CC BY
57
УДК: 619: 616. 98. 619: 615
Маслянко Р.П., д.б.н., професор Куртяк Б.М., д.в.н., ст. викладач Божик Л.Я., к.в.н., асистент © Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З.Гжицького
1МУНОТРОПН1 ПРЕПАРАТИ ПРИ ШФЕКЦ1ЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ТВАРИН
У статт1 представлено аналтичний огляд лтератури, присеячений ролг ¡мунотропних препарат1е при тфекщйних захеорюеаннях теарин.
Ключовi слова: ¡мунотропш препарати, тфекцп, теарини
1мунотропш препарати (1П) - це лжарсью засоби, яю корегують процеси iмунiтету в органiзмi людини i тварини при захворюваннях рiзного походження. У клiнiчнiй практищ 1П розподiляють на 3 основш групи: iмуностимулятори, iмуносупресори та iмуномодулятори. Першi пiдвищують захиснi властивостi оргашзму, другi - пригнiчують у разi потреби, а третi - проявляють рiзноспрямовану дiю на iмунну систему: тдвищують заниженi або знижують пщвищеш показники iмунiтету. Отже, за дieю на iмунну систему 1П уах трьох груп мають важливе значення в клiнiчнiй практицi, але найчастше застосовуються першi двi групи лжарських засобiв, особливо iмуностимулятори [14, 20].
Згщно сучасних даних будь-яка речовина, що виявляе певну дiю на оргашзм тварини чи людини в юнцевому рахунку буде впливати на iмунну систему, наприклад, мiкроелементи чи в^амши та iн. Також очевидно, що юнують i повиннi бути препарати з переважаючою дiею на iмунну систему. В цьому зв'язку, умовно, iмунотерапiю можна роздiлити на екстраiмунну та власне iмунну тератю. У першому випадку застосовуеться комплекс дш, спрямованих на недопущення причин iмунодефiциту, та комплекс препаратiв, яю здатнi полiпшити загальний стан оргашзму, його неспецифiчну резистентнiсть. У другому випадку комплекс дш i препараив застосовуються переважно з метою полшшення функци само! iмунноl системи. По сут^ таке роздiлення умовне. Зовам очевидно, що препарати, дiя яких спрямована на полiпшення загального стану оргашзму: м^оелементи, вiтамiни, адаптогени та ш. будуть впливати на кл^ини iмунноl системи. Очевидно також, що препарати, яю дiють переважно на iмунну систему, будуть впливати прямо або опосередковано на iншi органи або тканини оргашзму [1, 2, 10].
Екстраiмунна iмунотерапiя мае на мет зниження антигенного навантаження на оргашзм, наприклад, л^вання хронiчних вогнищ iнфекцiй, проведення антибактерiальноl терапи з одночасним використанням лакто- i бiфiдубактерину та методiв специфiчноl iмунотерапil (правцевий чи
© Маслянко Р.П., Куртяк Б.М., Божик Л.Я., 2010
146
стафшококовий анатоксин, антифагш i ш.), проведення специфiчноI десенсибЫзаци (специфiчна iмунотерапiя), а також неспецифiчнi гшосенсибшзаци препаратами iмуноглобулiнiв, пентоксилу, застосування мжроелеменив, вiтамiнiв тощо. Екстраiмунна тератя полягае у призначеннi комплексу неспецифiчних заходiв i дiй, спрямованих на полшшення загального стану органiзму, обмiну речовин i захисних функцiй в цшому. II принцип можна позначити, перефразувавши вiдоме прислiв'я: «У здоровому тЫ - здорова iмунна система». Видшення цього неспецифiчного комплексу дш у самостiйний роздiл iмунотерапи робиться лише з одшею метою - зобов'язати лшаря перед призначенням специфiчного лiкування спробувати вияснити причину iмунноI недостатностi у даного пацiента, можливють II вилучення без допомоги сильнодшчих засобiв i розробити комплексне л^вання, яке при необхiдностi буде складатися як з екстраiмунноI, так i з властиво iмунотерапи.
