CC BY
89ФІЛОСОФІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЧИ ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ФІЛОСОФІЇ?
Компанієць Ю.А.
Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка
Анотація. У статті подано аналіз деяких філософсько-культурологічних підходів щодо осмислення феномену фізкультурно-спортивної діяльності людини. Розглянуто особливості формування здорового стилю життя як системоутворюючого концепту фізичної культури. Показано необхідність використання в процесі фізичного виховання нових дидактичних принципів, які відображають зміни в житті людей під впливом процесів інформатизації та глобалізації.
Ключові слова: теорія фізичної культури, здоровий стиль життя, тілесність, інформаційне забезпечення.
Аннотация. Компаниец Ю.А. Философия физической культуры или физическая культура философии? В статье представлен анализ некоторых философско-культурологических подходов к осмыслению феномена физкультурно-спортивной деятельности человека. Рассмотрены особенности формирования здорового стиля жизни как системообразующего концепта физической культуры. Показана необходимость использования в процессе физического воспитания новых дидактических принципов, отражающих изменения в жизни людей под влиянием процессов информатизации и глобализации.
Ключевые слова: теория физической культуры, здоровый стиль жизни, телесность, информационное обеспечение.
Annotation. Kompaniets Y.A. Philosophy of physical education or physical education of philosophy? In the article it is shown the analysis of different philosophical and cultural approaches to understanding of phenomenon of physical and sport of person. It is considered the features of healthy style of life forming as systematic and organizing concept of physical training. It is shown the necessity of using in the physical training process the new didactical principles which reflect the changes in the life of people under the influence of processes of information and globalization.
Keywords: theory of physical culture, healthy lifestyle, body, informative provision.
Вступ.
Аналіз змісту та спрямованості фахової вітчизняної фізкультурної науки дає підстави констатувати, що проблематиці побудови теорії фізичної культури, на жаль, не приділяється належної уваги. Переважна більшість дослідників взагалі не бачить в цьому потреби і наполегливо «оптимізує», «поліпшує» та «поглиблює» ті чи інші аспекти забезпечення процесу фізичного виховання, інші ж, виходячи із очевидної тенденції щодо зростання кризових явищ та зниження ефективності існуючої системи (фізичного виховання та масового спорту) прямо чи опосередковано вказують на необхідність ревізії теоретичних засад. Науковий пошук останніх спричинив «хаос інтерпретацій і метафор, котрий заполонив проблематику фізичної культури і спорту», який В. Григор’єв пропонує «спинити ...шляхом теоретичного, науково обґрунтованого осмислення сучасної соціально-філософської парадигми розвитку фізичної культури і спорту України, а отже і тих тенденцій, які окреслюють основні форми виявлення цієї сфери людської життєдіяльності». [2,С.108-111].
Цілком погоджуючись з необхідністю філософсько-культурологічного осмислення стану та тенденцій розвитку цього феномену, разом з тим маємо думку, що до «хаосу» інтерпретацій все ж треба підійти не настільки жорстко, а спробувати © Компанієць Ю.А., 2009
знайти в цьому певну доцільність, смисл, той який «виступає посередником у відношеннях людини зі світом і з самим собою» [2,С.109]. Свого часу І. Пригожин з послідовниками [10] на базі нелінійної термодинаміки розробив вчення про взаємодію потоків речовини, енергії та інформації у відкритих, динамічних системах природного і соціального походження, ввів фундаментальне поняття дисипативна структура (ДС). Згідно його положень порядок парадоксальним чином виникає з хаосу, втіленого в зростанні ентропії.
Дисипативні структури виникають випадковим чином в ході хаотичної взаємодії різних складових потоків речовини, енергії і інформації.
