CC BY
23
HayKOBHH BicHHK .HbBiBCbKoro Ha^OHaibHoro ymBepcurery BeTepHHapHoi' MegnuUHH Ta 6i0TexH0iroriH iMeHi C.3. f^H^Koro Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies
doi: 10.15421/nvlvet7822
ISSN 2518-7554 print ISSN 2518-1327 online
http://nvlvet.com.ua/
УДК 574.2:619:619.98
Еколопчш особливост ешзоотичних процесiв
Б.М. Куртяк, М.С. Романович, Т.О. Пундяк, М.М. Романович, Л.В. Романович, Г.В. Собко kurtakbohdan@gmail.com, r.m.s.@ukr.net, й-риМуак@ша, romanovichmm@gmail.com romanovichluda@gmail.com, sobko 2312 @gmail.com
Львiвський нацюнальнийутверситет ветеринарной медицини та бютехнологш iменi С.З. Гжицького,
вул. Пекарська, 50, м. Львiв, 79010, Украша
У виникненш, розвитку г переб1гу етзоотш часто не враховують екологгчних особливостей як збудниюв тфекцшних за-хворювань - стшюсть у зовтшньому середовищг, дгапазон, адаптаци до ргзних видгв тварин, так г переносниюв та резервуару збудникгв. Етзоотологгя, вивчаючи екологгчш взаемозв'язки тварин, розкривае закономгрностг прогнозування етзоотш, з'ясування яких мае суттеве значення для складання плану протиетзоотичних заходгв. Рацюнальний план заходгв, розроблений на основг обтрунтованого прогнозу, забезпечуе його ефективтсть.
Етзоотологгчна географгя, яка вивчае поширення заразних хвороб тварин в ргзних природно-географгчних умовах, до-зволяерозкрити значення тих чи тших зовтшшх факторгв. Кргм того, за и допомогою можна не тыьки описати терито-ргю поширення тих чи тших тфекцшних хвороб, а й пояснити географж захворювань, ¡сторж !х виникнення г розвитку. Вгдтак можна скласти прогностичш карти, за якими виявляють райони зг сприятливими г несприятливими умовами для поширення захворювань г дають прогнозування деяких етзоотш, що виявляються сезонно або через певну кльюсть рокгв. Значна кглькгсть тфекцшних хвороб е антропозоонозами, а ареали Их розповсюдження пов'язат з фгзико-географгчними зонами, в яких гсторично склалися природт осередки.
Вивчення етзоотологп, з точки зору екологи, збагачуе тзнання етзоотологгчних закономгрностей. Екологгя тварин вивчае взаемовгдношення живих оргатзмгв, спосгб !хнього життя в зв'язку з умовами гснування в навколишньому середовищг, динамгку чисельностг видгв г особливгсть бгоценозгв.
Ключовi слова: етзоотологгя, етзоотгя, екологгя, тфекцшна хвороба, тфекцшний процес, збудник захворювання, вог-нище тфекцп, джерело збудника тфекцп.
Экологические особенности эпизоотических прцессов
Б.М. Куртяк, Н.С. Романович, Т.А. Пундяк, Н.Н. Романович, Л.В. Романович, Г.В. Собко kurtakbohdan@gmail.com, r.m.s.@ukr.net, to-pundyak@i.ua, romanovichmm@gmail.com romanovichluda@gmail.com, sobko 2312 @gmail.com
Львовский национальный университет ветеринарной медицины и биотехнологий имени С.З. Гжицкого,
ул. Пекарская, 50, г. Львов, 79010, Украина
В возникновении, развитии и течении эпизоотий часто не учитывают экологических особенностей как возбудителей инфекционных заболеваний - устойчивость во внешней среде, диапазон, адаптации к различным видам животных, так и переносчиков и резервуара возбудителей. Эпизоотология, изучая экологические взаимосвязи животных, раскрывает закономерности прогнозирования эпизоотий, выяснение которых имеет существенное значение для составления плана проти-воэпизоотических мероприятий. Рациональный план мероприятий, разработанный на основе обоснованного прогноза, обеспечивает его эффективность.
