CC BY
22
Bradbury. Diderot on his journey to Russia not only personifies Enlightenment, but also offers a blueprint, in sixty-six notebooks, of his vision of a new, enlightened, well-ordered Russia. 220 years later, in October 1993, a group of literati, artists and critics embarked on a ferry from Stockholm to St. Petersburg with the purpose offollowing the traces of the famous Frenchman. The story is related in the first person by an unnamed member of this group, who is present in his capacity as an English writer of some modest reputation. In his diffident manner and discreet understatement, M. Bradbury is recognized. The group he has been invited to join forms the self-styled «Diderot Project,» initiated and organized by an eminent Swedish scholar, whose importance is signalled by his membership of the Nobel Prize Committee. Despite some severe hitches in the project's execution, they return to Stockholm after a short stay in St Petersburg, and the narrator is getting ready for his flight home to England.
This paper contains the analysis of the temporal and spatial organization of M. Bradbury's novel «To the Hermitage.» The theoretical basis of the study is scientific heritage of M. Bakhtin and N. Kopystyanska. The authors of the article study the function and artistic value of time-space category in a literary work. Attention is focused on the chronotopes of the road, meeting, castle (palace), and topos of city. This novel's topography is essentially engaged with Russia past and present, and possibly with Saint-Petersburg, Paris and Stockholm.
Key words: time-space category, chronotope of the road, meeting and castle (palace), plot, topos of city, Enlightenment.
УДК 821.161.2-3(045)
О. Г. Павленко
ФШОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧШ ЗАСАДИ УКРАШСЬКОГО ЛИТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ ДОБИ Ш1СТДЕСЯТНИЦТВА
В cmammi обхрунтовано фшософсько-естетичт засади украгнського лтературного процесу друго'1 половини ХХ столття, виявлено iMamHmny суттсть зазначеного феномена, що розгортаеться довкола з'ясування причин його виникнення та експлтуеться полiфункцiональнiстю, валоративним i ментальним наповненням свтоглядних i художтх практик його репрезентантiв.
Клю^о^^ слова: ш^тдесятництво, етико-художт засади, свтоглядний антропоцентризм, персоналiзм, вiдчуження, нацюнальний iмператив, естетосфера.
Глибинш трансформацп в соцiально-економiчному та суспшьно-пол^ичному житп Украши друго! половини ХХ столбя суттево вплинули на розвиток культури та мистецтва, докоршно змшивши принципи традицшного осмислення буття людини. У зв'язку з цим виникла потреба пошуку нових штелектуальних конструкцш, звшьнених вщ усталених стереотитв i догм.
Новий вщлш часу «штелектуально! юторп Украши» (О. Пахльовська) припадае на 60-т роки, знаменш появою на мистецькому обрп когорти талановитих митщв -представниюв творчо! штелшенцп, небайдужих до сощальних та громадсько-пол^ичних проблем суспшьства, тих, «...яким засв^илась ютина i як вже не захотши зректися чи вщступитися вщ украденого св^ла» [9, с. 65]. Сам факт 1хньо! духовно!
присутностi в соцiокультурному контекст епохи засвщчуе про величезний моральний потенщал майбутньо! Украши.
Актуальн1сть визначено! проблеми зумовила напрям нашого дослщження та його основну мету: обгрунтувати об'ективне мiсце та роль феномена шютдесятництва в соцiокультурному просторi украшського суспiльства. Головним завданням, вирiшення якого необхщно для реалiзащi поставлено! мети, е виявлення iманентноi сутностi зазначеного явища, свiтоглядних, аксiологiчних, художньо-естетичних координат його репрезенташив через використання загально-фшософських, фшософсько-антропологiчних теорiй i концепцш.
Аналiтичнi «мандри» (Л. Тарнашинська) у проблематику шютдесятництва починаемо з осмислення явища, спроектувавши на нього рiзнi науковi парадигми та методологiчнi тдходи. 1сторичним пiдгрунтям шiстдесятництва в Укршш виступила десталiнiзацiя суспiльства й подолання синдрому тотального контролю, що простежуеться в схрещуваннi «синхронно! й дiахронноi лiнiй хронотопу розгорнутого контексту» [12, с. 9] - нащонального й св^ового, виразно окресленого бунтiвними тенденщями друго! половини ХХ столiття. Цю тезу також пiдтверджуе Дж. Леонард у статп «Youth of the Sixties: The Explosive Generation» (1961 р.), в якш автор шби попереджае, що «quiet generation of the 1950s is rumbling and is going to explode» -«мовчазне поколiння 1950-х вже гуркотить та невдовзi вибухне» (переклад наш - О. П..) [16].
Спроби перевлаштування суспiльства з домшуючим консервативним вектором на демократичне з пануючими принципами свободи, правово! рiвностi, iдеологiчного плюралiзму здiйснювались через масштабне розгортання свiтового правозахисного руху (рух за громадянсью права, свободу слова в США («рейди свободи» - Freedom Rides), пробудження сощально'1 жшочо! свiдомостi (фемiнiстичний рух), спалах молодiжного радикалiзму в США та крашах Свропи (студентська революцiя 1968 р.), суспшьно-пол^ичш протести, акцп морального впливу тощо. Всi цi поди тею чи iншою мiрою мали вплив на краши «третього свiту» й так званого сощалютичного табору (Угорщина, Польща, НДР, Чехословаччина), породивши рух опору - вагому суспшьно-пол^ичну силу, озброену власною iдеологiею - поколшня, яке «озирнулося в гнiвi» (I. Дзюба) й виступило своерiдним маркером антисистемно! опозицп у рiзних формах та проявах.
