CC BY
522. Проведене анкетування дозволило встановити, що студенти музичних спеціальностей не володіють достатнім рівнем знань в області фізичної культури, відвідують заняття з фізичного виховання не стільки з розуміння корисного впливу фізичних вправ на організм, скільки для отримання позитивної оцінки і не мають часу для самостійних занять. Але відмічено бажання студентів займатися спортом, зокрема більшість віддала перевагу плаванню, аеробіці, фітнесу та спортивним іграм.
3. У процесі фізичного виховання майбутніх вчителів музики необхідно приділяти велику увагу розвитку професійно значущих фізичних і психофізіологічних показників, що безпосередньо впливають на успішність фахової підготовки. Так, кореляційний аналіз показав достовірний зв’язок рівня володіння музичним інструментом з витривалістю, силовою витривалістю м’язів спини та черевного пресу, пам’яттю, увагою, частотою рухів пальців рук.
4. Результати досліджень дають можливість викладачам фізичного виховання чітко усвідомити особливості проведення занять з фізичного виховання, зокрема професійно-прикладної підготовки майбутніх вчителів музики і створюють підґрунтя для нових програм з фізичного виховання студентів музичних спеціальностей з урахуванням професійно-прикладних навичок та кредитно-модульної системи організації навчання.
В подальшому планується розробка критеріїв оцінювання успішності студентів-музикантів з урахуванням професійно значущих якостей на основі кредитно-модульної системи організації навчання.
Література
1. Ашанін В.С. Сучасні тенденції в реформуванні системи вищої освіти // Слобожанський наук.-спорт. вісник: зб. наук. ст. /ХДІФК. -Харків, 2003. вип.. 6. -С. 182-185.
2. Батурина В.Г Физическое воспитание пианистов: авто-реф. Дис. ...к.п.н./ ГОЛИФК имени П.Ф.Лесгафта. -Л., 1972. — 23с.
3. Ильинич В.И. Профессионально-прикладная физическая подготовка студентов ВУЗов, 1978. - 200с.
4. Канишевский С.М., Човнюк Ю.В. Проблемные вопросы теории профессионально-прикладной физической подготовки студентов ВУЗов в процессе интеграции в европейское образовательное пространство. // Физическое воспитание и спорт в ВУЗах: интеграция в европейское образовательное пространство: Межд. электр. науч. конф. -Харьков, 2005. — С.161-165.
5. Кудрицкий В.Н.,АртемьевВ.П., Цапенко В .А. Профессионально-прикладная подготовка как средство, направленное на повышение эффективности физического воспитания студентов // Здоров’я та освіта: проблеми та перспективи: матер. конф. -Донецьк, 2004. — С.417-418.
6. Приходько В.В. Болонський процесс і майбутнє вузівського фізичного виховання. // Теорія і практика фізичного виховання. -2004, №2. — С. 31-36.
7. Юмашева П.И. Особенности профессионально-прикладной физической подготовки студентов музыкальных вузов различных специальностей. // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: сб. науч. тр. -Харьков, ХГАДИ (ХХПИ), 2002, №2. — С.82-86.
Надійшла до редакції 06.11.2007р.
РУХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО
РОЗВИТКУ ЯК ЖИТТЄВА ЦІННІСТЬ
Денисенко Н.Ф., Лупінович С.М.
Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Анотація. Стаття присвячена формуванню ціннісного ставлення до рухової активності учнів із особливостями психофізичного розвитку, що є підґрунтям їх життєдіяльності, життєтворчості. Якість педагогічної діяльності щодо відновлення рухів у дітей забезпечується використанням особист-існо зорієнтованої парадигми, у якій найбільш ефективною є педагогічна співпраця вчителя й учня.
Ключові слова: цінність, ціннісне ставлення, життєтворчість, учні з особливостями психофізичного розвитку.
Аннотация. Денисенко Н.Ф., Лупинович С.Н. Двигательная активность детей с особенностями психофизического развития как жизненная ценность. Формирование ценностного отношения к двигательной активности учащихся с особенностями психофизического развития является основой их жизнедеятельности, жизнетворчества. Качество педагогической деятельности по восстановлению движений у детей обеспечивается внедрением личностно ориентированной парадигмы, в которой наиболее эффективным является педагогическое сотрудничество учителя и ученика. Ключевые слова: ценность, ценностное отношение, жизне-творчество, учащиеся с особенностями психофизического развития.
