CC BY
66
УДК 15
О.В. ТЯГЛО
ДВА ОБРАЗИ СВОБОДИ: КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ i ТОЛЕРАНТШСТЬ
В статп Тягло О.В. «Два образи свободи: критичне мислення i толерантшсть» розглянуто розумшня явищ критичного мислення i толерантное!!. А також зроблена сироба автором обгрунтувати ix природу як спорщнених машфестащй одшеТ ушверсальноТ щнносп, а саме - людськоТ свободи.
1. до обгрунтування теми
Явища критичного мислення та толерантносп не були, цшком звичними для бутгя Укра1ни за чаав тоташтаризму, не е такими вони и зараз. Досить незвичною у вггчизнянш науково-фшософськш л1тератур1 виглядае спроба ix анашзу без упереджено1 негативно! оцшки, i, нарепт, у мене немае вщомосгей про юнування жодного серйозного дослщження зазначених явищ та вщповщних понять у невипадковому взаемному зв'язку.
В пропонованому матер1аш я маю нам1р коротко розглянути сучасне розумшня критичного мислення i толерантносп, а також обгрунтувати ix природу як спорщнених
машфесгащй одше! ушверсально! щнносп, а саме - людсько! свободи.
2. фундаментальна юль критики в людському пвнанш
Фундаментальна роль критичного мислення в людському шзнанш послщовно достджена Карлом Поппером. [1] За думкою цьош мислителя, саме критичне мислення виявляеться тлею сутгевою .ознакою наукового шзнання, котра вщр1зняе його вщ ¡нших прояв1в духовно! активносп людини. Тому Поппер називае свою фшософську систему критичним ращонатзмом
Погляди Поппера сформувались як альтернатива позипшсгсыай ешсгемолоп1 або, коли заглибитись в icropiio даш, переконанню в можливосп досягнути абсолютно ¡стинного знания через «¡стинну ¡ндукщю» в дус1 OpeHcica Бекона чи завдяки ппотетико-дедуктивному методу в дуа 1саака Ньютона. Поппер, шд впливом науково-ф1лософських досягнень Альберта Ейнштейна, протисгавив вериф1кацюн1зму cboix попередншав критерш фальсифшацп як единий, що насправд1 слугуе шдставою iдентиф1 кацп наукового шзнання. [2] Bpenni-penrr його позищю можна резюмувати одним речениям: тода як ¡стинисть загального судження лопчно не випливае з будь-яко! юлькосп в1дпов1дних одиничних шдтверджень, то для точного доведения хибносп загального щлком досгатньо принайми одного суперечливого випадку.
Осюльки ¿сгиншеть загального судження у ращональний cnoci6 обгрунтувати неможливо, оспльки нам1ри такого гатунку мають бути виключеш з сфери наукових м1ркувань. Наука, як царина доведеного знания, мусить задовольнитися спробами доведения хибносп тих чи ¿нших суджень через ix критику. Отже, критицизм, критичне мислення виявляеться дшеним KpirrepieM науковосп, з допомогою якого слщ в1дщляти науку од «метаф1зики» та од «псевдонауки».
Взявши за фшософсько-методолопчне шдгрунтя студ1й неухильний критицизм в дуа Поппера, слщ заради повноти шддати критищ й його власш висновки. В такому зв'язку щкавою виявляеться позицш Mepi Хессе з Велико! Бриташ. Вона наполягае на тому, що в науковому знанш немае можливосп не тшьки вериф1кувати окреме конкретне положения, a i точно фальсиф1 кувати його. 1накше кажучи, фундаментальний характер критицизму в
людському шзнанш знаходить обгрунтування через поширення не тшьки на Bci наслщки верифкацшних, але й фальсифкацшних процедур. [2].
В певному вщношент Хессе розгортае критицизм Поппера до юнця, хоч сам «батько-фундатор» з такими висновками навряд чи пошдився б, адже вони шдривають йога концепщю науки як царини доведеного знания.
