CC BY
22
УДК 340.12
I. М. Коваль
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащональний ушверситет '^bBiBCb^ полггехшка", асистент кафедри теорп та фшософп права
ДЕТЕРМ1НАНТИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОГО МЕНТАЛ1ТЕТУ ОСОБИ
© Коваль I. М., 2015
Розглянуто поняття ментал^ету та правового менталггету особи. Розкриваються основш чинники формування менталiтету.
Ключовi слова: менталiтет, ментальшсть, правовий менталiтет.
И. М. Коваль
ДЕТЕРМИНАНТЫ ФОРМИРОВАНИЯ ПРАВОВОГО МЕНТАЛИТЕТА ЛИЦА
Рассмотрены понятия менталитета и правового менталитета человека. Раскрываются основные факторы формирования менталитета.
Ключевые слова: менталитет, ментальность, правовой менталитет.
I. М. Koval
DETERMINANTS OF FORMING A LEGAL ENTITY MENTALITY
In the article the concept of mentality and the mentality of the legal entity. The basic factors shaping mentality.
Key words: mentality, mentality, legal mentality.
Постановка проблеми. Вивчення феномену ментал^ету залишасться актуальним, оскшьки саме через призму ментал^ету можна вивчити подальший розвиток i мюце тае! чи шшо! держави серед цивiлiзованих кра!н св^у, що сьогоднi е надзвичайно важливим для Укра!ни. Для цього потрiбно розглянути поняття менталiтету та правового менталггету, з'ясувавши, яке значення у них вкладаеться.
Аналiз останнiх дослiджень та публжацш. Вщомими дослiдниками у цш сферi е Р. Байнiязов, О. Бандура, М. Козюбра, А. Колодш, Ю. Лобода, Д. Меняйло, О. Мордовцева, Ю. Оборотова, С. Овчиннiкова, М. Панова, О. Петришина, В. Синюкова, Ю. Тодика.
Формулювання цiлi статть Виробити теоретичнi тдходи до визначення поняття правового менталитету та детермшащпв його формування.
Виклад основного матерiалу. Вщмшшсть свггосприйняття й поведiнки, що знаходять свое вщображення в правовому менталитет народу завжди були предметом, що звертав на себе увагу багатьох дослщниюв: фшософгв, правникiв, етнографiв, сощолопв тощо. ид правовим менталитетом ми розумiемо вираження глибинно! особливосп формування колективного несвiдомого; це юторично зумовлене, довiльне ставлення групи людей до напрямюв розвитку законодавчо! сфери, виокремлення людиною себе та свое! учасп у процесi правозастосування.
Сьогодш юнуе багато чинникiв, якi впливають на формування правового менталiтету. Розглянемо детальшше основнi iз них.
Так, ще з античних часiв бере свш початок географiчний чинник формування правового менталггету. Древнi вченi мандруючи рiзними крашами, фiксували особливостi звичок, традицш народiв, котрi населяли щ територи. З часiв Геродота залишилось чимало свiдчень, якi дають можливють скласти уявлення про поведiнку та характеролопю давнiх народiв, незважаючи на те, що у подiбного творах було багато суб'ективного, а почасти, навггь надприродного (у зв'язку iз особливостями мiфологiчного свiтовiдчуття епохи). Мислителi зазначали елементи схожостi та вщмшносп у поведiнцi рiзних племен i народiв, намагаючись обгрунтувати !х вiдповiдно iз знаннями, якi були наявш у той перiод. Тому е невипадковим, що навггь тодi своерiднiсть традицiй та характерологiю почали пов'язувати з географiчним розташуванням та природними умовами. "Гшпократ, наприклад, фiзично i психологiчно своерiднiсть народiв пояснював специфiкою !х географiчного положення та ктматичних умов. Форми поведiнки людей та !х звича! вiдображають природу краши, вражав вiн. Те, що твденний i пiвнiчний клiмат неоднаково впливае на оргашзм, а отже, i на психiку людини, припускав Демокрп"[10, с. 12, 13].
