CC BY
39
Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 340.12 (477)
О. Г. Данильян, доктор фшософських наук, професор;
О. В. Петришин, доктор юридичних наук, професор, академш Нащонально! академп правових наук Укршни
ДЕМОКРАТИЧНА ПРАВОСВ1ДОМ1СТЬ: ОЗНАКИ, ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕНИЯ ТА ТЕНДЕНЦ11 ВТ1ЛЕННЯ В УКРАШСЬКОМУ СОЦ1УМ1
Розглянуто ознаки та передумови становлення nравосвiдомостi у демократичному суспiльствi. ОбТрунтовано основт тенденцп втыення демократичноI право-свiдомостi в укратському суспiльствi. Зроблено висновок про те, що демократична правосвiдомiсть являе собою складну систему констант або правових смислiв. На ттерсуб 'ективному рiвнi це настанова на взаемне визнання суб 'ектiв демократичноI комуткаци як первиннаумова будь-яких дискурсивних практик, у переб^ яких i формуеться сустльна правосвiдомiсть. На рiвнi окремого суб 'екта це система принцитв або правових щнностей.
Ключовi слова: демократична правосвiдомiсть, демократичне сустльство, громадянське суспыьство, автономна особистiсть, правовi цiнностi, комуткаци.
Актуальтсть проблеми. Визначальним вектором сучасних циштзацш-них процемв у кра!нах свгту е спрямування сусшльних перетворень на забез-печення та гарантування прав i свобод людини. Ця стратеочна мета, як по-казуе досвщ, може бути досягнута лише за умови масово! активiзащl политично! та правово! свщомосп, а вщповщш перетворення зазвичай пов'язуються з щеею демократ як форми держави, политичного режиму, полiтичного свгто-гляду та цшносп. Разом з тим у сучасному суспiльствi складаеться парадоксальна ситуащя, коли активна розбудова демократичних iнститутiв у рамках громадянського сусшльства з метою наближення до омрiяного суспiльного iдеалу зумовлюе протилежний оч^ваному ефект. Виявляючись особливо рельефно в сучасному сощум^ ця тенденцiя, тим не менш, не е новою. Ще 1920 р. Г. Кельзен писав, що лозунг демократ домiнуе майже повнiстю © Данильян О. Г., Петришин О. В., 2010 61
в думках людей Х1Х i ХХ столгття. «Але саме з ще! причини, — продовжував вш, — це слово, як i будь-який iнший лозунг, втрачае свш смисл» [1, с. 12].
У сучасних умовах надшвидкого розвитку, коли свгт стае важкопрогнозо-ваним, така «втрата смисл!в» вщчуваеться особливо гостро. Тому й проблема правосвщомосп як !х джерела та носiя набувае у цьому контекстi нового за-барвлення. Особливо актуальною вона стае в умовах переходного суспiльства, де система примусу десятир!ччями створювала особливий тип громадянина, такого, який не бере на себе ризик, звик до рiзноманiтних сощальних пiльг. Демократичт перетворення, збiльшення ступени соцiального ризику виклика-ють гостру соцiальну напружетсть та неготовнiсть бшьшо! частини населения йти на новi жертви заради демократ. У той же час для утвердження останньо! в укра!нському суспiльствi необхщно, аби вона стала складовою моральних традицiй спiльноти, загальним щеалом, який приймае i подiляе бiльшiсть.
Мета формування демократично! правосвщомосп передбачае, з одного боку, чгтке визначення Г! ознак та передумов становлення. З другого боку, ю-тотна специфiка сучасного суспiльства взагалi та транзитивного украГнського соцiуму, зокрема свщчить про необхiднiсть не стшьки звернення до вихщних принципiв та iдеалiв демократ, скшьки !х переосмислення з позицш сучас-ностi на основi нових методологiчних пiдходiв.
Анал1з основних джерел i публжаци. Проблему правосвщомосп сучасного пострадянського, у тому числ! украГнського, соцiуму вивчають з рiзних методологiчних позицiй так! вчеш, як В. Бачинiн [2], Ю. Калиновський [3], С. Максимов [4], Ю. Тодика [5] та ш. 1х дослщження Грунтуються на р!зно-манiтних iнтерпретацiях права, як! у загальному вигляд! репрезентовано в концепщях правового позитив!зму, об'ективiзму, суб'ективiзму та штер-суб'ективiзму. Iнтерсуб'ективiстська парадигма швелюе до певно! м!ри суб'ектно-об'ектну дихотом!ю у сприйнятп сустльно! правосвщомосп як цшюного явища сощально-правово! дшсносп, тому вона набувае домшант-ного значення в сучасних дослщженнях [3; 4]. До того ж, ниншня доба ризи-юв та загроз висувае в розряд найактуальшших питання про нов! шляхи розв'язання конфлжпв. «Аж тяк ми не можемо бажати, — пише К.-О. Апель, — аби сшльне життя людей беззастережно розглядати як змагання або конку-ренщю» [6, с. 160]. Тому й постае необхщшсть переходу до комушкативно-дискурсивно! парадигми як до едино! можливосп розв'язання конфл!ктних ситуацш, коли альтернативою може бути тшьки глобальна катастрофа.