3. ОБГРУНТУВАННЯ СТАТУСУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ Ж УЧБ0В01 дисцишпни
В тоташтаршй держав^ яка тримаеться на примуа силою, житгево важливими рисами менташтету виявляються готовшсгь беззаперечно сприймати та точно виконувати будь-яю накази поштичного кер1вницгва. Не можна не згадати в такому зв'язку кредо одного з герош «Двору тварин» Дж.Оруела: «Коли товариш Наполеон так каже, то так i мусить бути...». Отже, абсолютна дов1ра авторитетов! та догматично мислення без будь-якого домшку критики свого лщера виявляеться природним проявом тоташтарнош менташтету.
Звичайно, феномен критики мае певну силу i для тоталитарно! ментальносп, але це, так би мовити, «некритична критика». Вона спрямовуеться на все «¡нше» i й результата е найпршим виявом «апологетики навпаки». 1накше кажучи, це намагання спросгувати ¡ншу позищю тшьки тому, що вона ¡нша, безвщносно до й можливосп ¡стинносп чи хибносп. Кришка такого гатунку е беззаперечним запереченням будь-яких прояв1в толерантносп до «¡ншого».
У вшьному демократичному суспшьсш на перше мюце виходять здатшсгь i вм1ння д1йсно критично ощнювати ¡нформащю, в1ддшяти ¿сгину в1д хиби, самоспйно знаходити р1шення та захищати ¿сгину в суперечщ:
Осюльки ¡нституц1ал1зована суперечка - природний cnoci6 взаемин двох або бшьшоТ юлькосп в1льних oci6 щодо питань з сфери перетину ix iHrepeciB, оспльки критичне мислення виявляеться необхщною умовою досягнення ycnixy в вшьному демократичному суспшьсш [4]. Тому немае шчош дивного, що критичне мислення, включаючи його учбов1 курси в р1зномаштних осв1тшх закладах, набувае помггнош розвитку та поширення саме в демократично ор1ентованих кра1нах. Разом з там, критичне мислення не е виключно наслщком демократичного способу житгя, воно в певшй Mipi виявляеться й чинником його формування. Цю обсгавину ясно заф1 ксовано ще в докуменп 1938 року «Перспективи осв1ти в умовах американсько1 демократа». Аргумент на корисгь введения критичного мислення в освггню систему США був таким: критичне мислення е часгиною шдготовки громадян, не об1знаних в пол1тичних машпулящях диктаторсько1 влади, до житгя в лояльному та демократичному суспшьсш. Цей аргумент набув актуальносп на початку друго1 св1тово1 в1йни, шсля суворо1 еконо!УПчноТ депресй [5]. Чи не е в1н дороговказом розвитку осв1тшх процеав i в посг-тоташтаршй Укра1ш, що важко долае часи сисгемно1 крюи?!
Критицизм е там бшыпе поширеною традищею, чим б1льш вшьною i демократичною е та чи imiia кра1на. Природно, цю й сьошдш навчання критичному мисленню найбшыпих ycnixiB досягло в США. Цей курс визвано тут необхщним шдгрунтям будь-яко! осв1та.
«Протягом осганшх п'ятнадцяти роюв в американських школах нехтування критичним мисленням було засуджене. Все зросгаюча юлыасгь педашпв, провщних б1знесмешв та промисловщв, предсгавниюв ¡нших професш вимагають прискорення нових Kypci в та учбових матер1ашв...
Не буде перебшыпенням сказати, що критичне мислення виявляеться одним з найважливших предмепв незалежно вщ спещатзацй навчання. Яюсгь ваших ишльних праць, усшхи в кар'ер1, внесок в житгя громади або налашдження особистах справ - все це залежить вщ вайю! здабносп долати проблеми та приймати ршення». Наведеш слова належать одному з провщних фаявщв США у галуз1 критичного мислення В.Р.Ружжеро. 1х вмщено у передмов1 до книги з критичного мислення, котра за осганшм часом видаеться вже вчетверте[6].
