CC BY
94
7. 81а)ак О. б-ша! wychowania ргее7 р^кпе w рокЫе] 87ко1е / Огагупа
8^дак. 2006. - 8. 174-180.
УДК 008:17.022.1(520) „04/14"
Марина Ратко
ДУХОВНО-СВ1ТОГЛЯДН1 КОНСТАНТИ ТРАДИЦ1ЙНО1 ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНО1 КУЛЬТУРИ ЯПОНП
В статт1 розглядаються свтоглядш константи японськоХ духовноХ культури Стародавнього перюду та Середньов1ччя. Висвтлюються Хх прояви у р1зних сферах художньо-естетичноХ творчост1 японц1в (поезГХ, музиц1, живопису, мистецтв1 саду, чайноХ церемонИ, театру тощо) та частково мистецькоХ освти (зокрема, з 'ясовуються особливост1 навчання гри на традицтних японських музичних ¡нструментах). Акцентуеться увага на тому, що збагнути повною м1рою «душу» японськоХ культури за допомогою метод1в науковоХ рац1ональност1 неможливо.
Ключовi слова: японська культура, константа, краса (б1), ¡стина (макото), природа, порожнеча (му), шлях (Дао), мить, гармошя (ва), серце (кокоро).
Марина Ратко
ДУХОВНО-МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЕ КОНСТАНТЫ ТРАДИЦИОННОЙ ХУДОЖЕСТВЕННО-ЭСТЕТИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ ЯПОНИИ
В статье рассматриваются мировоззренческие константы японской духовной культуры Древнего периода и Средневековья. Освещаются их проявления в различных сферах художественно-эстетического творчества японцев (поэзии, музыке, искусстве сада, чайной церемонии, театра и пр.) и частично художественного образования (например, освещаются особенности обучения игре на традиционных японских музыкальных инструментах). Акцентируется внимание на том, что постичь в полной мере «душу» японской культуры с помощью методов научной рациональности невозможно.
Ключевые слова: японская культура, константа, красота (би), истина (макото), природа, пустота (му), путь (Дао), момент, гармония (ва), сердце
(кокоро).
Marina Ratko
SPIRITUALLY-IDEOLOGICAL CONSTANTS TRADITIONAL ARTISTIC AND AESTHETIC CULTURE OF JAPAN
The article considers the world-outlook constants of Japanese spiritual culture of the ancient period and the epoch of the Middle Ages; analyses their manifestations in the different spheres of artistically - aesthetic creation of Japanese (poetry, music, painting, art of garden, the tea ceremony, theatre and etc.) and partially artistically education (for example, describing the features of learning to play the traditional Japanese musical instruments); focuses on the fact that comprehend fully the «soul» of Japanese culture with the help of methods of scientific rationality impossible.
Key words: Japanese culture, constant, beauty (Bi), truth (Macoto), nature, emptiness (Mu), path (Dao), moment, harmony (Va), heart (Kokoro).
Ще вщтод^ коли в XVI ст. в епоху Великих географiчних вщкритив португальськ кораблi тсля тривало! одюсе! досягли OBiHHMx легендами i сповнених екзотики японських ocTpoBiB, культура невелико! ocipiBHOi кра'ни Ямато заполонила серце допитливих европейщв своею магнетичною силою, особливою вишукатстю i витончетстю.
Японська традищйна культура дшсно загадкова. Японщ виявилися здатними i3 багатьох запозичень (хоча i вибipкoвиx) створити уткальний культурний Утверсум, чаpiвний i захоплюючий своею духовною своерщтстю. «Душу» Япони, ii культурний специфшум найбiльш яскраво репрезентуе нащональний символ - хризантема i меч, «японський ваpiант единого Шляху» (Т. Григор'ева), що визначае пеpвиннicть cвiтлoгo початку, тжносп японсько!' душi, а ширше - бoгoтвopiння хистко!' i швидкоплинно!' Краси (1нь), яку мае захищати вольовий i по-справжньому гострий меч - «дух» Бусщо (Ян).
