Научная статья на тему 'До реконструкції історичного матеріалізму'

До реконструкції історичного матеріалізму Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

CC BY
135
91
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Журнал
Філософія освіти
Область наук

Аннотация научной статьи по экономике и бизнесу, автор научной работы — Юрген Габермас

Робота всесвітньо відомого німецького філософа Юргена Габермаса присвячена аналізу марк систської соціальної теорії та загалом потенціалу еволюціоністської концепції суспільства. Охопле но широкий спектр сюжетів: від ролі філософії у марксизмі та раціональних й етичних підвалин ідентичності до компаративістики соціальних теорій та проблеми легітимації. Ю. Габермас не лише критично переосмислює марксистську концепцію, а й вибудовує послідовну теоретичну альтернативу їй. Сила книги полягає також у тому, що ключові проблеми соціальної теорії розглядаються не в абстрактній площині, а в контек сті сучасних, гостро актуальних соціально-політичних викликів. Як-от природа нинішніх суспільних криз, колізії легітимації сучасної держави, моральність влади, ефект інновацій тощо. Дана робота стала не лише одним із класичних зраз ків аналізу марксизму, а й визнаним вагомим внеском у сучасну соціальну теорію.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Похожие темы научных работ по экономике и бизнесу , автор научной работы — Юрген Габермас

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Towards a Reconsrtuction of Historical Materialism. Part III: Evolution

The book of world-known German philosopher Jurgen Habermas is devoted to the Marxist social theory and in general to potential of the evolutionary concept of society. A wide range of topics is comprised: from the role of philosophy in Marxism and rational and ethical foundations of social identity to comparative theories and problem of legitimacy. J.Habermas does not only critically rethink Marxist concept, but builds a coherent theoretical alternative to it. The power of the book is that the key problems of social theory are considered not only in the abstract plane, but in the context of contemporary, keen, topical socio-political challenges. Namely the nature of current social crises, conflicts of legitimation of the contemporary state, the morality of power, the effect of innovations etc. The book has become not only one of the classical samples of Marxism analysis, but it was recognized significant contribution to contemporary social theory

Текст научной работы на тему «До реконструкції історичного матеріалізму»

НАВЧАННЯ В КОНТЕКСТ! СОЦ1АЛЬНО1 ЕВОЛЮЦП

УДК: 130.3:165.74 Юрген ГАБЕРМАС

ДО РЕКОНСТРУКЦП 1СТОРИЧНОГО МАТЕР1АЛ1ЗМУ1

Робота всесвтньо вiдомого тмецького фыо-софа Юргена Габермаса присвячена анал1зу марк-систсько! сощально! теорП та загалом потенщалу еволюцютстсько! концепцН сустльства. Охопле-но широкий спектр сюжетiв: вiд ролi фыософп у марксизмi та рацюнальних й етичних тдвалин гдентичностг до компаративктики сощальних теорш та проблеми легтимацп. Ю. Габермас не

лише критично переосмислюе марксистську концепцт, а й вибудовуе по^дов-ну теоретичну альтернативу !й. Сила книги полягае також у тому, що ключовi проблеми сощально! теорпрозглядаються не в абстракттй площит, а в контек-стi сучасних, гостро актуальних сощально-полтичних виклитв. Як-от природа нинштх сустльних криз, кол1зПлегтимацп сучасно! держави, моральтсть влади, ефект тновацш тощо. Дана робота стала не лише одним 1з класичних зраз-тв анал1зу марксизму, а й визнаним вагомим внеском у сучасну сощальну теорт.

III

ЕВОЛЮЦ1Я

5. До порiвняння теорш у соцюлогм: на прикладi теорп сощальноУ еволюцп

31 жовтня1974 року в Касселi з нагоди17-1 рiчницi Дня тмецького со-цюлога вщбувся симпозiум, на якому Н. Луманн, Ю. Маттес, К. Д. Опп, К. Г. Т'яден i я мали представити рiзнi теоретичт позицп. Одна з них викладена в мош, пiдготовленiй разом iз К. Едером, доповад на цьому симпозiумi (I) i в зауваженнях до обговорення (II). (I те й шше було опу-блжовано в матерiалах до Дня соцiолога: Енке, Штутгарт - 1976 р.)

I

Попередне зауваження. Наскшьки менi в1домо, теорш, яю поясню-ють соцiальну еволюцда або ж лише в1дпов1дним чином розробляють

1 © В. М. Куплш, переклад з тмецько! мови, 2014; © Украшський фшософський фонд.

11 концепцiю, дотепер не кнуе. Необхiдноi передумови для пор1вняння теорш, як1 могли б конкурувати одна з одною в ц1й сфер1, не виконано. Тому для нашого обговорення я бачу Ti труднощ1, що теоретичт пози-ц11 ми маемо робити прийнятними, спираючись спочатку на вигаданий погляд теоретичного пор1вняння. Пiд час цiеi спроби в нас е вибiр: або цитувати в1доме, але застар1ле; або надавати шакше формулювання вже доведеного; або вдатися до б1льш вимогливих програм д11. Щоб заго-стрити увагу: ми маемо виб1р м1ж догматикою, трив1альтстю та програ-матикою (Programmatic) 1). Я зважуся на програматику.

1. Чотири теоретичт позицп, з якими тут доводиться мати справу, чгг-ко в1др1зняються в методолопчному в1дношент. Проте, беручи до уваги теор1ю сощально1 еволюцп, як я ii уявляю, щ позицп не е взаемовиключ-ними. Видимост1 еклектизму не можна уникнути, доки комплексна й добре пояснювана теор1я перебувае ще у statu nascendi2.

Я розгляну кожну позиц1ю окремо.

а) Насамперед, я хот1в би погодитись 1з теоретичною вимогою icmo-ричного матерiалiзму. Теор1я соц1ально1 еволюцп мала концептуал1зува-тися як ктор1я роду таким чином, щоб могло бути з'ясовано принаймн три проблеми: перех1д до високих культур 1 з цим початок класових сус-шльств; перех1д до Модерну 1 з цим початок катталктичних сусп1льств; нарешт1, динам1ка антаготстичного свпового сусп1льства. Я под1ляю також той погляд, що теорп еволюцп сл1д мати рефлективний статус, аби вона могла пояснити як свт власний контекст виникнення, так 1 сво1 можлив1 функцп в наявних сусп1льних контекстах. З другого боку, я не бачу причин, чому щ нам1ри мають зобов'язувати мене прийняти, б1льш або менш догматично, конструктивн засоби й окрем1 припущен-ня, що кореняться в теор1ях XIX столптя, або навпъ визнати ц1лком за-старт кодиф1кацц деяко1 наднауки (з такими сумтвними дидактични-ми сценар1ями, як «д1алектика природи» та «теор1я в1дображення»).

б) Теорiя д11 дае основн поняття для визначення предметно1 сфери соцюлогп. Розроблену Парсонсом «action frame of reference»3 було моди-ф1ковано в потр1йному (принаймт) в1дношент. Визначений Дж. Г. М1-дом штеракцютзм 1 згодом феноменолоична теор1я дц А.Шютца роз-робили конструктивн можливост1 д1евц1в у ситуац1ях, що потребують урегулювання й здатн до штерпретаци. Етнометодолог1я, яка рухалася

1 Як випливае з контексту вживання Габермасом цього термша, вш позначае ним спо-с1б розробки концепту «теорш сощально! еволюцп», заснованого на лопщ розвитку Ш-аже, а отже, онтогенетичнш теорп навчання, та теори щаблш розвитку морально! свщо-мост Лоуренса Кольберга (див. розд. 4 ще! книжки). - Прим. перекл.

2 стади становления (лат.). - Прим. перекл.

3 система координування до (англ.). - Прим. перекл.

сл1дом за здiйсненим ni3HiM В1ттгеншгайном анал1зом форм життя, i ет-нол1нгвктика дослiдили систематичний взаемозв'язок мови й 1нтерак-цп й останнiм часом засв1дчили, зрештою, критичне ставлення до теорп ролей у десяти аргументах, яю стосуються виявлення непомiтно вт1ле-ноï в системах дц влади, тобто структурного насильства.

З другого боку, теорiя дiï залишатиметься м1шаниною понять i3 нез'ясованим статусом, доки не висуне сильну утверсально-прагматич-ну вимогу й не дотримуватиметься ïï: вона мае сконструювати в1дпов1д-ш до цiеï вимоги всезагальнi й необхщш передумови комун1кац1ï, отже, всезагальш структури орiентованоï на взаеморозум1ння дц, i утверсаль-ну здаттсть до дц соталгзованих суб'ект1в.

в) Теор1я поведтки пристосовуе психолопчну теор1ю навчання до со-цюлопчних трактувань питання. Я под1ляю ïï нам1р пояснити сощальну еволюц1ю на процесах навчання. Зрозум1ло, утримувана в б1хевюрист-ських рамках теор1я навчання не достатньо комплексна, щоб охопити щось б1льше, н1ж периферичн мехатзми навчання. Кр1м того, вона 1г-норуе виправданий у когштив1стськш психологи розвитку концепт ло-г1ки розвитку, який дае змогу розргзняти формально охарактеризован р1вн1 навчання й можлив1 на цих р1внях процеси навчання. Аналоичним чином сусшльна система набувае умови можливост1 нових процес1в навчання, вщповщш до ïï еволюц1йних досягнень.

г) Фунщюналктська теор1я систем е рамкою, у як1й сощолопя продо-вжуе сьогодн1 спиратися на еволюц1йн1 теорп Х1Х столiтгя, причому в1дки-даючи фшософсько-гсторичш припущення щодо монокаузальносл, одно-л1н1йност1, безперервност1 й необхщносп сощальноï еволюцп. Звичайно, рухаючись за функцюналгзмом, ми стикаемося тут 1з напередвир1шенням на користь аналгзу проблем управлшня. Вивдним пунктом функцюна-л1стських теорш розвитку е здаттсть до адаптаци або, 1накше кажучи, до використання комплексности Для теоретико-еволюц1йних застосувань системноï теорп цим визначаеться також i вим1р можливого розвитку (як можна помiтиги вже у Спенсера) в сенс1 п1двищення комплексной (from incoherent homogeneity to coherent heterogeneity)1. Ця поняттев1сть може ставати продуктивною для теорп соцiальноï еволюцп лише тод1, коли буде визначено предметну галузь i вказано специф1чну для œï теор1ю навчання. Якщо не з'ясовано значення того, чого бракуе для утворення специф1чних для предметноï галуз1 понять i теор1й, системна теор1я може виродитись до мовноï гри, позбавленоï пояснювальноï сили.

2. Визначення предметноï галузi. Припуст1мо, що неодарвшгзм м1г би за-довшьно пояснити виникнення соцюкультурних форм життя; тод1 сощ-

1 вiд незв'язнл гомогенност до зв'язноï reTeporeHHOCTi (англ.). - Прим. перекл.

ально-наукове утворення теор1i можна було б безпосередньо приеднати до бюлопчного й описувати вивдний стан сощально! еволюци мовою теори природно1 еволюци. Проте це припущення дотепер не подтвердилось. Тому потр16но вводити складники сустльства 1, в1дпов1дно, основн1 поняття, як1 конституюють предметну галузь соцюлош, удаючись до засоб1в теорп ди. Якщо ми саме з огляду на це уникаемо певного методу й прагнемо знайти систематичний п1дх1д 1 якщо можна визнати прийнятним, що соцюкуль-турний р1вень розвитку характеризуеться передус1м досягненням мовно! комуткаци, тод1 потр1бно вимагати створення теори, яка надае комун1ка-тивн1й ди всезагальних формальних якостей. Я переконаний, що таку те-ор1ю комуншаци можна викласти сьогодн1 в загальних рисах. При цьому йдеться про реконструктивно розроблювану теор1ю, котра, як лопка або лшгвгстика, включае проекти з реконструкци всезагальних, 1нту!тивно опа-нованих компетенц1й, тобто, у даному раз1, компетенци учасл в штеракци та мовленн загалом. Теор1я комун1кативно! д11, як я 1! уявляю, спрямована на систематичне врахування й анал1з принаймн1 таких елемент1в:

- «смислу» як семантично! функци, що за значенням 1дентична вико-ристаним символам;

- прагматичних утверсалш (система ор1ентаци, система особових за-йменник1в 1 тип1в мовленнево! д11, система штенцюнальних висло-в1в);

- домагань значущостг (ктина, правильн1сть або в1дпов1дн1сть, правди-в1сть, зрозумтсть);

- модуав досв1ду (об'ективн1сть зовн1шньо! природи, нормативн1сть цш-ностей 1 норм, суб'ективн1сть внутршньо! природи, 1нтерсуб'ективн1сть мови) 1 !х вщповщних регюнальних модал1зац1й (буття/видишсть, бут-тя/повинн1сть, сутн1сть/явище, знаки/значення);

- аспектгв ди: соц1альна(комун1кативна чи стратепчна) У8. не-соц1альна (1нструментальна);

- щаблгв комуткаци (символ1чно опосередкована штеракшя, пропо-зицюнально в1ддиференц1йован1 д1!; вившьнене вщ ди дискурсивне мовлення);

- р1вн1в нормативно! реальност1 (штеракци, рол1 та норми, правила утворення норм);

- медгумгв комуткаци (як1 можна вилучати з шститутал1зацп як вщди-ференцшован1 модуси когнгтивного, штерактивного й експресивно-го вживання мови (ктина, право, мистецтво) або зразюв стратеично! ди (обм1н, боротьба: грош1, влада).

Тут я мушу обмежитися запевненням у тому, що такими теоретико-ко-муншативними засобами можна систематично описати складов1 частини

сусп1льства. До «сустльства» я зараховую вс1 системи, як1 завдяки мовно скоординованим д1ям (1нструментальним i соц1альним) засвоюють зовн1ш-ню природу через виробництво, а внутр1шню природу - через процеси со-ц1ал1заци. Водночас предметна галузь соц1ального ще не е, звичайно, га-луззю, що встановлюе межу соц1альноï еволюцп. Позаяк сустльство, якщо ми вщдшяемо його в1д системи особистост1, не може само нести еволющю. Скор1ше обидв1 складов1 (сусп1льна система й система особистост1) т1льки разом y^mi становлять здатну до еволюцп систему. Еволюцшт процеси навчання не можна зарахувати лише до однiеï з обох систем. Можна при-пустити, що система особистост1 несе в соб1 процес навчання онтогенезу; i вона, в певному значент, е лише системою, що притаманна усустльне-ним суб'ектам, як1 навчаються. Але в раз1 вичерпання певного р1вня навчання усусп1льнених суб'ект1в сусп1льн1 системи можуть утворювати нов1 структури, аби п1дняти власну здатн1сть управл1ння на новий р1вень. Отже, предметна галузь теорп соц1альноï еволюцп достатньою м1рою визначиться лише тод1, якщо ми на основ1 специфiчноï для даноï предметноï галуз1 теорп навчання надамо релевантш для iï розвитку вщносини обм1ну м1ж системою особистост1 й суспшьною системою.

3. Еволюцшне навчання. Кожна добре описана сусп1льна система, оскшьки ïï можна достатньою м1рою осмислити й проанал1зувати лише в ïï внутр1шн1й структур! та ïï в1дносинах обмшу з довкшлям, мае зна-чну к1льк1сть невир1шених проблем управл1ння. Ц1 проблеми можуть привести за певних обставин до еволюцшного розширення структурно обмеженоï здатност1 управлшня. Своею чергою, ïх можна п1двести п1д в1дом1 функц1онал1стськ1 погляди й розглядати як диференц1ац1ю й об'еднання функцюнально специф1кованих п1дсистем на б1льш ви-сокому р1вш. Звичайно, процеси диференщацп не сл1д упод1бнювати еволюц1йним процесам. Процеси диференщацп можуть бути ознаками еволюц1йних процес1в, але такою ж м1рою й причинами потрапляння в еволюцшно глух1 кути (згадаймо, наприклад, феномен термгтниюв або деспотичноï бюрократ^ в азшських високих культурах). Сощолопя, що прир1внюе сощальний розвиток до п1двищення комплексности поводиться як бюлог, який описуе природну еволющю в поняттях морфоло-гiчноï диференщацп. Проте пояснення еволюцп мае звертатися до пове-д1нкового репертуару вид1в i до механзму мутацп. В1дпов1дно, ми мали б розр1зняти на р1вн1 соцiальноï еволюцп вир1шення проблем управлшня та механзми навчання, що лежать у ïх основ1. За допомогою механ1зм1в навчання ми можемо пояснити, чому деяк1 системи, що продовжують еволюцшно рухатися дал1, вир1шують власн проблеми управлшня, тод1 як 1нш1 руйнуються, з1ткнувшись з еволюц1йними викликами.

Здаеться, що сьогоднi онтогенетична теор1я розвитку когнiтивноi, мовно1 й iнтерактивноi компетенцп е поеднанням рiзних теоретичних традиц1й. Вона спираеться на концепт лог1ки розвитку Пiаже й охоплюе:

- анал1тично виб1рн1 euMipu розвитку (когнгтивний, мовний, 1нтерак-тивний);

- механзми навчання (пристосування/асим1ляц1я; 1дентиф1кац1я з ре-ферентними особами, 1нтер1оризац1я зразк1в зв'язку; рефлективне абстрагування);

- ун1версальн1 класи стосовних до dii проблем (техн1чне опанування опред-метненоi д1йсност1; консенсуальне врегулювання конфл1кт1в д11);

- вим1ри, у яких накопичуються виршення проблеми (автоном1я щодо зовн1шньо1 та внутршньо! природи);

- щаблi когнтивного, мовного й штерактивного розвитку, тобто р1вн1 навчання (для когн1тивно1 компетенц11: сенсо-моторний, дооперацю-нальний, конкретно-операц1ональний, формально-операц1ональний);

- щабл1 системи вiдмежувань Я (симбютичний, егоцентричний, об'ективктсько-сощоцентричний, ун1версал1стський). Звичайно, ц1 всезагальн компетенцп реал1зуються лише за граничних

умов. Однак, навпаки, iидивiдуальнi здатност1 до навчання, якщо вони закршлюються в структурах картин свпу та завдяки цьому передаються з покол1ння в поколшня й 1нституц1ал1зуються, можуть використовува-тися сусшльством i перетворюватися на б1льш зр1л1 форми соц1ально1 штеграцп або транспонуватися в продуктивн1 сили, що дедал1 зроста-ють. У цих вим1рах можна виявити 1ерарх1чно впорядковаш структури, щодо яких психолог1я розвитку пропонуе добре проанал1зован1 модел1. Таким чином, наприклад, для морально1 1нституц1ал1зацп повед1нкових оч1кувань i для в1дпов1дних форм консенсуального врегулювання (правового) конфл1кту виявляеться такий ряд, сконструйований в1дпов1дно до лог1ки розвитку:

• Сустльства, що передують високш культурi:

а) розр1знення площин д1й i норм ще не потрапляе у св1дом1сть, системи тлумачення ще не в1докремилися в1д системи ди,

б) врегулювання конфл1кт1в зд1йснюеться з погляду морального реал1з-му: оц1нка порушення в1дпов1дно до тяжкост1 насл1дк1в ди, 1дея в1д-новлення статусу quo ante1, тобто компенсаци виниклого збитку.

• Архаiчнi висок культури:

а) очевидна диференщащя м1ж площинами д1й i сощальних ролей або норм, в1докремлення картини свпу, яка може переймати функци ле-гпимацп володар1в пан1вних позиц1й,

1 quo ante (лат.) - так, як було рашше. - Прим. перекл.

б) урегулювання конфл1кту з позицп конвенцiональноï морал1, що прив'язана до референтних ос1б: оц1нка в1дпов1дно до нам1р1в дц, покарання замгсть помсти, 1ндив1дуальна в1дпов1дальн1сть замгсть сп1льноï в1дпов1дальност1.

• Розвинет висок культури:

а) остаточна диференшацш м1ж площинами дш, систем норм i значною м1рою аргументативно структурованоï картини свпу; абстрагування системи панування в1д володар1в пан1вних позиц1й;

б) урегулювання конфл1кт1в 1з позицп розвиненоï конвенцiональноï морал1: система судовоï практики, покарання за ухилення в1д тради-цюналктськи виправданоï системи норм.

• Раннш модерн:

а) диференц1ац1я м1ж площинами д1й, систем норм 1 принцип1в виправ-дання; модерне право встановлене як позитивне, абстрактно всезагаль-не i як легал1стичне примусове право, вшьне в1д морал1, незважаючи на те, що загалом е залежним (через природне право) в1д легпимацп. Одно-часна бюрократизац1я й морал1зац1я зд1йснення полiтичноï влади;

б) урегулювання конфл1кт1в 1з позицц рацюнально-природно-правово обГрунтованого формального права й принципалктськи обГрунтова-ноï1 1ндив1дуальноï мораль

Я хот1в би узагальнити свою тезу в тому аспект1, що еволюцшний процес навчання людського роду можна зрозумгти в межах теорп, яка пояснюе еволюцшш досягнення сусп1льних систем, в1дпов1даючи на два запитання:

а) як1 саме проблеми управлшня було вир1шено по-новому?;

б) завдяки яким компетенц1ям, придбаним у процес1 навчання, стали мож-ливими так1 1нновацп? В основ1 теорп лежить припущення про те, що онтогенетичт процеси навчання випереджають сусп1льн1 еволюц1йн1 по-штовхи, так що суспльна система, у раз1 якщо неминуч проблеми висува-ють надмрн1 вимоги щодо ïï структурно обмеженоï здатносл управл1ння, може, за певних обставин, звернутися до надлишкових щдивщуальних, а також колективно доступних через картини свпу навчальних здатностей, щоб застосовувати к для 1нституц1ал1зацй нових р1вн1в навчання.

Я вв1в розр1знення «архаïчних» сусп1льств, високих культур i модер-них сусп1льств саме на п1дстав1 цього припущення. Так1 класиф1кацц епох втрачають свою дов1льн1сть лише тод1, коли вдаеться показати ïх

1 Йдеться про деонтолог1чно-принципал1стське обГрунтування морал1 Кантом. Див.: Кант И. Основоположение к метафизике нравов// Кант И. Соч. на нем. и рус. яз., т. 3. - М., 1997. - С. 85- 89. - Прим. перекл.