При когерентному накладенні взаємодій можуть з'явитися відносно стійкі зв'язки - аттрактори (множини, що притягують), які конденсують енергію і інформацію і через це протидіють процесам ентропії. Вони і виступають в якості системоутворюючих факторів, які забезпечують становлення і цілісність системи, є висхідним пунктом її самоорганізації і саморозвитку. Волею випадку окремі аттрактори потрапляють в умови, які дозволяють їм перейти із віртуального в реальний системоутворюючий стан. Розщеплення системи на ряд супротивних одне одному когерентних утворень як момент розвитку є природним станом життя. Це створює можливість вибору шляхів відновлення системи від хаосу до порядку шляхом її саморозвитку, в русі „від хаосу до порядку». Уявляється, що в цій фазі переходу і знаходиться сьогодні вітчизняна система фізичної культури і масового спорту.
Дослідження виконувалось за планом науково-дослідної роботи Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження - розглянути деякі підходи та необхідні передумови щодо побудови теоретичних засад новітньої фізичної культури, яка б враховувала сучасні цивілізаційні процеси.
Результати дослідження.
Демократичні перетворення в суспільному житті неминуче спричинили вихід за межі міри припустимих відхилень в тоді ще радянській системі фізичного виховання, внаслідок чого було порушено її стійкість і спричинено перехід в хаотичний стан. Як наслідок вона розвалилась на автономно діючі складові. Намагання перешкодити цьому (каскад стихійних біфуркацій) вилилося в спроби за допомогою директивних документів державного, регіонального, місцевого рівня сформувати концепцію подальшого розвитку фізичної культури і спорту (такі собі „офіційні» аттрактори - розроблені з різних методологічних позицій, не підкріплені матеріально та інформаційно і значною мірою такі, що суперечать одне одному). Фізична культура і спорт втратили вектор соціального розвитку - старі орієнтири дискредитовані, а нові - ще не вибудувані. Таким чином, стратегічно важливим є розв'язання завдання вибору висхідного аттрактора самоорганізації системи. Від стратегії буде залежати, яким
буде цей вибір: випадковим чи свідомим, а якщо свідомим, то суб'єктивним чи об'єктивним. В якості такого свідомого об'єктивного аттрактора самоорганізації системи цілком може виступати ідея здорового стилю життя, який можна визначити як плід духовних і фізичних зусиль людини, цілісну систему життєвих проявів особистості, яка сприяє встановленню гармонії між індивідуальністю і умовами її життєдіяльності.
Потреба в здоров'ї, здоровому існуванні є однією із найзагальніших і водночас надзвичайно конкретних та цілком досяжних потреб. Саме вона дає змогу зберегти цілісність, стійкість організму і здатність до подальшого розвитку. Причому мова йде не лише про здорове тілесне, але й духовне буття людини. Переживання болю, хвороби, загроза смерті (екзистенціал відчаю за С. К'єркегорі) змінюють емоційне і ціннісне забарвлення світосприйняття людини.
Здоров'я проявляється через широкий спектр спроможностей, які можуть бути згруповані у відповідності з трьома іпостасями людини: фізичній (тіло), психічній (психіку), моральній (соціум-ність). Дві останні утворюють духовний компонент здоров'я, який має пріоритетне значення. Очевидно, що здоровим можна вважати тільки людину, однаково благополучну як фізично, так і духовно. В ситуації, коли відхилення в стані здоров'я значною мірою обумовлені поведінкою людини, стилем її життя, розв'язання проблеми із медичної площини все більше переміщується в площину освіти.
З огляду на те, що існуюча в Україні система фізичного виховання не спроможна забезпечити зміцнення здоров'я населення [8,С.21.], «змістовне насичення вітчизняної моделі фізичної культури і спорту доцільно здійснювати через акцент уваги на здоровому способі життя». [2, С.111].
