CC BY
48
УДК 616.12-008.331.1:616.153.915:612.461.25:616-008.2-092-036-07-08 DOI: 10.22141/2224-1485.3.59.2018.139904
Ханюков О.О., CryAÍHa С.Д., Калашникова О.С. ДЗ «Днпропетровська медична академя МОЗ Укра!ни», м. Днпро, Укра'на
Артерюльно nnepTeH3iq у поженив з пперурикемieю: основи потогенезу, клшчне зночення, дiогностико,
шдходи до лiкувоння
Резюме. Провiдною причиною смерmi хворих на гшерурикемт е серцево-судинт захворювання. У статтi наведений огляд лтератури й аналiз механiзмiв взаемозв'язку артерiальноi гшертензи i г-перурикеми, на пiдставiяких зроблено висновок про те, щоретельний контроль артерiального тис-ку, мотторинг ураження оргатв-мшеней е основою профлактики серцево-судинних захворювань i розвитку кардюваскулярних катастроф у хворих на гтерурикемт. При проведент антигшертен-зивноi терапи у таких пацiентiв необхiдно брати до уваги вплив препаратiв на показникилтдного та вуглеводного обмшу, рiвень сечовог кислоти. Ефективтсть терапи повинна бути достатньою та мати високу антигшертензивну ефективтсть.
Ключовi слова: гтерурикемiя; серцево-судинт захворювання; артерiальна гтертензiя; лжування; огляд
ОГЛЯД А- АРТЕРИАЛЬНАЯ 1
REVIEW " ГИПЕРТЕНЗИЯ ^
Гiперурикемiя (ГУ) — тдвищення рiвня сечово! кислоти (СК) у сироватщ KpoBi по-над 360 мкмоль/л (6 мг/дл) у жшок и понад 420 мкмоль/л (6,8 мг/дл) у чоловтв. При цьо-му píbhí можна спостертати кристалiзацiю урату мононатрш у водному розчиш при фь зюлопчному рiвнi рН та температурi тша 36— 36,6 °С [1]. Розчиншсть сечово! кислоти у водi та фiзiологiчних рвдинах обмежена i залежить пе-реважно ввд рН та температури. Розчиншсть у водi при концентраций 6,8 мг/дл (404 мкмоль/л) ввдбуваеться при температурi 37 °С. Проте розчиншсть значно зменшуеться при низьких температурах i шдкисленш, так, при 35 °С розчиншсть вiдбуваеться при концентраций СК 6,0 мг/дл (360 мкмоль/л), а при 30 °С — лише приблизно 4 мг/дл (238 мкмоль/л) [2]. З огляду на це крис-тали урату мононатрш спочатку потрапляють у тканини, що менш пш^ваються та погано васкуляризуються (сухожилля, зв'язки) або не васкуляризоваш (хрящ) [1]. In vivo утворення та осадження кристалiв урату залежить не тшьки ввд концентраций СК, рН i температури, але й регу-
люеться концентрацieю хлориду натрiю та наяв-нiстю протеоглiканiв.
Гiперурикемiя може бути пов'язана 3Í збшь-шенням продукцп пуринiв (наприклад, викли-каних штенсивним лiзисом клiтин), надмiрним вживанням i абсорбщею пуринiв, порушенням екскрецп сечово! кислоти. Близько двох третин вщ загально! кiлькостi уратiв у органiзмi залежить вiд ендогенно! продукцп (мieлопролiферативнi та лiмфопролiферативнi захворювання, полщите-мiя, пухлини, гемолiтична анемiя та тд час хiмiо-та радютерапп) та недостатньо! елiмiнацi! сечово! кислоти, тодi як решта залежить вiд дотримання дieти, богато! на пурини [3]. Близько 70 % ура™ елiмiнуeться нирками, решта — шлунково-киш-ковим трактом [4].
Безсимптомна гiперурикемiя характеризуется як стан пщвищено! концентраций сечово! кислоти (> 6,8 мг % (404 мкмоль/л)) без будь-яких симпто-мiв подагри [5]. Безсимптомне шдвищення СК у сироватцi кровi зусщчаеться у 5—8 % населення в популяци, при цьому тшьки у 5—20 % з них розви-ваеться подагра [6].
© «Артерiальна ппертензи» / «Артериальная гипертензия» / «Hypertension» («Arterial'naä gipertenziä»), 2018 © Видавець Заславський О.Ю. / Издатель Заславский А.Ю. / Publisher Zaslavsky A.Yu., 2018
Для кореспонденцй' Егудша Елизавета Давидiвна, кандидат медичних наук, доцент кафедри внутршньоТ медицини 3, ДЗ «Днтропетровська медична академiя МОЗ Укра'1'ни», вул. Вернад-ського, 9, м. Днтро, 49044, Укра'на; e-mail: elizavetaegudina@gmail.com; контактний тел. +38(099)0595475.
For correspondence: Ye. Yehudina, PhD, Associate Professor at the Department of internal medicine 3, State Institution "Dnipropetrovsk Medical Academy of the Ministry of Health of Ukraine', Vernadsky st., 9, Dnipro, 49044, Ukraine; e-mail: elizavetaegudina@gmail.com; phone +38(099)0595475.
Дисфункцiя ендотелго та системне запален -ня е основними механ1змами, як1 впливають на формування ефект1в гшерурикемп [7, 8]. Запаль-ний процес мае системний характер 1 шщюеться кристалами урату, що ел1м1нуються фагоцитами, нейтрофшами та макрофагами, кр1м того розвитку запалення сприяють вади вроджено! системи 1муш-тету. М1крокристали покриваються опсошзуючими б1лками, що призводить до активацп 2-го 1 4-го 1о11-Ике-рецептор1в 1 шщацп запального процесу. Про-запальн1 циток1ни, що вид1ляються моноцитами та синовюцитами, трансформують локальний процес у системне запалення [9]. Вважаеться, що хрошчне системне запалення викликае ушкодження ендо-тел1ю кровоносних судин. Внаслщок цього синтез оксиду азоту припиняеться у ст1нц1 судини й активь зуеться ренин-анг1отензин-альдостеронова система (РААС), що призводить до гшертрофи м'язово! обо-лонки судин (включаючи прол1ферацго та м1грац1ю м1оцит1в) [10]. Кр1м того, хрон1чний системний за-пальний процес шщюе склеротичн1 зм1ни в суди-нах 1 тканинах [11].
У наш час такий патолопчний стан, як гшер-урикемiя, викликае пристальну 1нтерес дослщни-к1в, що обумовлено асощащею пщвищеного р1вня СК з розвитком низки патологш, яю належать до так званих хвороб цившзаци: ожир1ння, гшерто-н1чна хвороба, цукровий д1абет (ЦД). Кр1м того, гшерурикемш е незалежним фактором розвитку серцево-судинних захворювань 1 корелюе з р1зними ураженнями нирок.
Нещодавн1 еп1дем1олог1чн1 досл1дження доводить, що проблема гшерурикемп стосуеться бага-тьох м1льйон1в людей (рис. 1).
Зростаюча частота гшерурикемп, швидше за все, спричинена вестерн1зац1ею способу життя та станом навколишнього середовища. У найближчому майбутньому через ожиршня та метабол1чн1 роз-лади, а також стар1ння людського населення слщ оч1кувати зростання частоти гшерурикемп [12, 13].
Це явище пов'язане з1 стр1мким економ1чним розвитком 1 змшою способу життя сустльства з вищим соц1ально-економ1чним статусом [14]. Пдвищена поширен1сть гшерурикемп обумовлена такими за-гальноприйнятими звичками, як масивне спожи-вання багатих пурином продукпв (м'яса, поживних речовин, морепродукт1в), фруктози, зловживання алкоголем, прийом невеликих доз астрину та т1ази-д1в. Метабол1чш розлади е фактором ризику гшерурикемп, близько 50 % пашенпв з гшерурикем1ею мають симптоми метабол1чного синдрому. Вона т1сно пов'язана з д1абетом, ожир1нням, коронарним захворюванням, артер1альною г1пертенз1ею (АГ) [3, 15, 16].
Схема основних фактор1в ризику гшерурикемп подана на рис. 2.
Давно вщомо, що антиоксидантн1 властивосп сечово! кислоти можуть запоб1гти старшню, окис-нювальному стресу та ушкодженню кл1тин [8, 18]. Проте останш кл1н1чн1 та епщемюлопчт дан1 свщ-чать про негативний вплив пщвищено! концен-трацп сечово! кислоти у сироватщ кров1 [19]. Гшерурикемш вщграе важливу патоф1з1олог1чну роль у розвитку АГ, ЦД 2-го типу та е незалежним сер-цево-судинним фактором ризику [3, 5, 20], супро-воджуе метабол1чний синдром, дислшщемш, хро-н1чне ниркове захворювання, ожиршня, р1вень СК у сироватц1 суттево змшюеться залежно вщ стат1 та попереднього застосування д1уретик1в.
Найпоширен1ш1 серцево-судинш захворювання та фактори, пов'язан1 з пщвищеною концентрац1ею сечово! кислоти, подано нижче.