Так, в крашах Захщно! Свропи та США бушивш тенденцп розгорталися на фош економiчного зростання, добробуту, матерiального i духовного розквiту, i з самого початку були «продуктом не нестач^ а достатку». Втм нове поколшня скептично налаштовано! штел^енцп ставить тд сумнiв основнi здобутки захщно'1 цившзацп i культури, виступаючи проти всеохоплюючо! «калькуляцп i рацiоналiзацii» [10, с. 322] та прогнозуючи докоршно змiнити все - вiд головних ii засад до внутрiшнього св^у кожно! окремо! особистостi. Очевидно, духовна вбопсть домшуючо! у суспiльствi масово! культури («культури споживання»), побудовано! на офщшнш щеологп зростання, формуваннi стереотипу «масово! людини», пасивно'1, шертно! особистосп iз слiпим сприйняттям «духовних стандартв» суспiльства, породило втрату сенсу буття, занурення у власний свiт, внутршню порожнечу, заповнену появою молодiжних контр-та субкультур, якi протистояли загальносуспшьним традицiям i нормам у Великобританп («teddy-boys («теди») - перша робоча «субкультура» або «субкультура вшьного часу»), США («йтники», «Beatniks» або «the Beats» - субкультура середнього класу або «субкультура способу життя»), крашах Захщно! Свропи («Brigade Rosse» -«Червош бригади» - лiворадикальна оргашзащя Ггали) тощо.
Певний переворот у свiтоглядi молодого поколiння Заходу, що вiдбувся на тлi доби процвггання, формувався пiд впливом б^ниюв. Саме вони чи не найбшьше вплинули на становлення основних щеолопчних мотивiв активiстiв молодiжного протесту друго! половини ХХ столiття («празька весна», «паризьке травня»), наслiдували на масовому рiвнi дух свободи, критику ютеблшменту. Намагаючись вiднайти загублений сенс власного юнування, бiтники закликали до iррацiоналiзму, звернення «всередину» себе, заглиблюючись у лабiринти власного «Я».
Бiтницький варiант створення майбутнього «у свiдомостi i для власного задоволення» (Г. Мяло), заснований на головних положеннях фрейдизму та екзистенцiалiзму про необхщшсть вившьнення людиною ii пiдсвiдомих iнстинктiв, прагненш втекти вiд реальностi суспiльства «всезагального благоденства» до iлюзорного свiту насолоди. Саме таю мотиви, пройнят нонконформютськими настроями, насиченi ескапiстським духом, простежуються в художшх творах засновникiв та головних щеолопв бiтництва (романи Дж. Керуака «В дорозЬ» («On the Road»), В. Берроуза «Голий снщанок» («Naked Lunch»), поема А. Пнзберга «Крик» («Howl»).
Романи одразу знайшли свого прихильного читача, незважаючи на негативну реакцiю з боку л^ературно! критики. Звинувачення в «непристойностi», гучш судовi процеси, цензурна заборона на публшащю творiв не тiльки не зменшили популярнiсть, а й принесли 1'х авторам лiтературне визнання.
Стислу i досить влучну характеристику надав цим «художшм зразкам» П. Гуревич, назвавши один з б^ницьких ромашв «втечею в нiкуди», а шший -«зображенням моторошного карнавального ходу Апокалшсиса» [1]. За твердженням К. Мехнер для тогочасно! Америки письменники б^ницького поколiння були «розбещувачами молодо», а головнi геро! !хшх творiв - нiчим iншим, як антигеро! [17, с. 9].
Публiкацiя поеми «Крик» теж не залишилась поза увагою критиюв, яю вважають ii появу поворотним пунктом в юторп сучасно! лiтератури, днем народження ново! американсько! поезп, «вiхою поколiння», «ефектом вибуху бомби» (Я. Могутiн).
Серед шших представникiв «виключно лiтературного протесту «розбитого поколiння» Нiл Кессiдi («One Flew Over the Cuckoo's nest»), Лоуренс Ферлшгетп («A Coney Island of the Mind»), Грегорi Корсо («The Happy Birthday of Death»), Дiана дi Прiма («Dinners and Nightmares»), Роберт Крш, Роберт Данкен (поети постмодершстсько! групи «Black Mountain») та ш. Зневажаючи «американську мр^», вони створили антимiф: прихильнiсть до гшени в них перетворилася на жагу бруду, щеал невтомно працюючо! людини - на похвалу лiнощiв, пуританська етика - на знущання над усiма цiнностями. У якост альтернативи матерiальним цiнностям бiтники пропонують почуття «насолоди красою природи», спроби теоретичного обгрунтування сво!х дiй та способу життя. Основнi характеристики 1'х творчостi -безсюжетнiсть, тяжiння до вiльного вiрша, iмпресiонiзму, натуралiзму опиав. Водночас елементи радикально! свiдомостi представниюв бiт-поколiння поеднувалися з мрiями про простий, ншвний, патрiархальний свiт, де юнують мiцнi, здоровi стосунки мiж людиною та оточуючим середовищем. Можна впевнено констатувати, що творчють б^ниюв була справжнiм вiдкритим викликом консервативнш частинi захiдного суспiльства, проявом глибоко! кризи основних соцiальних цiнностей.
Цшком вiдмiнна система творчих критерiiв i координат шiстдесятництва сформована в украшськш культурi - вiдмiнна за валоративним i ментальним наповненням свiтоглядних i художнiх практик. Це обгрунтовано доводять чисельш розвiдки вiтчизняних дослiдникiв, для яких тема шютдесятництва виступае предметом
наукового зацiкавлення (М. жулинський, В. Дончик, О. Пахльовська, М. ^енко, Ю. Kовалiв, T. Гyндоpова, I. Жиленко, Л. Tаpнашинська, М. Ьльницький, А. Днiстpовий, P. Kоpогодський та ш.).
Втiм слiд зважати на те, що чеpез власнi стеpеотипи, сyб'eктивнi сyдження i оцiнки науковщв, самоpефлексiï тих, хто належав до цього поколшня, пpотягом тpивалого часу ствоpювався мiф пpо шiстдесятникiв - мiф, як «оповщь», система уявлень, що втpатили сво'1 iндивiдyальнi pиси i склали основу колективних щнностей.