Annotation. Denisenko N.F., Lupinovich S.N. Motion activity of the children with peculiarities of psychophysical development as life value. The forming of the valuable attitude to the motive pupil’s activities with the peculiarities of physical development is the base of their capable of activities, capable of creation. The quality of pedagogical activity according to the restoration of the children’s motions is provided for the introduction of the personal and oriental paradigm in which the most effective is pedagogical cooperation between the teacher and the pupil. Key words: value, valuable attitude, the capable of creation, pupils with peculiarities of physical development.
Вступ.
Поняття «цінність», «ціннісне ставлення», за твердженням багатьох учених, є центральним для соціологічної, філософської та педагогічної наук. Ця проблема неодноразово була предметом наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, в результаті чого встановлено специфічність ціннісного відображення особистістю дійсності, яка базується на основі її потреб та інтересів.
Ціннісне ставлення являє собою конгломерат потреби суб ’ єкта та властивостей об ’ єкта, характеризує зв ’язок зовнішнього й внутрішнього, об ’ єктивно-го й суб ’ єктивного, що і визначає спрямованість діяльності суб’єкта. У теорії та практиці закладів освіти вищезазначена проблема розроблена недостатньо.
За результатами аналізу літературних джерел встановлено існування великої кількості понять «цінності» (ціна, цінність, цінувати, цінити), що вказує на широкий спектр цих понять. Взагалі, ціна, цінність, цінувати, цінити - це визнавати цінність, значення кого, чого-небудь, визначати цінність чого-небудь і дорожити ним [1, с.789]. Існуючі поняття про «цінність» відрізняються деталями, а суть їх одна: цінністю оголошується предмет певного інтересу, потягу, або об’єкт, значущий для людини чи групи
б3
осіб. Більш загально цінністю вважається будь-який предмет будь-якого інтересу. В усіх цих визначеннях є одна головна ідея - істина це властивість самих думок, які правильно відображають дійсність, а цінність
- властивість самих речей, які відповідають певним цілям, намірам, планам [2, с.32].
Дослідники Л. Столович та Дробницький констатують наявність у цінностей різних аспектів (суб’єктивний або об’єктивний та предметний) [3, с.27]. В.Тугарінов, В.Харчева, обґрунтовуючи категорію цінностей, відмічають, що поява цінностей пов’язана, з одного боку, з предметами, явищами, їх властивостями, з іншого - як певне судження, що пов’язане з оцінкою певного предмета в зв’язку із задоволенням або незадоволенням потреб індивіду [4, с.14]. Ю.Роджерс стверджує, що «цінність»- це є процес «цініння», заснований на мудрості організму. Більшість філософських понять до проблеми цінностей виходить з того, що цінності описують особливу реальність, яка не виводиться із потреб. Цінність володіє особливим статусом серед «предметів» навколо людини [5, с.462].
Наділяючи той чи інший об’єкт статусом цінності, людина ніби суб ’єктивує цей об’єкт, визнає за ним право на «власний голос» [6, с.15].
У соціології термін «цінностей» одержав право теоретичної категорії суспільного значення предмета, соціальної установки або явища [7].
Для вивчення явища «спрямованості» соціологи вживають такі поняття, як: «ціннісні орієнтації», «настанови», «схильність». Ці поняття поєднуються з цілями, прагненнями та життєвими ідеалами, що існують в «груповій» свідомості у вигляді певних норм, з життєвим досвідом, накопиченим особистістю в її індивідуальному розвитку. Ціннісна орієнтація - це відносно стійке, соціально зумовлене відношення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі та засоби для задоволення потреб життєдіяльності особистості.
До системи цінностей соціального суб’єкта, перш за все, необхідно віднести такі як: життя, здоров’я, особиста безпека та ін..
Робота виконана за планом НДР Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Формулювання цілей роботи.
Метою нашої статті є розкриття процесу формування ціннісного ставлення до рухової діяльності дітей із особливостями в психофізичному розвитку як шляху до життєтворчості.
Результати дослідження.
Рухова діяльність забезпечує та активізує процес формування життєтворчості. Як свідчать спостереження, дитина з вадами опорно-рухового апарату цінує кожен свій рух, тому що він дається їй важко, однак завдяки руху вона осмислює своє призначення в житті, розуміючи, що без засвоєння певних життєво важливих рухів вона не зможе задовольнити свої особисті життєві потреби як матеріального, так і духовного плану. Загальновідомо, що виробленню життєвої концепції й життєвого кредо, свідомий вибір
життєвих цілей, оформлення їх в життєву програму, у життєвий план як систему цілей і засобів, їх досягнення у певній часовій перспективі, досягнення життєвої мети, самоорганізація сутнісних сил не можливе в повній мірі без активної рухової діяльності, без оволодіння життєво важливими рухами. Вищезазначені компоненти складають процес життєтворчості.