Увага до проблем дослщження менталiтету зросла ще бшьше у перiод активного освоення нових земель, з новими географiчними вщкриттями, з розвитком нових торпвельних шляхiв. "Одним iз найбшьш вiдомих представникiв географiчноl школи сощологи був просвiтитель вiсiмнадцятого столiгтя Ш. Монтеск'е, який висловив ряд щкавих i оригiнальних думок вiдносно сутносп спiльного духу наци, тобто нацюнального характеру. Наприклад, вiн константував деяку залежнють духовного складу та способу мислення народiв вiд 1х життя, хоча це, згiдно його концепцп, цiлком визначаеться умовами географiчного середовища"[10, с. 13].
У своему творi "Дух законiв" Монтеск'е вбачав в ктматично-природних особливостях найбiльш важливий елемент "духу закошв" - зв'язку суспшьного устрою з специфiчними особливостями окремих народiв. Зокрема, великий французький мислитель писав: "Влада клiмату сильнiша з ушх iнших влад... народи спекотливих ктма^в нерiшучi, як лiтнi люди; народи холодних ктмат вiдважнi, як юнаки" [9, с. 350].
Спещально! уваги в межах аналiзу ролi природного середовища в процесi формування украшсько! ментальностi та встановлення культури заслуговують працi М. Грушевського "Iсторiя Украши - Русi", "На порозi ново! Украши". 1нтерес до цих робп викликаний тим, що в них ми зус^чаемо iсторичний аналiз залежностi розвитку укра1нсько1 культури та ментальносп вiд природного середовища. Йдеться про вплив природного середовища на культурш орiентацil осмислення ютори украшського народу крiзь призму двох площин " культура - природне середовище" [13, с. 149].
Велике значення для осягнення поставлено1 проблеми мае праця М. Костомарова "Двi русью народностi". Формування менталiтету украшщв М. Костомаров пов'язуе, перш за все, з геогра-фiчним положенням краши, яке було "Першим приводом вщмшносп народностей взагалГ'. I саме географiчнi умови, на його думку, надають певному народовi "своерiдного типу" [11, с. 189].
Отже, ми можемо константувати про тюний взаемозв'язок людини з природою, який впливае на формування менталггету.
Другим чинником формування правового менталггету можна вважати психолого-педагопчний чинник, який тюно спорщнений з школою Ф. Боаса. Передумовою цього можуть вважатися деякi концептуальнi положення М. Мп\ Саме вона визначила особливий штерес етнопсихологil до дослщження дитинства. М. Мп" звертала увагу також на несвiдомi настанови дорослих членiв суспiльства в1дносно дiтей i способiв комунiкацil м1ж дорослими та дпъми. На пiдставi сво1х дослщжень вона доводила, що своерiднiсть нащоналютичного свiтосприйнятгя i поведiнки значно залежить вiд практики виховання малюкiв, що е ушкальною для кожно1 культури [12, с. 15].
На цей напрямок значно вплинуло вчення З. Фрейда та шших представниюв психоаналiзу про структуру людсько1 психiки, формування у людини несвщомого тощо. Найбшьш яскраве вщбиття цього синтезу можна вбачати в концепцп "головно1 особисто1 структури" американського А. Кардiнера. Вш запропонував свою модель взаемозв'язку практики дитячого виховання, типу
особистосп, домшуючого в тiй чи шшш культурi i соцiальних iнституцiй, що характерш цiй етнiчнiй спiльнотi. "Головна особиста структура" формуеться через так зваш "первюш суспiльнi шституци", що складаються з засобiв життезабезпечення, родинно! оргашзацп, практики догляду за дпъми тощо. "Вториннi суспiльнi шституци (фольклор, мiфологiя, релiгiя) е проекцiею головно! особисто! структури", 11 породження. А. Кардшер, спираючись на психоаналiз стверджував, що дни в одному суспшьсга знають однi й тi ж психолопчш травми, а тому вс члени дано! культури мають приблизно т ж психологiчнi комплекси. Мiфологiя, мистецтво, полiтичнi установи, економiчна система - це наслщок спроб шдивща компенсувати отриманi ним в ранньому дитинсга травми. А оскiльки вс цi травми приблизно подiбнi, то подiбнi й моделi !х компенсаци, а це визначае, своею чергою, специфiку ие! чи шшо! ментальносп [5, с. 81, 82].