Отже, «мфогенне явище» шiстдесятництва (T. Гyндоpова) витвоpюeться не pозpiзненнями «я», хоч i гранично iндивiдyалiзованими, ^оте сукупними, солiдаpизованими нацiональною домiнантою [11, с. 12], i виступае ознакою штелектуально'1 зpiлостi, ствоpюючи власний щеолопчний, кyльтypний, iстоpичний пpостip.
Cистема мiфiв у^ан^ких шiстдесятникiв фоpмyeться в умовах боpотьби з pадянською «мфолопею» фуйнащя «мфу комушзму» i ствоpення мiфy свободи), що завжди вiдбyваeться чеpез осмислення та кpитичне засвоення набутого досвщу та пpизводить до «знеpyхомлення» бiльших чи менших наpативних цшостей, або ж ïx догматизацп ^фолопзацп) [12, с. 210].
В умовах постсталшзму, коли «сфеpy буття» людини було дефоpмовано та ïï пеpетвоpено на заpyчника певних стеpеотипiв та щеологем, pацiонально сфоpмyльованиx пpинципiв i ^авил, якi закpили пеpспективy ïï особистого i сустльного буття (абстpактний пpинцип побудови pозвинyтого соцiалiзмy), на пеpший план виступае пpоблема екзистенщально'1' стiйкостi (В. Gpофeeв), спpямована не стшьки в площину загального буття людини, скшьки конкpетного pеального ïï юнування, оскiльки пpосто «iснyвати», «бути», за Д. Чижевським, не е достатньою умовою буття людини як етичного суб'екта [15, с. 373]. Це пояснюе пpагнення пpедставникiв y^^m^^'i' штел^енцп 1960-х pp. «уфондувати» (Л. Tаpнашинська) людське буття на нащональних та загальнолюдських моpально-етичниx засадах: гумашзм, людянiсть, пpавда, совiсть, вipа, моpаль, вipнiсть, спpаведливiсть, поpяднiсть, нацiональна та людська гiднiсть. Iнакше кажучи, «стан нестшко'1' «piвноваги» (Д. Чижевський) постсталшсько'1' особистостi, вiдкpитоï (на piвнi свщомосп) до сyтнiсниx змiн» (Л. Tаpнашинська), шiстдесятники намагалися довести до онтолопчно'1' мiцностi, демонстpyючи своею твоpчiстю i громадянською позицieю, що «piвновага особистосп» мае у свош основi нащональний iмпеpатив (П. Iванишин), любов до piдноï землi, свого наpодy, а вpештi-pешт «людиномipнiсть свiтоставлення» (В. Зеньювський).
Opганiчне «входження» шiстдесятникiв в «мфолопчну систему» спpичинилося до актyалiзацiï ними нащональних домшант, що знайшли вiддзеpкалення в фоpмyваннi свiтоглядниx та етико-художшх засад. Пеpеоpieнтацiя суспшьно'1' свiдомостi на загальнолюдсью й нацiональнi цiнностi, ^агнення звiльнитися вiд тенет тоталiтаpного мислення, вщчути подих свободи, вiдбyвалася чеpез свiдомий вибip. Отже, yвiйшовши в систему свое'1' доби, шiстдесятники самi цю систему пеpетвоpили, в тдсумку ставши «мiфологiчними геpоями». Cаме вони спpомоглися аpтикyлювати актyалiзованi духовною ситуащею доби iстини, виpобляючи власний голос i веpбалiзyючи на художньому piвнi онтологiю концептив нацiонального буття (мова, кyльтypа, ментальнiсть), тих базових складових самоствеpдження людини, якi «вифоpмовyють» етнонащональний pозyм, цiннiснy свiдомiсть, «соцiально-дyxовний yнiвеpсyм» (В. Жадько) чеpез пошук шляxiв оптимiзацiï тих детеpмiнант сyспiльного pозвиткy, що спpияють нацiональномy пpогpесy, pацiоналiзацiï нацiонального iдеалy, самощентифшацп. Kатегоpiя нащонального iмпеpативy як домiнанти буттево-iстоpичного мислення шiстдесятникiв веpбалiзована у в^азно стpyктypованиx етичних
максимах. Йдеться про апелящю до людського буття, етичний максималiзм, що став для багатьох i3 них «духовною територiею» (М. Коцюбинська), «гумаштарну ауру наци» (Л. Костенко), «висок зразки ширяння у високосп» (Р. Корогодський), iнтелектyальнy щирiсть, проникливють i вольове забезпечення, щоб «вщфшьтрувати слизькi, гнyчкi мотиви вiд твердих переконань» (Р. Корогодський).
Нацiональний iмператив, сформульований у межах украшсько'1' культури Нового часу Тарасом Шевченком (щоправда, не в фiлософськомy, а в художньому дискура), постае основним регулятивним принципом мислення, системотворчим «елементом св^оглядно! бази» (П. 1ванишин) шiстдесятникiв. Саме Украша як iдея складае багатогранну та фундаментальну основу !х художнього мислення, в якому тдгрунтям виступае нацюнально-екзистенщальна методологiя як iманентний для будь-яко! незмаргiналiзованоi особистостi спосiб мислення», тобто, за М. Хайдеггером, мислення в нащональних категорiях та екзистенщалах - категорiях абсолютного «примату» духовного над матерiальним (Р. Корогодський), розвитку i процвiтання нацй, утвердження загальнолюдських цiнностей.
Етико-аксiологiчне поле укра!нського шютдесятництва виявилось духовним плацдармом для нового мислення, вщкритого до виглиблення полiвалентноi сyтностi iстини, yсвiдомлення необхiдностi ii iснyвання, вироблення в «розкiшнiй колекцп» iндивiдyальностей едино! «фундаментально несучо!» (Р. Корогодський) конструкцп буття. Фiлософсько-антропологiчне наповнення зазначеного поняття вiдзначаеться у шютдесятниюв значним розширенням меж його буттевого закорiнення, що детермiнyеться новими можливостями особисто! та етнонацюнально'1' самощентифшацп, «гармошзащею вiтального та духовного» (G. Андрос), розширенням суспшьно-етичних горизонтiв буття, зокрема формуванням щншсних орiентацiй, якi, з одного боку, закоршеш у глибинш iсторичнi процеси, а з шшого - спрямованi на реалiзацiю особиспстю ii найоптимiстичнiших сподiвань i надш та в подальшому впливають на становлення ii св^огляду. Останне ж розyмiемо як складноструктуроване утворення, певну систему духовних координат, певне св^овщчуття i свiтосприймання, завдяки яким вщбуваеться самоiдентифiкацiя людини в свiтi та шдивщуальне його сприйняття.