Таким чином, ми наголошуємо, що повна, якісна життєтворчість людини не можлива, якщо вона не цінує особисте здоров’я. Дітям з порушеннями опорно-рухового апарату рухи і рухова діяльність надають здоров’я. Тому головним завданням закладів освіти є навчання дітей рухів, формування ціннісного ставлення до рухової діяльності як основи їх життєтворчості.
У контексті цього великої важливості набуває проблема забезпечення умов, в яких відбувається процес навчання дітей рухів. Серед них головним є удосконалення навчально-виховного процесу в закладі освіти (школі, школі-інтернаті).
На нашу думку, удосконалення роботи з відновлення рухів дітей з особливостями фізичного розвитку
- це, перш за все, навчання учнів рухатись. Якість навчання безпосередньо залежить від тих спрямувань, які відібрані в реабілітаційному закладі та тих технологій, які використовуються вчителями фізичної культури, реабілітологами, інструкторами ЛФК, масажистами.
Дослідження С.І. Подмазіна, О.Я. Савченко, Г. К. Селевко [8, 9] та ін. показали, що найефективнішою є особистісно орієнтована технологія навчання дітей, яка з успіхом може бути використана під час корекції опорно-рухового апарату та морфо-фізіо-логічних систем.
Особистісно орієнтовані технології представляють собою втілення гуманістичної філософії, психології і педагогіки.
У центрі уваги особистісно орієнтованої технології - унікальна цілісна особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоак-туалізації), відкрита до сприйняття нового досвіду, здібна на усвідомлений і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях.
Особистісно орієнтоване навчання дітей з порушеннями рухової сфери повинно забезпечувати фізичний, психічний, морально-вольовий, креатив-ний розвиток і саморозвиток, виходячи з їх індивідуальних особливостей як суб’єктів пізнавальної та предметної діяльності.
Зміст навчання дітей рухів, форми та методи фізичного виховання підбираються і організовуються так, щоб кожна дитина могла проявляти вибірковість до видів рухів і способів їх виконання.
Дослідження вчених України Н.Ф. Денисенко, В. О. Липи [10, 12] свідчать про те, що реабілітація моторики дітей буде ефективною, якщо вона опирається на відповідні принципи корекційної педагогіки, одними з яких є принципи вибірковості, диференційованого та індивідуального підходу.
Індивідуальний пі дхі д спрямований на створення сприятливих умов навчання дітей рухів, які враховують як індивідуальні особливості кожної дитини (особливості темпераменту, характеру, швидкість
перебігу процесів мислення, рівень сформованості знань і навичок, працездатність, уміння вчитися, мотивацію, емоційно-вольову сферу та ін.), так і її мор-фо-фізіологічні особливості.
Принцип індивідуального підходу дозволяє не виключати із процесу фізичного виховання дітей, для яких загальноприйняті способи корекційного впливу виявляються не достатньо ефективними. Завдяки індивідуальному підходу стає можливим моторний розвиток дітей з тяжкими та чисельними порушеннями через інший, доступний для них зміст навчання рухів, через індивідуально-особливий його темп і організацію дітей до виконання рухів, тобто через способи підключення їх до виконання рухів, використання специфічних прийомів і способів корекційно-педагогічної роботи.
Диференційований підхід до дітей і підлітків із особливими фізичними потребами в умовах фронтального навчання обумовлений наявністю варіативних типологічних особливостей навіть у рамках однієї категорії порушень з боку опорно-рухового апарату та морфо-фізіологічних систем.
Так, у одній й тій же групі з фізичними порушеннями можуть навчатися діти з різними особливостями прояву цих порушень (дефекти постави, ДЦП, сколіози, косолапість стоп тощо).
Особистісно орієнтоване навчання передбачає й іншу побудову занять з фізичної культури, спортивних і рухливих ігор, в які включаються різні рухи, здійснюють й на принципі варіативності. Тобто вибір рухів здійснюється педагогом з урахуванням мети фізичного розвитку кожної дитини.
Серед особистісно орієнтованих технологій розповсюдженою є педагогіка співпраці.
Концепція співпраці трактується в науці як ідея спільної розвивальної діяльності дорослих і дітей, зміцненої взаєморозумінням, проникненням у духовний світ одне одного, спільним аналізом процесу діяльності та його результатів.
Як система відносин співпраця під час навчання рухів багатоаспектна, однак важливе місце в ній посідають відносини в ланці “педагог - дитина”. У концепції співпраці вихованець як і педагог є суб -’ єктом своєї навчальної діяльності.
