CC BY
15
https://doi.org/10.24026/1818-1384.4(64).2018.149993
ЗВ'ЯЗОК Q223R ПОЛ1МОРФ1ЗМУ ГЕНА РЕЦЕПТОР1В ДО ЛЕПТИНУ З РИЗИКОМ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОГО Д1АБЕТУ: ГЕНДЕРН1 АСПЕКТИ
О.М. Сулаева1'2, H.I. Белемець2, C.B. Гончаров3, UL B.C. Досенко3, К.Ю. Маслш2, О.С. Ларш2
1Т1атоморфолог\чна лаборатор\я «CSD Health Саге»: 2Укратсъкш1 науково-практичнгш центр ендокринно! xipypeiï, трансплантаци ендокринних оргате i тканин МОЗ Укратн; I Институт фгзгологИ' гм. О.О. Богомолъця, м. Knie
ВСТУП
Дiабет вважаеться мультифакторним
захворюванням, в основi якого лежить комбЫащя генетичних факторiв, стилю життя, дм факторiв зовнiшнього середовища та старiння. На сьогоднi вiд дiабету страждае близько 425 млн населення у свт, до 2045 року очкуеться зростання кiлькостi хворих на дiабет до 629 млн [5], причому у 90% випадмв мова йдеться про цукровий дiабет 2 типу (ЦД 2). В основi розвитку ЦД 2 лежить резистентнкть перифершних тканин до iнсулiну та дизрегуля^я ендокринно'Г функцп панкреатичних ос^вщв, асоцiйована з порушенням вивiльнення шсулшу з р-^тин панкреатичних острiвцiв [11]. Вивчення молекулярних механiзмiв розвитку ЦД 2 продемонструвало роль генетичних факторiв та наявысть генетично''' схильностi до розвитку ЦД 2 [6, 8]. Ризик розвитку ЦД 2 може зростати до 70% за наявносп дiабету у батьмв [9]. За остаными даними, отриманими бшьшою мiрою у широкомасштабних дослiдженнях геному (СШАБб), виявлено бiльш нiж 400 варiантiв генетичних ризикiв щодо розвитку ЦД 2 в бшьш нiж 250 локусах [4, 10]. Комбшована дiя генетичних факторiв та середовища, включаючи дiету, стать та вiк, в^грають ключову роль у прогресуваннi ЦД 2 [2, 6].
Бiльшiсть па^етчв з ЦД 2 (70-90%) мають зайву вагу або ожирiння [5]. Одним з потенцшних механiзмiв який поеднуе ожиршня, iнсулiнорезистентнiсть та розвиток ЦД, е лептин [1, 13]. Лептин е добре вщомим адипоцитарним цитокшом з широким спектром бюлопчних ефек^в, включаючи регуляцiю
енергетичного обмЫу та апетиту, маси тiла та адипогенезу, ендокринно'Г функци пщшлунково'Г залози та метaболiчно'Г активностi гепатоцитiв печшки, формування кiсток та ангiогенезу, модуляцп iмунiтету та розвитку пухлин [12]. Ефекти лептину на ^тини-мшеы реалiзуються через рецептори до лептину (LEPR), як широко експресуються в органiзмi людини, i стимулюють транскрипцiю геыв через активацiю цитозольних бiлкiв STAT та широкого спектру уыверсальних сигнальних каскадiв [12]. Однieю з стратепчних локацiй експресп гена LEPR е бета-клiтини пщшлунково'Г залози [11]. Стимулящя лептином не тiльки модулюе секре^ю iнсулiну, а й викликае пперплаз^ бета-клiтин та збiльшення маси ос^вщв [6]. Закономiрно, що змiни експресй' LEPR асоцшоваы з розвитком тривало'Г ппергткемп та цукрового дiабету 2 типу [9].