Осюльки сьошдш Украша, разом з переважною бшышспо посг-тоташтарних краш, прагне приеднатися до сшвдружносп демократичних держав, осюльки перед !х науковцями та даячами освтг постало завдання невщкладно! адаптацй свггового досв1ду, вщновлення власних традищй критичного мислення.
4. СКЛАДОВА ПРОБЛЕМА ТОЛЕРАНТНОСП ТА НАПРЯМКИ II РОЗВ'ЯЗАННЯ
До осганнього часу термш «толерантшсгь» мав хоч 1 широкий, але позбавлений неперервносп спектр значень. Вони пов'язувались з окремими явшцами в полггищ 1 медициш, в сфер1 рел1пйних сгосунюв тощо.
1нвар1ант р1зномаштних значень толерантносп традищйно схоплювався понятгям терпимосп, що походить вщ д1еслова «тершти» - спйко та поюрливо витримувати ф1зичш 1 моральш сграждання або нав1ть сгавати нечутливим, завмирати. В академ1чному «Словнику роа йськоТ мови» (1984) з понятгям толерантносп пов'язане едине фразеолопчне утворення "дам терпимосп». Але нав1ть коли не абсолютизувати негативно забарвлеш тлумачення, неможна не визнати, що толеранттсгь-тершлшсгь в кращому випадку мае значения вимушено пасивно1 реакщ'1 на будь-яке зовшшне подразнення. 1манентного позитивного врасту понятпо толерантносп у звичайному випадку не надаеться.
На такому тт проголошення ЮНЕСКО ВсесвЬнього року толерантносп (1995) здатне було викликати здивування: те, чому в1дмовлено у внутршнш позитивносп, шдноситься до р1вня загальнолюдсько1 норми. Отже, першим напрямком розв'язання проблеми толерантносп виявляеться ревиз1я прояв1в в1дпов1дного феномена, спрямована на вщшукування його власного позитивного вм1сгу.
Визначена ситуащя здивування може бути ще шдсилена твердженням щодо ушверсальнош характеру толерантносп. Саме таке здивування та нерозумшня виявилась одним з чинниюв оргашзащ 1 проведения на теренах колишнього СРСР наукових заходав, зокрема М1жнародно1 конференщ «Толерантшсгь як культурна ушверсашв?» в Харков1 (травень 1996 року) [7]. Орипнальшсгь мети конференщ! полягала, зокрема, у спроб1 всеб1чнош обшворення ппотези щодо ушверсально! природи толерантносп. Поеднання двох сутгевих ознак - загальнолюдськоТ прийнятносп та загальнопредметно1 значущосп - здатне перевести толерантшсгь в статус культурно! универсали. Та у який спос1б можна спробувата вир1шити цю другу часгину проблеми толерантносп 1 остаточно здолати ситуащю нерозум1ння?
3 точки зору методологи бажане р1шення не сгановить загадки. Необхщно, по- перше, максимально розширяти сферу виявлення феномена толерантносп. По-друге, необх1дно перевести його вивчення з феноменолопчного р1вня на р1вень сутшсгний. 1ншими словами, вир1шити зазначене питания можна завдяки переходу 1) до систематичного виявлення толерантносп в найр1зномаштшших областях людсько! активносп особливо там, де й традищйно не фжсували, 12) до з'ясовування й фундаментальних причин [8].
5. ЕКСШПКАЩЯ СУЧАСНОГО ПОНЯТТЯ ТОЛЕРАНТНОСП
Розумння толерантносп як терпимосп е традищйним, але не вичерпним. Щоб обгрунтувати цю тезу розгляну те, що ¡ще Джон Локк назвав «правильно осягнутою» або «досконалою толерантшстю».
Британському мислителю належить базове судження: правитель, школи не наказуе людям - i було б несправедливим, коли б вш вчиняв i накше - присвячувати себе приватним цившьним турботам бшыпе, шж це е необхщним для блага сусшльства, i лише охороняе ix вщ того, щоб вони не тершли в цих справах перешкод i шкоди вщ ¡нших; ось це i е найдосконашша толерантшаь[9).