як результат еволюцп сустльних формацш (а не конкретних суспшьних систем). Я пропоную розр1зняти сусп1льн1 формацп за принципами !х оргашзацП. При цьому принципами органзацп я називаю т1 соцаль-но-структурн1 шновацп, як1 стають можливими завдяки логжо-розви-тково постсконструйованим крокам навчання, як1 шституц1ал1зують у раз1 вичерпання шдивщуальних здатностей до навчання новий р1вень навчання сусшльства; вони встановлюють нровий прост1р можливостей 1 визначають: у межах яких структур можлив1 зм1ни 1нституцшних систем; у якому обсяз1 може бути використано наявн продуктивш сили (таким чином заохочуеться розвиток нових продуктивних сил); 1 наскшьки можуть збшьшуватися здатност1 управлшня. Отже, принципи органза-цп пояснюють механзми, завдяки яким суспшьства поширюють свою

структурно обмежену здатнсть управлшня (1).

* * *

Друга частина мое! доповад на симпоз1уш м1стила два пояснювальн1 нариси К. Едера. Перший нарис мав розтлумачити перехщ вщ арха!чних суспшьств до раннх високих культур, тобто початок класових суспшьств. Згодом К. Едер представив цей нарис у монограф1чнш форм1 (К. Едер. «До виникнення державно органзованих суспшьств», Франкфурт/Майн, 1976). Зараз я хот1в би узагальнити хщ аргументацп, представлений у за-значенш книз1, у вигляд1 наочного пояснення теоретично! програми:

а) Едер дае спочатку опис виявлених археологами неолгтичних суспшьств. При цьому в1н розр1зняе комплексн селянсью культури, ко-чов1 й сшьсью рем1снич1 держави. 1з цього останнього типу, щодо яко-го Едер наводить вкш приклад1в, виникли перш1 висою культури.

б) Потш Едер розвивае свою гшотезу, згщно з якою перехщ вщ ро-динних до державно оргашзованих суспшьних систем став можли-вим завдяки «морал1зуванню права»: «Арха!чне право Грунтуеться на правилах вщплати й захисту вщ тих, хто може завдати шкоди; з ними пов'язаш спшьна в1дпов1дальн1сть родини, помста за заподшну шкоду або компенсувальний штраф за не!; навпаки, у високих культурах право Грунтуеться на покаранш й залякуванш; з цим були пов'язан1 Гндивщуальна вщповщальнкть 1 визнання провини; покарання ви-ражаються у вигляд1 тшесних покарань, грошових штраф1в, покарань позбавленням свободи, покарань знеславленням, що визначаються незалежною вщ вщносин спорщнення судд1вською шстанцею.

Перехщ вщ вщплати до покарання, вщ спшьно! вщповщальност1 до 1н-дивщуально!, вщ особисто! помсти до публ1чного санкцюнування можна описати як процес розвитку вщ передконвенцюнально! до конвенцю-

нальноï моральноï свщомосп вчинку. У прав1 високих культур умисн1сть вчинку стае основою суспiльноï сили санкцц, вчинок приписуеться 1нди-в1ду й утворюеться нормативний зразок ор1ентацц, який визнае 1нстанц1ю «закон i порядок» як таку, що перебувае позав1дплатою й помстою. Цим мобЫзуються традиц1йно встановлеш, прив'язан1 до легiтимноï влади уявлення про справедливкть, як1 уможливлюють сусп1льне вир1шення м1жособист1сних конфл1кт1в на новому «бшьш високому» р1вш.

Морал1зування права дае змогу виокремити роль володаря-судд1, на-вколо якоï утворюеться полгтична система. Державний принцип оргаш-зацп допомагае:

а) регулювати членство в суспшьнш систем1 через полгтичну залеж-н1сть, а не через в1дносини спор1дненост1 та

б) органзовувати внутр1шньо-сусп1льн1 в1дносини обм1ну асиметрич-но, а не на п1дстав1 погляд1в родинноï взаемност1.

в) Кр1м того, Едер анал1зуе меж1 зростання комплексност1, як1 було жорстко визначено для неолгтичних сусп1льств ïх с1мейною органза-цею. Якщо сусп1льство може розширюватися лише через сегментар-ний розпод1л, штенсифжац1я економ1ки домашнього господарства мае невдовз1 д1йти меж.

г) Мехашзм, що справд1 породжуе комплексн1сть, Едер бачить у когш-тивних структурах, як1 формуються з виникненням м1ф1чних картин свпу. В1н досл1джуе ïх 1з формального погляду нового поняття про каузальшсть i новоï категорц уявлення про час.

д) Вимог до щдвищення комплексности породжуваних через м1ф1чн1 картини свпу й нов1 методи виробництва, деяк1 неол1тичн1 сусп1льства можуть дотримуватися завдяки 1ерарх1заци системи спорщненосп. Тим важлив1шою е потреба точно щентифшувати еколоичн й демограф1чш умови довклля, як1 настшьки п1дсилюють тиск до пристосування навпъ на висококомплексн1, але все ще родинно орган1зован1 сусп1льства, що вони починають конфронтувати з еволюц1йними викликами.

е) Наступним кроком аргументацц Едер показуе, що в еволюцшно пер-спективних сусп1льствах мав м1сце процес морального навчання. В1н п1дтверджуе це м1ф1чними уявленнями про право, як1 стоять вже на щабл1 конвенцiональноï мораль

ж) Еволюц1йно успшт сусп1льства використовують когн1тивний потен-цал, наявний на р1вн1 картини свпу, тод1, коли вони реоргашзовують на щабл1 морал1зованого права судову владу й об'еднують рол1 судд1 й вождя в специф1чно полпичну роль.

Цим кроком вдаеться породити «полпизащю пров1дного домашнього господарства», яку Макс Вебер називав «Patrimonium»1 : водночас

1 Спадщина (лат.). - Прим. перекл.

1з тим, як принцип спадщини поширюеться на полгтичний союз, в1н породжуе нову, не родинну форму авторитету.

з) Едер називае письменн1сть механзмом стаб1л1зац11 нового, в1днин1 полгтично конституйованого сусп1льства. Мен1 здаеться, що у зв'язку з цим сл1д було б назвати 1нш1 фактори, так1, наприклад, як спору-дження зрошувальних систем.

i) Нарешт1, Едер показуе, як державна орган1зац1я суспшьства уможлив-люе водночас функц1ональну диференц1ац1ю й стратиф1кац1ю. Пот1м в1н простежуе три лшп розвитку, завдяки яким виникли ранн1 висок1 культури. Однак цей погляд на аз1йський, античний i феодальний спо-соби виробництва е швидше перспективою для майбутн1х досл1джень.

II

Кожна з чотирьох обговорюваних теоретичних позиц1й може бути охарактеризована через звернення до чогось под1бного до парадигми, тобто через шту!тивно доступний прототип донаукового досв1ду, а саме через систематично перекручену комун1кац1ю парт1й, що стшснують, але е ворожими одна до одно! (д1алектика); рольову поведшку д1евця (теор1я ди); поведшку орган1зму в довк1лл1, спричинену подразником (теор1я навчання); саморегульовану машину (системна теор1я) (1).

Кожна окрема позиц1я виправдовуе себе в певних сферах краще, н1ж в 1нших: 1сторичний матер1ал1зм - у галуз1 соц1альних рух1в i класових конфл1кт1в; теор1я ролей - у галуз1 керовано! шту!щею повсякденно! д11; теор1я навчання - у галуз1 керованих ззовн1 (периферичних) процес1в навчання; сошально-наукова системна теор1я - у галуз1 органзацп й управлшня. Жодна з1 згаданих теоретичних настанов не обГрунтовуе, за тепер1шнього стану дискуси, змктовну теор1ю соц1ально! еволюцп, яку можна було б п1ддати перев1рц1. Зокрема, зазначу таке:

- модел1, яю лежать в основ1 д1алектики класово! боротьби, так само як i теорп ди, проанал1зовано недостатньо. 1х можна узагальнити, 1нте-грувати й задов1льно реконструювати лише в межах теори комун1ка-тивно! д11;

- у сьогодн1шньому своему вигляд1 теор1я ди становить категор1альну рамку для опис1в ad hoc, але не допускае сильних узагальнень i не-придатна для пояснювальних ц1лей;

- основн поняття б1хевюристсько! теори навчання е недостатньо комплексними для предметно! галуз1 «соц1ально1 еволюци» й не да-ють змоги робити придатн1 емп1ричн1 припущення щодо еволюц1й-ного вчення;

- системна теорш хоч i використовуе придатну парадигму для анал1зу важливого аспекту сусп1льноï еволюцп, однак всеохопний функцю-нал1зм луманн1вського карбування не дае змоги здшснити достатню специф1кац1ю предметноï галуз1 й висловити емпрично зм1стовн1 припущення щодо сощально-еволюцшних процес1в навчання.

Щодо Т'ядена:

а) Основне припущення 1сторичного матер1ал1зму, зг1дно з яким зрос-тання продуктивних сил (i в1дпов1дне зростання продуктивност1 сус-п1льноï пращ) становить механзм навчання, за допомогою якого ми можемо пояснити переходи до нових сусп1льних формац1й, навряд чи можна подтвердит емпрично. Навпъ розвиток продуктивних сил б1льше не слугуе в розвинених кап1тал1стичних сусп1льних системах «вибуховою силою»; у традицшних i в архаïчних сусп1льствах спос1б i обсяг використання наявних продуктивних сил були ще б1льше в1д-межован в1д виробничих в1дносин. Процеси навчання, що мають значш насл1дки з погляду еволюцп, в1дбуваються не лише в когш-тивно-1нструментальному вим1р1, але й у сфер1 штеракци; i в сфер1 морально-практичного знання ц процеси навчання безпосередньо стосуються 1нфраструктури сусп1льноï системи 1нституц1й.

б) Сл1д розр1зняти спос1б виробнидтва й сусп1льну формацю. Для кожного 1сторичного сусп1льства характерн1 певн1 способи виробництва. Але, з другого боку, з погляду еволюцц, ïx сл1д анатзувати, спираючись на абстрактн врегулювання визначального для сусп1льних формац1й принципу орган1за-цп. Так, наприклад, аз1атський, античний i феодальний способи виробни-цтва належать до ж само суспiльноï формацй високоï культури.

в) Я не знаю, чи сприяло якось формальне введення «структурно гене-тичних закон1в» проясненню в1дношень м1ж теор1ею еволюц11 й 1стор1-ею. Теор1я соцiальноï еволюцй, оск1льки вона спираеться на визначен1 П1аже, Фройдом i Хомськ1 досл1дницьк1 традицй теор1й придбання компетенц1й, мае статус, який, якщо я правильно розум1ю, нетиповий для номолоичних наук. Це можна пояснити систематичним поеднан-ням реконструктивних пропозицш щодо впорядкованих в1дпов1дно до лопки розвитку структур, з одного боку, з емпричними г1потезами про механзми еволюц11 й про умови довклля, що специф1чно д1ють на певних ïï фазах, з другого боку. Цю теоретичну перспективу соцiальноï еволюцп не можна знову поеднати на теоретичному р1вн1 з 1сторичною перспективою полпично д1ючих суб'ект1в (2).

Щодо Оппа:

a) Сл1д розр1зняти методолоичний 1ндив1дуал1зм (зг1дно з яким суджен-ня про повед1нку колективних сутностей потр1бно пояснювати су-

дженнями про поведшку шдивщв) 1 бгхевюристський редукц1он1зм. З другого боку, обидва постулати потр1бно в1др1зняти в1д емпричного виокремлення систем, що здатш до навчання та еволюцп. З огляду на обидв1 вищезгадан1 обмежувальш вимоги, поняття соц1ально! еволю-ци, яке отримуе Опп, занадто широке в одному вщношенш, оскшьки ми говоримо тшьки про кумулятивн1 й не про нейтральш щодо напря-му зм1ни характерних рис еволюцп, та занадто вузьке в другому вщношенш, оскшьки вщом1 взаемозалежност1 процес1в дозр1вання й на-вчальних процес1в поширюються, шов1рно, й на соц1альну еволюц1ю.

б) Я заперечую не те, що характерн для теори навчання судження про ево-люцшн1 процеси лопчно можлив1, а те, що вони плдт за сьогодн1шнього стану утворення гшотез. Опп не дае жодного прикладу того, що спроба застосовувати перев1рен1 на феноменах малих груп припущення теори навчання до предметно! галуш социльно! еволюци мае сенс. Зм1нений вщ-соток економ1чних злочинв буде належати, загалом, не до класу феноме-н1в, як1 намагаеться пояснити теор1я соц1ально! еволюци. Швидше, цей згаданий Оппом приклад дае зрозумпи припущення, що макрофеноме-ни, котр1 потребують пояснення, мають «пщр1внюватися» щд трив1альну перспективу, оскшьки адекватний опис сошально-еволюцшних явищ не може регулярно зводитися до прийнятних у мжротеори суджень.

Луманнову теорю я вважаю надабстрактною (оскшьки оч1куван1 здо-бутки абстрагування таемно перетворюються на втрати, спричинеш аб-страгуванням) 1 надкомплексною (тобто зм1стовн1 й дотепн1 аргумента-цп отримуються не завдяки, а всупереч методичнш позици). Я не можу зупинятися тут на парадоксальност1 основних понять 1 на тих труднощах тотал1зованого функц1онал1зму, котр1, як я вважаю, спричинеш тим, що зг1дно з радикальним виокремленням функц1онал1стського погляду

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

- виб1р основних проблем б1льше не можна виправдати теоретично, каузальш й функц1онал1стськ1 пояснення бшьше не можна перетво-рювати одне на одне,

- предметну сферу суспшьно! теорп бшьше не можна визначити специ-ф1чно,

- 1 перспективу системного теоретика бшьше не можна достатньою м1-рою вщдшити вщ кторично-практично! перспективи д1ючого шдивь да (1 встановити м1ж обома систематичний зв'язок).

Тут я хот1в би лише висловити пщозру, що позначена Луманном трич-ленн1сть його теоретично! споруди визначае внутр1шню диференц1ащю р1зних часткових теорш, що передбачають одна одну - насправд1 ж, як здаеться, його системна теор1я е н1ччю, у якш вс1 юшки чорн1. У такий спос1б комун1кативна теор1я знову намагаеться отримати основн1 понят-

тя комунiкативноï дц й комун1кативно утвореноï 1нтерсуб'ективност1 на п1дстав1 лише функцюналютського кута зору: «зм1ст» визначаеться з погляду стратеичних переваг п1д час обробки надкомплексного довкшля, «мед1уми комушкацц» вводяться з погляду ïx специф1чного ефекту п1д час передач1 необачно зд1йсненоï виб1рковост1 в1д одного суб'екта дц до другого. У такий спос1б системна теор1я не отримуе н1чого нового. Так само надлишковими е основн припущення луманн1вськоï еволюцiйноï теорiï; вона дбае саме про результати в1дбору та стабтзацц, як1 знову ж можна пояснити функцюналктськи, але не про процеси навчання, як1 потребують генетичного пояснення. Оскшьки Луманн приймае функ-цюналктський аспект як всеохопне ц1ле, в1н не може нчого сказати ан1 про структури предметноï галуз1, ан1 про специф1чш для предметноï галуз1 механзми навчання. Так, наприклад, в1н стверджуе, що правова система може бути нос1ем соцiальноï еволюцц, оскшьки вона становить самозам1щувальну п1дгалузь (з1 стосовною до всього сусп1льства функц1-ею). Я вважаю це твердження правильним, однак не бачу, як Луманн м1г би його обГрунтувати. Те, що правов1 норми можуть замшюватися т1ль-ки правовими нормами, навряд чи можна довести, х1ба т1льки пояснити (у межах не ц1лком функцюналктськи уоднобiчненоï комунiкативноï теорiï) правову обов'язковкть ушверсальним домаганням значущост1, яке вбудоване в комунжативну д1ю загалом. А про еволюц1ю тiеï п1дсис-теми, у якш домагання правильност1 в1докремлене в1д норм дй, говориться поки лише метафорично: як не можна ставитися до виб1ркового вим1ру розвитку - у даному раз1 до вим1ру розвитку моральноï св1домос -т1 - у якому 1ндив1ди на основ1 1дентиф1ковуваних механзмш (i з певним кумулятивним ефектом для сусп1льноï системи) можуть вчитися.

Примтгки

1. Тут не береться до уваги спос1б дай власне рац1онального вибору i, вщповщно, модель суспшьно'! гри (теор1я р1шень i теор1я 1гор); демонтаж i реконструкщю певно'1 споруди, певного мехатзму тощо (конструктивна теор1я розвитку).

2. Маркс подолав об'ектив1зм фшософп 1сторп з погляду експериментально цшком зрозумшо'! теори революци, коли гiпогегично спробував пос1сти м1сце класового суб'екта, що усвщомлював самого себе як такого; звичайно, в1н не пщкреслив досить ч1тко, що це м1сце можна лише конструктивно окреслити: у ньому перспектива д1евця узгоджуеться з перспективою того, хто пояснюе свое власне становище у свпш теори соц1ально'1 еволюцп.

6. До реконструкцм iсторичного матерiалiзму

Цей текст слугував тдготовщ до вiдкритоï дискусп, яка вiдбулася тд час Штутгартського гегелiвського конгресу, проведеного в травш 1975р. Мiжнародним гегелiвським об'еднанням.

Лише дв1ч1 Маркс висловився щодо матер1ал1стичного розум1ння 1с-тори послщовно й принципово (1); в 1нших працях в1н використовував цю теоретичну рамку, щоб штерпретувати певн1 ситуацп або !х створен-ня з позици 1сторика. Неперевершеним у цьому сенс1 е праця «18 брюмера Лу! Бонапарта». Енгельс охарактеризував кторичний матер1ал1зм як дороговказ 1 метод (2). Це могло б створити враження, начебто Маркс 1 Енгельс пов'язували з цим вченням лише домагання певно! евристики, яка допомагае структурувати з метою систематизаци наративний, як 1 ран1ше, виклад кторп. Однак таким чином кторичний матер1ал1зм не розглядали ан1 Маркс, ан1 Енгельс, ан1 марксистськ1 теоретики, ан1 к-торики роб1тничого руху. Тому я буду обговорювати його не як евристи-ку а як теор1ю, а саме як теор1ю сощально! еволюцп, котра на основ1 и рефлективного статусу е повчальною й для цшей полгтично! ди й може пов'язуватися за певних обставин 1з революцшною теор1ею та стратеи-ею. Теорш кап1тал1стичного розвитку яку Маркс розробив у «Нарисах» 1 в «Кап1тал1», включаеться в 1сторичний матер1ал1зм як додаток до теори.

У 1938 р. Стал1н кодифжував кторичний матер1ал1зм у спос1б, що мав масштабш наслщки (3). 1сторико-матер1ал1стичн1 дослщження, як1 було започатковано вщтод1, залишаються значною м1рою визначеними ц1ею теоретичною рамкою (4). Санкцюноване Сталшим формулювання 1сторичного матер1ал1зму вимагае реконструкци. Слщ критично переро-бити конкурентн1 позици (насамперед, соц1ально-науковий неоеволю-ц1он1зм 1 структурал1зм). Я можу, звичайно, проанал1зувати лише деяк1 погляди, з яких така реконструкц1я може претендувати на перспектив-н1сть. Спочатку я хот1в би ввести й критично розглянути основы концеп-ти й основт припущення вторичного матер1ал1зму, потш назвати трудно-щ1, як1 виявляються пщ час застосування цих гшотез, запропонувати й прошюструвати абстрактно прийнятн1 варiанти гх виршення 1, нареши, пщдати випробуванню те, що потр1бно засво!ти 1з конкурентних позищй.

I

Спочатку я розгляну концепти «суспшьно! пращ» та «ктори роду», а також три основн1 припущення 1сторичного матер1ал1зму.

1) Сустльно оргатзована праця е специф1чним способом, за допомо-гою якого люди, на вщмшу вщ тварин, вщтворюють свое життя: «Людей можна вщр1зняти вщ тварин через свщомкть, через релшю, через що завгодно 1нше. Вони сам1 вщр1зняють себе вщ тварин, щойно почавши виробляти засоби свого кнування, - це був крок, зумовлений !хньою т1-лесною орган1зац1ею. Виробляючи засоби кнування, люди опосеред-ковано виробляють свое матер1альне життя» (5). На р1вш опису, що не-

специфiчний для опису людського способу життя, обмш м1ж оргатз-мом i довк1ллям може досл1джуватися у фiзiологiчних терм1нах процес1в обм1ну речовин. Але якщо намагатися врахувати те, що е специф1чним для людського способу життя, краще описувати в1дносини м1ж оргашз-мом 1 довк1ллям на р1вт трудових процес1в. У ф1зикал1стському аспект1 вони означають витрати людсько1 енергц й обм1н енергш у загальному баланс1 зовн1шньо1 природи; але вир1шальним, знов-таки, е соцюлоич-ний аспект ц1леспрямованого перетворення матер1алу за правилами 1н-струментально1 дц (6). Звичайно, виробництвом Маркс називае не лише шструментальт дц окремого 1ндив1да, а й сусп1льну кооперац1ю р1зних 1ндив1д1в: «Тепер вже виробництво життя, як власного в пращ, так 1 чужого в процес1 зачаття, одразу постае як подвшне в1дношення: з одного боку, як природне, а з другого - як сусп1льне в1дношення - сустльне в тому сенс1, що воно означае 1нтеракц1ю к1лькох шдив1д1в, незалежно в1д того, за яких умов, у який спос1б 1 з якою метою. 1з цього випли-вае, що певний спос1б виробництва або 1ндустр1альний щабель завжди поеднат з певним способом штеракцп або сусп1льним щаблем, 1 цей спос1б 1нтеракцц, власне, 1 е «продуктивною силою», так що низка до-ступних людит продуктивних сил зумовлюе суспшьний стан, 1 «кторда людства», таким чином, завжди сл1д вивчати й обробляти у зв'язку з 1с-тор1ею промисловостш обм1ну» (7). 1нструментальт дц р1зних шдив1д1в стають цшерацюнальними, тобто скоординованими з огляду на мету виробництва. Правила стратегiчноi dii, за якими зд1йснюеться кооперац1я, е необх1дним складником трудового процесу.

Однак за таких обставин засоби кнування виробляються тшьки для того, щоб витрачатися. Як 1 праця, розподш продуктов пращ також орга-тзований суспшьно. За правилами розпод1лу йдеться не про обробку ма-тер1алу чи доцшьно скоординоване використання засоб1в, а про система-тичне об'еднання взаемних оч1кувань або 1нтерес1в. Розпод1л вироблених продукт1в вимагае, отже, правил штеракцп, як1 1нтерсуб'ективно, як ви-знаш норми або правила комун1кативно1 дц, можуть вщдшятися на р1вт мовно1 згоди в1д окремих ситуац1й 1 встановлюватися на тривалий терм1н.