Одним з факторiв, що може обумовлювати змiни сигналiзування через LEPR, е алельний полiморфiзм, серед яких найбiльш вiдомим та патогенетично значущим е c.668A>G (rs1137101) в екзон 6, вiдомий також як p.Gln223Arg, Arg223Gln, R223Q або Q223R полiморфiзм [13]. У лiтературi е значна кiлькiсть фактiв, що пщтверджують зв'язок мiж Q223R полiморфiзмом i розвитком ожирiння та ЦД 2 типу [13, 14]. Проте ц дан не враховують тендеры розбiжностi щодо патогенезу ЦД 2 та аа^ особливостi регуляцп метaболiзму лiпiдiв та функцiонувaння жирово'Г тканини.
Метою дано'Г роботи став aнaлiз гендерних aспектiв взаемозв'язку мiж Q223R полiморфiзмом LEPR та розвитком ЦД2 i ожирЫня.
Сулаева Оксана Микола!вна, д. мед. н., професор, зашдувач морфологiчного вiддiлу патоморфолопчно1 лаборатори CSD Health Care, провщний науковий ствробгаик вiддiлу патологи УНПЦ ендокринно1 xipypril, трансплантаци ендокринних оpганiв i тканин МОЗ Украши. E-mail: oksana.sulaieva@gmail.com; ORCID: orcid.org/0000-0001-7800-0121. Белемець Наталiя Iванiвна - бюлог, зав. вiддiленням цитологи. Гончаров Серий Вiктоpович - науковий ствробгаик вiддiлy загально1 i молекулярно1 патофiзiолоril. Досенко Вiкгоp Свгенович - д.мед.н., професор, завiдyвач вщцшу загально1 i молекулярно1 патофiзiолоril. Маслiй Катерина Юривна - лiкаp ендокринолог полiклiнiчноrо вщцшення. Лаpiн О.С. -д.мед.н, професор, директор.
МАТЕР1АЛ I МЕТОДИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
Дослiдження виконане в рамках науково-дослщноТ роботи УкраТнського науково-практичного центру ендокринноТ хiрурriТ, трансплантацп ендокринних органiв i тканин МОЗ УкраТни «Патогенез молекулярно-генетичних порушень жирового та вуглеводного обмшу за цукрового дiабету 2 типу та оптимiзацiя цукрознижувальноТ терапГГ» (№ ДержавноТ реестрацГГ 011би003041). У дослщження було включено 244 пацieнта. 92 з них сформували групу порiвняння (1 група), 152 страждали на цукровий дiабет 2 типу (2 група). З дослщження були виключен па^енти, як отримували
iнсулiнотерапiю, па^енти у вiцi молодше 35 ротв i старше 70 рокiв, пащенти, якi страждали на ЦД 1 типу, та хворi зi злояккними новоутвореннями. При аналiзi взаемозв'язку розвитку ожиршня та ЦД 2 з генетичними факторами враховували так параметри як вiк, стать, Ыдекс маси тiла (1МТ), оцшювали Тх взаемозв'язок з тривалiстю захворювання i даними лабораторних дослiджень. При аналiзi лабораторних даних враховували рiвень глюкози натще, концентрацiю глiкозильованого гемоглобшу, показники лiпiдограми, сироватковий рiвень С-пептиду.
У робот проведена оцiнка ролi 0223Р
Таблиця 1
Показники Група порiвняння Пащенти з ЦД 2 Р
Ктьккть пац1ент1в 92 152
Стать Жшки 47 75 Р=0,812
Чолов1ки 45 77
В1к 46,16±1,02 56,29±0,57 Р <0,0001
1МТ 25,87±0,52 28,86±0,33 Р <0,0001
1МТ до 25 54 (58,7%) 35 (23,0%) Р <0,0001
1МТ 25-29,9 20 (21,7%) 64 (42,1%)
1МТ 30 1 бтьше 18 (19,6%) 53 (34,9%)
Холестерол 5,56±0,28 5,27±0,14 Р=0,163
ЛПВЩ 1,42±0,08 1,14±0,042 Р <0,0001
ЛПНЩ 3,36±0,26 3,15±0,12 Р=0,242
ТГ 1,15±0,09 2,01±0,11 Р <0,0001
Глюкоза 4,59±0,09 9,95±0,23 Р <0,0001
иьд1С 5,47±0,23 9,14±0,21 Р <0,0001
Примтка: 1МТ - ндекс маси тла, ЛПВЩ - лтопротеди високо)' щльност \; ЛПНЩ - лтопротеди низько)' щтьност\, ТГ- триглЦериди, НЬА1С - глкозильований гемоглобн.
