CC BY
27
УДК 340.15
В. С. Макарчук
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., завiдувач кафедри гётори держави i права
ГАЛИЦЬК1 МОСКВОФ1ЛИ ТА АВСТР1ЙСЬКИЙ СУД: ДОСВ1Д КОНСТИТУЦ1ЙНО1 МОНАРХИ
© Макарчук В. С., 2016
Розглядаються питання реагування австршських 1ммерськи\ оргашв судово!' влади та адмiнiстративни\ властей на полiтичну активнкть т. зв. москвофЫв - частини захщноукра'шського полiтикуму, орieнтованого на Росшську 1мпер1н).
Ключовi слова: Австро-Угорська монар\1я, судова влада, полiтичнi процеси над москвофiлами, позови про захист чеси, позасудовi репреси, Талергоф.
В. С. Макарчук
ГАЛИЦИЙСКИЕ МОСКВОФИЛЫ И АВСТРИЙСКИЙ СУД: ОПЫТ КОНСТИТУЦИОННОЙ МОНАРХИИ
Рассматриваются вопросы реагирования австрийских имперских органов судебной власти и административных властей на политическую активность т. н. москво-филов - части западно-украинского политикума, ориентированного на Российскую империю.
Ключевые слова: Австро-Венгерская монархия, судебная власть, политические процессы над москвофилами, иски о защите чести, внесудебные репрессии, Талергоф.
V. S. Makarchyk
MOSCOWPHILES IN HALYCHYNA (GALICIA) AND AUSTRIAN COURT: CONSTITUTIONAL MONARCHY EXPERIENCE
The questions of the Austrian imperial reaction of the judicial and administrative authorities in the so-called political activity Moscowphiles - part of Western-Ukrainian politicians, based on the Russian Empire, is discussed.
Key words: Austro-Hungarian monarchy, the judiciary, political processes over Muscophiles, claims on protection of honour, extrajudicial repression, Talerhoff.
Постановка проблеми. Вщ лютого 2014 р. Росшська Федеращя веде проти Украши т. зв. пбридну вшну. Полем протистояння стають не тшьки терени окупованого Криму та знищених росшською "братерською допомогою" Донеччини й Луганщини, але й не меншою, якщо не бшьшою мiрою - мiзки i душi украшцш. 1х намагаються переконати у тому, що вони частина "одного (зрозумшо, росшського. - Авт.) народу". Як заявив 17 серпня 2015 р. шд час вiзиту до окупованого Криму президент Росшсько!' Федерацii В. В. Путш: "Я считаю, что русские и украинцы - это вообще один народ, разницы мы не делаем" [1]. (Ми й надаш будемо подавати цитати росшських авторш в оригшальному виклад1 Аби не бути звинуваченими у тенденцiйностi перекладу. - Авт.)
Услвд за Президентом РФ росшсью пропагандисти намагаються переконати украшщв у тому, що i'xm предки нiбито завжди, наполегливо i безкорисливо тягнулися "до Москви", натомють
чужинц (поляки, австршщ, нiмцi, румуни тощо) настiйно намагалися вiдiрвати нерозумних "хохлiв" вiд 1хнього iсторичного кореня. Аргументами у цьому полггико-пропагандистському спорi стають подii багаторiчноi давностi - ввд Переяславсько1 Ради 1654 р. до "референдуму" щодо збереження "обновленного Союза" у березн 1991 р.
Одним з напрямкв iдеологiчноi диверсii стае дмльшсть т. зв. москвофiлiв (кшець Х1Х -початок ХХ ст.): "Существует тема, о которой наши противники знают, но предпочитают умалчивать. Широкая же публика о ней вообще не осведомлена. Речь идет, с одной стороны, о русском национальном возрождении Галицкой и Карпатской Руси в XIX - ХХ веках, а с другой -об австро-венгерском генощиде русских (политических прощессах над "русофилами", конщлагерях и массовых казнях, унесших более 60 тыс. жизней) и о роли "украино-австрийской партии" в вышеназванном черном деле" [2].
Стушнь науково! розробки проблеми. Чимаш заслуги в опрацюванщ проблеми москво-фшьського руху на захщноукрашських землях друга половини Х1Х - початку ХХ ст. мають передуйм "чист" юторики. Упродовж останнк бшьше як двох десятюв роюв зусиллями переважно льв1вських (та й захщноукрашських) науковц1в О. Аркушi, В. Гайсенюка, О. Добжанського, С. Макарчука, Ю. Михальського, М. Мудрого, О. Киричук, Ю. Плекана, О. Середи, О. Сухого, О. Турк, I. Чорновола та ш. у науковий об1г введено потужний пласт архшних матерiалiв, якi дали змогу прояснити питання виток1в та еташв становлення й розвитку москвофшьства, окреслити фактори, як сприяли органiзацiйно-полiтичному оформленню та становленню галицького москвофшьства як полпично!' течii. З-пом1ж iсторикiв права лише поодинок автори (наприклад, М. Мацькевич) торкалися цiеi проблеми, i то опосередковано. До того ж нкто з перелiчених автор]в спецiально не видшяе питання судових процес]в та позасудового переслвдування москвофшьських дкч]в у контекст к iдеологiчного обгрунтування та функщонування австро-угорсько!' судово!' системи.