Усi компоненти iмунноI системи, як i будь-яка шша ознака органiзму, генетично детермшоваш. Однак 1х експресiя залежить у значнш мiрi вiд того антигенного мжрооточенння, в якому знаходиться даний оргашзм. У зв'язку з цим, шнуючий в органiзмi рiвень функщонування iмунноI системи е результатом взаемоди допомiжних (моноцитiв, макрофагiв i дендритних клiтин) та iмунокомпетентних клiтин (Т- i В-лiмфоцитiв) з постiйним нагромадженням антигенiв, що надходять у його внутршне середовище [4, 8, 12]. Ц антигени е рушiйною силою розвитку iмунiтету, виконуючи роль першого поштовху. Надалi iмунна вiдповiдь може розвиватися вщносно незалежно вiд впливу антигену: долучаеться до реакцп другий пакет регуляторiв iмунноI системи - цитоюшв, вiд яких у значнш, якщо не вирiшальнiй мiрi, залежить активащя, пролiферацiя та диференцiацiя iмунокомпетентних клiтин [8, 11]. Особливо виражено це можна прослiдкувати на моделi центрально1 клiтини iмунноI системи Т-гелпера. За ди антигена та цитоюшв - передуам iнтерферону у (1ФН-у) та iнтерлейкiну 12 (1Л-12), а також трансформуючого фактора росту (ТФР) Т-гемперна кл^ина диференцiюеться в Т-гелпер 1, а за ди 1Л-4-у Т-гелпер 2. Вщ цитокiнiв, якi синтезуються цими субпопуляцiями Т-клiтин i макрофапв, залежить розвиток усiх iмунологiчних реакцш:
а) вiд 1ФН- у i ТФР - лiмфокiнопосередкована клiтинна та антитшо -залежна клiтинна цитотоксичшсть, внутрiшньоклiтинний кiлiнг i фагоцитоз;
б) вщ 1Л - 4, 5, 10, 2 - процес антитшоутворення;
в) вiд 1Л - 3, 4, 10 - вившьнення медiаторiв iз тучних клiтин i базофЫв [14]. Очевидно, що практично вс природнi речовини, що мають властивють дiяти на iмунiтет, можна роздшити на екзогеннi та ендогеннi. Переважаюча бiльшiсть перших - це речовини мжробного походження в основному бактершного, вiрусного та грибкового. Вiдомi також препарати рослинного походження. Речовини ендогенного походження у зв'язку iз iсторiею 1х появи можна роздiлити на двi групи: на iмунорегуляторнi пептиди i на цитокiни. Першi е екстрактом iз органiв iмунноI системи (тимусу, юсткового мозку, бурси фабрищуса у птахiв, лiмфовузлiв i селезшки) або продуктами 1х життедiяльностi. Препарати тимусу можуть мiстити його гормоноподiбнi
147
речовини [18]. Пщ другими розумшть усю сукупшсть бюлопчно активних бiлкiв, якi продукуються лiмфоцитами та макрофагами: iнтерлейкiни, монокiни, штерферони. В iмунотерапil вони використовуються у виглядi рекомбiнантних препаратiв [14].
У перюдичних наукових виданнях постiйно з'являються новi iнформативнi данi за наявност у того чи iншого препарату iмунотропних властивостей. Ця iнформацiя мае щншсть, але не може бути основною для вщнесення дано! речовини (препарату) до класу iмунотропних лжарських засобiв. Для цього потрiбно, щоб дана речовина пройшла доклiнiчне випробування вiдповiдно до методичних рекомендацiй, затверджених Державним комiтетом ветеринарно! медицини МАПУ та МОЗ Укра!ни, першу та другу фази клЫчно! апробаци як 1П i отримала дозвiл Державного фармаколопчного комiтету на його застосування в якостi 1П за вщповщними показниками.
