CC BY
32
freedom of expression of views, right for assemblies and associations. The second stage foresees the activity of two advisory bodies for foreign citizens at the local level, and the third stage considers participation in local elections. As far as the "quality of multicultural democracy" is concerned, it can be said that it remains at a less developed level, but the Constitution guarantees political, social and economic rights.
The paper aims at exploring the frames and themes of tolerance and intolerance dominant in the Cypriot context, using the desk research method to study the diversity challenges of various time periods and the main groups affected by intolerance. It was mentioned the integration of the Republic of Cyprus to the European Union demanded according changes of the national legislation, thus Europeanization of the migration policy led to the increasing of the number of migrant, and their further integration to the Cypriot society. Joining the European Union, Cyprus has become even more attractive to illegal migrants from the countries with low income of population. Illegal migrants arrive to the Republic of Cyprus, mainly through Turkey and the occupied territory on the northern part of the island. But it should be mentioned that the principles of equality and non-discrimination remain basic. Thus, the Republic of Cyprus aims to ensure and guarantee these rights for every member of their society. Increasing number offoreigners recently seeking for the work in Cyprus has made it entirely clear that the problem of integration of migration is important. In order to solve the problems created by migratory flows, Cyprus introduces a new migration policy that includes some integration policy and aims to realize that integration in any case should not affect the rights of the local population. At the same time, if the Republic of Cyprus is not able to secure the human, labor and social rights of migrants, they will be brought to exploitation and social isolation.
Key words: migration policy, Europeanization, discrimination, human rights, migrants, multicultural society.
УДК 321.013(477)
O.I. Сабура
«ДНР» ТА «ЛНР» У НАУКОВОМУ ДИСКУРС1: ПОШУК ТЕРМШОЛОГШ
Ця стаття спрямована на пошук адекватноi науковог термтологи для позначення утворень на частит окупованих Ростською Федеращею територiях Украгни, вiдомих як так зван Донецька та Луганська «народн республжи» («ДНР» та «ЛНР»). У до^дженш даеться характеристика держави як утворення, icнування якого визначаеться не мiжнародним визнанням, а головним чином - наявтстю необхiдних державних iнcтитутiв та ix успшним функщонуванням. Цей пiдхiд базуеться на оcновi визначення М. Вебера, згiдно з яким державою вважаеться людська стльнота, яка устшно претендуе на монополю легтимного застосування сили в межах певног територи.
У роботi ключове значення у конcтитуюваннi держави займають так елементи державного будiвництва як потенщал держави, полтичне врегулювання та сустльы очжування. Останн характеризують наявн iнcтитути та гх спроможтсть надавати послуги населенню. На оcновi окресленого iнcтитуцiонального тдходу зроблено пошук вiдповiдног термтологи у науковт лiтературi стосовно утворень, як1 декларують претензИ на державтсть, однак не мають мiжнародного визнання. Серед понять, як потенцтно можна застосовувати для позначення «ДНР» та «ЛНР» видшено таю: «де-факто держава», «кваз^держава», «псевдо-держава», «державоподiбне
утворення», «держава, яка заперечуеться», «невизнана держава», «держава в держав1».
Виявлено, що в науковт лтератург на сьогодншшй день терминология щодо визначення утворень, як1 претендують на державтсть е доволг розмитою. Головною невизначетстю е те, що р1зн1 концепти часто накладаються один на одного. Застосування розглянутих у стат1 терм1н1в можливе при досл1дженн1 «ДНР» та «ЛНР», однак вони не дають концептуальног ясност1 i не виршують проблеми термгнологгчног невизначеностi. Таким чином робиться наголос на необхiдностi подальшого емтричного до^дження задля з'ясування функщональног сутностi так званих «республт», що дасть можлив^ть знайти новий термт або обрати з наявних той, що повтстю розкриватиме природу згаданих утворень.
Ключовi слова: «ДНР», «ЛНР», держава, державне будiвництво, «де-факто держава», «кваз^держава», «псевдо-держава», «державоподiбне утворення», «держава, яка заперечуеться», «невизнана держава», «держава в державi».
