CC BY
19
ggBrgBgggg
ИВИДВЙ1ЯВДБИВИИ
УДК 338.24.01
А.0. С1ГАЙ0В,
д.е.н., професор, Нацональний техмчний университет Украни «Кивський пол'пехнЫний iнститут»,
0.В. ШИНКАРЮК,
к.е.н., докторант, НДЕ1 Miнекономрозвитку та торгiвлi Украни
Еволющя погляд1в на сощально-економ1чну сутшсть людського розвитку
На основi узагальнення еволюцН поглящв у суспльних науках визначена соцiально-економiчна сутнсть людського розвитку як сукупност процесв зростання людських можливостей в нтересах людини i власними силами людини, як забезпечуються полтичними свободами та громадянськими правами людини, суспльною повагою до особистост'!, здо-ровим довюллям. Автори дйшли висновку, що в сучасних умовах основною метою людського розвитку е стале зростання якост життя населення кожного репону Украни та держави в ц/лому.
Ключов! слова: благо, багатство, 6!дн!сть, робоча сила, цiлiсна праця, людсью ресурси, людсью потреби, здоров'я, освта, безпека, правосуддя.
АА. СИГАЙ0В,
д.з.н., профессор, Национальный технический университет Украины «Киевский политехнический институт»,
А.В. ШИНКАРЮК,
к.з.н., докторант, НИЭИ Минэкономразвития и торговли Украины
Эволюция взглядов на социально-экономическую суть человеческого развития
Социально-экономическая суть человеческого развития была определена как совокупность процессов роста человеческих возможностей в интересах человека и собственными силами человека, которые обеспечиваются политическими свободами и гражданскими правами человека, общественным уважением к личности, здоровой окружающей средой на основе обобщения эволюции взглядов в общественных науках. Авторы сделали вывод, что в современных условиях основной целью человеческого развития является постоянный рост качества жизни населения каждого региона Украины и государства в целом.
Ключевые слова: благо, богатство, бедность, рабочая сила, целостная работа, человеческие ресурсы, человеческие потребности, здоровье, образование, безопасность, правосудие.
A. SIGAYOV,
D.Sc., professor, National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute»,
O. SHINKARYUK,
Ph.D., doctoral candidate, Economic Research Institute, Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine
The evolution of the socio-economic essence human Development
Socio-economic essence of human development has been identified in the article as aggregate of processes of growth of human opportunities for the benefit a person and his own forces, which were provided political freedom and civil rights, public respect for a person, healthy environment on basis of generalization of the evolution of views in the social sciences. The authors concluded that the main purpose of human development was constant improvement in the quality of life of the population in each region of Ukraine and the state in general in modern conditions.
Keywords: benefit, wealth, poverty, labor force, integrated labor, human resources, human needs, health, education, security, justice.
© А.0. С1ГАЙ0В, 0.В. ШИНКАРЮК, 2015
Формування ринкових вщносин в УкраУнл № 6 (169)/2015 187
Постановка проблеми. Концепцт людського розвитку вттюе найкращ1 здобутки науковоУ думки, яка протягом ти-сячол^ь плекала гуманютичну складову цивозацмного руху. Взаемозв'язок економнного зростання ¡ людського розвитку традицмно був одыею з ключових проблем фтософ-ських, економнних та соцюлопчних наукових дослщжень.
У сучасних умовах виживання украУнського народу та дер-жави в цтому формування науково-методичного забезпе-чення розробки НацюнальноУ та Регюнальних програм людського розвитку (в межах адмУстративно-територвльного устрою цтюноТ УкраУни) вимагае ретельного розгляду та пе-реосмислення д^лектики уявлень щодо гармоызацп процесс економнного зростання та соцвльного прогресу.
Що доцтьно включити в методологий основи формування НацюнальноУ та Регюнальних програм людського розвитку? В порядку постановки виршення проблеми це можуть бути концептуальн положення: прац та трудового потенцЬ алу; «занятост населення»;людського потенц1алу;людського капралу; «базових потреб» тощо.
На нашу думку, цьому буде сприяти гносеолопчний анал1з еволюци поглядв на роль та мюце людини в соцвльно-еконо-мнному розвитку як стрижень цивтвацмного процесу. Визна-чення соцвльно-економнноУ сутност людського розвитку стае базою перебудови соцвльно-економнних вщносин в украУн-ському сусп1льств1 вщ олгархнно-кланового укладу та коруп-цмно-партмного режиму дтльност органв державно' влади рвних рюыв управлЫня нацюнальним господарством до вть-ного, демократичного, громадянського сусптьства з генетич-но обумовленими складовим системи нацюнальних цЫностей.
Метою статт'1 е розгляд основних етатв становлення й узагальнення наукових поглядю на соц^льно-економнну сутнють людського розвитку класичною та сучасною еконо-мнною думкою та соцюлопею.
Отриман результати можна буде використовувати для розробки цтюноУ соцвльно-економнноУ полгтики держа-ви, системи показниюв, ¡ндикаторв та соц^льних стандарта, норм ¡ норматив¡в людського розвитку, механвмв його стимулювання, а також визначення функцм держави ¡ регю-н¡в, складових ¡ метод¡в механвму державного регулювання людського розвитку в УкраУнг
Виклад основного матер1алу. Вже стародавн мислите-л¡ стверджували, що людина мусить розглядатися не лише як зааб зб¡льшення виробництва, а й як найважливша мета розвитку.
Аристотель (384-322 роки до н.е.) вважав, що «багат-ство - це явно не те благо, до якого ми прагнемо, осюльки воно всього лише корисне для досягнення чогось бтьшого», ¡ пщкреслював необхщнють вщрвняти «хороше пол¡тичне рЬ шення в¡д поганого» з погляду того, чи сприяе воно добро-буту людей [1, с. 381]. Такий пщхщ був досить поширений у працях великих греюв.
Б¡льш ыж через два тисячол¡ття п¡сля Аристотеля засно-вник н¡мецькоí класичноУ фшософп I. Кант вказував: «...дм так, щоб ти завжди ставився до людей ¡ у своУй особ^ ¡ в осо-б¡ будь-кого ¡ншого як до мети, ¡ н¡коли б не ставився до них лише як до засобу» [2, с. 270].
Под^ы думки висловлювали ¡ засновники к¡льк¡сноí еко-ном¡ки - В. Петт¡ (1623-1687), А. Кетле (1796-1874),
А. Лавуазье (1743-1749), а також представники класичноУ полггекономи - А. Смгг (1723-1790), Т.Р. Мальтус (17661834), Д. Р¡кардо (1772-1823), Д.С. М¡лль (1806-1873).
В. Петт першим висловив ¡дею про те, що люди з Ухыми виробничими зд¡бностями також являють собою багатство. На його погляд, «вбачаеться доцтьним те, що ми звемо ба-гатством, майном чи запасом краУни, ¡ що е результатом по-передньоУ чи минулоУ прац¡, не вважати чимось вщмЫним в¡д живих д¡ючих сил, а оцЫювати однаково» [3, с. 82].
А. См^, представник класичноУ полтекономи, один ¡з най-палк¡ших прихильниюв в¡льного п¡дприeмництва ¡ приватноУ ¡нщативи, розвинув теор¡ю б¡дност¡, не вичерпуючи УУ вимЬ рювання т¡льки пщрахунком спожитих калор¡й, а поширивши ¡ на соц¡альне самопочуття людей: «Прогресуючий стан сус-п¡льства означае в дмсност рад¡сть ¡ достаток для вах його клас¡в» [4, с. 430]. ОцЫюючи роль людини в сусптьному прогрес¡, А. См^ вважав УУ не лише джерелом, а й частиною сусп¡льного багатства.