Узагальню сказане у такий cnoci6: досконала толерантшсть - це не тшьки свщоме та позбавлене негативного емоцшнош забарвлення надання свободи «¡ншому» в визнаних законом межах, але i захист такого «¿ншого» вщ нелегитимного утиску - виявлення антитолерантносп
3 сказаного можна дайти висновку, зокрема, щодо юнування двох Mip толерантносп -особливо! та ушверсальног Перша визначаеться характерними для конкретно! спшьноти законом i мораллю, ¿накше кажучи - особливими щнносгями. Але оскшьки таю виявляються, взагаш кажучи, вщносними, то релятивним е i перший р1зновид Mip и толерантносп. Другий й р1зновид мае абсолютний характер: в цьому випадку Mipa досягаеться внаслщок зггкнення з антитолерантшстю, толерантшсть трансформуеться в свое i нобуття - нетолерантшсгь, але не в антитолерантшсть. Вже така можштасгь переходу толерантносп в нетолерантшсгь спросговуе спрощене ототожнення толерантносп з некритичшстю, з абсолютним -свавшьним або вимушеним - ¡гноруванням критики. М1ркування в цьому напрямку можуть бути розшрнуп ще йдаш [ 10].
Довершена критичшсгь розповсюдя^еться не тшьки на «¿нше», а й на «свое». Критичне ж сгавлення до «свою» гармонуе з визнанням права на юнування, певно! свободи «¿ншого», зокрема з обгрунтуванням плюрашзму ¡дей та ix толерантних взаемин. 3 другого боку, толерантшсть не повинна схилятися перед «¡ншим» некритично, ■пльки тому, що воно -¡ноземне, ¡ншомовне... Вона мае поважати «¿нше» лише в1дповщно до зазначених вище Mip.
1снують - i мусять юнувати - жорсгю системи, де перманентна внутр1шня критика с неприпусгимою (наприклад, збройш сили шд час бойових д! й). Але не можна не помггиш, що в1дмова вщ критики супроводжуеться тут ел1м1нащею толерантносп.
Шляхом подабних м1ркувань вреш^-решт дайдемо розум1ння того, що критичшсть та толерантшсть - власгивосп людського духу, яю не виключають, а взаемообумовлюють та доповнюють одна одну.
Сьошдш розум1ння толерантносп поглиблюеться дат, наприклад, Полем Рикером. Цей мислитель вщм1чае необх1дшсть не ■пльки гарантування свободи лептимному «¿ншому», а й надання слабкому «¿ншому» певних переваг для самореашзаци. Точшше, бажане збшьшення переваг для бшып слабкош мае бути компенсоване зменшенням шкоди для сильшшош в опозищ. [11]. Меш здаеться, що такий х1д думки е вельми актуальним для подолання кризових явищ в посг-тоташтарних сусшльсгвах, що викликано шдсиленням в них р1зних видав поляризащ (майново1, полггично1 тощо), а надаш - i для ix цившзованош посгупу.
Вщ толерантносп-терпимосп як негативно забарвлено1 вимушено пасивно1 реакщ'1 та «¿нше» - через, якнайменше, нейтральне сприйнятгя та захист «¡ншого» в законом окреслених рамках - до свщомош надання слабкому «¡ншому» певних переваг: ось вже осягнуп людсгвом
метаморфози толерантносп [12]. Але ix сприйнятгя в повному обсяз1 вимагае не тшьки мудросп, а й мужносг!
Чому мужносп? Тому, що досконала толерантшсгь потребуе шдтримки опонента. Такий акт не завжди с можливим, вщ неприйнятний хода, коли маеш справ з категорично антитолерантним суб'ектом або з виходом за ме>га терпимого, визнаш Т1ею чи ¡ншою спшьнотою (наприклад, з лопчними помилками або недбалим .експериментом). Але i в ¡ншому випадку людину не залишае в1дчутгя тривоги: коли той, хто завдяки толерантносп пщсилиться, буде небезпечним йому або йога cnpaei? Навггь яйцо людина або й позищя е сильними наспльки, щоб не лякатися жодноТ зовшшньо! загрози, залишаеться загроза внутршня, яко! уникнути неможливо: вона полягае в неминучосп деабсолютизацй свеТ власноТ точки зору, в «утрап твердого грунту шд своши ногами». Передбачити такого гатунку ситуащю та осягнути можливосп й цившзованого долання - складна i психолопчно важка задача.