Тому обидва суб’єкти одного навчального процесу з фізичного виховання діють разом. Під час навчання дітей рухів із вадами опорно-рухового апарату та морфо-фізіологічного розвитку вчитель фізкультури діє разом з дитиною (показує й разом виконує рух). Вони в спільних рухах партнери, це -союз старшого досвідченого з менш досвідченим щодо засвоєння рухових дій. Педагог не стоїть над дитиною, не примушує його виконувати рух тільки так, як показав він.
У цьому процесі дитина виконує рух так, як може, як дозволяють йому ті можливості, що обумовлені вадою.
Еталонне виконання руху, якісна техніка від дитини не вимагається. Головне, що вона включає в дію руховий апарат, розвиває м’ язи всього тіла, внутрішніх органів. Цей розвиток створює підґрунтя для нормального функціонування організму, роботи центральної
нервової системи, формування, зміцнення та відновлення здоров’я. Саме в цьому закладений успіх корекції моторики. А постійне, систематичне вправляння призводить до оволодіння ходьбою, інколи бігом (залежно від вади опорно-рухового апарата).
Якщо дитині пропонується декілька рухів (біг, ходьба, стрибки, лазіння по гімнастичній стінці), він виконує той рух, який відповідає можливостям його рухового апарату.
Дітей із важкими порушеннями опорно-рухового апарату та моторики на першому та другому етапах оволодіння рухом (коли йде загальне ознайомлення з рухом і його закріплення) навчають рухів індивідуально.
На етапі закріплення руху діти об ’ єднуються в малі групи (за видом вади їхнього здоров’я, станом моторики, координації тощо). Фізичні навантаження у цих дітей оптимальні їхньому стану. Навантаження забезпечується темпом рухів, їх дозуванням, кількістю виконання рухів.
В особистісно орієнтованій технології співпраці виділяються чотири напрями:
• гуманно-особистісний підхід до дітей із порушеннями опорно-рухового апарату;
• дидактичний, активізуючий і розвивальний комплекс;
• концепція виховання;
• педагогізація довкілля.
Кожне вищезазначене спрямування має зміст і певну технологію, тому має бути розкритим окремо. Висновки.
Отже, використання педагогіки співпраці у контексті особистісно-орієнтованої парадигми під час навчання дітей рухів організовується з позиції педагогічної доцільності, що позитивно впливатиме на реабілітацію моторики дошкільників. Оволодіння рухами дає змогу учням оволодівати життєвим простором, усвідомлювати життя, радіти йому, привносить в суспільство краплини особистого трудового досвіду, примножувати духовні та матеріальні цінності.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем рухової діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку.
Література
1. Яременко В.В., Сліпушко О.М. Новий тлумачний словник Української мови: т. 2.-К.:Аконіт, 1990. - с.789.
2. Ивин А.А. Ценности и понимание // Вопросы философии. - 1974. — №8.-с.31-37.
3. Дробницкий О.Г. Ценность // Философский энциклопедический словарь. - М.,1989. - с.176.
4. Тугаринов В.П. Марксистская философия и проблемы ценности // Проблемы ценности в философии. - М.-Л.: Наука, 1966. - с.14-24.
5. Философская энциклопедия. - М., 1970. — с.462-463.
6. Леонтьев А.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опит многомерной реконструкции // Вопросы философии. - 1996.-№4. — с.15-25.
7. Томас У, Знанецкий Ф. Методологические заметки (1918) / / Американская социологическая мысль. - М., 1994. — с.343.
8. Савченко О.Я. Організація диференційованого навчання // Дидактика початкової школи. - Київ “Генеза”, 2002. -С. 100 - 108.
9. Селевко Г.К. Педагогические технологии на основе личностной ориентации педагогического процесса // Совре-
менные образовательные технологии. - Москва, ”Народ-ное образование”, 1998. - С. 39 - 49.
10.Липа В.А. Дети с нарушениями опорно-двигательного аппарата // Основы коррекционной педагогики. - Донецк, “Лебідь”, 2002. - С. 307 - 313.
11.Селевко Г.К. Педагогические технологии на основе личностной ориентации педагогического процесса // Современные образовательные технологии. - Москва, ”Народ-ное образование”, 1998. - С. 39 - 49.
12.Денисенко Н. Ф. Теоретичні засади психолого-педагогі-чної та медичної реабілітації здоров’я дітей в освітньому процесі дошкільного навчального закладу // Директор школи. — № 13. - 2005. - С. 18 - 20.
Надійшла до редакції 04.10.2007р.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕДУРИ ВІДКРИТТЯ ПРИВАТНИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (ХІХ - ПОЧ. ХХ СТ.)