1снування так званих «Донецько'1» та «Луганськох» «народних республш» на окупованих Росшською Федеращею частинах вщповщних украшських областей характеризуемся термшолопчною невизначешстю щодо позначення цих утворень. З одного боку можна спостер^ати боротьбу у сферi медiа рiзних дискурав, зокрема державносп та ii вщсутносп у так званих «ДНР» та «ЛНР». Ця ж боротьба щодо назви та природи цих утворень простежуеться на дипломатичны ареш та у повсякденнш риторищ мiжнародних оргашзацш, державних оргашв Росп, Украши та шших краш. З шшого боку подiбна невизначенiсть щодо позначення «ДНР» та «ЛНР» присутня i в професшнш суспiльствознавчiй лiтературi. Полiтичне та суспшьне значення самого термiну який би позначав згадаш «республiки» е викликом та своерщним запитом для сучасно'1 пол^ологл. Остання мае внести концептуальну ясшсть до питання природи «ДНР» та «ЛНР». Тому вироблення обгрунтованох з точки зору сощальних наук термшологп для характеристики згаданих утворень сьогодш е важливим.
З початку вшськового вторгнення Росшсько'' Федерацп до Украши у 2014 рощ перша позищонуе через медiа та офщшну дипломатiю утворення на окупованiй частиш украшського Донбасу як молодi республши. До того ж, Росiя намагаеться надати певно'1' мiжнародноi суб'ектностi «ДНР» та «ЛНР» шляхом долучення очшьниюв адмшютрацш цих утворень до Мшського переговорного процесу, намаганнями зробити ix офiцiйною стороною конфлiкту та посадити за стiл переговорiв з Киевом. В той же час РФ як i жодна шша держава не визнала щ утворення у якост держав. Виходячи з вище зазначеного, метою статтi е пошук адекватно'1' науково"! термшологп, яка повною мiрою характеризуе феномен «ДНР» та «ЛНР». Для цього визначаються поняття та критерп державностi, а також з'ясовуються наявнi в науковiй лiтературi термiни для позначення утворень з претензiями на державнiсть, якi не мають мiжнародного визнання.
Виходячи з позицш методолопчного нацiоналiзму, нацiональна держава е природною соцiальною i пол^ичною формою сучасного свiту [14]. Сьогодш держава е головним шституцшним та оргашзацшним утворенням, що здiйснюе пол^ичну владу. В теорп, вона являе собою оргашзацшну структуру i стабшьний набiр iнституцiй, якi регулюють пол^ичну, економiчну та соцiальну участь в межах певно'1 територп. Однак на практищ держави несxожi одна на одну, вони не оргашзовуються навколо однакових принцитв, законiв та норм.
Визнання певного утворення державою шшими кранами робить його повноцiнним суб'ектом на мiжнароднiй аренi. Однак дискусшним е те чи можна вважати мiжнародне визнання головним критерiем державносп. Це питання е вододiлом у двох пщходах до визначення державносп у мiжнародному правi:
конститутивному та декларативному. Згщно з першим, без мiжнародного визнання певне утворення не може вважатися державою. За декларативним тдходом юнування держави не залежить вiд мiжнародного визнання, будучи лише питанням факту, а «визнання держави вже передбачае ii юнування» [6, с.147]. Своерщним фундаментом цього пiдходу е «Конвенци Монтевiдео про права та обов'язки держав» вiд 1933 року, у якш вказанi такi критерп державносп: а) постiйне населення; б) визначена територiя; в) уряд; г) здатшсть вступати у зносини з шшими державами [2, с. 414 - 418]. Останнш пiдхiд е на сьогодшшнш день домiнуючим у науковш лiтературi. Опираючись на нього, можна говорити, що державнiсть певного утворення мае визначатися саме його шституцшною спроможшстю. На нiй базуеться так званий шституцшний пiдхiд до визначення державносп, який слщ розглянути детальшше.
Згiдно з Максом Вебером, державою е людська спiльнота, яка устшно претендуе на монополiю легiтимного застосування сили в межах певно'1 територп. До нашого часу на основi цього класичного визначення поняття держави значно вдосконалилося та розширилося. Процес виникнення держав або ж державне будiвництво слщ розумiти як ендогенний процес створення державних шститупв, здатних ефективно реалiзовувати ix базовi функцп.
Виникнення самого поняття державного будiвництва, який описуе конструювання функцiонуючиx держав пов'язують з iменем Чарльза Тшль В основi його концепцп лежить лопка того, що вiйни породжують держави [15, с. 110 - 140]. В рамках ща лопки державне будiвництво е процесом, який виник в умовах потреби у централiзованиx адмшютративних структурах, якi б оргашзовували вiйськову машину. Для функщонування ща машини критично важливим елементом е акумулящя коштiв, що е можливим тшьки в умовах лояльносп населення та його бажання платити податки в обмш безпеку та оргашзащю суспiльниx послуг. Згiдно з шституцшним пiдxодом, видiляються три критичш складовi, якi лежать в основi державного будiвництва: полiтичне врегулювання, потенщал держави, суспiльнi очiкування. Задля пояснення сутнiсниx властивостей держави варто детальшше розглянути щ елементи.
