CC BY
12Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65). № 1 - С. 132-136
УДК 81-112: 811.135.1
Екстралшгвютичы чинники парадигмально'Г змши румунсько!' теоретично'' лiнгвiстики (вд зародження до шнця ХХ ст.)
Лучканин С. М.
1нститут фтологн Кшвського нацонального yHieepcumemy '¡мен'! Тараса Шевченка, м. Кшв, Украна
У cmammi розглядаються екстралшгв^стичт чинники, що впливали на румунськ лтгвктичт idei й теорп: увiходження Придунайських князiвств до „греко-право-славног'" цивШзацп, просвтницький рух за рероматзацт румунсьmi мови (тeорiя континутету); вплив тмецького молодограматизму; полтична зумовлетсть ру-мунського лтгвктичного комnаративiзму; iдeологiзацiя румунського теоретичного мовознавства другог' половини ХХ ст.
Ключовi слова: eкстралiнгвiстичнi чинники, iсторiя лiнгвiстичнихучень, лiнгвiс-тична парадигма, румунське мовознавство, лтгвктична концепщя.
Постановка проблеми та аналiз остантх до^джень. Глобалiзацiйнi й штеграцшш процеси в сучасному свт вимагають нового висвгглення переломних моменпв у суспшьному й культурному житп европейсько! цившзаци, нового погляду на юторда проблемних ситуацш свггоглядно! орiентащl суспшьства в перюди, коли з'являлися першi ознаки яюсних змш у культурному процесi. Проблеми сшввщношення унiверсального й iдiоетнiчного в рамках нащональних лiнгвiстичних теорiй (у нашому випадку - румунсько!) у поантичнш загальноевропейськiй системi лiнгвiстичного опису залишалися поза увагою лiнгвiстiв - юториюв мовознавства, передусiм вiтчизняних.
Для укра!нсько! лiнгвiстики актуальним е вивчення розвитку науки про мову в Румуни - нашому швденно-захщному сусiдовi, за середньовiччя й раннього модерну - частини греко-православного репону (разом iз бiльшiстю земель Укра!ни), кра!ш, що в другiй половинi ХХ ст. увiходила до блоку „сощалютично! ствдруж-носп" На теренах сучасно! Укра!ни проживае значна румунська дiаспора, особливо - у Чершвецькш, Закарпатськiй та Одеськый областях, представники румунсько! нащонально! меншини мешкають i в Криму. Тому зiставно-дiахронне дослщження екстралiнгвiстичних (iдеологiчних i полiтичних) чинниюв, що впливали на розвиток загальнолшгвютичних теорiй та iдей у румунському мовознавсга (а паралельно - i в укра!нському) е необхвдним на даному еташ розвитку лiнгвiстики.
Основна мета статп полягае в усебiчному вивченнi й осмисленнi становлення й розвитку загального мовознавства в Румуни в контекст передуем европейських загальнолшгвютичних щей, вщображенш значимостi епiстемiчних настанов румунського наукового доробку, його зумовленост в свiтлi ди екстралшгвютичних чинни-кiв (втручання полiтики в теоретичне мовознавство) розвитку лшгвютичних тради-цiй.
Предмет дослiдження - екстралшгвютичш чинники змiни мовознавчих парадигм у контекст плинностi загальномовознавчих iдей; аналiз динамiки епiстемiчних уяв-
Екстралшгв^тичш чинники парадигмально! змiни...
лень про природу, сутшсть i структуру мови в румунськш лiнгвiстицi на rai европей-сько! лiнгвiстики. Наукова новизна статп полягае у виробленнi комплексного тдходу до зiставно-дiахронного вивчення румунських (з порiвняльною метою залучаються iнодi й украшсью) загальномовознавчих теорiй та щей у контекст европейсько! лшг-вютично! традици з огляду на екстралшгвютичш чинники розвитку мовознавчих парадигм.