У пошуках вiдпoвiдi на oдвiчне питання «Що е icтина?» сучасна гуматтаристика, педагoгiка мистецька зокрема, все частше звертае cвiй погляд до глибин далекocxiднol мудpocтi. Оcтаннiм часом зросла кшьшсть poбiт,
присвячених дослщженню японсько! культури (Т. Главева, Т. Григор'ева, Н. Семенов, О. Чабанець, Т. Юнак), особливостей художньо-естетично! свiдомостi японцев (Н. Анарiна, С. Бшарова, Н. Ншолаева, А. Савельева, Г. Фар-Бекер та ш.). Сучасна япоiнiстика збагатилася науковими працями, в яких висвiтлена методологiя вивчення японсько! традицiйноi музики, и стилютика (М. Ссипова, О. Южакова). Наукова рефлексiя iсторичного становлення освiти в Япони, фiлософсько-свiтоглядних традиций та шституцюнальних особливостей художнього виховання в цш краiнi зафiксована у доробку А. Прасол, Н. Гвоздевсько!, О. Железняк.
I все ж у зв'язку з очевидною «евроцентричною» сучасно! втизняно! науково! думки свiт японсько! художньо-естетично! культури та традицiйних способiв передачi художнього досвщу, що склалися в цш краiнi, як i ратше, залишаються незбагненою та!ною.
Мета стати - здшснити спроби експлiкацii духовно-св^оглядних констант традицiйноi художньо-естетично! культури Япони - утверсалш, якi водночас е духовно-щнтсними основами художньо! освiти в цш краiнi.
Духовне життя японщв Стародавньо! доби та Середньовiччя визначала складна динамiчна система мiфологiчних, релтйних, фiлософських iдей синто!зму, даосизму, конфуцианства, буддизму i дзен-буддизму. Бiльшiсть iз них, будучи запозиченими, пiд впливом мiсцевих традиций трансформувалися й утворили в синтезi з автохтонними релтйно-св^оглядними цiнностями певнi духовно-св^оглядт iнварiанти - синкрезиси онтологiчних, гносеологiчних, етичних, естетичних уявлень, якi й становлять основу японського традищйного свiтосприйняття. Цi утверсали виявилися конститутивними чинниками культуротворчого процесу в Стародавнш та Середньовiчнiй Япони, вихщними принципами специфiчного художнього мислення японцев та способiв передачi !х художнього досвщу.
«Якщо греки запитують про те, чи iснуе свщ якщо китайськi мудрецi задаються питанням, як прожити життя, - то японець м^ би запитати про те, як прожити свiт у його красЬ», - цiлком справедливо зауважуе Н. Семенов
[11, с. 232]. Отже, естетична категорiя краси (б^ становить стрижень японського св^осприйняття i свiторозумiння.
Що таке краса з точи зору японського ментал^ету, визначити важко. Ямадзук Масао писав, що чим бiльше намагаешся дати 1й визначення, тим менше розушеш, що це таке [цит. за: 8, с. 41]. Японщ вважають, що про красу неможливо мовити прямо (це суперечить 11 духу); красу треба вiдчувати, створювати особливий настрiй на 11 переживання i сприймання.
Я красотой цветов пленяться не устал И слишком грустно потерять их сразу -Всегда жалею их, Но так их жаль
Как этой ночью, - не было ни разу.
Арiвано Нарiхiра [14, с. 114] Японщ виробили певну фшософто Краси, сенс яко! полягав у тому, що св^ первюно прекрасний, i краса (бi) становить внутрiшню суть кожно1 речi. Краса мае божественне походження. Вона унiверсальна, юнуе всюди i у всьому, навiть у незначних, непримiтних речах - у нерозкытлому бутонi, нерозкритш бруньщ.
т~ч о • о о • с» •
Вона е той потенщал, який мае бути виявлений талантом i майстернiстю художника... Притом прекрасне народжуеться невимушено, саме по соб^ у вiдповiдний момент. I якщо митцю вдалося схопити цей момент - це означае, що його «облагодiяв» сам бог Краси [9, с. 46-47].
Водночас краса невiддiльна вщ 1стини (макото). 1стина нiби iснуе в оболонщ краси, висвiчуе рiзнi 11 грат. Оскшьки краса е першосубстанцiею сущого, то, як вважали японцi, слщуючи 1й, осягаеш правильний лад речей, установлений порядок. А хто осягнув красу, той вщкрив i ютину буття.
Звёзды в небесах.
О, какие крупные!
