CC BY
10
УДК 82-83(091)
Голубовська О.В., асистент © Лъв\всъкий нацюналънийутеерситет ветеринарногмедицини та бютехнологт
¡меш С.З. Гжицъкого
ОСОБЛИВОСТ1 ДУХОВНОГО САМОП13НАННЯ У Ф1ЛОСОФ11
АВРЕЛ1Я АВГУСТИНА
Розглянуто особливост1 духовного самотзнання у фыософп Аврел1я Августина та в1дображено його погляди наряд основних фыософсъких питанъ, проблем та понять.
Ключое1 слова: людина, дух, душа, тыо, розум, пам'ятъ, воля, eipa, любое, самотзнання, свобода волг, моральна свобода.
Пращ Аврел1я Августина е одним i3 самих яскравих явищ европейсько! духовно! icTopii. Адже, Августин пщсумував духовну спадщину антично! фшософп та заклав основи християнсько! фшософп, ставши тим самим предтечею духовное^ середньов1ччя.
Людина, за Августином, складаеться не з трьох, типових для стародавшх учень компонента - тша, душ1, духа, а з двох - тша i духа. Коли людський дух звертае свою д1яльн1сть на тшо, його сл1д називати душею. Коли ж вш подноситься над тшом, виявляючи вищу силу думки i знания, в той час вш е дух у власному значенш цього слова.
Принципова позиц1я щодо основних компонент1в людсько! ¿стоти в творах Августина насамперед спираеться на природничо-наукову теор1ю локал1зац1!, яка була розроблена грунтовно в медичн1й натуралютичнш думц1. Заперечуючи ¿дею Ар1стотеля про серце як центральний орган людини, Августин за такий вважае головний мозок. В ньому - центр розумно! д1яльност1, почутт1в, дов1льних pyxiB, а серце - джерело життя. В передньому мозку м1ститься тзнавальна сила душ1, в середньому - пам'ять, у задньому -воля. «Душа ж не тшьки вЫею масою свого т1ла, але i кожн1й окрем1й частц1 його властива в один i той же час уся. Вона вся вщчувае страждання частин т1ла, а проте в1дчувае його не у всьому т1л1» [2, 32].
За вченням Августина, сила душ1 мае ciM ступен1в могутност1 !! в тш, а також в н1й самш, що в1дображае все б1льш досконалу едн1сть душ1 i т1ла - вщ морфолог1чно! до функц1онально!. 1. Душа животворить своею присутшстю земне i смертне т1ло. 2. Душа виявляеться у в1дчуттях i рухах - властив1сть, яку мають люди i тварини. 3. Душа виступае у власне людських формах. Це насамперед важлива псих1чна здатн1сть, що зумовлюе знания та е засадою виникнення мистецтв, наук, промисловост1, пол1тики. Ця як1сть властива вченим i неукам, добрим i злим людям. 4. З'являеться доброта, надаеться перевага духовному перед тшесним, виникае потреба в пращ. Разом з тим
© Голубовська О.В., 2012
145
вщбуваеться з1ткнення 3i скорботою i радощами св1ту. 5. Звшьнення вщ скверни, тлшня, потяг до споглядання ютини, причетшсть до першобуття. 6. Вищий споглядальний душевний стан. 7. Осягнення першо! причини буття; нав1ть тшесна природа людини тут розглядаеться як просв1тлена i досконала. Цими сходинами послщовно усвщомлюеться структура людського буття. Сдшсть вщношення до предметного св1ту i свое! псих1ки, перехщ вщ суб'ективного до об'ективного i навпаки породжують в людиш знания про саму себе як юнуючу в свт, де сутшсть i явище вже не розр1зняються. Людина вщдщена вщ св1ту, але вона пройшла через його багатство i зберегла його в сво1Й пам'ятг Душа проходить Bei зазначеш ступеш, але вона усвщомлюе лише те, що викликае труднощг Найкраще усвщомлюеться перехщ вщ одного ступеня до шшого. В цьому важлива риса феноменолопчно! антропологи Августина [3, 358].
