, 2005. - 464 с.
8. Михайлова Е.Г. Интеллектуальная элита в матрице современных цивилизационных изменений: Монография / Е.Г. Михайлова; Х.: Изд-во НУА, 2007. - 238 с.
9. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования /Е.С. Полат, М.Ю. Бухаркина, М.В.Моисеева, А.Е.Петрова. - М.: Академия, 2002. - 272 с.
10. Ракитов А.И. Информация. Наука, технология в глобальних исторических измерениях. - М.: ИНИОН РАН, 1988. - 246 с.
11. Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндустриальной экономики // Новая технократическая волна на Западе. - М., 1986. - С. 392-409.
12. Экономика знаний: Коллективная монография. / Отв. ред. д-р экон. наук., проф. Колесов В.П. - М.: ИНФРА-М, 2008. - 432 с.
Антонина Машталер. Информация и знание как условия креативной инфраструктуры «общества знаний».
В статье исследуется проблема «информации» и «знания» в процессе их взаимодействия в контексте развития современного образования и утверждения «общества знания». Анализируется роль каждого из этих феноменов постиндустриального общества, показано их значение в формировании современной интеллектуальной элиты. Революция в способах обработки, трансформации и ретрасляции знаний, которая связана с использованием новых информационных технологий, отмечено в статье, существенно поднимает уровень образования, одновременно ставя перед ним новые требования.
Ключевые слова: информация, знания, «общество знаний», субкультура, интеллектуальная собственность.
Antonina Mashtaler. Information and Knowledge as Conditions of Creative Society Infrastructure.
The article examines the problem of information and knowledge in the process of their interaction in the context of development of contemporary education and establishing of «knowledge-based society». The role of each of these phenomena of post-industrial society is analyzed and their importance in forming of contempo-
rary intellectual elite is shown. Revolution in the way of processing, transformation and retransmission of knowledge that is associated with the use of new information technologies, significantly increases the level of education while placing it in front of new requirements.
Keywords: information, knowledge, «knowledge's society», subculture, intellectual property.