Зростає кількість науковців та фахівців-практиків які поділяють думку, що формування здоров'я і здорового образу життя стає одним із головних завдань сучасної педагогічної теорії і практики. Можна припустити, що існуючі аксіологічна (формування особистості) та кінезіологічна (розвиток якостей, здібностей) методологічні позиції виходячи з яких організується сучасне фізичне виховання, не дивлячись на принципову відмінність між ними (виховання людини через фізичне чи виховання фізичного в людині), єдині в ставленні до людини, до її ролі та місця в цьому процесі: за великим рахунком вона є об’єктом маніпулювання з боку певних державних та громадських інституцій. Людину використовували, рівень її фізичної підготовки був знаряддям в досягненні тих чи інших цілей. Вже висловлювалася думка, що тривалий час розвиток практики фізичної культури (а згодом і її теоретичне обґрунтування) обумовлювався рівнем розвитку військової техніки, яка визначала в свою чергу військову тактику. Як правило, спонукальним мотивом при цьому були перемоги або поразки, невдачі в ході воєнних конфліктів. Розгляд людської історії з цієї точки зору незаперечно вказує на те,
що протягом всього періоду розвитку цивілізації фізична культура мала яскраво виражену військову спрямованість, а напрямки перетворень фізичного виховання, в першу чергу шкільного, формувалися під впливом військових відомств і закладів.
Реалії сьогодення свідчать про прагнення народів, зокрема європейських, до об’єднання, між державами стираються політичні, економічні, культурні кордони, знижується рівень військового протистояння. Для тих же військових конфліктів, які все ж таки іноді виникають з тих чи інших причин, показовим є широкомасштабне застосування новітніх технологічних розробок: війну ведуть машини, люди їх лише обслуговують. Хоча потреби військової тактики перестали бути рушієм розвитку теорії і практики фізичної культури, останні за інерцією ідейно і змістовно вони все ще її обслуговують. В контексті цього, а також під впливом радикальних змін в суспільному житті, що вже відбулися (чи відбуваються) неминучою стала втрата інтересу до дещо застарілих організаційних форм та змістовної спрямованості фізичної культури. Як відомо, одна із закономірностей її (фізичної культури) розвитку полягає в тому, що форми рухів, що втрачають змістовну цінність або мотивуючу роль, закономірно відмирають з часом [7,С.23]. Звідси поява, а слідом і зростання, обсягу кризових явищ в сфері фізичної культури та масового спорту, які майже прогнозовано набули системного характеру.
Необхідні інші форми фізичної культури, такі, що організаційно і змістовно відповідають вимогам сучасності, потребам людини у всьому діапазоні їх проявів. Слід розробити принципово відмінну, дійсно гуманістично орієнтовано основу фізичної культури і враховувати її при розробці концепції, теорії, осмислення з філософсько-культурологічних позицій.
Відповідний науковий пошук на пострадянських теренах призвів до появи концепції «спорти-зації» фізичного виховання (Бальсевич В.К.), «спар-тіанської» системи спортивно-культурної роботи (Столяров В.І.), ідеї фізичної культури як практичної аксіології людського тіла (Биховська І.М.) та ін.
В.Григор’єв з цією метою передбачає формування зусиллями філософів певної моделі фізичної культури і спорту України початку XXI століття, в якій буде задано загальну (парадигмальну) спрямованість досліджень спеціалізованим науковим дисциплінам, створення «теоретично обґрунтованого набору підходів до вивчення тих питань, які є предметом їхнього професійного інтересу». [2,С.109]. Дуже приємно, що з успіхом подолавши кризу філософської думки, про яку так багато говорять та пишуть останнім часом, та розв’язавши мимохідь основні світоглядні проблеми, філософи можуть застосувати всю могутність теоретичного розуму для побудови такого собі «фізкультурного» маяка який би висвітлив всі проблеми і вказав безпечний шлях всім тим, хто блукає навпомацки в темряві емпіричного пошуку. Таке прагнення можна тільки вітати, однак
викликає занепокоєння безапеляційне намагання директивним шляхом «зверху» визначити напрям розвитку для всього розмаїття багатовекторного та різнопланового фізкультурно-спортивного світу. І чи не є це свідченням перетворення (цілком в дусі радянських часів) філософа в ідеолога?
