CC BY
46
№ 4 квітень 2011
Згідно з наведеними функціями можемо сказати, що контролінг прямо не бере участі в процесі управління, але допомагає керівництву у прийнятті ефективних управлінських рішень. Тобто контролінг - це інформаційно-аналітична підсистема, яка обслуговує процес прийняття управлінських рішень.
Як зазначає професор М. С. Пушкар, «контролінг - це система перевірки того, наскільки успішно підприємство просувається до своєї мети» [4, c. 305].
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Добровольська О. В. Контролінг як засіб створення довгострокових конкурентних переваг на підприємстві [Електронний ресурс].
2. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. - М. : Дело, 1992. - 702 с.
3. Петренко С. Н. Контроллинг: Учебное пособие. - К. : Ника-Центр. Эльга, 2004. - 328 с.
4. Пушкар М. С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): Моногр. - Тернопіль : Економічна думка, 1999. - 422 с.
5. Смирнов С. А. Контроллинг [Текст]: учебно-практическое пособие / С. А. Смирнов -М. : ООО «Алана», 2002. - 264 с.
6. Тян Р. Б., Ткаченко В. А. Планирование и контроль деятельности предприятия: Учебник. - Днепропетровск : Наука и образование, 2003. - 300 с.
7. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: Пер. с нем. / Под ред. и с предисл. А. А. Турчака, Л. Г. Головача, М. Л. Лукашевича. - М. : Финансы и статистика, 1997. - 800 с.
УДК 330.022
ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ПРОЕКТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В. Л. Конащук к. е. н., доц.
Запорізька державна інженерна академія
Ключові слова: проект, процес інституціоналізації, вартість проекту, підрядний ресурс, термін реалізації проекту, ставка дисконту.
Актуальність проблеми. Сучасний етап розвитку економічної науки відзначається динамічністю і адаптивністю до проявів глобалізації, проте є, по суті, продуктом копіткого багатовікового дослідження фундаментальних економічних категорій - ринку та фірми як форм організації економічної діяльності. Завдяки своїй ефективності вони витіснили в процесі еволюції світового господарства доринкові примітивні форми організації виробництва. Сотні вчених озвучили найрізноманітніші аспекти цих категорій, подали формулювання їх сутності, проаналізували функціональні зв’язки тощо. Дослідження ринку відбувалось паралельно з процесом його інституціалізації. Природу ринкової взаємодії вивчали класики - від фізіократів і А. Сміта, Д. Рікардо і Ж. Б. Сея до Дж. Ст. Мілля. Естафету перехопили маржиналісти і, звичайно, А. Маршал. Саме він, власне, і заклав основи сучасного аналізу ринкового механізму [11]. Неокласичний період також відзначається активністю й у дослідженні фірми, наразі в рамках неокласики й сформувалася теорія фірми в маржинальному варіанті. Ф. Махлуп [7] та інші продовжили її розвиток ушир, урахувавши сучасні тенденції, що викликали нову хвилю еволюції фірми в ХХ столітті. Р. Коуз на основі принципово нового методологічного підходу логічно завершив аналіз процесів інституціалізації ринку і фірми [6].
Натомість виникають нові, ефективні в сучасних умовах, форми організації виробництва. Зокрема, в останній чверті ХХ ст. все більше розповсюджується проектна організація діяльності, що поєднала досягнення в управлінні й організації виробництва та відчутно вплинула на ефективність діяльності в різних сферах і галузях. У 1980 - 1990-х роках формуються наукові школи в сфері управління проектами, але перевага в їхніх дослідженнях надається в основному організаційним та безпосередньо управлінським аспектам, а економічні якщо і розглядаються, то, як правило, або в прикладному контексті, або з метою теоретичного обґрунтування окремих складових процесу реалізації проекту [2; 8; 10].
35
Вісник ПДАБА
Тим часом проектна форма організації й управління виробництвом через широке застосування в різних галузях сучасної економіки поступово перетворюється на один із провідних інститутів економічної організації суспільства, що викликає необхідність дослідження процесу її інституціалізації, умов взаємодії та взаємовпливу з традиційними формами - ринком і фірмою. Актуальність такого дослідження підтверджується потребою теоретичного осмислення принципових змін структури та основних параметрів суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу, що свідчать про якісні зрушення в економічній організації суспільства.
Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Проблемами управління проектами та організації процесів реалізації проектів займаються відомі зарубіжні та вітчизняні фахівці, зокрема, в аспекті інвестиційного проектування серед вітчизняних учених широко відомі роботи І. А. Бланка, А. Мертенса, Л. І. Нейкової, А. А. Пересади, В. П. Савчука, В. Г. Федоренка, Д. М. Черваньова та ін., серед іноземних - Г. І. Бірмана, І. В. Ліпсіца, Г. Марковіца, М. Міллера, В. Шапіро та інших. Динамічно розвивається методологія управління проектами, зокрема провідні позиції серед вітчизняних науковців займає школа управління проектами професора Р. Б. Тяна. Але посилення ролі проектної організації діяльності в сучасній економіці, багатогранність і багатоаспектність проблематики управління проектами, в тому числі і її економічної складової, вимагають подальших досліджень у цьому напрямі.
Метою статті є визначення проекту як економічної категорії, дослідження сутнісних ознак проекту, процесу його інституціалізації в сучасних умовах розвитку економіки, та економічного механізму його реалізації.
Виклад основного матеріалу дослідження. Для визначення сутності та переваг проектної форми організації виробництва доцільно розглянути характерні риси проекту порівняно з ринком та фірмою. Незважаючи на те, що економічна думка далека від однозначності у визначеннях цих важливих економічних категорій, можна говорити про певні узагальнення їх трактування, з якими в цілому погоджується наукова спільнота.
Отже, що стосується ринку, то поширеним є розуміння його як “форми організації суспільного виробництва, що забезпечує взаємодію виробництва і споживання через механізм цін” [1]. Сам ціновий механізм є спонтанною сигнальною системою, що автоматично забезпечує раціональне управління та координацію ринку в цілому. Для ринку характерною є горизонтальна взаємодія суб’єктів, тобто, вони один одному не підпорядковані, а управлінські рішення стосовно своєї економічної поведінки приймають на основі досвіду взаємодії великої кількості собі подібних у процесі ринкового обміну, що якраз у концентрованому вигляді й виражається в формі цінових сигналів. Залишається лише додати, що суб’єктами ринку є окремі індивіди і фірми (певним чином організовані сукупності індивідів).
Категорія фірми сьогодні трактується як “певна організація... що (безпосередньо) займається виробництвом економічних благ” [1]. Отже, за аналогією з визначенням ринку можна стверджувати, що фірма - це форма суспільного виробництва, яка забезпечує взаємодію факторів виробництва через механізм адміністративного управління. Якщо для ринку характерною є стихійна координація дій суб’єктів, то для фірми - навпаки, характерна ієрархічна система управління, тобто, в певному розумінні, це є дві альтернативні форми організації виробництва [1]. Суб’єктами фірми також є окремі індивіди і певним чином організовані сукупності індивідів (структурні підрозділи), але їх взаємодія будується по вертикалі.
Стосовно проекту зазначимо, що економічною теорією на сьогоднішній день проект як економічна категорія не розглядається. В той же час досить динамічно розвивається ціла галузь управлінської науки, що вивчає систему управління проектами, в рамках якої напрацьовано ряд визначень проекту. Зокрема, в [9] наведено визначення Інституту управління проектами (США), подане в “Кодексі знань про управління проектами”: “Проект - якась задача з певними вихідними даними й очікуваними результатами (цілями), що зумовлюють спосіб її розв’язання”, а також подається розширене визначення авторів: “Проект - це одноразова сукупність дій і завдань з такими відмітними ознаками:
1. Чіткість цілей, які мають бути досягнуті з одночасним дотриманням певних технічних, економічних та інших вимог.
2. Внутрішній та зовнішній взаємозв’язок завдань, робіт, операцій і ресурсів, що потребують чіткої координації в процесі реалізації проекту.
36
№ 4 квітень 2011
3. Визначеність термінів початку та закінчення.
4. Обмеженість у ресурсах.
5. Певний ступінь унікальності мети, умов її досягнення.
6. Неминучість різноманітних конфліктів.”
Як бачимо, наведені визначення досить повно характеризують поняття “проект”. Але все ж таки, незважаючи на вичерпність, ці характеристики є однобічними. Така категоричність виправдана з огляду на динаміку поширення в сучасному світі проектної форми організації виробництва. Якщо ще 20 років тому вона була характерною переважно для сфери будівництва і реальних інвестицій, то на сучасному етапі широко використовується в найрізноманітніших галузях - від освоєння космосу до сфери комунікацій та інформатизації. Проекти здійснюються в приватному й державному секторах, все частіше проекти використовуються як інструмент державного регулювання економіки. Таким чином, можна стверджувати, що ми є свідками процесу інституціалізації проекту. Необхідно нагадати, що і ринок, і фірма еволюціонували як економічні категорії саме в процесі своєї інституціалізації, що тривав понад два століття. Процес інституціалізації проекту триває лише трохи більше двох десятиліть, але еволюція проекту вже досягла рівня, що об’єктивно викликає необхідність визначення і вивчення його як економічної категорії.
