CC BY
31
ЕКОЛОГ1ЧН1 ОСОБЛИВОСТ1 Р1ДК1СНОГО ВИДУ ГЛОДУ ПОЯРКОВО1 (CRATAEGUS POJARKOVAE KOSSYCH)
О. Л. КУЗЬМАНЕНКО 1нститут ботанiки iM. М.Г. Холодного НАН Украши, м. Кшв В. Ю. ЛСТУХОВА, кандидат бюлог1чних наук Карадазький природний заповщник НАН Украши, м. Феодосiя
Вступ
Глiд Поярково! (Crataegus pojarkovae Kossych) з родини Розоцв^их (Rosaceae) -рщкюний ендемiчний вид, що зростае в Карадазькому природному заповщнику (Пiвденно-Схiдний Крим). Як окремий вид вш вперше був описаний в 1962 р., а в 1980 р. через низьку чисельшсть популяцп був занесений до Червоно! книги Украши. Однак майже за 30 роюв чисельшсть популяцп не набагато збшьшилась i вид, як i ранiше, знаходиться тд загрозою зникнення. Вiдновленню чисельносп глоду Поярково! будуть сприяти розширення ареалу, штучне створення дублюючих популяцш, висадження рослин в садах i парках та використання виду з декоративними щлями. А цьому мае перебувати доскональне вивчення умов зростання в природному ареала Тому дана робота присвячена еколопчним особливостям цього виду, встановленим за даними кiлькарiчного мошторингу його популяцп у Карадазькому природному заповщнику.
Об'ект та методика
Даш про чисельшсть популяцп оцшювались за допомогою польових маршрутних методiв, що дозволяли виявляти та картувати мюцезростання окремих екземплярiв цього виду. Стан популяцп (усихання окремих дерев) оцшювався вiзуально за 5-бальною шкалою усихання. Еколопчну амплiтуду C. pojarkovae за п'ятьма едафiчними (кислотшсть грунту Rc, загальний вмiст солей (трофшсть) Tr, вологiсть грунту Hd, вмiст мiнеральних форм азоту Nt та карбонатiв Ca) та трьома ^матичними (терморежим Tr, континентальнiсть Kn та морознють клiмату Cr) факторами було встановлено за методикою сиф^ошдикацп, розробленою Я. П. Дщухом та П. Г. Плютою в 1нститу^ боташки iм. М. Г. Холодного НАН Украши [1] на основi виконаних нами 60 повних геоботашчних описiв мiсцезростань C. pojarkovae, що охопили близько 13% популяцп та вс бютопи зростання виду. Для порiвняння екологiчних особливостей C. pojarkovae та його найближчого фшогенетичного родича C. orientalis була проведена ф^ошдикащя мюцезростань C. orientalis на основi 48 геоботанiчних описiв з рiзних частин ареалу C. orientalis в Швденно-Схщному Криму, в тому чист з Карадазького природного заповiдника (39 опиав виконано нами, 2 описи чл.-кор. НАН Украши проф. Я. П. Дщуха, 7 опиав було люб'язно надано спiвробiтником Карадазького природного заповщника Л. М. Каменських).
Результати та обговорення
За останшми даними популящя Crataegus pojarkovae налiчуе 469 екземплярiв [2]. З них в задовшьному станi знаходяться 211 дерев (1х ступiнь усихання не перевищуе 12 бали за 5-бальною шкалою) або 45% популяцГ!. Були визнаш загиблими 65 дерев (14% популяцп). На меж усихання знаходяться 95 дерев або 20% популяцп (ступшь усихання склав 4 бали).
Сучасний ареал глоду Поярково! займае центрально-схщну частину Карадазького природного заповщника (район Свято! гори, твшчш та твшчно-схщш схили хреб^в Магштний i Кок-Кая, пiвденнi та твденно-схщш схили хребта Сюрю-Кая, Андезитова сопка та плато Тепсень). Окремi дерева були вiдмiченi за межами територп заповiдника
у його околицях [5].