Формулювання цтей. Таким чином, накопичений матер!ал щодо вивчен-ня правосвщомосп як цшюного феномену та окремих !! аспекпв дае змогу окреслити шляхи розв'язання проблеми формування демократично! правосвщомосп укра!нського сустльства, зважаючи на принцип доповнюваност р!зномаштних метод!в з превалюванням штерсуб'ективютсько! парадигми в !! комушкативно-дискурсивнш штерпретацп, яка Грунтуеться на щеях таких фшософ!в, як К.-О. Апель [6], Ю. Габермас [7; 8], В. Гьосле [9]. 62
АналЬз проблеми. Зпдно з щею методолопчною позицiею питання про ознаки та передумови становления демократично! правосвщомосп фактично постае як питання про певш константи правосвiдомостi та !х утворення через дискурсивнi практики. Сусшльна правосвiдомiсть у парадигмi штерсуб'ек-тивностi тлумачиться як мовленнево-комунiкативнi акти мiж суб'ектами суспiльних вiдносин, яю виникають у тiй чи шшш правовiй ситуацi!. Отже, вона виявляеться не стiльки в намiрах, побажаннях та настановах, скшьки в конкретних дiях соцiальних суб'ектiв. Правосвiдомiсть «народжуеться» i «помирае» в межах штерсуб'ективно! взаемодi!, залишаючи вiдбиток у ви-глядi думок, домовленостей, текстiв, досвщу певних осiб [3, с. 64]. Означена взаемодiя потребуе певного шституцшного оформлення, яке зумовлюе !! характер та правила. Мають бути так! сощальш форми, як! б дозволяли людиш максимально в!льно обмшюватися iнформацiею та створювати нов! типи вщ-носин у межах громадянського суспiльства. На думку багатьох фахiвцiв, таю правила спiлкувания та життя повинш бути демократичними [10; 7]. Фактично демократична правосвiдомiсть виховуеться через здатнiсть людей слухати один одного, брати участь у комушкацп та взаемоототожнювати свщомють, стлкуючись з шшими суб'ектами.
Це означае, що теоретичне витлумачення правово! реальностi i практичш орiентацi! д!яльност! поступово позбавляються мiфологiчно-релiгiйного i традицiйного змюту i перетворюються на бшьш послщовш форми аргумен-тативного досягнення консенсусу щодо загального смислу, норм та щнностей. Нормативно приписана згода змiиюеться аргументативно здiйснюваним вза-еморозумiниям, що постае у вигляд! дискурсу, в якому дiе не принцип «вол! до влади», а принцип «вол! до взаемностЬ», що е основою толерантност1. Остання виступае не як матер!альна толерантшсть, тобто як терпиме ставлен-ня до думок та щнтсних уподобань шшого, а як формальна толерантшсть, тобто повага до прав шшого висловлювати думки та додержуватися певних щнностей, що й реал!зуеться у правовому забезпеченш основних прав на свободу релт!, совюп та думок. У такому вигляд! толерантшсть е фундаментальною щншстю сучасно! плюрал!стично! демократ!! та базовою константою демократично! правосвщомосп.
Таке ставлення до шшого у правовому вим!р! набувае специф!чно! форми «визнання». Як вщзначав I. 1ль!н, «правовщносини базуються на взаемному духовному визнанш людей», шдкреслюючи, що людиш з нормальною право-свщом!стю притаманна активна воля до додержання чужого статусу, ! не тшь-ки тому, що в недоторканност! чужих прав вона вбачае гаранпю свое! захи-щеносп, а тому, що вона сприймае духовну природу шших людей та визнае !х право на права [11, с. 445, 450]. Смисл тако! настанови правосвщомост! ор!ентовано! на громадський дискурс, на штерсуб'ективному р!вш розкрива-еться в умовах идеально! комушкацп, запропонованих Ю. Габермасом: 1) кож-ний, здатний до мови та д!яльност суб'ект може брати участь у дискурс!;
2) кожний може проблематизувати будь-яке твердження, виступати з ним у дискурм, висловлювати сво! погляди, бажання, потреби; 3) шхто з тих, хто бере участь у дискурм, не мае зазнавати (як внутршшх, так i зовнiшнiх) перешкод у вигJIядi зумовленого вщносинами панування примусу використовува-ти сво!, встановлеш в першому i другому пунктах права [7, с. 140].