Систему, яка суспшьно регулюе працю й розподш, ми називаемо еко-номкою; тому, зг1дно з Марксом, економ1чна форма в1дтворення життя е характерною для людського щабля розвитку. Цей концепт суспшьно1 пращ як форми вiдтворення людського життя мае низку конотацш. В1н критично ставиться до найважлив1ших основних припущень новочас-но1 фшософц суб'екта або рефлексп. Тезу «Як 1ндив1ди виявляють свое життя, такими вони 1 е. Те, чим вони е, зб1гаеться, отже, з гхшм виробництвом, як 1з тим, що вони виробляють, так 1 з тим, як вони виробляють (8)» можна розушти, зг1дно з першою «тезою про Фойербаха», в сенс1

теоретико-тзнавально спрямованого прагматизму, тобто як критику фе-номенал1зму тих (емЩристських або рацюналктичних) напрям1в, котр1 розглядають суб'екта, що пзнае, як деяку пасивну св1дом1сть, що спо-чивае в соб1. Ця теза мае також i матер1ал1стичн1 конотаци: вона спря-мована як проти теоретичного, так 1 проти практичного 1деал1зму, що затверджуе примат духу перед природою та примат 1де! перед 1нтересом.

Або розгляньмо таку тезу: «Сутнкть людини не е абстракцею, що притаманна окремому 1ндив1ду. У сво!й дшсност1 вона е ансамблем сусп1льних в1дносин» (9). Це вишколений на гегел1вському понятп об'ективного духу виклик проти методичного 1ндив1дуал1зму буржуаз-них соцальних наук i проти практичного 1ндив1дуал1зму англшсько! та французько! ф1лософи морал1 - i перш1, i друг! розглядають здатного до ди суб'екта як окрему монаду. У нашому контекст1 ц1кавим, звичайно, е питання, чи достатньою м1рою концепт сусп1льно! прац характери-зуе форму в1дтворення людського життя. Тому сл1д точн1ше визначи-ти, що ми бажаемо називати людським способом життя. Антрополог1я останнього поколшня накопичила нов1 знання про перюд, котрий три-вав б1льш н1ж 4 млн рок1в i в який в1дбувався розвиток в1д примат1в до людини, отже, антропогенез, що починався з (постульованого) сп1ль-ного предка шимпанзе й людини, через homo errectus i до homo sapiens. Ця гомшзацш визначена щыьною 1нтеракц1ею оргамчних i культурних механ1зм1в розвитку. З одного боку, протягом цього часу антропогенезу на основ1 довго! низки мутац1й змшюються величина мозку й важли-в1 морфолоичн ознаки; з другого - довк1лля, яке чинить селективний тиск, утворене вже не лише природною еколоиею, а й активними д1ями пристосування хижих зграй гомш1д1в. Т1льки на меж1 переходу до homo sapiens ця орган1чно-культурна зм1шана форма еволюцп в1дхиляеться в б1к лише соцально! еволюци. Природний еволюцшний механзм зу-пиняеться. Б1льше не виникають н1як1 нов1 види. Натом1сть екзогам1я (укладання шлюб1в м1ж представниками р1зних племен), на як1й Грунту-еться соц1ал1зац1я homo sapiens, спричиняе широке внутр1шньо-специ-ф1чне розс1ювання та зм1шування успадкованого майна; ця внутр1шня диференц1ац1я е природною основою культурно! диверсифжацп, яка виказуе себе в розмагт соцальних процес1в навчання. Отже, пропо-нуеться в1дмежовувати сощокультурний щабель розвитку, на якому в1д-буваеться лише соц1альна еволюц1я (тобто сусп1льство, що перебувае в стан еволюцп), не лише в1д щабля примат1в, на якому в1дбуваеться ще т1льки орган1чна еволюц1я (тобто види, що перебувають в стат еволюцп). В1дмежування пропонуеться також i щодо щабля гом1и1д1в, на якому переплгтаються вже обидва еволюдшн механзми (причому еволю-ц1я мозку становить найважлившу окрему зм1нну величину) (10).

2) Якщо ми розглядаемо концепт суспiльноï прац у свпт новпн1х антро-полог1чних знань, виявляеться, що в1н поширюеться в еволюц1йн1й шкал1 дуже далеко: не лише люди, вже гомшщи вiдрiзняютъся в1д людинопод1бних мавп тим, що переключаються на вдаворення через суспшьну працю й формуют певну економ1ку доросл самц створюють мисливсью зIраï, як1

а) мають у своему розпорядженш зброю й р1жуч1 1нструменти (техн1ка),

б) д1ють сп1льно (кооперативна орган1зац1я) на основ1 розпод1лу прац i

в) розпод1ляють здобич у колектиш(правила розпод1лу).

Виготовлення засоб1в виробництва й сусп1льна орган1зац1я як правд, так i розпод1лу продукт1в пращ виконують умови економiчноï форми в1дтворення життя. Значно важче, пор1вняно з1 способом виробництва, реконструювати сусп1льство гомшадв. Не зрозум1ло, наскшьки система комушкацп перевищила поширен вже серед примат1в 1нтеракд1ï, опосередкован жестами: припускають деяку мову жест1в i систему сиг-нальних знакв (11). Але все-таки сп1льне полювання на великого зв1ра вимагае вм1ння домовлятися, тому сл1д припустити наявнкть прото-мови, завдяки якш принаймн1 нампилося важливе для антропогенезу систематичне поеднання когн1тивних здобутюв, афективних вияв1в i м1жособисткних в1дносин. У групах гом1н1д1в сформувалися, 1мов1рно, дв1 соц1альн1 п1дсистеми, що Грунтувалися на розпод1л1 прац1: з одного боку, доросл1 чолов1ки, котр1 в егалгтарних мисливських зграях сп1льно i разом мають дом1нантне становище; з другого боку, ж1нки, як1 збирають плоди i живуть разом 1з дгтьми, про яких шклуються. Новим пор1вня-но 1з сусп1льствами примат1в е стратег1чн1 форми кооперацп та правила розпод1лу; обидв1 шновацп безпосередньо пов'язан1 1з заснуванням пер-шого способу виробництва, що Трунтуеться на сп1льному полюванш.

Отже, Маркс1в концепт сусп1льноï прац1 годиться для вщмежування способу життя гом1н1д1в в1д способу життя примат1в, але не стосуеться специф1чно людського вщтворення життя. Позаяк не гом1н1ди, а т1льки люди п1дривають ту суспшьну структуру, що виникла в хребетних тварин: одном1рну крарх1ю, у як1й транзитивно кожн1й тварин надаеться один i т1льки один статус. Ця статутна система перешкоджае в шимпанзе й па-в1ан1в швидше агресивним стосункам м1ж дорослими самцями, регулюе сексуальн1 стосунки м1ж самцем 1 самкою та соц1альн1 в1дносини м1ж старими й молодими. Стосунки, под1бн1 до родинних, кнують лише м1ж мат1р'ю й дитиною та м1ж братами й сестрами. 1нцест (12) м1ж мат1р'ю й сином-п1дл1тком неприпустимий, тод1 як в1дпов1дноï перешкоди 1нцесту м1ж батьком i дочкою не кнуе, оск1льки не кнуе батьк1вськоïролi. Кр1м того, перебудованим на основ1 суспiльноï прац1 сусп1льствам гом1н1д1в ще не в1дома амейна структура. Звичайно, ми можемо уявити соб1, як мо-

гла б виникнути с1м'я. Спос1б виробництва суспшьно органзованого по-лювання спричинив системну проблему, яку було вир1шено через устей-нення чоловка (13), тобто шляхом впровадження Грунтовано! на екзогами системи спор1днення. Чолов1че сусп1льство мисливсько! згра! в1докреми-лося в1д жшок, що збирають рослини, i д1тей, яй п1д час полювання зали-шалися на мкщ стоянки. 1з цим в1докремленням, що Грунтуеться на подЫ пращ, виникла нова 1нтеграц1йна потреба, а саме необх1дн1сть контр-ольованого обм1ну м1ж обома п1дсистемами. Але очевидно, що гом1н1ди мали лише зразок сексуальних в1дносин, залежних в1д статусу. Цей зразок був нездатний задовшьно в1дпов1сти на нову вимогу Гнтеграци, i ця не-здатнкть була тим бшьшою, що бшьше статутний порядок примат1в мало бути зруйновано через примуси до зр1внювання всередин мисливсько! згра!. С1мейна система, що трималася лише на шлюб1 та впорядкованому потомстш, дае змогу доросл1й особин чолов1чо! стат1 пов'язувати через роль батька св1й статус у систем1 чолов1к1в мисливсько! групи з1 статусом у систем1 жшок i д1тей та 1нтегрувати внасл1док цього

(а) функци суспшьно! пращ з функц1ями п1клування про !жу для д1тей i

координувати, кр1м того,

(б)функци чолов1чого полювання з функц1ями жшочого збирання.

3) Про досягнуте homo sapiens в1дтворення людського життя ми мо-жемо говорити лише тод1, коли економ1ка полювання доповнюеться с1мейною структурою суспшьства. Цей процес тривав кшька м1льйон1в рок1в; в1н означае нетрив1альну зам1ну тваринно! статусно! системи, яка вже в людинопод1бних мавп Грунтувалася (зг1дно з Д. Г. М1дом) на сим-вол1чно опосередкованих штеракц1ях, системою соцальних норм, яка передбачае мову. 1ерарх1чна градац1я в примат1в одном1рна; тобто в ус1х сферах функцюнування кожен шдив1д може мати лише той само статус. Т1льки якщо один 1ндив1д поеднуе р1зш статусн становища, а р1зн 1нди-в1ди мають однаковий статус, стае можливим соцально врегульований обм1н м1ж функцюнально специф1кованими п1дсистемами. Тваринний статусний порядок Грунтуеться на здатност1, завжди загрозлив1й для самих володар1в статусу, тобто на влад1 як на якост1 1ндив1да. З другого боку, системи соцальних ролей Грунтуються на 1нтерсуб'ективному визнанн1 нормованих повед1нкових оч1кувань, а не на страхов1 перед можливими санкц1ями, що !х, в1дпов1дно до конкретно! ситуацп, може застосувати володар ролей на основ1 особливостей його 1ндив1дуально! структури. Це означае морал1зування мотив1в д1!. Соц1альн1 рол1 можуть поеднува-ти, в1дпов1дно до певних умов, два р1зн1 повед1нков1 оч1кування таким чином, що утворюеться система взаемно! мотивацп. Alter може зважати на те, що Ego виконуе його, Alter-а, повед1нкове оч1кування, оскшьки

Ego зважае на те, що Alter також виконуе його, Ego, повед1нков1 оч1ку-вання. Завдяки соц1альним ролям соц1альний вплив на мотиви 1ншого може зд1йснюватися незалежно в1д випадкових ситуац1йних контекст1в i передувати утворенню мотиву в символ1чному свт 1нтеракцц. Однак для цього мае бути виконано три умови.

(а) Сощальн рол1 мають передбачати, що учасники штеракцп не лише приймають позищю 1ншого учасника (як це мае мкце в символ1ч-но опосередкован1й штеракцп), а й можуть змтювати перспективу учасника на перспективу спостерпача. Обидва учасники мають поставит себе й шшого в позиц1ю спостерпача, з якоï вони розгля-дають систему своïx оч1кувань i дш неначе ззовн - 1накше вони не зможуть в1дпов1дним чином пов'язати своï взаемн оч1кування й по-класти ïx в основу як систему власноï дц (14).

(б)Сощальш рол1 можуть конституюватися т1льки тод1, коли учасники 1нтеракдiï мають часовий горизонт, який перевищуе меж1 актуальних на даний момент насл1дюв дц. В 1накшому раз1 повед1нков1 оч1ку-вання, диференцтован в1дпов1дно до часу й важливост1, не могли б просторово пов'язуватися одне з одним в особлив1й сошальнш рол1 Ритуали поховання е ознаками того, що с1мейне сшвкнування було зумовлене впливом категор1ально розширеноï св1домост1 часу (15).

(в) Сощальш рол1 мають скршлюватися механ1змами санкц1й, якщо вони повинш контролювати мотиви дй учасник1в. Оскшьки можли-в1сть санкцй вже не залежить (як у сусп1льствах примат1в) в1д випадкових якостей конкретних референтних ос1б, але ще не забезпечена (як у високих культурах) силовими засобами полiтичноï влади, вони можуть кнувати лише завдяки амб1валентно впроваджуваним тлума-ченням чинних норм. Як можна зрозумпж з1 способу дц заборон, зраз-ки тлумачення, що пов'язан1 1з соц1альними ролями, мають переро-бити т1 подвшносп почутт1в, як1, унасл1док диференц1ац1! системи стимул1в, мають виникнути у великих обсягах, на свщомкть значу-щост1 норми, тобто на готовн1сть до поваги чинних норм (16).

З р1зних причин щ три умови не можна виконати, перш н1ж повн1с-тю не сформувалася мова. Ми можемо припустити, що спочатку в1д-бувалися зм1ни в структурах пращ та мови, як1 привели до специф1чно людськоï форми в1дтворення життя й разом з цим до вих1дного стану соцiальноï еволюцп Праця й мова е старшими за людей i сустльство. Для антрополоичних основних понять, як1 вибирае кторичний матер1ал1зм, це могло б означати таке:

- концепт суспiльноï пращ е фундаментальним, оск1льки еволюц1йний здобуток сусп1льноï орган1зацй прац1 та розпод1лу передуе, очевидно,

розвитку сформовано! мовно! комунжаци, а вона, з1 свого боку, роз-витку систем соц1альних ролей;

- але специф1чно людський спос1б життя можна охарактеризувати до-статньою м1рою тшьки тод1, коли ми пов'яжемо концепт суспшьно! прац1 з концептом сшейного принципу орган1зацц;

- пор1вняно з1 структурами суспшьно! пращ структури рольово! ди по-значають новий щабель розвитку; правила комунжативно! ди, отже, 1нтерсуб'ективно чинн1 й ритуально забезпечен1 норми ди, не можна пояснити правилами шструментально! або стратеично! ди;

- виробництво й соц1ал1зац1я, суспшьна праця й шклування про д1тей е однаково важливими для в1дтворення роду; тому основною е с1мейна структура суспшьства, яка керуе й тим i тшим - штеграцкю як зо-вшшньо!, так 1 як внутргшньо! природи (17).

II

Маркс пов'язуе концепт суспшьно! прац1 з концептом ктори роду. Спочатку цей концепт мае засвщчувати матер1ал1стичне повщомлення про те, що в д1апазош д1й деякого особливого виду природна еволюцш починае в1дбуватися 1накшими засобами, а саме через продуктивну д1-яльн1сть самих усуспшьнених шдивщ1в. Коли люди збер1гають свое життя завдяки суспшьнш прац1, вони створюють водночас матер1альш умо-ви життя, формують суспшьство й кторичний процес, у якому разом 1з цим суспшьством зм1нюються й сам1 шдивщи. Поняття способу виробни-цтва дае ключ до реконструкци ктори роду: Маркс розглядае кторда як окремий наслщок способ1в виробництва, як1 в !х увщповщненш лог1ц1 розвитку впорядкованост1 визначають напрям соцально! еволюци. Дозвольте мен1 нагадати найважлив1ш1 визначення.

Споаб виробництва характеризуеться певним р1внем розвитку про-дуктивних сил 1 певними формами суспшьного спшкування, отже, ви-робничими вщносинами. Продуктивм сили складаються

а) з робочо! сили, задшно! у виробництв1, виробник1в;

б) з технчно застосовного знання, якщо воно перетворюеться на за-с1б прац1, що збшьшуе продуктивн1сть, на техн1ки виробництва;

в) з оргашзацшного знання, якщо воно застосовуеться, щоб ефектив-но спонукати до руху робочу силу, п1двищувати и квал1ф1кащю й ефек-тивно координувати засновану на под1л1 прац1 кооперац1ю прац1вник1в (мобЫзацш, квал1фжацш й орган1зац1я робочо! сили). Продуктивн1 сили визначають ступшь можливого опанування природних процес1в. З другого боку, до виробничих вiдносин зараховуються шституци й суспшьш механ1зми, що визначають, у який спос1б об'еднуються робоч1 сили - за

даного стану продуктивних сил i наявних засоб1в виробництва. Регулю-вання доступу до засоб1в виробництва, або форма контролю суспшьно використовувано1 робочо1 сили, опосередковано визначае також роз-под1л сусп1льно створеного багатства. Виробничi в1дносини виражають розпод1л соцiальноi влади; зумовлюють, за зразком розпод1лу соцiально визнаних можливостей задоволення потреб, структуру ттереав, яка к-нуе в суспшьствь Отже, кторичний матерiалiзм спираеться на думку, що продуктивш сили й виробнич1 в1дносини не зм1нюються незалежно однi в1д одних, а утворюють структури, якi

а) в1дпов1дають одш одним i

б) складають к1нцеву кiлькiсть аналогiчних за структурою ступешв роз-витку, так що

в) виявляеться впорядкована за лог1кою розвитку низка способiв виробництва. («Ручний млин дае в п1дсумку сусп1льство з феодалами, паровий млин - сусп1льство з промисловими катталктами») (18).

Ортодоксальна верс1я розрiзняе п'ять способ1в виробництва: перв1с-нообщинний спос16 виробництва кочових племен ! родових суспшьств, що передують високш культур1, античний споаб виробництва, що Грунту-еться на рабовласництвi, феодальний, капiталiстичний 1, нарешгi, соц1а-лктичний способи виробництва. Дискус1i щодо включення в 1сторичний розвиток старого Сходу та староi Америки привели до введення понят-тя азшського способу виробництва (19). Щ ш1сть способ1в виробництва мали позначати унгверсальт щабл1 соцiальноi еволюцп. З еволюц1йного погляду кожну особливу економiчну структуру можна анал1зувати з ура-хуванням способ1в виробництва, як1 набули 1ерарх1чного зв'язку в кто-рично конкретному суспшьствь Гарним прикладом цього е проведений Годелье анал1з культури 1нк1в час1в iспанськоi колотзацп (20). Догматична редакц1я концепту кторп роду мае, так само як кторико-фшософсью проекти XVIII столтя, низку слабких мкць. 1сторюграф1я мину^ всес-вiтньоi кторп, яка виявляе послщовтсть п'яти або шести способ1в виробництва, встановлюе однолшшний, необхiдний, безперервний i постшний розвиток макросуб'екта. Я хот1в би протиставити ц1й модел1 iстор1i роду б1льш слабкий вар1ант, який не прир1кае себе на в1дом1 заперечення щодо об'ектив1зму кторико-фшософського мислення (21).

а) 1сторичний матер1ал1зм не потребуе припущення родового суб'екта, який слугуе зразком здшснення еволюцп. Нос1ями еволюцп е швидше сусп1льства й штегроваш ними суб'екти дц. I зчитувати еволю-ц1ю потр1бно з тих структур, яю зам1нюються в1дпов1дно до ращонально сконструйованого зразка б1льш розгорнутими структурами. Протягом цього процесу формування структур сусп1льства й 1ндив1ди змшюються разом 1з iхн1ми Я- та груповими 1дентичностями (22). За цих обставин

навгть якщо соцiальна еволюц1я мала вказувати саме в напрямi св1до-мого впливу об'еднаних 1ндив1д1в на процес ïxHboï еволюци, у великому формат1 жодного разу не виникали суб'екти, а xiба що самооргатзову-ванi, в ceHci вищого щабля еволюци, штерсуб'ективт сп1льноти. (1н-шим питанням е специф1кац1я поняття еволюци, отже, питання, у яко-му сенс1 можна розумiти виникнення нових структур як рух; адже в рус1 можливi лише емпiричнi субстрати) (23).

б) Якщо ми вщщляемо лог1ку розвитку в1д динам1ки розвитку, тобто рацiонально сконструйований зразок iерарxiï дедалi ширших структур в1д процеав, у яких формуються емпiричнi субстрати, нам не потрiбнi анi од-нолiнiйнiсть, анi необх1днкть, анi безперервнкть, анi необоротнкть кто-рiï. Звичайно, ми зважаемо на антропологiчно глибинш загальнi структу-ри, як1 утворювалися протягом перiоду гом1нiзац1ïi й визначили вих1дний стан соцiальноï еволюц1ï: структури, як1 виникли, 1мов1рно, м1рою того, як зм1нювався й перетворювався в умовах мовноï комун1кац1ï когн1тив-ний i мотивац1йний потенц1ал людинопод1бних мавп. Можливо, ц осно-вт структури вщповщають структурам свщомосп, якими, за нормальних умов, волод1ють сьогодт дни м1ж четвертим i сьомим роками життя - коли 1нтегруються гхт когттивш, мовт й штерактивт зд1бност1. Таю субструк-тури описують лопчний прост1р, у якому можуть зд1йснюватися дедал1 роз-горнут1ш структуроутворення; однак чи доходить тут взагал1, коли саме i за яких умов, до виникнення нових структуроутворень, залежить в1д випадко-вих граничних умов i в1д доступних емпричному дослщженню процес1в на-вчання. Генетичне пояснення того, чому певне суспшьство досягло певного р1вня розвитку, е незалежним в1д структурного пояснення того, як функщ-онуе система, що керуеться на кожному конкретному щабл лопкою сво-ïx структур, придбаних на даний момент. Багато шлях1в можуть привести до того ж самого р1вня розвитку; припущення однолтшного розвитку е тим б1льш неправдопод1бним, чим численн1шими е ц1лкност1, що еволюцюну-ють. Також не кнуе жодноï гарант1ï щодо безперервностг розвитку; швид-ше, це залежить в1д випадкового зб1гу обставин, чи застигне сусшльство в стан непродуктивносл на пороз1 свого розвитку, а чи вир1шуватиме своï системт проблеми шляхом утворення нових структур. Нарешп, можлив1 й неодноразово емшрично щдтверджуват регреси в еволюци; зрозумшо, без супутн1х феномен1в змушеноï регрес1ï - як це можна побачити на приклад1 фашистсь^ Н1меччини - суспшьство не може впасти нижче вже досяг-нутого р1вня розвитку. Необоротними е не еволюцшш процеси, а струк-турт послщовносп, яю мае проходити суспшьство тод1 й остшьки, коли й осюльки воно перебувае в стан еволюци.