У своУй головой прац¡ «Дослщження про природу ¡ причини багатства народа» в¡н писав, що виршальне значення у ви-робництв¡ багатства належить саме працюников^ його на-вичкам та зд¡бностям: «Зростання продуктивност корис-ноУ прац¡ залежить передуам в¡д п¡двищення вправност¡ та вмЫня прац¡вника, а пот¡м в¡д покращення машин та ¡нстру-мент¡в, за допомогою яких вЫ працюе» [4, с. 490].
Водночас вЫ зазначав, що зростання продуктивност пра-ц внасл¡док УУ под¡лу зумовлюеться також збереженням часу, який раыше витрачався у процес переходу вщ одного виду прац¡ до ¡ншого, та пщвищенням майстерност¡ працвника. Вир¡шальним фактором зростання багатства й загального добробуту А. Смгг вважав саме подт праф, який забезпечуе величезне зб¡льшення продуктивност¡ вс¡х занять ¡ мистецтв.
Визначаючи суть основного капралу сусп¡льства, А. См¡т зазначав, що вЫ на р¡вних складаеться не лише з машин, споруд та земл^ а також «¡з набутих корисних зд¡бностей ус¡х громадян чи членв сусп¡льства... Набуття таких зд^ностей, враховуючи також утримання Ухнього власника протягом часу виховання, навчання чи учнвства, завжди потребуе дм-сних витрат, як¡ являють собою основний капгтал, що реалЬ зуеться в його особ¡» [4, с. 208].
Вщнесення А. Смгтом людського кап¡талу до основного лопчно випливае з того, що капрал у нього - це виготовлен матер¡альн¡ ресурси, а зд¡бност¡ працюниюв до прац¡ також «виготовлен¡» за допомогою матервльних ресурс¡в.
А. См^, оголошуючи зд¡бност¡ й навички капиталом, робив висновок, що прац¡вник, крм «звичайноУ зароб¡тноí плати» за «звичайну працю», мае одержати й вщшкодування витрат на навчання ¡ прибуток на них.
П¡зн¡ше К. Маркс теж дотримувався думки, що бтьш ква-л¡ф¡кована робоча сила мае вищу вартють [5, с. 79].
Д. Ркардо в¡дставання краУн в економнному розвитку по-яснював поряд з ¡ншими причинами «нестачею осв¡ти в уах верствах народу» [6, с. 89].
Д. Ркардо, на вщмЫу в¡д А. См¡та, вважав, що становище робгжиюв ¡з розвитком сусптьства буде пог¡ршуватися. Цю думку вЫ пояснював тим, що з¡ зростанням населення ¡ зб¡льшенням потреби в продуктах стьського господарства зростатиме цЫнють останн¡х. Грошова зароб¡тна плата якщо
й зростатиме, то значно повтьнше вщ зростання цЫ на про-довольч! товари, вщповщно реальна зароб1тна плата буде зменшуватись. ВЫ зазначав, що роб1тники не повинн пре-тендувати на бтьшу частку в сусптьному продукт!. 1хня за-робггна плата мае регулюватися законом попиту i пропозици.
Кр1м того, Д. Ркардо виступав також проти втручання дер-жави у функцюнування ринку прац та наполягав на необхщ-ност скасування закоыв на захист бщних.
Еволю^я економ!чноУ теори в пероий половин! XIX ст. сприяла тому, що класичн щеУ адаптувалися р!зними авторами для виршення теоретичних та практичних проблем со-ц!ального розвитку власних краУн.
Класичн доктрини людського розвитку знайшли вщобра-ження у працях багатьох вчених, зокрема, Т.Р. Мальтуса [7, с. 115]. Визнаючи, що людськ ресурси е одним з найважливших фаюгрв економ!чного розвитку, Т.Р. Мальтус вказуе на необ-хщнють Ух яюсного вщтворення i у зв'язку з цим р!зко засуджуе державы програми пщтримки бщних, осктьки злиды, на його думку, породжують злидн А будь-яка державна чи приватна благодмницька допомога стае на завад! саморегулюванню, тобто природно-економ!чному обмеженню зростання насе-лення, та пщривае д!ю стимул!в в економ!чн!й сфер!.
Одному з представниюв американськоУ класичноУ полгге-кономи першоУ половини XIX ст. Ч.Г. Кер! належить, поряд з основними його теор!ями ренти та «гармони ¡нтереав», одне з визначень економ!чного зростання. ВЫ послщовно проводить думку, що ¡снуе простий ! прекрасний закон природи, який д!е на користь сусптьству ! керуе людиною в уах УУ д!ях та нама-ганнях пщтримувати умови життя, закон насттьки могушй, що уникнути його неможна, - це закон економ!чного зростання. Цей закон д!е завдяки гармони економ!чних Ытереав, участ у виробництв! вах верств населення [8, с. 194].
Розвиток кап!тал!стичного виробництва, що значно при-скорив темпи нагромадження багатства ! разом з тим поси-лив нер!внють у його розподл призв!в до загострення про-блеми взаемозв'язку економ!чного зростання й людського розвитку. В цих умовах представники р!зних економ!чних шкт визнавали людськ потреби основною метою сусптьно-го виробництва. Наприклад, маржиналюти, сформулювавши принципи рац!ональноУ повед!нки людини у ринков!й еконо-мщ, висунувши щею корисност та постулати теори граничноУ корисност!, впритул прйшли до теори споживчо'У поведЫки.
Один !з провщних представниюв неокласичноУ економ!чноУ теори, лщер «кембриджськоУ школи» маржинал!зму А. Маршалл, синтезувавши числены щеУ щодо рол! людини в еко-ном!ц!, безпосередньо пов'язав процес накопичення багат-ства !з розвитком людини: «Виробництво багатства - це лише зааб пщтримання життя людини, задоволення УУ потреб ! розвитку УУ сил - ф!зичних, розумових ! моральних. Але сама людина - це основний зас!б виробництва цього багат-ства, ! вона ж е юнцевою метою багатства» [9, с. 246].
А. Маршалл (услщ за «Теор!ею пол!тичноУ економи» С. Джевонса (1871)) запропонував замють поняття «полЬ тична економ!я» поняття «економкс» ! дав власне визначен-ня ц!еУ науки: економкс - це наука, що вивчае людство в його повсякденному житп; вона розглядае ту частину Ыдивщу-альних або сусптьних дм, яка як найтюшше пов'язана з при-дбанням ! споживанням матер!альних атрибут!в добробуту.
Таке визначення суттево вщр!зняеться вщ тих, що давали його попередники, як! обмежували предмет пол!тичноУ економи лише наукою про багатство. А. Маршалл тдходить до трактування УУ предмета ширше, зазначаючи, що, з одного боку, це наука про багатство, а з Ышого - про людину, яка вщчувае на соб! вплив найр!зномаытыших фактор!в; еконо-мка ж цкавиться переважно мотивами, що впливають на поведЫку людини в УУ економ!чному житп.
Важливий внесок у формування концепци людського роз-витку зробили видатн! рос!йськ! та украУнськ! вчен!. Напри-клад, росмський економют В. Лешков вважав широкий ! орипнальний погляд на народне багатство ! добробут характерною рисою, здавна притаманною росмсьюй соц!ально-економ!чн!й науц!.
В. Лешков зазначав, що багатство - це, по-перше, плщ пра-ц людини, осктьки лише цосна праця (використання ф!зичних ! розумових зусиль людини-виробника, а також засоб!в виробництва в умовах певних господарських вщносин, моральних правил, закоыв в!ри та к) створюе народне багатство.
