CC BY
32
В.Г. Ц1ватий
еВРОПЕЙСЬКЕ В1ДЛУННЯ I ДОРОГОВКАЗИ В1ДЕНСЬКОГО КОНГРЕСУ: 1НСТИТУЦ1ОНАЛЬН1 ТА ПОЛ1ТИКО-ДИПЛОМАТИЧН1 ВИТОКИ еВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ)
У cmammi проанал1зовано В1денський конгрес (1814-1815 рр.) як визначну iсторичну подЮ для полтико-дипломатичного та тституцтного розвитку Свропи. Увагу акцентовано на дипломатичному тструментары, нацюнальнт специфщ та особливостях переговорного процесу европейських держав на конгреЫ. Шдсумки Вiденського конгресу слугували важливим стимулом для подальшого сощально-економiчного, безпекового, полтичного та дипломатичного европейського розвитку. Практичш здобутки Вiденського конгресу i досвiд, набутий европейською дипломатiею шнця XVIII - початку XIX столття, визначили майбутнт iнституцiональний розвиток свтовог дипломами та мiжнародного права, не втративши своег актуальностi й для сьогодення.
За тдсумками компаративного аналiзу зовншньог полтики i дипломаты европейських держав раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) подано модель европейськог дипломаты до^джуваного перюду. Особлива увага придшяеться iнституцiональному розвитковi сустльно-полтично'г думки та iнституцiйно-дипломатично'г практики в Захiднiй i Центральнт Сврот. Визначено напрями розвитку теоры та практики зовтшньо'г полтики i дипломаты в Сврот раннього Нового часу (XVI-XVIII столть), особливостi гх формування i становлення у провiдних державах Свропи.
Ключовi слова: зовтшня полтика, дипломатiя, iнституцiоналiзацiя, полтико-дипломатична система, Вiденська система мiжнародних вiдносин, Вiденський конгрес (1814-1815рр.), раннт Новий час (XVI-XVIII ст.), Свропа.
Вступ. Теорiя та практика дипломатп, зовшшньо'' полтики i мiжнародних вщносин на сьогодш знову стае об'ектом прискшливо'' уваги сучасних науковщв, що можливо пояснити одним беззаперечним фактом - кардинальними змшами, що вщбуваються щоденно в сучаснш системi мiжнародних вщносин глобалiзованого св^у. У таю критичш моменти вщповвд, як правило, на нашу думку, варто й необхщно шукати перш за все, в юторичному досввд.
Так, одне з центральних мюць у пол^ико-дипломатичнш теорп й практищ доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) посщали проблеми розумшня сутносп, функцш, методiв реалiзащi влади та ix шститущонального розвитку. З щею проблематикою пов'язаш й ощнки сучасниюв щодо рiзноманiтниx державно-правових форм i типiв правлшня, iнституцiйниx полiтичниx процесiв, характеристик реальносп й створення iдеалiв при висв^ленш завдань i практично'' дiяльностi влади, концешив «зовшшня пол^ика» i «дипломам», моделей дипломатп, iнститутiв дипломатп, дипломатичного шструментар^, полiтико-дипломатичниx систем, теxнiк переговорного процесу тощо. Iнституцiоналiзацiя - це перетворення будь-якого поличного явища (зокрема зовшшньо'' полiтики i дипломатп) на оргашзовану системоустановчу iнституцiю. Вона е формалiзованим, упорядкованим процесом з певною структурою вiдносин, iерарxiею чи тдпорядковашстю рiзниx рiвней влади i шшими ознаками оргашзацп (правила поведiнки, звича'', закони, норми, церемонiал, дипломатичний протокол, шститути дипломатп, дипломатичний iнструментарiй, пол^ико-дипломатичш системи тощо).
162
Постановка проблеми iнститущоналiзащï зовшшньо'1 полiтики е новою для юторичного дослiдження, вiдтак вимагае застосування системного аналiзу та вщповщно'1 термшологп, яка необхiдна для виконання наукових завдань. Виходячи з постановки проблеми - маемо вивчати не лише схему хронолопчних подш зовшшньопол^ично'1 дiяльностi держав i ïx дипломатичний шструментарш спираючись на джерельну базу, показати перетворення зовшшньо'1' полiтики i дипломатп як полiтичного явища на оргашзовану системоустановчу iнституцiю, проаналiзувати внутрiшнi та зовшшш функцп держави, виявити критерп ефективностi зовшшньо'1' полiтики i дипломатп' з погляду формування европейсько'1' системи держав чи визначення прюритетсв зовшшньо'1' полiтики держав Свропи.
