CC BY
17
характеристик цгег концепцИ дозволяе застосувати дгахронгчний пгдхгд до досл1дження ретротипажу типу, представляючи його як дгахронгчний концепт.
Традицтт культури в бшьшт м1р1, н1ж сучасн культури, зосередили в соб1 iсторично релевантн фонов1 знання, що визначають суть аксюлог1чно ор1ентованих моделей (у тому чи^i sapiens-моделей). У таких моделях сфокусован як позитивм, так i негативн соцiально-психологiчнi характеристики суб'ектiв культури. Врезультатi реконструкци культурних типажiв до^дник визначае культурн домтанти сустльства певног епохи, його ключовi культурн концепти
Клю^о^^ слова: соцюкультурний типаж, лтгвокультурний типаж, ретротипаж, культурний шаблон, культурна модель, лтгвокультурна модель, модель-граф, семантична мережа, семантична карта знання (SMC), концепт КОЗАК, фрейм [УКРАШСЬКИЙ КОЗАК].
УДК 821.161.2-6.09
С. О. Кочерга
ЕП1СТОЛЯР1Й МАРКА ВОВЧКА: ГЕНДЕРН1 ОСОБЛИВОСТ1 КОМУШКАЦП
У cmammi запропоновано осмислення особливостей «жточого письма» Марка Вовчка на матерiалi етстолярног спадщини письменнищ, проаналiзовано спроби вiдвойовування простору жткою-письменницею в умовах маскултног культури. Визначено основт аспекти гендерног проблематики листiв Марка Вовчка. Основна увага зосереджена на проблемi профестног самореалiзацiï письменнищ, що в етстолярному доробку т^но пов'язана з ттимним дискурсом. Доведено здаттсть адресантки на глибок почуття, материнську толеранттсть, жертовтсть у взаеминах, тяжтня до типу кохання «любов-отка», що передбачае замщення гендерних ролей дружини i матерi.
Ключовi слова: лтература non-fiction, скриптор, гендер, емансипащя, самообраз.
В останш десятирiччя в л^ературознавста сформувався фшософсько-антрополопчний тдхщ до вивчення текспв, у межах якого стала рельефшшою невичерпальшсть проблеми gomo scribens, що е вкрай важливою для сучасного осмислення культурософп письма. 1нтенсифшащя студ^вання письма засвщчила постструктуральну реабштащю автора, який цшеспрямовано тддавався остраюзму в гумаштарнш парадигмi упродовж останшх десятилт.
Письмовi знаки, що позначаються рухом руки на певному матерiалi, е водночас знаками жертви самовщречення, адже якщо антрополопчна мотиващя письма - втеча вщ дшсного, то воно е жертвою вщчуження вщ себе, що серед живих ютот властиво тшьки людиш. За Жаком Деридою, письмо - «вщокремлення i межа, де смисл визволяеться 3i свого ув'язнення в афористичнш самотЬ» [7, с. 142]. Однак водночас це самозречення е запорукою збереження пам'ят про себе. «Вщсутшсть» адресанта виявляеться чи не найбшьш сильною формою самореалiзацiï, способом подолання простору i часу задля комушкацп понад бар'ерами. Особливим сенсом наповнене письмо в рукотворному лисп, що презентуе штимний дискурс. Суть його виразно проступае в образному визначенш мови, яке дае Ролан Барт у пращ «Фрагмента
мовлення закоханих»: «Мова - це шюра, я дотуляюсь своею мовою до 1ншого. Нiби у мене замють пальцiв - слова, чи слова закшчуються пальцями. ...я огортаю сво'1'ми словами 1ншого, голублю, зачiпаю його...» [3, с. 78].
