CC BY
24
УДК 34:316.624 Т. TaparaMiB
Львiвський державний ушверситет внутрiшнiх справ
ДЕВ1АНТНА ПРАВОСВ1ДОМ1СТЬ: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ВИМ1Р
©rapacuMie Т., 2014
Розглядаеться одна i3 основних проблем фiлософil права, а саме - феномен девiантноí правосвiдомостi, зокрема и причини та прояви у синергетичному аспектi. Закцентовано увагу на виршенш фундаментально!" проблеми сусшльно!" науки: усу-неннi чинникiв, що мотивують людину до девiантноí правосвiдомостi, проаналiзовано чинники, що впливають на формування девiантноí правосвiдомостi та и проявiв.
Ключовi слова: особистiсть, девiантнiсть, свiдомiсть, правова свщомкть, девiантна правосвiдомiсть, синергетика, сощальш чинники, iндивiд, iндивiдуальнi чинники, фундаментальна проблема, становлення особистост iндивiда, детермшащя, наслiдки девiантноí правосвiдомостi.
T. Harasymiv
DEVIANT JUSTICE: SYNERGISTIC DIMENSION
The article is devoted one of basic problems of philosophy of right, namely to the phenomenon of deviantnoy sense of justice, in particular to its reasons and displays in a sinergistical aspect. The purpose of this article consists in that, to accent attention of reader on the decision of fundamental problem of social science: removal of factors that explain a man to deviantnoy sense of justice. An author is conduct the analysis of factors which influence on forming of deviantnoy sense of justice and his displays.
Key words: personality, deviantnist, consciousness, legal consciousness, deviantna sense of justice, synergetics, social factors, individual, individual factors, fundamental problem, becoming of personality of individual, determinaciya, consequences of deviantnoy sense of justice.
Т. Гарасымив
ДЕВИАНТНОЕ ПРАВОСОЗНАНИЕ: СИНЕРГЕТИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ
Рассматривается одна из основных проблем философии права, а именно феномен девиантного правосознания, в частности его причины, сакцентировано внимание на решении фундаментальной проблемы общественной науки: устранении факторов, что мотивируют человека к девиантному правосознанию, проанализированы факторы, которые влияют на формирование девиантного правосознания и его проявлений.
Ключевые слова: личность, девиантность, сознание, правовое сознание, деви-антное правосознание, синергетика, социальные факторы, индивид, индивидуальные факторы, фундаментальная проблема, становление личности индивида, детерминация, последствия девиантного правосознания.
Постановка проблеми. Проблема феномену девiантноl правосввдомост у становленш людини як особистост у синергетичному вимiрi е актуальною, з огляду на ll недостатню розроблешсть як в сучаснш украшськш, так i в пострадянськш юридичнш наущ. Фшософсько-правова проблема синергетичного вишру девiантноl правосввдомост у становленш особистост як шдиввда корелюеться з необхвдшстю дослщження формування особи - повнощнного члена демократичного, правового та сощального суспшьства.
71
Мета дослщження - постановка фундаментально! фшософсько-правово! проблеми феномена синергетики девiантноl правосввдомост у становленнi людини як особистоста.
Стан дослiдження. Проблема правосвiдомостi у юридичнш лiтературi на сучасному етат зазнала значних трансформацiй. Особливо це торкнулось 11 оргашзацшних чинникiв та фшо-софсько-правових детермiнант. Поряд з теоретичними та фiлософськими дослiдженнями таких вчених, як Д. Фарршгтона, Д. Веста, Ф. Патаю, Р. Мертона, Г. Беккера, Е. Лемерта, I. Гоффмана, Р. Дженкшса, Дж. Шссена, Л. Робшса, У. Шелдона, В. Кудрявцева, В. Пирожкова, Л. Вассермана, I. Горьково!, в. Ромщино!, С. Кулакова, В. Плахова, С. Белiчевоl, Ю. Васильково!, Л. Зюбiна, В. Степанова, А. Александрова, А. Личко, В. Корольова, I. Невського, Г. Сафiноl, сучасна наука потребуе нових пiдходiв, зокрема фiлософсько-правових. У робота е спроба торкнутися лише тако! частини ще! проблеми, як синергетичний вишр девiантноl правосвiдомостi.