Неважко помггити, що одея щеального дискурсу е фактичним виразом справедливого сустльного ладу в його формальних визначеннях. Упм, як зазначае С. Максимов, позищя Ю. Габермаса одночасно ризикуе правом i справедливою, вщдаючи !х масовому демократичному визначенню [4, с. 138]. Ризик розчинення справедливой! у позитивносп ршень мас ставить под сумшв щнтсну нейтральность комушкативно! концепци. У зв'язку з цим будь-якому пошуку консенсусу мае передувати моральний змют як умова «допозитивно!» лептимацп права. Воропдно, слщ погодитися оз В. Гьосле, на думку якого не тому щось е остинне, що його визнае можлива комушкативна стльнота, а навпаки, комушкативна сшльнота врешп-решт визнае щось, бо воно е ютинним [9, с. 469]. 1накше кажучи, необхщно прагнути не тшьки консенсусу як стану a posteriori, а й загального розумшня справедливост як умови a priori. Таким чином, штерсуб'ективна концепщя комушкативно! демократизацп правосвщомосп мае бути доповнена концепщею суб'екта в !! щншсно-смисловому виморо як людини правово! — творця, штерпретатора правового смислу, номя правосвщомосп.
Сутшсть демократично! правосвщомосп ондивща в росшськш фшософ-сько-правовш традицп, а услщ за нею о в сучаснш правовой думщ виявляеть-ся через щею автономноi oco6ucmocmi. За I. 1ль!ним, автономоя, або самозаконность, виражаеться як духовна зрМсть, необхщна громадянину в його будовнищга життя. На думку фшософа, духовной остот належить самой бачи-ти о знати, що таке добро о зло, де закончуеться право о починаеться обов'язок, самш шукати о знаходити, знаходити о вирошувати, вирошувати о дояти вщпо-вщно до свого ршення та, здшснивши дояння, вщкрито сповщувати, що здшснила його свщомо, слщуючи власному переконанню та заздалегщь бе-ручи на себе всю вщповщальшсть за скоене. I. 1ль!н наполягав на тому, що саме автономна правосвщомость становить духовну сутшсть «оргашчно!» демократ, без яко! демократичний лад е позбавленою сенсу «зовшшньою формою, яка приховуе в собо багато поганих рис о небезпек».
Услщ за I. 1ль!ним безпосереднш зв'язок демократ з щеею автономно! особистост простежуе Е. Соловйов. На його думку, демократ передбачае невикривлене уявлення особистосп у бшьшосп [12, с. 421]. У свою чергу системою норм, що забезпечуе правовий захист особистосп, яка виявляе волю, е саме демократична культура о демократична свщомость. Вона, вважае фшо-соф, — умова можливост будь-яких оптимальних ршень [12, с. 430]. А !! принципова вщмшшсть вод свого антипода — патерналостсько! свщомосп — може бути виявлена через аналоз розновидов автономп, видшених I. Кантом. 64
Так, поняття морально! автономи як здатност самостшно визначати, що е добром, а що — злом, протисто!ть !де! примусового вдосконалення. Тому з точки зору демократично! правосвщомост шдтримання морал! — це справа не держави, а громадянського сустльства. Утилгтарна автоном!я означае, що кожному мае бути надано можливють самостшно вир!шувати, що е для нього випдним, а що — т. Держава ж не повинна заважати людиш д!яти на власний ризик, у чесному супернищга з шшим, а мае шклуватися лише про те, аби умови суперництва були р!вними. Громадянська автоном!я вказуе на непри-пустимють такого стану речей, коли люди не беруть учасп у формуванш за-гальних ршень, що стосуються !х власного добробуту [4, с. 264].
В. Бачинш розкривае сутшсть автономно! правосвщомост через проти-ставлення !! гетерономнш. Гетероном!я передбачае, що норми права е для шдивща чимось зовшшшм ! чужим щодо його первинно! спрямованост! Автономна правосвщом!сть теж керуеться вимогами цивМзацшно! системи, але щ норми настшьки глибоко штегровано в свщомють щдивща, що вш вважае !х сво!м внутршшм надбанням. Тому шдпорядковашсть цим нормам сприймаеться як акт вшьного особистого обрання [2, с. 30]. Можлив!сть такого обрання зумовлена не тшьки наявшстю демократичних процедур, а й здатшстю автономно! особистост до творчого осмислення ! застосування права. Реал!зуюч! абстрактну правову норму, суб'ект наповнюе !! конкретним змютом, виходячи з внутрш^х подстав. Отже, суб'ект демократичного сустльства — це особистють, чиею свщом!стю та д1яльшстю створюеться право, чи! щеали ! прагнення реал!зуються у прав!. Вш — джерело ! мета будь-якого права. У цьому сенс!, на думку росшського дослщника С. Архшова, суб'ект права е правовий абсолют [13, с. 22]. Це означае, що будь-яке юри-дичне явище не мае жорстко встановленого, безумовного значення, цшносп, але надшяеться такими правосвщом!стю у процес штерпретацп кр!зь призму смисл!в, норм та цшностей свого «життевого свгту». Тому першочергового значення набувають т апрюрш надпозитивш шдстави, що фактично висту-пають як джерела правових смисл!в. У в^тчизнянш правовш доктрин! вони певною м!рою набувають форми принцишв права або правових цшностей.