Суб'ект, людина - це насамперед душа. Августин зневажае т1ло. Глибина душ1 проявляеться як едн1сть тро!чност1 свщомост1 (memoria), розуму (intelligentia) i вол1 (voluntas) i, значить, е образом божественно! тро1чностг
Людськ1 душ1 - творшня Бога. Вони усякий раз, коли людина мае народитися, творяться Богом наново з н1чого. Будучи створеною з н1чого, душа тим не менш в1чна, це доводиться тим, що душа непросторова, а тому i не мае частин, а зруйнуватися може т1льки те, що мае частини, просторов! частини, бо руйнування - под1я у npocTopi. Душа, не ¿снуюча у npocTopi, ¿снуе у 4aci. Якщо душ1 не притаманн1 частини, то !й, однак, притаманн1 зд1бност1: розум, воля i пам'ять. Воля вище, головн1ше розуму. Вищий акт вол1 - акт в1ри. Отже, i Bipa вище розуму. Зг1дно Августину, акт вол1 повинен передувати акту знания, шзнання. Людина спочатку повинна пов1рити в Бога i полюбити Його, а пот1м Його тзнати. Августин вчив про п1знавальну роль любов1 [5, 441].
У Августина людина залишаеться п1д владою абсолютних i загальнозначущих сутностей Божественного св1тового порядку. Разом з тим вона шукае нових шлях1в залучення себе до цього св1тового порядку i покори йому. Августин виходить , за його словами, вщ «дшсного Я» i приходить до «iстинного Ти».
Душа людини розглядаеться Августином у р1зноман1тних И проявах як деяка в co6i самш замкнута субстанц1я. Вир1шальне значения для морального життя у нього мае не штелект, а воля. Любов протиставляеться теорИ, Bipa -знанию. На вщмшу в1д п1зньо! фшософи том1зму Августин висувае принцип духовно! i емоц1йно1 в1дданост1 Богу, не принцип знания, а принцип любовг
У його «СповщЬ) зазначено: «I напевно знания письма не вкоршилось у нас глибше за ту виписану в серц1 св1дом1сть, що забороняе нам робити ¿ншому те, чого ми сам1 не хотши б зазнати на co6i» [1 ,19] Отже, закон, вщ природи закарбований в серце кожно! людини, говорить: не роби ¿ншому того, чого не бажаеш потерп1ти сам, або: чини по в1дношенню до шшого так, як вш, на твш погляд, повинен чинити по вщношенню до тебе. Усв1домлення цього закону е переважно усв1домленням справедливое^ будь-яко! дИ як безумовного природнього обов'язку. Але виконання цього обов'язку передбачае лише право
146
суб'екта i тому не е ще юнцевою метою морально! особистостг 1й мало просто! зовшшньо! вщповщност1 закону, вона прагне до святоси, наповнено! новим зм!стом. li' закон - блага любов до Бога i ближнього: «Блаженний, хто любить Тебе, хто друга свого любить у To6i, а ворога свого з любов i до Тебе! Бо лише той единий не втрачае жодно! дорого! ¿стоти, хто любить ycix у TiM, кого не можна втратити» [1 ,55]. Варто не просто вщплачувати людям по справедливое^ згщно загально! гщност1 розумних ¿стот, але любити !х «по-людськи». Тому единим обов'язком, який разом з тим е також i метою, являеться обов'язок любовг
Звщси випливае, що юнцевою метою морально! особистоси е не право ближнього, а його благо. Розумна природа так створена, що сама для себе не повинна i не може бути единим благом. Лише Бога треба любити заради Нього Самого, а ближнього - заради Бога в ньому. Така блага любов тотожна добрш волг
Людина повинна збер1гати в co6i образ Творця - в цьому !! моральна свобода. Але передуам вона повинна поставити co6i питания: «Хто я i який я?» [1, 148]. Вщповщь на це питания шукаеться все життя. Душа буде неспокшною, поки не знайде в1чного спокою у Вищому 6yrri [1, 1]. Але спокш i повна свобода - не вщ цього св1ту. Знаходячись в цьому CBiTi, людина повинна постшно турбуватися про свш стан, про свое вщношення до Бога i ближнього. Вона не може говорити неправду co6i i думати, що досягла вже всього у цьому
CBiTi.