Ключовим аспектом самощентифшацп виступае yсвiдомлення власного «Я» як категори зi сфери «бути» («Я» як явлене свiтовi [11] i «Я» - вiдкрите для власного св^у). Визначальною характеристикою особистосп е при цьому здатнiсть мати досвщ, що й розгортаеться у цш ii вiдкритостi зовнiшньомy свгтов^ й переживаеться внyтрiшньо, на рiвнi рефлекси, осмислення та узагальнення. Усвщомлення того, що персональне «Я» завжди окреслено власним аксiологiчним вимiром, увиразнюе нашi уявлення про iерархiчнy систему потреб особистосп («трамща потреб» А. Маслоу), серед яких чи не найголовшшими виступае моральнють, прагнення до обстоювання власних i сyспiльних прав, розв'язання найдраматичнiших екзистенцiальних колiзiй, самоактyалiзацiя.
За В. Штерном, «особистiсть тшьки тодi стае особистiстю, коли вона в тш або iншiй формi розв'язуе об'ективно значyщi завдання» [4, с. 190]. Йдеться про усвщомлення i реалiзацiю шiстдесятниками нащонально'1 щентичносп, прагнення до пошуку вузлових, сенсоутворюючих параметрiв власного iснyвання, як! наближали б !х до ютинного буття в конкретнш юторичнш ситуацп так звано'1 хрущовсько'1' вщлиги (вивiльнення поневолено'1' творчо'1 потенцп, спроби надати юнуючш системi соцреалiзмy «людське обличчя» та нащональне пщгрунтя, коли соцiальнi потреби i право на вшьний розвиток особистосп мали б бути гарантоваш на державному р!вш).
Можна говорити про те, що свiтогляднi координати шiстдесятникiв розвивались пщ впливом концепцiй персоналiзму, екзистенщально! фшософп, в центрi яко! -людська iндивiдуальнiсть. За Е. Мунье, основою особистосп виступае сконцентрована цiльнiсть, яка виявляе себе у безпередумовнш, шчим не обтяженiй свободi. Адже персоналiзм як проект, iмператив суспiльства зародився на Заходi як заперечення катталютичного способу виробництва, що нiбито перетворило шдивща на «несвiдомо дiючу ютоту, носiя стандартiв буття суспiльства, призвело до кризи дiевих здатностей, спаду духовносп та саморозвитку (кризи особистосп) й значною мiрою апелював до сощалютичного гуманiзму, як едино! альтернативи «буржуазному псевдогумашзму з антикомунiстичним вмютом» (Е. Мунье). Проте таке ч^ке протиставлення може видаватися абсолютним лише на перший погляд. Пщ впливом щей марксизму, екзистенцiалiзму, неотомiзму (йдеться також про концепцп екуменiзму Ж. Мартена -«рух за всесв^не християнське еднання»), релшйно! фшософп М. Бердяева, М. Бубера (конфлшт мiж матерiею та духом) персоналiзм як фшософська концепцiя не був надмiрно заiдеологiзованим, оскiльки мав на мет висвiтлити фундаментальнi основи людського юнування, визначити сво! свiтогляднi прiоритети як таю, що не тшьки проголошують особистiсть як «першоелемент» буття, розкривають творчi потенцп становлення ii як естетичного суб'екта, а й утверджують «цiлiсний характер iндивiдуального буття в його ютинносп» [10, с. 515].
Можна також стверджувати, що укра!нське шютдесятництво певною мiрою формувалось довкола щей персоналютських теорiй укра!нських фiлософiв (О. Кульчицький, М. Шлемкевич, В. Табачковський, О. Онацький та ш.), яю, синтезуючи найкращi надбання захщно! фшософсько! та сощально-пол^ично! думки (А. Бергсон, М. Шиллер, М. Гартман) щодо ролi особистостi в життедiяльностi суспiльства, наголошують на «персоналiстськiй доцшьносп життя особи». Таке призначення пов'язане з усвiдомленням людиною свого призначення, що вщповщае «параметрам» ii життетворчосп як процесу самовдосконалення й самореалiзацii [4, с. 10]. Теза про те, що кожна людина - особиспсть, розкриваеться через розумшня ii сощально-психолопчних якостей (М. Шлемкевич «Загублена укра!нська людина»), домiнанти духовного над матерiальним (Д. Донцов «Дух нашо! давнини»), що знайшло свое вщдзеркалення у твердженнi: «особистiсть - принцип буття» (А. Августин).
Двобiчнiсть життево! ситуацп, в якiй опинились шютдесятники, засвiдчуе, що, з одного боку, вони були свщом^ що саме катталютичний свiт е причиною духовно! кризи людини, а з другого - вони були затиснув тотал^арною щеолопею переродженого соцiалiзму, який, за !х переконаннями, пiд нiбито «гумашстичними гаслами марксизму, часто навiть формально звеличуючи людину, реально ii зневажав», обмежував творчу свободу особистосп, позбавляючи людину вшьного вибору й «перетворюючи ii на безправний гвинтик» юнуючо! системи.