Трепм чинником формування правового менталiтету е бюлопчно-генетичний чинник, що розглядае кожну нацiю "безмежно поширеною родиною"[12, с. 15]; особливосп модусiв сприймання i поведiнки залежать вiд "расового" чинника, тобто генетично! схильностi до належних настанов.
Належну данину цьому поглядовi було надано i укра!нськими вченими, особливо в концепщях, зорiентованих на щеолопю iнтегрального нацiоналiзму. Так, Д. Донцов вказував, що "духовне обличчя народу, як i фiзичне, залежить передуем вiд його расово! субстанци" [5, с. 219]. В. Старосольський писав, що "юнування расових окремшностей не можна заперечити, а раз признаеться !х, то муситься признати, що фiзична та моральна яюсть одиниць, з яких складаеться суспшьство, мусить впливати i на його яюсть як гуртово! цiлостi. Так внутршне життя наци, як !! доля в зносинах з другими безперечно залежить вiд расових прикмет" [12, с. 616].
Дещо шакше пiдходить до цього питання Ю. Липа. Для нього "расовi" прикмети наци не стшьки фiзiологiчнi, скшьки психологiчнi. В цьому сенсi вш найбiльш близький до сучасних дослщниюв, що вважають ментальнiсть "генетично" закладеною, незмiнною структурою. Ю. Липа вважав, що "раса вiдрiзняеться одна вщ одно! бiльше своею психологiею, сво!ми проточеними дорогами в думаннi й поведшщ, навiть сво!ми духовними звичками, бшьше нiж будовою тiла" [8, с. 37]. Вреши, позицiя Ю. Липи в даному питаннi бшьш наближена до другого пiдходу, який можна назвати культурно-сшрггуалютським.
Це, мабуть, найдавшшнш i найпоширенiший пiдхiд в европейськш гуманiтаристицi взагалi i етнопсихологи зокрема. Засновник цього напрямку Й. Г. Гердер вважав, що особливосп народiв походять вiд одвiчного "народного духу", який пронизуе i зв'язуе поколшня.
Згiдно з думкою великого шмецького мислителя, кожна нацiя мае свш особливий "генiй", свiй власний спошб мислення, дi! i спшкування, i нам слiд докласти зусиль, аби наново вщкрити той неповторний генш i тi особливостi менталггету там, де вони прихованi або втрачеш: "Дайте нам iти своею дорогою... нехай усi люди добре або зле вщгукуються про наш народ, нашу лпературу, нашу мову: вони наш^ це ми самi i нехай цього буде досить"[2, с. 154]. Звiдси й важливють вiдкригтя "колективного Я" через фшолопю, iсторiю та археологiю, пошуки коршня в "етнiчнiй минувшинi", аби виявити автентичну ментальшсть тд чужим нашаруванням сторiч.
Втiм I. Гердер був лише учнем (хоч потiм i опонентом) великого нiмецького фiлософа I. Канта, погляди якого з приводу головних чинниюв формування етшчних особливостей можуть бути, з певним застереженням, також вщнесеш до визначено! науково! парадигми. В своему останньому (точшше опублiкованому за житгя) творi "Антрополопя с прагматично! точки зору", проблемi вiдмiнностей у нацiональних характерах I. Кант присвятив главу "Характер народу". На думку великого фшософа, вщмшносп у нацюнальних характерах рiзних народiв зумовленi тим, що риси характеру наслщуються у первiсного народу, який надшено, своею чергою, природним характером. Вш вважав, що у кожного первюного народу маються природнi задатки, яю надалi розвиваються, визначаючи нащональний характер того народу, який виникае з ще! первюно! народностi. За I. Кантом, характер народiв мае як позитивш, так i негативш риси, маючи тим самим суперечливу, антиномiчну сутнiсть [6, с. 156].