Для доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) характерний об'ективно обумовлений процес шститущонального оформлення зовшшньо'1' полiтики i дипломатичних служб держав Свропи. Для вивчення цих юторичних процеав, явищ i подш автор пропонуе до рашше юнуючих дослiджень пiдiйти з нових методолопчних засад, а саме - використати теор^ iнституцiй та шститущональних змiн у полiтичниx, правових, суспшьних системах i дипломатичних системах. Такий методолопчний пiдxiд дае можливiсть показати, як шституцп розвиваються у вщповщь на конкретнi виклики, стимули, стратеги та варiанти вибору i, вщповщно, як вони впливають на функщонування систем мiжнародниx вiдносин упродовж тривалого юторичного перiоду [1, с. 268-274].
Поняття «iнститущоналiзащя» активно використовують пол^ологи, правознавцi, фiлософи, соцiологи, економiсти для виявлення суперечливих проблем суспшьного розвитку з найдавшших часiв до сьогодення. 1сторики, враховуючи його специфiку та концептуально-теоретичну складшсть, не поспiшають залучати до методолопчного арсеналу iсторичного шзнання. 1сторичний аспект дослiдження iнституцiоналiзацiï зовшшньо'1' полiтики i дипломатп' передбачае виявлення способiв досягнення тих чи шших суспiльниx результат1в, вiдтворюе процес само'1 трансформацiï, а не зосереджуе увагу дослщника лише на простiй фактолопчнш констатацiï. Така постановка проблеми мае показати, яким чином вщбувалося виникнення, формування шститущональних основ i розвиток дипломатичних служб европейських держав, пол^ико-дипломатичних систем провщних держав св^у.
Аналiз попереднix дослiджень i публiкацiй. У сучаснш украïнськiй iсторiографiï проблеми мiжнародниx вiдносин, зовнiшньоï полiтики i дипломатп доби Середньовiччя та раннього Нового часу в контексп ïx актуалiзацiï та комплексного розумiння дослiджувалися такими втизняними науковцями, як С.В. Вщнянський, Б.М. Гончар, О.Б. Дьомiн, В.О. Дятлов, 1.В. Жалоба, М.В. Юрсенко, А.1. Кудряченко, С.1. Лиман, О.П. Машевський, С.В. Пронь, С.С. Троян, О.1. Сич, С.Б. Сорочан, Л.Д. Чекаленко, Т.В. Чуxлiб. Характерною рисою росiйськоï iсторiографiï друго'1 половини ХХ-початку ХХ1 столiття, щодо дослiдження проблем мiжнародниx вiдносин, зовнiшньоï полiтики i дипломатп Середньовiччя та раннього Нового часу, стало створення як узагальнюючих праць, так i наукових розробок регионального та крашознавчого спрямування. Окремо необхщно видiлити працi росiйськиx юториюв-дослщниюв, таких як - Л.М. Брагша, В.О. Ведюшкiн, Н.1. Девятайкiна, Т.В. Зонова, Ю.С. Iвонiн, Л.1. 1вонша, О.Ф. Кудрявцев, О.Д. Люблiнська, Б.Ф. Поршнев, С.Д.Сказкiн, С.П .Карпов, П.Ю. Уваров, Н.О. Хачатурян, Л.Р. Хут, С.К. Цатурова, А.О. Чубарьян, М.А. Юам та шшь
Суттеву увагу до проблем теорп та практики мiжнародниx вiдносин, зовнiшньоï полiтики i дипломатп Середньовiччя та раннього Нового часу у сво'1'х наукових розробках придшяють представники французько'1, iспанськоï, шмецько'1, iталiйськоï, англо-американсько'1 та латиноамерикансько'1 iсторiографiчниx шкiл [2; 3].
Суттеву увагу до проблем мiжнародних вiдносин, зовшшньо' пол^ики i дипломатп раннього Нового часу у сво'х наукових розробках придшяють представники французь^, iспанськоi, шмецько"!, ^алшсько:!, англо-американськоi та латиноамериканской iсторiографiчних шкш. Англо-американська i французька iсторiографiя представлена в пращ Марка Жаретта [2]. На особливу увагу, як приклад, заслуговуе монографiя французького юторика Тьеррi Ленца, яка була видана в Парижi у 2013 роцi. Ця роботи вщображае особливостi поглядiв представниюв нов^ньо'' французько'1 юторюграфп на передумови, хщ i результати Вiденського конгресу. Першочергове завдання свого дослiдження Т. Ленц вбачае не стшьки в тому, щоб висвiтлити фактичнi поди та шститущональну iсторiю Вiденського конгресу в рiзних ii проявах, а головно в тому, щоб ощнити значущють його наслiдкiв для вае'1 Свропи. Французький дослiдник пiдкреслюе, що вiн намагався написати европейську юторш Вiденського конгресу, вiдмовившись вiд позитивних або негативних стереотипiв i мiфологем. Вельми показово, що автор книги заявив про необхщшсть подолати певною мiрою застарiлi франкоцентричнi погляди на Вщенський конгрес. У його робот надаеться розгорнута французька iсторiографiя дослщжуваного питання [3].