Формулювання завдань науково! статтi. Пропонована увазi читача наукова розвiдка розглядае питання про нбито "австро-венгерский геноцид русских (!)" в умовах конституцiйноi Австро-Угорсь^ монархи.
Виклад основного матерiалу. У сучаснш украшськш iсторичнiй думцi кнуе стiйке переконання у тому, що уся д^льн^ть т. зв. москвофшв, - тобто прихильникiв великоросiйськоi полггично' орiентацii пiдавстрiйських русинiв-украiнцiв - стимулювалася не стшьки внутрiшнiми мотивами цього сегменту украись^ нацii, скшьки фшансовими вливаннями зi щедрого росiйського джерела. Зрештою, про це свiдчать численн iсторичнi документи. Наприклад, Управляючий (росшським) 1мператорським консульством у Львовi Верховцев 14/27 червня 1913 р. сповщав росшське Мiнiстерство закордонних справ, що: На 30 июня нов. ст. назначены выборы в галицийский сейм и обе русские партии в Галиции обвиняют друг друга в блоке с поляками (...). Денег тратится много, шуму и слов еще больше, престижу Русского Консульства наносятся бесконечные удары (...). Пора наконец ясно поставить вопрос, чего мы желаем достигнуть (...) и найти возможность влиять на народные массы непосредственно" [3, с. 157]. Далi йдеться й про те, що "мазепинцы субсидий из Петербурга не получают" [Там само, с. 160] (а хто отримуе?). Зрозумшо, що "впливати" на москвофшьсьи партй, змусити !'х забути внутршн чвари, росшський полггикум м1г лише шляхом надання "субсидий".
Формально фшансування австршських (галицьких та буковинських) москвофшв ввдбувалося через росшсью неурядовi товариства: "Общество воспомоществования Славян" та "Галицко-русское общество" в Петербурз1
Москвофши демонстрували свою прихильнсть до Роси цшком вiдкрито, не надто побоюючись австршських законв. Так, тсля т. зв. Слов'янського зЧзду 1908 р. у Празi росшська делегацм у складi графа Бобринського, генерала Владiмiрова та царедворця Пжицького прибула до м. Серет (тепер Румуня. - Авт.), де !'х вiтали москвофши, прикрашенi стрiчками кольорiв росiйського державного прапора (сучаснi прихильники т. зв. русского мира, пригадуеться, ще донедавна користувалися георгйвськими сачками. - Авт.).
Упм причетними до пiдтримки австрiйських москвофшв виявилися не лише псевдо-благочинш органiзацii, але й дипломати Росшсько!' iмперii. Пiсля звинувачення у прямих виплатах грошових сум галицькi москвофши були оголошенi персонами нон грата - це росшський консул у Львовi Постошкiн та секретар консуляту Ольферiев [4, с. 106].
Конституцшна австрiйська монархм намагалася протистояти росшсько-москвофшьськш активностi правовими засобами. Зокрема, заслуговують на увагу судовi процеси проти Ольги Грабар i товаришiв; проти Григор1я Купчанки про зраду держави; процес о. Давидяка проти Шуста i товаришiв, а також судовий акт проти д-ра Могильницького та графа Бобринського, дисциплшарний акт д-ра Богатирця [4, с. 110] та ш., пам'ятки австршського iмперського судочинства. Упм аж до початку Першоi свiтовоi вiйни вироки австрiйських судiв видаються сучасниковi напрочуд м'якими i аж нмк не вкладаються у концепщю "геноцида русских".
Першим з полггичних процесiв такого роду став суд 1882 р. (розпочався 31 травня / 12 червня) над дмчами москвофшьського напряму Ольгою Грабар (донькою лiдера закарпатських русинiв Адольфа Добрянського), Осипом Марковим (редактором львiвського москвофшьського часопису "Пролом"), Венедиктом Площанським (редактором "Слова"), 1ваном Наумовичем та його сином Володимиром, Миколою Огоновським (вчителем у Чертвцях, редактором "родимого листка"), 1сидором Тремибицьким (редактором мюячника "Приятель дггей" у Коломт), Аполлоном Нечаем (редактором "Господаря и промышленника" в СташславовГ), I. Шпундером (жителем с. Малi Гнилички) та Олексою Залуським (жителем Збаража) [5].
Пвдставою для судового переслiдування став факт масового переходу селян с. Гнилички у православ'я. Проте "геноцидний" австршський суд (у складi лави присяжних було п'ять евреiв та см поляюв) вщмовився квалiфiкувати ди пщсудних як державну зраду, за яку належалась смертна кара.