Так! цгннгсно-смисловг константи, на яких базуеться демократична право-свщомють, С. Максимов уявляе у вигляд! системи ментальних передумов права, серед яких вш вид!ляе: 1) основш правов! смисли — обов'язок пова-жати чуж права ! обов'язок вщстоювати власне право; 2) похщш вщ них — добросовюшсть, чесшсть, точшсть у виконанш зобов'язань; 3) вщповщний спомб мислення, який передбачае примат справедливой над сшвчуттям та прагнення незалежного досягнення добробуту; 4) настанова вщрази до рабства та прийняття свободи як вищо! цшностц 5) позищю нешдкупносп та ш. [4, с. 265 — 270].
Отже, правосвщом!сть являе собою концентроване у час! уявлення людей про справедлив!сть, право, свободу та р!вшсть. На думку укра!нського вчено-
го С. Добрянського, демократичному типу правосвщомосп кореспондуе таке розумтня спрaведливостi, яке вимагае не пльки формально р!вних стартових умов, а й базового р!вня матер!ального, сощального забезпечення [3, с. 90]. Вш наголошуе на тому, що права людини — це ! е специф!чний вид сощаль-но! справедливосп у конкретно-!сторичних умовах. Таким чином, для правосвщомосп широкого демократичного загалу права людини та !х гаранти стали константами гармоншного розвитку сусшльства.
Ще одшею ознакою демократично! правосвщомосп, яка Грунтуеться на особистш автономп, е високий ступть захисту вiд мантулятивних тех-нологiй з боку держави, провладно! елгти або шших суб'екпв пол!тико-правового поля. Демократична культура передбачае об!знашсть громадян у сустльних справах, !х здатшсть анал!зувати навколишш под!! критично ! в кшцевому результат! формувати власну думку [3, с. 214].
Сама щея демократ!! як народовладдя передбачае високий р!вень такого компонента правосвщомосп, як правова активтсть, под якою прийнято ро-зумгти суб'ективне ставлення ! готовшсть до шщ!ативно правом!рно! д!яль-носп у сфер! права та саму позитивну сощально корисну д!яльшсть [5, с. 24]. Натом!сть у сучасному укра!нському сощум! можна спостер!гати споживаць-ке ставлення до демократичних цшностей. З умх досягнень демократ!! (р!в-шсть громадян, верховенство права, права людини ! т. д.), мабуть, лише со-щальш права знаходять широкий вщгук у народних масах, причому головним чином в т моменти, коли щ права потр!бно певним чином захищати. Вщпо-вщно проблема участ громадян в управлшш загальними справами сусшльства не втрачае свое! актуальносп.
Отже, ознаки демократично! правосвщомосп являють собою складну систему констант або правових смисл!в. На штерсуб'ективному р!вш це на-станова на взаемне визнання суб'екпв демократично! комушкаци як первин-на умова будь-яких дискурсивних практик, у переб!гу яких ! формуеться сусшльна правосвщомють. На р!вш окремого суб'екта це система принцишв або правових цшностей, як! в сукупност базуються на автономп особистост та виражають комушкативно узгоджеш уявлення людей про справедливють, право, свободу та р!вшсть, а також на правовш активносп громадян, яка й за-безпечуе вщтворення демократичного дискурсу.