У цiлому, аналiз науково-теоретичних розробок стосовно генезису та розвитку системи европейських держав свщчить про усталену в юторюграфп традищю фактологiчного вiдтворення процесiв, спираючись на принцип юторизму, що значною мiрою свiдчить про неможливiсть за таких умов уникнути схематизаци вiдтворення юторичних подiй. У той же час, необхщно виявити органiзацiйнi та кшьюсш, якiсно новi змiни в зовшшнш полiтицi й дипломатп' европейських держав дослщжуваного перюду, тобто вказати на вс суттевi поди та факти, не означае збагнути сутшсних ознак само"1 системи держав. Для ii вивчення необхiдно використовувати новi методики шзнання, одшею з яких е теорiя iнституцiй та iнституцiональних змш.
У сферi зовнiшнiх зносин дипломатия е засобом реалiзацii зовшшньо' пол^ики. З цiею проблематикою пов'язанi й ощночш судження сучасникiв стосовно рiзних державно-правових форм та iсторичних титв правлiння, моделей дипломатп, дипломатичного шструментарШ, об'ективних оцiнок полiтичних реалiй i створення iдеалiв мiждержавних вiдносин. Саме в перюд раннього Нового часу створюються новi iнститути дипломатп, новi механiзми мiждержавних вiдносин та технологи переговорного процесу, теоретично обгрунтовуеться та практично розробляеться новий дипломатичний шструментарш.
Мета статп - проаналiзувати особливосп формування полiтико-дипломатичних систем провiдних держав Свропи доби раннього Нового часу в контекст теоретико-методологiчних засад теорп дипломатп, зовшшньо' полiтики i мiжнародних вiдносин, а також виокремити особливосп в^ен^ко^ системи мiжнародних вщносин та iсторичне доленосне значення Вщенського конгресу (1814-1815рр.) для полiтичного майбуття Свропи й Свропейського Союзу. У сферi зовнiшнiх зносин дипломатiя е засобом реалiзацii зовшшньо'' полiтики. З щею проблематикою пов'язанi й ощночш судження сучасниюв стосовно рiзних моделей дипломатп, дипломатичного шструментарш, об'ективних ощнок полiтичних реалiй i створення iдеалiв мiждержавних вiдносин. Саме в перюд раннього Нового часу створюються новi пол^ико-дипломатичш системи, iнститути дипломатп, новi механiзми мiждержавних вiдносин та технологи переговорного процесу, теоретично обгрунтовуеться та практично розробляеться новий дипломатичний шструментарш.
Результати дослщження. У перюд Ггалшських воен (1494-1559рр.) розпочався процес формування пол^ко-дипломатично^ системи в Свропi, та - вщповщно формування европейсько^ системи мiжнародних вiдносин, т.зв. Довестфальська система мiжнародних вiдносин (або Середземноморська система мiжнародних вiдносин або
164
Като-Камбрезiйська система мiжнародниx вiдносин). Ця назва (Довестфальська/Середземноморька/Като-камбрезiйська) для позначення вщповщно' ново'' системи мiжнародниx вiдносин та пол^ико-дипломатично' системи автором вперше вводиться в науковий об^ у контекстi обгрунтування теорп та практики пол^ико-дипломатичних систем. Саме в цей перюд було закладено основи шститущонального розвитку постшних дипломатичних представництв в Сврот, визначено ix пол^ико-правовий статус, було закладено основи практики переговорного процесу. етикету та церемошалу, елементи протокольно'' практики в дипломатп тощо.