Характеристика обстежених пацкнлв
Таблиця 2
Частота генотишв у полiморфному сайт rs1137101 гена рецептору до лептину
Генотипи Групи пацкнлв Усього
(rs1137101) 1група 2 група
A;A 38 (42,2%) 37 (24,7%) 75 (31,2%)
A;G 35 (38,9%) 71 (47,3%) 106 (44,2%)
G;G 17 (18,9%) 42 (28,0%) 59 (24,6%)
Усього 90 (37,5%) 150 (62,5%) 240
Немаеданих 2 2 4
полiморфiзму гена рецептору до лептину у розвитку ожиршня та дiабету. Для цього периферичну кров збирали в пробiрки з етилендiамiнтетраоцтовою кислотою (EDTA). Екстрак^ю геномно''' ДНК проводили з використанням QIAamp DNA Blood Mini Kit (QIAGEN, США) вщповщно до шструкцП' виробника. Генотипування LEPR у полiморфному сайтi було виконано з використанням комерцшно доступних флюорогенних тестiв для алельного дискримшацшного аналiзу (TaqMan) методом полiмерaзно''' ланцюгово''' реакцП' (ПЛР) в реальному чаа. При цьому оцшювали: частоту генотипiв дослiджуваного полiморфiзму в основнм групi
1 групi порiвняння, частоту алелiв, 'х асоцiацiю з наявнктю ЦД 2, надлишково''' маси тта чи ожирiння [7]. Вщмшносп мiж основною групою i групою порiвняння аналiзували з використанням t-тесту i U-тесту Манна-У'тнк При аналiзi можливих асоцiацiй мiж генотипами i розвитком ожирiння та/чи ЦД
2 ризиками використовували х2-тест. Для аналiзу зв'язку мiж генотипами i розвитком ЦД 2 та/чи ожиршня, використовували лопстичну регреаю [3].
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ
Популяцiя обстежених пaцieнтiв 1 та 2 груп включала еквiвaлентну ктьккть жiнок та чоловiкiв, 'х характеристики представлен у тaблицi 1. При порiвняннi груп було визначено статистично знaчущi мiжгруповi розбiжностi лабораторних показнитв, що характеризують метaболiчний синдром (лтопротеши високо''' щiльностi - ЛПВЩ
i триглiцериди; Р <0,0001) та наявнiсть ЦД 2 (концентрацiя глюкози й рiвень глiкозильованого гемоглобiну; Р <0,0001). Закономiрно, що мiж групами було визначено суттеву рiзницю щодо частки хворих з надлишковою масою тта та ожиршням. Ттьки 23% пацкнтв з ЦД 2 мали нормальну масу тта, у решти хворих 1МТ був вищий за 25. В межах групи порiвняння частка пацкнтв з 1МТ до 25 становила 58,7%. Ктьккть хворих з зайвою вагою (1МТ 2529,9) в 1-й груп становила 21,7%, тодi як у 2 груп цей показник досягав 42,1% (Р <0,0001). Частота ожиршня серед хворих на ЦД 2 становила 34,9%, що майже вдвiчi перевищувало частоту ожиршня в 1 груп (Р <0,0001). При цьому частота ожиршня серед жшок, хворих на ЦД 2, становила 44%, тодi як серед чолов^в даний показник становив 26% (Р=0,0307). Отже, у жшок визначено вищу частоту ожиршня у поеднанш з ЦД 2.