Хвороби серцево-судинног системи та фактори, пов'язат з тдвищеною концентращею сечовог кислоти [17]:
— Артер1альна гшертензш та прегшертензш.
— Захворювання нирок (мiкроальбумiнурiя, знижена швидюсть клубочково! фшьтрацп (ШКФ).
— Метабол1чний синдром.
— Синдром обструктивного шчного апное.
Поширеысть пперурикеми
Поширеысть подагри
Д1агносгована подагра
3,2
5,2 6,4
2,9
■ США
■ Европа □ Япоыя
2,6
Шкована подагра Г
2,1
3,1
—I-1-1-1-
10 20 30 40 50 60 Кшыысть пащентчв (млн)
Рисунок 1. Поширенсть пперурикемиу свт на пщставi звту III NHANES (Smith E, 2014)
/ Споживання\
( продукте, ] \ багатих J
на пурин/
f Недостатне \ 1 виведення J Алкоголь )
4 ypaTie Пперурикемт
/ iHmi \ / Генетична \
l захворювання J / Порушення | 1 метабол1зму у 1 схильнють J
Рисунок 2. Схематичне подання основних фактор'1в ризику пперурикеми [17]
— Захворювання перифершних судин.
— 1нсульт, транзиторш порушення KpoBoo6iry.
— Преекламп^я.
— Пiдвищення рiвня гострофазних реагенпв (С-реактивний бшок, активатор плазмiногенy тканин та im).
— Дисфункц1я ендотелiю.
— Оксидативний стрес.
— Похилий вж.
— Чоловiча стать.
У жшок гiперyрикемiя зyстрiчаeться в постме-нопаyзi (естрогени сприяють нирковш екскреци сечово! кислоти [21], i ризик ускладнень збшьшу-еться при ще бiльш низькому рiвнi сечово! кислоти в сироватцi кровi порiвняно з чоловiками та по-требуе бшьшо! уваги [22].
Першi публжацИ, присвяченi вивченню взаемо-дп та зв'язку АГ i ГУ, з'явилися близько пiвтора сто-литя тому. Ще в 70-т1 роки Х1Х ст. F.A. Mahomed [23] у статп, присвяченiй опису синдрому есенць ально! гшертензИ, зауважив, що чимало пашенпв з АГ народилися у с1м'ях, члени яких страждали в1д подагри, i припустив, що причиною розвитку АГ е СК. Через десять роюв тсля цього ця гшотеза знайшла пiдтвердження в дослщженш А. Haig [24], який застосовував д!ету з низьким умютом пури-н1в для запобiгання розвитку АГ i серцево-судин-них захворювань (ССЗ). У цей же час французький академж H. Huchard [25] при пстолопчному досль дженнi в ос16, як1 страждали в1д АГ, виявив нирко-вий артерiолосклероз, що спостерпався переважно у трьох групах хворих: при подагрi, при надм!рному вживаннi жирного м'яса i при свинцевому отруен-н1 — все це мало зв'язок з ГУ.
Щ припущення знайшли пiдтвердження i в наш час. За даними дослщжень, проведених у 60-т1 та 70-т1 роки ХХ ст., ГУ мала мюце приблизно у 5 % населения США [26], а у хворих на АГ тдвищений р!вень СК виявлено у 40—60 % випадюв, також АГ визначалася у 50—65 % хворих на подагру [27].
Даш дослщження Bogalusa Heart Study (досль дження серцево-судинних фактор!в ризику (ФР), що виявляються в дитинств1) дали можлив1сть ви-вчити передбачyванiсть розвитку АГ у дорослих залежно вщ р1вня СК у дитячому вщ1 [28]. Зробле-но припущення, що ранне шдвищення р1вня СК може вiдiграти ключову роль у розвитку АГ. До-слiдження включало 577 ос16 (серед них 333 жш-ки) вжом в1д 5 до 17 роюв. Середнiй перiод спо-стереження становив 11,4 року (д!апазон — вщ 7,4 до 15 рок1в). У 23 дггей у подальшому розвинулась АГ. В дитинств! у них був бшьш високий рiвень СК пор1вняно з 554 обстеженими з нормальним р1вжм артерiального тиску (АТ) (5,12 мг/дл проти 4,30 мг/дл; p = 0,007). Виявлено значущий зв'язок мгж рiвнем СК i значеннями систол1чного (САТ) (r = 0,31; p < 0,0001) i дiастолiчного (ДАТ) АТ
(r = 0,20; p < 0,0001) в дитинств1. Кр1м того, виявлено кореляцш м1ж базальним рiвнем СК i показ-никами САТ (r = 0,29; p < 0,0001) i ДАТ (r = 0,28; p < 0,0001) y дорослих y цшому по грут з урахуван-ням поправки на вж, стать, расову приналежнiсть, iндекс маси тша (1МТ) у дитинств1 [28].
Бшьше того, у пацiентiв з АГ, асоцшованою з метаболiчним синдромом, спостерпаеться позитивна кореляцiя мгж концентрацiею сечово! кислоти та 1МТ, концентрацiею 1нсул1ну натщесерце та показником iнсyлiнорезистентностi HOMA (IR) [3]. Гiперyрикемiя часто зyстрiчаеться у пащеш1в ¡з пороговими значеннями АТ, особливо якщо вона асоцiйована з протеïнyрiею [15, 16].
Lee та ствавт. [29] показали, що пацiенти з пре-гiпертензiею (САТ 120—140 мм рт.ст. або ДАТ 80— 90 мм рт.ст.) i мiкроальбyмiиyрiею мали 61льш висок1 концентрацiï сечовоï кислоти пор1вняно з людьми з нормальною альбyмiнyрiею (чолов1ки — в1д 6,5 ± ± 1,1 мг/дл (387 ± 65 мкмоль/л) i до 6,2 ± 1,1 мг/дл (369 ± 65 мкмоль/л) в1дпов1дно; р = 0,017; жшки — 4,8 ± 0,9 мг/дл (286 ± 54 мкмоль/л) проти 4,4 ± ± 0,9 мг/дл (262 ± 54 мкмоль/л); р = 0,006).
Результати дослщження дають можлив1сть при-пустити, що рiвень СК робить ютотний внесок у серцево-судинний ризик у пащеш1в з нелiкован-ною АГ. Продемонстровано, що ГУ пщвищуе ризик виникнення та прогресування АГ [30]. Под16н1 данi були отримаш Y. Taniguchi i ствавт. [31]. В аналiз було включено 6356 жителiв ЯпонГ! чолов1-чо! статi в1ком 35—60 рок1в ¡з САД < 140 мм рт.ст. i ДАТ < 90 мм рт.ст. За перюд 61 716 людино-роюв було зареестровано 639 випадюв розвитку АГ. Шс-ля виключення традицiйних ФР розвитку ССЗ рь вень СК виявився т1сно пов'язаним з тдвищеним ризиком розвитку АГ.
Також результати дослщженнь дозволяють припустити, що рiвень СК робить ютотний внесок у серцево-судинний ризик у пашен™ з нелiкова-ною АГ. P. Grayson i ствавтори [32] провели мета-аналiз, який включав 18 когортних дослвджень за участю 55 607 ос16 без АГ на початку дослщжень. Перiод спостереження становив в1д 3 до 21 року. Виявлено, що ГУ асоцшеться з пщвищеним ризиком АГ (вщносний ризик (ВР) 1,41; 95% до-в1рчий iнтервал (Д1) вщ 1,23 до 1,58). Причому збшьшення р1вня СК на 1 мг/дл супроводжувалося збiльшенням ризику розвитку АГ на 13 %. Вщмь чено значне збшьшення ризику у молодих людей (р = 0,02) i у жшок (р = 0,059).
Викликають штерес результати Фрамшгем-ського дослщження [33] (3329 ос16, серед них жшок — 55,6 %, середнш вж — 48,7 року), яю продемонстрували, що пiдвищення р1вня СК е предиктором розвитку АГ. З дослщження виклю-чалися пашенти, як1 страждали в1д АГ, як1 перенесли IM, а також мали серцеву або ниркову не-
достатшсть, подагру. Внаслщок цього за 4 роки тсля початку дослщження АГ розвинулася у 458 (13,8 %) обстежених, пщвищення АТ (порiвняно з початковим) зазначалося у 1201 (36,1 %) хворого. При багатофакторному аналiзi з поправкою на вж, стать, 1МТ, наявшсть ЦД, куршня, вживання алкоголю, рiвень креатинiну, протешурш, ШКФ пiдвищення рiвня СК асоцшвалося з ризиком розвитку АГ (вщношення шансiв (ВШ) — 1,17; 95% Д1 1,02—1,33) i збiльшенням АТ порiвняно з початковим (ВШ — 1,11; 95% Д1 1,01-1,23).