Виклад основних положень. Девiантна правосвiдомiсть як тдструктурна система природно!, ментально структуровано! правосввдомоста, на наш погляд, визначае ( створюе - за наявностi посттоталггарних умов) властивостi усього системно-лопчного компендiуму як правових, так i неправових декiацiй соцiуму, сощокомушкативно! та правово! реальности а також вдейно-свiтоглядну парадигму перетворень перехiдного правосощуму [3, с. 52-53].
Очевидно, щлепокладальному поясненню фшософсько-правово! сутностi категори "девiантна правосввдомкть" сприятиме мiждисциплiнарний (синергетичний) аналiз смислозмктовно! сутностi девiантноl правосвiдомостi, який концептуально резонуе з методологiчними напрямками наукових розвiдок 70-х рокiв минулого столiття на теренах Радянського Союзу. До таких розввдок, в яких висвiтлювалися i дослiджувалися системно-структурнi зв'язки у рiзних вiдношеннях i вщносинах, варто зарахувати насамперед методичнi ще!, обгрунтованi, В. I. Свiдерським та Р. А. Зобовим, якi, на нашу думку, аксюлопчно пiдвели функщонально-теоретичну базу пiд створення у науково-понятiйнiй площинi категори "полiфункцiональна структура" [8].
Вщзначимо, що проблемою спадкоемност позитивно! правосвiдомостi у серединi 70-х роюв минулого столiття Грунтовно щкавився В. О. Чефранов, багато його щей заслуговуе на творче переосмислення й розвиток з врахуванням сучасних реалiй. Водночас потрiбно пiдкреслити, що у зарубiжних учених цей аспект проблематики не викликав наукового штересу, бо фактично жодно! иублжацп з ще! тематики не вдалося виявити. Враховуючи актуальнiсть для сощально! практики науково-теоретичного осмислення природи та сутност функцп розвитку правосвiдомостi i вироб-лення на Д1й основi прагматичних рекомендаций, спрямованих на подолання рецидивiв девiантностi, важливим нашим завданням методолопчно-правове окреслення вiдомих позитивiстських вiтчизняних та шоземних пiдходiв до виявлення позитивно! природи i сутностi функцil випередження розвитку перехiдного правобуття звичайною позитивною правосввдомктю, яку ми iдентифiкуемо як рiзновид девiантноl правосвiдомостi.
Систематизацiя, узагальнення рiзних наукових позицiй та врахування новiтнiх наукових напрацювань у цш царинi i з'ясування у методолопчно-правовому аспектi сучасного стану активно! функцй випередження перехiдного пострадянського буття укра!нською девiантною правосвi-домiстю усе це об'еднане метою осягнення цих аспекта як у площиш позитивного, так i у площинi фiлософсько-правового, синергетично опосередкованого, методологiчно-правового !х розумiння.
Пригадаемо, що природа позитивно! правосввдомоста, зокрема !! функщя випередження суспiльного буття, значною мiрою дослiджувалася найактивнiше на вггчизняних теренах iз середини 60-х - до середини 70-х роюв XX ст. i так тривало аж до юнця столiття, тсля чого науковий iнтерес до правово! сввдомоста згасае. Доволi iнтенсивно природу i сутнiсть звичайно! позитивно! правосввдомоста вивчали у радянському позитивному правознавств^ марксистськ1й фiлософil та iсторичному матерiалiзмi. Незважаючи на те, що тепер щ науковi дисциплiни теоретично застарши, стали непопулярними, ми не можемо !х обiйти стороною, бо не маемо актуальшшого сучасного матерiалу, якщо не враховувати давнi теоретичнi розвщки, розмiрко-вування та роздуми у XIX ст., зокрема I. !ль!на, П. Новгородцева, Г. Гегеля та шших.