Слово скриптор, вщоме з античностi, доба постмодершзму повернула в науковий обiг як термш. У координатах приватностi категорiя gomo scribens набувае фiлософського сенсу, у ïï свiтлi вiдбуваеться реактуалiзацiя особистiсно-психологiчних характеристик автора написаного. Приватне листування в добу тотальноï переваги електронного дистанцшного спiлкування визнано ушкальним документом, у якому вiддзеркалено найрiзноманiтнiшi проблеми культури, серед яких одне з важливих мiсць посiдае гендерна комушкащя. Виходячи з цих мiркувань, не зовсiм коректним видаеться трактування Михайлом Епштейном пера як замщення шпаги, що вiдповiдае iсторичному поступу: людська жертва замiнюеться на тваринну, кривава -на безкровну, шюра тварини - на вироблений з нй пергамент, пергамент - на патрус i т. д. За тотожною маскулiнною схемою можна стверджувати, що письмо бере свш початок з неол^ового плетiння, що перетворилось згодом у ткацтво та в'язання, вщтак письмо - це не тшьки замщення спису, але i спищ (голки), що асоцiюеться зi способом самореалiзацiï жшки.
Виокремлення «жшочого письма», запропоноване французькою письменницею Хелен Оксу в роботi «Смiх медузи» (1972 р), досi належить до дискусшних проблем сучасно'1' гуманiтаристики. Пщ жшочим письмом прийнято розумiти «ушкальний засiб подолання агресп маскулiнностi мови, можливють досягнення жiнкою нового рiвня самосвiдомостi» [2, с. 355]. Сучасш дослiдники гендерно'1 iдентичностi лiтератури non-fiction вважають, що в щоденниках та листах «показниками фемiнного стають тематика, пов'язана з родиною, зосереджешсть на приватнiй юторп, власних почуттях i вiдчуттях, зображення афектованого тша, емоцiйна наративна послiдовнiсть» [4, с. 16].
Можна припустити, що найпершi листи, написаш жшкою, належать Семiрамiдi, напiвлегендарнiй особистостi, iсторичним прообразом яко'1 е асiрiйська цариця IX ст. до н. е. Шаммурамат, принаймш серед найперших вiдомих в юторп листiв зазвичай називають послання шдшського царя Стратобата до Семiрамiди. Антично-римський перiод та доба Вщродження для жiнки були небагатослiвнi, хоча листування штимного характеру вже тодi мало мiсце. Лише епоха Просв^ництва пiднесла лист до одного з провщних жанрiв та вiдкрила сферу приватного життя ж1нки. Починаючи з Х1Х ст. епiстолярне спiлкування стало масовим явищем, нормою для освiчених людей. Наголосимо, що листовне самовираження - важливий сегмент творчосп майже кожного письменника. У цьому масивi слiд видiлити епiстолярну спадщину класика украшсько'1 лiтератури Марка Вовчка. Мета щеУ статт1 - осмислити гендерш особливостi листування авторки, ïï емансипацшш спроби вiдвойовування простору, самотворення в умовах маскулшно'1' культури.
Звiсно, Марко Вовчок була людиною непереачною, яка багато в чому не вщповщае уявленням про типову жшку Х1Х ст. Дослiдники творчостi письменницi постшно апелюють до ïï епiстолярноï спадщини, покликання на не'1' стали оргашчними компонентами авторитетних концепцiй Вiри Агеево!, Нiни Крутiково'ï, Нiли Зборовсько"!, Gвгенiï Сохацькоï, Ростислава Чопика та ш. Серед останнiх студiй власне етстолярш письменницi слiд видiлити докторську дисертащю Анни Iлькiв «1нтимний дискурс письменницького етстоляр^ другоï половини Х1Х - початку ХХ стол^ь» (2016 р.). Однак, на нашу думку, дослщниця не ставила за мету розглянути листи Марка Вовчка як зразок своерiдноï боротьби за себе-жшку, за себе-людину.
Анна 1льюв вказуе, що Марко Вовчок, представниця реалютичного напряму в проз^ в етстолярнш спадщиш продовжувала традицiю романтичного листа. На нашу
думку, в нiшi «романтичного листа», якщо розглядати його як «модель буття, побудовану на противазi «двох свтв» - реального й щеального» [10, с. 223], етстолярним документам Марка Вовчка затюно, адже 1и цшком притаманнi i риси модерного листа: штелектуальшсть, автобiографiзм, iнтровертивнiсть наратора, мiжкультурна комунiкацiя тощо. Насамперед впадае в око напрочуд широка географiя 11 кореспонденцiй - Украша, Росiя, Свропа, представлена цiлим калейдоскопом мiст: Дрезден, Гейдельберг, Лондон, Лозанна, Париж, Рим, Неаполь, Флоренщя, Мшан та ш. Разом з тим письменницi випало пережити вс труднощi тривожного мандрiвного життя, пiзнати закутки провшцп, надовго вщриватися вiд культурного свiту, причому з роками у 11 листах посилюеться констатацiя внутрiшнього тяжшня до самознищення, iзоляцГi, невiдомостi, втечi вщ суети й iлюзорностi великого мюта.