G докази, що у популяцп пащенлв з дуже ви-соким ризиком ССЗ концентращя СК у сироват-цi кровi е незалежним показником смертность У дослщженш, опублiкованому Ndrepepa i спiвавт. [34] група з 5124 пащенпв iз гострими коронар-ними синдромами (1629 iнфарктiв серця з тдйо-мом сегмента ST, 1332 без шдйому сегмента ST i 2163 з нестабшьною коронарною хворобою) була розподiлена на групи вщповщно до концентрацп СК у сироватщ кровi: 1-ша група — 1,3-5,3 мг/дл (77-315 мкмоль/л); 2-га — 5,3-6,3 мг/дл (315— 375 мкмоль/л); 3-тя група — 6,2-7,5 мг/дл (375446 мкмоль/л); 4-та група — вщ 7,5-18,4 мг/дл (446-1094 мкмоль /л). Через рж спостереження було зареестровано 80 смертей у 1-й груш, 77 — у 2-й, 72 — у 3-й та 122 — у 4-й грут. Ризик смертности що не коригуеться, становив 3,05 (95% Д1 2,54-3,67; р < 0,001) для 4-ï групи порiвняно з 1-ю. Варто зазначити, що кореляцiя мiж концентращею сечовох кислоти та смертшстю залишаеться значною (збшьшення на 12 % ризику смертност на рж для 1 мг/дл (59 мкмоль/л) сечовох кислоти).
Ще одне дослщження доводить, що ГУ ро-бить значний внесок у збшьшення ризику серце-во-судинних катастроф. Зокрема, в дослщженш NHANES I (National Health А^ Nutrition Examination Survey) показано зв'язок мгж ГУ та зрос-танням серцево-судиннох летальност [35]. З пщ-вищенням рiвня СК ризик смертi вiд iшемiчноï хвороби серця (1ХС) зростав на 77 % у чоловтв i на 300 % у жшок. Збшьшення концентраций СК на 1 мг/дл (59,5 мкмоль/л) асощюеться зi значним пiдвищенням летальностi вiд ССЗ як серед чоловь кiв, так i серед жшок [35]. У дослщженш PIUMA [36], в яке було включено понад 1500 пащенпв iз нелжованою ранiше АГ, також продемонстрова-но, що рiвень СК сироватки е важливим предиктором розвитку ССЗ i смертност вщ них.
Слiд зазаначити, що, незважаючи на численнi данi про зв'язок ГУ з ССЗ, саме наявшсть пода-гри е незалежним ФР шфаркту мюкарда (IM) [2]. Подагра — системне тофусне захворювання, що характеризуеться вщкладенням у рiзних тканинах кристалiв моноурату натрiю, розвитком через це запалення у хворих на ГУ, обумовлену зовшшньо-середовищними та/або генетичними факторами.
Тенденшею сьогодення е бiльш агресивний клiнiчний nepe6ir подагри, що проявляеться великою кшьюстю залучених сугло61в, наявнiстю не-фролтазу, частим переходом у хронiчний артрит. Зросла частота жшочо! та амейно! подагри, не-фролiтiазу [37, 38].
Провщною причиною смертi хворих на подагру е ССЗ, обумовлеш атеросклеротичним ураженням судин [39]. Накопичено численш данi про високу поширенiсть коморбщних патологи серед хворих на подагричний артрит, зокрема, показано високу захворюванiсть на АГ, 1ХС, iнсульт, атеросклеро-тичне ураження сонних артерiй, судинну демен-цiю [40].
Результати дослiдження MRFIT [41] свщчать про пiдвищений ризик розвитку 1М у пацiентiв Í3 подагрою пiсля виключення класичних ФР. Мож-на припустити, що це — наслщок хронiчного запалення, що е у цих хворих. В одному 12^чному дослщженш [42] взаемозв'язку АГ, ожиршня, ви-користання дiуретикiв i частоти виникнення подагри (47 150 чоловтв) при багатофакторному аналiзi виявлена асоцiацiя мiж АГ (ВШ 2,31; 95% Д1 1,96—2,72), прийомом дiуретикiв (ВШ 1,77; 95% Д1 1,42—2,20) i ризиком розвитку подагри. Шсля виключення з аналiзу осiб, якi вживали дiуретики, зв'язок м1ж рiвнями СК i АГ ютотно не змiнився (ВШ 2,28; 95% Д1 1,93-2,70).
Патогенетичний зв'язок ГУ i АГ продемонстро-вано в низш експериментальних робгг на тваринах. Так, R.J. Johnson i ствавт. [43, 44] показали in vivo, що помiрне тдвищення рiвня СК може призво-дити до гломерулотубулярних ушкоджень, сприяе активiзацli ренин-ангютензин-альдостероново! системи (РААС) i пщвищенню АТ. При цьому вс1 змши зазнавали зворотного розвитку п1сля усу-нення ГУ. В експериментi на щурах Т. Nakagawa i ствавт. [45] виявили ч1ткий зв'язок м1ж м'якою ГУ i гiпертрофiею ниркових клубочюв через акти-вiзацiю РААС. При збшьшенш р1вня СК на 1 мг/дл САТ пщвищувався на 30 мм рт.ст., розвивалася ri-пертрофiя гломерулярного клубочка.
Встановлено, що внаслщок надм!рно! продукци СК нирки компенсаторно збшьшують виведення уратiв 1з сечею, що може призводити до розвитку р!зних нефропатiй, зокрема уратного тубулоштер-стиц1йного нефриту, який рщко дiагностуеться через мiнiмальнi прояви [46]. Продемонстровано, що розвиток ГУ асоцшеться з1 станом нирково! гемодинамiки, причому вважають, що !! попршен-ня передуе розвитку порушення метаболiзму СК i нефропати.
ГУ також асоцшеться з рядом патолопчних станiв — ендотел!альною дисфункцiею, уповшь-ненням окислювального метаболiзму, адгезiею тром6оцит1в, порушенням реологп кров1 та агрега-цiею. M. Mazzali i спiвавт. [47] у дослщах in vivo до-
вели, що iзольована ГУ призводить до виникнення АГ, зумовлено! ендотелiальною дисфункшею й активiзацieю РААС, яка згодом трансформуеться в нефрогенну внаслiдок розвитку артерюлоскле-ротичного ушкодження судин. Однак призначен-ня на початку дослщу iнгiбiторiв ксантиноксида-зи (алопуринолу) або урикозуричних препарата (бензбромарону) разом з оксошевою кислотою сприяло нормалiзацri АТ i перешкоджало розвитку структурних змш у нирках [48]
У той же час, навпаки, АГ е ФР розвитку ГУ ^ ввдповщно, подагри [49]. Внаслвдок пiдвищення рiвня АТ порушуеться стан мiкроциркуляторного русла, що призводить до системно! шеми тканин, ураження клггин органiзму з масовим розпадом аденозинтрифосфату на аденш i ксантин та пщ-вищення вироблення ксантиноксидази. Збшь-шення концентрацп як субстрату (ксантiну), так i ферменту (ксантиноксидази) супроводжуеться надмiрним утворенням СК [50]. Ще одним меха-шзмом розвитку ГУ та подагри у хворих на есен-щальну АГ е iнтраренальна iшемiя, що сприяе зниженню ниркового кровотоку, шдвищенню рiвня лактату в кровi, який стимулюе реабсорб-цiю, пригнiчуе секрещю уратiв канальцевою аш-онно-обмшно! транспортною системою [51]. 1нше можливе пояснення полягае в тому, що знижена екскрещя СК може бути пов'язана з тдвищеною реабсорбщею натрiю i води в проксимальних нир-кових канальцях, оскшьки реабсорбцiя уратiв, на-трiю i води здiснюеться одшею i тiею ж транспортною системою [52].
Можна припустити, що АГ, призводячи до складних метаболiчним зрушень, може бути як причиною ГУ ^ вiдповiдно, подагри, так i ц на-слiдком. Сполучною ланкою м1ж АГ i подагрою можуть служити й iншi обмшш порушення, в тому числi компоненти метаболiчного синдрому (МС). Вiдомо, що частота МС при пода^ набагато пе-ревищуе таку в популяцп [53]. АГ — одна зi скла-дових МС, i виникнення АГ патогенетично тюно пов'язано з шшими його симптомами (1Р, порушення вуглеводного обмшу, ожирiння) [54].
У наш час 1Р i гiперiнсулiнемiя (Г1) розгляда-ються як сполучна ланка м1ж високим АТ i мета-болiчними порушеннями [55]. У хворих на АГ без ожиршня вщзначаеться iстотне зниження (на 30 %) чутливост до шсулшу, незважаючи на нор-мальну толерантшсть до глюкози [56]. У пащенлв iз пiдвищеним рiвнем АТ Г1 виявлялася як натще-серце, так i при внутрiшньовенному або перораль-ному навантаженнi глюкозою [57]. Бшьше того, Г1 виявляеться не тшьки при вираженому пщвищен-нi АТ, але i при високому нормальному рiвнi.
Бiльшiсть авторiв [58] сходяться на думцi, що iснуе кшька шляхiв, якi обумовлюють зв'язок АГ i 1Р. Одним iз механiзмiв, за допомогою якого ш-
сулш може призводити до розвитку АГ, е здатшсть цього гормону активiзувати симпатичну нервову систему [59]. За експериментальними даними, п-перкалорiйне харчування, що стимулюе розвиток Г1, спричинюе шдвищення тонусу симпатично! нервово! системи, а поим пiдвищення АТ як у тварин, так i в людей [60]. У оаб iз початково нор-мальним рiвнем АТ встановлено дозозалежну вщ-повiднiсть м1ж приростом концентрацп iнсулiну i пщвищенням вмiсту норадреналiну в кровi [60].