Найбшьшо! ефективностi вiд проведення iмунотерапil слiд очiкувати при вторинних (набутих) iмунодефiцитах, якi у 85-90% випадюв проявляються у виглядi iнфекцiйного синдрому. Набутий iмунодефiцит е результатом порушень iмунiтету, яю виникають у тварин чи людини через певний промiжок часу пiсля народження та розвиток яких зв'язаний з дiею на оргашзм рiзних ушкоджуючих факторiв. В цьому зв'язку важливою дiею в тактищ лiкаря е встановлення причини формування iмунодефiциту та спроби цю причину як можна швидше лквщувати [1, 3, 5, 9, 13, 17, 19].
Головним завданням iмунноl системи е захист органiзму вщ чужорiдних агентiв як екзогенно!, так й ендогенно! природи. У цьому захист беруть участь такi основш механiзми iмунiтету: фагоцитоз, система комплементу, кл^инна та гуморальна ланка iмунiтету. Вiдповiдно до цього набутий iмунодефiцитний стан може бути зв'язаний з порушенням кожного з цих компонент захисних механiзмiв. Завдання клiнiко-iмунологiчного обстеження полягае в щентифжаци порушено! ланки iмунiтету з метою проведення обгрунтовано! iмунотерапil.
Головною мiшенню ди препараив мiкробного походження служать клiтини моноцитарно-макрофагально! системи, природним завданням яких е видшення збудника хвороби з оргашзму. Вони посилюють функцiональну активнiсть цих кл^ин, стимулюючи фагоцитоз i мшроцидшсть. Паралельно i цим вiдбуваеться активащя цитотоксично! функци макрофагiв, що проявляеться !х здатнiстю руйнувати in vivo чужорщш агенти, в тому чит генетично трансформованi клiтини власного оргашзму. Активоваш макрофаги та дендритнi кл^ини починають синтезувати ряд цитокiнiв: 1Л-1, 1Л-3, ТФР колонiестимулювальний фактор та ш. Наслiдком цього е активащя як кл^инного так i гуморального iмунiтету [7, 22].
Природною мшенню для ди препаратiв тимусного та юстково-мозкового походження е вiдповiдно Т- i В^мфоцити. В результатi посилюються !х пролiферацiя та диференцiацiя. В першому випадку це проявляеться iндукцiею синтезу Т-клiтинами цитокiнiв i посиленням !х цитотоксичних властивостей, i другому випадку - посилення синтезу антитш. Вираженою здатнiстю виявляти
148
стимулювальну дш на Т-систему володie левамiзол, який можна вщнести до групи тимологiчних засобiв. Bîh е iндуктором 1Л-2, тому володie здатнiстю стимулювати систему Т-кл^ин. 1Л-2 е ключовою ланкою, що визначае розвиток iмунноï реакци. Вш продукуеться Т-гелперами у вiдповiдь на антигенну стимуляцiю. Синтезований 1Л-2 ди на Т-лiмфоцити, посилюючи ïx пролiферацiю та наступний синтез 1Л-2. Вш спрямовано впливае на рiст, диференщащю та активацiю Т- i В^мфоцмиив, моноцитiв, макрофагiв i дендритних кл^ин. Вiд його присутностi залежить розвиток цитотоксичноï активностi натуральних кiлерiв i Т-юлерних клiтин. Розширення спектру лiкуючоï дiï ефекторних клiтин зумовлюе елiмiнацiю рiзновидниx патогенних збудникiв iнфекцiй i мал^шзованих клiтин. Бiологiчнi ефекти його опосередковуються зв'язуванням iз специфiчними рецепторами, представленими на поверxнi рiзниx кл^инах-мшенях.
Що стосуеться питання про роль препараив, якi входять до групи iмуномодуляторiв, то всi вони за мехашзмом свое1' ди вiдносяться до iмуностимуляторiв. Однак при аутоiмунниx хворобах завданням терапевтичноï дiï полягае у пригшченш небажаного аутоiмунiтету. У даний час для цiеï мети застосовуються iмунодепресанти: циклофосфан, циклоспорин А, глюкокортикощи та iн., якi поряд з позитивними ефектами викликають ряд побiчниx реакцiй. Тому розробка та застосування П1, якi нормалiзують iмуннi процеси, не викликаючи рiзкого пригнiчення iмунноï системи, е одним iз актуальних завдань iмунофармакологiï та iмунотерапiï.