Всежтаки,мабуть,контраверсійнітвердження (в тому числі і теоретичні) почасти мають право на появу та існування, хоча б через те, що загальна прийнятність тих чи інших положень ще не означає їх безапеляційну достовірність. В іншому випадку Сонце все ще б і до цього часу продовжувало обертатися навколо Землі, цілком у відповідності зі світоглядною концепцією, яка свого часу була цілком офіційною і єдиною вірною. Можна припустити, що створення сучасної філософсько-культурологічної парадигми розвитку фізичної культури можливе лише завдяки погодженим, сінергетичним зусиллям фахівців-практиків та вчених-теоретиків. Як тут не згадати про те, що велике мозаїчне панно, що є закінченим художнім твором, складається з окремих, маленьких елементів, а також про те, що кожна окрема частка містить інформацію про ціле голографічне зображення. В цьому контексті цілком виправданим є виклад наступних зауважень, які є продуктом власного педагогічного досвіду діяльності в сфері фізичного культури, спортивних виступів, тривалого процесу розмірковувань, узагальнень та аналізу масиву практичних та теоретичних відомостей і дають підстави зробити певні припущення та попередні висновки і які, в свою чергу, можуть бути використані для побудови новітньої теоретичної конструкції, з позицій якої можна спробувати пояснити діалектику фізичної культури.
Тривалий час розвитку людини як біологічного виду її фізичні якості були невід’ємною умовою виживання. Згодом рівень і спрямованість фізичної підготовки почали визначати потреби військової тактики і техніки. Досягнення науково-технічної революції позбавили людину необхідності забезпечувати своє існування шляхом інтенсивної м’ язової діяльності. З огляду на біологічну детермінованість потреби в русі, акцент у застосуванні засобів фізичної культури зміщується в площину компенсації негативного впливу гіподинамії та гіпокінезії. Кожна наступна хвиля технологічних перетворень, що все частіше накривають Землю, ще більше зменшує необхідність руху, та й взагалі пересування. Врешті решт досягнення генної інженерії та медицини можуть позбавити фізичну культуру сенсу існування - гарну статуру з добре розвиненими м’язами можна буде отримувати на замовлення вже готову. За такого сценарію нас можуть очікувати настільки глибокі зміни в психології поведінки людей, їх світосприйняття, що наслідки цього не можна навіть передбачити. Не «чудодійні» пігулки та «чарівні» пояса формують духовний світ, забезпечують духовне здоров’ я людини, а свідомі цілеспрямовані зусилля щодо перетворення власного тіла. Людина, яка належить до двох «світів» - природного та со-
ціального, - культивує не тільки особистісні якості, але і свою тілесність. Шлях у майбутнє фізичної культури пролягає не через маніпуляцію та примус тілесності, а через свідомий вибір власного шляху її перетворення. Основна тенденція розвитку культури рухової діяльності людини: від біологічно обумовленого - до соціально усвідомленого. Спрямованість процесу: від неусвідомленої, природно детермінованої необхідності в русі до усвідомленої потреби, як невід’ємної частини та умови еволюційного процесу.
Основне завдання культури фізичної - забезпечення гармонійного розвитку духовності та тілесності людини, формування здоров'я і підтримка, збереження його впродовж всього життя людини. Виходячи з цього в основу сучасної системи фізичного виховання повинен бути покладений принцип постійного психофізіологічного тілесного тренінгу для створення фізично і психічно культурно розвиненої людини.
Було висловлено припущення, що ідея здорового, спортивного стилю життя людини може виступати в якості системоутворюючої (свідомого об'єктивного аттрактора самоорганізації системи). [4,С.71].
Системні концепти новітньої теоретичної парадигми фізичної культури повинні відображати сучасні тенденції суспільного розвитку. На думку експертів, фахівців з різних областей наукового знання, визначальними рисами розвитку цивілізації стали процеси інформатизації та глобалізації. Майбутнє людства будуть визначати глобальні інформаційно-комп’ ютерні мережі. Слід враховувати факт злиття біо- і техноінформації в єдину нову силу, яка домінує зараз на планеті. [11]. Саме тому проблема формування нової етики ставлення до життя, пошук системоутворюючих факторів формування культури здоров'я особистості, гармонії тілесного і духовного набуває особливої актуальності.