Полiтичне врегулювання апелюе до того, як через домовлешсть щодо правил пол^ично'1' участ встановлюеться баланс влади мiж елками та врегульовуеться полiтична боротьба [12, с. 31]. Воно формуе правила поличного, сощального та економiчного обмшу, якi можуть закрiплюватись у певному договор^ а оптимально - у конституцп [12, с. 42]. Потенщал держави зводиться головним чином до можливосп виконання так званих функщй виживання. Для цього держава мае посилювати свiй потенцiал в першу чергу в таких сферах як безпека, дохщ та законшсть. Тобто вона мае бути здатною контролювати (а в iдеалi - монополiзувати) використання сили, збирати кошти на стшкш основi (головним чином через податки), та керувати через закони. Гарантия безпеки з боку держави сприяе посиленню ii лептимносп, так як у цьому випадку населення сприймае ii як захисника. Загалом, безпека i податки е критично важливими для виживання державних шститупв. Пщ сустльними очтуваннями маеться на увазi здатнiсть держави виконувати ключовi функцй, яких вимагае населення. До них зокрема вщносять соцiальне забезпечення, покращення iнфраструктури, полiцейськi та iншi функцй [13, с. 8 - 10]. Слщ зазначити, що навт держави репресивного характеру намагаються вщповщати певним очшуванням населення для того, щоб не стимулювати протестнi настро'1'. Також передбачаеться, що суспiльнi очшування мають бути «почутими» владою [12, с. 30], а в разi невщповщносп дiй влади мають юнувати меxанiзми пiдзвiтностi, ключовим з яких е вибори.
Розгляд використовуваних у пол^ичнш науцi термiнiв для позначення утворень, що претендують на державшсть i не мають мiжнародного визнання варто почати з
поняття «де-факто держава». Вш е одним найвiдомiшиx i найбшьш вживаним. Щоб пiдпадати пiд це визначення, де-факто держава мае мати оргашзоване пол^ичне керiвництво, яке тднялося до влади завдяки певному рiвню внутрiшньому потенцiалу. Де-факто держави зазвичай опираються на зовшшню допомогу, але головним чином утвореш зусиллями мюцевого населення в межах визначено! територп. Таке утворення може вважати себе здатним входити у зовшшш зносини з шшими державами, проте останш не завжди подшяють таку думку [10, с. 26]. Наступним атрибутом е часовий вимiр, який полягае у тому, що держава мае мати невизнаний статус принаймш протягом двох роюв i бшьше [10, с. 32].
Адрiан Флоря визначае «де-факто державу» як сепаратиське утворення, яке володiе монополiею застосування сили на певнш територп, але не мае мiжнародного визнання [3, с. 338]. Тобто воно е майже щентичним класичному визначенню держави за М. Вебером. Зпдно з С. Пеггом, де-факто держава може бути визнана деякими кранами, проте реальне визнання надаеться з боку постшних члешв Ради Безпеки ООН або найбшьших регюнальних сил, держави, вщ яко'1 вiддiляеться утворення, сусiдiв, бшьшосп Парламентськох Асамблех ООН, свiтовиx мiжнародниx органiзацiй [10, с. 38].
Термш «псевдо-держава» використовуеться Колосовим та О'Лафлшим в рамках геополiтичного пiдxоду. Зпдно з ix теорiею, такi утворення розташовуються на мiсцi поясу цившзацшного розколу вiд Балкан до Афгашстану. Як приклад наводиться Приднiстровська Молдовська Республша [8, с. 155]. Псевдо-держави мають низький рiвень визнання, який може коливатись. Це кримшальш утворення, як можуть контролюватись, наприклад, наркобаронами. З шшого боку, псевдо-держави е iнституцiолiзованими утвореннями, яю проголосили свою незалежшсть. Зазначенi дослiдники видiляють чотири типи псевдо-держав: держава за нацюнальшстю; держава, яка з'явилась внаслщок розпаду iмперii; територп зi слабким контролем через громадянську вiйну або шоземне вторгнення; пiратськi держави, якi базуються на кримшально-терористичнш дiяльностi.