Эпизоотологическая география, изучающая распространение заразных болезней животных в различных природно-географических условиях, позволяет раскрыть значение тех или иных внешних факторов. Кроме того, с ее помощью можно не только описать территорию распространения тех или иных инфекционных болезней, но и объяснить географию
Citation:
Kurtyak, B.M., Romanovych, M.S., Pundyak, T.O., Romanovych, M.M., Romanovych, L.V., Sobko, G.V. (2017). Ecological features of episotic processes. Scientific Messenger LNUVMB, 19(78), 108-111.
заболеваний, историю их возникновения и развития. В результате этого можно составить прогностические карты, по которым выявляют районы с благоприятными и неблагоприятными условиями для распространения заболеваний и дают прогнозирования некоторых эпизоотий, которые проявляются сезонно или через определенное количество лет. Значительное количество инфекционных болезней являются антропозоонозами, а ареалы их распространения связаны с физико-географическими зонами, в которых исторически сложились природные очаги.
Изучение эпизоотологии, с точки зрения экологии, обогащает познание эпизоотологических закономерностей. Экология животных изучает взаимоотношения живых организмов, образ их жизни в связи с условиями существования в окружающей среде, динамику численности видов и особенность биоценозов.
Ключевые слова: эпизоотология, эпизоотия, экология, инфекционная болезнь, инфекционный процесс, возбудитель заболевания, очаг инфекции, источник возбудителя инфекции.
Ecological features of episotic processes
B.M. Kurtyak, M.S. Romanovych, T.O. Pundyak, М.М. Romanovych, L.V. Romanovych, G.V. Sobko kurtakbohdan@gmail.com, r.m.s.@ukr.net, to-pundyak@i.ua, romanovichmm@gmail.com romanovichluda@gmail.com, sobko 2312 @gmail.com
Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies Lviv, Pekarska Str., 50, Lviv, 79010, Ukraine
In the emergence, development and flow of epizootics, environmental features are often not taken into account as causative agents of infectious diseases - stability in the external environment, range, adaptation to different types of animals, and vectors and reservoir of pathogens. Epizootology, studying the ecological interrelations of animals, reveals the patterns of prediction of epizootics, the elucidation of which is essential for the development of a plan for antiepizootic measures. A rational plan of measures, developed on the basis of an informed forecast, ensures its effectiveness.
Epizootological geography, which studies the spread of infectious animal diseases in various natural and geographical conditions, allows us to disclose the significance of various external factors. In addition, with its help you can not only describe the territory of the spread of various infectious diseases, but also explain the geography of diseases, the history of their origin and development. As a result, it is possible to draw up prognostic maps that identify areas with favorable and unfavorable conditions for the spread of diseases and give predictions of some epizootics that occur seasonally or after a certain number of years. A significant number of infectious diseases are anthropozoonoses, and the areas of their spread are associated with physical and geographical zones in which natural foci are historically formed.
The study of epizootology, from the point of view of ecology, enriches the knowledge of epizootological regularities. The ecology of animals studies the interrelationships of living organisms, the way of their life in connection with the conditions of existence in the environment, the dynamics of the number of species and the peculiarity of biocenoses.
Key words: epizootology, epizootics, ecology, infectious disease, infectious process, causative agent of the disease, the focus of infection, the source of the causative agent of infection.
Вступ
Еколопя тварин вивчае взаемовщносини живих оргашз]шв, споаб 1'хнього життя у зв'язку з умовами юнування в навколишньому середовищ^ динам^ чисельносп вщцв i особливють бюцеютав. Вивчення етзоотологи, з точки зору екологп, збагачуе тзнання етзоотолопчних закономiрностей (Naumov, 1963).