По-друге, багатство мае бути засобом для задоволен-ня вс!х людських зд!бностей ! потреб - матер!альних ! духо-вних, «тому воно не може складатися лише з речового майна, з ринкових цЫностей, а повинно охоплювати вс умови, необхщы для повного людського життя: ! здоров'я, ! безпеку, ! осв!ту, ! правосуддя, ! моральнють, одне слово, - повний на-родний добробут» [10, с. 218].
Наголос на со^ально-моральних ! етичних складових економ!чноУ пол!тики мав мюце ! у працях представниюв в!-тчизняноУ економ!чноУ школи.
Видатний украУнський вчений М. Туган-Барановський у робот! «Основи пол!тичноУ економ!У» зазначав: «Щоб стати д!йсно науковою, економ!чна пол!тика повинна вступити у тюний зв'язок з етикою. Ттьки етика може дати пол!тиц! УУ кер!вы !деУ; зокрема, центральною щеею пол!тики повинна стати етична щея верховноУ ц!нност! людськоУ особи... Будь-яка людська особа е верховною метою в соб!, тому ва люди р!вн! як нос!У святиы людськоУ особи. Це ! визначае верхо-вний практичний !нтерес, з точки зору якого може бути побу-дована едина пол!тична економ!я: !нтерес не роб!тника, кап!-талюта чи землевласника, а людини взагал!, незалежно в!д класовоУ належност!» [10, с. 218].
На вггчизняну економ!чну науку другоУ половини XIX ст. вплинули величезы зрушення в економщ та соц!альн!й структур! сусп!льства, оск!льки л!кв!дац!я кр!пацтва приско-рила розвиток кап!тал!зму як у промисловост!, так ! в с!ль-ському господарств!. У пер!од п!дготовки та зд!йснення ре-форми 1 861 року сформувалися л!берально-дворянський та революц!йно-демократичний напрями, що вщображали !нтереси протилежних сторЫ - пом!щик!в та селян.
В УкраУн! в Киев! утворилася таемна пол!тична орган!за-ц!я «Кирило-Мефод!Увське товариство», яка проголосила необх!дн!сть знищення кртацтва та царизму ! об'еднання слов'янських народ!в на демократичн!й основ!. Основним засобом викорЫення кр!пацтва члени товариства вважали осв!ту народу в рел!г!йно-християнському дус! ! переконання пом!щик!в у необх!дност! проведення реформ.
Зокрема, видатний учений, економют, статистик Д.П. Жу-равський у своУх наукових працях, найзначнша з яких - три-
томний «Статистичний опис КиУвськсн губернИ» (1852), показав тяжке економнне становище селянства, бтьша частина якого не могла самостмно господарювати. Марно-тратство прац вЫ називав болячкою в економнному розвитку сусптьства, наголошуючи, що лише замЫа прац кртаюв втьнонайманою лквщуе це зло. 3 фею метою в1н пропону-вав навчати селян ремеслам, щоб пристосовувати 'хню пра-цю у помщицькому господарств1 довтьно наймано'''.
Лквщацт феодально—кртосницько''' системи та зароджен-ня капгталютичних вщносин сприяли активваци сусптьно— полгтичного життя уск верств населення. Громадянський рух в Укра'У створював свого роду нацюнальне пщгрунтя, на яко-му розвивалась л^еральна сусптьно—економнна думка.
У громадсько—полгтичному та науковому житп Укра'ни тих часв визначне мюце посщали ¡де''' М.П. Драгоманова [11, 12], який, придтяючи велику увагу тяжкому становищу ро-б¡тничого класу за умов каттал^му, основними заходами для його полтшення вбачав передус¡м осв¡ту та еднання м¡ж б¡дними людьми й роб^никами у прагненн¡ до п¡двищення зароб^но''' плати, пол¡пшення умов прац¡ тощо.
Великий укра'нський мислитель I. Франко, посилаючись на I. Гете, називав рушюм розвитку сусптьства голод ¡ лю-бов. Голод означае матер^льы й духовн¡ потреби людини, а любов - це еднання з ¡ншими людьми.
I. Франку належить визначення предмета полгтично''' еко-номи як науки про сусп¡льн¡ зв'язки м^ людьми. В¡н вважав и найважлив¡шою з наук, оск¡льки вона «дослщжуе причини злидн¡в ¡ багатства людей, вчить про працю, и наслщки, iï по-д¡л» [13, с. 31, 32].
Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформений перюд супроводжувався значними соц¡альними зрушення-ми, поглибленням класових суперечностей, пожвавленням сусптьно''' думки. 3м¡ни, що сталися в економнному та сус-п¡льному житп кра'ни п¡сля реформи 1861 року, позначили-ся ¡ на розвитков¡ пол¡тичноï економп.
Питання про предмет полгтично''' економи в контекст¡ людського розвитку ставилося майже в уск наукових дослЬ дженнях.
Так, М. Вольський, зокрема, писав: «Указавши на загальн засади для заснування правильно', розумно' ¡ могутньо' системи сусптьного життя, наука ця ¡з незаперечним усп¡хом намагалася пщготувати й створити все, що могло пщтрима-ти народи й сусптьства на шляху загального добробуту, фЬ зичного, морального й розумового прогресу» [14, 5].
Однак, нав¡ть розглядаючи багатство як лише умову розвитку людини, провщы економны вчен XVIII—XIX стол¡ть основну увагу придтяли тому, як досягти ц¡eï умови, як слщ розпод¡ляти вироблений продукт заради максимваци нагро-мадження капгталу та сприяння розвитков¡ виробництва, об-межуючи розгляд економ¡чного розвитку вщносно вузькими рамками, вилучаючи з аналву нематер¡альн¡ послуги як гос-подарськ ц¡нност¡.
Для розвитку св¡товоï та вгтчизняноУ економ¡чноï думки XIX — початку XX ст. характерний широкий пщхщ до постановки ¡ виршення проблеми економнного зростання та примно-ження нац¡онального багатства, що не зводився до розгляду природи та дм людини як homo economicus (людини еконо-м¡чноï), мета яко' — задоволення его'стичного ¡нтересу мак-
сим¡зац¡ï власного доходу. Турбота про примноження нацЬ онального багатства поеднувалася з розум¡нням того, що досягнення устху можливе лише на основ¡ духовност¡, освЬ ти ¡ морального оздоровлення сусптьства, активвацп його трудово' мотивацп та ¡н. Це стало основою для значно шир-шого п¡дходу до осмислення природи багатства, його скла-дових, системи людських цЫностей ¡ мотивац¡й.
Однак у практик економ¡чного життя все ще цтком домЬ нували пр¡оритети розширення виробництва та накопичен-ня багатства.
У кра'нах, що розвивалися кап¡тал¡стичним шляхом, го-нитва за розширенням виробництва тривалий час не давала змоги звернути увагу на негативы наслщки промислово-го буму. Лише свгтова економнна криза 1929—1933 роюв знов привернула увагу економютю до проблем задоволення потреб людини ¡ перешкод на цьому шляху, пов'язаних, зокрема, з величезним безроб^тям та обмеженютю плато-спроможного попиту населення.
Видатний економют XX стол¡ття Дж.М. Кейнс, розробля-ючи принципи регулювання кап¡тал¡стичноï економ¡ки для забезпечення безперервного розвитку сусптьного виробництва, у 1936 роц сформулював завдання пщтриман-ня «ефективного» попиту ¡ «повно''» зайнятост¡, грунтуючись на неперес¡чн¡й цЫност «¡ндив¡дуал¡зму, якщо в¡н може бути очищений вщ спотворень ¡ зловживань», як «найкращ¡й гарант'' особисто' свободи у тому розум¡нн¡, що порвняно з усЬ ма ¡ншими умовами вЫ надзвичайно розширюе можливост особистого вибору, втрата яких е найб¡льшою з ус¡х втрат в гомогенна чи тотал¡тарн¡й держав¡» [15, с. 430].