Мусимо визнати, що в етстолярнш тримовностi Марка Вовчка сегмент укршнського слова е найменшим, передусiм це листи, адресоваш 11 першому чоловшовь Однак симпатiю до укра1нсько1 мови, вмшня вiдчувати 11 аромат i мелодшшсть вона зберегла до останнiх рокiв життя. До речi, свого часу Василь Доманицький одним з перших звернув увагу на мовш особливосп етстоляр^ Марка Вовчка, що нагадував 11 художнi твори: «В сих листах бачиш ту ж саму чудову мову, ту ж шжшсть i той запах мови, той урочистий, але прозорий, як скло, спойб писання» [8, с. 64]. Але якщо до украшсько! мови вона школи не втрачала сентимент, то вiд свого чоловiчого псевдонiму, що принiс 1й славу л^ератора, вона категорично вiдмежовувалася. Поради рщних використати вже вщомий власний псевдошм для публшацп пiзнiх творiв письменниця рiшуче вiдкидае, засвiдчуючи той дискомфорт, який вона завше вщчувала в «ролi» Марка Вовчка. Сину Богдановi вона писала: «Я точно переживаю снова все гадости виденные, все страдания испытанные, когда встречаю случайно где-нибудь эту кличку» [6, с. 147]. Категорично вщмежовуеться вщ свого псевдошму письменниця i в листi до Федора Лазаревського: «Пусть М[арко] В[овоч]к исчезнет, как в воду канет, и пусть остается под водою до самой смерти...» [6, с. 110]. Втсм, варiант пщписувати сво'1 твори жшочим iменем (хоч на початку ХХ ст. це вже не було прецедентом), вона також не розглядала. Схилялася пщписувати сво'1 твори тд псевдошмами <шкар Приймо», Я. Канонш, Марк Далекий. Цей факт радше свiдчить не про чоловiчий самообраз авторки, як про 11 прагнення заховатися, бути невидимою для iнших, що нiбито гарантуе змша статi у публiчному дискурсi. Нша Зборовська анафему псевдонiму з боку Марка Вовчка трактуе шакше, вбачаючи в цш ненавистi «переживання у своему украшському минулому неусвщомленоi' ганьби за фальшиву гру» [9, с. 115]. Наголосимо, що тези дослщнищ цшком вщповщають ракурсу ображеного «его» Пантелеймона Кулша, що вже друге столгття залишаеться впливовим у науковш сферi. Хоча послiдовникiв аутодафе «емансипатки» i «серцещки» (Вiра Агеева) i в росшськш, i в украшськш рецепци знайдемо чимало, характерно, що жшоча солiдарнiсть у цьому аспект вiдсутня.