Серед передумов становлення демократично! правосвщомосп можна ви-окремити, з одного боку, наявшсть та схвалення (державне ! громадське) тих фундаментальних положень, яю закршлюють мету та принципи демократизаци сусшльства (полгтико-правов! передумови), а з другого — сутшсш умови можливост! юнування демократично! правосвщомосп як явища правово! реальности
Поштовхом до демократизаци сустльно! правосвщомосп та мщним пщ-Грунтям для не! стала Конститущя Укра!ни 1996 р., яка визначила демокра-тичний вектор розвитку вме! правово! системи. Як зазначав Ю. Тодика, сус-
тльна значущ!сть Конституцп е ширшою за и юридичний зм!ст, оскшьки саме Основний Закон на даному еташ розвитку кра!ни нормативно на вищому р!вш закршлюе сусшльну згоду щодо демократичних цшностей [5, с. 32]. Таким чином, Конститущя встановила основш умови громадського дискурсу, в переб!гу якого й мають утворюватися базов! константи правосвщомосп. У той же час проголошеш норми не стали реальшстю сусшльного життя в повному обсяз!. Демократичш стандарти було сприйнято лише поверхнево як абстрактш принципи, що не стали частиною мехашзму саморегуляци по-ведшки. Цьому значною м!рою сприяло попршення р!вня життя населення, унаслщок чого вщбулося переощнювання значення Основного Закону. В свь домост широкого загалу «конституцшна ейфор!я», яка виявлялася у впевне-носп, що за допомогою ново! Конституцп можна розв'язати вс проблеми, змшилася на конституцшний шфантил!зм, тгатзм, неповагу до конституцш-них цшностей. Але початок позитивних перетворень у суспшьнш свщомост було закладено, щеали демократ!! стали частиною правово! реальносп, хоча й нерщко у вигляд! зовшштх щодо шдивадв цшностей. Проте прийняття Конституцп Укра!ни вщкрило можливост! для подальшо! демократизаци правосвщомост на новому р!вш та поступового перетворення !! гетерономного типу на автономний.
Не менш важливою передумовою становлення правосвщомосп демократичного напряму е высокий загальний р1вень сустльног свгдомостг та культу -ри, оск!льки мехашчне додержання законодавчих припимв ще не створюе сприятливого шдгрунтя у сусшльств! для впровадження демократичних ш-ститупв. Демократична свщомють вимагае внутршнього обгрунтування права кожною людиною «для себе ! в собЬ», що можливо лише за наявност! морального фундаменту для цього. Необхщшсть такого обгрунтування зумов-лена самою природою права. Являючи собою модель, правова норма не може дати вме! програми поведшки для певного суб'екта в певних обставинах. Таку програму вибудовуе сама людина, ор!ентуючись на р!вень дозволеного. Тому для правово! людини правило, викладене в диспозици, — це лише шформащя про те, яка поведшка припустима. Така людина не потребуе погрози примусом, не обмежуеться сощально необхщним ! наповнюе сво! ди ! вчинки високим моральним та естетичним змютом. Як слушно вщзначае укра!нський дослщ-ник М. Штангрет, мае бути сформована внутршня свобода обрання стилю ! форми поведшки у межах правового поля [14, с. 12]. Таке обрання, на нашу думку, можливе за умови юнування мщного фундаменту правосвщомосп у вигляд! духовних цшностей. При цьому багато правових цшностей, маючи генетичним тдгрунтям релтйш та моральш норми, засвоюються особистю-тю в переб!гу р!зномаштно! сощально! практики, через шш, неправов! кана-ли формування правосвщомосп ! правово! культури. Отже, виховання демократично! правосвщомосп починаеться !з засвоення моральних цшностей та норм у мм'!, церкш, школ!, духовному сшлкуванш.
У цьому контекст! характерним прикладом е зростання злочинносп у за-хщних кра!нах на тл! формально високого р!вня правосвщомосп, виникнення нових вид!в злочишв, «омолодження» злочинщв та ш. Одночасно в традицш-них юламських кра!нах спостер!гаються дуже низький р!вень злочинност! ! дшсно висока правосвщомють. Це пояснюеться не тшьки страхом перед законами шар!ату, а й повагою до традицш, поважливим ставленням до шших члешв мм'! та ствтовариства в цшому, яке виховуеться з дитинства та пере-даеться на генетичному р!вт [15, с. 30]. Таким чином, з наведеного можна зробити висновок про те, що необхщною передумовою становлення демократично! правосвщомосп е висока духовтсть сустльства, вкоршена в !сторич-них, цивМзацшних та ментальних особливостях сощуму.
Разом з тим, як свщчить !сторичний досвщ, полгтико-правов! та загально-культурт передумови становлення демократично! правосвщомосп навряд чи можуть бути вдало реал!зоват в перебиу «форсовано!» демократизацп «звер-ху». Планом!рне «визр!вання» свщомосп демократичного спрямування перед-бачае наявшсть середовища, в якому може розвинутися це явище. Таким чином, ми пщходимо до тематизацп рол! громадянського сустльства в демократизацп правосвщомосп, зокрема у пщвищент правово! активност грома-дян. Анал!зуючи проблему громадянського сустльства, бшьшють дослщни-юв роблять акцент на його альтернативност! та автономп щодо держави. Це сприяе формуванню в особи громадянсько! правосвщомосп, яка базуеть-ся не стшьки на оч!кувант того, що шш! можуть щось зробити для здшснен-ня !! суб'ективних прав ! свобод, скшьки на виявлент нею власно! шщативи щодо !х реал!зацп. Утм, оч!кувати на актив!зацгю населення щодо здшснен-ня сво!х прав можна лише за умови даевосп шститупв громадянського сустльства як засоб!в реал!заци останшх [16, с. 22].