72
Як ввдомо, марксистська фiлософiя традицiйно засуджувала i iгнорувала так званий вульгарно-матерiалiстичний погляд, згiдно з яким сустльна сввдомкть, виступаючи механiчним вiдображенням сустльного буття, не може нi випереджати сустльне буття, нi зворотно впливати на нього. Здатнiсть девiантноl правосввдомост як рiзновиду суспiльного, перехiдного пострадянсь-кого розвитку, випереджати хiд розвитку дайсност (передбачати тi чи шпй результати) е чи не найщншшою якiстю правово1 свiдомостi, яка дае змогу 11 суб'ектам поршняно вшьно орiентуватися у навколишнiй природнiй та сощальнш дiйсностi. Враховуючи розмiрковування, наприклад В. О. Чефранова, першого укра1нського фiлософа права, з його щей та умовисновюв, сама iдея передбачення Грунтуеться на дiалектичному положеннi про активне вiдношення свiдомостi людини загалом до довкшля. Це таке ввдношення, що виявляеться у попереднiй мислинневш побудовi дiй i в вдеальному омрiяннi результатiв цих дiй. Вiдомi у цьому сенсi образнi судження К. Маркса про архiтектора, який вiдрiзняеться вiд найкращо1 бджоли тим, що "... перед тим, як будувати стiльник з воску, вш вже побудував його у власнш головГ' [6, с. 189], i що результат, який настае у юнщ процесу пращ, "...вже на початку цього процесу був в уявлент людини, тобто е iдеалiзованою моделлю сввдомоста" [6, с. 189].
Це означае, що здатшсть людини охоплювати своею свiдомiстю результати дiяльностi, якi у конкретний момент ще не настали, пов'язана з умшням випереджати, ставити перед собою певш цiлi та органiзовувати свою дiяльнiсть у напрямку досягнення цих цшей. З цього приводу, наприклад П. К. Анохш, зауважуе, що випереджальне ввдображення виступае загальною власти-вктю живо1 матери, i воно пов'язане з пристосувальною дiяльнiстю органiзмiв, з 1х умовно-рефлекторною дiяльнiстю, що характеризуеться "упереджешстю" та "сигналiзацiею" майбутшх подiй, якi вiдбуватимуться у зовшшньому свiтi. На думку В. П. Тугаринова, найзагальшшим фундаментом ще! властивост "...е органiчна цшездаттсть, яка властива усiй живiй природi загалом" [10, с. 55]. Живi органiзми, успадковуючи здатшсть випереджати хщ зовнiшнiх подш, стали з найбiльшою вигодою пристосовуватися до майбутшх, часто небезпечних явищ зовнiшнього свiту задовго до того, коли щ явища з'являться. На глибою генетичнi передумови свiдомостi як випереджального ввдображення вказують також Ф. Георпев та Г. Хрустов. У вищих тваринах, якi володiють психжою, доцiльно сприймати особливу, специфiчну для психжи форму, яку I. П. Павлов назвав "рефлексом мети". У нових дослвдженнях 1з нейрофiзiологil ця здатнiсть психiки вищих органiзмiв вдентифжуеться у поняттях "випереджаюче вiдображення" або "модель жт^бного майбутнього" [10, с. 56].
Як вважав I. Губерман, будь-яка життедiяльнiсть оргашзму загалом мае цшеспрямований характер. У цьому виявляеться бюлопчна активнiсть мозку, яка полягае у його здатноста завжди пропедевтично моделювати (прогнозувати) майбутне [2, с. 173]. Свого найвищого ступеня здатшсть випереджального ввдображення досягае у сввдомоста людини. Метою людсько1 дiяльностi у найповшшому розумiннi слова можна назвати лише таку, основним мотивом та суттю яко1 "_е виконання сввдомо!, тобто зрозумiлоl, вiдомоl людинi мети як омрiяного майбутнього, яке досяжне, але тшьки в уявi" [10, с. 58] (йдеться про мету як особливу форму вщображення дшсноста). У нашому контекстi здатнiсть вдеально моделювати маргiнальний-напiвмаргiнальний-немаргiнальний "майбутнiй стан" ("жт^бне майбутне") правово1 норми у сввдомоста людини становить саму суть його правомiрноl чи неправомiрноl поведiнки, виступае праворефлексивною основою "фiзiологil (та бюлогп i психологil) фiзичноl та розумово! активностi", зокрема й рiзноджерельноl, рiзноцикловоl соцiальноl активностi позитивно! правово! свщомоста, девiантноl правосвiдомостi.