Наступним етапом посилення мiждержавниx вщносин за пщсумками Тридцяташтньо'' вшни (1618-1648рр.), i вiдповiдно - пщсумкового мирного договору -Вестфальського (1648р.), стало становлення Вестфальсько'' системи мiжнародниx вiдносин i удосконалено' пол^ико-дипломатично' системи. Весфальський мир забезпечив юридичн пщвалини для iнституцiйного закрiплення ряду нових принципiв й iнститутiв мiжнародного права, формування й трансформацп ранiше юнувавших постiйниx дипломатичних представництв в Сврот, визначення режиму шоземщв, переходу до епохи буржуазного мiжнародного права тощо. Наприкшщ XVIII столiття стало вкрай необхщним у нових полiтико-дипломатичниx умовах визначати новi правила гри. Попереднш вестфальський мiжнародний порядок (Вестфальська система мiжнародниx вiдносин), який пiдтримував рiвновагу сил в Свропi шляхом постшно' боротьби (дипломатично' та вшськово') мiж европейськими державами, зруйнував у свш час Наполеон Бонапарт. А його «порядок», заснований на нав'язуванн монополп Франци шляхом вiйни, був зметений поразкою Францп в 1812-1814 роках. Саме для визначення ново' системи мiжнародниx вщносин було прийнято ршення зiбрати у Вiднi конгрес представниюв усix европейських кра'н, крiм Турцп [1, с. 272-274; 4].
Вплив мiжнародниx конгресiв i конференцiй на розвиток мiжнародного права, дипломатп та зовтшньо' полiтики особливо проявився в перюд тсля Наполеонiвськиx воен (1803-1815рр.) та за пiдсумками Вiденського конгресу (1814-1815рр.). Практичними здобутками европейсько' дипломатп та мiжнародного права за пщсумками Вщенського конгресу стали: створення ново' системи мiжнародниx вiдносин у Сврот, встановлення мiжнародного режиму з приграничних i мiжнародниx рiчок, становлення принципу легiтимiзму, унормування статусу постiйного нейтрал^ету, визначення рангiв дипломатичних агентiв. Особливо варто вщзначити положення занесенi до додатюв Заключного акта конгресу [5; 6]. Вщенський конгрес склав прецедент регулярного скликання мiжнародниx конференцiй великих держав, пщ час яких велик держави отримали можливiсть обговорювати i знаходити шляхи для ефективного виршення мiжнародниx проблем. Iсторичнi наслiдки i правовi норми, закрiпленi на Вщенському конгресi, продовжували адаптуватися до нових реалш часу вже пiд час роботи наступних мiжнародниx iнституцiй (конгреав i конференцiй): Паризького конгресу (1856р.), Берлшського конгресу (1878р.), Берлiнського (Африканського) конгресу (1884-1885рр.), Гаазько' конференцп (1899р.), Гаазько' конференцГ' (1907р.), Паризько' конференцй (1919р.), сучасних дипломатичних конференцш XX - XXI столГття. Наприклад, у XX столГтп, було прийнято Вщенську конвенцiю про дипломатичнi зносини (1961р.) i додаткову конвенцiю про скасування рабства, работоргiвлi та ш., якГ безпосередньо спиралися саме на ршення Вiденського конгресу.
Вiденський конгрес (01 листопада 1814р. - 08 червня 1815р.) - це найбагаточисельтший i найдовший самiт в юторп мiжнародноi полГтики та свГтово' дипломатп [9]. Вш продовжувався дев'ять мюящв, на нього прибули глави 216 европейських держав. Уа вони де-юре визнавалися рiвноправними. Справа в них була надзвичайно' ваги - навести в Сврот лад тсля Наполеона Бонапарта. Порядок саме такий, який мали у сво'й уявГ тогочаст освiченi монархи. Абсолютна 6ГльшГсть - дрГ6ш
165
eвропейськi глави держав (князьки), являли собою не бшьш, шж масовку навколо велико'1 «п'ятрки»: Росп, Австрп, Англп, Пруссп та Францп, якi де-факто вирiшували майбутню долю Свропи...
Загальних засщань ycix дипломатiв не скликали. Вщенський конгрес у цiломy не був навт офiцiйно вiдкритим. Його робота була територiально зосереджена в тодшньому Мiнiстерствi закордонних справ Австрп на площi Балльхаусплац (нинiшня державна канцелярiя). З найважливiших питань було сформовано ком^ети або комюп. Пiд час Конгресу мiж учасниками було пщписано ряд договорiв про державнi кордони i були прийнят багаточисленнi декларацп та постанови, значна частина яких увшшла в Заключний акт Вщенського конгресу i додатюв до нього. На Вщенському конгресi вся Свропа вперше була охоплена системою загальних договорiв.