Одтею з гострих проблем формування громадянського сустльства в су-часнш Укра!т е той прикрий факт, що воно у багатьох сво!х ланках кримша-л!зоване та корумповане не менше, тж державна бюрокрапя, ! при цьому е значно бшьше за останню роздробленим та неконсолщованим. А тому на-бувае поширення вщчуття «шкчемностЬ» будь-яко! особисто! актив!заци. Звичайно, ця обставина сприяе знев!р! та пасивност значно! частини населення. Але процеси демократизацп сусшльно! свщомосп та становлення громадянського сустльства е взаемозалежними. Тому вже сьогодт зрозумшо, що усвщомлення сво!х суб'ективних прав та актив!защя форм ! засоб!в !х реал!заци у межах громадянського сустльства мають стати першочерговою метою народжувано! демократично! правосвщомосп.
Отже, простр, необхщний для реал!зацп демократичного проекту за умови наявносп полгтико-правових та загальнокультурних передумов становлення демократично! правосвщомосп, являе собою ор!ентовану на загальний дискурс комуткативну стльноту, шституцшно оформлену у вигляд! громадянського сустльства. 68
Як бачимо, пол!тичний проект сучасност! пов'язуеться з концепщею комушкативно-дискурсивно! демократ!!, яка дае можливють створити тиш-зовану щеальну модель правосвщомост! Разом з тим слщ зазначити, що у nерехiдних сустльствах, де вiдбуваeться змта системи цтностей, право-свiдомiсть мае низку особливостей, зокрема: амб!валентшсть — наявшсть «старо!» ! «ново!» систем цшностей; мотивацшну невизначешсть; поведшко-ву непослщовшсть; вщсутшсть необхщних знань про правову систему; пре-валювання звича!в над позитивним правом; терпиме ставлення до неправових засоб!в розв'язання конфлжпв; звернення до традицш та нехтування правом; домшування патерналютських настанов у правосвщомосп над активютськи-ми; прагнення впорядкувати власний життевий свгт ! сждовання на рацюна-л!защю сощуму на мжро- та макрор!внях, не спираючись на правов! норми; поступове збшьшення правово! та загальносощально! активносп [3, с. 89].
Ц особливост повною м!рою характерш ! для пострадянського сустль-ства, де в переб!гу трансформацшних процемв виявився конфлжт мгж культурно наслщуваною практикою ! проголошеними демократичними цшностя-ми. Одним з найнебезпечшших стереотитв, як! визначали взаемини держави ! сусшльства у тоталитарному минулому, е вщтворення образу «сильно! держави» як тако!, що все плануе ! все вир!шуе за кожного з громадян, надшена безмежними правомочностями ! може !х використовувати на власний розсуд. На вщм!ну вод цього сила насправд! демократично! держави полягае в !! спро-можност! реал!зовувати чгтко визначене коло функцш, покладених на не! сусшльством [17, с. 238]. Найбшьш ютотною психолопчною деформащею тоталитарного перюду е майже повна втрата почуття вiдповiдальностi, у тому числ вщповщальносп перед правом, що !стотно гальмуе процес формування правово! культури населення в транзитивному сустльств! [18, с. 146].
Дшсно, вщповщальшсть фактично забезпечуе функцюнування рефлексивного мехашзму в ухваленш ршень. Адже той чи шший политик у вщкри-тому сусшльстш знае, що його ршення можуть бути поддан! критищ будь-яким суб'ектом ! будь-який суб'ект може шщгювати незалежну експертизу тих чи шших полгтичних ршень, що уможливлюе не тшьки персональну вщповь дальшсть политика, а й утворення мехашзм!в колективно! вщповщальносп. При цьому йдеться не тшьки про вщповщальшсть «за» щось, а й про вщповщальшсть «перед» кимось. Тут маеться на уваз! комушкативний смисл, який передбачае сшввщповщальшсть умх члешв щеально! комушкативно! спшь-ноти. Таким чином, почуття вщповщальносп також слщ розглядати як одну з базових установок правосвщомосп демократичного Гатунку. В цьому сенс! вщповщально д!е той, хто ор!ентуеться на !мператив щеально! комушкацп, а також реал!зуе !! норми в реальнш комушкацп.