Сучасне актуальне, синергетично структуроване як трансгресивно модернiзоване, теоретичне та практичне значення проблеми випереджального ввдображення у девiантнiй правовiй сввдомоста полягае не тiльки у тому, що воно дае змогу глибше вивчити не лише механiзм девiантно-правовоl (або протиправно!, маргiнально-протиправноl, маргiнально-правовоl) поведшки особистостi, але й дае можливкть на вищому методологiчному рiвнi виршувати питання, пов'язанi з коротко-часопросторовим, сердньочасопросторовим та далекочасопросторовим прогнозуванням у девiантнiй правовiй свiдомостi (девiантному процесуальному прав^, що утворюе маргiнальнi норми права.
73
Перед тим, як з'ясувати особливостi випереджувального вiдображення у девiантнiй правовiй сввдомоста, доцiльно дати його загальну характеристику. Випереджувальне вiдображення у девiантнiй правовш свiдомостi - це такий структурний просторовий конфiгурацiйно-становий зв'язок девiантноl правово! сввдомоста з сучасним перехiдним сустльним буттям, у процесi якого ввдбуваеться девiантне вiдображення не тiльки цього маргiнально-правового стану правового об'екта, але i трансгресивнi тенденцп його розвитку, з огляду на еволюцшт перспективи немаргiнально-правового регулювання суспiльних вiдносин, яю iснують у площинi змiни кризового циклу сощально! активностi сучасно! девiантноl укра!нсько! правосвiдомостi, щонайменше на перший некризовий, низький цикл сощально! активность Як вщомо, змiна циклу сощально! активност девiантноl правово! свiдомостi тдпадае п1д методологiю фшософп права, синтетичного фшософування, опосередкованого синергетикою правосвiдомостi [9, с. 155].
Випередження рiвня розвитку перехвдних правовiдносин у девiантнiй правосввдомост завжди мае, як правило, об'ективно-зумовлений характер, тобто позитивно-сцiентичний, без урахування iдейного аспекту творення девiантних правових рефлексiй як девiантноl правосвiдомостi, спроможних оптимально розумiтися лише, за проведеними дослiдженнями, у непозитивнiй, фiлософсько-правовiй площит !х методолопчно! верифжацп як методолопчно-правово!. Воно е специфiчним виразом типово марпнальних, але хаотично, еволюцiйно зоргашзованих потреб перехiдного правобуття у модертзацшному нелiнiйному вдосконаленнi засобiв синергетичного самооргашзацшного регулювання, якi виникають на основi реальних девiантно-маргiнальних суперечностей перехвдно! сощально! дшсноста.
На нашу думку, зараз, як школи, стае доволi актуальною теза марксистсько! фшософп та юторичного матерiалiзму про те, що суперечка мiж виробничими силами та виробничими ввдно-синами, що виникае у модершзацшнш актуалiзацil традицiйних засобiв виробництва матерiальних благ, актуально правоусвiдомлюеться не тшьки у науковому, полiтичному, моральному, але й у правовому плат. У перехвдт епохи, коли чинна система права вже не задовольняе традицшт потреби перехвдного суспiльства, яю виникають внаслiдок девiантного розвитку виробничих сил, як правило, передовi прошарки суспiльства висувають новi правовi погляди, трансгресивно ана-лiзують нову систему установ, таку що бшьше ввдповвдае "духу часу ринково! економжи". Як приклад - правовий стан французько! лггератури напередоднi французько! революцп 1789 року. Так, у правовш сввдомоста французьких просвiтителiв та французьких матерiалiстiв були iдентифiкованi новi правовi ще!, яю вiдповiдали новим економiчним ввдносинам, що виникли у надрах феодального сустльства, такi, як правова законтсть, суверенiтет народу, цивiлiзована форма полгшчного правлiння тощо [4, с. 539-580]. Отже, ввдносне випередження традицiйною правовою сввдомктю та абсолютне випередження девiантною правосвiдомiстю ново! девiантно-маргiнальноl правово! дшсноста вiдбуваеться не на порожньому мкщ. Воно е вiдображенням спочатку типово старих, маргiнально-старих i нових - маргiнально-нових правовiдносин, що виходять iз ново! соцiально-економiчноl бази, з нових форм власноста. Це означае, що ввдображення виникае з них та тсля них, тобто вщстае вiд них i одночасно випереджае цей рiвень емпiричних маргiнальних перехвдних правовiдносин.