Така серединна ситуацiя стала для шютдесятниюв поштовхом до переосмислення внутршньо! форми буття, що згодом вилилася у демонстративне вiдчуження (alienation) вщ «всезагально! гармонii» пануючого режиму. Критичне осмислення цього процесу привело до актуалiзацii ключових фшософських антропологем, що е найдоцшьшшими для з'ясування сутностi зазначеного поняття. [18]. Фшософська енциклопедiя визначае вiдчуження як категор^, що вiдображае перетворення дiяльностi людини та ii результа^в на самостшну силу, панiвну над нею самою i ворожу !й, i пов'язане з цим перетворення людини з активного суб'екта в об'ект суспшьного процесу.
Згщно з теорiею вщчуження М. Сiмена (виникнення цiеi теорГ! пов'язане з нiмецькою класичною фiлософiею, зокрема вченням Г. Гегеля про еволющю
абсолютного Духу (вщчуження як зовнГшнГй прояв свГтового розуму), а !й передувала теорiя суспГльного договору Т. Гоббса, шдивщуально! замкнутостi та сощально! всеохопленостi Дж. Локка, що згодом склали основу марксистсько! теорГ! щодо вiдчуження пращ i власностi людини - ус цГ складовi комбiновано синтезованi франкфуртською школою (Т. Адорно, Г. Маркузе), школою культурно! антропологи (К. ЛевьСтросс, М. Мосс, К. Прц), сощологл (Е. Фромм) з використанням рГзномаштних методологГчних пГдходГв) особистГсть як суб'ект життедГяльносп впливае на формування мотивацшних основ суспшьно! активностГ, в тому чист зумовлених несприйняттям дГйсностГ, що знаходить свш вияв у вщдаленосп й свГтогляднГй опозицГ! до не!.
З-помГж Гснуючих теорГй вГдчуження людини концепщя М. СГмена е найбшьш релевантною для поколГння укра!нських шютдесятникГв, оскГльки розкривае не тГльки приховаш «резерви» цього поняття, а й значно розширюе смисловГ можливостГ його використання. Наголошуючи на доцГльностГ вживання термшГв «самовГдчуження» або «самовГддаленГсть» (self-estrangement)1, серед основних дефГнГцГйних характеристик яких - заперечення особистютю власних штереав, намагання через зовнГшнГй свГт знайти сенс життя, М. СГмен створюе штегральну модель вГдчуження, за допомогою яко! можна скласти цГлГсне уявлення про цей складний сощально-психолопчний процес.
Перш за все дослщник актуалГзуе проблему «естрейнджменту» на основГ протиставлення «вщкритосп» та «замкненостГ» людського юнування, що породжуе ГншГ форми вГдчуження, пов'язаш з усвГдомленням ГндивГдом власно! внутрГшньо! самоти (Е. Фромм), «екзистенщальним вакуумом людини» (Е. Фромм), вщчуттям неможливостГ за будь-яких обставин досягти поставлено! мети («безсилля» -«powerlessness»2), вГдсутнГстю у людини загальноприйнятих щнностей, («безглуздГсть», «абсурд», «втрата сенсу» - «meaninglessness»3), норм моралГ («normlessness»4) тощо. Можна стверджувати, що зазначеш форми вГдчуження, продиктоваш вГдповГдним контекстом, вщдзеркалюють розумГння цього явища у всГх його «взаемокореляцГях» та «перехрестях».
Так, М. СГмен визначае «безсилля», як «впевненють особистосп в тому, що !! власна поведГнка не в змозГ забезпечити очГкуваних результатГв» [18] i таким чином обумовлена не «об'ективною суспГльною ситуацГею», а «прагненням ГндивГда щодо контролю над подГями - вГдчувати безсильнГсть означае «мати нестачу вГдчуття особисто! впливовостГ, що не вкладаеться у чГтко визначеш понятГйнГ рамки» (йдеться
1 Self-estrangement can be defined as — the psychological state of denying one's own interests -of seeking out extrinsically satisfying ,rather than intrinsically satisfying activities. it could be characterised as a feeling of having become a stranger to oneself, or to some parts of oneself, or alternatively as a problem of self-knowledge, or authenticity[ Seeman, 1959:784].
2 Alienation in the sense of a lack of power has been technically defined by Seeman as " the expectancy of probability held by the individual that his own behaviour cannot determine the occurrence of the outcomes ,or the reinforcements, he seeks.[Seeman, 1966:355]. Powerlessness, therefore,is the perception that the individual does not have the means to achieve his goals.
3 A sense of meaning has been defined by Seeman as "the individual's sense of understanding events in which he is engaged. Meaningless" is characterised by a low expectancy that satisfactory predictions about the future outcomes of behaviour can be made". [Seeman, 1959:786].Where as powerlessness refers to the sensed ability to control outcomes.
4 Normlessness(or what Durkheim referred to as anomie) denotes the situation in which the social norms regulating individual conduct have broken down or are no longer effective as rules for behaviour. Seeman (1959:788) adds that this aspect can manifest in a particularly negative manner, " The anomie situation [.] may be defined as one in which there is high expectancy that socially unapproved behaviour are required to achieve given goals"
про вщсутшсть норм моралi - концепт, похщний вiд «аномп» («anomia») Дюркгейма). За визначенням Сiмена, вщсутнють норм моралi е необхiдною умовою в ситуащях, коли соцiально схвальна поведшка перешкоджае досягненню поставлено! мети [18]. Втм, iснують деякi термшолопчш верифшацп зазначеного поняття, зокрема контроверсшною е iнтерпретацiя термiну «normlessness» Я. Чайковським у розвщщ «Проблема вщчуження людини в гуманiтарних науках. З питань стану дослщжень», в яких автор детермшуе це поняття як «норматившсть» i бiльше того, наголошуе на його використанш М. Оменом, який нiбито вiдносить його до ключових компонент вiдчуження, що суперечить реальному стану речей [14, с. 264]. Адже норматившсть («norm») та вщсутшсть норм («normlessness») - антонiмiчнi поняття, i останне, за М. Оменом, означае цшком вщмшне вщ традицiйного ставлення особистостi до сощальних норм i цiнностей, втрату !х значущостi, що знаходить свое втшення у неадекватнiй, вiдхиленiй вiд норм поведшщ.