Еколопчш особливосп в етзоотологи - це роздш, який вивчае взаемовщносини збуднишв шфекцшних захворювань з урахуванням еколопчних зв'язшв, переноснишв i сприйнятливих тварин у взаемозв'язку з умовами зовшшнього середовища етзоотичного вогнища, вш вивчае мiжвидовi зв'язки тварин, етзоо-толопчну актившсть членистоногих, м^ацш тварин i птиц та ш. (Naumov, 1963; Pljashhenko and Sidorov, 1978).
Вщомий еколог Б.Г. 1оганзен ввдзначав, що сього-дш жодна бюлопчна дисциплша не може устшно розвиватися в iзоляцii ввд екологп. Завдання полягае не в тому, щоби ввдмежувати 1'х ввд екологп, але, на-впаки, всшяко пронизати !х духом екологп, бо не можна розглядати оргашзм поза едшстю з умовами його життя.
В останш роки так науки, як морфолопя, фiзiоло-пя, радюлопя, геохiмiя, протозоолопя, гельмштолопя
та iн., використовують досягнення екологii. Академiк К.1. Скрябiн вщзначав, що роботи у напрямку гельмь нтологii дозволили нам пiдiйти до вивчення стльноти гельмiнтiв, зауважити закономiрну зональнiсть у роз-повсюдженнi 1'х в тих чи iнших органах господаря, вщкрити тим самим сторшку в нашiй науцi - гельмш-тоценологii. Цi роботи збагатили загальну бiологiю та паразитологiю цiлою низкою щкавих висновкiв i уза-гальнень. В.В. Ковальський називав роздiл геохiмii геохiмiчною екологiею, розумiючи пiд цим науку, що вивчае взаемоввдносини органiзмiв з геохiмiчним середовищем. Близьким до цього е визначення роздь лу науки, яку А.А. Передельский називав радюеколо-гiею (Bisiuk, 2012).
Вчення про природш вогнища трансмiсивних хвороб дало можливють розкрити складш взаемини збу-дника, переносникiв i резервуару (носiiв збудникiв захворювання) мiж собою i навколишнiм зовнiшнiм середовищем.
Великий штерес становлять дослiдження з еколо-го-епiзоотологiчноi адаптацii патогенних мiкроорганi-змiв до умов iснування, утворення внутрiвидових варiантiв, змiни збудникiв в ходi епiзоотичного про-цесу i в результап персистенцii i^ в тваринному орга-нiзмi, внаслiдок чого вони набувають видовоi специ-фiчностi (Bakulov and Tarshys, 1971; Atamas, 2008).
Врахування еколопчних принцитв у вивченш взаемин м1ж збудниками i об'ектами середовища дае змогу встановити два типи етзоотичного вогнища: -природний i антропоургiчний. Перший характеризу-еться переважно трансмiсивною передачею, другий -наявшстю циркуляцii збудника, яка частше переда-еться алiментарним, аерогенним або контактним шляхами. Епiзоотичнi осередки склалися iсторично i зда-тш пвд впливом рiзних умов переходити ввд одного в iнший - природний може стати антропоурпчним i навпаки.
Мiжвидовi зв'язки в бiоценозах, де циркулюють рiзнi збудники, створюють умови для поширення хвороб внаслвдок загальних мiсць локалiзацil, кормо-вих зв'язшв, загальних ектопаразипв, тому встанов-лення закономiрностей в еколого-епiзоотологiчних зв'язках мае вагоме значения. Найбшьш повно розк-риваються цi закономiрностi при збшьшенш чисель-ностi диких тварин - мишоподiбнi, бiлки, хом'яки, комахоiднi та ш., мiграцii ссавцiв i птахiв, що сприя-ють поширенню ендо- та ектопаразитiв i пiдвищують ешзоотолопчну активнiсть членистоногих.
Деякi iнфекцiйнi хвороби людини i тварин з еколопчних умов циркуляци збудника пов'язаш з певними географiчними зонами: степом, прськими районами, тайгою, тундрою, пустелею, в яких постiйно мешка-ють основш господарi збудника. При шших шфекцш-них хворобах кордони 1'х розповсюдження можуть виходити за меж1 дотичних або переходять цi зони.