Ранiше неодноразово вiдзначалося, що будь-яке випереджувальне вщбиття пов'язане з щлепокладальною дiяльнiстю людини. Для точтшого розумiння випереджувально! можливостi девiантноl правово! сввдомоста ця обставина мае надзвичайно важливе значения. Незалежно вiд того, чи йдеться про конкретний мехашзм дИ марг1нально! правово! норми, в якш девiантно проектуеться (моделюеться як можливе) майбутня маргiнально-правова поведiнка особистоста, що пiдпадае п1д типово правовi оцiнки, чи про трансгресивнi можливосп девiантноl правово! свiдомостi загалом або частково, або абсолютно випереджати такий рiвень емтричних, девiантно-маргiнальних правоввдносин. Випереджувально девiантне, а згодом девiантно-маргiнальне правове вiдображення завжди пов'язане з категорiею цiлi. Як слушно зауважуе Д. А. Керiмов, за власною метою право "безпосередньо виражае випереджувальне ввдображення свiдомiстю дiйсностi, i саме в цьому полягають творчi потенцп права у перебудовi дiйсностi" [5, с. 375].
74
1накше кажучи, мета в маргiнальному правi - це не тiльки ввдображення i закрiплення дiйсних правовiдносин, але й, можливо, певна статична форма перехвдного "майбутнього в дiйсному", праобраз (iдеальне передвизначення) того суспiльного стану (результату), до якого сввдомо намагаеться дшти законодавець за маргiнальними правовими нормами, створеними в актах девiантноl правосвiдомостi парадигмально.
Висновки. Правова мета як вдеальне передбачення результату, на досягнення якого спрямованi рефлексивнi ди девiантноl правосвiдомостi, взагалi характеризуе усi форми та види теоретичного управлшня. Але тiльки у правi мета набувае "стандартного" узагальнення як рацюнальний образ правово! поведiнки як правомiрноl, зафжсовано! у правовiй нормi. Як мислячий, правоусввдомлений образ маргiнально-правова мета виникае ранiше, нiж !! перетворення у правовому життi. Маргiнальною правовою метою е вдеальний девiантний, марпнально-правовий "внутрiшнiй образ" предметiв, що тдлягають девiантнiй правосвiдомостi. У цiй мета вони рашше вiдзначаються людиною ще в !х суб'ективнiй формi [7, с. 718-719]. З марпнально-парадигмальною метою девiантноl правово! свiдомостi тiсно пов'язана така !! типова ознака, як марпнальне та девiантно-маргiнальне правове буття. Вiдображаючи маргiнально-правову дiйснiсть не просто такою, якою вона е, але й з огляду на те, якою вона повинна бути, девiантна правова свщомкть тби окреслюе певну iерархiчно упорядковану перспективну схему (модель) тих чи шших перехiдних сустльних правовiдносин.
1. Георгиев Ф. И. О предпосылках и особенностях сознания / Ф. И. Георгиев, Г. Ф. Хрустов // Вопросы философии. — 1965. — № 10. — С. 21. 2. Губерман И. Чудеса и трагедии черного ящика / И. Губерман. — М., 1969. — С. 173. 3. Дмитрieнко Ю. М. Деят методологiчнi проблеми сощально! полтики в контекстi девiантноi правосвiдомостi / Ю. М. Дмитрieнко // Актуальш проблеми сустльноI полтики: методологiчнi, полiтологiчнi, правовi аспекти. Харювсьт полiтологiчнi читання: зб. наук. ст. — X.: Нац. юрид. академия, 2000. — С. 52—53. 4. История философии: в 2 т. — М.: Издательство АН СССР, 1957. — Т. 1. — С. 539—580. 5. Керимов Д. Философские проблемы права / Д. Керимов. — М., 1972. — С. 375—377. 6. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. — М.: Госполитиздат, 1961. — Т. 23. — С. 189. 7. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. — М.: Госполитиздат, 1961. — Т. 12. — С. 718—719. 8. Свидерский В. И. О диалектике элементов и структуры / В. И. Свидерский. — М.: Соцэкгиз, 1963. — С. 1—28. 9. Степанян Э. Х. Об относительной самостоятельности идеологии / Э. Х. Степанян. — М., 1961. — С. 155. 10. Тугаринов В. Философия сознания /В. Тугаринов. — М., 1971. — С. 55—58.
75