Отже, звернення до сучасних методологчних пщход!в дае змогу виявити нов! аспекти проблеми демократизацп правосвщомосп укра!нського суспшь-ства. Зокрема, явище правосвщомосп розглядаеться як безперервна штер-
претацшна практика правових норм ! цшностей, а питання про ознаки та пе-редумови становлення правосвщомосп демократичного спрямування постае як питання про цшшсно-смислов! константи та !х утворення через дискур-сивш практики. Так, ознаки демократично! правосвщомосп включають: на штерсуб'ективному р!вт — настанову на взаемне визнання суб'екпв ко -муткацп як умову можливост будь-яких дискурсивних практик; на р!вш окремого суб'екта — систему принцитв або правових цшностей, як! в сукуп-ност базуються на автономп особистост та виражають комуткативно узго-джет уявлення людей про справедлив!сть, право, свободу та р!втсть, а також на правовш активност громадян, яка й забезпечуе в!дтворення демократичного дискурсу. При цьому простр, необхщний для реал!зацп демократичного проекту за умови наявносп полгтико-правових та загальнокультурних пере-думов становлення демократично! правосвщомосп, являе собою ор!ентовану на загальний дискурс комушкативну стльноту, шституцшно оформлену у ви-гляд! громадянського сустльства. Водночас переосмислення класичних ще-ал!в демократ!! у контекст! сучасно! доби ризиктв та загроз дозволяе конста-тувати необхщтсть дискурсивного обгрунтування норм етики вщповщаль-носп, яка й мае вплюватись у правосвщомосп та демократичних шститущях сучасного сустльства.
Висновки. У транзитивному сустльстта, приклад якого являе собою укра-!нський сощум, реал!защя политичного проекту комуткативно-дискурсивно! демократ!! починаеться з! сприйняття !! базових цшностей як регулятивно! ще!. Саме в перехщному сустльстга повною м!рою виявляеться така власти-вють правосвщомосп, як детермшащя майбутшм, тобто «хоча правово! дер-жави ще немае, людина починае жити так, як тбито вона вже утвердилася» [19, с. 190], або, мовою комуткативно-дискурсивно! теори, «чини (завжди) так, шбито ти е членом щеально! комушкативно! стльноти» [20, с. 29].
Л1ТЕРАТУРА
1. Ковлер, А. И. Кризис демократии? Демократия на рубеже ХХ1 века [Текст] / А. И. Ковлер. — М., 1997. — 103 с.
2. Бачишн, В. А. Фшософш права [Текст] / В. А. Бачишн, В. С. Журавський, М. I. Панов. — К. : Вид. Д!м «1н Юре», 2003. — 472 с.
3. Калиновський, Ю. Ю. Правосвщомгсть украшського сустльства : генеза та сучас-шсть [Текст] / Ю. Ю. Калиновський. — Х. : Право, 2008. — 288 с.
4. Максимов, С. И. Правовая реальность : опыт философского осмысления [Текст] / С. И. Максимов. — Х. : Право, 2002. — 328 с.
5. Тодика, Ю. М. Конституцшш засади формування правово! культури [Текст] : моно-граф!я / Ю. М. Тодика. — Х. : РАЙДЕР, 2001. — 160 с.
6. Ермоленко, А. М. Комушкативна практична фшософ!я [Текст] : тдручник / А. М. Ермоленко. — К. : Шбра, 1999. — 488 с.
7. Хабермас, Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие [Текст] / Ю. Хабермас. — СПб. : Наука, 2006. — 400 с.
8. Хабермас, Ю. Философский спор вокруг идеи демократии [Текст] / Ю. Хабермас // Демократия. Разум. Нравственность. (Лекции и интервью. Москва, апрель 1989 г.). — М. : Наука, 1992. — С. 31—55.
9. Гьосле, В. Трансцендентальна прагматика як ф!хтеанство штерсуб'ективност! [Текст] / В. Гьосле // Срмоленко, А. М. Комушкативна практична фшософш : подручник. — К. : Шбра, 1999. — С. 455—478.
10. Мамардашвили, М. К. Как я понимаю философию [Текст] / М. К. Мамардашви-ли. — М. : Прогресс, 1990. — 368 с.
11. Ильин, И. А. О сущности правосознания [Текст] / И. А. Ильин // Общее учение о праве и государстве. — М. : АСТ МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2006. — С. 180—508.
12. Соловьев, Э. Ю. Личность и право [Текст] / Э. Ю. Соловьев // Прошлое толкует нас. — М. : Политиздат, 1991. — С. 403—431.
13. Архипов, С. И. Субъект права в центре правовой системы [Текст] / С. И. Архипов // Государство и право. — 2005. — № 7. — С. 13—23.
14. Штангрет, М. Й. Фшософсью проблеми правового виховання молод! (на приклад1 закладов освгти МВС Укра!ни) [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / М. Й. Штангрет. — Льв!в, 2007. — 18 с.
