CC BY
14
Для реалiзащi громадянина як головного агента демократичного суспшь-ства необхщш певнi чинники й умови, яю також становлять основнi щнносп демократа. Це, зокрема, свобода слова, контекст яко' створюють вiльнi у сво-'х дiях i захищеш законом ЗМ1, котрi дають змогу громадянам бути прошфор-мованими та обiзнаними зi станом справ у кра'ш. Свобода слова, а також свобода поширення шформаци - основш принципи демократичного суспшь-ства. Через свободу слова та ЗМ1 в демократичному суспшьста громадянин може висловити свое судження стосовно тсе' чи шшо'1 сустльно' проблеми, того чи шшого полiтичного явища, процесу, шституту чи полiтичного дiяча.
Отже, свобода слова, вшьш ЗМ1 - одна з найбшьших цiнностей сучасно' демократа. Проте, як i будь-яка шша свобода, вона не може юнувати без об-межень. Зазначимо, що свобода слова, свобода друку, доступ до засобiв ш-формацп сприймаються демократичною спiльнотою як необхiднi умови реа-лiзацii iнших прав. Але за умов неконтрольовано' громадянами тотально' свободи слова можуть виникати випадки застосування пол^ично' маншуляцп з боку влади та представниюв ЗМ1. Ц свободи дають можливiсть критикува-ти уряд, виражати протест проти порушення певних iндивiдуальних та колек-тивних прав, брати участь у дебатах з найважливших суспшьних проблем. Коли в демократичних кра'нах вiдсутня боротьба за захист права свободи слова, е ризик втрати самостшносп мислення, а це тдвищуе ризик маншуляцп громадською думкою.
В. Я. Зимогляд, кандидат фшософських наук, доцент, Нащональний юридичний унiверситет iменi Ярослава Мудрого
ФЕНОМЕН «САМООРГАШЗАЦП» В ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛ1 М1СЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
У лопщ iсторичного розвитку будь-який дiйсний процес в щеальному розумiннi - явище, яке саморозвиваеться i самоорганiзовуеться. Самооргаш-зацiя - це складна система послщовного становлення базових, внутрiшньо притаманних певнш системi елементiв, якi забезпечують саморозвиток за рахунок внутрiшнiх потенцш i автономностi. Принцип самооргашзацп розвитку передбачае обов'язкову й повну взаемод^ вах елементiв суспiльства в 'хньому русi, у суперечностях та боротьба Бiльшiсть самоутворених про-цеав у сучаснiй Укршш - еколопчних, соцiальних, полiтичних, духовних та шших - далекi вiд етапу самооргашзацп, адже перебувають на стадп становлення нових принцитв суспiльного життя. Саме в цьому контекстi набувае
значно! ваги думка про те, що ми не зможемо устшно розвиватися до тих тр, поки не визначимося, яю нашi вде! розвитку та яке !х походження.
Становлення громадянського суспшьства i формування мiсцевого само-врядування в Укра!ш - це единий процес сощально! розбудови, зорiентова-но! на вiдповiдний цивiлiзацiйний вектор i стандарт розвитку [1, с. 217-247]. Мюцеве самоврядування - це шститут громадянського суспiльства, реаль зований у конкретнш суспiльнiй матери, це базова демократична щншсть, без яко! у стратегiчнiй перспективi неможливий нормальний цившзований поступ суспiльства i кра!ни. Водночас воно виступае важливим елементом культури людського (громадянського) спiвжиття, еволюцп суспiльства [2]. Самоврядування - одна з форм народовладдя i чинник демократичного розвитку суспшьства. Це необхщний прояв суспшьно! активностi людей, форма об'еднання, що дозволяе !м добровшьно брати участь у порушенш й вирiшеннi завдань мюцевих громад, долучитися до управлiння справами на засадах культури, саморегулювання, самодiяльностi та самооргашзацп1.
У фiлософськiй наущ «самооргашзащя» визначена як процес, тд час якого створюеться, розбудовуеться i вдосконалюеться органiзацiя системи. Вiдмiтна особливють цих процесiв - цiлеспрямований, але водночас i при-родний, спонтанний характер. Громадянське суспшьство - це сфера самооргашзацп, на вщмшу вiд держави, де iснують вертикальш вiдносини у сферi управлiння суспшьством. В основi його генези лежить енерпя само-розвитку i самооргашзацп соцiумy Саме сфера самооргашзацп дае потен-цiйну можливiсть розвитку будь-яко! системи управлiння i самоуправлiння, породжуе нов^ досi не iснуючi форми. За приклад вiзьмемо проблеми становлення мюцевого самоврядування як найважлившого елементу самооргашзацп громадянського суспшьства. Якщо воно (тобто самоврядування) юнуе й вiддiлене вiд держави, тодi це елемент громадянського суспiльства. Ус передумови - у власних темпах i характерi розвитку самого громадянського суспшьства, що обумовлено його природою, а не зовшшшми чинни-ками. Тому потенщал самооргашзацп е колосальним потенщалом громадянського суспшьства.