Початковий перюд розвитку старорумунського мовознавства невщдшьно пов'язаний зi становленням румунських середньовiчних феодальних держав (Jara Ro-maneascá „Румунська кра!на", Jara Moldovei „Кра!на Молдова", Principatul Transilvania „Принципат Трансшьвашя"), характеризуеться зацiкавленiстю в ренесанснш Gвропi з XV ст. румунською мовою, тiсним зв'язком iз практичними потребами вдосконален-ня викладання чужо! (старослов'янсько!, грецько!, латинсько!) мови в перших румунських освггшх закладах. Саме щ екстралiнгвiстичнi чинники зумовлюють становлен-ня певних загальномовознавчих щей - погляди на походження i розвиток мови, роль лггературно! мови, першi лексикографiчнi спроби - у Румунп XV-XVIII ст. На еташ зародження старорумунського мовознавства домiнували таю загальнолшгвютичш пи-тання, як принципи орфографи у зв'язку з походженням нацюнально! мови, розвиток мови, i! територiальна i соцiальна диференцiацiя, розумшня лггературно! мови, значен-ня мови як символу сощально! солiдарностi. Спостер^аеться типологiчна подiбнiсть розвитку загальномовознавчих щей у давшх украшськш i румунськш лшгвютиках, зу-мовлених активною дiяльнiстю лiтописцiв, хронiстiв (у Румунп - Грторе Уреке, Мiрон Костiн, Ион Некулче), письменникiв-полемiстiв (в Укра!ш - 1ван Вишенський, Захарiя Копистенський), ушх тогочасних книжникiв, початкове граматичне й правописне унор-мування румунсько! (та укра!нсько!) мов, що грунтувалося на антично-ренесанснш граматичнiй традици, однак вщ початку не було спрямоване на вузькодiалектну базу, впливало на виокремлення розумiння специфiки граматики нацiональних мов (укра-1нсько1 та румунсько!). Першу граматику румунсько! мови - „Gramatica rumaneascá" Дiмiтрiе Gвстатiевича Брашовяну (1757) - було створено значною мiрою з урахуван-ням слов'янсько! культуролопчно! парадигми („Граматики слов'янсько!" Мелетiя Смо-трицького, до того мала значне поширення в румунських землях), що постала на меж двох юторичних епох у румунськш культурi - розриву з греко-православною полiфо-шчшстю й прямуванням до розквiту латинсько-нацюнальних традицiй. Сама румунська граматична теорiя сформувалася в тiснiй взаемоди зi слов'янською граматичною традицiею, що визначалося синкретизмом середньовiчно! культури та !! поширенням у „греко-православному схщному свiтi".
1з середини XVIII ст. культурт процеси в Придунайських князiвствах (Волощинi та Молдовi) i Трансшьванп (як i в Укра!нi) стали розвиватися пщ впливом загальноевропей-ських iдей Просвггництва, що безпосередньо випливали з Ренесансу в поеднаннi з сильною класицистичною течiею, внаслщок чого фiлологiчна доктрина епохи базувалася на двох основних положеннях - повернент до очищено! вщ класицистичних нашарувань, але унiверсально! „автентично! античносп" й водночас утвердженням народно-нацiонально! ще!, яка в румунському варiантi Просвггництва стала домiнантною i знайшла цшковите втiлення в дiяльностi вчених Трансшьвансько! школи (§coalaArdeleaná) кiнця XVIII - пер-шо!третини Х1Х ст., представники яко! (С. Мiку, Г. Шшкай, И. Мольнар-Пiуарiу, Р. Темпя, П. Иоргович, П. Майор, И. Будай-Деляну, К. Дяконовчи-Лога) почали запроваджувати латиницю й обгрунтували необхiднiсть замiни нею кирилищ для демонстрацл латинського характеру румунсько! мови, задля чого виступили адептами етимологiчного правопису, латинiзували граматичну структуру румунсько! мови видiленням неюнуючих у нiй, але наявних у латит граматичних форм (футурум шфштгива й iмперативу, вiдмiнки герундiя та ш.). Але ця вся загальжтнгвютична дiяльнiсть фiлологiв-трансiльванцiв (походження й еволющя нацiонально! мови, !! „культивування", проблеми мовних