Що є причинами такої акселерації?
По-перше, проект - це форма організації виробництва, яка зорієнтована на випуск і споживання продукції у вигляді послуг й інформації, на відміну від ринку й фірми, що зорієнтовані на виробництво та споживання продукції у вигляді товарів і послуг. Враховуючи сучасні тенденції економічного розвитку в світі, особливо провідних у економічному та науково-технічному відношенні країн, можна стверджувати про адекватність проектної організації діяльності постіндустріальній епосі.
По-друге, проект певним чином поєднує переваги ринку й фірми, мінімізуючи їх недоліки. Так, суб’єктами проекту є так само окремі індивіди та певним чином організовані їх сукупності (фірми, наприклад), тобто з погляду суб’єктності проект не відрізняється від фірми чи ринку. Але механізм взаємодії суб’єктів у процесі виконання проекту поєднує, з одного боку, економічні інтереси учасників (бо, як і на ринку, учасники проекту є економічно і юридично незалежними), а з іншого боку - переваги адміністративного управління, бо, як і в фірмі, учасники проекту в оперативній діяльності підпорядковуються єдиному штабу, передаючи йому таким чином частину управлінських функцій (але лише ту частину, що стосується реалізації проекту в цілому). Ця передача добровільна, проте з юридичним закріпленням повноважень і прав власності. Таким чином, у межах проекту досягається гармонійне поєднання економії трансакційних витрат, з одного боку, і дерегуляції координаційного механізму - з іншого.
Вищенаведені міркування дозволяють сформулювати визначення проекту як економічної категорії.
Отже, проект - це форма організації суспільного виробництва, що забезпечує взаємодію факторів виробництва через механізм раціонального поєднання адміністративного управління й економічних інтересів учасників.
Для розкриття сутності категорії ’’проект” доцільно проаналізувати його мету, функції, об’єкт, суб’єктів, основні параметри та їх взаємозв’язки.
Метою проекту є створення нової вартості, що локалізується в формі унікального об’єкта і є сумою вартості всіх послуг із реалізації проекту. В той же час мета учасників проекту є подвійною. По-перше, це реалізація проекту в повному обсязі, по-друге - максимізація доданої вартості в процесі надання послуг з реалізації проекту, що визначається економічним інтересом учасників проекту (отримання якнайбільшого доходу та фахова самореалізація як гарантія конкурентоздатності).
Основними функціями проекту є:
1. Упорядкування ресурсних та фінансових потоків у рамках певних часових обмежень.
2. Цільова солідаризація, що передбачає інтеграцію стратегічних цільових установок учасників проекту і дезінтеграцію тактичних.
3. Розвиток підрядного ринку.
Для об’єкта проекту характерною рисою є унікальність, тобто в результаті реалізації кожного проекту створюється об’єкт, що відрізняється від створених іншими проектами.
Суб’єктами проекту є його учасники, а саме:
37
Вісник ПДАБА
- власник проекту;
- керуючий проектом;
- підрядник.
Керуючий проектом може бути самостійним суб’єктом або структурним підрозділом власника проекту. Підрядниками є фахівці та спеціалізовані фірми, що конкурують за право участі в проекті на підрядному ринку, а підряди (обсяги робіт по реалізації проекту) отримують через тендерну процедуру, яка є найбільш ефективним механізмом функціонування підрядного ринку.
На відміну від фірм, у рамках проекту обсяги виробництва, як правило, фіксовані. Певна невизначеність обсягів робіт, пов’язана з проблемами технічного або економічного характеру, компенсується плануванням додаткових витрат і, відповідно, робіт із метою страхування ризиків. Тому найважливішими параметрами реалізації проекту є його вартість та термін реалізації [3]. Ці параметри є:
- взаємозалежними, точніше, вартість проекту певним чином залежить від терміну його реалізації;
- до певної міри невизначеними, тобто надійність їх визначення залежить від галузі, специфіки, обсягу виконання робіт та інших факторів. Така невизначеність пов’язана з труднощами прогнозування розвитку процесів у майбутньому, об’єктивною неможливістю передбачити всі ризики.