У шмецькш фiлософськiй i суспшьно-полгшчнш думцi початку XIX столiгтя у зв'язку з аналiзом нацiонального характеру того чи шшого народу формуеться поняття "дух народу", яке отримало згодом поширення. Воно здобуло свою популяршсть завдяки працям шмецьких романти-юв (Гьольдерлiна, Шлегеля), а також Фiхте, зокрема знаменитим "Промовам до шмецько! нацi!".
Концептуальну завершенють, певну рацiоналiзацiю поняття "дух народу" набувае в фiлософськiй рефлексп великого Гегеля. Вiн iнтерпретуе "народний дух" романтикiв в рацiоналiстичному, панлопчному сенсi. Дух як конкретна тотальшсть, згiдно з "Наукою логiки" розпадаеться на гри момен-ти, яю присутнi поняття як такому: загальне, особливе i одиничне; загальне - це свгтовий Дух, одиничне -окрема людина, а особливе - дух окремого народу. Цей особливий дух i е головною ддачою особою всесвггньо1 iсторiï. "Особливий дух народу е природний iндивiдуум, як такий вiн розквiтае, наливаеться силою, слабшае i вмирае" [3, с. 67]. У свош фiлософiï ютори Гегель дае цглий ряд влучних психологiчних характеристик рiзних народiв, яю на його думку випливають з "духу народу", що находить свое втглення в звичаях, культурi, рел^п, державотвореннi, економiцi тощо. Але вс нацiональнi особливостi в гегелiвськiй схемi iсторiï е тiльки втiленням единоï i^ï - Свiтового Духа, який мае свою мету i лопку розвитку (знана "хитрють" Свiтового розуму).
Водночас це не заперечуе наявносп розмаïття нацiональних характерiв, якi потрiбно вивчати, користуючись знаменитим методом гегелевсько1' дiалектики: сходження вiд абстрактного до конкретного. "Ми повинш, - вважав Гегель, - з визначенютю тзнавати конкретний дух, тiльки конкретний дух виявляеться в усГх справах та спрямуваннях народу, вш здiйснюе себе, залучаеться до самого себе та доходить до розумшня себе тшьки тому, що вiн мае справу з тим, що вш себе виробляе... народи е суть те, чим виявляються 1'х дй*"[1, с.71].
У руслi цiеï ж методолопчно1' традицiï вiдбуваеться в серединi XIX столптя створення ново1' науки - етнопсихологп, яка називала себе наукою про "дух народу". Бгля ïï витокiв стояли нiмецькi вченi: фглолог Г. Штейнталь та фiлософ Н. Лацарус. Основи етнопсихологп були викладеш ними у пращ "Думки про народну психолопю", в якш, визначаючи предмет науки, вони писали: "ïï завдання -дослщження спещальних способiв життя та форм дiяльностi духу у рiзних народiв i образи та форми створюють духовну природу народiв. Народна психологiя повинна бути дослщженням духовно1' при-роди людського роду, пщгрунтям для iсторiï та власне життя народу"[15, с. 17]. 1снуе, на думку авторiв, духовна еднють iндивiдiв поза конкретно-iсторичних умов та соцiально-економiчних ситуацiй. Йдеться про узгодження та гармонiю абстрактних шдивщв, про духовну еднiсть народу взагалг I ось ця духовна еднють iндивiдiв i е духовнiсть народу, яка виявляе його сутнiсть та вщрГзняе один народ вiд шшого.