контакпв) обмежувалася переважно вузькою галуззю румунсько! нацiональноï фшологи, хоча лагинськомовнi й першi румунськомовт грамагики румунськоï мови доби Просвггництва й першо! половини Х1Х ст., при Bcix своïх перебiльшеннях, вщграли помiтну роль у формуваннi наукового погляду на румунську мову як романську, ïï „латинське" походження i необхщнють замiни кирилицi латиницею, а також представили румунську мову, структуру ïï мовноï системи для наукових европейських шкiл. Трансiльванськi латинiсти, як i автори граматик украïнськоï мови першоï третини XIX ст. (О. Павловський, М. Лучкай, I. Могильницький, I. Вагилевич, И. Лозинський, И. Левицький, Я. Головацький), придiляли значну увагу граматичнiй кодифiкацiï, уперше систематизували загальнолiнгвiстичне знання з метою обгрунтування норм лiтерагурноï, у ïхньому розумшт, мови i вiдiбрали ïï граматичш норми, але не брали учасп в дискусiях, що розгорнулися разом iз поширенням у Gвропi ведомостей про санскрит, якi сприяли започаткуванню порiвняльно-iсторичного мовознавства. Компарацiï мiж румунською, латинською та iталiйською мовами, яю в першу чергу висвiтлювали романський характер румунськоï' мови (так само як i порiвняння украïнськоï мови з росшською в О. Павловського), були лише засобами для досягнення певноï' мети, лiнгвiстика була для авторiв цих порiвнянь дисциплiною чисто допомiжною, покладеною на службу юторп, полiтики й культури. Загальнограматичнi трактата i шдручники з граматики дiячiв Трансiльванськоï' школи в Румуни, як i граматичш писання М. Лучкая, О. Павловського, галицьких граматистiв першоï' половини XIX ст., заклали тдвалини наукового вивчення граматичноï будови вщповщно румунськоï та украïнськоï мов.
На основi загальнолiнгвiстичноï доктрини Трансiльванськоï школи, що передбачала доведення виключно латинського характеру румунськоï мови, культивування винятково латинського елемента та виведення шшомовних впливiв, у 1840-1870-х рр. сформувалася потужна латинська течiя (curent latinist) у румунському мовознавствi, найхаракгернiшими представниками якоï були латинiсти другоï генераци трансiльванцiв Август Требонiу Лаврiан та Константин Макшм; помiркований латинiзм (так званий „латинський етимологiзм" (etimologism latin) у румунськш загальнiй лiнгвiстицi репрезентуе ТiмотейЧiпарiу (1805-1887). Адепт „iталiйськоï течи" в юторп румунського мовознавства Ион Елiаде-Редулеску (1802-1872) стверджував необхщнють культурно-мовноï орiентацiï на поширенiшу iталiйську мову, наголошував, що в основi лiтературноï мови мае бути мова, якою говорить народ, але (данина традицп) - i мова церковних книжок, обстоював традицiйне просвiтницьке розумiння „культивування" мови, ïï взаемозв'язку iз загальною культурою. Заслуги „iталiйськоï течiï" Елiаде-Редулеску в iсторiï румунського загального мовознавства чималк вiн першим остаточно звернувся до живоï романськоï мови (до нього це спорадично робили П. Майор та И. Будай-Деляну), а не мертвоï латини, задля модершзацн й унiфiкацiï румунськоï мови, ïï „реромашзацн", увiв в ужиток велику кiлькiсть латино-романських неологiзмiв, яю замiнили застарiлi термiни, часто скальковаш до того зi слов'янськоï граматичноï традицiï. Однак Елiаде-Редулеску не мп сповна спиратися на авторитет iталiйськоï мови, яка ще не набула остаточноï кодифiкацiï, об'еднання Iталiï, як вщомо, сталося лише 1859-1860 рр., а Рим увшшов до ïï складу лише тсля 1870 р., коли у Франци було повалено режим Наполеона III, який вщправ значну роль в об'еднанш Волощи-ни та Молдови 1859 в едину державу, що з 1862 р. отримала назву Румунiя.
В останнш третинi XIX - початку XX ст. у румунському мовознавсга набув зна-чного поширення молодограматизм, що пояснюеться як студiями та стажуванням у Нiмеччинi - цен^ молодограматизму - багатьох румунських (як i украшських, ро-сiйських) фшолопв, так i зовнiшньополiтично - з 1866 р. королем (князем до 1881) Румуни був виходець iз шмецьких Гогенцоллернiв Кароль I (1866 / 1881-1914), тд час правлшня якого особливо змiцнiли румунсько-нiмецькi пол^ичш i культурнi
Екстралшгвютичш чинники парадигмально! змiни..