Вчення про 1П мае поки що порiвняно коротку iсторiю - близько 20 роюв. Однак за цей час досягнуто значних успixiв, яю виражаються створенням великого набору лжарських засобiв, що дiють безпосередньо на основш компоненти iмунноï системи: фагоцитоз, кл^инш та гуморальнi фактори препарату.
Останшм часом вчення про 1П зазнало iстотниx змiн, якi полягають у переxодi вiд емпiричного пщходу як у пошуку, так i в ïx призначеннi, до бiльш науково обгрунтованого аналiзу. Цi змши можна позначити як якiснi та полягають в наступному:
а) у застосуванш замiсть цших мiкробниx клiтин або грубих екстрактсв iз центральних i периферичних лiмфоïдниx органiв xiмiчно чистих i (або) синтетичних аналогiв бiологiчно активних природних речовин;
б) у застосуваннi синтетичних iмуномодуляторiв, якi не мають природних аналопв;
в) у застосуваннi рекомбшантних цитокiнiв - природних регуляторiв iмуногенезу;
г) у пошуку речовин, яю в тiй чи iншiй мiрi специфiчностi дiють на iндуктори природних регуляторiв iмуногенезу - цитокiнiв;
д) у спрямованому синтезi нових xiмiчниx сполук, якi володiють тропнiстю по вщношенню до iмунноï системи.
Вказаш пункти можна розглядати як основш перспективш напрямки у вченнi про 1П. Власне вони, можуть створити спрямовану, високоспецифiчну
149
iMyHOTepan^, коли на 0CH0Bi точно! iмунодiагностики проводиться призначення найбшьш ефективних i безпечних препараив. Таю препарати повиннi стати в певнш мiрi зразками 1П i подальший розвиток вчення про iмунотерaпiю буде проходити в напрямку створення хiмiчно чистих препaрaтiв, aнaлогiв екзогенних чи ендогенних стимуляторiв iмуногенезу. Проте немае сумнiву в тому, що й так iмуномодулятори, як тактивш, тимaлiн, мiелопептид, нукле!нат нaртiю i iн. ще довго залишаться корисними та, не виключено, що вони увiйдуть у перелiк 1П XXI стол^тя.
Л1тература
1. Ильина Н.И. Синдром вторичной иммунной недостаточности / Н.И. Ильина, Т.В. Латышева, Б.В. Пинегин // Иммунология. - 2000. - № 5. - С. 8-9.
2. Иммунодиагностика и иммунокоррекция в клинической практике / И. Д. Столяров. - СПБ: Сотис. - 1999. - 176с.
3. Карпуть И.М. Иммунные дефициты и болезни молодняка / И.М. Карпуть // Матер. н.-практ. конф. - Бша Церква. - 1995. - ч. 1. - С. 127-128.
4. Кетлинский С.А. Роль Т-хелперов типов 1 и 2 в регуляции клеточного и гуморального иммунитета / С. А. Кетлинский // Иммунология. -2002. - № 2. - С 77-80.
5. Красиков Г. А. Основне виды иммунодефицитов и их коррекция у кур / Г.А. Красников, Е.В. Масенко, Н.М. Келеберда // Наук. Вкник НАУ. -2001, т. 36. - С. 233-236.
6. Манько В.М. Иммуномодуляция: история, тенденции, развития, современное состояние, перспективы / В.М. Манько, Р.В. Петров, Р.Х. Хаитов // Иммунология. - 2002. - № 3. - С. 132-138.
7. Маслянко Р.П. Основи iмунобiологil / Р.П. Маслянко - Львiв.: «Вертикаль». - 472с.
8. Маслянко Р.П. Роль цитоюшв i штерлейюна-1 в оргaнiзмi тварин / Р.П. Маслянко, Ю.Р. Кравщв // Науковий вкник ЛНУВМтаБТ iм. С.З. Гжицького. - 2005. - т. 7 (1). - С. 177-181.