Таким чином, августишвсью «серце» i «любов» е двома нaйбiльш насиченими метафорами, в кожнш з яких невщ'емно присутш два моменти: iмпepaтивнo-iдeaльний (моральний принцип) i динaмiчнo-пcиxoлoгiчний (певним чином «забарвлений» афект). За допомогою цих метафор Августин прагнув передати важлившу динам1ку штимно-духовних процеЫв, до яких античшсть була значно менш уважна. Антична психолопя, при Bcix !! заслугах, виходить ¿з статичних реалш, в основному з протиставлення «душа/тшо». В такш системност1 вададуш1 зовам не впливае на!! самощншсть.
Для християнсько! св1домост1 афекти - це «потяг серця», до якого античн1сть завжди ставилася як мшмум ¿з п1дозрою, що набувае шшого смислу: в1н виражае зовс1м не грубу i деструктивну сторону людсько! ¿стоти, а всю особистють в ц1лому, у Bcift !! т1лесно-духовн1й повнот1.
Щоби зберегти в co6i образ Вищого блага, людина повинна вийти за меж1 феноменального свпу. Моральна особист1сть в ifleani свое! свободи як повноти особисткного буття перебувае поза часовою необхщшстю, оск1льки образ, до якого вона повинна упод1бнитися, належить в1чностг Навпаки, упод1бнення феноменальному св1ту, пщкорення його законам, влад1 злих звичок i нахил1в, означае смерть морально! особистоси. Вона перестае бути тим, чим повинна бути, втрачае свш центр i розчиняеться у сво!х часових функц1ях [4, 186].
Отже, особист1сть у розум1нн1 Августина постае як дещо субстанц1йне за причетшстю до Вищого блага i в той же час як певна структура самосвщомост1,
147
як ¿ерарх1я моральних цшностей. Ця структура, тонко збалансована навколо центру, дуже складна, нав1ть найменша невщповщшсть легко може зруйнувати И р1вновагу, И Mipy. Небезпека саморуйнування постшно погрожуе !й зсередини. Уникнути цього можна лише за допомогою постшного самоконтролю, щоденного ствставлення cboix помисл1в i вчинюв з щеалом надежного.
Власне самотзнання Августин викладае у сво!й знаменитш «Сповщ!», в якш зображуе свое духовне сходження через «темну безодню душЬ> з раншх рок!в до ирийняття християнства. Це самотзнання приводить його до висновку, що лише Божественна благодать може вивести людину з лаб1ринт1в згубних спокус св1ту i власного «Я». Але, на вщм1ну вщ ¿нших християнських мислител1в, як1 вважають, що особист! заслуги людини i И прагнення до самовдосконалення е другорядною справою, Августин стверджуе, що необх1дно в1дкритися назустр1ч благодат1 i що у цьому виявляеться свобода вол1 людини.
Тобто Божественна благодать може бути заслужена лише працею людини над собою, И особистим прагненням до самовдосконалення i шуканням вищо1 правди та вищих ¿деал1в, що, безсумн1вно, е передумовою створення гармон1чно! духовно! особистосп.
Л1тература
1. Святий Августин. Сповщь. - К.: Основи, 1999. - 319 с.
2. Августин. Творения Блаженного Августина. - К., 1901 - 1912. Ч. 1 -10. Ч. 2.
3. Роменець В.А. 1стор!я психолог!! стародавнього св!ту i середн!х в!к!в.
- К.: Вища школа, 1983. - 416 с.
4. Столяров А.А. Свобода воли как проблема европейского морального сознания. - М.: Греко-латинский кабинет Ю.А. Шичалина, 1999. - 208 с.
5. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии.
- М.: Высшая школа, 1991. - 512 с.
Summary Golubovska O.V.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after
S.Z. Gzhytskyj
FEATURES SPIRITUAL SELF-KNOWLEDGE IN THE PHILOSOPHY OF AURELIUS AUGUSTINE
The features of a spiritual self-knowledge in the philosophy of Aurelius Augustine and reflected his views on a number of key philosophical questions, issues and concepts
148