О, как высоко!
Сьохаку [14, с. 218]
Безумовно, японщ вiддавали належне розуму й освт. Однак не вважали 1х самодостатнiми речами, а лише чинниками витончення почуттiв, розвитку духовно-емоцiйного вщгуку на побачене i почуте, що супроводжуеться захоплюючим подивом. Мурасак Стбу пише, що «людина, яка глибоко проникла у внутршнш сенс речей, ... стае занадто прозорливою, але втрачае душевну чуйнiсть i витончетсть розуму, що не робить 11 бiльш досконалою, скорiше, навпаки» [цит. за: 5, с. 153]. А славнозвюний поет Басьо у сво1х дорожтх щоденниках висловлюеться бiльш радикально: «Коли те, що ти бачиш, не е китами, ти все рiвно, що грубий варвар. Коли немае квтв у тво1х думках, ти подiбний дикому звiру» [цит. за: 5, с. 155].
• и 'с» • • о
японськiй традицiйнiй культурi склався навiть особливий напрям естетики - естетика кытки (хана). II генеалопя виразно прослiдковуеться у буддiйськiй релт1', за переказами яко1 iз кв^ки лотоса виникають всi царства трвани, праведники народжуються у цш кытщ i сам Будда сидить на трот у виглядi розкритого лотосу. Тому невипадково один iз засновнишв театру Но -Дзеамi - у сво1х трактатах iз театрального мистецтва суттсть акторсько1 майстерност i стилi гри також асощюе з поняттям-символом Квiтки як умiння «здшснювати в акторськш грi дивний початок усього» [1, с. 144-145].
1—1 Т/* * • о «ч • о
Естетика Кытки у традищй японськш культурi пов язана з тим, що в щй краlнi на протязi столiть склався справжнiй культ природи - благоговiння перед нею, бажання жити з нею одним життям. Не трансцендентне Божество, а природа була осереддям духовного життя японщв. Вона виявилася резонатором 1х нац!онально1 душi. У цьому контексп доречнi слова вiдомого японського вченого i поета XVIII ст. Мотоорi Норiгана:
Если спросят: «В чем душа Островов Японии?» В аромате горных вишен На заре.
[цит. за: 5, с. 218]
Це специфiчне еколопчне свiтобачення виникло на самобутньому японському Групп, в лот синто!тських уявлень про одухотворенiсть сущого, про те, що в кожному явищд природи е свое божество - кам^ А буддизм поклотння природи доповнив фiлософським i художтм усвiдомленням и космiчноi' значущостi, стввщнесенням и iз високими регiстрами людського духу.
Нет, то не снег цветы в садах роняет Когда от ветра в лепестках земля, -То седина!
Не лепестки слетают, С земли уходят не цветы, а я...
Нюдо-сат-но Дайдзьодайдзш [14, с. 168 ]
«Природа - та основа, на якш японщ закали полотно свое! культури», -акцентуе росшський японознавець Д. Главева [4, с. 19]. У цш краш склалися самобутнi «ландшафтт культуроформи» (природна поезiя i проза, пейзажний живопис, садово-паркове мистецтво, шебана, бонсаi), як виявляють бажання японцiв органiчно вбудуватися в св^ природи, не порушуючи його зв'язки.
В Япони, зокрема в епоху Хейан, юнував також взаемозв'язок мiж порами року, годинами доби i ладами, в яких виконувалися твори палацово! музики гагаку. Подiбнi зауваження зустрiчаються в повiстi «Гендзьмонагатари»: «В iмператорському палацу виконувалися тшьки твори в ладi сьо-дзьо, який вiдповiдав порi року» [цит. за: 2, с. 194]. Або: «Як тшьки на небi з'явився мюяць, почалося виконання музики. П'еси, вибрат вiдповiдно до пори року, звучали дивно i гармонiйно, поеднувалися iз шумом вiтру, що дув з рiки» [цит. за: 2, с. 197].
Склалися в Япони й акти цшеспрямованого естетичного стлкування з природою - «милування»: милування кв^ами (ханамi), милування мiсяцем (цукiмi), милування листям клену (момвд), милування стгом (юкiмi). Причому милування - це не просто спостереження, «глядiння», але обов'язково переживания, гостре сприйняття уйма органами чутив - зором, слухом, органами нюху, дотику.