На початку вересня 1814 року до Вщня розпочалося, як зазначали сучасник, «переселення ytieï Свропи». Сюди зЧжджаються королi й iмператори, мiнiстри, yповноваженi спостерiгачi й повноважш представники, а також багато оаб, якi виявили власну iнiцiативy i долучилися до тогочасного пол^ико-дипломатичного европейського життя. На конгрес прибули представники понад 200 европейських держав (за винятком Турцп, яку на конгрес не запросили) - вщ великих держав до мшатюрних князiвств в декшька квадратних кiлометрiв, тi хто поставили перед собою за мету виршувати долi народiв, i ri, хто чекав якнайшвидше цих ршень.
Вiденський конгрес («Битва дипломатiв») - це було не нудне «засщалово» або «дипломатичне збiговисько», а це свято життя, «славнозвюна мить» або «щаслива мить», як назвав Людвиг ван Бетховен свою кантату, пщ впливом подш, церемонш i антуражу Вщенського конгресу. Для монархiв i посшв, якi зЧхалися до Вщня, щоденно влаштовувалися бали, вистави, полювання й прогулянки. Але Конгрес, що i е його особливiстю, працював близько року, для дшових засiдань не збирався жодного разу. Навггь з'явився такий метафоричний висшв, що «...вш не засщае, а танцюе...» (князь Шарль-Жозеф де Лiнь назвав це зiбрання дипломатiв i госyдарiв «танцюючим конгресом»: «Le congress danse, mais ne marche pas»/«Конгрес танцюе, але не просуваеться вперед»). За вс щ задоволення та веселощi сплачував iмператор Франц I -iз австршсько'1 казни за дев'ять мiсяцiв випаровувалося приблизно сто мшьйошв евро (вщповщно - у нишшшх пiдрахyнках!).
Ус справи на Вiденськомy конгресi виршував «Комiтет чотирьох», що складався iз представникiв держав-переможниць - Англiï, Росп, Австрiï та Прyссiï. Вони всшяко вiдстоювали принцип «легiтимiзмy» (вiдновлення «законних» прав монархiв, якi втратили сво'1 володiння), принцип балансу i принцип винагороди переможщв. Робочi засiдання конгресу вщбувалися в Державнiй канцелярiï. У цш же залi в кшщ кiнцiв буде пiдписано й Заключний (пщсумковий) акт Вiденського конгресу (1814-1815рр.).
Серед основних питань Конгресу був територiальний перерозподiл Свропи (змiни кордошв Свропи) на користь держав-переможниць, поновлення монархiчноï влади у Свропi й запобшання будь яко'1 можливостi поверненню Наполеона до влади. Катастрофiчне розширення кордонiв класично'1 Францiï до розмiрiв Свропи за Наполеона Бонапарта змусило пол^июв i дипломатiв тогочасно1 Свропи розлучитися з милостивими й апробованими моделями розвитку мiждержавних вщносин i моделями дипломатш, тверезо оцшити новi загрози з боку Франц11 як сильного мiжнародного ¿ктора полiтико-дипломатичного Олiмпy. Тому розгром наполеонiвськоï iмперiï, встановлення пол^ико-дипломатичного квартету держав викликало надп на «взаемопорозyмiння» у рyслi старо1 багатоходово1 дипломатiï придворних iнтриг. Осмислення наслщюв перекроювання Свропи початку XIX стшття i вiдбyвалося саме у Вщш на конгресi. Цей квартет (Роая, Австрiя, Прyссiя, Англiя) - на початку свого зiбрання - впевнено диригували Свропою [7].
166
Дипломати Свропи по завершенню Вiденського конгресу розЧхалися i3 Вiдня ч^ко усвiдомлюючи, що хоча формально в Сврот i виокремлюються п'ять «великих держав», насправдi напрямок вае"1 мiжнародноi полiтики i дипломатп зосереджуеться в руках Росп, Австрп та Англп. Стосовно Пруссп та Францп, то вс також ч^ко усвiдомлювали, що 'м варто докласти ще багато зусиль, для досягнення цшком самостiйного статусу i пол^ико-дипломатичного впливу. Iсторичнi пiдсумки та значення Вщенського конгресу продовжують залишатися предметом прискшливого дослiдження науковцiв. Вiденський конгрес зосередив свою увагу на проблемах мирного врегулювання в Сврот. Однак, з цього питання мiж його учасниками виникли гос^ суперечки, зокрема - територiальнi [8; 9]. Вщенський конгрес i його рiшення здшснили величезний вплив на геополiтичну карту Свропи. Фактично за пщсумками дипломатичних домовленостей сформувалася класична система пентархп (п'ятивладдя). Т.б., в Свропi виокремилося п'ять великих держав, сили яких були практично рiвнозначнi й згода мiж якими забезпечувала мир в Сврот наступн майже 40 роюв. Це: Англiя, пануюча на морях; Франщя, суттево ослаблена, але завдячуючи мистецтву дипломатiв залишае за собою статус велико"1 держави, на не'' накладена контрибущя, але ii кордони було збережено; Прусая надто сильно посилюеться; Австрiя вiдносно втрачае могуттсть i силу; Росiя перебувае на вершит свое'' могутносп. Лише спшьними зусиллями Росп, Австрп та Прусси вдалося Наполеона перемогти i встановити порядок в Сврот. Велик держави брали на себе вщповщальтсть за збереження европейського св^опорядку i за необхщносп втручалися вiйськовою силою заради збереження рiвноваги або придушення революцш i повстань. Ця система отримала назву «Свропейський концерт» [10].