Тонус симпатично! нервово! системи за наяв-ност Г1 пiдвищуеться через активiзацiю не лише iнсулiнових, але й адренерпчних рецепторiв [61], що призводить до пщвищення рiвня катехоламiнiв у плазмi кровi. Також Г1 сприяе активiзацп РААС, що викликае збшьшення вироблення анпотензину II, спазм гладких м'язiв артерiол, пiдвищення гiд-ростатичного тиску в клубочках, активiзацiю синтезу альдостерону, збшьшення реабсорбцп натрш, внаслiдок чого збiльшуеться об'ем циркулюючо! кровi, пiдвищуеться чутливiсть гладких кл™н ар-терiол до впливу пресорних гормошв (ангiотезин II, катехоламiни) i розвиваеться АГ [62].
Необхiдно звернути увагу ще на одну важливу причину розвитку АГ — абдомшально-висцераль-не ожиршня, наявне у значно! частини хворих на ГУ [63]. Результати епщемюлопчних дослвджень [42] свщчать про те, що 1МТ незалежно корелюе з пiдвищеним АТ. Також доведено, що схуднення призводить до зниження АТ у хворих на ожиршня та сприятливо впливае на iншi ФР (1Р, ЦД, гшер-лiпiдемiя, гiпертрофiя лiвого шлуночка (ГЛШ), обструктивне апное увi снi) [64].
У даний час висцеральну жирову тканину вва-жають самостшним ендокринних органом [65]. Адипоцити синтезують велику кшьюсть учасникiв регуляцii АТ i обмiнних процесiв бiологично ак-тивних речовин. До них зараховують лептин, вшь-ш жирнi кислоти, iнсулiноподiбний фактор росту 1-го типу, ангютензиноген, ангiотензин, iнтер-лейкiни, естрогени та ш. [66].
Вiльнi жирнi кислоти, рiвень яких натще в 2 рази вище в оиб з ожиршням, безпосередньо впливають на судини, викликаючи !х спазм, i в той же час — на центральш мехашзми, що регулюють актившсть симпатично! нервово! системи [67]. Важливе мiсце в патогенезi АГ при ожиршш нале-жить гiперлептинемii. Вщзначено, що у хворих на ожиршня вщбуваеться пiдвищення рiвня лептину, який, за рiзними даними, може в 2—7 разiв переви-щувати норму [68]. Лептин мае подiбну до шсулшу дш на гiпоталамус i нирки, що призводить до збшьшення активносп симпатично! нервово! системи i РААС [69]. Лептин чинить рiзноманiтний вплив на клiтини судин: шдукуе окислювальний стрес в ендотелiальних клiтинах, пiдвищуе продукцiю мо-ноцитарного хемоатрактного бшка й ендотелiну-1
[70, 71], викликае мпрацш, пролiферацiю i гшер-трофш тучних клiтин [72], посилюе кальцифжа-цiю клiтин судинно! стiнки i прискорюе тромбо-утворення, пiдвищуючи агрегацiю тромбоцитiв [73]. За даними епщемюлопчних дослiджень, леп-тин е ФР IM [74], геморапчного шсульту [75].
Вiдповiдно, розвиток АГ у пащенпв iз надмiр-ною масою тша обумовлено як мшмум чотирма механiзмами — активiзацiею симпатично! нерво-во! системи, порушенням ендотелiальноï функцГ!, судинною вазоконстрикцiею та пщвищенням сер-цевого викиду. Отже, вс вищезазначенi фактори можуть бути передумовою до розвитку АГ у хворих на ГУ та подагру з огляду на високу зустрiчальнiсть у них МС i його окремих компоненпв.
Вщомо, що пiдвищення АТ сприяе ураженню органiв-мiшеней, у тому чи^ ГЛШ, збiльшенню товщини комплексу iнтима-медiа сонних артерiй, що е, в свою чергу, незалежним ФР серцево-су-динних ускладнень i смертност [76]. У той же час висока частота у хворих на подагру додаткових ФР — ожиршня, 1Р, ГУ, ЦД i МС — збшьшуе ризик розвитку ураження оргашв-мшеней. Так, у оаб з АГ та ожиршням таке ураження вщбуваеть-ся набагато рашше i бшьш виражено, н1ж у хворих на АГ без ожиршня. Навиъ у оиб без АГ ожирш-ня може призвести до змши структурно-функць онального стану серця. При поеднанш ожирiння з АГ виникають додатковi змiни, що викликають перевантаження лiвого шлуночка i розвиток його концентрично! гшертрофГ!. Для порiвняння: частота ГЛШ у пащенпв з АГ i нормальною масою тша становить 28 %, без АГ, але з ожиршням — 22 %, а з АГ i ожиршням — 64 % [77].
В опублжованш робот C.-F. Kuo i ствавт. [78] продемонстрована асоцiацiя ГУ зi збшьшенням жорсткост судинно'! стшки (за значеннями юсточ-ково-плечового шдексу) i ГЛШ у чоловiкiв i жшок iз поправкою на вж, протешурш, пiдвищений рiвень С-реактивного бшка, компоненти МС. Показано, що ГУ поряд з iншими ФР, пов'язаними з атеросклерозом, може вщгравати роль у розвитку ГЛШ через збшьшення жорсткосп судинно'! стiнки.
На думку багатьох дослщниюв, виникнен-ня та прогресування ураження оргашв-мшеней обумовлене мжроциркуляторними порушеннями. Передбачаеться, що змши мжросудин мiокарда мають велике значення в розвитку 1ХС, а також хрошчно! серцево! недостатностi (ХСН) на rai АГ i ГУ [79]. Невщ'емною частиною системи мжроцир-куляцГ! е клубочковi капiляри нирок. Порушення нейрогуморально! регуляцп тонусу микросудин i змши проникносп базально! мембрани в процес розвитку захворювання змiнюються структурною перебудовою судин у нефроангюсклероз [79]. Ре-моделювання мiкроциркуляторного русла багато в чому обумовлюе i поява церебральних ускладнень
АГ: гшертензивноТ енцефалопатИ, гострого i ми-нущого порушення мозкового кровообпу.
Було доведено, що тдвищена концентрацiя сечово! кислоти не тшьки пов'язана з пiдвищеним ризиком захворювань серцево-судинноТ системи, але також сприяе розвитку когштивних розла-дiв у пацiентiв [80]. Результати ешдемюлопчного дослiдження показують, що гiперурикемiя може викликати деменцiю. Ruggiero i ствавт. [18] у крос-секцшному дослiдженнi популяцп 1016 оаб похилого вiку довели, що при тдвищенш концен-трацГ! сечово! кислоти у сироватцi кровi iснуе ви-сокий ризик розвитку деменцИ.
Одним з основних мюць, в яких спостерпа-ються антиоксидантн дИ сечово! кислоти, е центральна нервова система, особливо у випадку сшвюнування таких захворювань, як розс1яний склероз, хвороба Паркiнсона або шсульт [81, 82]. Дослiдження показують, що позитивна роль СК у запобпанш гострш активацИ оксидантами про-запальних клггин у кров1 може бути корисним ме-ханiзмом, при якому концентрац!я СК викликае загальну антиоксидантну актившсть. З шшого боку, СК не може усунути вс1 оксигенш радика-ли, такi як супероксиди. Експерименти довели, що залежно в1д концентрат! сечова кислота може перетворитися на прооксидант через активацш внутршньоклггинного продукування супероксиду NADP оксидазою. Це так званий окисно-антиок-сидантний парадокс [19]. СК через ïï деградацш та вищезгаданi механiзми може утворювати в1льн1 радикали, що одночасно викликае запальну реак-ц1ю та дисФункц1ю ендотелш [83].
З огляду на високу поширешсть АГ у хворих на подагру та ГУ, що е самостшним ФР серцево-су-динних ускладнень i смертности а також наявшсть додаткових ФР (надм!рна маса тша, дислiпiдемiя, IP, ЦД), необхiдно проведення ранньоТ дiагности-ки АГ i виявлення ушкодження органiв-мiшеней (серця, нирок, судин) з метою профшактики розвитку серцево-судинних ускладнень. Вкрай важ-ливо вчасно д!агностувати АГ i призначати вщпо-вiдне лiкування, щоб зупинити розвиток ураження органiв-мiшеней i тяжких судинних ускладнень.
Добове мошторування АТ (ДМАТ) е одним з основних метод!в контролю АТ. ДМАТ суттево по-легшуе дiагностику АГ, дае можливють оц1нити вс1 змши АТ [84]. Доведено прогностичне значення у розвитку ураження оргашв-мшеней показниюв ДМАТ [85]: середнк значень САТ i ДАТ у денш та тчш години, пульсового АТ, шдекав навантаження тиском, показникiв добового ритму АТ i вар!абель-ност1 АТ, величини пщвищення АТ у ранковий час.