в) Найб1льш сшрною е, звичайно, телеологгя, яка, зг1дно з кторич-ним матер1ал1змом, мае бути притаманна ктори. Якщо ми говоримо про

еволюц1ю, то маемо на уваз1 насправд1 кумулятивн процеси, як1 харак-теризують напрям. Прийнятним критер1ем напряму неоеволюц1он1зм вважае тдвищення комплексностi. Що б1льше стан1в може засвоïти система, то б1льшою е комплексн1сть довкшля, яке за певних умов може використовувати система й щодо якого вона затверджуе свою м1цн1сть.

Особливого значення Маркс надавав також категорп «сусального по-д1лу пращ»; цим термшом в1н називае процеси системноï диференцацп й 1нтеграцп функцюнально специф1кованих п1дсистем на в1дпов1дно б1льш високому р1вш, тобто процеси, як1 зб1льшують свою комплекснсть i вод-ночас здатн1сть управл1ння сусп1льства. Однак комплексн1сть як крите-р1й соц1ально-еволюц1йного напряму мае низку недол1кв:

- Комплексн1сть е багатовим1рним поняттям. Сусп1льство може бути комплексним з огляду на обсяг, взаемозалежнсть, рiзноманiтнiсть, зва-жаючи на результата генерал1зацп, 1нтеграци й повторноï специф1каци. Тому пор1вняння комплексносл можуть бути неточними, а проблеми глобальноï градацп, з погляду комплексной, невир1шуваними (24).

- Ут1м, не кнуе однозначного вщношення й м1ж комплекснктю та збере-женням сталост1; бувають п1двищення комплексносл, як1 виявляються еволюцшними глухими кутами. Однак без цього зв'язку п1двищення комплексносл як ознака напряму й системна комплекснкть як пщстава оц1нки р1вня розвитку е непридатними для виконання ïx функц1й.

- Однак зв'язок м1ж складнктю та збереженням сталосл стае пробле-матичним також унасл1док того, що сусп1льства, на в1дм1ну в1д орга-н1зм1в, не знають члко вир1знених i об'ективно вир1шуваних проблем збереження сталосл. В1дтворення суспшьств вим1рюеться не нормою в1дтворення, тобто не можливостями ф1зичного виживання ïx члешв, а збереженням нормативно санкцiонованоï 1дентичносл сусп1льства, культурно 1нтерпретованого «гарного», або «стерпного», життя.

Маркс оцшював сусп1льний розвиток не за п1двищенням комплексносл, а за р1внем розвитку продуктивних сил, з одного боку, i за зртс-тю сошальних форм сп1лкування, з другого (26). Розвиток продуктивних сил залежить в1д застосування техн1чно застосовного знання; базисн 1нституд1ï сусп1льства е вт1ленням морально-практичного знання. Про-грес у цих обох сферах вим1рюеться за допомогою двох ушверсальних домагань значущосл, якими ми вим1рюемо також усп1хи емп1ричного п1знання й морально-практичноï розсудливосл, а саме ктинносл твер-джень i правильносл норм. Тому я в1дстоюю тезу, що критерп кторич-ного прогресу, як1 1сторичний матер1ал1зм убачае в розгортанн1 продук-тивних сил i в зр1лосл сошальних форм сп1лкування, е спроможними до систематичного виправдання. До цього я ще повернуся.

III

Пiсля того як я пояснив концепти «суспшьно! пращ» та «ктори роду», хочу коротко зупинитися на двох основних припущеннях кторичного ма-терiалiзму: на теоремi надбудови й на дiалектицi продуктивних сил i ви-робничих в1дносин.

1) Широко в1доме формулювання теореми надбудови звучить так: «У сусп1льному виробнищш свого життя люди вступають у певш, необх1д-т, незалежн в1д гхньо! вол1 в1дносини, виробнич1 в1дносини, як1 в1дпо-в1дають певному щаблю розвитку !хн1х матер1альних продуктивних сил. Сукупнкть цих виробничих в1дносин утворюе економ1чну структуру сусп1льства, реальний базис, над яким п1дноситься правова й полгтична надбудова 1 якому в1дпов1дають певн форми суспшьно! св1домост1. Спо-с1б виробництва матер1ального життя зумовлюе сощальний, полгтичний 1 духовний життевий процес загалом. Не св1домкть людей визначае !хне буття, а, навпаки, сусп1льне буття визначае св1домкть» (27). У кожному сусп1льств1 продуктивн сили й виробнич1 в1дносини утворюють, зг1дно з пан1вним у ньому способом виробництва, економ1чну структуру, яка визначае вс1 1нш1 п1дсистеми сусп1льства. Довгий час стверджувалося еко-номтне формулювання цк! теореми. Зг1дно з щею 1нтерпретацкю кожне сусп1льство (залежно в1д ступеня його комплексной) под1ляеться на п1дсистеми, як1 можна розмктити крарх1чно в посл1довност1 економ1ч-но!, адмшктративно-полгтично!, соцально! й культурно! сфер. Теорема показуе тод1, що процеси вищих п1дсистем детерм1новаш, у сенс1 каузально! залежност1, процесами, що в1дбуваються в нижних п1дсистемах. Б1льш слабке формулювання цк! тези стверджуе, що нижч1 п1дсистеми структурно обмежують процеси розвитку в б1льш високих п1дсистемах; так, кажучи словами Енгельса, економ1чна система визначае, «в остан-нш 1нстанц1!», «в1льний прост1р» можливих у 1нших п1дсистемах проце-с1в розвитку. У Плеханова ми знаходимо формулювання, як1 спираються на першу штерпретащю, у Лабрюли та Макса Адлера - висловлювання, що в1дпов1дають друг1й 1нтерпретац1!. У гегельяно-марксист1в, таких як Лукач, Корш, Адорно, поняття сусп1льно! тотальност1 забороняе багато-р1вневу модель; тут теорема надбудови набувае такого вигляду, що 1снуе своер1дна концентрично вишикувана залежнкть ус1х сусп1льних явищ в1д економ1чно! структури, причому останню д1алектично розум1ють як сутнкть, котра уречевлюеться в спостережуваних явищах.

Контекст, у якому Маркс вибудовуе свою теорему, робить, тим часом, зрозум1лим, що залежнкть надбудови в1д базису передбачалася спочатку лише для критично! фази, у як1й сусп1льство переходить до нового р1в-ня розвитку. 1шлося не про деяке онтолоичне конституювання сусп1ль-

ства, а про пров1дну роль, яку в1д1грае економ1чна структура в еволюцп сусп1льства. Ц1кавим чином це сформулював Карл Каутський: «Лише на останнш стадiï розвитку весь правовий, полпичний, 1деолоичний апа-рат треба розглядати як надбудову над економ1чним фундаментом. Це в жодному раз1 не е чинним за його одиничноï появи в кторп. У еконо-м1чному, 1деолопчному або 1ншому вигляд1 вона [економ1чна структура] може д1яти в деяких в1дношеннях як фундамент, в 1нших - як надбудова.

Марксова теза про фундамент i надбудову безумовно чинна тыьки для порiвняно недавшхявищ в кторп» (28). Маркс вводить поняття базису, аби обмежити сферу проблем, до яких мае в1дсилати пояснення еволю-ц1йних новац1й. Тод1 теорема св1дчить, що еволюц1йн1 новацп вир1шу-ють лише таю проблеми, яю виникають у певний момент у сфер1 базису сусп1льства. За цих умов ототожнення «базису» й «економiчноï струк-тури» могло б привести до погляду, що сфера базису завжди зб1гаеться з економ1чною системою. Проте це справд1 так лише для капп'алктичних сусп1льств. Ми визначили виробнич1 в1дносини через ïx функц1ю регу-лювати доступ до засоб1в виробництва й разом 1з цим, опосередковано, розпод1л сусп1льного багатства. Цю функц1ю беруть на себе в примгтив-них сусп1льствах системи спор1днення, а в сусп1льствах високоï культу-ри - системи панування. Т1льки в кап1тал1зм1, коли ринок бере на себе разом 1з його функцкю управлшня також i функц1ю стабтзацп класо-вих в1дносин, виробнич1 в1дносини виступають як таю й набувають еко-ном1чного вигляду. Теорiï пост1ндустр1ального сусп1льства виявляють нав1ть стан, у якому еволюцшна перш1сть економiчноï системи переходить до системи просв1ти й науки (29). У будь-якому раз1 виробнич1 в1дносини можуть використовувати послуги р1зних iнституд1й (30). Це 1нституд1йне ядро, навколо якого кристал1зуються виробнич1 в1дноси-ни, визначае певну форму соцiальноï 1нтеграцiï; при цьому соц1альною штегращею, як i Дюркгейм, я називаю збереження через ц1нност1 та норми цтсносп соц1ального жигтесвiту. Якщо тепер системш проблеми не можна виршувати в згод1 з пан1вною формою соцiальноï ттеграци, якщо вона сама мае бути революшонзована, аби створити в1льний про-ст1р для нових вир1шень проблеми, 1дентичн1сть сусп1льства потрапляе в небезпеку.

2) Механзм цiеï кризи Маркс розглядае таким чином: «На певному щабл1 свого розвитку матер1альн1 продуктивн1 сили сусп1льства почи-нають суперечити наявним виробничим в1дносинам, або, що е лише правовим виявленням цього, в1дносинам власност1, у межах яких вони дос1 1снували. З форм розвитку продуктивних сил ц1 в1дносини пере-творюються на ïx кайдани. Тод1 настае епоха соцiальноï революцп. З1

зм1ною економiчноï основи в ус1й величезнш надбудов1 пов1льно або швидко в1дбуваеться переворот» (31). Д1алектику продуктивних сил i виробничих в1дносин часто розглядали в суто техн1чному сенсь У такому раз1 теорема означае, що виробнича техн1ка не лише примушуе до певноï форми органзаци й мобтзаци робочоï сили, але й те, що завдяки сусп1льн1й оргашзаци прац вона вимагае також в1дпов1дних ïй виробничих в1дносин. Отже, процес виробництва проектуеться тут як такого роду цшкнкть, яка завдяки розвитку продуктивних сил виштовхуе людину 1з виробничих в1дносин. У молодого Маркса цьому уявленню сприяе саме 1деалктична понягтевiсть («опредметнення у прац1 сутнк-них сил»); у Енгельса, Плеханова, Стал1на й 1нших концепт «походжен-ня» виробничих в1дносин 1з продуктивних сил спираеться швидше на 1нструменталктську модель дiï (32). Тепер, однак, ми маемо в1дд1лити сферу комунiкативноï ди в1д сфери об'еднаноï в суспшьну кооперац1ю 1нструментальноï й стратегiчноï ди. Якщо ми зважаемо на це, теорему можна розглядати таким чином, що

а) кнуе ендогенний механзм навчання, який створюе передумови для спонтанного зростання техн1чно й орган1зац1йно застосовного знання й для перетворення його на продуктивш сили;

б) певний спос1б виробництва кнуе лише в сташ р1вноваги, коли зберь гаються структурн в1дпов1дност1 м1ж р1внем розвитку продуктивних сил 1 виробничих в1дносин; 1

в) ендогенно зумовлений розвиток продуктивних сил створюе струк-турн несумкносп м1ж цими обома порядками, як1

г) мають викликати дисбаланси в даному способ1 виробництва й при-водити до перевороту наявних виробничих в1дносин. У цьому струк-туралктському сенс1 розробляе, наприклад, свою теорему Годелье (33). Звичайно, у цьому формулюванш також залишаеться нез'ясованим, у чому полягае механзм розвитку, за допомогою якого ми могли б пояснити еволюцшш шновацп. Постульований механзм навчання пояснюе зростання когн1тивного потенцалу й 1мов1рно також перетворення його на технологи й стратеги збшьшення продуктивность В1н може пояснити виникнення системних проблем, як1, якщо зрос-тае структурна несхож1сть м1ж продуктивними силами й виробни-чими в1дносинами, загрожують сталост1 способу виробництва. Але цей механзм навчання не пояснюе, як можуть вир1шуватися виникп проблеми. Впровадження нових форм соцiальноï штеграци, напри-клад, зам1на системи спор1днення державною системою, вимагае не техн1чно застосовного знання, яке може бути 1мплементоване в правилах iнструментальноï й стратегiчноï ди, а знання морально-практичного типу; воно вимагае не поширення нашого контролю над зо-

вн1шньою природою, а знання, яке може втшюватися в структурах штеракци, одним словом, поширення суспшьно! автономп всупереч автономп внутршньо!, нашо! власно! природи.

Це можна показати на приклад1 1ндустр1ально розвинених суспшьств. Прогрес продуктивних сил прив1в до високодиференц1йованого чле-нування трудових процес1в 1 внутршньовиробничо! диференц1ацп ор-ган1заци прац1, однак когн1тивний потенц1ал, який увшшов у це «усус-пшьнення виробництва», не мае жодно! структурно! под1бност1 до т1е! морально-практично! свщомост1, яка може перетворити революцшний потенц1ал соц1альних рух1в на революц1йний переворот у буржуазному суспшьств1. Тому не «прогрес шдустрп», як стверджуе Комун1стичний ма-шфест, «посщае м1сце вщособлення робпниюв вщ !хнього революцшного об'еднання» (34), а нова орган1зашя прац1 - м1сце старо! орган1зацп прац1.

Отже, розвиток продуктивних сил ми можемо розушти як проблемо-породжувальний механ1зм, який хоч 1 спричиняе, але не приводить до перевороту виробничих вщносин 1 еволюцшного вщновлення способу виробництва. Однак 1 за такого формулювання навряд чи можна захистити теорему. Добре в1дом1 к1лька приклад1в того, що системн1 проблеми, як1 висунули надм1рш вимоги до здатност1 управлшня в родинно органзо-ваних суспшьствах 1 пщрвали перв1снообщинний порядок, виникли вна-слщок зростання продуктивних сил - так було, очевидно, у Полшезп та Пгвденнш Африц1 (35). Проте значн1 ендогенш поштовхи до розвитку, що спричинили виникнення перших високих культур або виникнення кап1-тал1зму европейського Гатунку, мали згадуваний вище 1стотний розвиток продуктивних сил не умовою, а наслщком. У цих випадках розвиток продуктивних сил не може привести до еволюцшного виклику.

Доц1льно розр1зняти потенц1ал наявного знання й 1мплемента-ц1ю цього знання. Це виглядае таким чином, що наочно пщтвердже-ний Московичи механ1зм не-спроможност1-не-вчитися (№сМ-шсМ-Ьегпепкцппеш) завжди заготовляе наперед когнгтивш надлишки, як1 мають значення потенц1алу в ще не використовуваному або ж спочатку лише маргшально використовуваному техн1чно-орган1зацшному зна-нн1. Якщо цей когн1тивний потенц1ал вичерпуеться, це е пщставою для структуроутворювальних суспшьних подшгв прац1 (м1ж мисливцями й збирачами, м1ж хл1боробами й скотарями, м1ж сшьським господарством 1 м1ськими майстровими квал1ф1кованими роб1тниками, м1ж рем1сним виробництвом та 1ндустр1ею тощо) (36). Ендогенне зростання знання е необхщною умовою соц1ально! ево-люцп. Але невиршеш доти системн1 проблеми лише тод1 можна обробляти за допомогою накопиченого ког-н1тивного потенц1алу, коли утворилася нова орган1зац1йна рамка, зв1д-

ки випливае п1двищення продуктивних сил. Т1льки в цьому сен^ можна в1дстоювати твердження, що сусп1льна формац1я не загине й нов1 б1льш висою виробнич1 в1дносини не заступлять и м1сце, «перш н1ж у лот старого сустльства не буде виношено матер1альт умови iх кнування» (37). Дискус1я привела до такого попереднього результату,

- що системш проблеми, як1 не може бути вир1шено без еволюцшних 1нновац1й, виникають у сфер1 базису сусп1льства;

- що б1льш високий спос1б виробництва означае нову форму сощаль-ноi 1нтеграцп, яка кристал1зуеться навколо нового 1нституцюнально-го ядра;

- що ендогенний мехатзм навчання створюе передумови для накопи-чення когттивного потенцалу, який може використовуватися для вир1шення кризопороджувальних системних проблем;

- що, однак, це знання може бути 1мплементовано в результата розгор-тання продуктивних сил лише тод1, якщо зроблено еволюц1йний крок до новоi 1нстигуцiональноi рамки й новоi форми соцiальноi 1нтеграцп.

Вщкритим залишилося питання, як зд1йснюеться цей крок. Описова вщповщь кторичного матер1ал1зму звучить так: завдяки соц1альним кон-фл1ктам, завдяки боротьб1, завдяки соц1альним рухам 1 полпичним супер-ечностям (як1, якщо вони в1дбуваються в умовах класовоi структури, можна розглядати як класову боротьбу). Однак тльки аналтична вщповщь може пояснити, чому сусп1льство здшснюе еволюц1йний крок 1 як треба розушти те, що за певних обставин соц1альна боротьба приводить до новоi форми соц1альноi 1нтеграцп й разом з тим до нового р1вня розвитку суспшьства. Вщповщь, яку я хочу запропонувати, полягае в такому: р1д засвоюе не лише вир1шальний для розвитку продуктивних сил вим1р техтчно застосовного знання, але й вир1шальний для структур штеракцл вим1р морально-прак-тичноi св1домосл. 1мов1рно, що правила комун1кативноi д1i розробляються й вдосконалюються як реакц1я на зм1ни в сфер1 1нструментальноi й страте-гiчноi дц, однак дотримуються при цьому власноi лог1ки.

IV

1сторико-матер1алктичний концепт кторп роду вимагае реконструкци сусшльного розвитку, що в1дпов1дав би безперервност1 розвитку спо-собiв виробництва. Я хот1в би згадати про деяю переваги та труднощ1, як1 виявляються п1д час використання цього концепту, щоб пот1м висунути на обговорення пропозиц1ю щодо iх вир1шення.

1) Переваги виявляються в раз1 пор1вняння з конкурентними спробами знайти погляди, на п1дстав1 яких кторичний матер1ал можна впорядкува-ти в1дпов1дно до лог1ки розвитку. Так, скаж1мо, кнують пропозиц1i щодо

перюдизацп, як1 покладають у ïï основу головш матергали, що п1длягають обробщ (в1д каменю, бронзи й зал1за до сучасних синтетичних матер1а-л1в), або найважливгш джерела енерги, що експлуатуються (в1д вогню, води й вгтру до атомноï й сонячноï енергп). Але спроба виявити в цих по-слщовностях зразок розвитку одразу приводить до техшк переробки й ви-явлення природних ресурс1в. Насправд1 ж, як здаеться, зразок розвитку пропонуеться тут щодо кторп техн1ки (38). У всякому раз1 розвиток техт-ки шдганяеться п1д гнтерпретацп, начебто люди почали проектувати один за одним елементарн складники функцюнального кола цiлерацiональноï дп - яка споконв1чно пов'язана з можливостями людського органзму -на площину техн1чних засоб1в; 1з цим пов'язане зв1льнення самих себе в1д вщповщних функц1й - спочатку в1д функц1й руш1йного апарата (н1г i рук), пот1м в1д функц1й вироблення людським т1лом енергп й нарешл в1д функц1й апарата в1дчутт1в (ока, вуха, шкгри) й головного мозку Звичайно, шд площиною кторп техн1ки також можна просл1дкувати ктор1ю розвитку (модел1 природи [Московичи]). Щодо цього когнитивного розвитку Шаже експериментально дов1в на р1вн1 онтогенезу умверсальну посл1дов-мсть розвитку в1д дооперацюнального через конкретно-операцюнальне до формально-операцюнального мислення. 1мов1рно ктор1я техн1ки пов'язана з великими еволюцшними зрушеннями сусп1льства, саме через еволюцю картин свту; i цей зв'язок можна пояснити, своею чергою, через формальн1 структури мислення, для лог1ко-розвиткового впорядкування яких когн1тив1стська психолог1я пропонуе добре досл1джену онтогене-тичну модель (39). Щоправда, з час1в «неолiтичноï революцп» велию тех-тчт винаходи не приводили до виникнення нових епох, а лише супро-воджували ïx; кр1м того, постсконструйована, як завжди за рацюнальним зразком, 1стор1я техн1ки не придатна для ïï в1дмежування в1д сусп1льних формац1й. Поняття способу виробництва зважае на ту обставину, що роз-гортання продуктивних сил е хоч i важливим, але не вир1шальним вишром для перюдизацп сусшльного розвитку. 1нш1 пропозицп щодо перюдизацп керуються класифгкашею форм коопераци; i, справд1, розвиток с1мейного шдприемства, через координац1ю таких шдприемств в 1ндустр1ю книго-видавництва (Verlagsindustrie)1 через фабрику, засноване на подЫ прац1 нац1ональне п1дприемство й аж до багатонац1ональних п1дприемств - в1-д1грае тут важливу роль. Однак цю л1н1ю розвитку ми можемо спостер1га-ти в межах лише одте^ а саме капiталiстичноï суспiльноï формацп. Вже в цьому виявляеться, що соц1альну еволюц1ю не можна реконструювати, керуючись пров1дною ниткою органзацп робочоï сили. Те ж само чинне

1 Книговидавництво - це найпрост1ша форма мануфактури, для яко'1 була характерною експлуатащя торговельного кашталу рем1сник1в, котр1 працювали на дому. - Прим. перекл.

й для розвитку ринку (в1д домашнього через м1ське й державне господар-ство аж до свгтового господарства) або для сустльного подыу пращ (м1ж полюванням i збиранням, землеробством i скотарством, мкьким ремк-ництвом i с1льським господарством, с1льським господарством та шдустрь ею тощо). Щ феномени розвитку зб1льшують комплекснкть суспiльноï органзацп; але в жодного з цих феномен1в не написано на чол1, коли нова форма органзацп, новий мед1ум комун1кацп, нова функцюнальна специ-ф1кац1я означае розвиток продуктивних сил - розширене право розпоря-джатися зовн1шньою природою, i коли вона слугуе пригн1ченню внутр1ш-ньоï природи i iï сл1д розумти як складову частину виробничих в1дносин. Тому 1нформативно корисн1ше визначати р1зш способи виробництва без-посередньо через виробнич1 в1дносини й анал1зувати змши комплексностi сусп1льства як таю, що залежать в1д способу його виробництва (40).