«Свропейський концерт» став основою св^оустрою Х1Х столiття. Англiйською це поняття звучить як «the Concert of Europe», т. б. - «згода Свропи». Але його досшвно переклали словом «концерт». Тим не менш, термш «Свропейський концерт» набув загального визнання i бшьш правильно вщображае суттсть ще1 системи [11, р. 196-209]. Велим европейськi держави ухвалили, що вщтепер вони будуть вирiшувати вс суперечностi мирним шляхом, виробляючи колективн рiшення, подiбно оркестру, де в кожного е своя партитура i музична партся. «Система европейського концерту» - це багатостороння диплома™ i система колективно1 безпеки Х1Х столбя. Але ця система мала й слабю мiсця, одним iз яким було Схщне питання. Вiденський концерт завершився пiдписанням 9 червня 1815 року Заключного (генерального) акта, який в цшому включив у себе 121 статтю. Зрозумiло, що гостра дипломатична боротьба на Вщенському конгрес не вирiшила всiх проблем, яю постали перед Свропою початку Х1Х столiття. Тому Свропа i в подальшому розв'язувала територiальнi суперечки, корегувала геопол^ичт проблеми, локалiзувала точки бiфуркацii як на сво'х територiях, так i територiях держав свiту. Лише тсля 1918 року, коли завершиться Перша св^ова вшна, кордони европейських краш будуть знову переглянуть..
Вщенський конгрес можна назвати предтечою наступних самтв i дипломатичних форумiв. Крiм того, вiн став прообразом едино1 Свропи. Саме на Вiденському конгрес Росiя заявила про себе як про европейську державу в поличному, дипломатичному, культурному й фшософському плат. З 1815 року iсторiя знала значну кшьюсть конгресiв, конференцiй, самтв, з'iздiв. Тим не менш, штерес до Вiденського конгресу не послаблюеться i на сьогоднi. Нинi в наукових дослщженнях i публiцистичнiй лiтературi продовжуеться дискусiя про те, чи змогла б вщенська система мiжнародних вiдносин слугувати прикладом для домовленостей, як забезпечать стабiльнiсть на планер в теперiшнiй час i створити в сучасному свт, наприклад, нове шституцюнальне утворення держав - «глобальний концерт» або «планетарний концерт». За будь яких пол^ико-дипломатичних обставин вкрай важливо пам'ятати i про той шституцюнальний шлях, що веде до тривалого миру [12, с. 101-104; 13]. Зокрема, про
167
той шлях, який на цше столiття проклав для Свропи Вщенський конгрес piBHO двют роюв тому.
Висновки. Вiденський конгрес, «Битва дипломатв» (1814-1815 рр.) - це ушкальне для свого часу пол^ико-дипломатичне явище, за пiдсумками якого були випрацьоваш принципи мiждержавного дiалогу, використання iнститутiв офiцiйноï дипломатп та неформально'1 (кулуарно^ дипломатп, елементiв i норм дипломатичного протоколу, етикету й церемошалу, яю лягли в основу дипломатично'1' практики у всьому свт, а не лише в Сврот. На полiтико-правовому та дипломатичному рiвнях Вiденський конгрес ввiв до поличного обiгу або юридично закрiпив таю засадничi термiни геополiтики як - рiвновага i баланс сил, велик держави, домiнуючi держави, коалiцiя держав, новi кордони i територп, плацдарми тощо. Вiденська система заклала основи геопол^ичнш епосi, основу яко'1' становив iмперський принцип контролю географiчного простору. Вщенський конгрес закршив статус-кво европейських кордошв, якi залишалися в такш конфшурацп незмiнними до середини Х1Х столiття, уперше розробив систему мирного врегулювання мiжнародних вiдносин i здшснив спроби створити дiевi новi мехашзми взаемовiдносин мiж монархами та ïx народами.