Принципова важшшсгь cni BBi д несения толерантносп 3i свободою та юти ною е очевидною. Не протисгавляючи ix, резюмую ключ свое!' позивд з цього питания: будь-яка людина мае природне право на свободу, проте жодна не волод1е природним правом на абсолютну ¿сгину. Свобода через толерантшсгь рано чи шзно, шляхом численних спроб i помилок наближаеться до ¡стини; ¡стина ж, яка сгверджуеться через заперечення свободи та вщмову в толерантносп рано чи шзно дегенеруе до р1вня хиби.
6. ЩДСУМКОВ1ЗАУВАЖЕННЯ
Критичне мислення е, так би мовити, зовшшшм проявом свободи суб'екту критики, оскшьки йога спрямовано нащось «imne», назовш. Але вимога вичерпносп вимагае вщ критицюму звернутися i в середину себе, тобто в1льно шд дати критищ i свою власну позищю, розгорнути в1льну «критику критики»... Це, як вжезазначалось, здатне реляпшзувати виядну позищю та сгворюе принаймш необх1дне шдгрунтя толерантного сгавлення до «imnoro».
Досгатню ж шдставу толерантносп надае визнання свободи не ■пльки для себе, а й для «¡ншого». Нав1ть за умови, копи це «¡нше» видаеться, або навггь е помилковим - проте не до того, щоб з свою боку порушити Mipy толерантносп, визнання йога свободи вимагае толерантного сгавлення.
Досконала толерантшсгь - як визнання лептимноТ свободи «imnoro» - не заперечуе критики - як законного прояву свободи самого критично мислячого суб'екту. 3 ¿ншого боку, довершения критики веде до толерантносп. Отже, досконала толерантшсгь i довершена критика в сучасному демократичному суспшьсга мають сшвюнувати як два ¡манентних прояви дйсноТ людськоТ свободи.
Перетк посиланъ
1. Хоч сам Поппер щлком природно вбачае витоки традицй критичних диску ein ще в Давшй Грецй. Див., зокрема: Popper Selections/ D.Miller, (ed.). Princeton University Press, 1985. P.26.
2. Див.: Popper К. Unended Quest. An Intellectual Autobiography. London, 1992, P.38.
3. Аргумента M.Xecce розглянуто, зокрема, в: Тягло A.B. К эпистемологической загадке Белла//Проблемы методологии посгнеклассической науки. М., 1992. С. 161-170.
4 . Пщ шсгитущатзованою суперечкою я розумио таку, для констатавд та розв'язання як-oi сформовано дшч1 суспшьш шсгитуци, наприклад ефективна судова система, заснована на загальновизнаних у цившнзованому свт нормах, та iH. У випадку вщеутносп такого гатунку шсгитуцш маемо поширення суперечок варварських. 1х консгатащя та розв'язання грунтуеться на свавол1 сильшшого, а не на нормах мораш i права. Вони часто-густо не мають вщношення до всгановлення ¡стини шляхом критичного мислення. Яскрав1 приклади варварських суперечок в XX сготтп знаходимо в судових справах над «ворогами народу» за чаав сгашшзму або в переел дуван Hi представниюв «нижчих рас» в rixnepi всью й Имеччиш.
5. Див.; Арп Лори. К вопросу об определении критического мышления //Критическое
мышление и библиотека. Материалы российско-американского семинара. Т. 1. Москва, 1992. С.77.