Суд обмежився покаранням за порушення громадського порядку (саме так суддi розцшили пропаганду православ'я) [6, с. 43].
У тдсумку Наумович отримав вiсiм мiсяцiв тюремного ув'язнення, Площанський - п'ять, Залуський та Шпундер - по три мгёящ. Решта пiдсудних були повшстю виправданi [5].
Погодимось, цей м'який вирок важко назвати "геноцидом русских". Упм росшське джерело, анiтрохи не зштившись, оголошуе, що: "Процесс Ольги Грабарь положил начало государственному преследованию русского движения в Австро-Венгрии. Помимо террора и административного преследования, организовывались массовые судебные процессы, среди которых самыми громкими стали Дело братьев Геровских, Первый и Второй Марморош-Сиготские процессы, Дело Максима Сандовича и Семёна Бендасюка" [5]. Що ж, прослщкуемо й за цими зразками австршського "терору".
Що стосуеться процесу брата Геровських 1913 р., то жодноi конкретноi шформаци про нього росшсью джерела не дають (що не заважае поширюватись вiдомостям про "геноцид русских"). Щоправда, бiографiчна сторiнка у Вшшедн одного з брата Геровських скупо повщомляе: "...в Мараморошском Сиготе был учинён судебный процесс над Алексием Кабалюком и его сторонниками, и братья Геровские решили поддержать своих соратников в зале Королевского суда. Это послужило поводом для их ареста в 1913 году. Алексею Геровскому вменялось в вину создание и руководство организацией, замышлявшей государственную измену. Наказанием за это и подобные преступления была смертная казнь. Но накануне Первой мировой войны братьям удалось совершить побег, и скрыться на российской территории" [7].
Тобто треба розумгги, що жодного "процесу брата Геровських" як такого не було, оскшьки шдозрюваним вдалося здшснити втечу з в'язнищ ще до початку судових дебата. Можливо, ми б не акцентували уваги на цш обставит, якби один з фиурантш втечi Олексш Геровський на сторшках свого москвофшьського видання кшькома роками рашше не писав: "Русскм люди, которыхЬ польськш судЬ неповинно засудилЬ, повинны сим гордитися, бо они пострадали за правду, за чистоту русской вдеи" [8, с. 82]. Не побажав Олексш Геровський гордитися очшуваним стражданням, - як знав, що почнеться Перша свггова вшна, i втекти уже не вдасться.
Упм нам вдалося ввднайти шформащю про шший судовий процес у справi одного з брата Геровських (усе того ж Олекс]я), який ввдбувся в м. Чертвщ 13 лютого 1911 р. [4]. Лава присяжних розглядала позов москвофшв д-ра Могильницького (суддi з м. Серет) та д-ра Геровського (видавця
москвофшьсько!' газети "Православна Русь" в Чернвцях) проти секретаря украшофшьсь^' "Русько!' Ради" п. Луцького. Звинувачений у 42-му номер1 "Народного голосу" за 1910 р. опублшував статтю "Збори московських наймитв". Сп1вв1дпов1дачем у справ1 проходив п. Веретельник - ввдповвдальний редактор "Народного голосу".
Голова судового засвдання зробив спробу примирити сторони, на що Луцький ввдпов1в ствердно - оскшьки, мовляв, не знае ш Могильницького, н Геровського особисто, але мав на уваз1 лише "партю кацапв". У ввдповвдь шшдатори процесу почали вимагати 200 корон "ввдстуиного" (сума пор1вняно невелика, однак ïï виплата сввдчила б про формальне визнання Луцьким та Веретельником своеï неправоти. - Авт.).
Псля ввдмови звинувачених вщ прийняття цiеï провокацiйноï пропозици адвокати позовниюв почали вимагати вщ звинувачених надавати покази ... нмецькою мовою. Можливо, це було зроблено з метою утруднити украшськш громадськосп (тш ïï частин, яка слабко володша державною мовою, -передув селянам та робпникам) простежити за ходом судових дебатв. Зрозумшо, що обвинувачен вщмовилися i заявили про свое бажання виступати виключно руською (украшською) мовою, тим бшьше, що таку можлив1сть тогочасне австршське процесуальне право ïм надавало.
Звинувачен привели не лише факти пiдривноï - щодо австрiйськоï державносп - дмльносл русофшв, але й ïхньоï антиукраïнськоï активности Так, на в1ч1 в м. Чернгвщ на Зелен свята (1910 р.) москвофши виступили проти руського (украшського) унверситету у Львов1 та проти руськоï (украшсько1) учительськоï семiнарiï в Черн1вцях. Також лвдери москвоф]л1в в Буковин1 ввдстоювали iдеï еднання русин1в з румунами за конфес1йною (православною) ознакою; москвофшьський депутат австр1йського парламенту Марков "хвалить спшку буковинських кацап1в 1з Волохами (румунами. - Авт.) i волох1в називае "друзя-румини" [4, с. 102]. В боротьб1 з украïнофiлами москвофши вдаються до активного сп1вроб1тництва з польськими шовтстичними та еврейськими лихварськими колами.