Листи Марка Вовчка доводять, що в п особi маемо перший приклад опанування жшкою професп лiтератора в украшському культурному простора Попри щю характеристики недоброзичливцiв та звинувачення в плапат (надуманi i небезпiдставнi) для не1 вiдповiдь на засадниче фроммiвському питання «Бути чи мати?» може бути тiльки одна: бути. Фахово працювати над збором матерiалу, писати тексти, впливати на л^ературний процес - для Марп це можливiсть бути справжньою, а не просто iмiтувати штиб життя знайомих чоловiкiв чи маскувати свою поверховють, бажання слави. З величезним запалом Марко Вовчок вивчае юторш, включно з укршнською. Наприклад, у лисп до Опанаса Марковича 1857 р. знаходимо шформащю про ретельне опрацювання «Тсторп» Бантиш-Каменського i пошуки шших
юторичних джерел. Письменниця цiкавилася працями з французько!' ^торп Адольфа Тьера, вивчала ази теорп лiтератури та Гх iсторiю. Навiть на схилi л^ намагалася читати безлiч лiтературних новинок рiзними мовами. Своею перекладацькою дiяльнiстю так чи iнакше вона долучилась до формування в Росшськш iмперii канону св^ово!' лiтератури. Загалом листування Марка Вовчка можна розглядати як своерщну шдульгенщю: вони засвiдчують повсякчасну i невтомну лiтературну працю письменнищ. Слово «пишу» е наскрiзним у й листуваннi - як реальна хрошка, жорсткi умови буденностi, але iнодi - як мрiя. У лисп до Жуля Етцеля п'ятдесятирiчна письменниця зiзнавалась, що вона вщшшла вiд активно!' л^ературно!' роботи, та це не принесло душевного спокою, а лише стало причиною страждань: «У моему життг наче виникла порожнеча, яку нщо не може заповнити. Ви знаете, що я заробляла на життя своею працею, г.гнше гснування, яким би воно не може зробити мене щасливою» [5, с. 183].
Етстолярш Марка Вовчка фшсуе й громадянську актившсть. З юносп вона мрiяла про просв^ительську роботу, заснування шкш. В самш л^ературнш творчостi вбачала мюце для благодiйностi, наприклад, виношуе намiри видати книгу свохх творiв чи перекладiв з метою допомоги жертвам голоду. Намагалась бути корисною для рiзних нових проектiв у культурному просторi Украши, як-от: перебуваючи в Парижу вона збирае матерiали для черншвсько'1' газети, що перебувала у критичному сташ.
Магнетизм свiту л^ератури зумовив iнтерес Марка Вовчка до вщомих письменникiв, однак у контактах з ними, зокрема етстолярними, насамперед вбачають корисливiсть досвщчено!' iнтриганки. Та факти говорять про шше: у спшкуваннях з селебрiтi свого часу вона не була нав'язливою, багатосшвною, неодноразово хи приходилось вислуховувати й читати скарги на Гх тривале мовчання, надто короткi й холодш листи. Отож в етстолярп вона щлком вiдповiдала маркеру, яке закршилось за нею у вищому свт, - «мовчуще божество».
Досi дослщники бiльше звертають увагу на листи письменнищ до знакових постатей доби. I першим серед них слщ назвати Тараса Шевченка, який з великою симпатсею ставився до «сили молодо!» укра'1нсько'1 лiтератури. Збереглося лише два дружш листи Марка Вовчка до Шевченка, написаш з Дрездена i Риму. Парадокс, але останнш лист був написаний фактично тсля смертi Шевченка (8 березня 1861 р. за старим стилем), йому притаманне передчуття чогось лихого: «...прошу Вас дуже: бережте себе. Чи таких, як Ви, в мене поле зас1яне?..» [5, с. 113]. Дiзнавшись про смерть Кобзаря, Марiя була глибоко вражена, про що свщчить п зiзнання у кореспонденцп до чоловша Опанаса Марковича: «Я т об ч1м думати не можу. Боже мШ. Нема Шевченка... Н1 об ч1м я бшьше не буду говорити сьогодн1 - я хочу плакати» [5, с. 116].
Бшьш тривалою була етстолярна комушкащя Марка Вовчка з шшими письменниками, причому з деякими з них й пов'язували штимш стосунки. Вштор Домонтович назвав Мар^ «Моцартом любовних юторш» столiття, вщтак досi не втрачено iнтересу до таемнищ 11 стосункiв з Пантелеймоном Кулшем, 1ваном Тургеневим, Дмитром Писаревим, Жулем Етцелем. Ва вони були зачароваш харизмою жiнки-письменницi, хоча нерщко на змiну палким почуттям приходило прке вiдчуття обманутих сподiвань. В етстолярному стилi адресантки до лiтераторiв домiнуе гречний, стриманий тон, який вказуе на емоцшне помежiв'я дружби-любовi та дае пiдстави побачити в нш людину цiлком самодостатню. 1нколи в Гх листах проглядаеться формула, виголошена значно пiзнiше Ольгою Кобилянською, що i на початку ХХ ст. вважалась викликом для суспшьства, - «Бути самш собi щллю». З чоловiками вона вiдкидала пафос жертовносп, вмiла прислухалась до камертону внутршнього «Я»,
що характеризуе, наприклад, й стосунки з Тургеневим, якому вона писала: «Вас зовут равнодушным ко всему человеком, и я вас так называла иногда сама и ко всему равнодушия не люблю, а с вами лучше, чем с другими» [5, с. 138].