2) Кр1м того, в раз1 застосування цього концепту також виявляються труднощi. Вир1шальним е питання про те, як регулюеться доступ до засо-б1в виробництва. Сьогодш стан обговорення в межах кторичного матерь ал1зму характеризуеться припущенням шести ун1версальних способiв виробництва, як1 виникають поступово в1дпов1дно до лог1ки розвитку (41). У примпивних сусп1льствах праця й розподш орган1зован1 за допомогою в1дносин спор1днення; не кнуе приватного доступу до природи й до засо-б1в виробництва (первкнообщинний спос1б виробництва). У ранн1х висо-ких культурах Двор1ччя, бгипту, стародавнього Китаю, стародавньоï 1нди та стародавньоï Америки е керована дуx1внидтвом, армкю й бюрократь ею державна власн1сть на землю та ïï надра, яка переформатовуе залишки с1льськоï общинноï власност1 (так званий аз1йський спос1б виробництва). У Грецп, Рим1 й 1нших середземноморських сусп1льствах приватний зем-левласник поеднуе становище деспотичного пана щодо раба й поденника в межах домашнього господарства з1 становищем в1льного громадянина в полпичнш спльнои мкта або держави (античний спос1б виробництва). У середньов1чн1й бвроп феодальне господарство спираеться на приватне велике землеволодшня, яке розпод1лене серед багатьох окремих власни-юв, причому вони пов'язаш з феодалом (аж до кршосництва) р1знома-нп'ними, одночасно полпично й економ1чно визначеними в1дносинами залежност1 (феодальний спос1б виробництва). Нарешл, в кап1тал1зм1 ро-боча сила стае товаром, так що залежнкть безпосередн1х виробникв в1д власник1в засоб1в виробництва правово визначаеться шституцкю трудового договору, а економ1чно - ринком робочоï сили.

В антрополоичному й кторичному досл1дженн1 застосування цiеï схеми стикаеться з труднощами. При цьому вдеться також про пробле-ми зм1шаних i перех1дних форм: лише в небагатьох випадках економ1чна

структура певного сусп1льства зб1гаеться з единим способом виробни-цтва; як м1жкультурн1 дифузп, так i часов1 нашарування сприяють ви-никненню комплексних структур, як1 сл1д пояснювати як комбшацп к1лькох способ1в виробництва. Однак важлив1шими е проблеми, що стосуються в1дпов1дного лог1ц1 розвитку розм1щення самих способ1в виробництва. Нин1шня дискус1я обертаеться, якщо я правильно розум1ю, насамперед навколо вказаних нижче комплекс1в.

(а) Зовс1м не очевидно, як на основ1 того самого перв1снообщинно-го способу виробництва палеол1тичн1 сусп1льства можна в1др1знити в1д неолгтичних. «Неолгтична революц1я» (42) - це позначення не лише нового р1вня розвитку продуктивних сил, а й нового способу життя. Тому було запропоновано в1др1зняти щабель привласнювальноï економ1ки в1д щабля економ1ки, що виробляе товари: appropriative vs. producing economy: доки мисливщ й збирач1 опановують безпосередне викорис-тання природних багатств, землеробство й скотарство вимагають вже таких засоб1в виробництва (земля й корисш копалини, худоба), з яки-ми постае питання власност1 (43). 1нш1 в1дм1нност1 стосуються комплексной суспiльноï органзацп: орда, коч1вне плем'я, р1д або к1лька сп1льнот чи селищ, п1дпорядкованих головному ватажку - band, tribe, chiefdom (44). Нарешл, можна обГрунтувати припущення, що техтчт 1нновацп, яю маркують перех1д до неолгтичного сусп1льства, залежать в1д когерентного формування м1ф1чних картин свгту (45).

(б) Розгалужен дискусп навколо так званого аз1йського способу виробництва привели до виникнення низки систематичних запитань. Сл1д зараховувати цей спос1б виробництва до останньоï фази первкнообщин-ного ладу чи ж розглядати як першу форму класового сусп1льства (46)? Якщо другу альтернативу можна, як я спод1ваюсь, переконливо довести, чи позначае в цьому раз1 аз1йський спос1б виробництва ун1версальний щабель розвитку чи особливу л1н1ю розвитку класових сусшльств поряд зг шляхом античного способу виробництва? А чи в1н е змшаною формою, складеною з античного й феодального способ1в виробництва (47)?

(в) Так само велику складн1сть становить класиф1кацк феодал1зму (48). Чи йдеться взагал1 при цьому про однозначно визначений спос1б виробництва чи про аналпично невимогливе зб1рне поняття? Якщо гснуе самост1й-ний спос1б виробництва такого виду, чи позначае в1н ун1версальний щабель розвитку? Якщо так, чи досягло цього щабля лише суспшьство середньо-вiчноï бвропи, 1накше кажучи, чи е феодалзм ун1кальним явищем, чи та-кож i 1нш1 висою культури досягли феодального щабля розвитку?

(г) 1з цим пов'язане наступне запитання: як в1др1знити арxаïчнi культури в1д розвинених високих культур? Диференц1ювання сусп1льних п1дсистем i зростання стратифжацп в1дбуваються в межах réï само по-

лiтичноi класовоi органзацп. Звичайно, в ус1х еволюц1йно усп1шних ви-соких культурах в1дбувалася прикметна структурна змша картин свпу - перех1д в1д мiфологiчно-космогонiчноi картини свпу до картини свпу, що рацюнал1зуеться у форм1 космологiчноi етики. Ця зм1на в1дбуваеться м1ж восьмим 1 трет1м столптями в Китш, 1ндп, Палестин й Грецп (49). Як можна пояснити и матер1ал1стично?

(д) Нареши, вона стосуеться у зв'язку з цим також контроверзи м1ж теор1ями пост1ндустр1ального сусп1льства, з одного боку, та теор1ями ор-ганзованого каппал1зму, з другого. При цьому виникае зокрема й пи-тання про те, чи е державно-штервенцютстськи керований каплаизм у розвинених шдустр1альних крашах Заходу останньою фазою старих способ1в виробництва, а чи переходом до нового способу виробництва.

(е) Особливою проблемою е класиф1кац1я так званих соц1ал1стичних перех1дних сусп1льств. Чи е взагал1 бюрократичний соц1ал1зм пор1вня-но з розвиненим каппал1змом еволюц1йно б1льш високою сусп1льною формацею чи йдеться про вар1анти того само щабля розвитку?

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Щ та схож проблеми дали змогу видатному марксистському ктори-ков1 Гобсбаумов1 засумн1ватися (у його встут до Марксовоi прац1 «До-каппалктична економ1чна формац1я») в концепи сп1льних щабл1в розвитку. Природно, постае запитання, чи стимулюють згадан проблеми процес нормального наукового обговорення, а чи сл1д розглядати iх як ознаку непродуктивност1 досл1дницькоi програми. Я вважаю, що сьо-годн це питання не сл1д формулювати таким чином. 1мов1рно, для ло-г1ки сусп1льного розвитку поняття способу виробництва е не помилко-вим, а поки що недостатньо розробленим.

V

Поняття способу виробництва е недостатньо абстрактним, щоб за-рахувати його до ун1версал1й сусп1льних р1вн1в розвитку. Аспектами, у яких можна пор1внювати м1ж собою способи виробництва, е

а) регулювання доступу до засоб1в виробництва 1

б) структурна сушсшсть цих правил 1з в1дпов1дним р1внем розвитку

продуктивних сил.

У першому аспект1 Маркс розр1зняе сусп1льну й приватну власнкть. Проте на п1дстав1 вiдокремленого вiд сустльства розпорядження засо-бами виробництва можна розмежувати лише сусп1льства 1з класовою 1 без класовоi структури. Подальша диференщац1я за ступенем реал1зацп приватноi власност1 й за формами експлуатацп (державна експлуатац1я с1льськоi общини, рабство, кр1посництво, наймана праця) е й дотепер

надто неточною, щоб допустити однозначн пор1вняння (50). Для уточ-нення Фшл1 (Finley) пропонуе таю аспекти розгляду (51): домагання власност1 vs влада над речами; влада над людською робочою силою vs влада над людськими пересуваннями; право карати vs шунгтет в1д по-карання; права й обов'язки в судовому процес1; права у сфер1 с1мейних стосунк1в; права соцiальноï: горизонтальноï i вертикальноï моб1льност1; права vs обов'язки в сакральних, полгтичних i военних сферах.

Справд1, ш загальн соцюлопчн1 аспекти розгляду дають змогу зробити конкретн1ший опис економiчноï структури, проте водночас, замгсть того щоб проводити анал1з углиб, вони зд1йснюють його вшир. Результатом такого п1дходу було б плюрал1стське розгалуження способ1в виробництва i «пом'якшення» ïx лог1ки розвитку. Наприюнщ цього 1ндуктив1стського шляху стоïть в1дмова в1д концепту кторп роду - а отже, в1д кторичного матер1ал1зму. Не можна апрюр1 в1дкинути думку про те, що одного разу ан-трополог1чно-1сторичн1 досл1дження можуть до цього змусити. Але поки що, як мет здаеться, ще не достатньо розвщано шлях у протилежному напрямку. Цей шлях спрямований до ще сильн1шоï генерал1зацп, а саме до пошуку високоабстрактних принцип1в суспiльноï органзацп. Принципами органзацп я називаю т1 шновацп, яю стають можливими завдяки сконструйованим за лог1кою розвитку крокам навчання та яю в1дпов1д-ним чином 1нституц1ал1зують новий р1вень навчання сусп1льства (52). Принцип органзацп сусп1льства описуе 1гровий прост1р можливостей; зокрема, в1н встановлюе, у яких саме структурах можлив1 перетворення системи 1нституц1й; у якому обсяз1 сусп1льно можуть використовувати-ся наявш потужност1 продуктивних сил i, вщповщно, заохочуватиметься розвиток нових продуктивних сил; i водночас наск1льки можуть зб1льшу-ватися системна комплексн1сть 1 здатност1 управл1ння. Принцип орган1-зац11 складаеться з наст1льки абстрактних положень, що визначена ним суспшьна формац1я припускае р1зн1 функцюнально екв1валентн1 способи виробництва. В1дпов1дно до цього економ1чна структура сусп1льства мала б досл1джуватися у двох аналпичних аспектах: спочатку на основ1 спосо-б1в виробництва, як1 здобули в н1й конкретний зв'язок, а пот1м з огляду на суспшьну формац1ю, як1й належить пан1вний спос1б виробництва. Такий постулат легше висунути, н1ж виконати; я можу лише спробувати поясни-ти та зробити прийнятною досл1дницьку програму.

У першому наближенн1 принципи орган1зац11 суспшьства можна оха-рактеризувати через 1нституц1ональне ядро, яке визначае дом1нантну форму соц1альноï штеграцп. Ц1 1нституц1ональн1 ядра дос1 ще не було проана-л1зовано в таких своïx формальних складниках: спорщнення як всеохопна 1нституц1я, держава як загальний пол1тичний порядок, взаемодоповняльне в1дношення м1ж функцюнально специф1кованою державою й диферен-

ц1йованою економчною системою. Однак я не хот1в би ступати на даний шлях анал1зу, оск1льки формальт складники цих засадничих 1нституц1й лежать у настшьки вщм1нних один в1д одного вимрах, що навряд чи можна встановити к лог1ко-розвиткову посл1довн1сть. Перспективн1шою е спро-ба класиф1кувати за еволюц1йними ознаками безпосередньо форми сощ-ально1 1нтеграц1i, визначен1 через принципи органзацл суспшьства. Тим б1льше, що стосовно до онтогенезу компетенцл зокрема онтогенезу морально! свщомосп, лог1ко-розвитков1 зв'язки вже було пояснено.

Звичайно, з огляду на онтогенез ми не можемо д1йти жодних висновк1в щодо р1вн1в розвитку сусЩльств. Соц1ально-еволюц1йн1 процеси навчання не можна зараховувати ан лише до сусЩльства, ан до щдивщв. 1мов1рно, навчальний процес онтогенезу несе на соб1 система особистосп; 1 в певно-му сенс1 гснуютъ тльки соц1ал1зован1 суб'екти, як1 вчаться. Однак у раз1 ви-черпання навчальних здатностей соц1атзованих суб'ект1в сусп1льн1 системи можуть утворювати нов1 структури, аби вир1шувати загрозлив1 для к стабшь-носл проблеми управл1ння. З цього погляду еволюц1йний процес навчання сусп1льств залежить в1д компетенц1i щдивщв, що до них належать.

З другого боку, останш здобувають свою компетенц1ю не як 1зо-льован монади, а в процес1 !х вростання в символ1чн1 структури свого життесвпу. Цей розвиток проходить через три щабл1 комушкацп, яю я хот1в би дуже грубо охарактеризувати таким чином. На щаблi символiч-но опосередкованог штеракци висловлювання й дп ще обмежеш рамками одного, 1мперативно визначеного комушкативного модусу. А висловлюе за допомогою комун1кативного символу поведшкове оч1кування, на яке Б реагуе певною д1ею з нам1ром задовольнити оч1кування А. Зна-чення комун1кативного символу й дп взаемно визначаються. Учасники комунжацп передбачають, що в м1жособист1сних стосунках вони могли б, у принцит, обм1нюватися мгсцями, але залишаються прив'язаними до свое1 перформативно1 установки. На щабл1 пропозищонально дифе-ренцшованого мовлення висловлювання й д1я вперше розходяться. А та Б можуть поеднувати перформативну установку учасника з пропози-ц1ональною установкою спостер1гача; обое можуть не лише приймати перспективу 1ншого учасника, але й змтювати перспективу учасника на перспективу спостер1гача. Тому два взаемш повед1нков1 оч1кування можуть координуватися таким чином, що конституюють

систему взаемно1 мотивацп, або, 1накше кажучи, соцальну роль. На цьому щабл1 дп в1дд1ляються в1д норм. На третьому щаблi аргументатив-ного мовлення предметом обговорення можуть ставати домагання значу-щост1, яю ми пов'язуемо з мовленневими актами. Коли в дискурс1 ми об-Грунтовуемо твердження або виправдовуемо дп, то обговорюемо висловлювання або норми (що лежать в основ1 д1й) гшотетично, тобто з огляду

на те, в1дпов1дають чи не в1дпов1дають вони д1йсност1, можуть чи не мо-жуть бути чинними. Норми й рол1 постають як таю, що потребують аналь зу; ïx значущкть можна спростовувати або обГрунтовувати з посиланням на принципи. Я нехтую когнгтивними аспектами комун1кативного розвитку та вказую лише на поступове диференц1ювання градуйованоï в соб1 суспiльноï реальность Спочатку дп, мотиви (i, вщповщно, повед1нков1 оч1кування) та д1юч1 суб'екти сприймаються на одному р1вн1 реальности

На наступному щабл1 дп та норми розходяться, норми разом 1з д1евця-ми та ïx мотивами пересуваються на р1вень, що лежить неначе щд р1внем, на якому фактично вщбуваються дп. На останньому щабл1 принципи, за якими можуть утворюватися норми дп, в1др1зняються в1д самих цих норм; разом 1з д1евцями та ïxni^ мотивами принципи також опускаються ниж-че площини норм, а отже, й наявноï системи дп. На цьому шляху ми мо-жемо отримати основн поняття генетичноï теорп дп, як припускають два вар1анти ïx прочитання: ïx можна розглядати або як поняття щодо посту-пово придбаноï компетенцп здатного до мови й дп суб'екта, який вростае у символ1чний ун1версум; або як поняття щодо 1нфраструктури самоï системи дп. У другому значент я хот1в би використати ïx для характеристики р1зних форм соцiальноï штеграцп. При цьому я намагатимусь в1др1зняти 1нституцп, як регулюють нормальн випадки, в1д особливих 1нституц1й, як в конфл1ктних ситуац1ях знову створюють 1нтерсуб'ективн1сть вза-еморозум1ня (право та мораль), що опиняеться в небезпещ.

Якщо конфл1кти дп врегульовуються не силою або стратеичними за-собами, а на п1дстав1 консенсусу, у гру вступають структури, яю в 1нди-в1да формують моральну св1дом1сть, а в сусп1льствах - систему морал1 та права. Вони визначають серцевину вищезгаданих всезагальних структур дп, причому уявлення про справедливкть кристал1зуються навколо в1д-ношень взаемност1, що лежать в основ1 ус1х 1нтеракц1й. У досл1дниць-к1й традицп Шаже було виявлено, як в1домо, щабл1 розвитку моральноï св1домост1, що в1дпов1дають щаблям 1нтерактивноï компетенцп (53). На передконвенцюнальному щабл1, де дп, мотиви та суб'екти дп сприймаються ще на едино можливому р1вш реальности у раз1 конфл1кт1в дiï оц1нюються т1льки наслгдки diï. На конвенцюнальному щабл1 мотиви можуть оцшюватися незалежно в1д конкретних наслщюв дп; визначаль-ною е вщповщнкть певнш сошальнш рол1 або наявн1й систем1 норм. На постконвенщональному щабл1 ц системи норм втрачають свою природну значущ1сть; вони потребують виправдання з ун1версал1стських позиц1й.

Сл1д розр1зняти всезагальн структури дп, як! лежать в основ1 безкон-фл1ктного нормального стану, i ядерш структури як структури консен-суального врегулювання конфлжпв. Своею чергою, щ структури мо-ральноï свщомосп можуть виявлятися або в безпосереднш оц1нщ, або в

активному вирiшеннi конфлiктiв дп Якщо ми при цьому не випускаемо з поля зору щаблi розвитку, в1дпов1дно до яких можемо розмктити цi структури, можна 1нту1тивно прийнятно з'ясувати, чому щаблевi дифе-ренщацц часто виявляються м1ж такими сферами дп:

а) м1ж здатнiстю оволодгти нормальною ситуацiею та здатнiстю ощнити конФл1ктну ситуац1ю з морально-правового погляду i

б) м1ж моральним судженням i моральним вчинком.

Загалом, щаблев1 диференщацп виказують себе як у повед1нщ 1ндивь д1в, так i на р1вт сусп1льних систем. Наприклад, у неолгтичних сусп1ль-ствах системи морал1 та права стоять на передконвенщональному щабл1 правового врегулювання конфл1кт1в, тод1 як безконфл1ктт нормальт стани регулюються в межах системи спор1днення, отже, на конвенщ-ональному щабл1. Так само це стосуеться й р1знищ м1ж структурами св1домост1, яю виразно набувають значущост1 вже в системах тлумачен-ня, проте ще не втшет 1нститущонально в системах дп. Так, у багатьох м1фах перед-висококультурних сусп1льств вже можна знайти наратив-но викладет модел1 конфл1кт1в i модел1 !х вир1шення, яю в1дпов1дають конвенщональному щаблю розвитку морально1 св1домост1, тод1 як 1н-ститущал1зоване право задовольняе вимогам передконвенщального ща-бля морально1 св1домост1. Тому за (дуже попередньо1) спроби розр1знити pieHi сощальноИ штеграцп пропоную розр1зняти

а) загальш структури дп,

б) структури картин св1ту, оск1льки вони е визначальними для морал1 та права й

в) структури 1нститущал1зованого права та зобов'язувальних моральних уявлень.

Неолгтичш суспшьства:

а) конвещюнально структурована система дп (символ1чна реальшсть розд1лена на р1вень д1й 1 норм),

б) м1ф1чт картини свпу ще безпосередньо обмежеш системою дп (зраз-ками конвенщонального виршення моральних конфл1кт1в дп),

в) правове врегулювання конфлшттв зд1йснюеться з передконвенщональ-ного погляду (ощнка насл1дк1в дц, компенсац1я спричиненого збитку, реконструкц1я статусу quo ante)1.

Рант висою культури:

а) конвенщонально структурована система дц,

б) м1ф1чна картина свпу, яка бере на себе функщю леитимацп власни-к1в пашвних позиц1й, в1дд1лена в1д системи дп,

1 Повернення до того, як було ранше (лат.). - Прим. перекл.

в) врегулювання конфлжпв 1з погляду конвенцюнально!, пов'язано! з1 здшсненням правосуддя морал1 або репрезентовано! ф1гурою волода-ря справедливост1 (оц1нка, вщповщна до нам1р1в ди, перехщ вщ в1д-плати до штрафу, вщ солщарно! до шдивщуально! вщповщальност1). Розвинен1 висок1 культури:

а) конвенц1онально структурована система ди,

б) розрив 1з м1ф1чним мисленням, формування рац1онал1зованих картин св1ту (з постконвенц1ональними правовими й моральними уяв-леннями),

в) врегулювання конфлжту з погляду вщдшено! вщ референтно! особи володаря конвенцюнально! морал1 (розширена система судово! практики, залежне вщ традици, але систематизоване право). Модерн:

а) постконвенц1онально структурована сфера ди: диференц1ювання ун1версал1стськи впорядковано! сфери стратеично! ди (кап1тал1с-тичне пщприемство, громадянське приватне право). Настанови на принципово обГрунтоваш пол1тичн1 волевиявлення (формальна де-мократ1я),

б) умверсалктськи вдосконалена леитимацшна доктрина (рац1ональне природне право),

в) врегулювання конфлжту з погляду суворого вщдшення легальнос-т1 вщ моральностi; всезагальне, формальне й наскрiзно рацiоналiзоване право, керована принципами приватна мораль.

VI

Я хотв би про1люструвати на приклад1, як можна зробити корисною цю настанову для теори сощально! еволюци. Вибираю проблему виник-нення класових сусп1льств, оскшьки можу спиратися на згадане досл1-дження Клауса Едера (54).

1) Класов1 суспшьства утворюються в межах певного полгтичного порядку; тут вже не треба здшснювати соц1альну штеграцда через систему спорщнення, и може брати на себе держава.

Про початок держави 1снуе тепер низка теор1й, як1 я хот1в би п1ддати критиц1 (55).

а) Згщно з теор1ею нашарування (56), виникнення пан1вного пол1-тичного прошарку й заснування державного порядку вщбулося внасл1-док пщкорення кочовими в1вчарськими племенами ос1лих землероб1в 1 скотар1в 1 встановлення влади завойовникв. Сьогодн1 цю теор1ю емт-рично спростовано, оскшьки номадизм е бшьш раннш, н1ж перш1 висо-к1 культури (57). Виникнення держави мусить мати ендогенш причини.

б) Теорiя розподыу прац (58) частше за все е найбшьш комплекс верс1-ею. С1льськогосподарське виробництво спрямоване на надлишок 1 веде (у зв'язку з демограф1чним зростанням) до вившьнення робочих рук. Воно уможливлюе суспшьний подш пращ. Р1зт соц1альн1 групи, як1 через це ви-никають, привласнюють суспшьне багатство диференц1йовано й утворю-ють соц1альн1 класи, в1д яких переймають (принаймт) функцп пануван-ня. Ця теор1я всупереч iï суIестивн1й сил1 не когерентна. Суспшьний под1л пращ означае функцюнальну специф1кац1ю в межах професiйноï системи; однак диференц1йован1 в1дпов1дно до знань 1 навичок профес1йн1 групи не мають створювати з власноï вол1 протилежносл 1нтерес1в, як1 спричиняти-муть диференцшований доступ до засоб1в виробництва. Бракуе аргумента-цп, яка показувала б, чому з р1зниц1 1нтерес1в, що кор1няться в професшнш спец1ал1зацп, мае випливати функц1я панування. Суспшьний под1л прац1 так само вщбуваеться як у межах полпично пан1вного класу (м1ж дух1вни-цтвом, армею й бюрокралею), так i в межах населення, що працюе (на-приклад, м1ж селянином i квал1ф1кованими робпниками).