То ж тд тягарем наданих факт1в суд присяжних ввдмовив позовникам у задоволенн1 позову про образу чест i достошства.
1нформац1я про Марамарош-Сигетськ1 процеси зводиться до такого: "Мараморош-Сигетские процессы (1904, 1906, 29.12.1913 - 3.3.1914), монстрпроцессы (sic! - Авт.), инсценированные венгерскими властями против русинских крестьян-православных. Наибольшую известность приобрел процесс 1913-1914 гг. над 94 русинскими крестьянами, мужчинами и женщинами в возрасте от 17 до 64 лет. Все они были обвинены в государственной измене по причине их массового выхода из греко-католической церкви и перехода в православную. Обвиненным инкриминировалась политическая цель: подчинение православных русинов Русской православной церкви и присоединение части территории Венгрии (комитаты Мараморош, Угоча, Берег) к России, связь с этой целью с русскими политическими деятелями через депутата Думы графа В. А. Бобринского при посредничестве братьев Алексея и Георгия Геровских и прямом участии в переговорах русинского православного проповедника, архимандрита Алексея Кабалюка (...). Процесс закончился осуждением 33 обвиненных на 37 лет заключения в тюрьме и 6800 крон штрафа. А. Кабалюк был осужден на 4 года заключения и 1000 крон штрафа. Мараморошский процесс был первым в Венгрии политическим процессом против русинских крестьян, в конфессиональной, пассивной форме протестовавших против политики мадьяризации, национального предательства иерархов греко-католической церкви" [9].
37 рокв ув'язнення на 33 шдсудних звичайно ж повинн вважатися "геноцидом" - принаймн1 у сьогодн1шн1й Росшськш Федераци, де немае жодного в'язня сумлшня.
У 1914 р. в примщенн1 Льв1вського крайового кримшального суду (сьогодн1 це Х1Х корпус Льв1всь^' полгтехнши, де розмщаеться 1НПП) вщбувався показовий процес над С. Ю. Бендасюком та його прихильниками. Згадаемо росшське джерело: "Но доносы сыпались в таком изобилии (маеться на уваз1 з боку украшофшв. - Авт.), что власти Галиции решили наконец пойти навстречу украинцам (маються на уваз1 украшофши. - Авт.) и организовать показательный судебный процесс, призванный совершить то, что не удалось сделать в 1882 году, - осудить русское движение в Австро-Венгрии, в лице отдельных его представителей, по обвинению в государственной измене, со всеми вытекающими из этого для русского движения последствиями.
В качестве обвиняемых, которые должны были предстать перед судом, власти выбрали (...) С. Бендасюка, М. Сандовича, И. Гудыму и В. Колдру. Предварительное следствие по их делам длилось около двух лет, причем В. Колдра через пять месяцев после ареста был выпущен под залог, остальные же трое арестованных все это время находились в следственной тюрьме.
И вот 9 марта 1914 года во Львове начался открытый судебный процесс, на который, кроме местных журналистов, прибыли корреспонденты зарубежных средств информации, в том числе из России - корреспонденты газеты "Новое Время" и Петербургского Телеграфного Агентства.
На скамье подсудимых находились:
Семен Бендасюк, рожденный в 1877 г. в с. Скоповке, Толмачского повета, в последнее время пребывавший во Львове, греко-католического вероисповедания, холостой, закончивший юридический факультет, журналист;
Максим Сандович, рожд. в 1886 г. в с. Ждыне, Горлицкого повета, в последнее время пребывавший в с. Грабе, Ясельского повета, православного вероисповедания, женатый, православный священник;
Игнатий Гудыма, рожд. в 1882 г. в с. Дытковцах, Бродовского повета, в последнее время пребывавший в с. Залучье, Снятынского повета, православного вероисповедания, женатый, православный священник;
Василий Колдра, рожд. в 1886 г. в д. Святкове Великой, Ясельского повета, пребывающий во Львове, греко-католического вероисповедания, холостой, слушатель юридического факультета Львовского университета.
Все они обвинялись в том, что, как гласил обвинительный акт, "в промежутке времени с 1909 г. по март 1912 г. они во Львове и в других местах, тайно, по взаимному соглашению, отчасти как зачинщики или подстрекатели, отчасти как непосредственные соучастники предприняли посредством подстрекательства, а первые трое также посредством шпионажа такие действия, которые были направлены к отторжению Галичины или ее части от одноцельной государственной связи или территории Австрийской империи" [10].
Судова тяганина завершилася тим, що уш щдсудш були ... одноголосно виправдат судом присяжних (до складу якого входило 13 оаб - виключно поляки i евре^. На фотографй з фотоальбому 1914 р. щ четверо виглядають впевненими у свош правойтрiумфаторами [див.: 11, фото 28].