Друганова О.М.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Анотація. Дана стаття присвячена дослідженню нормативно-правової бази самодержавної Росії з питань регулювання процедури відкриття приватних навчальних закладів в Україні у ХІХ - на початку ХХ століття. У статті визначені основні складові отримання офіційного дозволу; сформульовані вимоги до власників приватних шкіл, визначені їхні обов’язки та права; розкрито основні засади організації приватного навчального закладу.
Ключові слова: нормативно-правова база, приватний, приватна освітня ініціатива, приватна школа.
Аннотация. Друганова Е.Н. Нормативно-правовое регулирование процедуры открытия частных школ в Украине (Х1Х -нач. ХХ в.). Данная статья посвящена исследованию нормативно-правовой базы царской России по вопросам урегулирования процедуры открытия частного учебного заведения на Украине в Х1Х - нач. ХХ в.; определены основные составляющие получения официального разрешения; сформулированы требования к содержателям частных школ, определены их обязанности и права; раскрыты основные положения, которые регулировали организацию частного учебного заведения. Ключевые слова: нормативно-правовая база, частный, частная инициатива в сфере образования, частная школа. Annotation. Druganova E.N. Normative-legal adjusting of procedure of private schools opening in Ukraine (ХІХ - the beginning of ХХ century). The given article is devoted to research of normative-legal base of tsarist Russia on the questions of procedure of settlement of private educational establishment opening in Ukraine in the ХІХ - the beginning of the ХХ-th century; the basic constituents of official permission receipt are definite; the requirements to the content of private schools are formulated.
Keywords: normative-legal base, private educational
establishment.
Вступ.
Аналіз науково-педагогічної літератури, сучасних періодичних видань педагогічного спрямування свідчить, що одним із ключових питань організації та діяльності приватної освіти, яка стала невід’ємним складником національної системи освіти України, є проблема вдосконалення нормативно-правового регулювання процедури атестації та акредитації приватних шкіл.
У свою чергу одним із дієвих шляхів подолання кризових явищ сьогодення є наукове осмислення
та критичне використання унікального історико-пе-дагогічного досвіду, зокрема, традицій приватної освітньої ініціативи, яка завжди була притаманна українському народові, але за умов тоталітарного радянського режиму була знищена.
У ході наукового пошуку виявлено, що певні аспекти проблеми законодавчого забезпечення організації та діяльності приватного шкільництва України періоду, що вивчається, розглядалися у роботах І. Добрянського, В.Постолатія[2], О.Перетятько[4], Т.Уцовицької[7] та ін. лише побічно. Так, у дослідженнях вищезгаданих авторів аналізуються урядові постанови та розпорядження щодо організації приватних шкіл, напрямків здійснення контролю з боку керівних установ за їхньою діяльністю, вимоги до власників приватних навчальних закладів тощо.
Проте проведене дослідження дозволяє констатувати, що на сьогодні відсутній цілісний аналіз нормативно-правової бази, що регулювала процедуру відкриття приватних шкіл на Україні протягом ХІХ -поч. ХХ ст.
Отже, актуальність і недостатня наукова розробленість досліджуваного явища і зумовили написання статті.
Робота виконана у відповідності з планом НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
Формулювання цілей роботи
Мета статті - проаналізувати нормативно-правову базу царського уряду, що зумовлювала головні засади організації та діяльності приватної освіти в Україні періоду, що досліджується, та визначити основні складові процедури отримання дозволу на відкриття приватних шкіл.
Результати дослідження.
Аналіз офіційних постанов, наказів, спогадів колишніх урядовців, архівних документів та монографічних праць свідчить, що головна увага Міністерства освіти, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства фінансів, Міністерства торгівлі та промисловості, у розпорядженні яких знаходилися приватні школи, що діяли на території України періоду, що вивчається, була зосереджена на врегулюванні процедури отримання дозволу на відкриття приватного навчального закладу. Зауважимо, що переважна більшість приватних шкіл, що діяли на території України протягом ХІХ -початку ХХ ст., перебувала під керівництвом Міністерства освіти. Тому подальше дослідження доцільно проводити аналізуючи законодавчі розпорядження саме цього урядового органу. Так, у «Положеннях про приватні навчальні заклади» Міністерства освіти за 1835, 1868, 1884, 1897 рр., статті яких увібрали до себе усі раніше видані постанови та розпорядження, а також положення статутів 1804 та 1828 рр., зазначалося, що жоден з приватних освітніх закладів не може бути відкритий без дозволу керівництва.
У ході дослідження встановлено, що всі ті, хто бажав відкрити приватну школу, повинні були подати прохання до місцевого керівництва, у розпорядженні якого мав перебувати майбутній навчальний
бб