в) Теор1я нер1вносл (59) пояснюе виникнення держави безпосеред-ньою проблемою розпод1лу. З продуктивна™ прац виникае надлишок товар1в 1 засоб1в виробництва. Дедал1 б1льша р1зниця в багатств1 мае своïм насл1дком соцальну р1зницю, яку не може подолати в1дносно ега-лларна орган1зац1я спор1днення. Проблеми розпод1лу вимагають 1ншоï оргашзацп сусп1льного сп1лкування. Ця теза, якщо вона п1дтвердиться, могла б пояснити виникнення системних проблем, як1 може вир1шувати державна орган1зац1я; однак разом з тим не була б поясненою сама ця нова форма соцiальноï штеграцп. Загалом, припущення автоматичного зростання продуктивних сил у будь-якому раз1 е неправильним принайми для с1льськогосподарського виробництва. Наприклад, щщанц Амазонки волод1ли вс1ма техн1чними засобами для вирощування над-лишку харчових продукт1в; але лише контакт 1з европейськими колошс-тами дав поштовх для використання наявних потенц1ал1в виробництва (60). Однак серед тваринниюв мали м1сце значн соцальш нер1вносл, оск1льки табун можна було пор1вняно легко зб1льшувати.

г) Ппотеза iригацiï (61) пояснюе об'еднання кшькох селищ у сп1льно-ти, як1 за власним бажанням об'еднуються в пол1тичн1 сп1льноти, щоб завдяки побудов1 зрошувальних установок широкого охоплення подолати засуху в крат; з1 спорудженням таких обладнань пов'язана функ-ц1ональна необх1дн1сть управл1ння, яке становитиме при нагод1 ядро держави. Вважаеться, що цю г1потезу емпрично спростовано, оскльки в Месопотамiï, Китаï та Мексиц1 утворення держав передувало зрошу-вальним проектам. У всьому 1ншому ця теор1я також пояснюе лише виникнення системноï проблеми, але не спос1б ïï вир1шення.

д) Теор1я щiльносmi населення (62) пояснюе виникнення держави пе-редусш еколоичними й демограф1чними факторами. Можна виходити з ендогенного зростання населення, що зазвичай приводить до просто-рового розширення сегментованих суспшьств, тобто до переселення в нов1 област1. Якщо еколог1чний стан, гори, море або пустел1, безплщ-на м1сцев1сть 1 таке шше запобпали виселенню або втеч1, ущшьнення населення й спричинена конфлжтами нестача земель не залишали н1-якого 1ншого виходу, окрш як пщпорядкування переважно! б1льшост1 населення полгтичному пануванню деякого переможного роду. Комп-лексн1сть поселень 1з великою численшстю населення можна було по-долати т1льки державною орган1зац1ею. Навгть якщо так1 проблеми населення могли виказувати себе в ус1х ранн1х високих культурах, ця теор1я також не пояснюе, чому 1 як ц1 проблеми могли вир1шуватися. Жодна з1 згаданих теорш не робить вщмшност1 м1ж системними проблемами, як1 висувають надм1рн1 вимоги до здатност1 управлшня системи спорщнен-ня, та еволюцшним процесом навчання, який пояснюе перехщ до ново! форми соцально! штеграцп. Тшьки за допомогою мехашзм1в навчання ми можемо пояснити, чому взагал1 деяк1 численно невелик! суспшьства могли знайти вир1шення сво!х еволюц1йних проблем управлшня 1 чому вони змогли знайти саме це вир1шення для органзацп держави. Тому я спираюся на так1 тези:

- Треба розр1зняти (згщно з когн1тив1стською психолог1ею розвитку) щабл1 розвитку для онтогенезу здатностей п1знання та здатностей ди. Я розум1ю ц1 щабл1 як р1вн1 навчання, що встановлюють умови можли-вих навчальних процес1в. Оскшьки навчальн1 механ1зми належать до оснащення (здатних до мови) людських орган1зм1в, соц1альна еволю-ця, якщо т1льки виконано (частково специф1чш для певних фаз) рам-ков1 умови, може спиратися на 1ндив1дуальн1 здатност1 до навчання.

- Щ здатност1 до навчання, отримаш спочатку окремими членами сус-пшьства або марг1нальних груп, здобувають доступ до системи тлу-мачення суспшьства через зразков1 навчальн1 процеси. Стосовно до емп1ричних знань 1 морально-практично! розсудливост1 колективно под1люван1 структури свщомост1 й запаси знання становлять когш-тивний потенц1ал, який може суспшьно використовуватися.

- Щодо сусп1льств ми також можемо говорити про еволюцшний на-вчальний процес, якщо вони вир1шують системн1 проблеми, як1 становлять еволюцшш виклики. Останн1 е проблемами, що в межах наявно! суспшьно! формацп висувають надм1рн1 вимоги до спромож-ност1 управл1ння. Сусп1льства можуть вчитися еволюц1йно, якщо вони використовують наявн1 в картинах св1ту когн1тивш потенц1али для переорганiзацii систем дп. Цей процес можна представити як 1н-

ституц1ональне вт1лення структур рац1ональност1, що вже виражен1 в картинах св1ту.

- Введення нового оргашзацшного принципу означае заснування нового р1вня соцiальноï штеграцп. Цей р1вень з1 свого боку уможливлюе 1мплементац1ю наявного (або виробництво нового) техн1чно-орган1-зац1йного знання, тобто п1двищення продуктивних сил i розширення системноï комплексность Щодо соцiальноï еволюцп передову функ-ц1ю мають, зв1сно, навчальн процеси у сфер1 морально-практичноï св1домост1.

2) З огляду на щ тези я хот1в би запропонувати таю пояснювальн1 на-риси щодо виникнення класових сусп1льств (63).

а) Феноменом, що потребуе пояснення, е виникнення полгтичного порядку, який так органзовуе сусп1льство, що його члени можуть нале-жати до р1зних родових лшш. Соц1ально-1нтегративна функц1я в1д в1д-носин спор1днення переходить до в1дносин владарювання. Колективна 1дентичн1сть репрезентуеться вже не ф1гурою сп1льного предка, а ф1гу-рою сп1льного володаря.

б) Теоретичне тлумачення феномену: позиц1я владарювання вповнова-жуе на виконання легiтимноï влади. Лег1тимн1сть влади може спиратися не лише на санкц1онування статусу спор1днення, позаяк права, що спи-раються на с1мейне положення, на легн-имн в1дносини спор1днення за-галом, знаходять свою межу саме в полпичнш влад1 володаря. Лептимна влада кристал1зуеться навколо функци судовоï практики й навколо пози-цп судщ, коли право стае реорганзоване таким чином, що воно набувае рис конвенцiональноï мораль Це той випадок, коли суддя, замгсть того щоб виконувати своï обов'язки лише як арбпра щодо випадкових обста-вин у стосунках м1ж парт1ями, що беруть участь у розподЫ влади, може судити зг1дно з 1нтерсуб'ективно визнаними, освяченими традидiею пра-вовими нормами; коли в1н враховуе поряд 1з конкретними насл1дками дц також нам1р злочинця; коли в1н вже не керуеться 1деею в1дплати за ви-никле пошкодження й вщновлення статусу quo ante, а карае обвинувачу-ваного за порушення правил. Лег1тимна влада мае спочатку форму пра-ворозпорядниц1 засобами санкц1й конвенц1онального судочинства. При цьому приймаеться м1ф1чна картина свпу, яка, перевищуючи своï функцп пояснення, виконуе функци виправдання в сенс1 леитимацп панування.

в) 1з цього випливае мета пояснення: диференцтвання позиц1й панування припускае, що передбачуваний володар на основ1 конвенцiональноï су-довоï практики утворюе чинну владу Тому виникнення держави мае пояс-нюватися усп1шною стабЫзацею судщвсь^ позицп, яка припускае кон-сенсуальне врегулювання конфл1кт1в дп на щабл1 конвенцiональноï мораль

Ось невелике пояснення щодо цього.

г) Brnidmü стан: неол1тичн1 сусп1льства, у яких комплексн1сть системи спор1днення привела вже до б1льш мiцноï iерарxiчноï класифжацп, я зараховую до еволюцшно перспективних сусп1льств. Вони вже 1нститу-ц1ал1зують часово обмежен полггичш рол1. Зрозум1ло, ватажки, корол1 або вожд1 оц1нюються зг1дно з ïxrn^ конкретними д1ями; ïxni ди не е леитимними сам1 по соб1 Так! рол1 1нституц1ал1зуються лише на короткий час (наприклад, для ведення в1йни) або обмежуються для виконан-ня спец1ального завдання (щоб, наприклад, закликати дощ i тклувати-ся про гарн врожаï). 1з соц1ально-структурного погляду ц рол1 ще не перемгщеш в центр суспiльноï органзацп (64).

д) Особливi системы проблеми. В еволюцшно перспективних неоль тичних сусп1льствах виникають системн проблеми, яю не можна вир1-шити здатнстю управл1ння, обмеженою родовим орган1зац1йним принципом. При цьому може йтися, наприклад, про еколопчно зумовлеш проблеми земельноï обмеженост1 й щшьносп населення або проблеми нер1вного розпод1лу соц1ального багатства. Ц1 невир1шуван1 в певних межах проблеми стають тим помггшшими, чим част1ше вони призво-дять до конфл1кт1в, як! висувають надм1рн1 вимоги до арxаïчниx право-вих 1нституцш (третейський суд, право в1йни).

е) Випробування нових структур. Деяю сусп1льства, що в1дчувають на соб1 проблемний тиск еволюцшних виклик1в, використовують ког-нггивний потенцал своïx картин свпу й 1нститущал1зоване на конвен-цюнальному р1вш, спочатку для проби, судочинство. Так, наприклад, в1йськовому ватажку надаеться компетенц1я чинити правосуддя в кон-фл1ктних випадках вже не лише в1дпов1дно до конкретних розпод1л1в влади, а й в1дпов1дно до соцально визнаних, обГрунтованих традищею норм. Тод1 право б1льше не е лише тим, стосовно чого партп можуть до-мовлятися.

ж) Стабшзащя через системоутворення. Щ судд1вськ1 позицп можуть ставати новаторами соцiальноï еволюци. Але, як показуе приклад афри-канського корол1вства Баротсе1, завдяки таким функц1ям судочинства не вс1 перспективт експерименти ведуть до тривалоï 1нституц1ал1заци позицп панування, а отже, до еволюцшного усп1ху. Лише за подходящих граничних умов, наприклад, военного затвердження племен1 або спору-дження 1ригац1йного проекту, так1 рол1 можуть бути на тривалий терм1н диференц1йованими, тобто ставати достатньою м1рою стабЫзованими, аби п1дтримувати полггичну п1дсистему. Через це еволюц1йно усп1шн1 сус-п1льн1 системи в1др1зняються в1д суто перспективних сусп1льних систем.

1 Перше велике корол1вство Лоз1 (Баротсе) у долин1 верхньо'1 Замбез1 сформува-лось у XVII столггп. - Прим. перекл.

з) Виникнення класових структур. «На основ1 полгтичного пануван-ня матер1альний процес виробництва може тод1 в1докремлюватися в1д обмежувальних умов системи спор1днення й реорганзовуватися через в1дносини панування» (65). Володар забезпечуе соб1 лояльн1сть сво!х службовц1в, священик1в 1 родин, що ведуть в1йну, завдяки тому, що га-рантуе !м прив1лейований доступ до засоб1в виробництва (господарю-вання в палацах 1 храмах).

1) Розгортання продуктивних сил. «Продуктивш сили, яю вже було ви-явлено в процес1 неол1тично1 революцп, лише тепер можуть викорис-товуватися у значному масштаба 1нтенсиф1кац1я землеробства й утри-мання худоби, розширення ремкництва е результатом розширено1 ор-ган1зац1йно1 здатност1 класового сусп1льства. Так виникають нов1 форми кооперацп (наприклад, у зрошувальному землеробств1) або обм1ну (на-приклад, у ринковш торг1вл1 м1ж м1стом 1 крашою)» (66).

3) Цей аргумент м1г би пояснити також, якщо перев1рити його ем-прично, як у соц1альн1й еволюцп взаемопов'язан1 шверсивш процеси розвитку, а саме кумулятивний навчальний процес, без якого ктор1ю не можна пояснити як еволюц1ю, тобто спрямований процес, з одного боку, 1 як розпочату й посилену в класових сусп1льствах експлуатац1ю людини людиною, з другого (67). 1сторичний матер1ал1зм перен1с л1н1й-ш поступи на в1сь розвитку продуктивних сил 1 використав д1алектичш розумов1 ф1гури для розвитку виробничих в1дносин. Якщо ми перед-бачаемо навчальш процеси не лише для вим1ру техн1чно застосовного знання, а й для вим1ру морально-практично1 св1домост1, то затверджу-емо щабл1 розвитку як для продуктивних сил, так 1 для форм соц1ально1 штеграцп. Однак тепер ступ1нь експлуатацп й репресп в жодному раз1 не перебувають у протилежних в1дношеннях до цих р1вшв розвитку. Со-цальна 1нтеграц1я, яка зд1йснюеться через в1дносини спор1днення й га-рантуеться в конфл1ктних випадках через передконвенц1ональн1 право-в1 1нституцц, належить, якщо розглянути з позицп лог1ки розвитку, до б1льш низького щабля, н1ж сощальна 1нтеграц1я, яка здшснюеться через владн зв'язки й у конфл1ктних випадках забезпечуеться через конвен-ц1ональн1 правов1 1нституцп. Усупереч цьому прогресу, з необх1дн1стю зд1йснюван1 водночас на практищ в полгтичних класових сусп1льствах експлуатац1я й придушення, яю допускае система спор1днення, мають оцшюватися, пор1вняно з менш суттевими сощальними нер1вностями, як регрес. Позаяк справа постае таким чином, що потреба леитимацп, яку власне класов1 сусп1льства змогли створити, структурно не може бути задов1льною. Це ключ до соц1ально1 динам1ки класово1 боротьби. Як можна пояснити цю дiалектику прогресу?

Пояснення я бачу в тому, що нов1 р1вн1 навчання означають не лише роз-ширений 1гровий прост1р можливостей, а й нов1 проблемш ситуаци. Б1льш високий р1вень розвитку продуктивних сил i соцiальноï штеграци звшьняе, щоправда, в1д проблем подоланоï суспiльноï формаци; однак проблеми, як1 додаються на новому щабл розвитку, можуть зростати, якщо ïx взага-л1 можна пор1внювати з1 старими за 1нтенсивн1стю. Так виглядають справи щодо проблем нерухомого майна, як1 по-новому виникають у раз1 переходу до державно орган1зованих сусп1льств. З другого боку, перспектива, з я^ ми почали це пор1вняння, залишатиметься перекрученою, доки ми не врахуемо також специф1чн1 навантаження додержавних сусп1льств: родин-но органзоват сусп1льства мають показувати кращий результат, якщо ми висвплюемо ïx в1дпов1дно до характеру проблем, як1 е типовими лише для класових сусп1льств. Соц1ал1стичн1 поняття боротьби проти експлуатаци й придушення недостатньою мрою зменшують р1зницю м1ж еволюцшно р1з-ними станами проблеми. Зрозумшо, у еретичних традиц1ях е вказ1вки для виокремлення в понятт1 не лише прогресу, але й експлуатацл. До ïï вид1в належать пошкодження т1ла (голод, виснаження й хвороба), обрбзи особи (приниження, кабала й страх), нарешл, душевний розпач (самотн1сть i по-рожнеча), яким знову в1дпов1дають над11, а саме над1я на добробут i безпеку, свободу й г1дн1сть, щастя й зд1йснення.

Екскурс до прогресу та експлуатацп

Спираючись на щабл1 розвитку соцiальноï 1нтеграцй, я зараховую основн1 шституцп, завдяки яким ми можемо описати насамперед сус-п1льн1 принципи оргашзацп (тобто с1м'ю, державу, диференц1йовану економ1чну систему), до 1сторичного прогресу. 1нновацп, що мали зна-чн1 еволюцшш насл1дки, означають, однак, не лише новий р1вень на-вчання, але й новий стан проблем, а це св1дчить про нову категор1ю навантажень, яю супроводжують нову сусп1льну формац1ю. Д1алекти-ка прогресу виражаеться в тому, що iз придбанням здатностей виршен-ня проблеми до свiдомостi потрапляють новi проблемт ситуаци. Тод1 як, наприклад, природничо-наукова медицина ставить деяю хвороби п1д контроль, щодо вс1х 1нших хвороб формуеться контингентна св1дом1сть. Цей рефлективний досв1д ф1ксуеться в понятт1 природноï якост1: при-родною е сфера життя, з'ясована у своïй псевдо-природност1. Страж-дання, спричинен1 випадковостями неопанованого ходу под1й, отриму-ють нову яккть, м1рою того як ми набуваемо компетенцй розсудливо втручатися в нього. Це страждання стае тод1 негативом новоï потреби. У такий спос1б ми можемо спробувати пояснити соц1альну еволюц1ю як пров1дну нитку тих проблем i потреб, яю вперше стають спричиненими еволюц1йними досягненнями: сам соц1ально-еволюц1йний процес на-

вчання генеруе на кожному щабл1 розвитку нов1 ресурси, як1 означають нов1 вим1ри обмеженостей i разом з тим нов1 1сторичн1 потреби.

З переходом до соцюкультурних форм життя, тобто з появою с1мей-ноï структури, виникае проблема вiдмежування сусшльства вiд зовнш-ньоï природи. Шзн1ше в неолпичних сусп1льствах актуальною стае тема гармон1зацй сусп1льства з природним довкшлям. Влада над природою усв1домлюеться як надто обмежений ресурс. Досв1д безсилля перед ви-падков1стю зовн1шньоï природи мае ставати рештерпретованим через м1ф i маг1ю. 1з впровадженням полпичного загального порядку виникае проблема самоврядування суспiльноï системи. Шзн1ше в розвинених високих культурах державн1 орган1зац1йн1 заходи стають центральною потребою. Забезпечення правових гарант1й усв1домлюеться як надто обмежений ресурс. Досв1д сусп1льноï репресп й свавол1 мае в1дшкодо-вуватися лег1тимац1ею влади. Це вдаеться в межах рацюнал1зованих картин свпу (з виникненням яких може послаблюватися, м1ж 1ншим, головна проблема попереднього щабля [безсилля перед випадковктю зовн1шньоï природи]). У Модерн разом з автоном1зац1ею господарства (i комплементаризац1ею держави) виникае проблема самокерованого об-мшу суспiльноï системи iз зовншньою природою. Шзшше в промисловому кап1тал1зм1 сусп1льство св1домо п1дпорядковуеться 1мперативу еконо-м1чного зб1льшення й розширення багатства. Ц1нн1сть усв1домлюеться як дуже незначний ресурс.

Досв1д соцiальноï нер1вност1 виводить на перший план соц1альш рухи й вщповщш стратеги соц1ального задоволення. У соц1ал1стичних державах народноï демократа (з появою якоï може, м1ж 1ншим, притуплятися гострота центральноï проблеми попереднього щабля [брак правового забезпечення]) вони, здаеться, досягають своеï мети. Нарешт1, якби по-стмодерн1 сусп1льства, анал1зован1 сьогодн1 з р1зних бок1в, мали в1др1з-нятися верховенством науковоï й виxовноï системи, тод1 можна було б спекулювати на проблем1 саморегульованого обмшу суспiльноï системи з внутршньою природою. Головною темою знову ставав би структурно скорочений ресурс: не набуття влади, надшносп або цшносп, а набут-тя мотивацп й сенсу. Позаяк соц1альна 1нтеграц1я внутр1шньоï природи дискурсивно в1дбувалася дотепер як природно зд1йснюваний процес штерпретацц потреб, у багатьох сферах життя могли виступати на перший план принципи участ1, тод1 як небезпека аномп (та апати), що зрос-тае одночасно, могла викликати нов1, пов'язан1 з контролем мотивацп проблеми управлшня. Тод1, ймов1рно, навколо нового орган1зац1йного принципу утворюеться нове орган1зац1йне ядро, у якому поеднуються елементи сусп1льного виховання, соц1ального забезпечення, л1берал1зо-ваного виконання вироку й терапл псих1чних захворювань.

Я нагадую про цю перспективу, для яко!, щоб пояснити !! можли-вкть, е в найкращому раз1 лише пщстава того, що соц1ально-структурно зафжсований зразок диференцшованого виконання соц1ально! влади м1г би пережити навгть економiчну форму класового панування (неза-лежно вщ того, здшснюеться воно тепер через приватш права власнос-т1 чи через ел1тарно розподшену державну бюрократ1ю). У майбутнш, пом'якшенш до соц1ально-психолог1чного примусу й водночас штенси-фжованш форм1 класового панування слово «панування» (яке нагадуе про вщкриту, пов'язану з певними особами, полгтичну форму соц1аль-ного застосування сили, головним чином у европейському феодал1зм1) було вдруге переломлено - не через буржуазне приватне право, а через соц1ально-державну виховну систему. Однак чи допомагае це виправда-ти порочне коло м1ж розширеною участю й сощальною адмш1страц1ею, що продовжуе зростати, м1ж дедал1 бшьшою рефлективн1стю мотивоут-ворювальних процес1в 1 зростанням соц1ального контролю (тобто маш-пулюванням мотивац1ею) - ц1 запитання я залишу тут без вщповщ1, не-зважаючи на чпш судження вщроджених песим1стичних антропологш.

Я запропонував проблемний спектр самоконституювання сусп1льства, який простягаеться в1д вщокремлення в1д довк1лля, через самоврядуван-ня й самокерований обм1н 1з зовн1шньою природою до самокерованого обм1ну 1з внутр1шньою природою. З кожним еволюцшно новим проблем-ним станом виникають нов1 скорочення, а саме обмеженсть у техн1чному уможливленн1 влади, полгтично створен1й над1йност1, економ1чно ство-рен1й ц1нност1 й культурно придбаному сенс1; 1 разом з тим на передн1й план виходять нов1 1сторичн1 потреби. Якщо цю см1ливу схему вважати прийнятною, тод1 виходить, що з рефлектив1зац1ею мотивоутворення й структурним браком сенсу лог1чний 1гровий прост1р для еволюцшно но-вих проблемних сфер вичерпано. К1нець першо! спроби м1г би означати повернення до проблем вщмежування на новому р1вн1, а саме до вщкрит-тя внутр1шн1х меж, на як1 натрапляють процеси сошал1зацп, 1 до виявлення нових випадковостей на цих межах сустльноИ iндивiдуалiзацii.

