CC BY
17
О.1. Богдан, €.€. Козлов, О.В. Гаращук, Н.М. Яценко
ФОРМУВАННЯ ШДПРИеМНИЦЬКО!' СИСТЕМИ ВНУТР1ШНЬОФ1РМОВИХ ВЗАСМОВ1ДНОСИН
Розглянуто основнг передумови розвитку тдприемництва в органгзацп, виходячи з пгдвищення ваги внутргшньофгрмових взаемов1дносин, як забезпечують ycnix ринково ор1ентовано'1 орган1зацИ'; систематизовано тщативт diï учасниюв, а також проаналгзовано ïx змкт.
Рассмотрены основные предпосылки развития предпринимательства в организации, исходя из повышения веса внутрифирменных взаимоотношений, которые обеспечивают успех рыночно ориентированной организации; систематизированы инициативные действия участников, а также проанализировано их содержание.
The article describes the preconditions for the entrepreneurship development in the organization proceeding from the increase of the importance of intrafirm mutual relations which provide the success of the market-oriented organization; the initiative actions of participants are systematized, and their content is analyzed as well.
1з поглибленням на початку ХХ1 ст. процеав економiчних реформ в Украм i структурнш перебудовi ïï народногосподарського комплексу значно зростае потреба в пошуку найбшьш оптимальних варiантiв ринкових вщносин i шляхiв найбшьш ефективного входження краши у св^ову економiчну систему. Усе переконливiшi ознаки того, що головним критерieм ефективноси, на основi якого слщ розробляти рiзнi варiанти цього входження, е одержання максимальноï вигоди при мiнiмiзацiï економiчних i сощальних витрат суспiльства.
© О.1. Богдан, е.е. Козлов,
О.В. Гаращук, Н.М. Яценко, 2010 Набутий досвщ з оргашзаци та управлiння сучасним пщприемством свiдчить про те, що юнуе чимало нерозв'язаних проблем. Потреба нов^шх концепцiй в органiзацiï економiчних процеЫв загалом i на виробничих пщприемствах зокрема змушуе впроваджувати новi пщходи, бiльшiсть з яких базуеться на пщприемницьких засадах. Це мае дозволити досягти створення ефективного механiзму розподшу чинникiв виробництва i, насамперед, фшансових, виробничих i трудових ресурсiв, реструктуризацп всього господарського комплексу, усунення внутршньогосподарських суперечностей i необrрунтованостi, якi е головними чинниками соцiально-економiчноï нестабiльностi як на державному рiвнi, так i на рiвнi окремо взятих пщприемств, незалежно вiд ïx вiдомчоï та майново].' приналежностi.
Тому назрiла гостра потреба дослщження проблем розвитку трудових взаемовщносин i визначення форм та методiв управлiння, адекватних сучасному етапу економiчного розвитку й використання ресурав органiзацiï, складних процесiв формування дшового меxанiзму стимулювання, зростання продуктивностi пращ й економи робочоï сили на основi дослiдження сучасних тенденцiй взаемовщносин в управлшш пiдприемством.
Пiдвищення уваги до розвитку пщприемницьких засад в управлшш пов'язане, перш за все, зi становленням ринковоï економжи i, як наслщок - виникненням рiзноманiтниx форм власностi, зростанням конкуренцiï мiж суб'ектами економiчноï дiяльностi, переходом до економiчниx методiв управлiння. На сьогодш пiдприемництво е важливою складовою економiчного поступу суспiльства, ефективним засобом впливу на поведшку людей та ïx мотивацiю до працi. Вiтчизнянi та зарубiжнi вченi й економiсти висловлюють думку про необxiднiсть розвитку пщприемницького середовища, застосування пiдприемницькиx меxанiзмiв у повсякденнш практицi господарювання вiтчизняниx пщприемств.
Як вщомо, у державах iз ринковою економiкою пiдприемництво розвинуте i становить вагому частину всix форм оргашзаци. На сьогодш основним завданням пщприемництва
визнано формування ново! парадигми управлiння пщприемством, яка б ураховувала сучаснi погляди на цЫ дiяльностi, рацiональнiсть використання ресурсiв, органiзацiю процесу виробництва товарiв i послуг, застосування iнновацiй, розумшня господарського ризику, а також розподiлу вiдповiдальностi за кiнцевi результати дiяльностi.