Глщ Поярково'' зростае на грунтах, що тдстилаються як вулкашчними, так i осадовими карбонатними породами, та вiдмiчений у п'яти типах бютотв: степ, заростi чагарникiв, пухнастодубовий шибляк, тераси штучних насаджень сосни та балки-яри [6]. На степових дшянках було вiдмiчено 54 екземпляри (11,5% популяцп'); як правило, це одиночш дерева. На долю чагарникових заростей припадае найбiльша кiлькiсть екземплярiв - 207 (44,1%). Цi заросп формуються здебiльшого представниками родини Rosaceae, де, крiм глоду Поярково'1, зростають C. orientalis Pall. ex Bieb., C. taurica Pojark., C. curvisepala Lindm., Prunus spinosa L., Rosa corymbifera Borkh., Cotoneaster tauricus Pojark., Pyrus elaegnifolia Pall. та ш. У розрiджених пухнастодубових рiдколiссях (шибляку) було вiдмiчено 71 дерево (15,1%). 79 дерев (16,8%) зростають у мюцях штучних насаджень сосни (Pinus pallasiana D.Don. та P. pityusa Stev.). В бютот балки-яри було вiдмiчено 57 дерев (12,2%). Це найнесприятливший бютоп для зростання глоду Поярково'1' в заповщнику, оскiльки через високу динамшу ерозiйних процесiв багато дерев тут гинуть вщ обвалiв.
Не зважаючи на те, що ареал виду поступово розширюеться, незадовшьний стан та низька чисельнiсть популяцп продовжуе становити загрозу для юнування виду. Основними причинами цього, на наш погляд, е: низький рiвень плодоношення, пов'язаний з високою часткою полшло'щп [3,4] та шкiдники крони, що викликають хвороби та загибель рослини. З останшх найбшьшо! шкоди завдае великий дубовий вусань (Cerambyx cerdo), личинки якого прокладають ходи в стовбурi глоду, тим самим сприяючи усиханню рослини. З ще! причини в популяцп загинуло 30 дерев.
Для вивчення умов зростання глоду Поярково'1' в Карадазькому природному заповщнику нами були встановлеш еколопчш ампштуди виду за п'ятьма едафiчними та трьома ^матичними факторами. Результати роботи представлен у таблиц 1.
Таблиця 1.
Еколопчш ампл^уди C. pojarkovae (у балах еколопчних шкал)
Hd Rc Tr Nt Ca Tm Kn Cr
max 10,548 9,355 8,988 7,321 10,128 10,237 9,947 9,650
min 7,916 8,302 7,615 4,517 7,470 8,654 8,192 7,594
ave 9,239 8,849 8,143 5,210 8,848 9,617 9,248 8,808
max - максимальне значення; min - мшмальне значення; ave - середне арифметичне.
Нижче подаемо характеристики еколопчних груп, до яких належить C. pojarkovae:
- Волопсть грунту Hd (7,9 - 10,5): субмезоф1т (рослини сухуватих екотошв з пом1рним промочуванням кореневмюного шару грунту (Wnp = 75 -90 мм)
- Трофнють (загальннй сольовнй режим) Тг (7,6 - 9,0): евтроф (багат1 грунта при вщсутносп ознак засоленосп (НСОз 30-50 мг/100 г грунту, S02~4, С1 - сл1ди)
- Bmíct доступних форм азоту Nt (4,5 - 7,3): гемшггрофш (в1дносно бщш щодо вм1сту м1нерального азоту грунта (0,2 - 0,3%)
- Кислотшсть грунту Re (8,3 - 9,4): нейтрофш (нейтротроф) (рослини нейтральних (рН 6,5 - 7,1) грунт1в)
- Bmíct карбонат1в Са (7,5 - 10,1): гемкарбонатофш (ростуть на грунтах, збагачених карбонатами (на лесовш ochobí) (CaO, MgO - 1,5-5%)
- Терморежим Тш (8,7 - 10,2): субмезотерм (43 - 51 ккал-см2/р1к)
- Контрасторежим ^мату (континентальнiсть) Kn (8,2 - 9,9): гемшонтинентал (125 - 150%)
- Морозшсть ^мату (крюрежим) Cr (7,6 - 9,7): гемшрюфгг (мiнiмальнi зимовi температури -12 - 0°С) Для бiльш чпкого уявлення про екологiчну нiшу C. pojarkovae ми вважаемо за доцшьне порiвняти екологiчнi амплiтуди цього виду з C. orientalis, який в Карадазькому природному заповщнику трапляеться у тих же мюцезростаннях (рис. 1). Як видно з дiаграми, еколопчш амплiтуди обох глодiв майже накладаються, що може вказувати на програшне становище C. pojarkovae з позицш конкуренцп, так як C. orientalis мае вищу ценотичну активнiсть. C. pojarkovae мае дещо вужчу ампл^уду за клiматичними факторами та за фактором вмюту карбонатiв у груш!, що обумовлено його значно вужчим ареалом. Однак, еколопчний оптимум зростання C. pojarkovae тяж1е до груш!в з вiдносно вищим вмiстом мшерального азоту та солей, нiж C. orientalis. Цей факт може слугувати певним тдтвердженням гшотези, виказаноi укладачами роду Crataegus для «Флоры Восточной Европы» [7], про можливе культурне походження виду С. pojarkovae, що шзнше здичав1в.