Слщ погодитись з висновком Вiри Агеево! щодо моделi стосунюв письменнищ з Кулшем, який на словах пщтримував емансипацшш тенденцп доби, проте залишався типовим представником патрiархальноi культури: «Устшна i незалежна жiнка дратуе й обурюе, п самодостатнiсть (яка так вражала вах в Марп Маркович) - просто нестерпна, адже не лишае мюця для звичних чоловiчих ролей» [1, с. 23]. Водночас Нша Зборовська звинувачуе Марка Вовчка за нещирють, холодшсть, ховання за етстолярш клiше, iмiтацiю почуттiв. Причому дослщниця наполягае на комплексi письменнищ, через який «у любовних iсторiях вона шукатиме передусiм символiчного замшника батька» [9, с. 101]. За нашими спостереженнями вш партнерiв у любовних iсторiях не грав для не! суттево! ролi. Серед й романiв переважають стосунки з чоловшами, що були молодшими за не!. В листуваннi письменницi наявнi численш докази здатностi жшки до глибоких почуттiв, «проростання» в близьку людину, що задля науково! чесностi не варто оминати.
Палю почуття письменниця пережила до Олександра Пассека, молодого юриста, сина росшсько! мемуаристки, близького родича Олександра Герцена. З ним вона обЧхала тв-€вропи, i власний невизначений статус молода жшка не намагалась змшити. На початку 1863 р. Марiя писала коханому: «Я всегда буду любить тебя, мой дорогой и милый, и оттого не меньше, что замуж если за тебя не пойду... а потом, мое сердце, будешь ли ты счастлив со мной как с женой?» [5, с. 143]. Жшка сумшвалась, що може принести комусь щастя, ставши дружиною, надто незалежною вона була, надто переймалась професшною кар'ерою, щоб наважитись на черговий подружнш альянс. Однак стосунки з Пассеком переросли у громадянський шлюб, i вш був щасливий з нею до останнього подиху. Смерть Олександра стала великим випробуванням для Марка Вовчка. Мати i брат небiжчика повсякчас пщтримували вдову, i в листах до них Марiя перевтшювалась, зшмаючи з себе панцир «мовчущого божества». Тшьки з близькими Олександра вона дозволяла собi вщверто визнавати непоправний бшь утрати: «Отчего я не могу еще хоть раз обнять его и перенести хоть, как в последнее время с постели на диван. Я ведь еще чувствую живого, тяжесть его тела, его дыхание, - чувствую так живо, что сердце у меня как тогда бьется.Чужая рука ни одного разу не коснулась его...» [5, с. 182-183].