Для д!агностики ураження мапстральних ар-терiальних судин при АГ проводять ультразвуко-ву дiагностику загальноТ сонноТ артерИ, що допо-магае виявити ознаки ремоделювання Г! стшки за
збшьшенням товщини комплексу iнтима-медiа > 0,9 мм або наявносп атеросклеротично! бляшки (товщина комплексу iнтима-медiа > 1,3 мм) [86, 87]. Ехокардiографiя е бшьш чутливим методом д1-агностики ГЛШ [88] та оц1нки серцево-судинного ризику [89]. ГЛШ i збшьшення товщини комплексу iнтима-медiа сонних артерш е незалежжним ФР серцево-судинних ускладнень i смертностi [90]. Отже, ретельний мошторинг хворих на подагру та Г1 дозволяе своечасно виявляти тдвищення АТ i ураження оргашв-мшеней, проводити профшак-т1ку розвитку ССЗ i кардюваскулярних катастроф.
Актуальною проблемою е застосування патогене-тично обГрунтовано!, безпечно! гшотензивно! тера-mï, що забезпечуе адекватний контроль АТ протягом доби. У хворих на подагру, яю страждають вщ АГ, необидно брати до уваги взаемозв'язок складних ме-таболiчних процеав, щоб не збшьшити ризик тера-певтично iидyкованоï подагри [40]. Вщомо, що деяю антигiпертензивнi препарати можуть сприяти зрос-танню р1вня СК у сироватщ кров1 та, вщповщно, пщ-вищувати ризик розвитку подагри. Зростання вмюту СК у сироватцi кров1 з розвитком суглобово! подагри — добре вщоме небажане явище, що виникае при застосуванш як пазидних, так i петльових дiyретикiв [91]. кр1м того, вiдзначено, що вс1 спорiдненi дiyре-тики i спiронолактон також демонструють под16н1 ефекти [92].
Ситyацiя, що формуеться при стшкш ГУ, — кристалiзацiя yратiв у просвт ниркових канальцiв, призводить до дисфункцИ нефрона та подальшого зниження дiyрезy, що створюе враження резис-тентностi до дiyретикiв. В епiдемiологiчномy до-слiдженнi [93] показано, що прийом петльових дiyретикiв обумовлюе зростання ризику рецидиву-ючого подагричного артриту бшьше нгж у 3,5 раза. Виникнення ГУ, пов'язано! з прийомом петльових дiyретикiв, обумовлено тим, що щ препарати зна-чною м1рою зменшують нирковий клiренс сечово! кислоти (СК) i ïï солей через розлад функци вщпо-в1дних транспортних систем ниркових канальщв [94]. Разом ¡з тим доведено, що торасемщ значно меншою м1рою, нгж фуросемщ i тiазиднi дiyретики, пригнiчyе функщю транспортера MRP-4, що лока-лiзyеться на епiтелiоцитах проксимальних канальщв i бере участь в активнш екскрецИ СК [95]. Отже, торасемщ на в1дм1ну в1д шших петльових дiyретикiв та тiазидiв меншою м1рою пригнiчyе екскрецiю СК i не настшьки ютотно сприяе наростанню урикемИ.
У дослiдженнi [91], що включало аналiз 5789 пацiентiв з АГ, вивчено вплив р1зних доз дiyре-тик1в та !х комбiнацiй з шшими групами антип-пертензивних препарата на рiвень СК. Пошире-шсть безсимптомно! ГУ у пацiентiв з АГ у цьому дослщженш становила 21,6 %. Тривалють терапИ в середньому була вщ 1,5 до 3 мюящв. Встановле-но, що стшке пiдвищения р1вня СК у пашента,
як1 отримують комбiнованy антигшертензивну те-рапiю, що включае пдрохлорпазид (ГХТ) у дозах 12,5 або 25 мг, спостерпаеться в 17,2 % випадюв. У 13,3 % пашента це пщвищення визначаеться го-ловним чином через недотримання гшопуриново! дiети та вживання алкоголю. У 3,9 % пашента не вдалося виявити додаткових факторiв пiдвищення р1вня СК, кр1м початку антигiпертензивноï тера-пй, що включае ГХТ у дозах 12,5 або 25 мг. Слщ зазначити, що у 62,4 % пашента спостерпалося транзиторне пщвищення р1вня СК через 2 тижш п1сля початку комбiнованоï антигiпертензивноï терапИ, що включае ГХТ, 61льш виражене в гру-п1 ж1нок, ¡з поверненням показникiв до вих1дних через 3 мюяш п1сля закiнчения терапИ. При цьому не виявлено дозозалежного впливу ГХТ (12,5 або 25 мг), що входить до складу комбшовано! терапИ, на рiвень СК. Вираженого впливу на рiвень СК шших груп препаратiв, що застосовуються для ко-рекцй АТ (шп6ггор1в АПФ, ß-адреноблокаторiв, антагонiстiв кальцiю) в складi комбiнованоï анти-гiпертензивноï терапи, що включае ГХТ у доз1 12,5 або 25 мг, не вщзначено.
кр1м в1домих небажаних ефекпв деяких дiyре-тик1в [42, 92], у короткострокових дослщженнях було показано гiперyрикемiчний ефект деяких ß-блокаторiв [92]. Так, пропранолол, атенолол i метопролол збшьшують сироваткову концентра-ц1ю СК у хворих на АГ [92].
Продемонстровано, що блокатори кальщевих каналiв [96] i лозартан [97] знижують рiвень СК, що може знижувати ризик розвитку подагри. Таю властивосп блокаторiв кальцiевих каналiв можуть бути результатом !х впливу на функцш нирок. Показано збiльшення екскреци СК п1д впливом бло-^торгв кальцiевих каналiв [98]. Блокатори кальщевих каналiв можуть збiльшyвати ШКФ i, отже, швидюсть виведення СК i креатиншу. Показано, що амлодитн збiльшyе вих1д р1дини з проксимальних канальщв за допомогою суттевого змен-шення проксимально! канальцево! реабсорбци натрiю i в1дпов1дного збiльшення реабсорбцИ на-тр1ю в дистальних канальцях [99]. У дослщженш ACTюN (A согомгу Disease Trial Investigating Outcome with Nifedipine GITS) [96] (n = 7665) встановлено, що шфедишн, для якого характерна виражена судинорозширювальна д1я на судини нирок, викликае зниження вмюту СК у сироват-щ кров1 та ризику подагри. Зазначеш властивостi амлодипiнy i шфедитну можуть зменшувати ризик подагри на 21 i 13 % ввдповщно [42]. Перед-бачаеться, що аналопчного протективного ефекту можна очiкyвати i в1д дилтiаземy. Встановлено, що у пащента з1 стенокардiею, але без АГ, прийом блокаторiв кальцiевих каналiв також знижуе ризик подагри на 16 % пор1вняно з особами, як1 приймали шш1 антиангiнальнi засоби [98]. Отже,
тератя блокаторами кальщевих каналiв сприяла зниженню ризику подагри i у пащента з АГ, i у oci6 без пiдвищення АТ.
Iнгiбiтори ангютензинперетворюючого ферменту (АПФ) мають здатшсть збiльшувати нир-кову екскрецiю СК через зниження реабсорбцп в проксимальних канальцях [92]. Клшчно вста-новлено, що шпбггори АПФ — каптоприл [100], еналаприл [101], рамшрил [92] i лiзиноприл [92] — перешкоджають пiдвищенню рiвня СК, спровоко-ваного дiуретиками. Однак такi ефекти мають не вс iнгiбiтори АПФ. Так, встановлено тдвищення рiвня СК у сироватщ кровi на фонi терапп перин-доприлом, особливо при збшьшенш дози [102], що не перешкоджае розвитку гшерурикемп, асоцшо-вано! з прийомом дiуретикiв [102].
Аналiз дослщження Losartan Intervention for Reducing Endpoint (LIFE) виявив урикозуричнi властивостi лозартану. Також це дослiдження про-демонструвало, що вплив лозартану на рiвень СК мае позитивне клiнiчне значення: у хворих у гру-m лозартану частота серцево-судинних подiй була менше, нiж у групi атенололу [103]. При багатофакторному аналiзi даних результати були пояснеш меншими змiнами рiвня СК у груш лозартану (вщ 328 до 348 ммоль/л) порiвняно з групою атенололу, в якш рiвень СК ютотно пiдвищився (вiд 329 до 376 ммоль/л). Зниження рiвня СК вщбуваеться повшьно, що запобiгае можливому загостренню суглобового синдрому у хворих на подагру [104]. Це обумовлене двома мехашзмами лозартану: збшьшенням тубулярно! секреци (механiзму, характерного для препарата, що блокують ААС) та збшьшенням канальцево! секреци СК (мехашзму, характерного для лозартану) [97]. Лозартан блокуе двГ основнГ транспортнi системи епiтелiоцитiв дис-тальних канальцiв, що беруть участь у реабсорбцп урапв (урат/лактат i урат/хлорид), i захищае струк-тури ниркового тубулоiнтерстицiю вщ шкщливо! дп уратiв. СлГд зазначити, що урикозурична дгя лозартану не характерна для шших препарапв цього кла-су лiкарських засобiв. Так, у блокаторiв анпотензи-нових рецепторiв, зокрема валсартану 80 мг на добу [105], кандесартану 8—16 мг на добу [106], телмюар-тану [107], Трбесартану [108], таких ефекйв немае. Важливо пiдкреслити, що лозартан завдяки своему гiпоурикемiчному ефекту запропонований експер-тами бвропейсько! лпи ревматологiв для лiкування хворих на АГ i подагру.