Домiнування соцiально-економiчних факторiв у дiяльностi сучасних органiзацiй потребуе переходу до методiв управлiння, здатних ураховувати пщприемницью переваги. Однак неоднозначне трактування основ пщприемництва та коренiв виникнення шщативност працiвникiв призвело до iгнорування когштивно-компетенцшних складових при формуваннi конкурентоспроможних методiв керiвництва. Не дiстали свого розвитку шновацшш технологи, якi вiдображали б сучасш новаторськi шляхи здобуття конкурентних переваг оргашзаци. До того ж залишаються неопрацьованими методичнi основи таких технологш, що гальмуе процес систематизаци основних напрямiв, у межах яких доцiльно використовувати iнiцiативу учасникiв процесу взаемоди, зокрема керiвного складу та ствроб^ниюв.
Аналiз першоджерел дае змогу стверджувати, що в основi розвитку пщприемницьких пiдходiв i використання вщповщного iнструментарiю менеджменту е iнiцiатива пращвника, яка певним чином урегульована вщносинами правового i фiнансового характеру. Серед найбшьш поширених прикладiв застосування пщприемництва в сучаснш зарубiжнiй практицi можна вщзначити розвиток концепцiй внутрiшньофiрмового пщприемництва, сшвпщприемництва й iнтрапренерства, якi за сво!м походженням мають внутрiшньофiрмову природу, але за характером ди виходять далеко за формальнi межi оргашзацп. Наведена класифiкацiя констатуе динамiчнiсть процесу реалiзацil iнiцiатив i ставить перед дослщниками ряд нових питань щодо перспектив розвитку оргашзаци.
Дiяльнiсть будь-якого економiчного суб'екта характеризуеться отриманням результату. В економщ результат - це створення нових благ. Новоствореш блага повинш мати якiсть, яка вщповщае певному критерiю якостi, який формуеться й установлюеться на основi юнуючих вимог, що висуваються суспiльством i вiдображають рiвень його потреб та рiвень здатностi задоволення цих потреб, який вщтворюеться в iснуючiй системi економiчних вiдносин. Тобто цей критерш установлюеться суспiльством як мiра максимальних можливостей по виробництву, розподiлу, обмiну та споживанню благ власними шститутами та !х суб'ектами. Критерiй якост е основою для формування системи стандарив якостi, що контролюють вщповщшсть новостворених благ прийнятим еталонам.
Аналiз сучасно1 концепцп економiчноl ефективностi дозволяе зробити висновок, що у И основу закладений принцип отримання результату. Дшсно, дiяльнiсть економiчного агента оцшюеться на пiдставi отримання результату. Але результат господарювання може бути як позитивним, так i негативним.
У сучаснш економiчнiй лiтературi не дослщжеш аспекти одержання негативного результату дiяльностi. На нашу думку, категорiя ефективност мае характеризувати не тiльки стутнь витратностi отримання позитивного результату, але i ступiнь витратностi одержання негативного результату.
Традицшний пiдхiд до поняття ефективностi не враховуе шнування негативно1 результативностi та И вщображення в iснуючих економiчних категорiях. На наш погляд, використання поняття ефективност слiд розширити за рахунок введення й окреслення таких понять, як:
позитивний та негативний результат; повноцшне та неповноцшне благо; позитивна та негативна результатившсть.
Реалiзацiя iдеl розширення традицiйноl системи ефективноси за рахунок введення нових категорш мае грунтуватися на використаннi системного пщходу, методiв теорil систем i системного аналiзу. Ми пропонуемо розробити систему управлшня економiчною ефективнiстю, концепщя яко1 включае вiдображення аспектiв отримання позитивного та негативного результаив у дiяльностi суб'ектiв господарсько1 системи.
Формування дано1 концепцil розпочинаемо з визначення результатiв дiяльностi фiнансово-економiчноl системи - економiчних благ. Ключовим елементом новостворювано1 концепцil е застосування критерiю якоси для оцiнки результатiв дiяльностi господарсько1 системи щодо !х придатностi задовольняти на певному рiвнi iснуючi соцiально-економiчнi
потреби суспшьства. Наслщком використання критерiю якост стане проведення подiлу створюваних економiчних сутностей на двi групи - повнощнш та неповноцiннi блага. У свою чергу, необхщно провести класифжащю благ, що належать до повнощнних чи неповноцiнних, оскiльки вони вщзначаються великою рiзноманiтнiстю.
Наступним елементом системи управлшня ефективнiстю мае стати визначення результативностi дiяльностi господарства як вщношення отриманого результату - прибутку чи збштав - до проведених витрат на ïx створення. Показниками результативност вiдповiдно будуть рентабельнiсть i збитковшть.