Побiжно ввдмгтимо, що далеко не завжди галицьк москвофши виступали як жертви конституцшно!' Австро-Угорсько!' монархи. Часом вони виступали позовниками у справах про образу чесл, зокрема проти украшофшв, про що ми вже писали. 1нколи - витягали на австршський суд (за визначенням сучасних вдеолопв т. зв. Русского мира - монстрпроцессорный) свою брудну бшизну, анпрохи не побоюючись кривосуддя.
Так, на процесi 1911 р. у м. Львовi розглядався позов москвофшьського посла В. Давидяка до групи т. зв. молодих москвофшв [4]. В Дрогобицькому виборчому окрузi у 1908 р. обрали послом до державноi Ради москвофша Василя Давидяка, заступником - Володимира Дудикевича, представника т. зв. молодих москвофшв ("юношiв"), що гуртувалися навколо газети "Прикарпатская Русь". В пвдавстршськш Галичиш, згвдно з мкцевим виборчим правом, обирали ввд кожного округу не лише депутата, але й т. зв. заступника, який починав виконувати обов'язки депутата Державноi ради у разi його смерт або зречення. Молодi москвофши почали вимагати такого зречення ввд В. Давидяка, на що той розважливо вiдповiв, що й "я сам потрафлю брати десятку денно!". Це призвело до загострення тлточого конфлшту молодих москвофшв зi "стариками", що перерю у постшш сутички й побиття останшх "на вулици, чи в зелiзницi, чи на забавГ'.
В. Дудикевич був директором москвофшьсько!' "Самопомощи" в Коломт, грошi оргатзаци витрачав безконтрольно, протоколи засвдань не вiв або фальшував. Цими звинуваченнями виршив скористатися посол Давидяк, видавши брошуру з фактами численних зловживань заступника Дудикевича. За останнього вступилися його "попшчники" А. Шуст, др. I. Гриневицький, Ю. Кисилевський, О. Гецев та В. Киндш. Справа дшшла до судового розгляду, розпочатого за позовом Давидяка, в справi захисту чесп проти групи пвдтримки Давидяка.
В ходi цього льв]вського процесу з'ясувалися дивовижт реч1 Пвд присягою Давидяк засввдчив, що Дудикевич ввд шет "юнош]в" перед виборами 1908 р. уклав негласну домовлетсть з польським намюником в Галичиш графом Потоцьким та польською Радою народовою угоду про взаемну
шдтримку польських та москвофшьських кандидатов у виборчих округах. Те, про що ранпле говорилося упПвголоса П фцурувало на рПвщ чуток, тепер було тдтверджене пПд присягою в незалежному суд1
Сввдок у справп якийсь Гончаковський, показав, що голова Ради мтстрГв Австри КазимПр Баден заявлялв йому, що Дудикевич е платним росшським агентом. Те саме ствердили й посли до австршського парламенту барон Василько (обраний вПд Буковини) та барон Морзей. Згодом радник ЛПсковацький засввдчив, що свого часу Дудикевич присво'в 2000 рублПв, присланих з Петербурга на пвдтримку москвофшьського студентського товариства "Буковина".
Як з'ясувалося в ходП процесу (покази численних сводив), фшансування галицьких та буковинських москвофшв здшснювалося через петербурзьке "Галицко-русское обшество", яке очолював граф Бобринський. Росшський куратор вимагав вПд "юношПв" П "старикв" примирення, шакше погрожував припинити фшансування "Галичанина" - найвпливовiшоi газети москвофшь-ського напряму [4, с. 87].
Також розкрилися масштабн махiнацii в "Самопомощи". Незважаючи на статут товариства, кошти, передбачен на кредитування селян та мщан, брали на власн потреби не лише сам Дудикевич, але його близький соратник Алексевич (12 тисяч крон), а також донька Дудикевича.
Сводок Семенов переконливо довПв, що москвофшьська торгова установа "Торгово-промишленный Союз" зусиллями Дудикевича була доведена до банкрутства. Вш же стверджував, що благодшн 30 тисяч крон, пожертвуваних покшним Тиховичем на потреби коломийсько!' бурси, були присвоен Дудикевичем.
Шсля з'ясування цих неприемних для Дудикевича моментв його захист несподПвано почав вимагати змши складу лави присяжних - русько!' (украшсько') на польську. Очевидно, розрахунок грунтувався на тому, що представники панПвно!' в умовах Галичини нацюнальносп не захочуть глибоко вникати у суть справи й "дозволять" москвофшам зам'яти справу, аби не давати приводПв для нападПв з боку небезпечнПших для польського полгтикуму мПсцевих украшофшв.