Чарльз Кшг при аналiзi сепаратистських утворень на територп колишнього Радянського Союзу, визначае «державоподiбне утворення» як полiтичну одиницю, яка мае населення i функцюнуючий уряд на визначенiй територп, проте не мае мiжнародного визнання [7, с.525]. Це визначення не е до кшця концептуалiзованим i накладаеться на шшь
Пiд iншим концептом, «держава в державЬ», маеться на увазi актор, який дiе всередиш слаб^ держави. Вона мае деяку шституцшну владу для збору податюв та надання населенню деяких послуг, але все ще залишаеться пол^ичною субодиницею [11, с. 16]. Вона не мае мiжнародного визнання. Вшна проти батькiвськоi держави е звичайною справою для кожно'1 держави в державi i е корисною для подолання вщмшностей i створення загальноi iдентичностi. Отримання прибуткiв залежить вщ зовнiшнього патрона або незаконноi дiяльностi. Також такi утворення мають деяю економiчнi контакти iз зовнiшнiм св^ом, а головна маса доxодiв використовуеться для бойових дiй та налагодження шфраструктури. Спiрс видiляе кiлька головних пол^ичних цiлей держав у держава захист вiд ворожого уряду; вщокремлення, автономiя чи полiтична влада в юнуючш державi; демонстрацiя свiту власних можливостей; отримання прибутку лiдерами утворення; використання у якосп iнструменту розв'язання конфлшту. Держава в державi може визнавати центральну владу, але збер^ати високий рiвень незалежностi.
1ншим поширеним концептом е «квазi-держава». В одних авторiв вiн означае певну територiальну юрисдикцiю, яка пiдтримуеться мiжнародним правом та матерiальною допомогою. Такi територп не здатш до виживання без зовшшньо!' допомоги. Переважно цей концепт стосуеться колишшх колонiй, якi тсля отримання
суверештету не могли виконувати головних функцш держави [5, с. 40]. Iншi автори, навпаки, пщ квазьдержавою розумiють утворення без зовшшнього суверенiтету, якi пiсля його здобуття все одно не зможуть виконувати функци держави. В рамках ще'1 концептуально'1 моделi для псевдо-держави видшяеться три критерп: уряд, який контролюе певну територiю; бажання мiжнародного визнання через членство в ООН; перебування у невизнаному статус принаймш два роки [9, с. 725 - 726].
«Державою, яка заперечуеться» е утворення, державшсть якого дискутуеться на мiжнароднiй ареш через вiдсутнiсть ïï де-юре визнання через прийняття до ООН. В рамках концепту держави, що заперечуеться видшяють набiр критерпв, яким мае вiдповiдати таке утворення: стале населення, але з проблемами народно'1' пщтримки та бiженцями; мати визначеш кордони, якi дискутуються, так як утворення розглядаеться як частина юнуючо'1' держави; безвщносно до якост функцiональностi уряду, вiн е невизнаним; присутш намагання вступити у зносини з юнуючими державами, проте щ спроби вiдкидаються [4, с. 24].
Визначення «невизнана держава» е одним з найпроспших визначень i за значенням наближаеться до концепту «де-факто держави» С. Пегга. Нша Касперсен зокрема пропонуе п'ять ключових аспекпв такого визначення. По-перше, утворення мае бути незалежним i контролювати щонайменше двi третини проголошено'1' територп. По-друге, мае бути присутнш процес державного будiвництва та легiтимiзацiï керiвництва. По-трете, мае бути декларащя незалежностi або явне прагнення до самостшносп у виглядi референдуму про незалежнiсть та власно'1' валюти. По-четверте, може бути визнана державою-патроном та деякими шшими державами. По-п'яте, утворення мае юнувати принаймш два роки [1, с. 11].
З огляду на згадаш концепти, як використовуються при характеристик утворень, що претендують на державшсть, можна стверджувати, що в науковш лiтературi вщсутня чiтка та ушфшована термiнологiчна типологiзацiя, яка б дозволяла пвдбрати адекватний термiн для позначення феномешв «ДНР» та «ЛНР». Одшею з головних термiнологiчних неясностей е те, що рiзнi поняття застосовуються для позначення тих самих утворень.