Дж.М. Кейнс наполягав на розширенн державного втру-чання в економку ¡ в¡дстоював необхщнють «соцвлваци ¡н-вестиц¡й», стверджуючи, що повнша реал¡зац¡я ¡ндив¡дуальних зд¡бностей ¡ ¡н¡ц¡атив людей сприятиме приросту свгтового багатства. Тобто в¡н визнавав найважлившими умовами еконо-м¡чного зростання розвиток та реалвацю зд¡бностей людини ¡ розширення можливостей ïï особистого вибору.
Аналопчних висновк¡в незалежно вщ Дж.М. Кейнса ¡ при-близно в той самий час дмшла група молодих шведських еко-номютв (так звана стокгольмська школа). Суть Ух теоретично' концепци' полягае в тому, що ефективним способом розв'язання основних проблем економки вони вважають державне втру-чання у господарське життя ¡ проведення активно' економнно'' пол¡тики з метою зменшення безроб^я та ¡нфляци'.
Питанням економ¡чного зростання певну увагу придтяли ¡ представники неол¡берального напряму економ¡чноï теорм, що базуеться на неокласичн¡й методологи ¡ захищае принципи са-морегулювання економки, в¡льноï конкуренци' та економ¡чноï свободи. Ринок розглядаеться ними як ефективна система, що якнайбтьше сприяе економнному зростанню ¡ забезпечуе пр¡оритетне становище суб'ектв економ¡чноï д¡яльност¡.
Одним з основоположника ¡ головних теоретик¡в неол^е-рал¡зму вважають Фр¡др¡ха фон Xайeка. У сво'х працях Ф. Xа-йек захищав право максимально' свободи людини як визна-чальну складову спонтанного економнного порядку [16].
ПоведЫка окремо' людини, п¡дприeмця, ф¡рми визнача-еться ïхн¡ми економ¡чними ¡нтересами стосовно конкретних економнних подй що дають пщстави спод¡ватися зиску. Пе-ретинання цих ¡нтересв, 'х розма'ття народжуе рац¡ональний
соц^льний порядок, в основ¡ якого завжди лежить принцип ¡ндивщуально' свободи.
Функц¡я держави, за Ф. Xайeком, полягае в охорон¡ природного соц^льного порядку — свободи конкуренци, свободи монополп, свободи вибору, свободи розвитку. Ця функцт мае здмснюватися через законотворч¡сть, формування суспть-них моральних норм, ¡деолог¡чне виховання, охорону уста-лених традиц¡й. На його думку, держава не повинна займа-тися питаннями соцвльного страхування, освтою, охороною здоров'я, визначати розм^ квартплати чи р¡вень ц¡н, не повинна надавати соцвльних гаран™ (максимум, що можна до-пустити, — це пенси по старост та допомогу по безроб¡ттю).
Людина сама мусить дбати про свм економнний та соцЬ альний добробут. Фрщрк фон Xайeк зазначае, що чим бть-ше регулюеться сусптьство, тим б¡льша к¡льк¡сть людей у ньому користуеться прив¡леями гарантованого доходу, що призводить до змЫи сусптьних ц¡нностей: сусп¡льний статус людини починае визначатися не ïï працьовит¡стю ¡ зд^нос-тями, а належн¡стю до певно' групи забезпечуваних.
У цьому випадку стимули активно' економнно''' дтльност будуть пррванг
Сучасна економ¡ка розвитку, тобто галузь економнно''' науки, що займаеться проблемами покращення життя людей у кра'нах з низьким рвнем дохода, в¡дома з 40—х рок¡в XX ст. На той час у центр¡ уваги були кра'ни Пвденно''' та Пвден-но—Схщно''' бвропи, п¡зн¡ше акцент було перенесено на економнне становище у колонтх европейських держав, перед здобуттям ними незалежност¡ та одразу пюля цього.
Панувала думка, що збтьшення сукупного обсягу виробництва, наприклад зростання ВВП на душу населення, зменшуе масштаби злиденност¡ та пщвищуе загальний добробут населення. В основ¡ такого твердження лежали утилгтаризм та уяв-лення про те, що виробництво породжуе доходи, а бтьш висок¡ доходи, своею чергою, пщвищують матер¡альний добробут.
Б¡льш¡сть економютв вважали зв'язок м¡ж зростанням виробництва ¡ скороченням масштаб¡в злиденност¡ настть-ки сильним, що здавалося достатым зосередити увагу на зростанн¡ як такому, щоб досягти цтей розвитку.
Дебати про альтернативы стратеги розвитку часто зводи-лися до обговорення того, як краще прискорити зростання виробництва товарв та послуг.
Таким чином, протягом тривалого перюду часу, навгть в умовах ¡ндустрвльно' трансформаци сусп¡льства, економ¡чна думка в цтому оп¡кувалася переважно процесами, що вщбу-валися в галузях матер^льного виробництва ¡ нагромаджен-ня. Прирют кап¡талу ¡ матер¡ально—речових благ розглядали-ся як ун¡версальн¡ та визначальн чинники прогресу.
У середин XX ст. один з найвидатнших засновник¡в еконо-м¡ки розвитку Артур Льюю визначив мету розвитку як «розширення вибору людини», схиляючись, однак, до ототожнення цього вибору з¡ збтьшенням доходу ¡ вважаючи, що еконо-м¡чне зростання неминуче призведе до лквщаци б¡дност¡.
А. Льюис стверджував, що в¡д економнного зростання ви-грае кожний ¡ що результатом економ¡чного зростання буде потужне п¡двищення матер¡ального та культурного рвня населення; б¡льш високий культурний рвень дасть людям мож-лив¡сть вести повноц¡нне життя, застосовувати сво' таланти та розвивати зд^ност [17, 9]. В¡н вважав, що в сусп¡льств¡
ж¡нки виграють вщ зростання нав¡ть б¡льшою м¡рою, ыж чо-лов¡ки, оск¡льки ж¡нка отримае нарешт¡ можлив¡сть стати по-вноцЫною людиною, знаходячи застосування сво'м розумо-вим зд¡бностям ¡ талантам тею ж м¡рою, що й чоловки.
Однак над¡я на всесильн¡сть економнного зростання не-р¡дко призводила до недооцЫки факт¡в посилення суспть-ного розшарування, послаблення уваги до питань соцально''' справедливост¡.
Вона Грунтувалася на сподваны, що блага повинн¡ посту-пово «розтектися вниз» на бщы верстви населення. Теоре-тичним обГрунтуванням тако' надп стала «крива Кузнеця». Статистичний зв'язок, на основ¡ якого збудована ця крива, вщображае посилення нерюност на ранн¡х етапах економнного зростання м^ою в¡дпливу економнно активного населення з аграрного сектору в промисловють. Потм, пюля досягнення максимуму, нер¡вн¡сть зменшуеться у зв'язку з тим, що економнно активне населення концентруеться переважно в промисловост [18, с. 46].
Практичне вттення у кра'нах, що розвиваються, концепц¡й «великого поштовху», «збалансованого зростання», «граничного м¡н¡муму зусиль», як¡ Грунтувалися на означених принципах, передбачало максимвацю темп¡в економнного зростання на основ¡ масованих ¡нвестицм у розвиток м¡ст, промисловост¡, високотехнологнних ¡ кап¡талом¡стких проект¡в.