6. Див.: Ruggerio V.R. Beyond feelings: A guide to critical thuiking. N.Y„ 1995. Див. також: Brown N.M., Keeley S.M. Asking the right question: A guide to critical thinking. N.Y..1990; Chaffee. J. Thinking critically. N.Y..1988; Kelley D. The at of reasoning. N.Y..1988; Moore B.N., Parker R. Critical thinking: Evaluating claims and arguments in everyday life. Maintain View, Ca., 1989; Salmon M.N. Introduction to logic and critical thinking. N.Y„ 1989 etc.
Також див.: Ноттурно M. Розум i дов1ра: мета критичного мислення // Вюник Ушверситету внутршшх справ. Харюв, 1996. №2. Тягло О.В. Критичне мислення як оевггня 1нноващя//Вюшк Ушверситету внутршшх справ. Харюв, 1996. №2. С.229-245 .
7. Конференщю було оргашзовано Харювським мюьким блашдшним фондом «Центр оевггшх ¿шщатив», ГНвшчно-Схщним науковим центром НАН Укра1ни, шетитутом психолоп!' АПН Укра1ни та Укра1нським ф1лософсьским фондом завдяки ф1нансов1й шдгримщ Мжнародного фонду «В1дродження» (Програма «Схщ-Схщ»),
Див. зб1рку матер1ашв конференщТ: Толерантшсть як культурна ушверсашв/ Ред,-укл. О.В.Тягло, Н.А.Бусова. Харюв, 1996. Звгг про конференщю, шдшгований ОЛ.Панченко, надруковано в: Реферативньгй журнал «Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература». М., 1996. №4. С. 116-129. Див. також: Человек: образ и сущность. Толерантность и архитектоника эмоций. М.,1996. С.23 8-250.
Щкавим зверненням до проблеми толерантносп була, на мою думку, конференщя на швноч1 Poci йеькоТ Федеращ - в Якутську. Але и спрямування вщр1знялося вщ акщ! в XapKOBi. Ключовими питаниями якутсько1 конференщ були: 1)толерантшсть та фшософ1я духовносп; толерантшсть в м1жетшчних сгосунках; толерантшсть та межп спйкосл живих i сощальних систем. Докладшше див. зб1рку: Толерантность. Материальг региональной научно-практической конференции. Якутск: ЯНЦ СО РАН, 1994.
8. Д йтн остаточного р1шення цих задач в межах одного короткого тексту неможливо. Крок на цьому шляху див. в публикци: Тягло О.В. Дослщження статусу толерантносп в сучасному свт 11 Экономика. Общество. Рынок. Сборник научных трудов Харьковского института управления. Харьков, 1998 (готуеться до друку).
Ill
9. Див., напр.: Локк Дж. Опыт о веротерпимости// Локк Дж. Соч. в 3-х т. М., 1988. Т.З.
С.68.
10. Цжавнй, хоч i небеззаперечний, анашз сшввщношення понять терпимости, толерантносп, свободи, ¡стини та критицизму в дуа загальнофшософсько!' позици КарлаПоппера пропонуеМарк Нопурно. Див.: Nottuimô M. Tolerance, Freedom, and Truth: Faffibilism and the Opening of Closed Societies // Толерантшсть як культурна утверсашя. Харю в, 1996. С.44- 48.
11. Рикер П. Терпимость.Нетерпимость. Неприемлемое //Collegium. Кшв,1995. N 1-2. С.3-14.
12. Для того, щоб зафжсувати р1зновиди толерантносп, використовують терм1ни «слабкоТ» та «сильно!» толерантносп i тлн. Я приеднуюсь до точки зору Майкла Даммгга в тому, що дощльно взяти до в1дома два спорщнених, але не тотожних аншйських слова: toleration (тершлшсгь) - для позначення толерантносп-терпимосп та tolerance (толерантшсть) для позначення досконалоТ толерантносп. Отже, толерантшсть в широкому розум1нш поглинае як свою слабку форму -терпиуасгь, так i сильну - досконалу толерантшсть. Пор1вн.: Dummet M. Tolerance //La tolerance aujourd'hui. Analyses philosophiques. Paris, 1993. P. 17.