Першопочатково система управлiння економiчною ефектившстю формуеться на аксiоматичному визначеннi понять повнощнного та неповноцiнного блага, вилучених iз сукупностi подiбниx економiчниx сутностей. Це дозволяе краще з'ясувати суть i змют явища отримання позитивного та негативного результат проведення господарсько].' дiяльностi. Але такий пiдxiд е прийомом спрощення складно'' природи економiчноï дiйсностi, яка утворюеться безлiччю господарських актiв i процесiв, для котро' характерне iснування i рух великих сукупностей благ. Саме для вщображення процеЫв формування i руху сукупностей економiчниx сутностей призначенi елементи, що мають назву виробничих цiнностей i соцiально-економiчниx цiнностей. Використовуючи данi елементи, проводиться розрахунок кiнцевого результату дiяльностi фiнансово-економiчноï системи.
Особливе мiсце в поданш концепци посiдають резерви зростання економiчноï ефективностi, оскiльки вони свщчать про реальний стан системи господарювання, ïï спроможнiсть до вiдновлення i функщонування в майбутньому. Подальший розвиток фiнансово-економiчноï системи залежить вiд виршення практичних проблем, пов'язаних з юнуванням резервiв. Тому визначення величини резервiв, динамiки ïx утворення е вкрай важливим для дiагностики можливостей фiнансово-економiчноï системи. Ми вважаемо за потрiбне розробити власну класифiкацiю резервiв, яка повною мiрою вiдповiдала б лопщ викладення концепцiï системи управлiння ефективностю.
У традицiйному уявленнi економiчне зростання визначаеться як стшкий процес зростання виробничих можливостей економши та збшьшення внаслiдок цього нацiонального доходу. Ця теорiя опрацьована значною кiлькiстю вчених-економютсв, якi у своïx дослiдженняx дшшли висновку, що з часом причини економiчного зростання мають властивiсть змшюватися. Принципово важливим висновком було те, що стан економжи все бшьше характеризуеться нейтральним впливом науково-теxнiчного прогресу. Особливого значення у зв'язку iз цим набувають моделi економiчного зростання, запропоноваш П. Ромером, який поряд iз виробничими факторами розглядае особливий неконкурентний виробничий фактор - знання.
За П. Ромером, темпи економiчного зростання при незмшност щни нових теxнологiй залежать лише вщ величини людського капiталу, зосередженого у сферi здобуття нових знань. Звщси - саме дослiдницький (пiдприемницький) сектор набувае значення головного фактора економiчного прогресу. Це, по сут^ е послщовним розвитком думки Й. Шумпетера про фактори економiчного зростання, адже вiн стверджуе, що пошук i здшснення нових комбiнацiй факторiв виробництва задають форму, змiст i темпи економiчного розвитку [1].
В умовах динамiчниx змiн теxнiки й економши виробництва, конкурентноï боротьби, iнформацiйниx технологш i методiв управлiння необxiдне розумшня меxанiзмiв продукування й оволодiння знаннями, а також факторiв, якi ¡м протидiють. На думку вiдомого фаxiвця з управлiння Б. Мшнера, саме знання i компетентнiсть персоналу сьогодш лежать в основi розвитку оргашзаци та дозволяють знаходити рiшення виникаючих теxнiчниx, економiчниx i органiзацiйно-управлiнськиx проблем як поточних, так i перспективних.
Розглянут тенденцiï та специфiчнi особливост економiчного зростання, що мають мюце в перiод iнституцiональниx змiн вiтчизняноï економiки, значною мiрою сприяють розвитку й гумашзаци сучасних форм i методiв управлiння органiзацiею. Найменш висв^леними в цьому планi залишаються методолопчш пiдxоди, запропонованi К. Нагелем. Згщно з розробленою ним концепцiею розвиток тдприемства описуеться проходженням певних ци^в, обумовлених зародженням, освоенням у господарськш практицi та поширенням радикальних шновацш. ïx поява приводить до змши панiвноï теxнологiчноï парадигми, виникнення i зростання нових галузей матерiального виробництва, залучення в господарський обiг нових
ресурав, швидкого формування ново' iнфраструктури i, як наслiдок, до прискорення суспшьного розвитку.
Таким чином, завдання, яю постають перед менеджерами, полягають у подоланш перешкод на шляху розвитку пщприемства завдяки формуванню особливоï бiзнес-фiлософiï, яка б дозволила ефективно управляти ресурсами, серед яких ключове значення мае iнтелектуальний капiтал. Зростае впевнешсть у тому, що майбутне належить найбiльш новаторським, а не найбшьш ефективним компашям. Не самоцiльна реоргашзащя, не комерцiалiзацiя кожноï операцiï, не ранжування компанiй за балансовою вартютю активiв, а перевага, закладена у знаннях, на думку П. Друкера, стае основною конкурентною перевагою для оргашзаци [2].