Незважаючи на квашфжовану юридичну допомогу аж трьох адвокатов - д-ра Лисяка, д-ра Черлюнчакевича та д-ра Бромберга, суд присяжних винс ршення про покарання прихильникв Давидяка, винних в образП често посла Дудикевича: "А. Шуст дгстав 6 тижнв арешту з постом щотижня; I. Гриневицький - 30 днв арешту з постом, Ю. Ксилевський - 30 днв арешту (замшених штрафом у 1500 крон, О. Гецев - 30 днв арешту (замшених штрафом у 600 крон), В. Кондш - 30 днПв арешту (замшених на 900 крон штрафу). ОкрПм того, з позовникв було стягнуто 30 000 крон судового мита.
Однак, як констатувало одне укра'нське видання, москвофши "тих страшних коштПв судового процесу не дуже напудилися. За !'х вПрну службу - заплатить се за них Росм" [4, с. 91].
Мусимо вказати, що далеко не завжди галицьк та буковинськ русофши ввдбувалися легким переляком. З початком Першо!' свгтово' вшни ВПдень перестав панькатися з платною агентурою Санкт-Петербурга П перейшов до ршучших дш. 1нша рПч, що под роздачу жорсткого военного часу потрапили переважно безневинн люди.
З початком Першо!' свгтово' вшни бшьшкть лщерПв москвофшв негайно опинилися на територи Роси. 11 серпня 1914 р. вони утворили в КиевП т. зв. Карпато-русский освободительный комитет под керПвництвом Володимира Дудикевича. Того ж дня москвофши склали ввдозву "Многострадальный Русский Народ Галицкой Руси" для поширення серед цившьного населення П вшськових. Ввдозва мПстила заклик до галичан вгтати росшську армто, а воякПв закликали переходити на бш Роси [6, с. 60]. Невшьними жертвами це' ввдверто провокативно!' ввдозви негайно стали галицьк та буковинськ русини, як почали сприйматися Ввднем та цПсарсько-королПвською армПею як потенцшна ворожа агентура. В Галичин, на Буковин та у Закарпатто прокотилися хвилП арештПв та фПзичних розправ з русинами-"рошянами". Жертвами репресш стала нечисельна укра'нська шгелПгенцм без огляду на партшнП симпати, кшр греко-католицько!' та православно!' (в БуковинГ) церков, звичайн селяни. ОстаннПх реально була бшьшкть.
У концтаборП Талергоф, поруч з активними украшофшами та Богу душу винними селянами-укра'нцями, опинилися й галицьк та буковинськ москвофши. Зосереджувалися вони переважно в окремому, четвертому, барац [13, с. 208], а також - у спшьному для ув'язнених рПзно!' полгтично' орПентаци шмейному барацп
Росшське джерело вказуе: "В официальном рапорте Шлеера от 9 ноября 1914 года сообщалось, что в Талергофе в то время находилось 5700 русофилов. Из этого числа около 1915 человек (по другим данным до 5 тысяч) были лемки из 151 деревни на Лемковщине.
Всего через Талергоф с 4 сентября 1914 года до 10 мая 1917 года прошло не менее 20 тысяч русофильски настроенных галичан и буковинцев, только в первые полтора года погибло около 3 тысяч заключённых.' По данным галицкого общественного деятеля Дмитрия Маркова, 3800 человек были казнены только за первую половину 1915 года" [14].
Це ж джерело наводить перелш видатних (на думку джерела) в'язтв Талергофа. Уш вони -русофши, кожний з яких отримав свою сторшку у Вшпеди: "Качмарик Ярослав Теофилович (1885-1944), Антоневич Николай Иванович (1840-1919), Ваврик Василий Романович (1889-1970), Глебовицкий Николай Павлович (1876-1918), Трохановский Мефодий Андреевич (1885-1948). За дивним збкюм обставин шхто з цих "видатних" москвофшв не ввддав Богу душу в найстраш-шшому австршському концтабор^ лише для Миколи Глiбовицького помщення в концтабiр "визвало болезни, от которых он скончался в 1918 г." [14].
Поведшку москвофшв в ув'язненш лояльний до Австршсько'' корони украшофш
B. Маковський описував так: "З краю приходили препогаш вкти. Австршська армм ввдступае в нелады москалi займають увесь край (...). Що нас чекае?
Зате "1хт" настро'' помiтно покращились. Почували себе "переможцями". Коли вживали вислови "нашГ', мали все на думцi московсью вiйська' "Австрiйци удiрають, нашi бють" ... такi уривки оббивалися об уха (...). Однак найбшьше лютила нас 'хня дволичнiстЬ' Ось одночасно з такими виявами внесли вони колшоприклонну петищю до цiсарського престола Франца Йосифа з заявою незахитно'' вiрности i лояльности i з проханням звшьнення!..." [13, с. 235 - 236].