Ca
Рис. 1. Пор1вняння еколопчних ампл1туд C. pojarkovae та C. orientalis: суцшьними л1шями обмежена ампл1туда C. orientalis, пунктирними - C. pojarkovae
Висновки
Еколопчна ампл^уда C. pojarkovae за дослщжуваними факторами дуже близька до спорщненого, але бiльш ценотично активного виду C. orientalis. Це може вказувати на низьку конкурентну здатшсть C. pojarkovae. KpiM того, певш едафiчнi особливостi мiсцезростань цього виду можуть слугувати аргументом на користь гшотези про його культурне походження.
Список лггератури
1. Дщух Я.П., Плюта П.Г. Ф1тошдикащя еколопчних фактор1в. - К.: Наук. думка, 1994. - 280 с.
2. Летухова В.Ю. Мониторинг популяции боярышника Поярковой, Crataegus pojarkovae Kossych., в Карадагском природном заповеднике // Карадаг: история,
геология, ботаника, зоология. - Симферополь: Сонат, 2004. - С.250-264.
3. Летухова В.Ю. Особенности плодоношения боярышника Поярковой // Заповедники Крыма. Биоразнообразие на приоритетных территориях: материалы II научной конференции, 25-26 апреля 2002 г. - Симферополь, 2002. - С.164-166.
4. Летухова В.Ю. Роль партенокарпии в размножении Crataegus pojarkovae Kossych // Бюл. Никит. ботан. сада. - 2004. - Вып.90. - С.74-77.
5. Летухова В.Ю. Современный ареал исчезающего вида боярышника Поярковой // Труды Никит. ботан. сада. - 2001. - Т.120. - С.73-78.
6. Летухова В.Ю. Экологические условия произрастания боярышника Поярковой // Летопись природы Карадагского природного заповедника. 2001. T.XVIII. -Симферополь: Сонат, 2003. - С.74-77.
7. Флора Восточной Европы / Под ред. Н. Н. Цвелева. - С.-Пб.: Мир и семья, 2001. - Т. 10. - 670 с.
Рекомендовано к печати к. б.н. Крайнюк Е. С.
ЭЛЕМЕНТАРНЫЙ ПОБЕГ SILENE JAILENSIS N.I. RUBTZOV (CARYOPHYLLACEAE) - ЭНДЕМИКА ГОРНОГО КРЫМА
А.Р. НИКИФОРОВ, кандидат биологических наук Никитский ботанический сад - Национальный научный центр
Введение
Симподиальный кустарничек Silene jailensis известен из четырех местообитаний в верховьях реки Авунда (верхний прияйлинский пояс южного макросклона Главной гряды Крымских гор) [3-5]. Структуру растения составляют скелетные оси, состоящие из ряда последовательных приростов. При среднесуточной температуре воздуха +10°С и выше моноподиальный побег нарастает верхушкой. При понижении среднесуточной температуры воздуха до +8-6°С терминальный рост скелетного побега тормозится, на его верхушке формируется розетка листьев, в пазухах которых закладываются вегетативно-генеративные почки. При более низкой температуре воздуха рост побега полностью прекращается, в морозных условиях все зеленые листья отмирают. В результате генеративные побеги развиваются в терминальной части скелетного побега.
«С точки зрения естественного хода развития, структурно-функциональная единица нарастания скелетного побега - это его участок, состоящий из вегетативной (начальной) и вегетативно-генеративной (завершающей) зон» [10]. Следовательно, однократный ритмический прирост скелетного побега S. jailensis состоит из зоны с вегетативными почками и зоны с вегетативно-генеративными почками. Скопления отмерших однолетних генеративных побегов указывают на число приростов в пределах скелетной оси.
По признаку сформированности генеративного побега в почке возобновления S. jailensis относится к растениям, у которых этап заложения генеративных зачатков происходит после развертывания вегетативной сферы побега [8]. По этой причине генеративные зачатки закладываются на апексе сформировавших вегетативную сферу пазушных побегов. Этапы развития генеративного побега S. jailensis прямо зависят от хода температуры воздуха. Развертывание его вегетативной сферы приурочено к среднесуточной температуре воздуха +8-9°С и выше, заложение генеративных зачатков - к +10°С и выше, распускание цветков - к +16°С и выше.
В условиях климата ex situ вегетативно-генеративные почки закладываются и сразу раскрываются поздней осенью. Вегетативная сфера побегов разворачивается еще