Коли вирю син Богдан, його товариство стало близьким i для матерь У тш його приятелiв Марiя познайомилася зi сво'м другим чоловшом - Михайлом Лобачем-Жученком. За нашими спостереженнями, Марп були чужi самотерзання з приводу вшово! рiзницi. Анна 1льюв висловлюе припущення, що письменниця могла вщчувати певний комплекс вини перед сво'м сином, однак вона побудувала стосунки з Богданом на основi взаемоповаги i довiри, толеруванш вибору одне одного. Слщ додати, що материнський талант переконливо шюструють напрочуд шформативш листи i до сина Богдана, i до внука Бориса (нешлюбного сина Богдана, якого письменниця усиновила, рятуючи вщ неслави його ма^р). В спшкуванш з синами мати школи не впадала в дидактизм. Схильшсть до дистанцп - одна з важливих рис Марка Вовчка-кореспондента. Вона повсякчас контролюе вщстань, рiдко iнiцiюе зближення, фшсуе найменшi прояви вiдчуження i моментально реагуе на це. 1нколи через власну обережнiсть 1й приходиться виправдовуватися, вказуючи на причини, яю говорять про характерну для не! спостережливють, психологiчний «слух», подекуди острах перед емоцшними витратами. Лише у листуванш з Михайлом Лобачем-Жученком Марiя втрачае органiчний для не! самоконтроль, проявляе виняткову емоцiйну
щедрiсть. Нiжнiсть i турботливiсть до Михайла не позбавлеш материнських прикмет, вш нагадував Ш сина, який потребував швестицш чужого досвiду, ласки й тклування. З iншого боку, емоцшна i практична залежнiсть вiд кохано'' Михайла Лобача-Жученка не викликае сумшву, хоч 1'хне листування мiстить алюзи i на бурхливiсть цих стосунюв, i на моменти криз, i на поступову втрату повно'' влади письменнищ над чоловiком. У листах до молодого Михайла мають мюце грайливють, еротичний пiдтекст, промовистими е навт нетиповi для письменницi тдписи «Твоя Маруся», за якими очевидне намагання стерти вшовий бар'ер. Водночас листи багат на зiзнання, яю слушно визнають метафiзичним еросом. Колишнш гардемарин не зробив кар'ери, вш служив дрiбним чиновником удiльного вщомства, i його дружина, яка свого часу знала неабияку популяршсть у вищому свт, сприймала свш новий статус як власний вибiр. Варто додати, що Михайло Лобач-Жученко («Жучок»), з яким Мар^ пов'язували тридцять шють роюв найпсшших стосункiв, - родом з Полтавщини, що певною мiрою сприяло розширенню вiртуального украшського поля письменницi на Кавказi.
Листування з Михайлом переконливо доводить, що Марiя тяжша до типу кохання, який називають «любов-опiка», яке передбачае замщення гендерних ролей дружини i матерi. За Зборовською, яка нерiдко у сво'1'х оцiнках психотипiв письменниць спиралась на резонансну книгу Отто Вайншгера «Стать i характер. Принципове дослщження» (1902 р.), в особi Марка Вовчка домiнуе код «Проститутки», який повшстю витiсняе код «МатерЬ». Однак конфлiкт цих психотипiв, який дослщниця вбачае у самореалiзацil яскравих жшок-особистостей (наприклад, Оксана Забужко), не е самоочевидним в листуванш Марка Вовчка. Скорее письменницi вдаеться абстрагуватися вщ поляризацп еросу й материнства, звести нашвець конфлiкт мiж шостасями «Проститутки» i «Матерi», не втративши власно'' iдентичностi. Нинi теорiя шстинктивно! жiночностi Отто Вайншгера, згiдно з якою пiзнання сутностi жiнки завжди е двочленним вибором, не видаеться переконливою. У цьому сена заслуговуе бшьшо! довiри оцiнка психотипу Марка Вовчка з боку Олександра Герцена. Вш побачив у письменнищ суперечливють поведшки, вважав 11 фатальною жшкою, разом з тим вона вражала його, як i бiльшiсть сучасниюв, зневагою до умовностей, чим нагадувала йому модель поведшки Жорж Санд, поширення яко1 стало домшантним вектором у подальшому цивiлiзацiйному поступi.
З погляду гри, маскування, що потребуе розгадок, заслуговують уваги листи Марка Вовчка до И подруги Вiри Сраково", ташстки i перекладачки, значно молодшо! вiком. З Вiрою («лисонькою», «рибкою») у письменницi склалися напрочуд близью, довiрливi взаемини, але i тут мае мiсце певна насторожешсть, вiдвойовування простору незалежностi.
Отже, етстолярна спадщина Марка Вовчка доводить, що письменницю завжди турбувала проблеми самореалiзацii' жшки в суспiльнiй та культурнш сферах (освiта, працевлаштування, комунiкативнi обмеження), п емансипацii', гендерноi' рiвностi. Однак вона рiдко вдавалась до фемшютично'' критики верховенства чоловiкiв, нерiдко засуджувала шфантильшсть тогочасного ж1ноцтва, зокрема окремих його верств. С пщстави стверджувати, що жшоче «я» iндивiдуальностi письменнищ яскравше проявляеться в нефiкцiйному, а не в художньому наративь Загалом етстолярш Марка Вовчка оптично приближуе до сучасносп епоху перших спроб самопрезентаци жiнки як iндивiдуальностi, що заслуговуе свое'' ролi в культуротворчосп. На жаль, суттевi вилучення з етстолярних документiв письменницi, а також неминучють маски, що завжди мае мюце в листуваннi, не дають можливосп сповна визволити образ письменнищ вщ таемничого шлейфу, що зумовлюе непримиреншсть дослiдникiв 11 феномену.