зв'язки: з 1883 Румушя була пов'язаною з австро-шмецьким вiйськовим угрупуван-ням, з початком Першо' cbîtoboï вiйни заявила про нейтралитет, та ця вич^вальна позицiя завершилася вступом 1916 р. у вшну на боцi Антанти. Стутнь впливу мо-лодограматичноï течи на румунських мовознавщв 60-90-х рр. Х1Х ст. був рiзним: вщ дуже значного (Харитон Тiктiн, Лазер Шешяну, Мойсей Гастер), до вщносно невеликого (однокурсник О.О. Потебш по Харкiвському ^ушверситету Богдан Петрь чейку Хашдеу (1838-1907), учень П.Ф. Фортунатова Ион Богдан (1864-1919), що став засновником першоï в Румунп кафедри слов'янськоï фшологи в Бухаре стському ушверситеп), хоча всi цi румунсью лiнгвiсти (як i класичнi молодограматики) до-тримувалися погляду на мовознавство як на юторичну науку, визнавали необхщшсть органiчного поеднання порiвняльних та юторичних даних у вивченнi ютори мови без широких узагальнень, шд впливом Г. Пауля й одночасно з Г. Шухардтом, Г. Аскол^ I. О. Бодуеном де Куртене говорили про змшування мов (мовш контакти).
Розвиток загальномовознавчих теорiй у румунськш лшгвютищ ХХ - початку XXI ст. також невщдшьно пов'язаний iз суспшьно-пол^ичними умовами. На домша-цiю лiнгвiстичного компаративiзму в румунському тогочасному мовознавствi (у фор-мi поглиблення теорiï „дако-романського континуитету" - безперервност проживання романського населення на швшч вiд Дунаю на теренах колишньо' римсько' провш-цл Даки та обгрунтування романського характеру румунсько' мови) першо' половини ХХ ст. продовжувала активно впливати гостра територiальна суперечка мiж Румунiею та Угорщиною за Трансiльванiю, возз'еднану з Румушею 1 грудня 1918, однак хор-тистська угорська влада прагнула ревiзувати це приеднання, зокрема, пiд час Друго' свiтовоï вiйни 1939-1945, коли 1940 р. Пiвнiчну Трансiльванiю Птлер та Муссолiнi передали угорцям. Полгтична боротьба за Трансiльванiю зумовила широке звернення до порiвняльно-iсторичного мовознавства в мiжвоеннiй Румунiï 1920-1930-х рр. (пращ керiвникiв яссько', бухарестсько' та клузько' лiнгвiстичних шкiл - вiдповiдно Александру Фшппще, Овiда Денсушану, Секстша Пушкарiу та iн.)
Пiсля закшчення Друго' свiтовоï вiйни Румунiя опинилася у складi керованого СРСР сощалютичного табору. У 1944-1950 рр. у румунськш лшгвютищ набув пев-ного поширення марризм, що вилилося в дослщження класового характеру мови, гiперболiзацiею семантичних студiй, хоча це не набуло масового характеру. У 19501952 рр. у румунському мовознавств^ навпаки, прокотилася хвиля „викриття мар-риспв" (за радянським зразком тсля появи „Марксизму i питань мовознавства" Ста-лiна 1950), при цьому основний удар партшш дiячi вщ науки завдали у 1950-1953 рр. саме блискучим фахiвцям з юторичного й по^вняльно-юторичного мовознавства - академшам Александру Росеттi (1895-1990), Иоргу Иордану (1888-1986) та Александру Грауру (1900-1991). Протягом 1950-1965 рр. у загальномовознавчих працях, що виходили в Румуни - „Sdudii de lingvisticä generalä" („Загальномовознавчi студи" А. Граура, 1955), „Scurtä istorie a lingvisticii" („Коротка iсторiя мовознавства"А. Гра-ура та Л. Валд, першi два видання 1961 i 1965) - чимало мюця вiдводилося аналiзовi „марксистсько' лшгвютики", „сталшських праць iз мовознавства". Ситуащя змши-лася лише з середини 1960-х рр., коли стали активно проводитися дослщження фь лософи мови (Ал. Граур, Л. Валд), методолоппмовознавства, структури мовно' сис-теми (М. Аврам), стилютики й дiалектологiï (И. Котяну), набула поширення струк-турно-математична i прикладна лiнгвiстика (С. Маркус), психолшгвютика (Г. Дока), семютика, iсторiя загального мовознавства. 1977 р. побачило св^ 3-е вид. ,Дстори мовознавства" А. Граура та Л. Валд, позбавлене будь-яко' iдеологiзацiï, яка, проте, зберпалася в румунському теоретичному мовознавсти 1970-1980-х рр. за чашв прав-лiння Румунiею Нiколае Чаушеску (1965-1989). У румунськiй тогочаснiй теоретичнш лiнгвiстицi набули поширення iдеï „нацюнальних старожитностей", „науковiзацiï", боротьби з дiалектизмами, перебiльшення ролi даккського субстрату.