Аналiз пацкнтв за 1МТ з видтенням пiдгруп з нормальною масою (1МТ <25), 25< 1МТ <30 та ожиршням (1МТ >30) дозволив визначити суп^ розбiжностi за частотою рiзних генотипiв гб1137101 вiдносно 1МТ (Р=0,01). Серед пацiентiв з генотипом АА у полiморфному сайтi ЬБРР майже половину складали особи з нормальною масою, надлишкова маса та ожиршня були визначен у 22% та 29,3% обстежених хворих групи порiвняння (табл. 2). На вщмшу вщ цього, серед пащенпв з генотипом Д6 i 66 вiдсоток осiб з нормальною масою становив лише 34,9% та 20,3% вщповщно. Генотип 66 був асоцшований зi статистично вищим показником 1МТ (Р=0,03; таблиця 3) i визначався вдвiчi частiше
Таблиця 3
Порiвняльна оцшка 1МТ та лабораторних показнимв у хворих на ЦД 2 з рiзними генотипами
у полiморфному сайтi Г51137101 гена ЬЕРЯ
Показники Варiанти 0223Р полiморфiзму ЬЕРЯ
А;А А;С
1МТ 27,2±0,58 27,5±0,44 Р=0,670 28,69±0,57 Р=0,03
Глюкоза 7,97±0,50 8,55±0,32 Р=0,278 8,48±0,45 Р=0,427
НЬД1С 8,53±0,53 8,75±0,27 Р=0,698 8,68±0,35 Р=0,743
Холестерол 5,18±0,19 5,32±0,17 Р=0,342 5,65±0,32 Р=0,09
ЛПВЩ 1,18±0,06 1,08±0,07 Р=0,381 1,16±0,06 Р=0,516
ЛПНЩ 2,89±0,16 3,21±0,14 Р=0,07 3,53±0,29 Р = 0,022
ТГ 1,69±0,14 1,96±0,16 Р=0,080 1,92±0,12 Р=0,093
Примтка: 1МТ- ндекс маси тла, ЛПВЩ - л 'топрот&'ди високо)' щльност\;ЛПНЩ - лпопротеди низько) щтьност\, ТГ- триглцериди, НЬА1С - глкозильований гемоглобн.
(35,3%) серед пацкнтв з ожиршням (у 35,3% хворих порiвняно з 15,3% серед пацкнтв без ожиршня). При цьому визначено статистично значущу асо^а^ю мiж наявнктю алелю 6 та надлишковою масою/ ожиршням (вщношення шанав [0Р]=2,1852; 95% Д1 1,24-3,84; Р=0,0065). Отже 0223Р полiморфiзм 1_БРР тiсно пов'язаний з наявнктю надлишковоТ маси тiла та ожиршня.
Частотний аналiз 0223Р полiморфiзму ЬБРР (гб1 137101) у пацкнтв групи порiвняння виявив переважання гомозигот АА (42,2%), дещо меншою була частота гетерозигот Д6 (38,9%), тодi як генотип 66 зус^чався значно рщше (у 18,9% пацiентiв 1 групи; табл. 2). На вщмшу вщ цього, серед хворих на ЦД 2 було визначено шший частотний розподт генотипiв з переважанням генотипу Д6 (47,3%), при зменшеннi частки гомозигот АА (24,7%) та зростанн вщсотку 66 до 28,0% (Р=0,0153). Серед носГТв алелю 6 було визначено зростання ризику розвитку ЦД 2 (ОР 2,23; 95% Д1 1,27-3,90; и=2,813; Р=0,005). Отже наявнкть алелю 6 була асоцiйована з розвитком цукрового дiабету.