Список використано1 л1тератури
1. Агеева В. П. Жiночий npocTip: Фемiнiстичний дискурс украшського модернiзму / В. П. Агеева. - Кшв : Факт, 2008. - 360 с. ; Aheieva V. P. Zhinochyi prostir : Feministychnyi dyskurs ukrainskoho modernizmu / V. P. Aheieva. - Kyiv : Fakt, 2008. -360 s.
2. Андросова-Байда Д. «Жноче письмо» в iсторiографiчному дискурс / Д. Андросова-Байда // Ейдос. - 2008. - Вип. 3, Ч. 1. - С. 354-370 ; Androsova-Baida D. «Zhinoche pysmo» v istoriohrafichnomu dyskursi / D. Androsova-Baida // Eidos. - 2008. -Vyp. 3, Ch. 1. - S. 354-370.
3. Барт Р. Фрагменти мови закоханого / Р. Барт ; пер. з франц. М. Фшь. - Л^в, 2006. - 283 с. ; Bart R. Frahmenty movy zakokhanoho / R. Bart ; per. z frants. M. Fil. - Lviv, 2006. - 283 s.
4. Варикаша М. М. Гендерний дискурс у лiтературi non-fiction (на матерiалi щоденниюв письменниюв першо" половини ХХ столбя) : автореф. дис. ... канд. фшол. наук : спец. 10.01.06 / Марта Миколш'вна Варикаша ; НАН Украши, 1н-т л-ри iM. Т. Г. Шевченка. - Кшв, 2009. - 24 с. ; Varykasha M. M. Gendernyi dyskurs u literaturi non-fiction (na materiali shchodennykiv pysmennykiv pershoi polovyny ХХ stolittia) : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.01.06 / Marta Mykolaivna Varykasha ; NAN Ukrainy, In-t l-ry im. T. H. Shevchenka. - Kyiv, 2009. - 24 s.
5. Вовчок Марко Листи у 2-х т. / Марко Вовчок ; вщп. ред. Н. Крупкова. - Кшв : Наукова думка, 1984. - Т. 1 : Листи 1850-1871. - 479 с. ; Vovchok Marko Lysty u 2-kh t. / Marko Vovchok ; vidp. red. N. Krutikova. - Kyiv : Naukova dumka, 1984. - T. 1 : Lysty 1850-1871. - 479 s.
6. Вовчок Марко Листи у 2-х т. / Марко Вовчок ; вщп. ред. Н. Крупкова. - Кшв : Наукова думка, 1984. - Т. 2 : Листи 1872-1907. - 624 с. ; Vovchok Marko Lysty u 2-kh t. / Marko Vovchok ; vidp. red. N. Krutikova. - Kyiv : Naukova dumka, 1984. - T. 2 : Lysty 1872-1907. - 624 s.
7. Дерида Ж. Письмо та вщмшшсть / Ж. Дерида ; пер. В. Шовкун. - Кшв : Основи, 2004. - 602 с. ; Deryda Zh. Pysmo ta vidminnist / Zh. Deryda ; per. V. Shovkun. -Kyiv : Osnovy, 2004. - 602 s.
8. Доманицький В. Марiя Олександрiвна Маркович - авторка «Народних оповщань» / В. Доманицький // Л^ературно-науковий вюник. - 1908. - Т. XLI, Кн. I. -С. 48-75 ; Domanytskyi V. Mariia Oleksandrivna Markovych - avtorka «Narodnykh opovidan» / V. Domanytskyi // Literaturno-naukovyi visnyk. - 1908. - T. XLI, Kn. I. - S. 48-75.