Спираючись на шститущональних пщхщ до розумiння поняття держави, можна дати характеристику «ДНР» та «ЛНР» стосовно наявносп у цих утвореннях державносп та процесу державного будiвництва, а також вщнести ïx до певно'1' категорп утворень, розглянутих у цьому дослiдженнi. Однак така процедура вимагае подальшого дослщження iнституцiйноï спроможносп «ДНР» та «ЛНР» та ïï динамши. Тому подальшi науковi розвiдки потребують детального аналiзу емпiричного матерiалу, що у поеднанш з наявним дослiдженням дозволить вщнести щ утворення до певно'1' категорп, або ж виробити власний термш. До того ж варто вщкинути або допрацювати термiни, що не повшстю розкривають змiст означуваних понять.
Список використаноУ л1тератури
1. Caspersen N. Unrecognized states: the struggle for sovereignty in the modern international system / N. Caspersen. - Cambridge, Maiden: Polity Press, 2012. - 224 p.
2. Grant Th. D. Defining Statehood: The Montevideo Convention and its Discontents / Th. D. Grant // Columbia Journal of Transnational Law. - 1999. - Vol. 37, № 2. - P. 403457.
3. Florea A. De Facto States: Survival and Disappearance (1945-2011) / A. Florea. // International Studies Quarterly. - 2017. - Vol. 61, Issue 2. - P. 337-351.
4. Geldenhuys D. Contested States in World Politics / D. Geldenhuys. - Basingstoke : Palgrave Mcmillan, 2009. - 295 p.
5. Jackson R. Quasi-states: sovereignty, international relations and the Third World / R. Jackson. - Cambridge : Cambridge University Press, 1993. - 225 p.
6. James A. Soverign Statehood : The Basis of International Society / A. James. -London: Allen & Unwin, 1986. - 304 p.
7. King C. The Benefits of Ethnic War: Understanding Eurasia's Unrecognized States / C. King. // World Politics. - 2001. - Vol. 53, No. 4. - P. 524 - 552.
8. Kolossov V. Pseudo-States as Harbingers of a New Geopolitics: The Example of the Transdniestr Moldovan Republic (TMR). / V. Kolossov, J. O'Loughlin // Boundaries, Territory and Postmodernity / ed. by D. Newman. - London : Frank Cass, 1998. - P. 151 -176.
9. Kolst0 P. The Sustainability and Future of Unrecognized Quasi-States / Pal Kolst0 // Journal of Peace Research. - 2006. - Vol. 43, №. 6. - P. 723-740.
10. Pegg S. International Society and the de Facto State / S. Pegg. - Brookfield, VT : Ashgate, 1998. - 322 p.
11. Spears I. States-Within-States: An Introduction to Their Empirical Attributes / I. Spears // States Within States: Incipient Political Entities in the Post-Cold War Era / ed. by P. KingstonIan, S. Spears - Gordonsville: Palgrave Macmillan, 2004. - P. 15 - 34.
12. Supporting Statebuilding in Situations of Conflict and Fragility: Policy Guidance [Electronic resource] //OECD, 2011. - 107 p. - Mode of access : http://dx.doi.org/10.1787/9789264074989-en
13. Whaites A. States in Development: Understanding State-building / A. Whaites. -London : DFID, 2008. - 24 p.
14. Wimmer A. Methodological nationalism and beyond: nation-state building, migration and the social sciences / A. Wimmer, N. Glick Schiller // Global Networks. - 2002. - Vol. 2, № 4. - P. 301 - 334.
15. Тилли Ч. Принуждение, капитал и европейские государства. 990- 1992 гг. / Ч. Тилли. - Москва : Территория будущего, 2009. - 328 с. ; Tilli Ch. Prinuzhdenie, kapital i evropeisk e gosudarstva. 990- 1992 gg. / Ch. Tilli. - Moskva : Territoriya budushchego, 2009. - 328 s.
Стаття надшшла до редакцп 10.12.2017 р.
O.Sabura
"DNR" AND "LNR" IN SCIENTIFIC DISCOURSE: THE SEARCH OF APPROPRIATE TERMINOLOGY
The aim of the article is the search of adequate scientific terminology to designate entities known as the so-called Donetsk and Luhansk «People's Republics» («DNR» and «LNR»), which are situated on the part of the Ukrainian territory occupied by the Russian Federation. The study characterizes the state as an entity whose existence is determined not by international recognition, but mainly by the availability of the necessary state institutions and their successful functioning. The theoretical approach used in the article is based on the definition of M. Weber, according to which the state is a human community that (successfully) claims the monopoly of the legitimate use of violence within a given territory.