У другiй половинi XIX столггтя у зв'язку з поширенням концепцп "духу народу" здшснювалися спроби пояснити загальну ходу юторичного процесу, виходячи з вчення про нацiональний характер. Душа народу при цьому штерпретувалась як щось iррацiональне та мютичне. Так, у робот французького соцюлога Г. Ле Бона "ПсихологГя народГв i мас" юторГя е не щошше, як результат, викликаний психолопчним складом раси. Центральною тезою його вчення е концепщя про дух народу, дух раси, згщно з якою, доля народГв, ïх життя, юторГя визначаються ïх душею. "Без попереднього знання складу душГ народу, - пише вш, - юторГя його здаеться якимось хаосом подш, керованих однiею тшьки випадковiстю. Навпаки, коли душа народу нам вщома, то життя його е прямим та фатальним наслщком його психолопчних рис . У вах проявах життя нацй' ми завжди знаходимо, що незмшна душа раси творить своевласну долю" [7, с. 17]. З найбшьшою силою верховна влада расово1' душГ виявляеться в суспшьних установах: "установи народу створюють виявлення його душГ, i якщо йому можна легко змшити ïх зовшшнють, то навпаки, вГн не може змшити ïх п1дгруитя"[ 7, с. 48, 49].
На цш же пщставГ створюють сво1' концепцГ1' М. Я. Данилевський та О. Шпеглер. Зокрема, М. Данилевський, обгрунтовуючи рГзновекторность розвитку культурно-Гсторичних типГв, вбачав витоки вщмшностей в характерах народГв в 1'х "гГлеменних якостях", якГ найбшьше виявляються в домГнуючий рисГ, що може бути прийнята як "моральна етнографГчна ознака народу, що править виразом сут^ево! особливосп всього його психГчного строю"[4, с. 179]. Такими рисами вш вважав "насильництво", що характерне для всГх народГв романо-германського типу та "терпимють", яку М. Данилевський приписував всГм слов'янським народам. Ця докоршна вГдмГннГсть зумовлюе певним чином вибГр "вищого морального первня" та шлях Гсторичного розвитку. Саме психГчний склад народГв, на думку М. Данилевського, е головною причиною переважання того чи шшого типу дГяльносп, що визначае обличчя культурно-юторичного типу. Так, для еврейськоï цившзацп характерне повне домшування релiгiйноï дГяльностГ при зневажаннГ Гнших форм активносп, для давнГх грекГв - культурнох, римлян - полГтичнох, для европейськоï цивiлiзацiï - полiтичноï та
суспшьно-економГчно!. Зрозумшо, що такий апологет росшсько! ще! тд личиною панслов'янства, як М. Данилевський вважав, що лише слов'янський культурно-юторичний тип "в перший раз подасть синтез всГх сторш культурно! дГяльносп в широкому значенш цього слова... та буде першим повним чотирьохтдставним культурно-юторичним типом" [4, с. 508].
Треба зазначити, що М. Данилевського не можна вважати лише психосшрпуалютичним детермшютом, бо вш звертав увагу також на умови юторичного виховання народГв, географГчт умови !х юнування та навпъ "расовГ" особливосп. Але гегелГвський конструкт "народного духу", який е виразом "Свггового духу" все таки певною мГрою вщбився в його концепци. Зокрема, М. Данилевський стверджував, що "народносп, нащональносп с органи людства, через яю щея, яка в ньому мютиться, досягае, в просторГ i час якомога бшьшо! рГзномаштносп, якомога бшьшо! багатогранносп здшснення..." [4, с. 222].