З практично! точки зору для контролю АТ при АГ у бшьшосп пащента необхщне призначення комбшацп двох i бiльше препаратiв, а у пащента високого ризику л^вання треба почати з комбь новано! терапп. При цьому, якщо один препарат комбшацп, що призначаеться, збiльшуе ризик подагри, а шший його зменшуе, то в цГлому ризик знижуеться. Однак якщо обидва препарати збшь-
шують ризик, то в цьому випадку вiн подвоюеться. Так, застосування блокаторiв кальцiевих каналiв (амлодипiн, шфедишн пролонговано! дИ та iн.) у поеднанш з лозартаном значно знижуе ризик подагри [109]. У разi необхiдностi призначення по-тршно! комбшовано! терат! спостерiгаеться по-дiбний ефект. Вiдзначено, що в разi комбшовано! терат!, яка включала дiуретик та iнгiбiтор АПФ, вiдносний ризик бшьш зростав при додаванш ß-блокатора [42].
Лiкарi повиннi коригувати рiвень СК у хворих iз високим ризиком розвитку серцево-судинних подш навиъ за наявносп безсимптомно! ГУ [110]. Алопу-ринол — препарат першо! лiнiï в негiпотензивнiй терап11 у пащента з АГ та безсимптомною гшеру-рикемiею. Алопуринол — це неселективний шпбь тор ксантиноксидази, що пригшчуе синтез сечово! кислоти залежно в1д дози. В1н вважаеться одним 1з найефективнiших препаратiв, що зменшують кон-центрацiю сечово! кислоти в сироватщ кров! [111]. Лжування слщ починати з використання низько! дози 100 мг на добу i збшьшувати його на 100 мг кожш 2-4 тижш до максимально! дози 900 мг/до-бу при необхщность Можна очiкувати, що кожш 100 мг алопуринолу зменшать концентращю СК на 1 мг/дл. Доза препарату завжди повинна бути коре-гована залежно вщ клiренсу креатиншу та приймоу 1нших л1к1в, як1 знижують концентрацiю СК у сироватщ кров1 [112]. Алопуринол зазвичай використо-вуеться не т1льки завдяки сво!й здатностi зменшу-вати концентращю СК, але також завдяки своему доведеному захисному впливу на серцево-судинну систему. Вигщна роль терапИ алопуринолом у зни-женнi смертностi була пщтверджена в дослiдженнi, проведеному у популящ! пацiентiв 1з гiперурикемi-ею [113]. У дослщженнях було доведено, що призначення алопуринолу було пов'язане з1 зниженням загального р1вня смертностi [114, 115].
Алопуринол також викликав значне зниження САТ у пащента, як1 приймали гiпотензивнi препарати, а також у нелжованих. Зниження АТ може бути спричинено сприятливим впливом алопури-нолу на жорстюсть артерш i, як наслщок, зниження серцево-судинних ускладнень [116].
1нший препарат — фебуксостат, який е шпбгго-ром ксантиноксидази i знижуе концентращю СК у сироватщ, нещодавно був представлений в Украш [117]. Основним показанням до застосування фе-буксостату е хрошчна гiперурикемiя, пов'язана 1з захворюваннями, як1 вже призвели до депозищ! ура-та (зокрема тофуси та активне запалення сугло61в). По61чн1 ефекти фебуксостату, а також алопуринолу, зустрiчаються р1дко. Шйтяжч1 по61чн1 ефекти — це випадки серйозного анафшактичного стану.
Отже, для хворих на Г1 та подагру характерна висока поширешсть АГ, а проблема вибору анти-гшертензивного препарату являе велит склад-
ность При проведенш диференцшовано! анти-гшертензивно! терапи необхiдно брати до уваги вплив на показники лшвдного та вуглеводного обмшу, рiвень СК, при цьому препарат повинен мати високу антигшертензивну ефектившсь. При ви6ор1 терапи сл1д зважати на взаемозв'язок складних метаболiчних процеав, щоб не збшьшити ризик терапевтично шдуковано! подагри. Дiyретики широко призначаються для лжування АГ, але вони е фактором ризику гшерурикемп i подагри. У пащенлв з подагрою або високим ризиком ïï розвитку по можливост1 слад уникати призначення дiyретикiв або ß-блокаторiв. Про-веденi дослвдження показали високу ефектив-н1сть лозартану не тшьки для корекцп АТ, але i гшерурикемп, зокрема у пащенлв ¡з подагрою. З огляду на ефектившсть, добру переносимiсть, метаболiчнy нейтральнiсть, а також безпеку за-стосування препаратами вибору у пащенлв з АГ у поеднаннi з подагрою е пролонговаш антаго-шсти кальцiю (амлодипiн, нiфедипiн).
Конфлiкт штересш. Автори заявляють про вщ-сутн1сть конфл1кту штереав при п1дготовц1 дано! статп, при цьому автори не отримували в1д окре-мих оаб i органiзацiй фшансово! п1дтримки досль дження, гонорарiв та шших форм винагородження.
1нформащя про вклад кожного автора: Ханю-ков О. О. — концепщя та дизайн дослщження; бгудта 6.Д. — огляд л^ератури з проблеми, на-писання тексту; Калашникова О. С. — пщготовка iлюстрацiй, написання тексту.
Список дператури
1. Maiuolo J. Regulation of uric acid metabolism and excretion / J. Maiuolo, F. Oppedisano, S. Gratteri[et al.]//Int. J. Cardiol. - 2016. - Vol. 213. - P. 8-14.
2. Dalbeth N. Gout/ N. Dalbeth, T. Merriman, L. Stamp // Lancet. - 2016. - Vol. 388, № 10055. - P. 2039-2052.
3. Norvik J.V. Overweight modifies the longitudinal association between uric acid and some components of the metabolic syndrome: The Tromse Study / J.V. Norvik, H.M. Storhaug, K. Ytre-hus [et al.] // BMC Cardiovasc. Disord. - 2016. - Vol. 16. -P. 85-98.
4. Lin K.C. The interaction between uric acid level and other risk factors on the development of gout among asymptomatic hyper-uricemic men in a prospective study / K.C. Lin, H.Y. Lin, P. Chou // J. Rheumatol. - 2000. - Vol. 27, № 6. - P. 1501-1505.
5. Abeles A.M. Hyperuricemia, gout, and cardiovascular disease: an update / A.M. Abeles // Curr. Rheumatol. Rep. -2015. - Vol. 17, № 3. - P. 13.
6. Billiet L. Review of Hyperuricemia as New Marker for Metabolic Syndrome / L. Billiet, S. Doaty, J.D. Katz, M.T. Velasquez //ISRNRheumatol. - 2014. - Р. 1-7.
7. Enomoto A. Roles of organic anion transporters (OATs) and a urate transporter (URAT1) in the pathophysiology of human disease / A. Enomoto, H. Endou // Clin. Exp. Nephrol. - 2005. -Vol. 9(3). - P. 195-205.
8. Feig D.I. Uric acid and cardiovascular risk / D.I. Feig, D.H. Kang, R.J. Johnson//N. Engl. J. Med. - 2008. - Vol. 359, № 17. - P. 1811-1821.
9. PerezRuiz F. Inflammation: a possible mechanism for a causative role of hyperuricemia/gout in cardiovascular disease / F. PerezRuiz, M.A. Becker// Curr. Med. Res. Opin. — 2015. — Vol. 31, № 2. — P. 9-14.
10. GlantzounisG.K. Uric acid and oxidative stress/G.K.. Glant-zounis, E. C. Tsimoyiannis, A.M. Kappas, D.A. Galaris // Curr. Pharm. Des. — 2005. — Vol. 11, № 32. — P. 4145-4151.
11. Kucharz E.J. Chronic inflammationenhanced atherosclerosis: can we consider it as a new clinical syndrome?/ E.J. Ku-charz// Med. Hypotheses. — 2012. — Vol. 78, № 3. — P. 396-397.
12. Smith E. The global burden of gout: estimates from the Global Burden ofDisease 2010study /E. Smith, D. Hoy, M. Cross [etal.]//Ann. Rheum. Dis. — 2014. — Vol. 73, № 8. — P1470-6.
13. Roddy E. Epidemiology of gout/ E. Roddy, H.K.. Choi// Rheum. Dis. Clin. North Am. — 2014. — Vol. 40, № 2. — P. 155175.
14. Qiu L. Prevalence of hyperuricemia and its related risk factors in healthy adults from Northern and Northeastern Chinese provinces / L. Qiu, Xq. Cheng, J. Wu [et al.]// BMC Public Health. — 2013. — Vol. 13. — P. 664.
15. Perlstein T.S. Uric acid and the development of hypertension: the normative aging study / T.S. Perlstein, O. Gumien-iak, G.H. Williams [et al.]//Hypertension. — 2006. — Vol. 48, № 6. — P. 1031-1036.
16. Syamala S. Association between serum uric acid andpre-hypertension among US adults/ S. Syamala, J. Li, A. Shankar// J. Hypertens. — 2007. — Vol. 25(8). — P. 1583-1589.