Ставка робилася на те, що нервнють у розпод^ доход¡в сприятиме заощадженням, нагромадженню кап¡талу, ¡нвес-тиц¡ям ¡ створенню нових робочих мюць, що, своею чергою, призведе до зростання загального добробуту ¡ послаблення нерюност. Водночас передбачалася гумаытарна допомога та втручання держави з метою послаблення тягаря бщност (створення тимчасових структур соцвльного захисту, впро-вадження прогресивно' шкали оподаткування, субсидуван-ня спец¡альних соц^льних програм тощо) та ¡нвестування в т галуз¡, де приватн¡ вкладення визнавалися недостатыми.
Xоча багато кра'н, що розвиваються, на основ¡ таких ме-тод¡в управл¡ння економ¡кою досягли у 1960—1970—х роках високих темпв економ¡чного зростання, 'м, як правило, не вдалося ¡стотно п¡двищити яюсть життя б¡льшост¡ населення, вир¡шити соц^льно—демографны проблеми, досягти ефек-тивно' зайнятост, припинити зростання чисельност¡ б¡дних та посилення соцвльного розшарування в сусптьствг
Лише деяк¡ кра'ни, уряди яких здмснювали широкомасш-табн¡ соц¡альн¡ програми, передуам в галуз¡ осв¡ти ¡ охоро-ни здоров'я, ¡ не допустили монопол^аци благ економ¡чного зростання мюцевими ел¡тами та транснац¡ональними ком-пан¡ями, змогли досягти радикального скорочення масштаба б¡дност¡ та пщвищення р¡вня життя всього населення.
Законом^ною реакц¡eю на таку ситуац¡ю у свт став по-шук принципово нових орюнтирю сусп¡льно—економ¡чного прогресу, що, зокрема, в економннм науц¡ знайшло вт¡лення у концепци людського капгталу, яка мала принципове, базо-ве значення для швидкого й лопчного поширення у св¡т¡ ¡дей людського розвитку.
Передвюником ц¡eï теори стали науков¡ прац видатного ра-дянського вченого—економ¡ста академка С.Г. Струм¡л¡на [19], який теоретично обГрунтував значення для народного госпо-дарства розвитку осв¡ти ¡ одним з перших спробував дати кть-юсну оц¡нку впливу осв¡ти на ефективнють прац¡ ¡ виробництва.
Бурхливого розвитку теор!я людського кап!талу набула у друпй половин! XX ст. завдяки роботам американських вче-них Гар! С. Беккера, Якоба МЫсера, Теодора Шульца та Ыших [20-23]. Офщйною датою народження ц!еУ теори традицмно вважаеться жовтень 1962 року, коли була опублкована се-р!я статей, присвячених виключно проблем! людського кат-талу. Однак за цей недовгий час нова теор!я здобула багато прихильниюв ! загальне наукове визнання.
Пщтвердженням цього стало присудження в 1992 роц Нобел!вськоУ преми в галуз! економки професору Чкагсько-го уыверситету (США) Гар! С. Беккеру за значний внесок у розробку ! популяризац!ю щей теори людського капралу.
Теор!я людського катталу досл!джуе залежнють доходв пра-ц!вника, пщприемства, сусптьства вщ знань, навичок та при-родних здбностей людей. Знання та компетентнкть у концепт людського капггалу були визнан принципово важливим джере-лом економ!чного зростання, i, вщповщно, було визначено еко-ном!чну роль осв!ти, науки, охорони здоров'я, що до того тракту-валися винятково як галуз!, як! споживають, але не виробляють.
Накопичення людського капралу здмснюеться шляхом Ывестицй передуам у набуття знань ! квал!фкаци шляхом шктьноУ та профеайноУ осв!ти, в охорону здоров'я, м!гра-ци, поширення ^формаци щодо функцюнування економки, ринку прац! тощо, що забезпечують розвиток !нтелектуаль-них ! ф!зичних зд!бностей людини ! можливост Ух реал!заци, п!двищення ефективност! прац!.
Використання концептуальних положень теори людського капггалу сприяло загальнм тенденци до переосмислення рол! осв!ти, культури та Ыших галузей со^альноУ сфери, зокрема з погляду Ух ресурсного забезпечення. Доведення рен-табельност витрат на осв!ту, наприклад, сформувало новий погляд на освггу: пол!тики почали трактувати УУ як вагомий чинник економ!чного зростання, а менеджери та пщприемц - як фактор пщвищення продуктивност працг
Було визнано, що наявнють вищоУ осв!ти у широких верств населення, передуам молод!, як ознаки високоУ квал!фка-ци робочоУ сили е необхщною передумовою розвитку, тобто вс краУни мають формувати пол!тику стимулювання набуття високоУ профеайно-осв!тньоУ пщготовки, навгть якщо це по-требуе вагомих бюджетних витрат.
Набула поширення концеп^я так званоУ неперервноУ освЬ ти, що трактуе пщвищення професмно-осв!тнього р!вня як економ!чно доцтьну д!яльнють людини протягом всього життя. Зросло ! ресурсне забезпечення осв!ти, переважно за рахунок залучення р!зномаытних джерел УУ фЫансування, розширення не лише державних, а й приватних Ывестицм у людський кап!тал (як з боку роботодавц!в, так ! з боку родин та особисто прац!вник!в).
Теор!я людського капггалу стала саме т!ею ланкою, що ефективно поеднала домЫуючий у XX ст. прагматизм, «дохо-доцентризм» з традиц!йно привабливими для цив!л!зованих краУн гуман!тарними !деями демократ!У, «людиноцентризму».
Концептуальн положення ^eï теори стали тим пщгрунтям, яке створило надмну економ!чну основу для швидкого та ло-пчного поширення у свт щей людського розвитку. Однак поняття «людський капрал» не охоплюе вах питань, що належать до соц!ально-економ!чноУ сфери, проте не належать до сфери виробництва.
Теор!я людського капггалу ор!ентуеться на пщтримку ! роз-виток передуам тих зд!бностей людей, як! використовують-ся у процеа прац!, позитивно впливають на УУ продуктивнють L вщповщно, сприяють зростанню доходу прац!вника, прибут-ку пщприемця ! валового нацюнального продукту. Тобто, роз-глядаючи людину як найважливший фактор виробництва ! об'ект найефективнших ^вести^й, ця концепц!я концентруе увагу лише на реально або потенцмно економ!чно активному населены, тому виявляеться недостатньою для забезпечення прогресивного руху соц!альноУ системи в цтому.
Кр!м того, це поняття не виходить за меж! тдходу до людини як до об'екта капгталовкладень. Людина визнаеться важливою, перспективною, ефективною, але все ж таки Ыструментальною цЫнютю. Виробництво ж в концепци людського капралу, як ! в попередых теор!ях, пщнесено до самоцл хоча й вторично, ! ло-пчно воно - Ыструмент забезпечення розвитку людини.
Наступним кроком на шляху створення концепци людського розвитку стала теор!я розвитку людських ресурав, скон-центрована на проблемах демографи, зайнятост!, охорони здоров'я, осв!ти та профеайноУ пщготовки, споживання, хар-чування, умов життя, урбаызаци, стану навколишнього се-редовища. Проте особливютю поняття «людськ ресурси» е пщхщ до людини як до пасивного об'екта зовншнього управляя, осктьки погляд на людей як на «ресурси» позбавляе Ух власноУ мети, потреб та Ытереав.