Важливою вixою в юторп Вiденського конгресу стало прийняття як додатку 17 («Положення щодо дипломатичних агент1в») до Заключного акта Вщенського конгресу, або т. зв. - Вщенського регламенту. Його основн положення увшшли в дипломатичну практику як загальновизнаш норми мiжнародного права. Вщенський регламент (1815) -це перший багатостороннш акт мiжнародного права, перше положення щодо едино'1' класифшацп дипломатичних ранпв, зафiксоване 1815 року в додатку до Заключного акта Вщенського конгресу. Вщенський конгрес дшсно став свгглим святом уах дипломатiй, зоряною годиною европейсько'1' дипломатп, i св^ово'1' дипломатп в цiлому. Саме на Вщенському i подальших конгресах був даний поштовх розвитковi багатосторонньо'1' дипломатп. Потужний iмпульс отримав процес удосконаленню та систематизацп дипломатичних служб, процес професiоналiзацiï дипломатично'1' дiяльностi, яка саме тодi остаточно перетворилася на особливу, спецiалiзовану галузь державно'ï служби. Престиж професп дипломата пiднявся на небувалу висоту. Вщенський конгрес прославився як найвитончешша битва дипломатв, в якш зiйшлися кращi полiтичнi та дипломатичш уми тодiшньоï Свропи.
Славнозвiсний Вщенський конгрес визначив геопол^ичну конфiгурацiю Свропи i мапстральш напрями великоï св^ово! полiтики на декiлька десятилiть наперед, узагальнив досвщ системноï перебудови мiжнародниx вiдносин. Вiденський конгрес пiдвiв геопол^ичш пiдсумки вiйни коалiцiй европейських держав з наполеошвською Францiею i встановив новi европейськi кордони. Вiн узагальнив досвщ трансформацп свiтового порядку початку Х1Х столiття, який набув новоï якостi у формi европейського концерту. Цей конгрес закршив нове стввщношення пол^ичних i дипломатичних сил в Сврот на декшька десятилггь, а заснований тсля закiнчення конгресу Священний союз став одним iз перших шституцшних утворень, нацiлениx на пщтримку европейськоï стабiльностi й безпеки.
Перспективи подальших дослщжень у цьому напрямi нададуть можливiсть створити цiлiсну системну картину пол^ико-дипломатичного свiту в Сврот доби Середньовiччя, раннього Нового i Нового часу, як шституцшного кластеру мiждержавниx вiдносин. Кульмiнацiйною бiфуркацiйною точкою переходу до новоï системи мiжнародниx вiдносин, зовнiшньоï полiтики i дипломатп став саме Вщенський конгрес (1814-1815рр.), якому ми i придшили особливу увагу в даному дослщженш. Цшком заслуговуе на подальшi дослiдження поставлене питання про шституцюнальш та пол^ико-дипломатичш витоки Свропейського Союзу: через призму сучасносп до iсторичниx витокiв iнституцiональноï iсторiï.
168
Список використаноУ л1тератури
1. Цiватий В. Г. Свропейська зовнiшня полiтика доби раннього Нового i Нового часу: проблеми iнститущоналiзащï (теоретико-методологiчний аспект) / В. Г. Щватий // Науковий вiсник Дипломатичноï' академп Украши. -2000. - Вип. 4. - С. 268-274 : Tsivatyi V. H. Yevropeiska zovnishnia polityka doby rannoho Novoho i Novoho chasu: problemy instytutsionalizatsii (teoretyko-metodolohichnyi aspekt) / V. H. Tsivatyi // Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi akademii Ukrainy. -2000. - Vyp. 4. - S. 268-274
2. Lentz T. Le congrès de Vienne. Une refondation de l'Europe, 1814-1815 / T. Lentz. -Paris : Perrin, 2013. - 400р.
3. Jarrett M. The Congress of Vienna and its Legacy. War and Great Power Diplomacy After Napoleon / M. Jarrett. - London-New York : I. B. Tauris, 2013. - 522 p.
4. Livet G. L'équilibre européen de la fin du XVe à la fin du XVIII е siècle / G. Livet. -Paris : PUF , 1976. - 231р.
5. Документы для истории дипломатических сношений России с западными державами европейскими, от заключения всеобщего мира в 1814 г. до конгресса в Вероне в 1822 г.- Санкт-Петербург, 1823. - Т. I. Ч. 1 : Акты публичные. - 500 с. ; Dokumenty dlya istorii diplomaticheskikh snosheniy Rossii s zapadnymi derzhavami evropeyskimi, ot zaklyucheniya vseobshchego mira v 1814 g. do kongressa v Verone v 1822 g.- Sankt-Peterburg, 1823. - T. I. Ch. 1 : Akty publichnye. - 500 s.
6. Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией с иностранными державами / сост. Ф. Ф. Мартенс. - Санкт-Петербург, 1876-1878. - Т. III - IV : Трактаты с Австрией; Санкт-Петербург, 1905. - Т. XIV : Трактаты с Францией ; Sobranie traktatov i konventsiy, zaklyuchennykh Rossiey s inostrannymi derzhavami / sost. F. F. Martens. - Sankt-Peterburg, 1876-1878. - T. III - IV : Traktaty s Avstriey; Sankt-Peterburg, 1905. - T. XIV : Traktaty s Frantsiey
7. Webster C. K. The Congress of Vienna. 1814-1815 / C. K. Webster. - New York : Barnes and Noble, 1963. - 213 p.
8. Barbiche B. Les institutions de la monarchie française à l'époque moderne. XVI-e -XVIII-e siècle / В^ Barbiche. - Paris : Presses Universitaires de France, 2012. - 369 р.
9. Mowat R. B. A History of European Diplomaсy (1451-1789) / R. B. Mowat. - London : Hamden-Connecticute, 1971. - 311 р.
10. Black J. A History of Diplomacy / J. Black. - London : Reaktion Books, 2010. -
312p.
11.Zieseniss Ch.J. Le congress de Vienn et l'Europe des prince / Ch. J. Zieseniss. - Paris, 1984. -366р.
12. Щватий В. Г. Теоретико-методолопчне тдгрунтя iнституцiоналiзацiï' та iнституцiональноï' теорп дипломатп доби раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.): юторичний аспект / В. Г. Щватий // Сучасш тенденцп в юторп, сощологл, пол^ологл та фшософп : матер. мiжнар. наук.-практ. конф. (м. Львiв, 25-26 вер. 2015 р.). - Львiв, 2015. - С. 101-104 : Tsivatyi V. H. Teoretyko-metodolohichne pidgruntia instytutsionalizatsii ta instytutsionalnoi teorii dyplomatii doby rannoho Novoho chasu (KhVI-KhVIII st.): istorychnyi aspekt / V. H. Tsivatyi // Suchasni tendentsii v istorii, sotsiolohii, politolohii ta filosofii : mater. mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Lviv, 25-26 ver. 2015 r.). - Lviv, 2015. - S. 101-104
13. Сакун О. Ф. Дипломатическое ремесло / О. Ф. Сакун. - Москва : Международные отношения, 2016. - 440 с. : Sakun O. F. Diplomaticheskoe remeslo / O. F. Sakun. - Moskva : Mezhdunarodnye otnosheniya, 2016. - 440 s.
Стаття надшшла до редакцп 30.05.2016 р.
ISSN 2226-2830 BICHHK MAPIYnOnLCLKOrO ^EP^ABHOrO YHIBEPCHTETY CEPL3: ICTOPLg. nOHITOnOn^, 2016, BHn. 15_
V. Tsivatyi
EUROPEAN ECHO AND GUIDINGS OF THE CONGRESS OF VIENNA, INSTITUTIONAL, POLITICAL AND DIPLOMATIC ORIGIONS OF THE EUROPEAN UNION (THEORETICAL AND METHODOLOGICAL ASPECTS)
The Congress of Vienna (1814-1815 gg.) as a important historical event for political and diplomatic and institutional development of Europe is analized at the article. The attention paid to the diplomatic tools, national specifics and peculiarities of negotiations on the Congress of European countries. Results of the Congress of Vienna served as an important stimulus for the further socio-economic, security, political and diplomatic European development. Practical achievements of the Congress of Vienna and the experience gained by European diplomacy of the late XVIII - early XIX century determined the future institutional development of world diplomacy, foreign policy and international law, not losing its relevance for today.
The article deals with the analysis of the foreign policy and diplomacy of the European states of the early Modern period (XVI-XVIII centuries). Particular attention is given to the institutional development of public and political opinion as well as to the institutional and diplomatic practices in Western and Central Europe. The author defines the directions of the theoretical and practical development of diplomacy and foreign policy in Europe of the early Modern period (XVI-XVIII centuries) as well as their formation peculiarities in the leading countries of Europe.
Keywords: foreign policy, diplomacy, institutionalization, political and diplomatic system, the Vienna system of international relations, the Congress of Vienna (1814-1815), early Modern period (XVI-XVIII centuries), Europe.