Висновки. Загалом ввдзначимо, що конституцшна Австро-Угорська монархiя наприкшщ Х1Х - на початку ХХ ст. мала значно прогресившше полггичне та карне законодавство, нiж сучасна 'й Росiя, а австрiйськi суди були реально незалежними ввд виконавчо'' влади. Ця обставина зумовила порiвняно лояльне ставлення австрiйських властей до москвофшьсько'' полiтичноi течи; репреси проти ii провiдних дiячiв не йдуть у жодне порiвняння з карною практикою переслвдування "мазепинцiв" у тогочаснш Малороси. Вiдтак й концепцм "геноцида русских" (пвд якими в росшськш науковiй думцi розумiються русини-украiнцi) не витримуе критики.
1. Путин: Я считаю, что русские и украинцы - это вообще один народ, разницы мы не делаем // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://gordonua. com/news/worldnews/Putin-YA-schitayu-chto-russkie-i-ukraincy-eto-voobshche-odin-narod-raznicy-my-ne-delaem-Video-94487.html. 2. Фролов К. Новороссия - это борющаяся часть русского мира! [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukraina. ru/analytics/20140904/1010386045. html. 3. Ф 133. Канцелярия министра иностранных дел. Политический архив, оп. 470, год 1913, д. 14. Галиция. Положение русских в Галиции. Поляки в Галиции. Борьба их с русскими // Москвофтьство: Документи i матергали / Вступна стаття, коментарг та добгрка документгв О. Сухого / за заг. ред. проф. С. А. Макарчука. -Львгв: Видавничий центр ЛНУ гмет 1вана Франка, 2001. - 236 c.. - С. 157-161. 4. Чорний день московских наймитгв // Русини а москалг: Збгрка статей i оповгдань. - Чертвщ: З друкарш тов. "Руска Рада" тд зарядом 1вана Захарка, 1911. - 111 с. - С. 92-111. 5. Процесс Ольги Грабарь [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 % 9F%D1 %80 %D0 %BE%D1 % 86 %D0 %B5 %D1 %81 %D1 %81_%D0 %9E%D0 %BB%D1 %8C% D0 %B3 % D0 %B8_% D0 %93 %D1 %80 %D0 %B0 %D0 %B1 %D0 %B0 %D1 %80 %D1 %8C.
6. Сухий О. Москвофтьство в Галичит: гсторгя проблеми // Москвофтьство: Документи i матергали / Вступна стаття, коментарг та добгрка документгв О. Сухого / за заг. ред. проф.
C. А. Макарчука. - Львгв: Видавничий центр ЛНУ гмет 1вана Франка, 2001. - 236 c. - С. 3-66.
7. Геровский А. Ю. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %93 %D0 %B5 %D1 %80 %D0 %BE% D0 %B2 %D1 %81 %D0 %BA%D0 % B8 %D0 % B9,_%D0 %90 %D0 % BB%D0 %B5 %D0 %BA% D1 %81 %D0 %B5 %D0 %B9_%D0 %AE%D0 % BB%D0 % B8 %D0 %B0 %D0 %BD%D0 %BE%D0 %B2 %D0 %B8 %D1 %87. 8. Як виглядае кацапска правда i кацапска гдея (На тдставг судового процесу кацатв у Львовг) // Русини а москалг: Збгрка статей i оповгдань. - Чертвщ: З друкарш тов. "Руска Рада" тд зарядом 1вана
Захарка, 1911. - 111 с. - С. 82 - 91. 9. Украина возобновила политический "Марамарош-Сигетский процесс" //[Електроннийресурс]. - Режим доступу: http://podkarpatrus. livejournal. com/46593. html.
10. Процесс по делу С. Бендасюка и товарищей. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://alternatio. org/articles/item/4451-%D0 %BF%D1 %80 %D0 % BE%D1 % 86 %D0 %B5 %D1 % 81 % D1% 81-% D0 %BF%D0 %BE%D0 %B4 %D0 %B5 % D0% BB% D1%83-%D1%81% D0 %B1 %D0 %B5 %D0 %BD%D0 %B4 %D0 %B0 % D1 %81 %D1 %8E%D0 %BA% D0 % B0-% D0 % B8-%D1 %82 %D0 %BE%D0 %B2 %D0%B0%D1 %80 %D0 %B8%D1% 89 %D0 % B5 %D0 %B9.
11. Львовскш русскш политический процесс о государственной измЬне 1914 г. (фотоальбом з 28 фотографш). - б. м, б. д. 12. Львовский процесс (1912-1914) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %9B%D1 %8C% D0 %B2 %D0 %BE% D0 %B2 %D1 %81 %D0 % BA%D0 %B8 %D0 %B9_%D0 %BF%D1 %80 %D0 %BE%D1 %86 %D0 %B5 %D1 %81 %D1 %81_(1912 %E2 %80 %941914). 13. Маковський В. Талергоф (Спогади i документи). - Льв1в: З друкарш "ДЫа", 1934. - 260 с. 14. Талергоф // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ru. wikipedia. org/wiki/% D0 %A2 %D0 %B0 %D0 %BB%D0 % B5 %D1 %80 %D0 %B3%D0 %BE%D1 %84.