Спробою зм!ни ставлення до людини в економ!чн!й ! по-л!тичнм сферах стало введення в епоху горбачовськоУ «пе-ребудови» поняття «людський фактор», яке включае весь спектр рис особи: Ыдивщуальних ! колективних, бюлопчних ! сусп!льних, щоправда, лише в аспект! економ!чноУ ефектив-ност! в!дтворювальних процес!в людини ! сусптьства. Ц!н-н!сть цього поняття полягала насамперед у тому, що воно п!дкреслювало активну роль людини, оск!льки фактор - це руоийна сила, д!юча причина певних змЫ.
Для характеристики людського фактора виробництва, кр!м показник!в територ!альноУ, демограф!чноУ, осв!тньоУ, профе-с!йноУ ! квал!ф!кац!йноУ структур, важливу роль мають показ-ники ставлення до прац!, !н!ц!ативност!, заповзятливост!, !н-тереси, потреби, цЫносл тощо. Введення поняття «людський фактор» стало ще одним кроком уперед в економ!чних по-глядах на людину, однак ! воно мае певну обмеженють: людина розглядаеться не як основна цЫнють сусптьства, а як фактор виробництва, що е прюритетним.
Основна увага економ!чних концепц!й розвитку стала дедал! зм!щуватися у бк вивчення й регулювання розпод!лу доход!в. Одн!ею з визначальних в!х на цьому шляху стала розроблена у середин! 70-х роюв XX ст. концепц!я «базових потреб», ор!-ентована на забезпечення добробуту людей, передуам б!дних.
Ця концепц!я стала основою програмноУ допов!д! М!жна-родноУ оргаызаци прац! «Зайнят!сть, зростання ! базов! потреби» (1976) ! грунтувалася на трьох основних елементах:
1) розширення, особливо у краУнах з надлишком трудових ресурс!в, трудом!стких виробництв, як! нав!ть за пор!вняно низькоУ продуктивност! прац! можуть забезпечити зростання ВВП, пщвищення заробгшоУ плати ! доход!в населення;
2) масштабна державна пщтримка масовоУ осв!ти, охоро-ни здоров'я, соц!альноУ допомоги б!дним, зд!йснення програм п!дтримання громадськоУ сангтари ! г!г!ени, планування с!м'У;
3) залучення найширших верств населення до активно' участ у розробщ плануванн¡ ¡ зд¡йсненн¡ соцнльних програм [24].
До «базових потреб» було вщнесено товари та послуги, що виробляються державним сектором (охорона здоров'я, освЬ та, у деяких кра'нах — житло), а також продукти, що зазви-чай купуються за рахунок приватних доходв (''жа та одяг). За такого уявлення про «основы потреби» поняття злиденнос-т розширювалося та охоплювало товари, що виробляються державним сектором, а також доходи домогосподарства.
Однак поряд з ¡ншими дана концепцт мала на мет лише забезпечити отримання помгтно''' частини вигод вщ зростання виробництва групами населення з низькими доходами. Практична реалвацт концепци «базових потреб» у кра'нах, що розвиваються, була зведена майже цтком лише до другого елементу концепци.
У зв'язку з цим вона мала схематичний характер, була не-достатньо «адресною» Т не враховувала мюцеву специфку та ¡гнорувала зворотний зв'язок.
Реалвацт концепци цтком залежала вщ обсягу наявних ресурс¡в, що 'х отримували переважно з джерел м¡жнародноï допомоги, ¡ в¡д ор¡eнтир¡в, як¡ визначалися урядами краин, при-чому не завжди обГрунтовано. Тому нав¡ть успшы програми покращували добробут населення лише у межах «основних потреб» ¡ не впливали на ¡нш¡ аспекти життедтльност людей.
Розширення економ¡чноï активност не було передбачене пол¡тикою «базових потреб», що обмежувало ресурсну базу державних програм.
Упов¡льнення темп¡в економнного зростання ¡ структурна криза, що загострилася наприюнц 1970—х — початку 1980—х рок¡в, унеможливили подальшу реал¡зац¡ю концепци «базових потреб» ¡ висунули на перший план нов¡ прюри-тети: скорочення державного боргу, подолання економнного спаду, обмеження державних витрат.
Структурна перебудова та л^ералвацт економки в по-еднаны з новою техн¡ко—економ¡чною парадигмою (широке розповсюдження персональних комп'ютер¡в, мкроелектро-нки, телекомун¡кац¡й, робототехн¡ки, б¡отехнолог¡й та ¡нших досягнень науково—техн¡чного прогресу) передбачала по-шук нових шлях¡в п¡двищення продуктивност прац¡ та збть-шення дохода населення, що посилило увагу вчених ¡ полЬ тик¡в до теори людського капралу, яка на той час була вже переконливо доведена багатьма науковими софально—еко-ном¡чними дослщженнями.
Вир¡шальний вплив на формування сучасних уявлень про людський розвиток як процес, у центр¡ якого мае бути найпо-вн0а реал¡зац¡я прав та потреб людей, розвиток та реал^а-цт ïхн¡х зд¡бностей ¡ талант¡в, мали новаторськ¡ науков¡ розробки Амарты Сена, передус¡м запропонована ним концепцт розширення можливостей вибору людини [25—26, с. 41—58].
Основна ¡дея ц° концепци полягае в тому, що добробут слщ оцЫювати за можливостями людей вести такий споаб життя, який вони вважають належним, а не за рвнем доходу на душу населення чи ¡ншими макроекономнними показниками.
3г¡дно з фею концепцию дох¡д мае розглядатися не як юнцева мета, а як зааб розширення можливостей вибору людини в таких принципово важливих галузях життедтль-ност¡, як здобуття освгти, профес¡йний розвиток, зм¡цнення здоров'я, економнна та громадська д¡яльн¡сть тощо.
А. Сен визначае розвиток як процес розширення можливостей людей, що передбачае бтьшу свободу вибору ¡ бть-ше вар¡ант¡в для вибору те' мети ¡ того способу життя, яким людина надае перевагу.
Тобто, за А. Сеном, мета розвитку — не розширення виробництва, а надання можливостей людям розширювати свм вибр здмснювати бтьше важливих для них справ, жити довго, запоб¡гати хвороб, мати доступ до знань ¡ благ цивтЬ заци тощо. Можливост¡ ¡ виб¡р т¡сно пов'язан¡ ¡ м^ собою, ¡ з¡ свободою — як щодо захисту вщ негативних умов життя (голоду, вмн, забруднення навколишнього природного серед-овища тощо), так ¡ щодо доступу до позитивних умов життедтльност (в¡льного вибору свого життевого шляху, мюця проживання, осв¡ти, професи, мюця роботи тощо).
У робот¡ «Розвиток як свобода» А. Сен робить однознач-ний висновок, що у юнцевому пщсумку розвиток — це питан-ня свободи [26].
Результатом ус¡х цих наукових розробок стало створення наприюнцИ980—х роюв концепци людського розвитку, яка мае принайми дв¡ принципов¡ в¡дм¡нност¡ вщ концепц¡й еко-ном¡чного зростання.
По—перше, розрвняються визначення мети розвитку. Як-що економ¡чн¡ теори формулюють мету як збтьшення обся-г¡в ВВП та нацюнального багатства, то теорт людського розвитку визначае метою розвитку саму людину, розширення ïï можливостей ¡ свободи. Розширення пропозици товар¡в ¡ по-слуг може сприяти розширенню можливостей людини щодо задоволення ïï потреб, а отже ¡ свободи, але не е самоц¡ллю.
По—друге, розр¡зняються уявлення про основы ¡нстру-менти розвитку. На вщмЫу в¡д економ¡чних теор¡й концепцт людського розвитку не визнае ними ¡нвестици в машино-будування та обладнання. Аргументом на користь концепци людського розвитку е досвщ краин, що зд¡йснювали масштабы ¡нвестици в осв¡ту та професмну п¡дготовку ¡ досягли ст¡йких високих темпв зростання економ¡ки, хоча згщно з економ¡чними теор¡ями мали б згткнутися з¡ зниженням за-гально' ефективност¡ м¡рою нагромадження кап¡талу.