VII

Насамк1нець я хот1в би назвати перспективи, як1 виявляються для дискуси з конкурентними пояснювальними настановами. У рол1 еволю-цшно-теоретичних настанов назву структурал1зм, неоеволюц1он1зм 1 со-ц1олог1чний функц1онал1зм. Концепт юторичного прогресу, який т1сно пов'язаний 1з соц1альною еволюц1ею, ставить, кр1м того, лог1ко-науков1 питання, як1 було викладено, з одного боку, у форм1 критики фiлософii 1сторИ (68), а з другого - у межах еволюцюшстсько! етики (69).

1) Альтюссер та Годелье спробували ввести в гсторичний матер1ал1зм концепти та припущення, розроблен ЛевьСтроссом (70). Поняття структури запозичено в суспшьствах, що передують сусп1льствам високоï культури, а точн1ше, вилучено з аналопчних структур «дикого» мислення й родових структур сусп1льних вщносин. Поняття стосуеться фундамен-тальноï системи правил, виконуваних у процесах п1знання, мовленн й 1н-теракцп. Щ правила не можна зчитувати безпосередньо з поверхш явищ; йдеться, швидше, про глибинш структури, яких ненавмисно дотриму-ються окрем1 1ддив1ди, коли створюють спостережуваш культурн обра-зи. Правила чинш не лише для окремих 1ндив1д1в, а й мають колективну значущсть. Кр1м того, вони утворюють систему, яка дае змогу встанов-лювати трансформацшш зв'язки м1ж породжуваними висловлюваннями. Структури здатн до ïx рацiональноï постконструкц!! (71). Я не можу по-годитись 1з р1зними спробами марксистського засвоення основних струк-турал1стських понять. Вони сприяли 1нфляц1йному застосуванню цих понять, тобто поширенню ïx за меж1 добре описаноï сфери антропологи, тому необхщш зрозумЫ визначення. На р1вн1 системи особистост1 можна вщмежувати один в1д одного три структурш вим1ри: процес п1знання, мовлення й штеракцп. Це означае, що сформовано окрем1 структури й розвинено вщповщш компетенцп, як1 уможливлюють

а) операцп мислення, когн1тивну обробку досв1д1в та 1нструментальноï ди,

б) утворення фонетично й граматично правильно оформлених речень i

в) штеракци та консенсуальне врегулювання конфл1кт1в дп.

Проте мовна комун1кац1я (а в 1накший спос1б також 1 стратег1чна д1я) вимагають штеграцп структур 1з клькох з цих вим1р1в. Тому структури мов-них висловлювань дуже непросто анал1зувати, виходячи за межi л1нгвiстичноï структури. Значення мовного засобу очевидне: у ньому поеднан1 1ндив1ду-альна й суспшьна свiдомiстъ. На р1вн1 соц1альноï системи можна зазначити, якщо я правильно розум1ю, селективн й елементарт глибинн1 структури для продуктивних сил i форм соцiальноï штеграцп. Продуктивт сили вп-люють техичне й орган1зац1йне знання, яке можна анал1зувати на осно-в1 когнпивних структур. Iнституд1йна рамка й механзми врегулювання конфл1кт1в ут1люють практичне знання, яке можна анал1зувати на основ1 структур 1нтеракц1й i форм моральноï свщомост! Пор1вняно з цим картини свпу е висококомплексними утвореннями, як1 визначаються через когш-тивш, мовш й морально-практичн форми св1домосл, причому поеднання й узгодженiстъ цих структур встановлено не раз i назавжди.

Дотепер спроби рацiональноï постконструкцй мали усп1х насамперед там, де легше за все можна було 1золювати елементарт глибинш структу-

ри: у мовознавств1, а саме в теори фонетики й синтаксису; в антропологи, коли вона мае справу з прим1тивними системами спор1днення (м1ф1чн1 картини свпу, доступн структурал1стському анал1зу т1ею м1рою, якою вони безпосередньо обмежееш структурами штеракци) (72); i, нарешл, ви-сокопродуктивною е також психолопя, якщо вона мае справу (у досл1д-ницьк1й традици П1аже) з онтогенезом мислення й моральноï св1домосп (73). Менш усп1шними спроби реконструкций е там, де переплпаються р1зн1 структури: це виявляеться в теори прагматики, у соцю- й етнол1нг-вктищ якщо вони мають справу з ун1версал1ями процес1в висловлюван-ня й взаеморозум1ння; у психоаналпичнш мовн1й теори, яка досл1джуе умови систематично перекрученоï комун1каци; i, нарешл, в структура-л1стському анал1з1 картини свпу, який р1дко проникае кр1зь поверхню комплексних традиц1й (74). Звичайно, структурал1зм натикаеться на меж вс1х синхрон1чних досл1джень; це було менше помпно в мовознавств1 й антропологи лише через статичт якосл об'ектноï галуз1. Структурал1зм обмежуеться здеб1льшого лог1кою наявних структур i не поширюеться на зразок структуроутворювальних процес1в. Лише розроблена Шаже наста-нова генетичного структурал1зму, який 1де за лог1кою розвитку процесу утворення структур, будуе м1сток до вторичного матер1ал1зму. В1н пропо-нуе, як виявляеться, можливкть щдвести р1зн1 способи виробництва щд б1льш абстрактщ в1дпов1дн1 до лопки розвитку погляди.

Здаеться, ц1лком можливо вдаворити ктор1ю техн1ки на онтогенетично проанал1зованих щаблях когнпивного розвитку, так щоб ставала очевидною лопка розвитку продуктивних сил. Але гсторичний наслщок способ1в виробництва можна розкласти лише на щдстав1 абстрактних принцип1в суспiльноï органзаци, якщо ми можемо вказати, як1 структури картини свпу вщповщають окремим формам сощальноï штеграци та як ц1 структури обмежують розвиток мирського знання. 1накше кажучи: саме гсторико-ма-тер1ал1стична настанова залежить в1д структурного анал1зу розвитку картини свпу Еволюця картин свпу е посередником м1ж щаблями розвитку структур штеракци й усптхами техн1чно застосовного знання. У поняттях кторичного матер1алзму це означае: д1алектика продуктивних сил i вироб-ничих вщносин зд1йснюеться опосередковано через щеологи.

2) Антрополог1чн1 еволюц1йн1 теори к1нця XIX столптя (Морган, Тейлор) були вщтиснул в нашому столпл культуррелятив1стськими по-глядами функцiоналiстськоï школи; лише таю автори, як В. Г. Чайлд i Л. Вайт дотримуються концепту всезагальних щабл1в розвитку (75). П1д впливом пан1вноï культурантропологи (Крьобер, Малшовсью, М1д) тео-ретико-розвитков1 погляди, як показуе «мультил1н1йний еволюцюшзм» Дж. Г. Стюарда (76), представлен лише в дуже стриман1й форм1 й у при-

стосуванш до культурекологп. Однак теоретичш усп1хи бiологiчноï ево-люцiйноï теорп знову засв1дчили останн1м часом поштовхи до в1днов-лення соц1ально-наукового еволюц1он1зму. Соцальна еволюц1я б1льше не здаеться невизначеною як лише продовження органiчноï еволюцп; жоеволюшонкти (Парсонс, Луманн, Ленсью) (77) дотримуються тiеï думки, що соцальну еволюц1ю можна пояснити зг1дно з проанал1зова-ною й перев1реною моделлю природноï еволюцп. Евристична користь бiологiчноï модел1 безперечна; проте сумн1вно, чи показуе вона шлях до узагальненоï теорп еволюцп, яка однаково може мати значення як для природного, так i для культурного розвитку (78). Бюлопчна модель спи-раеться, як в1домо, на концепт збереження стану сталост1 системи, яка сама себе регулюе й в1дд1ляе в1д надскладного довкшля.

М1ж довкллям i системою гснуе р1зниця в комплексной; система, що збер1гае своï меж1, стоïтъ перед завданням розгорнути таку власну комплек-сн1сть, щоб вона могла зменшити комплексн1сть довкшля. Нос1ями при-родноï еволюцп е види, як1 представлен вщповщно до певного, здатного до вщтворення генофонду. Види в1дтворюють себе у форм1 популяцш, як1 стабЫзуються у своïx еколопчних н1шах. Вони, своею чергою, складають-ся з окремих органiзмiв, як1 взаемод1ють м1ж собою й з1 своïм довк1ллям. Еволюцшний навчальний процес починаеться безпосередньо в генофонда Через процес мутацп, котру можна розглядати як помилку п1д час передач1 генетичноï 1нформацп, утворюються фенотипи, що в1дхиляються. ïx в1д-б1р зд1йснюетъся п1д селективним тиском довкшля, i вони уможливлюють стабшзацт залежноï в1д умов свого середовища популяцп. Цей нетелеоло-пчно керований навчальний процес веде до результату, який можна пояс-нити телеолог1чно: види можуть упорядковуватися в 1ерарх1чн1й посл1дов-ност1 з погляду морфологи й поведшки, тобто вщповщно до комплексной ïx фiзичноï органзаци й дальност1 дц ïx потенц1алу реакцп.

У раз1 перенесення цiеï модел1 на сусп1льний розвиток постають, по суп, три запитання. У чому полягае екв1валент процесу мутацп? У чому полягае екв1валент виживаност1 популяцп? У чому, нареши, полягае ек-в1валент 1ерархц еволюцiï, яка заповнена р1зними видами?

(a) Я вбачаю евристичну користь бiологiчноï модел1 в тому, що вона спрямовуе увагу на еволюц1йний механзм навчання. Цей механзм, що породжуе вар1ативн1сть, який у певному, спочатку невизначеному сенс1 в1дпов1дае мутацп, полягае, очевидно, в основ1 культурноï традицц. При-родна еволюц1я не зачшатиме шдивщуальш навчальн процеси окремих оргашзм1в, як1 розширюють i модиф1кують генетично запрограмовану повед1нку (позаяк повед1нкова модиф1кац1я обмежена циклом життя окремого органзму й не охоплена ланцюгом зворотного зв'язку з на-ступним колом в1дтворення генофонду). Навпаки, на сощокультурному

щабл1 розвитку навчальн процеси 1з самого початку соцально оргаш-зован так, що результати навчання можуть передаватися з поколшня в поколшня. У такий спос1б культурна традиц1я пропонуе мед1ум, завдяки котрому псля того, як механзм природноï еволюци зупиняеться, можуть почати працювати шноваци, що породжують вар1ативн1сть.

Напрошуеться питання про в1дм1нн1сть м1ж процесом мутаци й сощ-альним навчанням (79). Еволюцшний навчальний процес в1дбуваеться тут не через зм1ну генофонду, а через зм1ну потенцалу знання; розр1з-нення м1ж фено- i генотипом втрачае на цьому р1вн1 будь-яке значення. 1нтерсуб'ективно под1лене й збережуване традицею знання е складо-вою частиною суспiльноï системи, а не власнктю 1зольованих 1ндив1д1в; позаяк воно формуеться лише через соц1ал1зац1ю 1ндив1д1в. Природна еволюц1я веде до б1льш або менш гомогенного поведшкового репертуару серед член1в виду, тод1 як сощальне навчання мае своïм насл1дком прискорену диверсиф1кац1ю повед1нки. Ц1 пор1вняння можна було б продовжувати. Однак принципов! труднощ1 я вбачаю в тому, що, хоч бюх1ми й вдалося в останн десятилптя проанал1зувати процес мутаци, механзм навчання, що лежить в основ1 такого комплексного явища, як культурна традиц1я, майже нев1домий. З другого боку, перспективни-ми е когнгтивктська й аналгтична психологи розвитку, як1 пропонують у рол1 навчальних механ1зм1в або пристосування й асим1ляц1ю п1д час навчання новим когнгтивним структурам, або 1дентиф1кац1ю й екстра-поляц1ю п1д час утворення мотивацшного базису. Однак доти, доки щ механзми не проанал1зовано достатньою м1рою, ми не можемо судити, чи е пор1вняння мутаци1 з традицею суто метафоричним, а чи можна виявити певну функцюнальну екывалентшсть м1ж соцальним механз-мом навчання i процесом мутаци, що лежить у його основ1.

Ут1м, одна вщмшшсть мала б пробудити нашу п1дозру: процес мутаци формуе вар1аци за принципом випадковост1, тод1 як онтогенез структур св1домост1 е вищою м1рою селективним i спрямованим процесом.

(б) У природн1й еволюци устх навчальних процес1в вим1рюеться здатнктю популяци стабтзуватися в певному довк1лл1; при цьому в1д-творення виду залежить, зрештою, в1д виживаност1 окремих орган1зм1в. До того ж щодо здатност1 орган1зму уникати смерт1 можна вказати од-нозначн параметри. 1накше постае справа, якщо йдеться про здатнсть сусп1льства уникати смерт1 - адже навгть не зрозум1ло, що це мае озна-чати, позаяк ф1зичне виживання здатноï до в1дтворення к1лькост1 член1в сусп1льства е хоч i необх1дною, але не достатньою умовою для збережен-ня 1дентичност1 сусп1льства.

1 Mutation (лат.) - передавати (з поколшня в поколшня), пов1домляти - Прим. перекл.

1дентичн1сть сусп1льства визначена нормативно й залежить в1д його культурних цшностей; з другого боку, п1д впливом навчального проце-су ц1 цшноси можуть зм1нюватися. Не кнуе жодноï однозначно визна-чальноï ц1льовоï функцп, якою могла б вим1рюватися надстаб1льн1сть сусп1льств. Дюнн каже про це так: «Доц1льн1сть новоï повед1нки випро-буеться ïï сприянням конвергенцп ц1лей. Якщо вона не витримуе цього випробування, то зазвичай знижуватиме свою значущ1сть, аби зайняти пост1йне м1сце в повед1нковому репертуара Проте неспроможнсть ге-нерувати конвергенщю ц1лей може не лише привести до 1дентиф1кацп нового повед1икового способу дп як неадекватного, вона може також поставити п1д запитання доц1льн1сть цт. Коротше кажучи, так само як цт генерують випробування адаптивноï повед1нки, яке може привести до перегляду поведшкових нам1р1в, так i поведшков1 нам1ри 1нод1 генерують випробування адекватноси ц1лей i ведуть до ïx перегляду».

Я не хочу приставати на пропозицп Дюнна (80) й Луманнна (81) щодо еволюцшного оц1нювання вищоï системноï ц1нност1 (system targets goals)1, оскльки вони не виводять 1з безвихщного кола самовiднесеноï деф1н1д1ï суспшьного життя. На соцюкультурному щабл1 навчальш процеси 1з самого початку мовно органзоваш, так що об'ективн1сть досв1ду одинака обмежена взаемно структурованою 1нтерсуб'ективн1стю взаеморозум1н-ня одинак1в. Тому м1ж соц1ал1зованими щдивщами та ïx сусп1льством не кнуе таких само 1нструментальних в1дносин, як м1ж екземпляром i видом на щаблях розвитку людинопод1бних мавп. Позбавленим сенсу е також представлення 1нструментал1зацп вищоï системноï цшноси, беручи до уваги те, що в певний момент шдивщи знають i бажають; адже вони були соц1ал1зован1 у своему суспшьств1. Якщо стае потр1бним надати норма-тивн1 погляди щодо надстаб1льност1 сусп1льств, ми завжди можемо в1д-шукати ïx в основних структурах мовноï комушкацп, у яких суспшьства в1дтворюють себе разом з1 своïми членами. Види вщтворюють себе завдя-ки тому, що достатньо велика кшьккть екземпляр1в виду уникае смери; суспшьства в1дтворюють себе, якщо вони уникають того, щоб у традицц збер1галося надто багато хибних думок. Якщо виживанкть орган1зм1в е випадком випробування навчального процесу вид1в, то вщповщт випад-ки випробування сусп1льств полягають у вим1р1 виробництва й викорис-танн1 техн1чно та практично застосовного знання.

(в) Нареши, в раз1 перенесення бiологiчноï модел1 на суспшьний розвиток труднощ1 випливають також 1з того, що критер1ю п1двищення комплекс носи недостатньо, аби вид1лити еволюцшш пороги чи р1вн1 розвитку. Дюнн пропонуе розр1зняти три стадп суспшьного розвитку: на

1 Система нам1чених цшей (англ.) - Прим. перекл.

перш1й стади сусп1льна система витрачае всю свою здатнкть пристосу-вання на протиборство з ризиками зовн1шньоï природи; на друг1й стади б1льше зусиль для пристосування потр1бно для протиборства з 1ншими сусп1льними системами, н1ж для оволод1ння природою; на трет1й стади усп1хи пристосування, що були розвинеш в ставленн до природного й соц1ального оточення, стають рефлективними - навчанням навчання (Lernen des Lernens) (82). Луманн пропонуе розпод1л, який сл1д про-водити зг1дно з1 ступенем диференцаци трьох основних еволюцшних функц1й, тобто зг1дно з поступовим роз'еднанням вар1ативност1, виб1р-ковост1 та стабЫзаци. Так! критери, навгть якщо ïx можна було застосо-вувати до кторичного матер1алу, е незадов1льними, оск1льки хоч i можна з функцiоналiстського погляду розр1знити ступеш комплексности але в жодному раз1 не щаблi еволюци.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

Кр1м того, у природнш еволюци ступ1нь комплексной не е достатн1м критер1ем для градаци виду в еволюц1йн1й Терархи, оск1льки п1двищення комплексной фiзичноï органзаци або способу життя часто виявляеться еволюцшно глухим кутом. Над1йна еволюцшна градац1я можлива лише тод1, коли ми знаемо внутр1шню лог1ку посл1довност1 морфолоичних зм1н або збшьшення потенцалу реактивних д1й. Первкною в раз1 ф1ло-генетичного пор1вняння е роль, яку в1д1грае центральна нервова система: загальна структура й лопка розвитку ЦНС мае бути в1домою, якщо ми бажаемо класиф1кувати р1зш види в1дпов1дно до р1вня розвитку цiеï системи (83) . Також у соц1альн1й еволюци ми не зможемо класиф1кувати сусп1льн1 формаци зпдно з р1внем ïx розвитку, перш н1ж стануть в1домими загальн структури й еволюцшна лопка суспшьних навчальних процес1в. Центральн1й нервов1й систем1 в1дпов1дають тут коган-ивн основн структури, у яких формуеться техн1чне й морально-практичне знання.

3. Соц1ально-науковий неоеволюцюшзм задовольняеться здеб1ль-шого критер1ем зростання спрямованост1 на спроможн1сть управл1ння (adaptive capacity). З цього погляду до теори розвитку зараховують понят-тя й трактування питання системно-теоретично розвиненого функцю-нал1зму. Еволюц1я сусп1льства в1дображаеться тод1 в процесах диферен-цаци, функцiональноï специфшаци, штеграци й респециф1каци. У цих методолоичних межах рухаються, наприклад, теори модерн1зац1г. Отже, поеднання системного й теоретико-еволюцшного поняттевого репертуару надае, без сумн1ву, переваги для досл1дження структурних зм1н, що зб1льшують спроможнсть управл1ння сусп1льства. З другого боку, цей анал1тичний здобуток прив1в до сплутування структур здатност1 до на-вчання 1з сусп1льною комплекснктю. Усамост1йнений функцiоналiзм не визнае réï обставини, що п1двищення комплексной завжди мож-

ливе т1льки на р1вн1 навчання, який досягнутий в1дпов1дно до принципу оргашзацп сусп1льства. Однак ми не можемо пояснити систему нових оргашзацшних принцип1в, доки не знаемо основних структур, спе-циф1чних для процес1в соц1ал1зац11, та лоики ïx розвитку. Роз'яснення щодо специф1чних для певноï предметноï сфери здатностей до навчання мае передувати анал1зу комплексност1.

Це виявляеться, наприклад, п1д час застосування системно-теоретично го поняття мед1уму комуи1кац1ï. Фундаментальним мед1умом е, очевидно, мова. Еволюц1йно знаменними кроками е, зокрема, письмова ф1ксац1я мови, а також диференц1ювання п1дсистем, що збудоваш через особливий мед1ум: пол1тична система - через право, економ1чна система - через грош1, наукова система - через ктину тощо (84). Фунщюна-лктський анал1з може тут лише показати, що саме так тноваци зб1ль-шують комплексшсть сусп1льства. Однак вш не пояснюе, як структурно можливi розгортання мед1ум1в комунжацп на основ1 мови, i вш так само мало пояснюе, чому саме ц мед1уми стають дiевими за даноï форми со-цiальноï 1итеграцiï. У цьому мкц я не можу навпь зробити нарис кому-шкативно-теоретичного виведення р1зних мед1ум1в з основних структур розмови i ди, проте хот1в би принаймн1 вказати на певну посл1довн1сть.

Т1льки якщо засобами лог1ки розвитку вдасться впорядкувати низку принцип1в органзацп й визначити в1дпов1дн1 щабл1 соцiальноï еволюцп, анал1з комплексной може знайти в1дпов1дне йому м1сце: в1н слугуе тод1 тому, аби пояснити особливу еволюцт, яку проходять суспльства, присто-совуючись до еколог1чних умов та 1сторичних обставин. Соц1окультурна морфолог1я окремих суспшьств мала б ухилятися в1д еволюц1йноï теорп, якби ми не могли доповнити генетично-структурал1стське досл1дження загальноï еволюцп функцюналютськи ор1ентованим досл1дженням осо-бливих еволюцш (85).