У будь-якому випадку межі основних параметрів проекту визначає його власник на підставі відповідних розрахунків, і його рішення щодо цього створює рамкові умови для реалізації проекту іншими учасниками.
Маючи розуміння сутності проекту, можна перейти до наступного кроку у вивченні проекту як сучасної форми організації виробництва, а саме до дослідження економічного механізму реалізації проекту. Як побачимо далі, це дозволить розширити уявлення про різноманітність способів вирішення проблеми ефективного використання обмежених ресурсів.
Отже, на відміну від фірми, проект не є економічним та правовим суб’єктом. Це, швидше, система, що охоплює як мінімум кількох економічних суб’єктів та організаційно-економічні зв’язки між ними. Але функціонально проект схожий на фірму, бо основна його функція - це об’єднання ресурсів із метою створення нової вартості. Які ресурси об’єднує проект? У цілому це матеріальні та людські ресурси, що належать підряднику (сукупність яких надалі будемо називати підрядним ресурсом), з одного боку, а також фінансові ресурси і час, відведений на реалізацію проекту, що належать власнику проекту, з іншого боку.
Але не всі з перелічених ресурсів є ресурсами в економічному розумінні, тобто факторами виробництва. Очевидно, що нова вартість створюється підрядним ресурсом, а фінансові ресурси є лише мірилом цієї вартості. Натомість час в умовах реалізації проекту опосередковано виконує функції фактора виробництва, тобто є економічним ресурсом. Обґрунтування таке: по-перше, це обмежений ресурс, адже час - одна з найважливіших детермінант проекту, а його економія, тобто дострокова якісна реалізація проекту, продукує додаткову вартість. По-друге, фінансові ресурси власника проекту саме на час його реалізації відволікаються від альтернативного використання.
Отже, кошти, спрямовані на оплату підрядних робіт, характеризують лише частину створеної в результаті реалізації проекту нової вартості. Інша частина - це вартість альтернативного використання фінансових ресурсів, від якого відмовився власник проекту. Величина цієї частини вартості залежить від терміну реалізації проекту та від ставки дисконту, яка визначається прибутком від найкращого варіанта альтернативного використання коштів, сплачених за підрядні роботи. Тобто термін реалізації проекту в даному випадку являє собою перетворену форму капітального ресурсу. Взагалі, політекономічна сутність часового фактора в процесі реалізації проекту є досить складною і вимагає додаткового вивчення [4]. Для даного дослідження вважатимемо, що часовий ресурс у процесі реалізації проекту продукує вартість, рівну вартості альтернативного використання коштів, спрямованих на оплату підрядного ресурсу.
Тоді, зробивши припущення, що процес реалізації проекту - це виконання підрядниками підрядних робіт, обсяг яких, незалежно від використовуваної технології та терміну реалізації проекту, є незмінним, можна визначити загальний вигляд виробничої функції проекту:
S = F (P; T ), (1)
38
№ 4 квітень 2011
де S - обсяг підрядних робіт;
P - кількість підрядного ресурсу, залученого до реалізації проекту;
T - термін реалізації проекту.
На рисунку 1 зображено ізокванту проекту - графічний вигляд виробничої проекту.
P
функції
Для кожного проекту існує множина ізоквант, але лише одна з них репрезентує найраціональніший спосіб використання ресурсів за різних умов їх поєднання. Т0 і T1 є граничними значеннями терміну реалізації для даного проекту: за будь якої кількості Р < Р0 неможливо реалізувати проект протягом T < Т0, в той же час, задіявши мінімально можливу кількість підрядного ресурсу Tj можна реалізувати проект мінімум протягом Tj. Подальша мінімізація кількості залученого підрядного ресурсу унеможливлює реалізацію проекту. Таким чином, раціональний власник проекту обиратиме термін його реалізації в межах від Т0 до Tj.