В даний час вщомо понад сто iнфекцiйних хвороб, притаманних людиш та тваринам (антропозоонози), якi в рiзному географiчному середовищi мають особ-ливостi як за ступенем розповсюдження, штенсивнос-тi, сезонностi, так i за частотою реестрацiй в окремi роки. Збудники антропозоонозiв резервуються сшьсь-когосподарськими тваринами, синантропними i дикими тваринами. Поширення збудника у зовшшньому середовищi ввдбуваеться передусiм з видшеннями тварин, з тваринницькими продуктами i ектопарази-тами.
Епiзоотологiчна географiя, яка вивчае поширення заразних хвороб тварин в рiзних природньо-географiчних умовах, дозволяе розкрити значения тих чи шших зовшшшх факторiв. Крiм того, за ii допомо-гою можна не тiльки описати територiю поширення тих чи шших шфекцшних хвороб, але i пояснити географш захворювань, iсторiю 1х виникнення i роз-витку. В результатi можна скласти прогностичнi кар-ти, за якими виявляють райони зi сприятливими i несприятливими умовами для поширення захворювань i дають прогнозування деяких епiзоотiй, що ви-являються сезонно або через певну шльшсть рокв. Значна к1льк1сть iнфекцiйних хвороб е антропозооно-зами, а ареали 1х розповсюдження пов'язанi з фiзико-географiчними зонами, в яких iсторично склалися природш осередки (Urban, 2001).
Шляхи переходу збудника ввд джерела до сприй-нятливо! тварини або людини залежать вiд еколого-епiзоотологiчних зв'язшв. Збудники хвороб, що вхо-дять до складу бюценозу природного вогнища еква-торiальних кра!н, здатнi адаптуватися в широтах континентального ктмату, а збудники хвороб европейсь-
ких кран мають генетичний зв'язок 3i збудниками хвороб, що зустрiчаються у крашах Далекого Сходу, Африки i Америки - енцефалгги, що передаються членистоногими i т. п.
Як приклад значения мiжвидових епiзоотичних зв'язшв можна навести пращ з актматизацп ондатри. Ондатра пiсля завезення в нашу крашу стала новим промiжним господарем ряду гельмшпв, а також нось ем збудник1в деяких шфекцшних хвороб - туляреми, лептоспiрозу та ш. (Makarov, 2001; Horzheiev, 2013).
Найбшьш iстотними зовнiшнiми факторами, як зумовлюють коливання чисельностi гризунiв, вважа-ють харчовi, клiматичнi, бiоценотичнi ^жвидова конкуренцiя, паразитизм, хижацтво), iнфекцiйнi та швазшш хвороби i, нарештi, дiяльнiсть людини, що спрямована на винищення шк1дливих гризунiв.
Багато видiв хребетних тварин здшснюють пере-мiщения на значну вiдстань. Причинами мiграцiï е рiзнi фактори зовнiшнього середовища: недовдання, посуха, холод, настання статевоï зршосп й т. п. Рух-ливють i мiграцiя тварин - один з еколого-епiзоотологiчних факторiв, що сприяють широкому розповсюдженню збудник1в шфекцшних захворювань у зовшшньому середовищi (Naumov, 1963; Urban et al., 2001).
М!грацп тварин можна подшити на перюдичш, що протiкають в певш сезони року, i неперiодичнi, велиш перемiщения, у роки так званоï мишачоï напастi, на-льотiв птахiв i т. п. Для етзоотологи мають значення неперюдичш мiграцiï, вiдомi для багатьох видiв мишей - польова миша, степова пеструшка, водяна по-лiвка та iн. Багато видiв тварин, сприйнятливi до ту-ляремй', лептосшрозу, лiстерiозу та iнших хвороб (бшки, зайцi, водянi полiвки, ондатри, лисищ), мають високу плодовитiсть, внаслiдок чого щшьшсть 1х проживання перiодично помггно зростае. Виникнення ензоотiй е взаемопов'язане iз збiльшенням щiльностi даиоï популяци на порiвияно невелик1й територiï.