Природтсть, простота, чистота стали естетичними принципами традищйно! японсько! художньо! творчостi. Так, Басьо давав таку настанову митцям: «Вчись у сосни, що таке сосна, вчись у бамбука, що таке бамбук» [цит. за: 5, с. 156]. А один старий японський художник на питання, скшьки часу йому треба, щоб намалювати бамбук, вiдповiв так: «П'ятдесят рошв i п'ять хвилин - п'ятдесят роюв, щоб вивчити бамбук, i п'ять хвилин, щоб його намалювати» [13, с. 510].
Фундаментальне значення для усiеi' далекосхiдноi культури мае категорiя Велико! Порожнечi (му). Припм, якщо порожнеча для европейця асощюеться з онтологiчним Нiщо, з екзистенщйною скiнченнiстю, вiд яко! вiе подихом невизначеностi, страху i розпачу, то для японця - iз «благим всеоб'емлючим унiверсумом», первинними й ютинно сущим Небуттям, що втiлюе повноту можливостей, царину свободи. «Чи не приховане в основi схiдноi культури прагнення бачити форму безформного, чути голос беззвучного? Наша душа постшно прагне до цього», - зiзнаеться Нiсiда Кiтаро [цит. за: 5, с. 64]. Ця «краса небуття» (моно-но б^ е т!ею вершиною, яко! мае досягнути майстер.
Вплив даосько! фiлософii на свiдомiсть японщв виявився у визнаннi унiверсалii' Дао (Великого Шляху). Г. Григор'ева стверджуе, що «японська культура - це культура Шляху» [5, с. 104]. Навт онтолопчний статус традищйних видiв мистецтв визначався як до (шлях): тя-до (шлях чаю), ка-до (шлях поези), ногаку-до (шлях театру Но) тощо.
Дао за ствоею суттю також порожне i виявляеться прабатьком усiх речей [6, с. 115]. Воно дае можливють збагнути лопку виявлення буття iз небуття, внутрiшнього у зовнiшне як процесу росту, а не створення; процесу природного, спонтанного i не детермiнованого шшою зовнiшньою першопричиною. «Велике Дао розтшаеться повсюди. Завдяки йому все суще народжуеться i продовжуе свое зростання», - йдеться в Дао-де цзит [6, с. 125].
Однак Дао, як i Велика Порожнеча, незбагненне, тому не тддаеться вираженню в конвенщйних знаках. «Дао, яке може бути виражене словами, не е постшне Дао» [6, с. 115]. Свгт видимий - iлюзорний, вш е лише вiдблиском iстинного небуття. У цш свiтонастановi i криються особливост художнього
мислення японщв, такi як: зосередженiсть на внутршньому життi речей, незавершенiсть художнього вислову, метафоричтсть, асоцiативнiсть, натяк, особливе вщчуття незаповненого простору, паузи тощо. Цшком справедливо Т. Григор'ева називае японську культуру особливою «культурою тдтексту» [5, с. 209]. А Дзеамi переконаний, що справжне мистецтво покликане виростити в душi «потаемну Квггку» [1, с. 114].
Фiлософема Порожнечi визначила одну iз головних особливостей японського музичного мислення - «вслуховування в ревербераци звуку, що щезае з реалш буття, але залишаеться в людськш свiдомостi як образ, що породжуе ланцюг символiчних асощацш» [3, с. 25].
Колокол смолк вдалеке, Но ароматом вечерних Цветов отзвук его плывёт.
Басьо [цит. за: 3, с. 25] Особлива семантична значущють вiбрацiй «розчинення» звуку i паузи, що слщуе за ним, зумовила практикування специфiчних прийомiв гри на японських музичних iнструментах: otoshi на кото ^брато, що досягаеться особливим прийомом заняття струни), yuгi на флейи сякухатi (вiбрато, що досягаеться за рахунок кружляння головою опiсля «взяття» звуку). Цi прийоми дозволяють виконавцю досягти ефекту поступового «щезання» звуку.
Специфiчне вiдчуття аромату «краси не-буття», образу Порожнечi (Дао) японцi називали словом «йодзьо». Вони кажуть, що йодзьо - це сфера «понад», почуття без почуття, вихiд за межi звичайних явищ; стан про який у «Сутрi Серця» сказано так: «форма - порожнеча, порожнеча - форма. Тому вш iмена i форми - суть порожнеча» [12, с. 84].