15. Мартинюк, Т. Розвиток поняття правосвщомостп в перюд трансформаци укра!н-ського суспшьства [Текст] / Т. Мартинюк // Право Укра!ни. — 2007. — № 2. — С. 26—31.
16. Цимбалюк, М. Громадянське сустльство як фактор утвердження демократично! правосвщомост [Текст] / М. Цимбалюк // Право Укра!ни. — 2007. — № 11. — С. 21—25.
17. Скрипник, О. В. Демократя: Укра!на ! свгтовий вим!р (концепци, модел! та сус-тльна практика) [Текст] / О. В. Скрипник. — К. : Логос, 2006. — 368 с.
18. Данильян, О. Г. Деяю причини, що впливають на формування правово! культури у переходному суспшьстш [Текст] / О. Г. Данильян // Проблеми законности : респуб. м!жвщом. наук. зб. / М-во освгти ! науки Укра!ни, Нац. юрид. акад. Укра!ни !м. Ярослава Мудрого ; ввдп. ред. В. Я. Тацш. — Х., 2004. — С. 145—153.
19. Соловьев, Э. Ю. И. Кант: взаимодополнительность морали и права [Текст] / Э. Ю. Соловьев. — М., 1992. — 212 с.
20. Апель, К.-О. Дискурсивна етика: политика ! право [Текст] / К.-О. Апель. — К. : Укр. фшос. фонд, 1999. — 74 с.
ДЕМОКРАТИЧЕСКОЕ ПРАВОСОЗНАНИЕ: ПРИЗНАКИ, ПРЕДПОСЫЛКИ СТАНОВЛЕНИЯ И ТЕНДЕНЦИИ ФОРМИРОВАНИЯ В УКРАИНСКОМ ОБЩЕСТВЕ
Данильян О. Г., Петришин А. В.
Рассмотрены признаки и предпосылки становления правосознания в демократическом обществе. Обоснованы основные тенденции формирования демократического правосознания в украинском обществе. Сделан вывод о том, что демократическое правосознание представляет собой сложную систему констант или правовых смыслов. На интерсубъктивном уровне — это установка на взаимное признание субъектов демократической коммуникации как первичном условии каких-либо дискурсивных практик, в ходе которых и формируется общественное правосознание. На уровне отдельного субъекта это система принципов или правовых ценностей.
Ключевые слова: демократическое правосознание, демократическое общество, гражданское общество, автономная личность, правовые ценности, коммуникации.
DEMOCRATIC SENSE OF JUSTICE:
SIGNS, PRE-CONDITIONS OF BECOMING AND TENDENCIES OF EMBODIMENT IN UKRAINIAN SOCIETY
Danilyan O. G., Petryshyn О. V.
Signs and pre-conditions of formation of sense of justice in democratic society are examined in the article. The basic tendencies of embodiment of democratic sense ofjustice in Ukrainian society are grounded. It is drawn to the conclusion that democratic sense ofjustice is the difficult system of constants or legal senses. At intersubjective level it is the setting on mutual confession of subjects of democratic communication as primary condition of some discursive practices, during which public sense of justice is formed. At the level of a separate subject it is the system ofprinciples or legal values.
Key words: democratic sense of justice, democratic society, civil society, autonomous personality, legal values, communications.
УДК 1:316.4
О. П. Дзьобань, доктор фшософських наук, професор;
С. Б. Жданенко, кандидат фшософських наук, доцент
ОСОБИСТ1СТЬ I ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСП1ЛЬСТВО
У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛ1 СИНЕРГЕТИЧНО1 КОМУШКАЦП
Окреслено окрем1 аспекти проблематики громадянського сусптьства, як вини-каютьу контекстi ггрозгляду з позицш синергетики — постнекласичного мiждисци-плiнарного напряму до^джень процесiв самооргатзацп в системах найрiзноманiт-тшоЧ природи. Шдкреслено, що сучасне сусптьство буде громадянським тieю мiрою, в якй його культура i освта виявляться вiдкритими до сприйняття та трансляцп усього того внутрШнього досвiду синергШноУ самооргашзацИ, який накопичено у ко-лективтй пам 'ятi людства.
Ключовi слова: громадянське сустльство, комутка^я, особистiсть, патерн, синерг1я.
Актуальтсть проблеми. Проблематика громадянського суспшьства багатовим!рна. Як ! багато шших актуальних проблем сучасносп, вона е комп-лексною ! м!ждисциплшарною. Це означае, що зрушення у виршенш, розу-мшш тих численних питань, як! у зв'язку з нею виникають, залежать не тшь-ки вщ зусиль окремих дисциплш, таких, як фшософш, полгтологш, соцюлопя 72 © Дзьобань О. П., Жданенко С. Б., 2010