Висновки
Накопичення кап¡талу ¡ запровадження нових технолопй протягом XX ст. трактувались як ун¡версальн¡ та визначальн чин-ники цив¡л¡зац¡йного прогресу. I саме факторний анал^ джерел зростання матернльного багатства вив¡в науковц¡в на принципово ¡нше бачення рол¡ та значення людини в економщ, тобто на формування врешт¡—решт концепци' людського розвитку.
Завершеного вигляду ця концепцт набула наприюнц XX сторнчя, точн¡ше — у 1990 роф, коли ПРООН була видана перша глобальна доповщь про людський розвиток. Отже, знадобилося дуже багато часу для того, щоб сусптьство ви-знало просту, як нин¡ здаеться, ¡стину — метою розвитку е сама людина, розширення ïï можливостей ¡ свободи. Вочевидь, це свщчить не ст¡льки про помилковють чи незр¡л¡сть наукових поглядв, ск¡льки про неготовн¡сть влади та широких верств населення сприйняти ц ¡де' як таю, що можуть бути реалвоваы на практиц¡ ¡ дати соц¡ально—економ¡чний ефект.
Науковий пошук у рамках багатогранних проблем людського розвитку та його складових, збагачення змюту ¡ розвиток дано' концепци продовжуеться й ниы.
Серед в!тчизняних автор!в, роботи яких доповнюють ! розви-вають концептуалы-и щеУ людського потенц!алу, людського капг талу й людського розвитку, слщ назвати Б. Бтоброва, В. Близ-нюк, О. БородЫу, Т. Голкову, О. Гршнову, А. бськову, Т. Заяц, Е. Л!банову, О. Новкова, П. Леоненко, Л. Сем!в, М. Семиюну.
Розробкою методолопчних ! науково-практичних проблем людського розвитку й нарощування людського потен^алу активно займаються роайсьм вчен В. Гойло, Т. Заславська, А. Клепач, В. Лешков, I. Майбуров, О. Шкаратан та Ышк
Сучасн проблеми людського розвитку в УкраУн дослщжу-ються у контекст! забезпечення новоУ якост! економ!чного зростання [27, 28], гумаызацп й пщвищення ефективнос-т управлЫня людськими ресурсами [29], пошуку шлях!в та можливостей пщвищення конкурентоспроможност робочоУ сили, Ыновацмного потенц!алу населення [30-32], забезпечення сталого со^ального розвитку та його гармоызаци з економ!чним зростанням [33, 34].
Вельми цкавими ! корисними для подальшого просування у вгтчизняних дослщженнях людського розвитку е прац захщних економ!ст!в, присвячен! проблематиц! !нформац!йного сусп!ль-ства та сусптьства, заснованого на знаннях (К-сусптьства).
Серед них слщ насамперед видтити роботи Т. Сакайя, Т. Стоуньера, Е. Таффлера, Р. Уотермена, Ч. Xендi, як! роз-ширюють юнуюч! уявлення про юнцев! цт! соц!ально-еконо-м!чного розвитку, роль ! мюце людини у ньому, про Ынова-цмы можливост й перспективи економ!чного поступу в його людському вим!р!.
У найбтьш узагальненому вигляд! соц!ально-економ!ч-на сутнють людського розвитку визначаеться нин як про-цес зростання людських можливостей в Ытересах людини ! власними силами людини, що забезпечуеться пол!тичною свободою, правами людини, сусп!льною повагою до особис-тост!, здоровим довктлям. В УкраУн основною метою людського розвитку е стале зростання якост життя населення кожного регюну та держави в цтому.
Пщсумовуючи еволю^ю економ!чноУ науки щодо уявлень про людину, слщ вщзначити так! головы моменти формуван-ня концепци людського розвитку:
- поступовий перехщ до визнання не лише активноУ, а й виршальноУ рол! людини в економщ;
- визнання необхщност розгляду людини в едност вах УУ вияв!в - як ютоти соц!альноУ, економ!чноУ ! психоф!зюлопчноУ;
- усвщомлення важливост капгталовкладень в «економку людини» (соц!альних !нвестиц!й).
Наростаюче усвщомлення економ!чних процеав як складовоУ частини системних соц!ально-культурних взаемозв'язюв не заперечуе серцевинноУ рол! економ!чного зростання у сусп!льному прогрес!.
Однак природа цього зростання бачиться по-новому: ви-ршальна роль у ньому належить нематер!альним чинникам, передуам позитивним людським якостям та характеристикам, формування яких ! е змютом людського розвитку та розглядаеться тепер не як зааб економ!чного зростання, а насамперед як його мета.
Матер!альний добробут, на зростання якого були ор!енто-ван попередн концепци розвитку ! який часто ще продовжу-ють вважати найбтьшою цЫнютю, справд! мае дуже важли-ве значення у житп людей.
Xарактерно, що зростанню ВВП (як й Ыших суто економ!чних параметр!в розвитку) ! в громадсьюй думц!, ! в нацюнальнм по-л!тиц надаеться тим бтьше значення, чим бщншим е власне сусптьство ! його громадяни. У м!ру зростання р!вня життя ! за-доволення так званих першочергових потреб (Ужа, одяг, житло) на передай план виходять цЫност Ышого порядку: прагнення до пол!тичноУ та економ!чноУ свободи, творчост!, дозвтля, по-ваги, залучення до культури та науки, творча ! сусптьна актив-нють, збереження природи ! життя у злагод! з нею тощо.
Таким чином, потреби людського розвитку поступово виходять за меж! суто матер!альних цЫностей. Висок! темпи еконо-м!чного зростання не е обов'язковою передумовою ! не гаран-тують наявност демократи, р!вност!, збереження та розвитку культурноУ спадщини, правопорядку та со^альноУ злагоди.
Тобто економ!чне зростання, розширення торпвл! та Ы-вестицм, технолопчний прогрес - вс ц фактори мають ве-лике значення; проте вс вони е засобами, а не юнцевою метою людського розвитку.
Прюритети людського розвитку протид!ють нестрим-нм гонитв! за зростанням виробництва ВВП ! споживання, сприяють подоланню бщноси а отже зниженню нер!вност!, становленню й розвитку демократи, збереженню соц!альноУ та пол!тичноУ стабтьност в сусптьства збереженню та вщ-новленню навколишнього середовища.
Сучасна парадигма цив!л!зац!йного прогресу передба-чае перехщ в УкраУн вщ домЫанти економ!чного зростання, збтьшення обсяпв виробництва до усвщомлення цих про-цеав ттьки як умови досягнення головноУ мети - розвитку людини в Ытересах людини та власними силами людини.
Прийняття цього постулату украУнським сусптьством як ! м!жнародною сптьнотою в цтому означае для кожного регюну ! кожноУ держави необхщнють зм!ни пр!оритет!в дер-жавноУ соц!ально-економ!чноУ стратег!У ! пол!тики, створення вщповщного наукового та !нформац!йно-методичного забезпечення державного управлЫня.
У глобальному сенс!, виходячи !з соц!ально-економ!чноУ сутност! людського розвитку, необх!дна !нтеграц!я вах кра-Ун св!ту в едине сп!втовариство ! еднання вс!х людей у межах кожноУ держави, грунтоване на принципах прюритетност! загальнолюдських цЫностей.
Список використаних джерел
1. Аристотель. Политика / Сочинения в 4 т. - М., 1984. - Т. 4.