REFERENCES
1. Putyn: Ya schytaiu, chto russkiye i ukrayntsi - eto voobshche odin narod, raznytsi my nie delaem // http://gordonua. com/news/worldnews / Putin-Ya-schitayu-chto-russkie-i-ukraincy-eto-voobshche-odin-narod-raznicy-my-nie-delaem-Video-94487. html. 2. Frolov Kyryll. Novorossyia - eto boriushchaiasia chast russkoho mira! // http://ukraina. ru/analytics/20140904/1010386045. html. 3. F. 133. Kantselaria ministerstva inostrannyh diel. Politicheskii arkhiv, op. 470, hod 1913, d. 14. Galicia. Polozhenie russkih v Galicii. Poliaki v Galicii. Bor'ba ih s russkimi // Moskvofilstvo: Dokumenty i materialy / Vstupna stattia, komentari ta dobirka dokumentiv Sukhoho O. / Za zah. red. prof. S. A. Makarchuka. - Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU im. I. Franka, 2001. - 236 s., ss. 157 - 161. 4. Chornyi den moskovskykh naimytiv //Rusyny a moskali. Zbirka statei i opovidan. - Chernivtsi: Z drukarni tov. "Ruska Rada" pid zariadom Ivana Zakharka, 1911. - 111 s., ss. 92-111. 5. Protsess Olhy Hrabar //https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %9F%D1 %80 %D0 % BE%D1 %86 %D0 %B5 %D1 %81 %D1 %81_% D0 %9E% D0 %BB%D1 % 8C%D0 %B3 %D0 %B8_%oD0 %93 %D1 %80 %D0 %B0 %D0 %B1 %D0 %B0 %D1 % 80 %D1 %8C. 6. Sukhyi O. Moskvofilstvo v Halychyni: istoriia problemy // Moskvofilstvo: Dokumenty i materialy / Vstupna stattia, komentari ta dobirka dokumentiv Sukhoho O. / Za zah. red. prof. S. A. Makarchuka. - Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU im. I. Franka, 2001. - 236 c., ss. 3 - 66. 7. Herovskyi Aleksei Yulyanovych // https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %93 % D0 %B5 %D1 %80 %D0 %BE% D0 %B2 %D1 %81 %D0 %BA%D0 %B8 %D0 %B9,_% D0 % 90 %D0 %BB%D0 %B5 %D0 % BA% D1 %81 % D0 %B5 %D0 %B9_%D0 %AE% D0 %BB%D0 %B8 %D0 %B0 %D0 %BD%D0 % BE% D0 % B2 %D0 %B8 %D1 %87. 8. lak vyhliadaie katsapska pravda i katsapska ideia (Na pidstavi sudovoho protsesu katsapiv u Lvovi) // Rusyny a moskali. Zbirka statei i opovidan. - Chernivtsi: Z drukarni tov. "Ruska Rada" pid zariadom Ivana Zakharka, 1911. - 111 s., ss. 82 - 91. 9. Ukraina vozobnovyla polytycheskyi "Maramarosh-Syhetskyi protsess" // http://podkarpatrus. livejournal. com/46593. html. 10. Protsess po delu S. Bendasiuka i tovaryshchei // http://alternatio. org/articles/item/ 4451-%D0 %BF%D1 %80 %D0 % BE%D1 %86 %D0 %B5 %D1 %81 %D1 %81-%D0 % BF%D0 % BE% D0 %B4 % D0 %B5 % D0 %0BB%D1 %83-%oD1 %81 %D0 %B1 %D0 %B5 % D0 %BD% D0 % B4 %D0 %B0 % D1 %81 %D1 %8E%oD0 %BA%oD0 %B0-%D0 %B8-%D1 %82 %D0 %BE%D0 %B2 % D 0% B0 %D1 %80 %D0 %B8 %D1 %89 %D0 %B5 % D0 %B9. 11. Lvovskii russkii polytycheskii protsess o hosudarstvennoi izmienie 1914 h. (fotoalbom z 28 fotohrafii). - b. m, b. d. 12. Lvovskyi protsess (1912-1914) // https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %9B% D1 %8C%D0 %>B2 %D0 %BE%oD0 % B2 %D1 %81 %D0 %BA%D0 %B8 %D0 %B9_%oD0 %BF%D1 %80 %D0 %BE%D1 %86 %D0 %B5 %D 1 %81 %D1 %81_(1912 %E2 %80 %941914). 13. Makovskyi V. Talierhof (Spohady i dokumenty). - Lviv: Z drukarni "Dila", 1934. - 260 s. 14. Talerhof // https://ru. wikipedia. org/wiki/%D0 %A2 % D0 %B0 %D0 %BB%D0 % B5 % D1 %80 %D0 %B3 %D0 %BE%.