При аналiзi гендерних особливостей щодо ролi 0223Р полiморфiзму ЬБРР у розвитку ожиршня та ЦД 2 було визначено, що у жшок, хворих на ЦД 2, частота генотипу АА була значно меншою
порiвняно з контрольною групою (41,3% проти 23,0% вщповщно). I навпаки, частота 66 була вищою при ЦД 2 (31,1% проти 17,4% у грут порiвняння). При цьому виявлено асо^а^ю мiж наявнктю алеля 6 у жшок та розвитком ЦД 2 (Р=0,031). Частота алеля А була майже вдвiчi вищою у 1-й грут порiвняно з жшками, хворими на ЦД 2 (40,4% порiвняно з 22,7% вщповщно у 1 та 2 групах). Натомкть наявнкть алелю 6 у полiморфному сайт гб1137101 виявлялася у 77,3% пацкнток з ЦД 2. Закономiрно, що за наявносп алеля 6 (генотипи Д6 i 66) у жiнок було вщзначено зростання ризику надлишковоТ маси тта (ОР 2,86; 95% Д1 1,08-7,56; Р=0,034). На вiдмiну вiд цього, у чолов^в не було виявлено статистично значущоТ асоцiацiТ генотипу Д6 з ризиком розвитку зайвоТ маси чи ожиршня (Р=0,162). Зайва маса та ожиршня у чолов^в були спряжеы бiльшою мiрою з наявнктю генотипу 66 (Р=0,02). Хоча при цьому наявнкть обох генотитв (А6 i 66) у чоловiкiв була асоцшована з ризиком розвитку ЦД 2 (0Р=2,1280; 95% Д1 0,9704-4,66; Р=0,05)
Аналiз лабораторних даних (табл. 3) у пацкнтв з ЦД 2 вщповщно до генотипу за полiморфним сайтом гб1 137101 дозволив виявити статистично значущi розбiжностi концентрацГГ лiпопротеТдiв низькоТ щiльностi (Р=0,03), що були максимальними
у хворих жшочо''' стат з генотипом 66. Крiм того, наявнкть алеля 6 була асоцшована з пiдвищенням рiвня С-пептиду, максимально виразного у хворих з генотипом 66 (Р=0,006), що може свщчити про роль даного однонуклеотидного полiморфiзму в дисфункцГ'' бета-клiтин панкреатичних ос^вщв.
Отриманi у роботi данi пщтверджують визначену ранiше роль 0223Р полiморфiзму ЬБРР у розвитку ожирiння та цукрового дiабету 2 типу [13, 14]. Лептиновi рецептори широко експресуються в органiзмi людини, i е провщними регуляторами контролю метаболiзму. Так, експреая ЬБРР у нейронах ппоталамусу визначае роль лептину в регуляци апетиту [13]. Крiм того, рецептори лептину е на ^тинах панкреатичних ос^вщв, i визначають iнгiбiторний ефект лептину на секре^ю iнсулiну через утворення комплексу ОВРЬЛапиБ кiназа 2 УАК2) [14]. Крiм того, фосфорилювання JAK2 визначае модуляцiю активностi шсулшових рецепторiв та мпоген-активовано''' протешкшази (МАРК), що вказуе на важливу роль лептинових рецепторiв у регуляци чутливосп клп"ин-мшеней до iнсулiну, контролю метаболiзму та енергетичного обмiну [10]. По сут^ отриманi нами та раыше результати означають залучення 0223Р полiморфiзму ЬБРР до визначення схильностi до розвитку метаболiчних зрушень.
Проте з шшого боку, важливою патогенетичною ланкою розвитку ожиршня та ЦД 2 е патофiзiологiчнi змiни у жировш тканинi [1]. Остання ж, як вщомо, мае виразнi статевi розбiжностi, пов'язанi як з регуляцiею балансу енергп та метаболiзму, так i з секреторною активнiстю бтоТжировоУтканини [2, 12]. Не секрет, що розподт жиру у межах вкцерального та пщштрного депо значно вiдрiзняеться у чолов^в та жiнок [1, 2]. ^м того, описанi виразнi аа^ вiдмiнностi щодо секреторно''' aктивностi жирово''' тканини та спектру продукованих адипотыв [12]. Отримaнi в роботi результати, що демонструють гендер-асоцшований характер зв'язку мiж 0223Р полiморфiзмом ЬБРР та розвитком ожиршня та ознаками дисфункцП' бетa-клiтин iнсулярного апарату пщшлунково''' залози, по сут^ вiдкривaють новi можливосп щодо вивчення стaть-aсоцiйовaних aспектiв регуляцП' сигнaлiзувaння лептинових рецепторiв та е основою для розробки iндивiдуaлiзовaно''' програми прогнозування та профтактики розвитку ожиршня та цукрового дiaбету 2 типу.