Модель вiдчуження, запропонована М. Оменом, вiддзеркалюе розумiння цього явища як у вужчому, так i в ширшому значенш, а саме вщчуження як актуальний максимум потворносп в сощальному буттi особистостi постае феноменом i буденностi, i граничного буття (С. Крилова) - двох виявiв «замкненостi» людського буття. При цьому можливiсть подолання вiдчуження реалiзуеться через метаграничне буття, визначальною ознакою якого виступае фундаментальна «особистюна вщкритють», що зберегла свою iдентичнiсть i своерiднiсть, здатнiсть до творчостi як форми духовного юнування, штелектуально! боротьби щодо перетворення сощального свiту. Саме через творчють украшсью шiстдесятники розмивали «фундамент догматично! щеологи, повiльно вщвойовували новий духовний простiр» (I. Дзюба) в його Кашивському розумiннi (свГт, що духовно охоплюеться розумом), втшюючи безмежжя власного «Я» в реальних «продуктах» свое! життедiяльностi.
Свiтоглядний антропоцентризм шютдесятниюв, що в фшософп щнностей виступае як iнтроцепцiя (В. Штерн), створюе сощокультурш ушверсали укра!нсько! естетосфери, невщ'емною складовою яко! виступае духовшсть як спосiб «самовибудовування людсько! особистосп», перенесення унiверсуму зовнiшнього буття шдивща у його внутрiшнiй свiт на щншсно-смислових засадах. У зв'язку з цим фшософсько-естетичний пiдхiд до сутносп зазначеного феномену полягае через використання полiметодологii, що апелюе до синтезу методолопчних пiдходiв, певного «синкретизму» (В. Личковах) культурно-юторичного, феноменологiчного, герменевничного та шших способiв дослiдження буття.
Духовшсть як ключове поняття етико-аксюлопчного простору укра!нського шiстдесятництва виступае як етнонацюнальна модель «фiлософii краси» [7], в !! унiверсальних та партикулярних вимiрах, як дискурсивне освоення духовно-чуттево! цшсносп людських вiдносин до свiту в !х емоцiйно-виразних, символiчних, художньо-образних вимiрах. Дослiдження «стану свiту» (Г. Гегель), реалiзуеться через висвiтлення понять «дух епохи», «образ свiту», «чуття життя», якi визначають понятiйно-категорiальний апарат осмислення св^у людини як предмета естетично! рефлексГ!. Саме з цих понять утворюеться термшолопчна «скарбниця» (Л. Личковах) розмиошв i текстiв, що розкривають «естезис» доби шiстдесятництва, специфшу художньо! свГдомостГ, мистецьких стилГв i свГтоглядних орiентирiв окремих персоналiй i нацй загалом. У контекстi базових iдей, iмплiкованих в естетичний дискурс репрезенташив цього явища, системоутворюючого значення набувають категорП етнонацiонального мислення, що виступають знаряддям суспшьного iнтелекту.
Це, насамперед, онтолопчно обумовлено «панестетизмом» укра!нського буття, органiчно пов'язаного з архетиповими принципами етнокультури, серед яких
домГнантним виступае кордоцентризм (В. Личковах), що реалГзуеться в естетичнш рефлексГ! на рГвш свГтоглядних i контекстуально-культурологГчних Гдей та ушверсалш. Глибока емоцГйнГсть, чуттевГсть, лГризм укра!нського естетичного дискурсу, що знайшли свое втшення у «фшософп краси» i «фшософп мистецтва», детермГнуються тим самим кордоцентризмом укра!нсько! душГ, який виступае домшантною рисою творчостГ шГстдесятникГв.
Формула духовно! екзистенцГ! цього поколшня проголошена у вГдомих рядках В. Симоненка: «У кожного Я свое Гм'я», «Я - укра!нець. Оце i вся моя автобГографГя», Л. Костенко про «неможливють брати ютину в оренду», якГ доповнюються штрихами Гз нарисГв Р. Корогодського про «вГру - моральнГсть - порядшсть, якГ Гз часом набули тако! густоти, тако! перенасичено! консистенцГ!, що той розчин затвердГв, набрав яко!сь однозначности» [5, с. 19].
Власш етнонацГональнГ традицГ! розумГння людиномГрностГ краси свГту, природи, духовна еволюцГя i саморозвиток особистостГ - основнГ мотиви поетично! творчостГ шГстдесятникГв. Згодом у процес лГричного епосу доби включаеться проза, в якш проблема особистостГ виступае чи не найперший план. Людина «мала», проста, ординарна, але ушкальна у своему вщчутп себе i навколишнього свГту, та водночас ушверсальна у сво!х перетинах з поняттями любовГ й ненавистГ, життя i смертГ, краси i потворносп [11, с. 194]. Жанрова палГтра вГтчизняно! лГтератури збагачувалась Гсторичними романами М. Вшграновського («Северин Наливайко»), П. Загребельного («Я - Богдан», «ТисячолГтнш Миколай», «Диво», «Смерть у КиевЬ»), Р. ФедорГва («Жбан вина»), Р. 1ваничука («Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулищ Русько!»), В. Шевчука («На полГ смиренному», «ДГм на горЬ» «Голос трави», «Три ласпвки за вГкном»), малою прозою (оповщання та новели G. Гуцала «Запах кропу», «Голодомор», «Мертва зона», «Грудневий бунт», «МентальнГсть орди»; Гр. Тютюнника «Климко, «Дивак», «Три зозулГ з поклоном», «Вогник далеко в степу», «Син при!хав», «На згарищГ», «Оддавали Катрю»; Л. Первомайського «Дикий мед», «Дерево тзнання», «Вчора i завтра», «Чорний брГд» та Гн.). 1сторична проза 60-х рокГв ХХ столГття визначаеться особливим психологГзмом, новими щейно-художшми якостями, драматургГйнГстю, специфГчною органГзацГею простору i часу. Концентроване втГлення нацюнально! Где! як Гмперативу Гсторичного призначення укра!нства (Ю. Барабаш) вГдбуваеться через об'ективно-суб'ективш чинники, що визначають авторське свГтовщчуття, особливостГ структури i сюжету, систему художшх образГв, специфГку характерГв, фольклорнГ мотиви. Можна констатувати, що лГтературна творчГсть шГстдесятникГв виступала як своерщна «фГлософГя», трансдискурсивна «ГдеологГя» мистецтва, тому спроби теоретично обгрунтувати окремГ !! аспекти не вичерпують ще! широко! теми, а лише спонукають до подальших дослГджень та узагальнень.