Умовою отримання тако' переваги в конкурентнш боротьбi стае розкриття нових перспектив взаемовщносин як усередиш, так i за межами оргашзаци, яю базуються на довiрi, iнiцiативi працiвникiв i здатностi компани оперативно i в повному обсязi задовольнити потреби й очiкування споживачiв.
Зокрема, слiд систематизувати спектр дш керiвного складу i спiвробiтникiв, яю забезпечують вищезазначену орiентацiю. Так, на думку К. Нагеля, ди персоналу слщ регламентувати в межах: постановки завдань, орiентацiï спiвробiтникiв, орiентацiï менеджменту, орiентацiï на клiента. Далi надамо коротку характеристику кожно' складово'
[3].
Перша складова забезпечуе адекватне виконання комплексно' системи завдань пщприемства й високу готовшсть до коопераци мiж керiвництвом i трудовим колективом. Установлений взаемозв'язок мiж соцiальною активнiстю i фшансовим зростанням означае також необхщшсть установлення вiдповiдностi мiж завданнями кожного й цшями та складниками устху фiрми. Особливо' ваги набувае творчий потенцiал колективу, самомотиваци.
Практика доводить, що готовшсть виявляти шщативу i робити особистий внесок у виршення завдань властива значнш частинi пращвниюв або може стимулюватися вiдповiдними заходами. Однак вона ж показуе, що творчшть i самостшшсть у поведшщ спiвробiтникiв фiрми досягаеться шляхом створення вiдповiдного оточення, належних умов для розкриття таких здiбностей. Якщо взаемодiя в рамках мiжособових вiдносин вщбуваеться оптимальним чином i тим самим забезпечуе спшьну дiяльнiсть замiсть неефективного протиборства, то створюються основнi передумови для ефективно' пращ, на яких може будуватись орiентована на майбутне оргашзащя.
Сьогодш вже немае сумшву, що успiшне керiвництво пiдприемством базуеться на реалiзацiï конкретних факторiв устху. Числент емпiричнi дослiдження доводять, що поряд iз чiткою, довгостроковою стратепею, гнучкою органiзацiею, ефективною iнформацiйною системою i найкращим чином практикованою орiентацiею на клiента важлива роль належить використанню потенщалу спiвробiтникiв i створенню дiевих систем керiвництва. Кожнiй оргашзаци розтзнавати й використовувати наявну енергш та здатностi спiвробiтникiв, давати вихщ 'х навичкам шляхом передачi частини функцш управлiння, що приведе до защкавленост в успiху пiдприемства.
Найкращi пiдприемства практикують бiльшу наближенiсть до ринку й концентруються при цьому на власш сили. Пщприемщ та керiвники несуть особливу вiдповiдальнiсть за реалiзацiю принципу орiентацiï на ^ента. Оскiльки пiдприемство знаходиться пiд впливом зовнiшнього середовища, керiвники повиннi перш за все намагатися найбшьш сприятливим для пщприемства чином трансформувати його вплив. ïх вiдносини iз Рентами, постачальниками, акцiонерами, пiдприемствами, урядовими шстанщями й особливо з навколишнiм середовищем значною мiрою визначають ступiнь досягнення устху.
Таким чином, можна зробити висновок, що при запропонованш вище постановцi проблеми в основi розвитку оргашзаци слщ вбачати перетворення самих людей як господарюючих суб'ектсв, що виступають носiями нових здiбностей та потреб. За таких умов досягнення прогресу слщ пов'язувати з виршенням проблем характеру управлшня, питань вибору найбшьш ефективних адаптивних методiв управлшня.
Реалiзацiя даних можливостей залежить вщ процесiв, що визначаються як НТП, тобто «...еволюцшний i поступовий, взаемостимулюючий розвиток науки i техшки» [4, 219], який е
«...причиною, що обумовлюе зростання влади, яка приходиться на одну людину в суспшьств^ над Природою в цшому...»