ВИСНОВКИ
Отриман в po6oTi результати дозволяють зробити HacTynHi висновки:
1. Розвиток ЦД 2 в бтьшосп випадтв асоцiйований з надлишковою масою тiла чи ожирiнням, при цьому серед жшок визначено вищу частоту ожиршня у поеднанн з ЦД 2 (Р=0,0307).
2. Q223R полiморфiзм LEPR асоцiйований зi зростанням ризику розвитку ЦД 2 незалежно вщ стат (OR 2,23; 95% Д1 1,27-3,90; z=2,813; P=0,005).
3. Q223R полiморфiзм LEPR тiсно пов'язаний з набором надлишковоТ маси та розвитком ожиршня. При цьому у жшок наявнкть алеля G (гомозиготи GG та гетерозиготи AG) була спряжена зi зростанням 1МТ >25 (P=0,034), пщвищенням рiвнiв ЛПНЩ та С-пептиду. На вщмшу вiд цього у чолов^в пiдвищення 1МТ >25 було визначено переважно у гомозигот GG (P=0,02).
4. Виявлеш гендернi розбiжностi асощацГГ Q223R полiморфiзмy LEPR та розвитку надлишковоТ маси стимулюють до подальшого вивчення стать-асоцiйованих механiзмiв регуляци адипогенезу та метаболiзмy лтщв.
Л1ТЕРАТУРА / REFERENCES
1. Sulaieva ON, Belemets NI. [Sex differences in regulation of adipose tissue]. Clinical Endocrinology Endocrine Surgery. 2017; (4):11-20. [Ukrainian].
2. Sulaieva ON, Belemets NI. [Gender differences in metabolic control and obesity]. Svit Medytsyny ta Biolohii. 2017; (3):185-189. [Russian].
3. Al-Goblan AS, Al-Alfi MA, Khan MZ. Mechanism linking diabetes mellitus and obesity. Diabetes Metab Syndr Obes. 2014; 7:587-591. doi: 10.2147/ DMS0.S67400.
4. Billings LK, Florez JC. The genetics of type 2 diabetes: What have we learned from GWAS? Ann N Y Acad Sci. 2010; 1212:59-77. doi: 10.1111/j.1749-6632.2010.05838.x.
5. Cavan D, da Rocha Fernandes J, MakaroffL, Ogurtsova K, WebberS. IDF Diabetes Atlas. 7th ed. International Diabetes Federation; Brussels, Belgium: 2015:12-19.
6. Dedoussis GVZ, Kaliora AC. Genes, Diet and Type 2 Diabetes Mellitus: A Review. Rev Diabet Stud. 2007; 4(1):13-24.
7. Diez DM, Barr CD, Cetinskaya-Rundel M. Openlntro Statistics (3d edition) 2015. https://www.openintro. org/stat/textbook.php?stat_book=os
8. Lawlor N, Khetan S, Ucar D, Stitzel ML. Genomics of islet (dys)function and type 2 diabetes. Trends Genet.
2017; 33:244-255. doi: 10.1016/j.tig.2017.01.010.
9. Lyssenko V, Laakso M. Genetic screening for the risk of type 2 diabetes: Worthless or valuable? Diabetes Care. 2013; 36:120-126. doi: 10.2337/dcS13-2009.
10.Mahajan A, Taliun D, Thurner M, et al. Fine-mapping of an expanded set of type 2 diabetes loci to single-variant resolution using high-density imputation and islet-specific epigenome maps. bioRxiv. 2018:245506. doi: 10.1101/245506.
11.Prentki M, Nolan CJ. Islet p cell failure in type 2 diabetes. J Clin Investig. 2006; 116:1802-1812. doi: 10.1172/JCI29103.