Критерієм вибору терміну реалізації проекту можуть бути як ендогенні, так і екзогенні чинники, сукупність яких формується економічними інтересами власника проекту та підрядників. Але часто дія сукупності цих чинників зводиться до мінімізації економічної вартості реалізації проекту. Оскільки S = const, то і загальний обсяг підрядного ресурсу, необхідний для реалізації проекту, є величиною постійною. Проте обсяг потоку підрядного ресурсу в кожний окремий проміжок часу залежить у кінцевому рахунку від терміну реалізації проекту. Тоді теоретично економічну вартість реалізації проекту (тобто економічну вартість виконаних підрядних робіт S) можна визначити за такою формулою:
C
N
І
n = 1
Qn 1 pnt(1 + d) + t = 1
N T І І
n=1t=1
mnt(1 + d)t,
(2)
де C - економічна вартість проекту;
Qn - ціна одиниці n-го підрядного ресурсу, що являє собою додану вартість, створювану одиницею n-го підрядного ресурсу (питому додану вартість);
N - кількість різнотипних підрядних ресурсів, задіяних у даному проекті;
T - термін реалізації проекту, виражений у кількості t-х періодів;
Pnt - кількісна характеристика трудової складової n-го підрядного ресурсу, задіяного в t-му періоді;
mnt - вартісна характеристика матеріальної складової n-го підрядного ресурсу, задіяному в t-му періоді;
d - ставка дисконту.
39
Вісник ПДАБА
Зауважимо, що фактично економічна вартість реалізації проекту залежатиме від умов фінансування підрядних робіт з боку власника проекту. Для спрощення аналізу розглянемо найкращі умови фінансування проекту - повну передоплату підрядних робіт. У цьому випадку формула для визначення економічної вартості реалізації проекту дещо спрощується:
C =
N
І
n = 1
(Q„P„ + Mn) • V + d T •
(3)
де Pn - загальна кількість трудової складової n-го підрядного ресурсу;
Mn - загальна вартість матеріальної складової n-го трудового ресурсу.
Представимо даний проект як одиничний, тобто такий, що реалізується за допомогою однотипного (приведеного) підрядного ресурсу за період Т =1. Тоді маємо:
C = (QP+M) • (1 + d) = (QP + QPd) + (M+Md), (4)
N
P = І P ■ ■
де ^ n - загальна кількість трудової складової приведеного підрядного
n = 1
ресурсу;
N
І QnPn
N - приведена питома додана вартість;
І Р
n
n = 1 N
M = 1 Mn - загальна вартість матеріальної складової приведеного підрядного n = 1
ресурсу;
d = (1 + d) — 1 - приведена ставка дисконту.
У формулі (4) M = const і Р = const, тому що S = const. Величина Q формується на підрядному ринку і є ціною попиту на підрядний ресурс у рамках проекту. Ця величина визначає верхню межу для формування договірної ціни всіх підрядних робіт за проектом за умови, що термін реалізації проекту дозволяє раціональним способом використовувати
підрядний ресурс. За необхідності форсування робіт або подовження терміну їх виконання в може відхилитися від ринкової величини в бік зростання. В загальному випадку Q = Q(T) і визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції в рамках проекту [5]. Механізм формування попиту на підрядний ресурс доволі складний, його основи розглянуто нижче. Враховуючи вищесказане, маємо:
C = F (T; d ).
(5)
Отже, за інших рівних умов фактична економічна вартість реалізації проекту залежить від терміну його реалізації і ставки дисконту. Тобто часовий ресурс визначальним чином впливає на динаміку економічної вартості реалізації проекту. Але на якій підставі власник проекту приймає рішення про використання часового ресурсу? Який чинник має найбільший вплив на прийняття такого рішення? Іншими словами, що є ціною часового ресурсу? Як побачимо далі, це ставка дисконту, що цілком природно (згадаємо, що часовий ресурс для даного дослідження є перетвореною формою капітального ресурсу).
Принагідно зазначимо, що вартість матеріальної складової підрядного ресурсу М формується на основі цін, що складаються на ринках обладнання, будівельних матеріалів, проектно-конструкторських робіт тощо, тобто на суміжних із підрядним ринках. Зазвичай власник проекту приймає найважливіші рішення щодо ціни і терміну реалізації проекту в ході домовленостей з підрядниками, тобто враховуючи кон’юнктуру на підрядних ринках. Тоді вирішальну роль у формуванні економічної вартості проекту матиме складова доданої вартості:
40
№ 4 квітень 2011
Сд - QP + QPd. (6)
Рішення про раціональне використання часового ресурсу зводиться до вирішення питання доцільності та масштабів заміщення часового ресурсу підрядним:
Сд - QP + xQ A P + (1 - x) QPd, де 0 < x < 1 (7)
Як видно з (7), кількість додаткового підрядного ресурсу AP пропорційна величині Pd , тобто від величини дисконтної ставки значною мірою залежить рішення про доцільність заміщення часового ресурсу підрядним. Таким чином, ставка дисконту виступає суттєвим чинником формування попиту на підрядний ресурс у рамках даного проекту. Розглянемо механізм формування цього попиту.