Отже, шютдесятництво, як рух «незпдних» i «дисидентГв», «лицарГв без страху i сумнГву», як «поступове розширення простору невдоволення станом речей i вщповщально! за майбутне Укра!ни думки - в усГх сферах життя» (I. Дзюба) розв'язало «вузли суспшьних бГфуркацГй» (Л. Тарнашинська) i вившьнило потужну енергГю творення нових соцюкультурних та художнГх наративГв. Естетична практика репрезентантГв цього явища стала надбанням «сощального Гнтелекту суспГльства», новою «штелектуальною конструкцГею», яка вГдкрила перспективи розвитку укра!нсько! нацГонально! Где! загалом та укра!нсько! нацГонально! лГтератури зокрема.
Список використано1 л1тератури
1. Гуревич П. С. Субкультура / П. С. Гуревич // Культурология : ХХ век : энциклопедия. - СПб.: Университетская книга, 1998. - Т.2. - С. 236-237.
2. Дзюба I. М. G поети для епох / I. М. Дзюба. - К.: Либвдь, 2011. - 145 c.
3. Зеньювський В. В. Апологетика / В. В. Зеньювський // Основы христианской философии. - М.: Канон, 1997. - С. 329.
4. История зарубежной психологи (30-60-е годы ХХ века): Тексты / Под ред. П. Я. Гальперина, А. И. Ждан. - М.: Изд-во МГУ, 1996. - 230 с.
5. Корогодський Р. Брама свГтла: Шютдесятники / Упоряд. М. Коцюбинська, Н. Кучер, О. Сшченко. - львгв: Видавництво Укра!нського Католицького Ушверситету, 2009. - 656 с.
6. Кульчицький О. Основи фшософи i фшософських наук / О. Кульчицький. -Мюнхен: Укра!нський Вшьний Ушверситет, 1995. - С. 10.
7. Личковах В. А. Методологические проблемы определения особенности украинской этнической мысли / В. А. Личковах // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология», 2014. - Том 27 (66). - № 1. - С. 306-315.
8. Мяло К. Г. Под знаменем бунта: Очерки по истории и психологии молодежного протеста 1950-70-х гг. / К. Г. Мяло. - М.: Молодая гвардия, 1985. - 287 с.
9. Пахльовська О. Украшсью шютдесятники: фшософГя бунту / Оксана Пахльовська // Сучасшсть. - 2000. - Ч.4. - С. 65-84.
10. Современный философский словарь / Под общ. ред. В. Кемерова. - М.: Академический Проэкт, 2004. - С. 515.
11. Тарнашинська Л. Б. Сюжет доби: дискурс шютдесятництва в украшськш лiтературi ХХ столгття / Л. Б. Тарнашинська. - К.: Академперюдика, 2013. - 674 с.
12. Топольський С. Як ми пишемо i розумiемо юторш. Таемнищ юторично! нараци / Сжи Топольський. - К.: К. I. С., 2012. - 400 с.
13. Хевеши М. А. Антикапиталистический бунт «новых левых» от абсолюта свободы к романтике равенства (Из истории политической философии) / М. А. Хевеши. - М.: РАН, 1994. - С. 322-349.
14. Чайковський Я. Проблема вщчуження людини в гумаштарних науках. З питань стану дослщжень / Ян Чайковський // Вюник Дншропетровського ушверситету. Серiя: ФшософГя. Соцюлопя. Полгголопя. - № 9/2. - Т. 20, 2012. - С. 264-269.
15. Чижевський Д. Фшософсью твори / Д. Чижевський. - К.: Смолоскип, 2005. -Т. 3. - 456 с.
16. Douglas М. (2010-01s) Georg Leonard, Voice of '60s. Counter Culture / M. Douglas. - The New York Time Co. - Retrived 2014-05-20.
17. Mehnert K. Twilight of the yours. The radical movements of the 1960s and their legasy / K. Mehnert. - N.Y.: Holt, Rinehals and Winston; Stanford: Heaver Institution press, 1976. - P. 9.
18. Seeman M. (1966) Status and identity: The problem of inauthenticity / М. Seeman. The Pacific Sociological Review. - 1966. - № 9 (2). - Р. 67-73.
Стаття надшшла до редакцп 24.10.2014
H. G. Pavlenko
PHILOSOPHICAL AND AESTHETIC GROUNDS OF UKRAINIAN LITERARY PROCESS OF THE 60S
The article aims to gain a fuller understanding of the philosophical and aesthetic grounds of Ukrainian literary process in the late 60s as well as seeks to investigate the world views of its representatives in creating better strategies to highlight the phenomenon mentioned. As the author puts it, the 1960s was a decade to open a new «intellectual era» in Ukraine in the post-Stalin period that introduced a new generation of writers known as writers of the sixties («the sixtiers») who did not adhere to the official style of socialist realism and protested against violence, depravity and social instability. They demanded
national and human rights, adherence to the verity and morality by proclaiming these in their artistic works. Being harbingers of creative freedom and radically new ideological assumptions they proved to be the symbols of Ukrainian renaissance. The 1960s became synonymous with subversive events around the globe that resulted in counter culture and revolution in social norms that was implemented in the rejection of existed standards and norm, negation of materialism, and explicit portrayals of human condition.