Звщси випливае, що головним iмперативом подолання суперечностей в укра!нському соцiумi е соцiальна самоорганiзацiя громадянського суспшьства на особистюному рiвнi, самооргашзащя iнституцiйного рiвня громадянського суспшьства, а також самооргашзащя на рiвнi мюцевого самовряду-вання.
Самоорганiзацiя - явище унiверсальне. Вона як процес заснована на дь яльностi з гармошзацп громадських вiдносин, що включае дп зi змiни прю-
1 Термш «самооргашзацш» був уведений в 1947 р. англшським юбернетиком У!льямом Росс Ешб1.
ритетсв потреб та штереав, цшнюних установок, мотивiв i цшей людини й колективу. Соцiумна самооргашзащя е продуктом сощально!' взаемодп людей у масовому, колективному або груповому масштабах. Ноаями сощально!' (сощумно!) самооргашзацп е люди з тдвищеною сощальною вщповщальню-тю. Вона вiдбивае ч^ю об'ективнi процеси змiн суспiльних систем i мае ви-ражений процесуальний i динамiчний характер. Для самооргашзацп важлива наявнiсть певно'1 мети, до яко'1 прагне система. Вона потребуе вщ людини певних зусиль, сшвпращ з iншими, спiльних цiнностей, цшей, мораль
Самооргашзащя е обов'язковою ознакою (передумовою) будь-яко'1 об'ективно необхщно!, закономiрноi у сво'й появi сощально!' системи. А само-органiзованою е система, яка забезпечуе самореалiзацiю (розвиток) шляхом послщовного утворення елементiв, внутрiшньо притаманних данiй системi. Така система внутршньо (структурно) урiвноважена, автономна i стшка. Й змiцнення та розвиток вщбуваються за рахунок власних можливостей. Проте самореалiзацiя - не стихiйний процес. У ньому обов'язковi керiвництво i контроль, план i органiзацiйнi структури, що не нав'язуються зовнi, згори, знизу чи збоку, а випливають iз внутршньо!' логiки самого процесу самооргашзацп. Зовшшнш вплив лише шщюе самоорганiзацiю. У вивченнi про-цесiв самореалiзацii, внутрiшнiх 11 закошв, сил та можливостей особливо' ваги набувае дослщження структури системи - складових елементiв, мехашз-мiв 1'хньо'1 взаемодii та зв'язкiв, визначення основи, навколо яко'1 грунтуються всi iншi елементи системи.
Головна мета i прiоритетний напрям стратегiчного розвитку самооргашзацп та самодiяльностi мiсцевоi громади - облаштувати свою територiю, за-безпечити сприятливi умови життя для себе й наступних поколiнь, тдвищи-ти якiсть життя, тобто матерiальний достаток, рiвень громадсько'1 безпеки i т. iн. Формуючись у процесi тривалого, багатовiкового дiалектичного проти-стояння суспшьства i держави, мiсцеве самоврядування стало результатом поличного поеднання у сво'1'х принципах i формах самооргашзацп та само-керованостi. З пол^ично! точки зору поняття «самоврядування» означае ко-лективне керування, участь уах членiв локально!' спiльноти в дiяльностi вiдповiдних органiв, у процесi вироблення i ухвалення спiльних для мюцево'! громади рiшень. Воно презентуе сферу самоуправлшня й самоорганiзацii, вiльну вщ примусово'1 поведiнки, яку визначають принципи, правила, закони, яю продиктованi iззовнi, без згоди конкретного автономного суб'екта.
Зазначене вище дозволяе стверджувати, що кра'на формуеться пiд впливом взаемозалежних явищ - територiальноi самоорганiзацii населення i державно!' органiзацii територii. Результатом тако'1 взаемодii е кра'1'на як територiя, що перебувае пiд юрисдикщею держави. Водночас самоорганiзацiя населення е
результатом взаемодп людей одного з одним i з територiею свого постшного проживання. Самооргашзащю можна схарактеризувати як формування со-цiально-територiальноi (локально!) спшьноти в результат здiйснення при-родокористування як каналу взаемодп сощальних i природних систем. 1накше кажучи, територiальна самооргашзащя населення - це формування територь альних уподобань пiд впливом ресурсно! залежносп й емоцiйного тяжiння до певно! територп, яка в цьому процесi набувае статусу батькiвщини.