Поетика йодзьо пов'язана з характерним для дзен-будизму «вщчуттям часу як онтолопчно1" константи» [4, с. 94]. Адже зпдно з буддiйським вченням, кожна рiч - це безперервний потiк дхарм, що виникають i затухають i 1х тривалiсть дорiвнюе митi. Ямамото Цунетамi пише: «Воiстину немае тчого, крiм мети тепершньо1" митi. Все життя людини е послiдовнiстю миттевостей. Якщо людина
розуше справжню мить, 1й нiчого бшьше не треба робити i т до чого прагнути» [цит. за: 11, с. 228].
Отже, мить стае св^оглядною константою японсько1 традищйно1" культури. В японськш естетищ склалися чотири основнi настро1 - «фурю», як вiдтворюють атмосферу «смаку Дзен» до миттевостей життя. Якщо настрш дано1 митi виражае самотнiсть i спокiй, його називають сабi. Якщо почуття спустошет i митець при цьому помiчае щось просте, невибагливе, непримiтне - цей настрiй можна назвати ваб^ Якщо схоплена мить виражае подив, захоплення й водночас швидкоплинтсть життя i легкий смуток - це аваре. Якщо в побаченому проступае щось мiстичне i дивне, що натякае на невщоме i недосяжне - це юген.
Внаслщок надзвичайно1 чуткостi японцев до мит!, детально1 11 фшсаци вщбуваеться 11 продовження до вiчностi, осягнення через одиничне всезагальне. I зосередженосп на одному невибагливому явищi досить, щоб вiдчути глибину буття: «...в однш квiтцi побачити всi кытки, в одному звуцi вiдчути вс звуки Всесвiту» [5, с. 92].
Фшософема «митi» зумовила таку специфiчну рису японського естетичного iдеалу, як мшатюртсть, вiдчуття неповторностi кожно1 речi як «едино1» в пiднебеснiй. На зазначених естетичних принципах засновувалося мистецтво складання хайку, iкебани, чайно1 церемони. А в японському живописi в епоху Камакура поширився стиль «одного кута» (пов'язаний з традицiею «бережливого пензля»), який передбачав використання мшмуму художнiх засобiв. Взагалi спроможнiсть вщчути той момент, коли сказати досить, ототожнюеться у японцiв iз витонченим художнiм смаком.
На голой ветке
Ворон сидит одиноко.
Осенний вечер.
Басьо [14, с. 740]
Водночас в японськш фшософсько-культурнш традици жодна рiч не мае власного «своебуття», як i не iснуе за рахунок iншого. «Те, що вщособлене, iснуе лише по вiдношенню до власно1 протилежностi, адже те, що е, визначилося тим,
чого немае: насолода визначаеться болем, життя - смертю, рух - спокоем» [12, с. 45]. А Ланкаватара Сутра вчить: «...свило i темрява, довге i коротке, чорне i бiле суть вiдноснi термiни, але не незалежнi одне вiд одного; ... вш речi - не-два» [12, с. 28].
Отже, в основi культури Далекого Сходу лежить щея про те, що протилежност вiдноснi й утворюють Гармонiю, яка в Япони ще з глибоко! давнини позначалася iероглiфом Ва. З погляду японцiв, гармонiя не е правильним спiввiдношенням частин, механiчною симетрiею. Японська гармонiя «означае рухливу рiвновагу, процес пульсуючий, слiдування природному ритму або Шляху» [5, с. 107]. Звщси схильтсть до асиметрii, композищйно! незавершеностi художнiх форм, наприклад: вазу з квпами в нiшi токонома ставили не точно по центру, а квпи розташовувати так, щоб вони були ближче до одте! iз сторiн вази. На картинах баланс контраспв створювався завдяки ствюнуванню Велико! Порожнечi (не-форми) i невелико! завершеносп (форми). Не iснувало двох однакових предметов i в чайнш кiмнатi, а глиняний чайний посуд (наприклад, чайна коробочка чахе) часто мав неправильну форму.