9. Маслянко Р.П. 1мунш дефщити тварин / Р.П. Маслянко, Ю.Р. Кравщв, Т.С. Матвишин, Л.Я Пукало // Науковий вкник ЛНУВМтаБТ iм. С.З. Гжицького. - 2007. - т. 9 (34). - С. 82-86.
10. Передерий В.Г. Иммунный статус, принципы его оценки и коррекции иммунных нарушений / В.Г. Передерий, А.М. Земсков // Харьков ЦНДИИЭВ. - 1995. - 138с.
11. Ризопулу А.П. Влияние иммуномодуляции на пролиферативный ответ и цитотоксическую активность натуральных киллеров в системе in vitro / А.П. Ризопулу // Медицинская иммунология. - 2004. - № 4. - С. 507-514ю
12. Сапин М.Р. Иммунная система и иммунодефицит / М.Р. Сапин // Клинич. медицина - 1999. - № 1. - С. 5-11.
13. Хаитов Р.М. Вторичные иммунодефициты: клиника, диагностика, лечение / Р.М. Хаитов, Б.В. Пинегин // Иммунология. - 1999. - № 1. - С. 1416.
14. Хаитов Р.М. Основные представлення об иммунотропных
150
лекарственных препаратах / Р.М. Хаитов, Б.В. Пинегин // Иммунология. -1996. -№6. - С. 4-9.
15. Яблонська О.В. 1муностимулящя телят бюлопчно-активними сполуками гермашю / О.В. Яблонська // Наук. вкник ЛДАВМ. - 1999. - вип. 3, ч. 1. - С. 189-190.
16. Яблонська О.В. Сапонш як ефективний iмуностимулятор для телят молочного перюду / О.В. Яблонська, В.Г. Скибщький, В.В. Горюк // Наук. вюник ЛДАВМ. - 2000. - т.2(1). - С. 103-105.
17. Яблонська О.В. Корекщя iмунодефiцит них сташв глибоко тшьних корiв за допомогою трекрезану, герматранолу та сапонiну / О.В. Яблонська // Вет медицина. - 2004. - вип. 84. - С. 785-790.
18. Ярилин А. А. Иммунологические функции тимуса / А. А. Ярилин, П.В. Мирошниченко, В.П Шичкин // Итоги науки и техники: серия Иммунология. - 1990. - т. 23. - 189с.
19. Conley M.E. Molecular basis of immunodeficiency / M.E. Conley // Immunol. Rev. - 2005. - v. 209.- P. 5-9.
20. Coombes J.L. Regulatory T cells and intestinal homeostasis / J.L. Coombes // Immunol. Rev. - 2005. - v. 203.- P. 184-194.
21. Ezendam J., №nx Р. Ргоbiotics:Immunomodulation and evaluation of safety and efficacy //J.Nutr.Rev. - 2007. - V.65. - Р. 1-15.
22. Jensen P.E. Recent advances in antigen processing and presentation / P.E. Jensen // Nat. Immunol. - 2007. - v. 8. - P. 921-931.
23. Molines T.E. Complement in the 21-st century / T.E. Molines, T.S. Jokirant, L. Truedsson et.al. // Mol. Immunol. - 2007. - v. 44. - P.3838-3850.
24. Rebe A.J. Effect of the investion of whole colostrums or cell free colostrums on the capacity of leukocytes in newborn calves to stimulet immune system / A.J. Reve // Am. J. Vet. Res. - 2005. - v. 66. P. 1854-1860.
25. Saraguchi S. Regulatory T-cells / S. Sakaguchi // Immunol. Rev. - 2006.
- v. 212. - P. 5-8.
26. Zipfel P.F. Complement evasion of pathogens common strategies are shared by diverse organisms / P.F. Zipfel, R. Wurrner, C. Skerka // Mol. Immunol.
- 2007. - v. 45. - P. 3850-3858.
Summary Maslianko R., Kurtjak B., Bozhyk L.
Lviv national university of veterinary medicine and biotechnology named of
S.Z. Gzickyj
The article presented of analytical literature review dealing with the role immunotropic preparation in infections disease of animals/
Стаття надшшла до редакцИ 21.09.2010
151