На рисунку 2 зображено елемент кривої попиту на підрядний ресурс для проекту в
координатах “ Q (питома додана вартість - ціна підрядного ресурсу) - Т (можливий термін реалізації проекту)”.
Ставка дисконту d визначає кут нахилу кривої Dp . За інших рівних умов при d —— 0
крива Dp буде близькою до горизонтального положення, а —— 0 , при значній величині d а буде зростати. В окремих випадках за умов високої ціни часового ресурсу і жорсткості екзогенних детермінант проекту частина кривої Dp може прийняти вертикальне положення (а — п / 2). Відзначимо, що ринкова величина питомої доданої вартості є базовою для визначення Q у даному проекті. Залежно від конкретних обставин формування параметрів реалізації проекту вона може визначатися будь-якою точкою кривої Dp або нижньої
півплощини, обмеженої D p . Це пояснюється тим, що ставка дисконту є суттєвою, але не єдиною детермінантою попиту на підрядний ресурс у проекті.
Т
То
Ті
Рис. 2. Крива попиту на підрядний ресурс
У цілому крива попиту на підрядний ресурс у рамках проекту крім свого безпосереднього призначення характеризує також суб’єктивне співвідношення цінності підрядного та часового ресурсу для власника проекту. Ціна підрядного ресурсу, що складається на підрядному ринку, є лише орієнтиром для власника проекту. Отже, прийняття рішення про основні параметри проекту є набагато складнішим, ніж прийняття рішення, скажімо, фірмою про ціну, обсяг випуску продукції, залучення ресурсів для виробництва.
Висновки. Хоча спроба формалізації проекту, як і будь-якої економічної системи, є досить умовною, вона дозволяє зробити важливі висновки:
1. Проект є перспективною сучасною формою організації виробництва, що дозволяє ефективно мобілізувати ресурси для досягнення мети.
2. Час є економічним ресурсом у рамках проекту, і раціональний власник проекту враховує цінність цього ресурсу при залученні до реалізації проекту безпосередньо підрядного ресурсу.
41
Вісник ПДАБА
3. Економічну вартість реалізації проекту відтворюють два ресурси - підрядний і часовий. Характеристикою цінності підрядного ресурсу є питома додана вартість, характеристикою цінності часового ресурсу - ставка дисконту.
4. Загалом економічний механізм реалізації проекту визначає принципи економічної поведінки учасників проекту, які намагаються досягти мети проекту найбільш раціональним способом. Зростання кількості і масштабності проектів у сучасній економіці вимагає подальшого комплексного дослідження цього механізму.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Ивашковский С. Н. Микроэкономика. - М. : Дело, 1998. - 415 с.
2. Ильин Н. И., Лукманова И. Г., Немчин А. М. и др. Управление проектами / Под ред. Шапиро В. Д. - СПб., 1996. - 520 с.
3. Конащук В.Л. Детермінанти попиту на підрядні ресурси в інвестиційному проекті // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. - Вип. 220. - Т. З. - Д. : ДНУ, 2006. -С.234 - 240.
4. Конащук В. Л. Економічна теорія і управління проектами // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. - Вип. 209. - Т.1. - Д. : ДНУ, 2005. - С. 241 - 247.
5. Конащук В. Л. Мікроекономічний аналіз процесу реалізації інвестиційного проекту // Економіка проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. - Вип. 212. - Т. З. - Д. : ДНУ, 2006. -С. 767 - 774.
6. Коуз Р. Фирма, рынок и право. М., 1993. - 380 с.
7. Махлуп Ф. Теории фирмы: маржиналистские, бихевиористские и управленческие. Вехи экономической мысли. - СПб., 2000. - Т. 2. - С. 73 - 93.
8. Решке Х., Шелле Х. Мир управления проектами. - М. : Аланс, 1994. - 387 с.
9. Тян Р. Б., Холод Б. І., Ткаченко В. А. Управління проектами. - Д. : ДАУБП, 2000. -221 с.
10. Управление проектами (зарубежный опыт) / Котченков А. И., Никешин С. Н., Рудаков Ю. П. и др. - СПб., 1996. - 352 с.
11. Юхименко Л. І., Леоненко П. М. Історія економічних учень. - К. : Знання-Прес, 2000. -514 с.
42