Вираженням специфiчних уявлень японцiв про гармонiю став також естетичний принцип дзьо-ха-кю: спошб структурно! i просторово! оргатзаци композищйного процесу в японськiй традицiйнiй музищ, музично-театральному i танцювальному мистецтвi. Вiдповiдно до нього форма художнього твору базуеться не на закот симетри (АВА), а мае тричастинну безрепризну форму (АВС), де дзьо - повшьно, ха - бiльш швидко, кю - ще бiльш швидко [7, с. 111].
Рухлива рiвновага досягаеться все ж таки завдяки наявност Центру (вертикально! вiсi), який поеднуе не лише речi, але й Небо та Землю. «Центр в споко!, а все шше самоспйно (природньо - М. Р.) виникае. Священний Центр i е тим незмiнним, до якого все повертаеться» [5, с. 205].
Одвiчний зв'язок «незмiнного - мiнливого» (фуек - рюко), «свого -чужого» (вакон - кшсай), установлений богами (насамперед, Аме-но Мшаканусь но камi - Богом управителем священного Центру Небес), визначив логiку розвитку японсько! культури загалом. Це логiка «самооновлювально! основи».
Культурний i цивiлiзацiйний розвиток ще! кра!ни здiйснювався не за гегелiвським законом заперечення, а як постiйне повернення до основи в новiй якосп, «нарощення» нового на сталу вертикальну вiсь традищйних цiннiсних констант. В образнш формi збережувальну функцию свое! культури японцу називали так: «слщування первiснiй тст» (хонкадорi). У мистецта 11 найбiльш яскравим репрезентантом виявися конструктивний принцип пагоди.
Проте не варто забувати, що специфiкум японського шляху неможливо збагнути на рiвнi ratio. Взаемозв'язок «Сдине у Всьому i Все в Сдиному» осягаеться в сердечному вщгущ - клн.
Вiра в iснування «свiтлого, чистого, прямого серця» - кокоро - мае синто!стську генеалогiю. В традицшнш синто!стськш фшософи унiверсалiя серця е першорушiем людського життя. Водночас японська лексема «кокоро» мае широкий спектр смислових вщпнюв. В широкому значент - це «духовна основа», «душа речей», «я», «осереддя», «свiдомiсть» [10, с. 1]. «Кокоро», серце мае кожний предмет i явище...
Как безмолвен сад!
Проникает в сердце скал
Тихий звон цикад.
Басьо [14, с. 178]
«Серце», про яке йде мова в японських поетичних трактатах - це i серце природи, i серце людини, i серце пiснi. Кокоро едине i у кожного свое. Цей синтез природного i людського у вшх його проявах стверджуеться у передмовi Кi-но Цураюкi в антологи «Кок1нсю»: «Пiснi кра!ни Ямато проростають iз насiнин сердець людських, перетворюючись в числент листя слiв... Слухаючi трелi солов'я, як1 вiн розствуе серед квiтiв, або голоси жаб, яю мешкають у водi, ми розушемо, що кожна жива ютота складае сво! пiснi» [10, с. 2].
Унiверсалiя серця перетворилася згодом у провщний естетичний принцип. Якщо в слов^ звуцi, лши живе «дух», здатний рухати ним, то це означае, що вони можуть жити за власними законами. Тому митець може довiряти !м i творити за натхненням. Зокрема, японськ хайку народжуються нiби самi по собi i мiж його
рядками немае рими. Якщо ж до цього процесу додаеться думка або художник хоче продемонструвати свою вмтсть, то це вже не хайку. (Цш настановi спiвзвучне мистецьке кредо китайського майстра Чень Шидао: «Краще невмiлiсть, анiж майстернiсть, краще простота, тж пиштсть, краще замкненiсть, атж вульгарнiсть» [цит. за: 8, с. 89]).
Загалом японська традицiйна культура мае штровертний характер. 1з розповсюдженням дзен-буддизму провiдною стае настанова: ютинна суть речей розкриваеться у стат саторi - раптовому пробудженнi, яке виявляеться нiчим iншим, як «поверненням людини до само! себе через споглядання» [12 ].