Ресурсна залежшсть е найпершим ступенем територiальноi самооргашзацп соцiуму. Така самооргашзащя на територп виникае в раз^ якщо наявними е ресурси в кшькосп, рiзноманiттi та якостi, достатшх для задоволення основ-них життевих потреб. Головне, щоб цi ресурси забезпечували необхщний, мiнiмально прийнятний життевий рiвень. Лише за тако! умови можуть вщ-бутися закрiплення населення на територп i розпочатися процеси його тери-торiальноi самооргашзацп, формування емоцшного тяжiння до територп, освоення !! ресурсно! бази, становлення й розвитку населенням власних те-риторiальних (локальних) iнтересiв.
Процедура самооргашзацп вщбуваеться пiд впливом держави, створено! соцiально-територiальною системою в напрямi розвитку економшо-сощальних i полiтико-духовних потенцiалiв як уае! держави, так i окремих !! територiй. До ресурсних потенцiалiв територш необхiдно вiднести: сукупний економiч-ний потенщал територп; природно-ресурсний потенщал; демографiчний i трудовий потенцiали; науково-технiчний та iнновацiйний; виробничий по-тенцiал; швестицшний потенцiал економiки; зовнiшньоекономiчний потен-щал; екологiчний потенцiал.
У межах такого суто прагматичного завдання важливою проблемою постае необхiднiсть пiдвищення значення та ролi органiв самоорганiзацii населення в системi мiсцевого самоврядування, формування яюсного кадрового складу його оргашв, забезпечення економiчноi, соцiальноi i пол^ично! ефективнос-тi управлiнськоi дiяльностi, професшно! культури мунiципальних чиновникiв i керiвникiв, створення умов для розгортання мюцево! демократ^. Це важли-во в умовах, коли в процесах демократизацп на перший план вийшли не си-ловi методи розв'язання державних i мiсцевих проблем, а правовь Культура управлiння всiх рiвнiв перетворилася у наш час на важливий фактор суспшь-ного розвитку в Укршш, стала своерiдним стратегiчним ресурсом становлення дiевого демократичного мюцевого самоврядування.
Отже, справу самоорганiзацii в проблемному полi мiсцевого самоврядування в локальних сощумах необхiдно сприйняти як невщ'емну частину за-гального процесу модершзацп кра!ни i розбудови демократичного громадянського суспшьства, що е головною стратепчною метою Укра!ни.
Л1ТЕРАТУРА
1. Громадянське суспшьство: пол1тичш та соцiально-правовi проблеми розвитку : монографiя / Г. Ю. Васильев, В. Д. Воднiк, О. В. Волянська та ш. ; за ред. М. П. Тре-бша. - Х. : Право, 2013. - 536 с.
2. Зимогляд В. Я. Розвиток мюцевого самоврядування як чинник горизонтально! самооргашзацп суспшьства / В. Я. Зимогляд // Укр. сощум. - 2008. - № 3 (26). -С.124-131.
О. О. Маркозова, кандидат соцюлопчних наук, доцент, Харювський нащональний автомобшьно-дорожнш ушверситет
ШНОВАЦШШСТЬ ОСВ1ТИ - ЗАПОРУКА ДОСЯГНЕННЯ ЖИТТеВОГО УСП1ХУ ЛЮДИНИ
Розвиток шформацшного суспшьства змшив погляди людства на завдання осв1ти. Стало зрозумшо, що науково-техшчний прогрес сам по соб1 не може виршити вс сошально-пол^ичш та економ1чш проблеми i що найважливь шою цiннiстю сучасного свiту стае самостшна та освiчена людина, здатна критично пвдходити до вирiшення вах завдань у процесi досягнення житте-вого успiху. Очевидно, що головна роль у формуванш тако! людини належить освт, зокрема - ïï iнновацiйнiй складовiй.
Розгляду рiзних аспекпв шновацшно'1' спрямованостi освiти та досягнення життевого успiху особистостi присвяченi пращ багатьох вчених [1-6]. Однак у той же час дослщники недостатньо уваги прид^ють вивченню взаемозв'язку рiвня освiти людини та досягненню нею життевого устху. Зважаючи на це, метою дано'1' статтi е аналiз впливу шновацшно'1' спрямованостi освiти на досягнення життевого устху особистосп.
Слщ зазначити, що провiднi краши свiту вже давно розглядають осв^ як стратегiчну сферу, вiд результативности розвитку яко'1' значною мiрою залежить те, чи втримаеться держава в авангардi св^ово'1' економiки. Захiднi суспшьства прагнуть органiзувати освiтнiй процес так, щоб якомога бiльша частина гро-мадян мали можливiсть отримати високий статус i самореалiзуватися в про-цесi досягнення життевого успiху, адже тшьки успiшна особистiсть спромож-на активно впливати на динамiчний розвиток краши.
Тому сьогодш основна увага в осв^ньому середовищi повинна бути при-дiлена питанням подолання консерватизму в тдходах до навчально-виховно'1' дiяльностi та залучення кращих надбань, що юнують у системi освiти захвдних краш Тiльки iнновацiйна за своею сутшстю освiта може виховати людину,