Висновок. Уперше в юторп теоретично! лшгвютики дослiджено вплив пашвно! iдеологi! на лiнгвiстичнi ще! в Румунi! XVII-XX ст. Перспектива до^дження -грунтовне зiставно-дiахронне вивчення щеолопчних нашарувань в укра!нськiй та румунськш лiнгвiстицi.
Лучканин С. М. Экстралингвистические факторы парадигмального изменения румынской теоретической лингвистики (от истоков до конца ХХ в.) // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 26 (65). № 1 - С.132-136
В статье рассматриваются экстралингвистические факторы, влиявшие на румынские лингвистические идеи и теории: вхождение Придунайских княжеств в „греко-православную" цивилизацию, просветительское движение зарероманизацию румынского языка; влияние немецкого младограмматизма; политическая обусловленность румынского лингвистического компаративизма; идеологизация румынского теоретического языкознания второй половины ХХ в.
Ключевые слова: экстралингвистические факторы, история лингвистических учений, лингвистическая парадигма, румынское языкознание, лингвистическая концепция.
Luchkanyn S. M. Extralinguistic factors of paradigmatic changes of the Romanian theoretical linguistics (from beginning to the end of the XXth century)// Scientific Notes of Taurida V. I. Vernadsky National University. - Series: Philology. Social communications. - 2013. - Vol. 26 (65). No 1 - P.132-136
The article reviews extralinguistic factors that influenced Romanian linguistic ideas and theories, such as the initial period of development of the Old Romanian linguistics that is inextricably connected with formation of the Romanian mediaeval feudal states (Jara Romaneasca „Romanian country", Jara Moldovei „Country Moldova", Princip-atul Transilvania „Principate Transylvania"), entry of the Danubian principalities to the „Greek Orthodox" civilization, enlightenment movement for reromanization of the Romanian language (theory of continuity) and political, as well as historical philological dispute over Transylvania (which was reunited with Romania on December 1, 1918) with Hungary, which caused the rapid development of the Romanian comparative linguistics. The influence of German Neogrammarian movement can be explained by the researches and trainings of many Romanian linguists, which took place in Germany - the center of Neogrammarian movement - as well as by foreign policy: the King of Romania Carol I (1866/1881-1914) was a descendant of the German Hohenzollerns (Karl I von Hohen-zollern-Siegmaringen), and his reign led to strengthening of the Romanian-German political and cultural ties. The political struggle for Transylvania caused widespread recourse to historical and comparative linguistics in interwar Romania of the 1920-1930's. The ide-ologization of Romanian theoretical linguistics of the mid-to-late XXth century is caused by entry of Romania to the socialist community; on the other hand, during the ruling of Nicolae Ceau^escu in Romania (1965-1989), as opposed to the formal Soviet linguistics of that time, the Romanian linguistics deals less with Marxism-Leninism as its „methodologi-cal basis" and with the role of linguistics in the „ideological struggle". The structuralist paradigm was practiced as the one which could be found beyond politics, whereas the Soviet structuralism was only tolerated. In the Romanian theoretical linguistics of that time the ideas of „national antiquities", „science studies", dialectism suppression, and exaggerating the role of Dacia substrate gained quite a big popularity.
Key words: extralinguistic factors, history of the linguistic studies, linguistic paradigm, Romanian linguistics, linguistic concept.
Поступила доредакцп 22.04. 2013р.