У стат саторi вiдновлюеться первинна чистота «серця» - кокоро, свiдомiсть стае спустошено-прозорою i уподiбнюеться звiльненому вiд пилу дзеркалу, на
5 • о • • о • о • • 1 ттч
якому з являеться ютиннии образ свiту в його гармотйнш цiлiсностi. Цей стан ще називають мусiн-муга («безпристраснiсть», «не - я»). Вш асоцiюеться iз душевним спокоем, врiвноваженiстю i досягаеться у процеш медитацii.
Двор лежит, покрытый
Иглами
Сосны.
Ни одна пилинка не летает, И спокойна душа моя.
Сен-но Р1кю [14, с. 510] Оволодiння мистецтвом медитаци вважалося первинним щодо освоення тих чи шших технiчних приИомiв гри на старовинному японському шструмени сякухатi. Н. Гвоздевська, апелюючи до юторичних джерел, пише, що в регламент! монастирських шкш Японii практикувався метод медитативного зосередження, який передбачав досягнення природнього повшьного вдиху i видиху, тренування дзенського дихання у процесi iнтонування партитури голосом за допомогою Phoga; тренування дзенського дихання у процеш штонування окремо взятого звуку на сякухат з метою «розчинення духу в Великш Порожнечi» [3, с. 101].
Отже, в межах нашого дослщження здiйснена спроба системно! науково! рефлекси базових духовно-свпоглядних констант японського художньо-
естетичного утверсуму. Реалiзуючись у широкому предметно-смисловому полi духовно1 культури, утверсали краси (б^, природи, митi, порожнечi (му), шляху (дао), гармони (ва), серця (кокоро) визначають специфшу не лише японсько1 поези, музики, живопису, театру, чайно1 церемони, а й способiв трансляци художнього досвiду - мистецько1 освiти. Водночас осягнути сповна чарiвнiсть i та1ну квiтки «японсько1 душЬ>, послуговуючись усталеними в европейськш та втизнянш традици методами науково1 ращональносп, е справою вiдчайдушною i загалом марною. Задля цього треба народитися i бути японцем.
Лiтература
1. Анарина Н. Г. Японский театр Но / Н. Г. Анарина. - М.: Глав. ред. вост. лит-ры изд-ва «Наука», 1984. - 211 с.
2. Всё о Японии / сост. Г. И. Царьова. - М.: Профит Стайл, 2008. - 608 с.
3. Гвоздевская Г. А. Музыкальное воспитание в странах Востока в контексте философско-мировоззренческих традиций периодов древности и средневековья (на материале Индии, Китая, Японии): дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / Г. А. Гвоздевская. - М., 1999. - 154 с.
4. Главева Д. Г. Традиционная японская культура: Специфика мировосприятия / Д. Г. Главева. - М.: Вост. лит-ра, 2003. - 264 с.
5. Григорьева Т. П. Япония: путь сердца / Т. П. Григорьева. - М.: Культурный центр «Новый Акрополь», 2008. - 392 с.
6. Древнекитайская философия: собр. текстов в 2 т. / [сост. Ян Хин-Шун; ред. кол. В. Г. Буров, Р. В. Вяткин, М. Л. Титаренко]. - М.: Мысль, 1972. - Т. 1. -363 с.
7. Есипова М. В. Традиционная японская музыка: энциклопедия / М. В. Есипова. - М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2012. - 296 с.
8. Железняк О. Н. Эстетическое воспитание в Японии: дис. ... канд. филос. наук: 09.00.04 / О. Н. Железняк. - М., 2005. - 160 с.
9. Каватаба Янусари. Существование и открытие Красоты / Янусари Каватаба. - Токио, 1969. - 245 с.
10.Кокоро [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.haikupedia.ru
11. Семенов Н. С. Философские традиции Востока: учеб. пособие / Н. С. Семенов. - Мн.: ЕГУ, 2004. - 304 с.
12.Уотс А. Путь дзэн / пер. Ю. Михайловой; под ред. В. Данченко. - М., 2001. - 120 с. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.e-purrle.ru.
13.Фар-Бекер Г. Искусство Восточной Азии / Г. Фар-Бекер / пер. с нем. Бушуева Ю. С., Яшина Г. А., Цымбалова О. Б.. - М., 2007. - 739 с.
14.Японская поэзия: сборник / пер. с япон.; сост. и перев. А. Е. Глускина и В. Н. Маркова. - М.: Гос. изд-во худ. лит-ры, 1956. - 610 с.