Формується новий погляд на людську тілесність як філософсько-культурологічний феномен, як прояв людського потенціалу[1; 5,С.63-68.; 6].
На зміну тоталітарному та соціальному тілу повинне прийти тіло особистісне. Сприйняття людиною власного тіла, чуттєве забарвлення цього сприйняття і те, як, на її думку, оцінюють її оточуючі - є одним з рівнів культурологічного аспекту фізичного розвитку людини.
Проте, щоб не залишитись черговою теоретичною конструкцією, модель фізичної культури повинна містити не тільки методологію розвитку, але і технологію її реалізації.
Попередні теоретичні узагальнення дають можливість припустити доцільність використання у побудові навчально-тренувального процесу нових дидактичних принципів: особистої зацікавленості та інформативної насиченості (наповненості подіями).
Зміна векторів суспільного розвитку вимагає реконструкції змісту та організаційних форм фізич-
ного виховання. Теорія і практика фізичної культури повинні бути приведені у відповідність до реалій сьогодення, відображати існування людини в принципово новому комунікативному середовищі. Вище вже зазначалося, що існуюча система рухів, видів фізичної підготовки та спорту втрачає змістовну цінність та мотивуючу роль і відбувається це через те, що вона була інструментом впливу на людину, а не результатом свідомого вибору. Численні дослідники зазначають існування глибокої прірви між рівнем знань про вплив систематичних занять фізичною культурою та масовим спортом на людську особистість, інформованістю про важливість ведення здорового стилю життя та ступенем їх реалізації в повсякденному життя. На жаль вимушено доводиться констатувати, що дидактичний принцип активності та свідомості в умовах кардинальної зміни вектору суспільного розвитку втратив одні і лише відшукує інші механізми своєї реалізації. Згідно даних соціологічних досліджень (період 1994-1999 роки), тільки 4% дорослого населення відвідують басейни, спортзали та майданчики для спортивних занять, 8-9 % - займалися оздоровчим бігом та прогулянками. [3,С.69-73].Мабуть саме з метою надати йому друге дихання пропонується доповнити його формуванням мотивації діяльності, яка розглядається ширше, ніж просто активна поведінка людини. [9,С.69-73]. Однак навколо нас є багато прикладів успішної діяльності, характерною рисою яких є те, що вони здійснюються з особистої ініціативи, а не під впливом прагнення залучати, чи внаслідок виховання інтересу (до занять фізичною культурою та масовим спортом). За приклад можна взяти світ моди: непідробна цікавість до цієї сфери прояву людської індивідуальності цілком очевидна. Причому завдяки майже одним лише візуальним враженням. Спрацьовують певні механізми наслідування, «копіювання». Як відомо людина сприймає близько 80 відсотків інформації про навколишній світ через візуальні образи. У дітей же зорове сприйняття взагалі є домінуючим. Формують дитину, бачення і сприйняття нею світу, а в подальшому - соціалізацію і життєвий стиль, ті візуальні образи які оточують її на кожному кроці. Невід’ ємна, необхідно умова формування та культивування здорового стилю життя в суспільстві - створення відповідним чином організованого інформаційного (та інформативного) простору, в тому числі і завдяки цілеспрямованій державній політиці в соціальній сфері. Для цього достатньо зробити привабливим, «модним» образ людини, яка веде здоровий, спортивний стиль життя, активна та успішна. Пропозиція В. Григор’єва «забезпечити здоровий спосіб ... окремого пересічного індивіда» шляхом налагодження та оптимізації суспільної сфери життя людей [2,С.109] в теоретичному плані не викликає заперечень, разом з тим позбавлена матеріального коріння яке б закріпило ідею в ґрунті сучасності.
Принцип особистої зацікавленості, доповнюючи принцип свідомості та активності, передбачає формування здорового, спортивного стилю
життя через зміну ставлення особистості до власної тілесності, відповідної мотивації через масоване, систематичне, активне «просякнення» (реклама?) суспільного життя відповідним чином організованими зоровими образами, із забезпеченням можливості свідомого вільного вибору оновлених, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку цивілізації, форм фізкультурно-спортивної діяльності, що можливе лише знову ж таки за умови відповідного інформаційного забезпечення.