17. Kuwabara M. Hyperuricemia, Cardiovascular Disease, and Hypertension / M. Kuwabara // Pulse (Basel). — 2016. — Vol. 3, № 3-4. — P. 242-252.
18. Ruggiero C. Uric acid and dementia in communitydwelling older persons / C. Ruggiero, A. Cherubini, F. Lauretani [et al.] // Dement. Geriatr. Cogn. Disord. — 2009. — Vol. 27, № 4. — P. 382-389.
19. Sautin Y.Y. Uric acid: the oxidantantioxidantparadox/ Y.Y. Sautin, R.J. Johnson //Nucleosides Nucleotides Nucleic Acids. — 2008. — Vol. 27, № 6. — P. 608-619.
20. Ioachimescu A.G. Serum uric acid is an independent predictor of allcause mortality in patients at high risk of cardiovascular disease: a preventive cardiology information system (PreCIS) database cohort study / A.G. Ioachimescu, D.M. Bren-nan, B.M. Hoar [et al.] // Arthritis Rheum. — 2008. — Vol. 58, № 2. — P. 623-630.
21. Grygiel-Gorniak B. Uric acid and obesity-relatedpheno-types in postmenopausal women / B. Grygiel-Gorniak, M. Mo-sor, J. Marcinkowska [et al.]// Mol. Cell. Biochem. — 2018. — Vol. 443, № 1. — P. 111-119.
22. Puddu P. Relationships among hyperuricemia, endothelial dysfunction and cardiovascular disease: molecular mechanisms and clinical implications / P. Puddu, G.M. Puddu, E. Cravero [et al.]// J. Cardiol. — 2012. — Vol. 59, № 3. — P. 235-242.
23. Mahomed F.A. On chronic Bright's disease, and its essential symptoms / F.A. Mahomed // Lancet. — 1879. — Vol. 1. — P. 399-401.
24. Haig A. On uric acid and arterial hypertension/A. Haig// BMJ. — 1889. — Vol. 1. — P. 288-91.
25. Huchard H. Allgemeine Betrachtungen über die Arteriosklerose / H. Huchard//Klin. Med. Berlin. - 1909. - Vol. 5. -P. 1318-21.
26. Mikkelsen W.M. The distribution of serum uric acid values in a population unselected as to gout or hyperuricemia Te-cumseh, Michigan 1959—1960 / W.M. Mikkelsen, H.J. Dodge, H. Valkenburg//Am. J. Med. - 1965. - Vol. 39. - P. 242-51.
27. Wallace S.L. Gout and hypertension / S.L. Wallace // Arthr. Rheum. - 1975. - Vol. 18. - P. 721-3.
28. Alper A.B. Jr. Childhood uric acid predicts adult blood pressure: the Bogalusa Heart Study / A.B. Jr Alper, W. Chen, L. Yau [et al.]//Hypertension. - 2005. - Vol. 45. - P. 34-8.
29. Lee J.E. Serum uric acid is associated with microalbuminuria in prehypertension / J.E. Lee, Y.G. Kim, Y.H. Choi [et al.]// Hypertension. - 2006. - Vol. 47, № 5. - P. 962-967.
30. Nagahama K. Hyperuricemia as a predictor of hypertension in a screened cohort in Okinawa, Japan / K. Nagahama, T. Inoue, K. Iseki [et al.] // Hypertens Res. - 2004. -Vol. 27(11). - P. 835-41.
31. Taniguchi Y. Serum uric acid and the risk for hypertension and Type 2 diabetes in Japanese men: The Osaka Health Survey/ Y. Taniguchi, T. Hayashi, K. Tsumura [et al.]// J. Hypertens. -2001. - Vol. 19, № 7. - P. 1209-15.
32. Grayson P. Hyperuricemia and Incident Hypertension: A Systematic Review and Meta-Analysis/ P. Grayson, S.Y. Kim, M. LaValley, K.I. Cho Hyon//Arthritis Care Res (Hoboken). -2011. - Vol. 63, № 1. - P. 102-110.
33. Sundström J. Relations of serum uric acid to longitudinal blood pressure tracking and hypertension incidence / J. Sundström, L. Sullivan, R.B. D 'Agostino [et al.] // Hypertension. -
2005. - Vol. 45, № 1. - P. 28-33.
34. Ndrepepa G. Prognostic value of uric acid in patients with acute coronary syndromes / G. Ndrepepa, S. Braun, H.U. Haase [et al.] // Am. J. Cardiol. - 2012. - Vol. 109, № 9. - P. 1260-1265.
35. Fang J. Serum uric acid and cardiovascular mortality: The NHANESI epidemiologic follow-up study, 1971—1992. National Health and Nutrition Examination Survey / J. Fang, M. Alderman // JAMA. - 2000. - Vol. 238. - P. 2404-10.
36. Verdecchia P. Relation between serum uric acid and risk of cardiovascular disease in essential hypertension. The PIUMA study / P. Verdecchia, G. Schillaci, G. Reboldi [et al.]// Hypertension. - 2000. - Vol. 36. - P. 1072-8.
37. Bhole V. Epidemiology of gout in women: fifty-two-year followup of a prospective cohort / V. Bhole, M. de Vera, M.M. Rahman, E. Krishnan, H. Choi // Arthritis Rheum. -2010. - Vol. 62. - P. 1069-76.
38. Pillinger M.H. Gout and its comorbidities / M.H. Pillinger, D.S. Goldfarb, R.T. Keenan//Bull. NYUHosp. Jt. Dis. -2010. - Vol. 68. - P. 199-203.
39. Li Q. The Association between Serum Uric Acid Levels and the Prevalence of Vulnerable Atherosclerotic Carotid Plaque: A Cross-sectional Study / Li Q., Zhou Y., Dong K. [et al.]// Sci Rep. - 2015. - Vol. 5. - P. 1003.
40. Gibson T.J. Hypertension, its treatment, hyperuricemia and gout / T.J. Gibson // Curr. Opin. Rheumatol. - 2013. -Vol. 25, № 2. - P. 217-22.
41. Krishnan E. Gout and risk of acute myocardial infarction / E. Krishnan, J.F. Baker, D.E. Furst et al. // Arthr. Rheum. -
2006. - Vol. 54(8). - P. 2688-96.
42. Choi H.K Pathogenesis of gout/ H.K Choi, D.B. Mount, A.M. Reginato//Ann. Intern. Med. — 2005. — Vol. 143, № 7. — P. 499-516.
43. Johnson R.J. Is there a pathogenetic role for uric acid in hypertension and cardiovascular and renal disease? / R.J. Johnson, D.N. Kang, D. Feig [et al.] // Hypertension. — 2003. — Vol. 41. — P. 1183-90.
44. Johnson R.J. A unifying pathway for essential hypertension / R.J. Johnson, B. Rodriguez-Iturbe, D.H. Kang [et al.] // Am. J. Hypertens. — 2005. — Vol. 18. — P. 431-40.
45. Nakagawa T. Hyperuricemia causes glomerular hypertrophy in the rat / T. Nakagawa, M. Mazzali, D.-H. Kang [et al.] // Am. J. Nephrol. — 2003. — Vol. 23. — P. 2-7.
46. Milionis H. Effects of statin treatment on uric acid homeostasis in patients with primary hyperlipidemia / H. Milionis, A. Kakafika // Am. Heart. J. — 2004. — Vol. 148, № 4. — P. 635-640.
47. Mazzali M. Elevated uric acid increases blood pressure in the rat by a novel crystal-independent mechanism / M. Mazzali, J. Hughes, Y.G. Kim [etal.] //Hypertension. — 2001. — Vol. 38, № 5. — P. 1101-6.
48. Mazzali M. Hyperuricemia induces a primary renal arte-riolopathy in rats by a blood pressure-independent mechanism / M. Mazzali, J. Kanellis, L. Han [et al.]//Am. J. Physiol. Renal. Physiol. — 2002. — Vol. 282, № 6. — P. 991-7.
49. Puig J.G. Uric acid as a cardiovascular risk factor in arterial hypertension / Puig J.G., L.M. Ruilope // J. Hypertens. — 1999. — Vol. 17. — P. 869-72.
50. Leyva F. Serum Uric Acid as an index of impaired oxidative metabolism in chronic heart failure / F. Leyva, S. Anker, J.W. Swan [et al.]// Eur. Heart J. — 1997. — Vol. 8. — P. 858-65.
51. Johnson R.J. Subtle acquired renal injury as a mechanism of salt-sensitive hypertension / R.J. Johnson, J. Herrera-Acos-ta, G.F. Schreiner, B. Rodriguez-Iturbe // N. Engl. J. Med. — 2002. — Vol. 346. — P. 913-23.
52. Berni A. Serum uric acid levels and renal damage in hy-peruricemic hypertensive patients treated with renin-angiotensin system blockers / A. Berni, M. Boddi, E.B. Fattori [et al.]//Am. J. Hypertens. — 2010. — Vol. 23, № 6. — P. 675-80.