2. Кант И. Критика практического разума / Пер. с немецкого. -Сочинения. - Т. 4., часть 1. - М., 1965.
3. Петти В. Экономические и статистические работы / Пер. с французького. - М.: Соцэкиздат, 1940.
4. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М.: Соцэкгиз, 1962.
5. !стор1я економ1чних учень: Пщр. / Л.Я. Корн1йчук, Н.О. Татарен-ко, А.М. Поручник та !н.; За ред. Л.Я. Корн1йчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.
6. Рикардо Д. Сочинения. - Т. 1. - М., 1995. - 890 с.
7. Мальтус Т. Опыт о законе народонаселения. - М.: «Эконов» -«Ключ». - 1993. - 486 с.
8. Carey H.C. The principles of Social Science. - Philadelphia, 1985.
9. Маршалл А. Принципы политической экономии / Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1983. - Т. 1. - 708 с.
10. Економнна енцикпопеди: У 3 т. / Редкол.: С.В. Мочерний (вщп. ред.) та ¡н. - К.: Вид. центр «Академи», 2001. - Т. 2. - 848 с.
11. Драгоманов М. Передне слово до «Громади» // Громада. УкраТнська зб^ка. - №1. - Женева, 1878.
12. Драгоманов М. Листи до 1вана Франка та ¡нших (1887-1894) / Видав I. Франко. - Львв 1908. - 432 с.
13. Франко I. Твори: У 20 т. - Т. XIX. - 332 с.
14. Вольский М. Задача политической экономии и отношение ее к прочим наукам. - Одесса, 1872. - 205 с.
1 5. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег // Антология экономической классики. Пер. с англ. - Т. 2. - М.: «Эконов», 1993. - 486 с.
16. Hayek F.A. Die Verfassung der Freiheit. J.C.B. Mohr, Tübingen 1971.
17. Lewis A. W. The Theory of Economic Growth. London: Allen and Unwin, 1955.
1 8. Доклад о развитии человека за 1996 год. Нью-Йорк: Оксфорд юниверсити пресс, 1996. - 226 с.
19. Струмилин С.Г. Избр. произв. - Т. 3. - Проблемы экономики труда. - М.: Изд-во «Наука», 1964. - 734 с.
20. Becker G.S. Human Capital. N.Y.: Columbia University Press, 1964.
21. Mincer J. Progress in Human Capital Analysis of the Distribution of Earnings, 1974.
22. Mincer J. Human Capital Responses to Technological Change in the Labor Market, 1989.
23. Shultz T. Investment in Human Capital. N. Y. L., 1971.
24. International Labor Organization. «Employment, Growth and Basic Needs: A One-Word Problem». - Geneva: ILO, 1976.
25. Sen A. Development and Capability Expansion // Journal of Development Planning - No 19. - 1989.
26. Sen A. Development as Freedom. - Oxford: Oxford University Press, 1999.
27. BopofliHa 0. floflcbKMé KaniTaë hk 0CH0BHe flœepeëo eKOHOMin-Horo çpocTaHHH // EKOHOMiKa YKpaiHU. - 2003. - №7. - C. 48-53.
28. TpiwHoBa O.A. MaKpoeKoHoMiHHa eôeKTèBHicTb ëoflcbêoro Ka-niTaëy b yKpaïHi // 3aéHHTicTb Ta puhok npaqi: MiœBifl. 36. HayK. np. -K.: Pafla no BèBHeHHo npoflyKTMBHèx cèë yKpaïHè HAH yKpaïHè, 2004.
- Bun. 19. - C. 15-23.
29. CcbKoB A.Ël. ryMaHMçaqèH Tpyfla è npouçBoflcTBa b nocTMHfly-cTpuaëbHoM o6ùecTBe. - K.: HayKoBèé cBiT, 2003. - 55 c.
30. Ahtohok B.n. ËoflcbKMé KaniTaë hk hmhhmk iHHoBaqiéHoï aK-TèBHocTi // ÔopMyBaHHH puhkoboï eKoHoMiêu: ynpaBëiHHH ëofl-cbKèMè pecypcaMè: npo6ëeMè Teopiï i npaKTèKè. - K.: KHEy, 2005.
- T. 1.: CynacHi TexHoëoriï ynpaBëiHHH ëOflcbKMMè pecypcaMè. -C. 273-280.
31. npucHHKoB B., ripucHHKoBa Ë. HeëoBeHecKèé KanuTaë KaK uh-TeëëeKTyaëbHaH cèëa. -flHenponeTpoBcK, 2004. - 225 c.
32. CeMiB Ë.K. iHHoBaqiüHMü noTeHqiaë perioHaëbHoro pèHKy npaqi y KoHTeKcTi eBponeécbKoï iHTerpaqii; ËoflcbKMé BèMip rëo6aëi3aqiï // PerioHaëbHa noëiTèKa Ta MexaHi3Mè ïi peaëiçaqM. - K.: HayKoBa flyMKa, 2003. - C. 223-228; 251-262.
33. Biëo6poB B. CTaëèé ëOflcbKèé poçbutok: HanpHMè peaëiçaqiï b yKpaïHi. - K. HayKoBa flyMKa, 2002. - 36 c.
34. CoqiaëbHMé poçbutok yKpaïHè: cynacHi TpaHcôopMaqiï Ta nep-cneKTèBè. - HepKacu: BpaMa-yKpaïHa, 2006. - 620 c.
УДК 336.761.4
С.Ю. ПАХОМОВ,
д.е.н., Украмський державний умверситет фманав та м1жнародно'1 roprieni
Д.М. ЛАПОВСЬКИЙ,
Укранський державний у^верситет фнанав та мiжнаpoднoí ropriBni
Свгговий досвщ державного регулювання фондового ринку
У статт розкрито особпивостi практик i Ыдходи до регупювання фондового ринку провщними за piвнем екoнoмiчнoro розвитку кранами св\ту. Проанапзований досвщ узагапьнено в основн модеП регупятивного вппиву держави на фондо-вий ринок. На пiдставi теоретичних узагапьнень побудовано загапьну структуру системи регупювання ринку и/нних папеpiв.
Ключов! слова: фондовий ринок, кредитний ринок, фoндoвi бipжi, ринок инних папеpiв, нвести^йн iнститути.
СЮ. ПАХОМОВ,
д.э.н., Украинский государственный университет финансов и международной торговпи
Д.М. ЛАПОВСКИЙ,
Украинский государственный университет финансов и международной торговпи
Мировой опыт государственного регулирования фондового рынка
В статье раскрыты особенности практик и подходов к регупированию фондового рынка ведущих по уровню экономического развития стран мира. Проанапизированный опыт обобщен в основные модепи регупятивного воздействия государства на фондовый рынок. На основании теоретических обобщений построено общую структуру системы регупирования рынка иенных бумаг.
Ключевые слова: фондовый рынок, кредитный рынок, фондовые биржи, рынок иенных бумаг, инвестиционные институты.
SERHIIPAKHOMOV
PhD, Ukrainian State Universityof Finance and International Trade
DMYTRO LAPOVSKII Ukrainian State University of Finance and International Trade
The world experience of stock market regulation
The article deals with particularities and stock market regulation approaches of leading countries. The analyzed experience is summarized in the basic model of the regulatory influence of the state on the stock market. On the basis of theoretical generalizations the overall structure of the securities regulation system is built.
Keywords: stock market, credit market, stock exchange, securities market, investment institutions.
© С.Ю. ПАХОМОВ, Д.М. ЛАПОВСЬКИИ, 2015
Формування ринкових вщносин в YкpaÏнi № 6 (169)/2015 195