Принцип інформативної насиченості (наповненості подіями) передбачає врахування в змісті фізичного виховання тих змін в розвитку людського суспільства, які обумовлені бурхливим прогресом сучасних засобів комунікації (телебачення, Інтер-нет, мобільний зв'язок, тощо), завдяки яким простір навколо людини насичений безліччю інформації і значною мірою визначає рівень та якість її життя. Фізична культура змістовно також повинна стати більш інформативною. Виконання монотонних, одноманітних фізичних навантажень, завдань спрямованих на досягнення цілком конкретних цілей припустиме лише в тренувальному процесі кваліфікованих спортсменів у яких вже сформовані ціннісні орієнтації та стійка мотивація. Заняття не повинне викликати відчуття одновимірності, «прямолінійності». І справа не у відсутності емоційного навантаження, а саме у малій кількості подій. Змістовно таке заняття дисонує з темпо-ритмом навколишнього життя і сприймається як застарілий артефакт. Необхідно забезпечувати не тільки загальну та рухову щільність заняття, а і його інформативну насиченість. Зміст фізичного виховання необхідно переглянути з цієї точки зору, максимально використовуючи можливості які надають спортивні та рухливі ігри та ігровий, змагальний методи проведення занять.
Висновки.
Сучасна теорія виховання фізично культурної людини повинна відображати ті зміни в житті людства, що вже відбулися чи відбуваються до цього часу.
Побудова такої теоретичної конструкції нав’язуванням бачення «зверху» неможлива, успіх можливий лише завдяки сінергетичним зусиллям теоретиків та практиків.
Пріоритетним завданням теорії і практики сучасної фізичної культури є формування здорового способу, здорового стилю життя.
Теоретичне підґрунтя сучасної фізичної культури організаційно та змістовно повинне забезпечити можливість свідомого вибору особистістю власного шляху збереження і підтримки фізичного і духовного здоров'я через вплив на тілесність.
Подальші наукові дослідження можуть бути спрямовані на розробку змісту та теоретичне обґрунтування доцільності та необхідності застосування у навчальному процесі вищевказаних дидактичних принципів.
Література
1. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у
філософському дискурсі. -К.: Наук. думка, 2001. - 340 с.
2. Григор’єв В. Соціально-філософська парадигма фізичної культури і спорту України в контексті філософського дискурсу // Теорія і методика фізичного виховання і спорту, 2007. -№4. -С.108-111.
3. Жуляєва Н., Скокова Л. Фізкультура і спорт у структурі культурно-дозвільної діяльності населення України // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. праць за ред. С.С. Єрмакова. - Харків: ХХПІ, 1999.- №16. - С.8-12.
4. Компанієць Ю.А. Здоровий, спортивний стиль життя як умова подальшої еволюції людини // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. праць за ред. С.С. Єрмакова. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2007. -№4. - 162 с.
5. Компанієць Ю.А. Феномен тілесності у сучасному філософсько-культурологічному дискурсі // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. праць за ред. С. С. Єрмакова. -Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2008.- №5. - С.63-68.
6. Косяк В.А. Эпистемология человеческой телесности. -Сумы: ИТД „Университетская книга”, 2002.- 362 с.
7. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта. М.: «Радуга», 1982. - 400 с.
8. Круцевич Т. Основні напрямки вдосконалення програм фізичного виховання школярів // Теорія і методика фізичного виховання і спорту, 2006. - № 4. - С.21.
9. Круцевич Т., Подлєсний О. Потребово-мотиваційний підхід до управління фізичним вихованням студентів // Теорія і методика фізичного виховання і спорту, 2008. - № 2. - С.69-73.
10. Пригожин И., Стенгерс И. Время, хаос, квант. М: «Прогресс». 1999. - 268с.
11. Репин В. «Ковчег жизни» на стапелях эволюции //Новый мир, 2000. - №12. http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2000/ 12/ герт.М
Надійшла до редакції 22.05.2009р.