12.Sulaieva O, Chereshneva Y, Kartashkina N, et al. Secretory function of white adipose tissue and adipokines: biological effects and clinical significance. Georgian Med News. 2018; (274):116-124.
13.Yang MM, Wang J, Fan JJ, et al. Variations in the Obesity Gene "LEPR" Contribute to Risk of Type 2 Diabetes Mellitus: Evidence from a Meta-Analysis. J Diabetes Res. 2016; 2016:5412084. doi: 10.1155/2016/5412084.
14.Yang Y, Niu T. A meta-analysis of associations of LEPR Q223R and K109R polymorphisms with Type 2 diabetes risk. PLoS One. 2018 Jan 2; 13(1):e0189366. doi: 10.1371/journal.pone.0189366
Автори пов'домляють про eidcymHicmb конфлкту iHmepecie при написанн cmammi
РЕЗЮМЕ
Зв'язок Q223R полiморфiзму гена рецепторiв до лептину з ризиком розвитку цукрового дiабету: гендерш аспекти
О.М. Сулаева, Н.1. Белемець, С.В. Гончаров, В.€. Досенко, К.Ю. Маслш, О.С. Ларн.
У po6oTi проведена оцшка гендерних особливостей ролi Q223R полiморфiзму гена рецептору до лептину у розвитку ожиршня та дiабету. У дослщження було включено 244 патента (152 з ЦД 2 i 92 групи порiвняння) з е^валентним гендерним розподтом. Розвиток ЦД 2 асоцшований з надлишковою масою тта чи ожиршням, при цьому серед жшок визначено вищу частоту ожиршня у поеднанн з ЦД 2 (Р=0,031). Q223R полiморфiзм LEPR
був асоцмований зi зростанням ризику розвитку ЦД 2 незалежно вщ стат (OR 2,23; 95% Д1 1,27-3,90; P=0,005). У жшок Q223R полiморфiзм LEPR ткно пов'язаний з ризиком надлишковоТ маси та ожиршня: наявнкть алеля G (гомозиготи GG та гетерозиготи AG) була спряжена зi зростанням 1МТ >25 (P=0,034), пщвищенням рiвнiв ЛПНЩ та С-пептиду. На вщмшу вщ цього у чолов^в пщвищення 1МТ >25 було визначено переважно у гомозигот GG (P=0,02). Виявлен тендеры розбiжностi асофацп Q223R полiморфiзму LEPR та розвитку надлишковоТ маси стимулюють до подальшого вивчення стать-асоцшованих механiзмiв регуляцп адипогенезу та метаболiзму лт^в.
Ключовi слова: цукровий дiабет 2 типу, ожиршня, рецептор до лептину, алельний полiморфiзм
SUMMERY
Gender differences in the relation between Q223R polymorphism of leptin receptor gene and risk of type 2 diabetes mellitus
Sulaieva O, Belemets N, Goncharov S, Dosenko V, Masliy K, Larin O.
The gender differences in association between LEPR Q223R polymorphism and risk of type 2 diabetes (T2D) and obesity were studied. The study included 244 patients (152 diabetic and 92 non-diabetic) with equal representation of both genders. The association between T2D and obesity was more prominent in females (P=0.031). The Q223R polymorphism of LEPR was associated with an increased risk of T2D regardless of sex (OR 2.23; 95% CI 1.27-3.90; z statistic=2,81; P=0.005). Females demonstrated the close association between LEPR Q223R polymorphism and overweight/ obesity: both GG and AG genotypes were associated with an increase in BMI >25 (P=0.034), as well as elevation of LDL and C-peptide levels. In contrast, in men, the increase in BMI >25 was determined predominantly in the homozygotes GG (P=0.02). The revealed gender differences of LEPR Q223R polymorphisms role in risk of overweight and obesity stimulate the further study of the sex-associated mechanisms of regulation of adipogenesis and lipid metabolism.
Key words: type 2 diabetes mellitus, obesity, leptin receptor, allele polymorphism.
Даmа надходження до редакц'И29.10.2018р.