Концепщя "локальних культур" О. Шпенглера, яку можна розглядати як певний розвиток тГе! ж парадигми, що започаткував М. Данилевський, звичайно протиставляеться попереднш юторюсофськш традици европейського Модерну. МГж тим ключове поняття його теори - "душа культури", веде свш прямий родовщ вщ вчень Гердера та Регеля про дух народГв. Проте, О. Шпенглер надае об'екту свого дослщження Грращонального та мютичного характеру. Вш писав, що "скорш можливо при допомозГ скальпеля чи кислоти розкласти яку-небудь тему Бетховена, чГм душу - засобами абстрактного мислення"[14, с. 432]. Саме ця таемнича душа, !! головш потенци i складають особливосп, яю характеры для рГзних людських культур: "Культура в гетевському сенс - ... е здшснення можливостей душГ'[ 14, с. 445]. О. Шпенглер вважав, що юнують гносео-лопчно Гзольоват три головних "картини душГ': аполлошвська (антична), мапчна (близькосхщна) та фаустовська (европейська). Не вдаючись в особливосп народГв, що складали визначеш культури, вГн вважав, що саме щ картини душГ, що являють стрижень культури, зумовлюють щлюшсть внутршньо! едностГ форм мислення, "еднють стилГстики, викарбовують форми економГчного, по-лГтичного, духовного, релГгГйного, практичного та мистецького життя. Саме авторовГ "Занепаду Свропи" належить Гдея дослГдження морфологи культур скрГзь призму розгортання змютових значень "прасимвола", що е ядром душГ культури. Ця Гдея найшла свш розвиток в концепци культурних архетипГв К. Г. Юнга, про яку мова йшла вище. Отже, сшритуалютичний редукщонизм Шпенглера набувае певного психоаналпичного сенсу.
Висновки. Отже, можна виокремити таю чинники формування правового менталггету:
Пасивш: сГмейнГ, регГональнГ, нащонально-етшчш, еволюцГйнГ. АктивнГ: професГйнГ (позитивно-правовГ i природно-правовГ), державнГ, мГждержавнГ. ПрироднГ: клГматичш, географГчнГ.
1. Гегель Г. В. Ф. Философия истории //Г. В. Ф. Гегель. - М. : Соцзкгиз, 1935. - Т. 8. - 450 с.
2. Гердер И. Г. Идеи к фтософи и истории человечества / И. Г. Гердер. - М. : Наука, 1977. - 125 с.
3. Гумилев Л. Н. Этногенез и б1осфера Земли /Л. Н. Гумилев. - Л.: Гидрометеоиздат, 1990. - 528 с.
4. Данилевский Н. Я. Россия и Европа /Н. Я. Данилевский. - М. : Книга, 1991. - 574 с. 5. Донцов Д. Дух нашог давнини. - 2-ге вид. /Д. Донцов. - Дрогобич. - "В1дродження", 1991. - 342 с. 6. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения //Кант И. Сочинения в 6 т., т. 6. -М. : Мысль, 1966. -743 с. 7. Лебон Г. Психология народов и масс / Г. Лебон. - СПб.: Д. Павленкова, 1896. - 329 с. 8. Липа Ю. Призначення Украгни /Ю. Липа. - Льв1в: Просв1та, 1992. - 1992. - 262 с. 9. Монтескье Ш. Размышления о причинах величия и упадка римлян / Ш. Монтискье//Избранные произведения. - М., 1995. - 366 с. 10. Орбан Л. Е. Етмчна психолог1я / Л. Е. Орбан. - 1вано-Франювськ: Прикар-патський утверситет ¡м. В. Стефаника, 1994. - 101 с. 11. Римаренко Ю. I. Основи етнодер-жавства: тдручник / за ред. Ю. I. Римаренка. - К. : Либ1дь, 1997. - 656 с. 12. Старавойт I. С. Зах1дноевропейська та украгнська ментальност1: зб1г i своер1дност1. Фтософського4сторичний анал1з: автореф. дис. ... д-ра фтос. наук: 09.00.03 / Ыститут фшософп НАН Украгни, К., 1997. -25 с. 13. Толстоухов А.В. Фiлософiя природи: монографiя / А. В. Толстоухов, Ю. О. Мелков, С. М. Ягодзiнський та т. - К. : Видавець ПАРАПАН, 2006. - 208 с. 14. Шпенглер О. Закат Европы: очерки морфологи и мировой истории. Т. 1: Образ и действительность / пер. с нем. Н. Ф. Гарелин; Авт. комментариев Ю. П. Бубенков и А. П. Дубнов. Мн.: ООО "Попурри", 1997. - 688 с. 15. Штейнталь Г. Мысли о народной психологи /Г. Штейнталь, М. Лацпрус . - СПб., 1897. - 98 с.