In this paper, such elements of state-building as a state capacity, political settlement and public expectations considered as crucial for the successful state emergence. The latter characterize the existing institutions and their ability to provide services of different importance to the population. Based on the outlined institutional approach, the article represents the search of appropriate terminology in the scientific literature that concerns entities that declare claims to statehood, but do not have international recognition. Among the concepts that potentially can be used to denote the «DNR» and «LNR» are «de facto state», «quasi-state», «pseudo-state», «statelike entity», «contested state», «unrecognized state», «state within the state».
It is revealed that in the scientific literature the terminology for determining the formations that claim to statehood is rather blurred. The main uncertainty is that different
ISSN 2518-1521 (Online), ISSN 2226-2830 (Print) В1СНИК МАРГУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УН1ВЕРСИТЕТУ
_СЕР1Я: 1СТОР1Я. ПОЛ1ТОЛОГ1Я, 2017, ВИП. 20
concepts often overlap. The use of the terms reviewed in the article is possible in the studying of «DNR» and «LNR», but they do not provide a conceptual clarity and do not solve the problems of terminological uncertainty. Thus, the author emphasizes the need for further empirical research aimed to clarify the functional essence of the so-called "republics", which will enable finding of a new term or choose from the existing one that fully reveals the nature of the mentioned entities.
Keywords: «DNR», «LNR», «de facto state», «quasi-state», «pseudo-state», «statelike entity», «contested state», «unrecognized state», «state within the state».
УДК 327.82:378.014.242(045)
М.В. Трофименко
ПРОГРАМИ ОБМ1Н1В В КОНТЕКСТЕ РЕАЛ1ЗАЩ1 ПУБЛ1ЧНО1 ДИПЛОМАТП
У cmammi np0aHani30eaH0 ефективтсть програм обмШв та aKadeMinuo'i Mo6inbnocmi як 3aco6ie peani3a^i ny6niHHOi дипломами. Вказано, що обмти дозволяють не втрачати в нeзлiчeнних глобальних сощальних контактах зв 'язки з громадсьшстю, обмт людьми, iдeями i думками, але дтть ефективно лише коли дозволяють учасникам вiдчути вiдкритiсть i честсть взаемоди з приймаючою нащею. Автором наведено приклади найвдалших програм обмШв мiж рiзними крашами свту у рiзнi часи. Розглядаються програми обмШв Державного Департаменту СШУ, зокрема iнститути з Америкатстики. Особливе м^це вiдводиться програмi ЕРАЗМУС+, яка рeалiзовуеться Свропейським Союзом, оскыьки для Украг'ни як крати-партнера (Partner Country) вiдкритi можливостi на оргатзащю та участь в проектах з навчальног' (акадeмiчноi) мобiльностi з кратами-членами (Programme Countries) Програми Еразмус+. Робиться висновок, що обмти приноситимуть тшьки кращi результати, якщо будуть ствфункцюнувати is зовтшньою полтикою, виконуючi ii завдання, адже така форма публiчноi дипломатИ е надзвичайно ефективною та вартою фтансування задля покращення iмiджу держави або групи держав за кордоном. Також зазначаеться, що програми обмШв (наукових, студентських, дiячiв культури, журналiстiв, державних та громадських дiячiв тощо) е надзвичайно ефективним засобом рeалiзацli публiчноi дипломатИ, на який крати не жалкують коштiв, розширюючи таким чином мережу лояльних представнишв р1знш профест за кордоном.
Ключовi слова: обмт, програми обмту, публiчна дипломатiя, акадeмiчна мобшьтсть, iнститути з Америкатстики, Державний Департамент США, Бюро у справах освти та культури Держдепу США, програма ERASMUS+.
Публiчна диплома™ визначасться як просування нацюнальних штереав шляхом шформування та здшснення впливу на громадян шших краш. В цьому контекст важливо пщкреслити рiзницю мiж дипломатею класичною та публiчною. Перша орieнтована на лiдерiв шших держав i пол^ичних дiячiв, друга - на громадян шших краш, громадсью об'еднання. Публiчна диплома™ спрямована на просування нацюнальних штереав краш через вплив. Пщ впливом розумiеться направлення, корегування громадсько'1 думки, переконань, поведшки, очшувань, перспектив тощо.
Публiчна диплома™ охоплюе безлiч рiзних заходiв. Серед них, програми обмшв, академiчноi мобшьносп е найбшьш дiевими та ефективними.