It is also claimed that axiological views of «the sixtiers» reveal the essence of verity stressing upon the necessity of its existence. This is adequately realized by comprehending the nature of their being that is determined by self-identification, harmony of vital and spiritual values, broadening social and aesthetic horizons of being. All these phenomena, which prove to be the key issues in the philosophical assumptions of eminent scholars and philosophers who articulated the ideas of Personalism, are closely related to the world views of «the sixtiers». Nikolai Berdyaev, in particular, emphasized human freedom, subjectivity and creativity that become central elements in their works.
As E. Mounier puts it, human person's responsibility is to take an active role in history, even while the ultimate goal is beyond the temporal and human history. According to E. Mounier, a personal man is not desolate, he is the man surrounded, on the move, under summons. Thus Personalism was seen as an alternative to both Liberalism and Marxism, which respected human rights and the human personality without indulging in excessive collectivism.
In a broader philosophical view Personalism does not consider the individual to be the object of an original intuition, nor does it conceive of philosophical research as starting with the analysis of immediate personal experience and its context. Rather, in the scope of a general metaphysics the person represents his singular value and essential role. Thus the person occupies the central place in philosophical discourse, but this discourse is not reduced to the development of an original intuition of the person.
It is imperative that social and political situation of the period mentioned resulted in individual's spiritual crisis and as a result led to self-estrangement (identity crisis where the individual experiences drastic changes to their meaning changes - practical goals, values, attitude and beliefs, etc.).
Among all interpretations of this phenomenon available M. Seeman's happens to be the most relevant one as it shapes an integral idea of rejections and aesthetic values of the 60s generation. The philosopher identifies self-estrangement as «the psychological state of denying one's own interests - of seeking out extrinsically satisfying ,rather than intrinsically satisfying activities as well as characterizes it as a feeling of having become a stranger to oneself, or to some parts of oneself, or alternatively as a problem of self-knowledge, or authenticity. Thus a person experiences the alienation in the sense of lacking power that has been defined by Seeman as «the expectancy of probability held by the individual that his own behaviour cannot determine the occurrence of the outcomes ,or the reinforcements, he seeks. Powerlessness, therefore, is the perception that the individual does not have the means to achieve his goals and may result in meaningless that has been defined by Seeman as «the individual's sense of understanding events in which he is engaged. It is characterized by a low expectancy that satisfactory predictions about the future outcomes of behaviour can be made» where as powerlessness refers to the sensed ability to control outcomes. In this regard one should not mix up these two notions. Normlessness (or what Durkheim referred to as anomie) denotes the situation in which the social norms regulating individual conduct have broken down or are no longer effective as rules for behaviour. Seeman adds that this aspect can manifest in a particularly negative manner, «the anomie situation [...] may be defined as
one in which there is high expectancy that socially unapproved behaviour are required to achieve given goals».
M. Seeman's model of estrangement highlights all possible aspects of the phenomenon in both a wide and narrow sense. It provides the possibility to study this process regarding to» the sixtiers» from the perspective of their literary works that will open potential areas for further research.
Key words: the 60s, aesthetic and artistic grounds, anthropocentrism, personalism, estrangement, national imperative, aesthetic sphere.
УДК 821.14'06(045)
Ю. А. Потшак
ПРОЯВИ МОДЕРН1ЗМУ В НОВОГРЕЦЬКШ Л1ТЕРАТУР1
У cmammi розглядаються причини появи явища модертзму в грецькт лiтературi, осмислюються його характерш риси та особливостi, витоки виникнення. Детально характеризуються особливостi футуристичног та сюрреал^тично'г грецьког поези та прози, гх представники; аналiзуeться сучасний стан проблеми.
Ключовi слова: модертзм, новаторство, футуризм, сюрреалiзм, постмодертзм.
Грецька модершстська лГтература була в центрГ дослщження таких вщомих учених-неоеллшГспв, як Александрос АрпрГу, РодерГк БГтон, Марю Вгл1 тощо. ВтГм, у вГтчизняному лГтературознавсга розвщки з творчосп грецьких лггераторГв-модершспв представлеш доволГ спорадично (Лшя Банах, Андрш Савенко, ВГкторГя Челпан), як i роботи узагальнюючого характеру, що визначае актуальшсть нашого дослщження.
Метою дослщження е охарактеризувати модершстсью течГ!, представлеш в новогрецькш лГтературГ, для чого необхщно розв'язати такГ завдання: визначити причини появи модершзму на теренах ГрецГ!; проаналГзувати особливостГ модернГстських течш, представлених у новогрецькГй лГтературГ (футуризм, сюрреалГзм); зазначити основнГ досягнення представникГв модернГзму та !х вплив на формування сучасно! грецько! лГтератури.
Розглядаючи формування укра!нсько! еллГнГстики, Н. Ф. Клименко наголошуе на тому, що тривалий час еллшютичш студп були зосереджеш на аналГзГ художнього слова. Поява останшм часом низки перекладГв художнГх творГв новогрецько! лГтератури уможливило подальший розвиток лГнгвГстики грецького тексту, новогрецько-укра!нського напрямку перекладу та зютавно! лГнгвГстики [3, с. 22]. Завдяки перекладам укра!нський читач мае уявлення про представникГв новогрецько! лГтератури, але грунтовш дослщження укра!нських еллшГспв стосуються здебГльшого лГнгвостилГстичних особливостей деяких грецьких поетГв та проза!кГв, якГ не дають повно! картини про розвиток сучасно! грецько! лГтератури.
Модершзм - це свГтоглядна та культурно-естетична реакщя на вступ людства на рубеж1 XIX-XX ст. у якюно новий етап свого розвитку. У цей перюд на планетГ вщбулися глобальнГ зрушення, з'явилися новГ явища, виникли новГ тенденцГ!: вГдчутно посилилася едшсть свГту, взаемозалежнГсть народГв i держав й водночас загострилися мГждержавш протирГччя, рГзко зросла загроза свГтового конфлГкту.
МодернГзм - сумарний термш, що позначае сукупнГсть лГтературних напрямГв та шкГл XX столГття, яким притаманш формотворчГсть, експериментаторство, тяжГння до