4. Наприк1нц1 наших м1ркувань я хот1в би ще раз повернутися до нормативних припущень, як1 мае кожна теор1я розвитку; позаяк теор1я природноï еволюцп мае надавати, як було зазначено, i певний критер1й напряму, який дае змогу оц1нити морфолог1чн1 якост1 й реакц1йн1 здат-ност1. У раз1 природноï еволюцп виб1р цього критер1ю виявляеться менш проблематичним, нж у раз1 соц1ально^ вже тому, що ми завжди можемо послатися, як на основну ц1инiсть, на «здатн1сть до виживання» (або на «здоров'я»). Орган1чне життя наст1льки синон1м1чне з в1дтворенням цього життя, що ми визнаемо право на визначення нормативноï прюритет-ност1 ус1х «здорових» стан1в не за спостер1гачем, а за самими системами, що живуть: протягом життя сам1 органзми зд1йснюють оц1иювання, за якими перевага в1ддаеться збереженню пост1йност1 над системним зни-

щенням, вiдтворенню життя над смертю, здоров'ю над ризиками хворо-би. Еволюцшний теоретик почуваеться звшьненим вiд оцшних суджень, вш зважае, здаеться, лише на «оцшку», що дана формою вщтворення орган1чного життя. Звичайно, це лопчна помилка: з описово1 констата-ц].1 того, що жив1 системи вщдаютъ перевагу певним станам над шшими станами, в жодному раз1 не випливае ix позитивна ощнка спостерiгачем.

Мабуть, можна стверджувати, що еволюцшний теоретик, оскшьки вш сам е живою ктотою, мимовол1 схильний до того, щоб виявляти нор-мативну перевагу запоб1гання смерт1 не лише як природний феномен, а й як феномен, що перебувае у згод1 з природою? У будь-якому раз1 саме ця узгоджетсть виправдовуе установку багатьох бiологiв, яю вважають курс на еволюцiю безперечним благом i не лише вирiзняють, а й оцшю-ють види з огляду на м1сце, яке вони займають в еволюцiйнiй 1ерархл. Принаймн1 лише за цiеi передумови е зрозумiлими спроби проектувати еволюцшну етику (86). За верс1ею К. Х. Веддшгтона еволюцiйна ети-ка спираеться на метаетичну розсудлив1сть бюлога (biological wisdom), на те, «що функщя етичних переконань полягае в сприянт людськiй еволюцп та що еволющя демонструе цшком розпiзнаваний напрямок поступу» (87). Веддшгтон сподiваеться уникнути натуралiстичного по-милкового висновку: «Я стверджую, що якщо ми дослщимо нормаль-ними науковими методами спо^б, яким iснування етичних переконань включене в каузальний зв'язок свiтовиx подш, то будемо змушенi дiйти висновку, що функщя етизацп полягае в сприянш поступу людськоi еволюцп, поступу, який ниш мае мюце, головним чином, у сощальнш i психолопчнш сферi. Ми також з'ясуемо, що у свт як единому щлому цей поступ демонструе напрям, який, незалежно вiд того, гарний вш чи поганий, - визначено як концепт фiзiологiчного здоров'я.

Поеднавши щ два моменти, ми можемо визначити критерiй, чиннiстъ якого не залежатиме вiд його визнання з боку споконвiчного етичного пере-конання» (88). Якщо, однак, бюлопчна мудрiсть еволюцшно видшених (як найбiльш прийнятних) етик виражаеться в тому, що вони сприяють еволюцiI та здатностi до навчання суспшьних систем, i^i мае передбачатися:

а) що вiдомо, чим може вимiрюватися соцiальна еволюцiя i

б) що соцiальну еволюцiю вважають певним благом. Ведщнгтон спираеться, можливо, на те, що щ передумови було достатньо з'ясовано в бюлогп, оск1льки

а) критерiй напряму природноi еволюцii вважався чинним i для сус-пiльноi еволюцii, оскшьки

б) разом з вщтворенням життя«здоров'я» виступае як об'ективна цiннiсть. Навпъ якщо (а) було б суто припущенням, (б) мiстить у собi на1уралiстичний помилковий висновок: бiолог у жодному

раз1 не змушений вважати прюритетною притаманну орган1чно-му життю тенденщю до самозбереження, яку в1н спостер1гае, -хай нав1ть через ту обставину, що в1н сам е живою ктотою. Тим не менш в об'ективувальн1й установц1 нзнавального суб'екта в1н може в1дмовитися в1д цiеï обставини.

Трохи 1иакше постае справа з нормативною основою мовноï комун1ка-цп, на яку нам як теоретикам завжди сл1д покладатися. Коли ми приймаемо теоретичну установку, вступаемо в дискурс, та й взагал1, в комун1кативну д1ю, ми завжди вже приймаемо, принайми 1мпл1дитно, певт передумови, за яких т1льки й можлива згода: насамперед, передумову, що ктинним су-дженням сл1д в1ддавати перевагу над хибними судженнями й що правиль-ним (тобто здатним до виправдання) нормам сл1д в1ддавати перевагу над неправильними нормами. Базис значущост1 мовлення мае для живоï кто-ти, яка збер1гае себе в структурах мовленневоï комун1кацц, обов'язковкть всезагальних i неминучих, у цьому сенс1 «трансцендентальних», передумов (89). Стосовно 1манентних мовленню домагань значущост1 теоретик не мае та^ само можливосп вибору, як стосовно здоров'я - основноï бiологiчноï ц1нносп; 1накше в1н мав би заперечувати саме т1 передумови, без яких була б безглуздою й сама еволюц1йна теор1я. Однак якщо ми не вшьш в1дхиля-ти або визнавати домагання значущост1, що пов'язане з когнпивним по-тенц1алом людського роду, тод1 е безглуздим намагатись «вир1шувати» «за» або «проти» розуму, «за» або «проти» збшьшення потенц1алу обГрунтованоï дц (90). З цiеï причини я вважаю вир1шення на користь кторико-матер1а-л1стичного критер1ю поступу не дов1льним: розвиток продуктивних сил у поеднанн1 з1 зрЫстю форм соцiальноï 1нтеграци означае поступ у здатност1 до навчання в обох вим1рах, поступ в об'ективувальному изнант та в мо-рально-практичн1й розсудливосп.

Прим1тки

1. У перш1й частиш «Н1мецько'1 iдеолоIiï» та в «Передмов1» до «Критики иолiгичноï економИ» в1д 1 с1чня 1859 р.

2. До иорiвняння оц1нок iсгоричноIо матер1ал1зму в Маркса й Енгельса див.: L. Krader, Ethnologie und Anthropologie bei Marx, München 1973.

3. И. Сталин. О диалектическом и историческом материализме. - Т. 14, С. 253- 282.

4. I. S. Kon, Die Geschichtsphilosophie des 20. Jahrhunderts, Bd. II, Berlin 1966; E. M. Zukov, Uber die Periodisierung der Weltgeschichte, in: Sowjet-Wissenschaft, Jg. 1961 H. 3, S. 241- 154; E. Engelberg, Fragen der Evolution und der Revolution in der Weltgeschichte, in: Z. f. Geschichtswissenschaft, Sonderheft XIII, Jg. 1965, S. 9- 18; E. Hoffmann, Zwei aktuelle Probleme der geschichtlichen Entwicklungsfolge fortschreitender Gesellschaftsformationen, in: Z. f. Geschichtswissenschaft XVI 1968, S. 1265- 1281; G. Lewin, Zur Diskussion uber die marxistische Lehre von den Gesellschaftsformationen, in: Mitt. d. Inst. f. Orientforschung 1969, S. 137- 151; E. Engelberg (Hrsg.), Probleme der Marxistischen Geschichtswissenschaft, Köln' 1972.

5. Marx/Engels, Werke Bd. 3, S. 21.

6. Zur Abgrenzung der Handlungstypen: J. Habermas, Technik und Wissenschaft als Ideologie, Frankfurt/Main 1968, S. 62ff.

7. Marx/Engels ebd., S. 30.

8. a. a. O., S. 21.

9. a. a. O., S. 6.

10. B. Rensch, Homo Sapiens, 2. Aufl. Gottingen 1965; E. Morin, Das Ratsel des Humanen, Munchen 1974.

11. Ch. F. Hockett, R. Ascher, The Human Revolution, Current Anthropology Febr. 1964, S. 135- 147; G. W. Hewes, Primate Communication and the Gestural Origin of Language, in: Current Anthropology, Febr. 1973, S. 5-29.

12. Zur Inzestschranke bei Wirbeltieren: N. Bischoff, The biological Foundations of the Incest-taboo, in: Soc. science inform. VI, 1972, S. 7-36.

Етолопчт дослщження не враховують ту обставину, що тшьки заборона шцес-ту мгж батьком i дочкою прокладае культурно шновацшний шлях до имейно! структури. Пор. Meyer Portes, Kinship and the Social Order, in: Current Anthropology, April 1972, S. 285- 296.

13. E. W. Count, Das Biogramm, Frankfurt/Main 1970.

14. J. Habermas, Entwicklung der Interaktionskompetenz, MS Starnberg (1974).

15. Morin, a. a. O., S. 115ff.; до онтогенезу свщомоста часу див.: J. Piaget, Die Bildung des Zeitbegrifts beim Kinde, Frankfurt/Main 1974.

16. D. Claessens, Instinkt, Psyche, Geltung, Opladen 1967; вже Дюркгайм дослщжував зобов'язувальний характер норм дц, як спочатку породжують власну силу санк-цИ i3 самих себе, шд кутом зору амбiвалентностi почуття.

E. Durkheim, Soziologie und Philosophie, Ffm. 1967, S. 99f.: «Уйм, е й шше поняття, яке виявляе ту ж само амбiвалентнiсть, а саме поняття священного. Священний об'ект вселяе в нас якщо не страх, то все-таки повагу, яка вщстороняе нас вщ нього. Вш е водночас об'ектом любовi й бажання; ми докладаемо зусиль, аби наблизитися до нього, ми прагнемо до нього. Отже, ми маемо дiяти тут i3 подвш-ним почуттям...» Див. також тези A. Гелена про «невизначеш зобов'язання» у: Urmensch und Spatkultur, Bonn 1956, S. 154ff.

17. Щодо понять «внутршньо!» та «зовтшньо!» природи див.: J. Habermas, Erkenntnis und Interesse, Ffm. 1968; ders., Legitimationsprobleme im Spatkapitalismus, Ffm. 1973, S. 19ff.

18. И. Сталин, О диалектическом и историческом материализме.

19. J. Pecirka, Von der asiatischen Produktionsweise zu einer marxistischen Analyse der frühen Klassengesellschaften, in: Eirene VI, Prag 1967, S. 141-174; L. V. Danilova, Controversial Problems of the Theory of Precapitalist Societies, in: Soviet Anthropology and Arch. IX, Spring 1971, S. 269- 327.

20. M. Godelier, Ökonomische Anthropologie, Hamburg 1973, S. 92ff.

21. O. Marquardt, Schwierigkeiten mit der Geschiehtsphilosophie, Ffm. 1973.

22. Див. вступ до ще! книжки.

23. У зв'язку з цим сумшв щодо застосовносй поняття руху до еволюцшно! теори висловлюе в неопублжованому рукопии Н. Луманнн.

24. Це посилання Луманн дае у вищезгаданому рукопись

25. Див. мою критику Луманна в: J. Habermas, N. Luhmann, Theorie der Gesellschaft, Ffm. 1971, S. 150ff. Ferner R. Dobert, Systemtheorie und die Entwicklung relig^ser Deutungssysteme, Ffm. 1973, S. 66ff.

26. Як приклад див.: H. Gericke, Zur Dialektik von Produktivkraft und Produktionsverhaltnis im Feudalismus, in: Z. f. Geschichtswissenschaft XVI 1966, S. 914- 932. Bíh Biapi3^e «стушнь оволодiння природою, що постiйно зростае» вiд «ступени зршоста форм суспшьного сшвюнування, що постiйно зростае»: «Удо-сконалення продуктивних сил, зокрема зростання свщомо1, цiлеспрямованоi, зацiкавленоi в успку дiяльностi безпосереднiх виробникiв, а також змшюват виробничi вiдносини, якi дають змогу дедалi бшьшш кiлькостi компетентних людей брати активну участь в економiчному, соцiальному, полiтичному й культурному розвитку подш, е найважлившими критерiями й вирiшальними факторами кторичного прогресу». (S. 918 f.)

27. K. Marx, Zur Kritik der Politischen Ökonomie, Berlin 1958, Vorwort. S. 196

28. K. Kautsky, Die materialistische Geschichtsauffassung, 2 Bde. Berlin 1927, I, S. 817f.

29. Див.: A. Touraine, Die postindustrielle Gesellschaft, Ffm. 1972; D. Bell, The Coming of Postindustrial Society, New York 1973.

30. М. Godelier, Ökonomie und Anthropologie, a. a. O., S. 35.

31. Marx, Vorwort, S. 13

32. И. Сталин, О диалектическом и историческом материализме.

33. M. Godelier, a. a. O., S. 26ff.

34. Marx/Engels, Werke Bd. 4, S. 474.

35. I. Sellnow, Die Auflösung der Urgemeinschaftsordnung, in: K. Eder, Die Entstehung von Klassengesellschaften, Frankfurt/Main 1973, S. 69-112.

36. S. Moscovici, L'histoire humaine de la nature, Paris 1968.

37. Marx, Vorwort, S. 14.

38. A. Gehlen, Anthropologische Ansicht der Technik, in: Technik im technischen Zeitalter, Dusseldorf 1965; Моi посилання у: Technik und Wissenschaft als Ideologie, a. a. O., S. 55ff.

39. J. Piaget, Abriß der genetischen Epistemologie, Ölten 1974.

40. E. Ch. Welskopf, Schauplatzwechsel und Pulsation des Fortschritts, in: E. Schulin, Hrsg., Universalgeschichte, Koln 1974, S. 122- 133.

41. E. Hoffmann, Zwei aktuelle Probleme, a. a. O.; G. Guhr, Ur- und Frühgeschichte und okonomische Gesellschaftsformationen, in: EAZ, X, 1969, S. 167-212.

42. G. V. Childe, Die neolithische Revolution, in: K. Eder, Die Entstehung von Klassengesellschaften, a. a. O., S. 176- 185; ders. Soziale Evolution; Frankfurt/Main 1968; C. M. Cipella, Die zwei Revolutionen, in: Schulin, Universalgeschichte, a. a. O., S. 87- 95.

43. L. V. Danilova, Controversial problems, a. a. O., S. 282f.

44. E. R. Service, Primitive Social organization, New York 1962.

45. K. Eder, Die Entstehung staatlich organisierter Gesellschaften, Frankfurt/Main 1976.

46. J. Pecirka, Asiatische Produktionsweise, a. a. O.

47. R. Gunther, Herausbildung und Systemcharakter der vorkapitalistischen Gesellschaftsformationen, in: Z. f. Geschichtswissenschaft XVI 1968, S. 1204- 1211.

48. H. Gericke, Feudalismus, a. a. O.

49. Щ феномени спонукали К. Ясперса до розробки його концепту «осьового часу»: Vom Ursprung und Ziel der Geschichte, München 1950.

50. F. Tokei, Zur Frage der asiatischen Produktionsweise, Neuwied 1965.

51. M. Finley, Between Slavery and Freedom, in: Comparative Studies in Society and History, VI, 3. April 1964.

52. J. Habermas, Legitimationsprobleme, a. a. O., S. 30ff.; K. Eder, Komplexitat, Evolution und Geschichte, in: Theorie der Gesellschalt, Supplement l, Frankfurt/Main 1973.

53. L. Kohlberg, Zur kognitiven Entwicklung des Kindes, Frankfurt/Main 1974.

54. K. Eder, Entstehung staatlich organisierter Gesellschaften, Frankfurt/Main 1976.

55. L. Krader, Formation of the State, New York 1968.

56. Найважлившими представниками ще! теори були Ф. Рацель, П. В. Шмщт, Ф. Оппенгаймер, А. Ростоу.

57. W. E. Muhlmann, Herrschaft und Staat, in: Rassen, Ethnien, Kulturen, Neuwied 1964, S. 248- 296.

58. Розроблений Марксом i Енгельсом у«Шмецькш щеологп», цей погляд знайшов багато прихильниюв; одним i3 найкращих серед них був В. Г. Чайльд. Див. його працю Old World Prehistory, Лондон 1938.

59. G. E. Lenski, Power and Privilege, New York 1966; auch ich habe fruher diese These vertreten: Technik und Wissenschaft a. a. O., S. 66und: Theorie der Gesellschaft, a. a. O., S. 153- 175.

60. R. L. Caneiro, Eine Theorie zur Entstehung des Staates, in: Eder, Klassengesellschaften, a. a. O., S. 153- 175.

61. K. A. Wittfogel, Wirtschaft und Gesellschaft Chinas, Leipzig 1931, ders. Orientalischer Despotismus, Köln 1962.

62 R. Coulborn, Struktur und Prozeß im Aufstieg und Niedergang zivilisierter Gesellschaften, in: Schulin, Universalgeschichte, a. a. O., S. 145- 175; R. L. Caneiro, Entstehung des Staates, a. a. O.

63. Я спираюся на нарис K. Едера, що був представлений на 16-му заидант, при-свяченому Дню тмецького соцюлога в Касселi (1974).

64. Ebd., S. 14.

65. Ebd., S. 15.

66 Ebd.

67. «1либокою суперечшстю було те, що шдкорення природи й самоздшснення людини мали опинятися час вщ часу в протилежноста, оскльки перший процес ефективноста, що зростае, вимагав ефективност рабства, що зростае, як засобу реалiзацii оргатзаци й мобшьноста (робочо! сили), однак другий процес мав свободу як мету й базис. Проте перший процес, шдкорення природи, набувае зре-штою сенсу лише тодь якщо досягае свое! мети другий, самоздшснення людини, гумашзащя людських вiдносин». (Ч. Welskopf, Schauplatzwechsel, a. a. O., S. 131.)

68. K. Поппер, The Poverty of Historicism, London 1966.

69. C. H. Waddington, The Ethical Animal, Chicago 1960.

70. Див.: W. Leppenies, H. H. Ritter (Hrsg.), Orte des wilden Denkens, Frankfurt/Main 1970.

71. На це як на момент, що пов'язуе рiзнi структуралiзми, вказуе також Шаже: J. Piaget, Strukturalismus, Olten 1974.

72. C. Levi-Strauss, Das wilde Denken, Frankfurt/Main 1968; M. Godelier, Mythos und Geschichte, in: K. Eder (Hrsg.), Klassengesellschaften, a. a. O., S. 301- 330.

73. L. Kohlberg, Zur kognitiven Entwicklung des Kindes, Frankfurt/Main 1975.

74. S. Goeppert, H. C. Goeppert, Sprache und Psychoanalyse, Hbg. 1973; R. Dobert, Zur Logik des Übergangs von archaischen zu hochkulturellen Religionssystemen, in: K. Eder (Hrsg.), Klassengesellschaften, a. a. O., S. 330- 363; B. Schlieben-Lange, Linguistische Pragmatik, Stuttgart 1975.

75. C. G. Childe, What happened in History, New York 1946; L. A. White, The Science of Culture, New York 1949.

76. Theory and Culture Change, Ürbana 1955.

77. T. Parsons, Gesellschaften, Frankfurt/Main 1975; G. Lenski, Human Societies, New York 1930; щодо цього критичт зауваження: P. J. Ütz, Evolutionism Revisited, in: Comp. Stud. Soc. a. Hist., XV, 1973, S. 227- 240; N. Luhmann, Zweckbegriff und Systemrationalitflt, Frankfurt/Main 1974.

78. E. S. Dunn, Economic and Social Development, Baltimore 1971, S. 80ff.

79. ebd.

80. ebd., S. 160ff.

81. У неопублжованому рукопис до теори сощально! еволюцп.

82. Dunn, Social Development, a. a. O., S. 97ff.

iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.

83. H. W. Nissen, Phylogenetic Comparison, in: S. S. Stevens (Ed.), Handbook of Experimental Psychology, New York 1951, S. 34ff.

84. N. Luhmann, Einfuhrende Bemerkungen zu einer Theorie symbolisch generalisierter Kommunikationsmedien in: ZFS Jg. Juni 1974, S. 236- 255.

85. Цим посиланням я завдячую розмовi з K. Eдером.

86. J. Huxley, Evolution, the modern Synthesis, New York 1941; ders., Touchstone for Ethics, New York 1942; T. Dobhansky, The Biological Basis of Human Freedom, New York 1956; D. D. Raphael, Darwinism and Ethics, in: S. A. Barnett (Ed.), A Century of Darwin, Cambridge 1958.

86. Waddington, Ethical Animal, a. a. O., S. 59.

87. ebd.

87. K. O. Apel, Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft und die Grundlagen der Ethik, in: Transformation der Philosophie, Frankurt/Main 1973, Bd. II, S. 358- 436; (Укр. перекл.: К. - О. Апель. AnpMpi спшьноти комушкаци та основи етики. До проблеми рацюнального обГрунтування етики за доби науки // Сучасна зарубежна фшософ1я. Течи i напрями. Кшв, 1996. С. 359- 421.) J. Habermas, Was heißt Üniversalpragmatik? in: K. O. Apel (Hrsg.), Sprachpragmatik und Philosophie, Frankfurt/Main 1976.

90. Див. нижче в цш книжщ роздш «Два зауваження до практичного дискурсу».

(далi буде)

Юрген Хабермас. К реконструкции исторического материализма. Часть III. Эволюция.

Работа всемирно известного немецкого философа Юргена Хабермаса посвящена анализу марксистской социальной теории и в целом потенциала эволюционистской концепции общества. Охвачено широкий спектр сюже-

тов: от роли философии в марксизме и рациональных и этических устоев идентичности в компаративистике социальных теорий и проблемы легитимации. Ю. Хабермас не только критически переосмысливает марксистскую концепцию, но и выстраивает последовательную теоретическую альтернативу ей. Сила книги заключается также в том, что ключевые проблемы социальной теории рассматриваются не в абстрактной плоскости, а в контексте современных, остро актуальных социально-политических вызовов, таких как природа нынешних общественных кризисов, коллизии легитимации современного государства, нравственность власти, эффект инноваций и тому подобное. Данная работа стала не только одним из классических образцов анализа марксизма, но и признанным весомым вкладом в современную социальную теорию.

Jurgen Habermas. Towards a Reconsrtuction of Historical Materialism. Part III: Evolution

The book of world-known German philosopher Jurgen Habermas is devoted to the Marxist social theory and in general to potential of the evolutionary concept of society. A wide range of topics is comprised: from the role of philosophy in Marxism and rational and ethical foundations of social identity to comparative theories and problem of legitimacy. J.Habermas does not only critically rethink Marxist concept, but builds a coherent theoretical alternative to it. The power of the book is that the key problems of social theory are considered not only in the abstract plane, but in the context of contemporary, keen, topical socio-political challenges. Namely the nature of current social crises, conflicts of legitimation of the contemporary state, the morality of power, the effect of innovations etc. The book has become not only one of the classical samples of Marxism analysis, but it was recognized significant contribution to contemporary social theory.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Пользовательское соглашение Политика конфиденциальности
Открытая наука