Значення трансмюи, резервуару i патогенностi кровосисних членистоногих визначаеться еколопч-ними умовами проживання ектопаразипв в тому чи шшому географiчному середовищi, адаптацiйними можливостями та м1жвидовими зв'язками, як1 носять переважно алiментарний характер. У рiзнi роки i сезони актившсть членистоногих е мшливою, що пов'я-зано з погодними умовами, фенолопчними особливо-стями, а отже, i з сезонною дiяльнiстю, зменшенням або збшьшенням числа господарiв (гризунiв, комахо-ïдних, 1х хижак1в), чисельнiсть яких також змшюеться сезонами i роками. Членистоноп здатнi переносити збудник1в хвороб вiрусного i рикетсiозного похо-дження, бактерiозiв, бацильозiв i паразитарних хвороб.
Ешзоотолопчна активнiсть багатьох видiв членистоногих визначаеться комплексом еколопчних факто-рiв, якi обумовлюють передачу збуднишв хвороб. Деяш автори вважають, що двокрилi комахи здатнi передавати збуднишв хвороб за територiальною роз-повсюдженiстю i за часом. Iксодовi клiщi здатнi збе-рiгати збуднишв тривалий термiн при незначному 1х поширеннi по територiï, блохи обумовлюють цирку-ляцiю збудника в замкнутому осередку, iстотно не
розширюючи його меж1 (Dzhupina, 1991; Romanenko and Evdokimov, 2004).
Нагромаджеш за останне десятилгття дат змтю-ють наше уявлення про етзоотолопчну актившсть комах, жсодових, аргасових i гамазових кл1щ1в. В1до-Mi даш про перенесения птахами iксодових клiщiв, заражених збудниками iнфекцiйних та твазшних хвороб, на значнi вiдстанi та навиъ за меж1 кра1ни. В результата цього, на нових територiях можуть неспо-дiвано створюватися природт осередки антропозоо-нозних хвороб, свiжi вогнища (Ку-лихоманки, туля-ремп та т.).
Маршрути перельоту мiгруючих птахiв пов'язують захiднi та схiднi, швтчт й пiвденнi кра1-ни свггу. Орнiтологи встановили, що на озерах Полю-ся разом з птахами Карпат зустрiчаються представни-ки пернатих Середземномор'я, Монголи, Китаю, Ti-бету i навiть Далекому Сходу.
В даний час бiльш чiтко визначаеться роль перель тних птахiв як можливих резервуарiв збудникгв, що-переносяться членистоногими на теплокровних тва-рин, здатшсть 1х транспортувати арбовiруси. Вiдомi приклади видiлення арбовiрусiв з кровi птахiв i !х ектопаразитiв, спшманих в 1ндп, пiсля тривалого перельоту з райошв Пiвнiчних Гiмалаíв, Аргентини (ласлвки), Калiфорнií. Вiдомо також, що через Сгипет мiгруе понад 200 видiв рiзних птахiв. Причому 22 види скидають навеснi клiщiв роду палома, що знаходять в твтчних кратах. У Кени виявленi кищ цього роду у птахiв, яш прилетiли з Свропи.
Несподiвана поява нових природних вогнищ на ратше благополучних територiях мае бути проаналь зовано з урахуванням зазначених вище можливих чинникiв поширення збудникгв. Варто мати на уваз^ що поява нових вогнищ антропозооютав мае ввдповь дну сезоннiсть: у Пiвнiчнiй пiвкулi це пов'язано з весняним гнiздуванням птахiв, а в Пiвденнiй - з пове-рненням перелiтних птахiв (Romanenko and Evdokimov, 2004).