9. Зборовська Н. Код украшсько'1 лггератури : проект психоюторп нов^ньо! украшсько'1 л^ератури / Н. Зборовська. - Кшв : Академвидав, 2006. - 502 с. ; Zborovska N. Kod ukrainskoi literatury : proekt psykhoistorii novitnoi ukrainskoi literatury / N. Zborovska. - Kyiv : Akademvydav, 2006. - 502 s.
10. 1льюв А. В. 1нтимний дискурс письменницького ешстоляр^ друго" половини XIX - початку XX столггь : дис. ... докт. фшол. наук : спец. 10.01.01 / Анна Володимирiвна Ьльюв ; Прикарпатський нащональний ушверситет iменi Василя Стефаника. - 1вано-Франювськ, 2016. - 410 с. ; Ilkiv A. V. Intymnyi dyskurs pysmennytskoho epistoliariiu druhoi polovyny XIX - pochatku XX stolit : dys. ... dokt. filol. nauk : spets. 10.01.01 / Anna Volodymyrivna Ilkiv ; Prykarpatskyi natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stefanyka. - Ivano-Frankivsk, 2016. - 410 s.natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stefanyka. - Ivano-Frankivsk, 2016. - 410 s.
Стаття надшшла до редакцп 30.04.2018.
S. Kocherha
EPISTOLARY BY MARKO VOVCHOK: GENDER PECULIARITIES OF COMMUNICATION
In recent literary critics, the researches of the homo scribens phenomenon became relevant in the context of philosophical and anthropological aspects. Currently, it is essential to interpret writing as a way of preserving one's memory through self-alienation. In the early 70's of the 20th century, there was distinguished the category «women's writing», which, among other things, opens wide perspectives for the comprehension of non-fiction literature. In the history of women's writing, the epoch of Enlightenment became an important milestone, which raised the letter to one of the leading genres. The epistolary communication has become a mass phenomenon in the 19th century, in particular self-expression through the letters has become an important segment of writers' creativity. In the array of epistolary heritage of Ukrainian writers, the correspondence of Marko Vovchok deserves a special attention. The article deals with the gender characteristics of the author's writing, analyses the attempts of the woman-writer to find her place in conditions of masculine culture.
The multilingual correspondence of Marko Vovchok testifies that in her person we have the first example of the woman's mastering of the writer's profession in the Ukrainian discourse. Her works were acknowledged, while she had to endure accusations of plagiarism and condemnation for unacceptable behavior. The writer associated her own pseudonym with humiliation, but hiding her authorship in the publications by using a male name was the only way for her. Literature was the sense of her life and the way of obtaining material independence.
In her letters, Marko Vovchok demonstrated a deep interest in history, theory of literature, showed good orientation in the literary process of that time. To a large extent, the self-education of the writer was due to diverse contacts in the literary world. Researchers get a lot of information from epistolary communication of Marko Vovchok. Such well-known writers as T. Shevchenko, P. Kulish, I. Turgenev, P.-J. Hetzel were among her addressees. Mostly, literary critics emphasize the intimate discourse of the writer's private correspondence. Often, Marko Vovchok is criticized for coldness, hiding behind cliches, immitating feelings, a complex of attraction to older men as symbolic replacements of her father (N. Zborovskaya). However letters to the younger ones A. Passeka, M. Lobach-Zhychenko indicate that the sender was capable of deep feelings and of sacrifice in relationships with her beloved men. With them, she tended to the type of «love-ward», which involves replacing the gender roles of wife and mother. At the same time, epistolary communication proves the maternal talent of the writer, her trusting relationships with the sons, that were built on tolerant respect for each other's choice.
The correspondence of Marko Vovchok is a matter for discussion about the problems of women's realization in the social and cultural spheres, emancipation, gender equality, infantilism of the very womanhood. The literary history propose the image of Marko Vovchok as a fatal woman who despised taboo. But writer's epistolary reflects her self-sufficiency, introverted distancing, orientation towards professional expression, devotion to beloved ones. The letters of Marko Vovchok are the large document of the 19th and early 20th centuries, which demonstrates self-presentation of the woman as an individual, deserving her own role in cultural creativity.
Key words: literature non-fiction, scriptor, gender, emancipation, self-image.