[5]. Використання можливостей розвитку приводить до пщвищення рiвня ефективностi функщонування як окремих господарських суб'ектiв, так i фшансово-економiчноl системи в цшому. Маемо тюний зв'язок мiж рiвнем i динамiкою НТП, рiвнем ефективност господарсько! дiяльностi й iснуванням можливостей розвитку. Рiвень упровадження науково-техшчних досягнень свiдчить про iснування можливостей розвитку, ре^защя яких дае подальший поштовх процесам розгортання НТП. Таким чином, поняття НТП та можливост розвитку е взаемообумовленими. У свою чергу, наявшсть високого науково-технiчного потенщалу, що утворюеться за рахунок шновацш, е запорукою вдосконалення процесiв виробництва, розпод^ та перерозподiлу, тобто створюе умови для зростання ефективностi функщонування господарства.
Процес реалiзацil можливостей розвитку передбачае участь носив НТП, якими е науковщ, провщш спецiалiсти, винахщники, рацiоналiзатори, новатори на таких стадiях:
виявлення даних можливостей;
визначення величини цих можливостей, що при сучасному еташ НТП можуть бути втшеш;
розробка ефективних заходiв реалiзацil можливостей, контроль за !х виконанням;
юнцева оцiнка !х виконання.
Створення такого мехашзму використання можливостей розвитку для змши рiвня ефективностi в сучасних умовах виробництва та розпод^ е важливим завданням, яке сто!ть перед науковцями.
НТП дозволяе не тшьки кiлькiсно впливати на результативнiсть фiнансово-економiчноl системи, але i якiсно змiнюе 11. Якюш змiни - це змiни способу виробництва: продуктивних сил i виробничих вiдносин. У даному випадку реалiзацiя можливостей розвитку мае глобальний характер, оскшьки визначае майбутне суспiльства та його шституив. У сучасних умовах трансформаци св^ово! господарсько! системи, коли кризовi явища торкнулися природи суспшьства та людини в цiлому й загрожують !х iснуванню i виживанню в майбутньому, вiдбуваеться переорiентацiя iндустрiального способу виробництва на якiсно новий шформацшний, неоiндустрiальний, ноосферний, яка проводиться на основi досягнень НТП. Використання можливостей розвитку як iндустрiально! цившзаци, так i культури, що прийде !й на змiну, приведе до кшьюсних та якiсних змiн результативной функцiонування фiнансово-економiчноl системи. Це, у свою чергу, позначиться на прискоренш глобальних процесiв розвитку людства.
Висновки. Пщбиваючи пiдсумки, слiд зазначити, що динамiчнiсть розвитку питання iнiцiативностi пращвниюв, використання людських ресурсiв у плаш внутрiшньофiрмових вiдносин е ще бшьш важливими, нiж технологи. Вони стають основним джерелом формування компетенцш ^ як наслiдок, конкурентних переваг оргашзаци. Тому подальший розвиток теми оптимiзацil системи взаемовiдносин учасникiв у виробничому процеа залишаеться актуальним i мае й надалi бути в центрi уваги сучасних дослiдникiв.
Саме стан розвитку трудових взаемовiдносин, найбiльш передових форм взаемоди на пiдприемницьких засадах, яю набувають значного поширення, визначае потенщал пiдприемства i здатен впливати на формування адекватного сучасним ринковим вимогам внутршнього середовища органiзацil.
Незважаючи на складшсть вiдносин в умовах конкурентного середовища мiж пiдприемствами, розвиток пщприемницьких (внутрiшньофiрмових) основ взаемодil, на нашу думку, е найбшьш привабливим для сучасних керiвникiв i мае бути використаний як шновацшний шструмент розвитку пiдприемства, що вiдповiдае вимогам спрямування на iндивiдуальну систему штереав i дозволяе визначати необхiдний алгоритм 1х досягнення.
Л1тература
1. Генералов Ю.В. Методологiя дослiдження тенденцiй економiчного зростання / Ю.В. Генералов // Актуальш проблеми економiки. - 2006. - № 1 (55). - С. 3-11.
2. Друкер П.Ф. Бизнес и инновации / П.Ф. Друкер. - М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2007. -
432 с.
3. Камерон Э. Управление изменениями / Э. Камерон, М. Грин. - М.: Добрая книга, 2006. - 360 с.
4. Маслов П.М. 1шщативна економiчна дiяльнiсть. Економжо-психолопчш фактори та основи ïï мотиваци: моногр./ П.М. Маслов, О.В. Ткаченко, О.В. Бойко та ш. - Д.: Монол^, 2006. - 396 с.
5. Ткаченко В.А. 1нтелектуальний потенщал в основi розвитку виробничих сил i виробничих вщносин: моногр. /В.А. Ткаченко. - Д.: Монол^, 2008. - 274 с.
6. Covey S. The Seven Habits of Highly Effective People / S. Covey. - London: Simon and Schuster, 1989.
НадШшла до редакцп 17.05.2010 р.