Ешзоотолопя, вивчаючи екологiчнi взаемозв'язки тварин (мiжвидовi зв'язки, екологш притулив диких тварин, мирацш i т. п.), розкривае закономiрностi прогнозування етзоотш, з'ясування яких мае суттеве значення для складання плану протиепiзоотичних заходiв. Рацiональний план заходiв, розроблений на основi обгрунтованого прогнозу, забезпечуе його ефективтсть. Показниками епiзоотичних прогнозiв можуть бути - стацюнартсть, сезоннiсть, перюдич-нiсть захворювань, термiни вiрусоносiйства тварина-ми, що перехворiли, тривалiсть iмунiтету тсля природного перехворювання або штучно! iмунiзацil, сат-тарний стан пасовищ, присадибних територiй i тва-ринницьких примiщень, мiграцiя диких тварин, птахiв та iн. (Urban, 2001).
Висновки
У виникиеннi, розвитку i перебiгу епiзоотiй часто не враховуються еколопчт особливостi як збудникгв шфекцшних захворювань (стiйкiсть у зовнiшньому середовищ^ дiапазон, адаптацií до рiзних видiв тварин та iн.), так i переносник1в i резервуару збудникгв.
Для л^вдацп природних епiзоотичних вогнищ ве-лике значення мають такi обставини:
- можливе передбачення виникнення етзоотш;
- ранне виявлення епiзоотичного вогнища;
- визначення меж1 епiзоотичного вогнища;
- проведення комплексних протиетзоотичних за-ходiв, спрямованих на усунення джерела зараження;
- обеззаражувания забруднених об'екпв зовнiш-нього середовища i тдвищення стiйкостi тварин з використанням заходiв, засобiв, загально! та специфi-чно! профiлактики.
Бiблiографiчнi посилання
Atamas, V.Ia. (2008). Suchasni problemy epizootolohii. Ahrarnyi visnyk Prychornomoria. zbirnyk naukovykh prats. 42(2), 4-7 (in Ukrainian). Bakulov, I.A. (2001). Jepizootologija podaet signal «SOS».
Veterinarnaja gazeta. 8 (in Russian). Bakulov, I.A., Tarshys, M.H. (1971). Heohrafiia khvorob tvaryn zarubizhnykh krain. M., Kolos, 21 (in Ukrainian).
Bisiuk, I.Iu. (2012). Suchasnyi stan i problemy kontroliu transkordonnykh emerdzhentnykh infektsii tvaryn v Ukraini ta sviti. Zh. Veterynarna medytsyna. 96, 11-14 (in Ukrainian).
Horzheiev, V. (2013). Epizootychna sytuatsiia v sviti ta yii vplyv na protyepizootychni zakhody v Ukraini. Zdorovia tvaryn ta liky. 12(145), 8-11 (in Ukrainian). Dzhupina, S.I. (2001). Jepizootologija podaet signal
«SOS». Veterinarnaja gazeta. 9 (in Russian). Dzhupina, S.I. (1991). Metody epizootologicheskogo issledovanija i teorija epizooticheskogo processa. Novosibirsk: Nauka. Sib. otdelenie, 39-41 (in Russian). Makarov, V.V. (2001). «Diskussija» o problemah
jepizootologii. Veterinarnaja gazeta, 9 (in Russian). Naumov, N.P. (1963). Ekologija zhivotnyh. M.: 2 izd. (in Russian).
Pljashhenko, S.I., Sidorov, V.T. (1978). Estestvennaja rezistentnost' organizma zhivotnyh. L.: Kolos (in Russian).
Romanenko, N.A., Evdokimov, V.V. (2004). Problemnye
territorii i parazitologicheskie bolezni. M. (in Russian). Urban, V.P., Sochnev, V.V., Makarov, V.V., Dzhupina, S.I. (2001). O problemah jepizootologii. Veterinarnaja gazeta. 4 (in Russian). Urban, V.P. (2001). Jepizootologija i jepidemiologija trebujut razvitija i sblizhenija. Veterinarnaja gazeta. 10 (in Russian).
Received 22.09.2017 Received in revised form 9.10.2017 Accepted 16.10.2017