53. Thottam G.E. Gout and Metabolic Syndrome: a Tangled Web /G.E. Thottam, S. Krasnokutsky, M.H. Phillinger [et al.]// Curr. Rheumatol. Rep. — 2017. — Vol. 19(10). — P. 60.
54. Simonenko V.B. Pathogenetic aspects of arterial hypertension in metabolic syndrome / V.B. Simonenho, I.N. Medvedev// Klin. Med. (Mosk.). — 2011. — Vol. 89(1). — P. 49-51.
55. El-Atat F.A. The Relationship between Hyperinsu-linemia, Hypertension and Progressive Renal Disease / A.F. El-Atat, S.N. Sameer, I. Samy, J.R. Sowers // JASN. — 2004. — Vol. 15(11). — P. 2816-2827.
56. Tarray R. Role of insulin resistance in essential hypertension / R. Tarray, S Saleem, D. Afroze [et al.] // Cardiovascular Endocrinology & Metabolism. — 2014. — Vol. 3(4). — P. 129-133.
57. Duvnjak L. Hypertension and the metabolic syndrome / L. Duvnjak., B. Tomislav, M. Zeljko//Diabetologia Croatica. — 2008. — Vol. 37. — P. 4.
58. Babu Giridhara R. Association of obesity with hypertension and type 2 diabetes mellitus in India: A meta-analysis of observational studies / R. Babu Giridhara, G.V.S. Murthy, A. Yamuna [et al.]//World J. Diabetes. — 2018. — Vol. 9(1). — P. 40-52.
59. Thorp A.A., Schlaich M.P. Relevance of Sympathetic Nervous System Activation in Obesity and Metabolic Syndrome / A.A. Thorp, M.P. Schlaich // Journal of Diabetes Research. — 2015. — Vol. 2015. — P. 11.
60. Brent M.E. Insulin resistance and the sympathetic nervous system / M.E. Brent // Current Hypertension Reports. — 2003. — Vol 5(3). — P. 247-254.
61. Wang Q. Inhibiting Insulin-Mediated ß2-Adrenergic Receptor Activation Prevents Diabetes-Associated Dysfunction / Q. Wang, Y. Liu, Q. Fu [et al.] // Cardiac. Circulation. — 2017. — Vol. 135. — P. 73-88.
62. Rabmouni K. Obesety-associated hypertension. New insights into mechanisms / K. Rabmouni, M.L. G. Correia, W. G. Hayens [el al.]//Hypertension. — 2005. — Vol. 45. — P. 9-14.
63. Tang L. Hyperuricemia in obese children and adolescents: the relationship with metabolic syndrome / L. Tang, M. Kubota, A. Nagai[et al.]//Pediatr. Rep. — 2010. — Vol. 2(1). — P.e12.
64. Mancia G. Guidelines for the Management of Arterial Hypertension: The Task Force for the Management of Arterial Hypertension of the European Society of Hypertension (ESC) /
G. Mancia, G. de Backer, A. Dominiczak [et al.] // J. Hyper-tens. — 2007. — Vol. 25(6). — P. 1105-87.
65. Jiang Y. Independent stem cell lineages regulate adipose organogenesis and adipose homeostasis / Y. Jiang, D.C. Berry, W. Tang, J.M. Graff// Cell. Rep. — 2014. — Vol. 9(3). — P. 1007-22.
66. Stern J.H. Adiponectin, Leptin, and Fatty Acids in the Maintenance of Metabolic Homeostasis Through Adipose Tissue Crosstalk Cell/ J.H. Stern, J.M. Rutkowski, P.E. Scherer// Metab. — 2016. — Vol. 23(5). — P. 770-784.
67. BelfortR. Dose-Response Effect ofElevatedPlasma Free Fatty Acid on Insulin Signaling/ R. Belfort, L. Mandarino, S. Kashyap [et al.]//Diabetes. — 2005. — Vol. 54(6). — P. 1640-1648.
68. Chu N.F. Plasma leptin concentrations and obesity in relation to insulin resistance syndrome components among school children in Taiwan-The Taipei Children Heart Study / N.F. Chu, D.J. Wang, S.M. Shieh, E.B. Rimm//Int. J. Obes. Relat. Metab. Disord. — 2000. — Vol. 24(10). — P. 1265-71.
69. Filer J.S. Leptin resistance and obesity / Presented at the 60th Scientific Sessions of the American diabetes association. — Texas: San-Antonio, 2000.
70. Yamagishi S.I. Leptin induces mitochondrial superoxide production and monocyte chemoattractant protein-1 expression in aortic endothelial cells by increasing fatty acid oxidation via protein kinase / S.I. Yamagishi, D. Edelstein, X.L. Du [et al.]// A. J. Biol. Chem. — 2001. — Vol. 276(27). — P. 25096-100.
71. Quehenberger P. Leptin induces endothelin-1 in endothelial cells in vitro / P. Quehenberger, M. Exner, R. Sunder [et al.]//Circ. Res. — 2002. — Vol. 90. — P. 711-8.
72. Shin H.J. Leptin induces hypertrophy via p38 mitogen-activated protein kinase in rat vascular smooth muscle cells /
H.J. Shin, J. Oh, S.M. Kang [et al.] // Biochem. Biophys. Res. Commun. — 2005. — Vol. 329. — P. 18-24.
73. Parhami F. Leptin enhances the calcification of vascular cells: artery wall as a target of leptin / F. Parhami, Y. Tintut, A. Ballard [et al.] //Circ. Res. — 2001. — Vol. 88. — P. 954-60.
74. Efstratiadis G. Leptin as a cardiovascular risk factor / G. Efstratiadis, C. Nikolaidou // Hippokratia. — 2007. — Vol. 11(4). — P. 163-170.
75. Söderberg S. High leptin levels are associated with stroke/ S. Söderberg, B. Stegmayr, C. Ahlbeck-Glader [et al.]// Cerebro-vasc. Dis. — 2003. — Vol. 15(1-2). — P. 63-9.
76. Mathew J. Reduction of cardiovascular risk by regression of elecrocardiographic markers of left ventricular hypertrophy by the angiotensin enzyme inhibitor, ramipril / J. Mathew, P. Sleight, E. Lonn [et al.]// Circulation. — 2001. — Vol. 104. — P. 1615-21.
77. Cuspidi C. Left-ventricular hypertrophy and obesity: a systematic review and meta-analysis of echocardiographic studies / C. Cuspidi, M. Rescaldani, C. Sala, G. Grassi // J. Hy-pertens. — 2014. — Vol. 32(10. — P. 16-25. doi: 10.1097/ HJH.0b013e328364fb58.
78. Kuo C.F., Yu K.H., Luo S.F. et al. Role of uric acid in the link between arterial stiffness and cardiac hypertrophy: a cross-sectional study / C.F. Kuo, K.H. Yu, S.F. Luo // Rheumatology. — Vol. 49(6). — P. 1189-96.
79. Struijker Boudier H.A.J. Hypertension and the microcirculation / In: Kaplan N., ed. Hypertension, microcirculation and end organ damage. — London: Lippincott Williams & Wilkins, 2002. — P. 49-55.
80. Chamorro A. Prognostic Significance of Uric Acid Serum Concentration in Patients with Acute Ischemic Stroke / A. Chamorro, V. Obach, A. Cervera [et al.]// Stroke. — 2002. — Vol. 33(4). — P. 1048-1052.
81. Amaro S. A Pilot Study of Dual Treatment with Recombinant Tissue Plasminogen Activator and Uric Acid in Acute Ischemic Stroke / S. Amaro, D. Soy, V. Obach [et al.] // Stroke. — 2007. — Vol. 38(7). — P. 2173-2175.
82. Duan W. Dietary folate deficiency and elevated homocys-teine levels endanger dopaminergic neurons in models of Parkinson's disease / W. Duan, B. Ladenheim, R.G. Cutler [et al.] // J. Neurochem. — 2002. — Vol. 80(1). — P. 101-110.
83. Imaram W. Radicals in the reaction between peroxyni-trite and uric acid identified by electron spin resonance spectroscopy and liquid chromatography mass spectrometry / W. Imaram, C. Gersch, K.M. Kim [et al.]//Free Radic. Biol. Med. — 2010. — Vol. 49(2). — P. 275-281.
84. Ríos María T., Domínguez-Sardiña M., Ayala Diana E. et al. Prevalence and Clinical Characteristics of Isolated-Office and True Resistant Hypertension Determined by Ambulatory Blood Pressure Monitoring/ T. Ríos María, M. Domínguez-Sardi-ña, E. Ayala Diana [et al.] // Journal of Biological and Medical Rhythm Research. — 2013. — Vol. 30(1-2). — P. 207-220.
85. Höcht C. Blood Pressure Variability: Prognostic Value and Therapeutic Implications / C. Höcht // ISRN Hypertension. — 2013. — Vol. 2013. — P. 16.
86. Nagano M. Association of serum uric acid with subsequent arterial stiffness and renal function in normotensive subjects / M. Nagano, M. Takahashi, N. Miyai [et al.] //Hypertens Res. — 2017. — Vol. 40(6). — P. 620-624. doi: 10.1038/hr.2017.10.
87. Topóac O.O. Bnnm гmерурикемiiHa npyxrn-eAacmm-Hi macmueocmi apmepiü y nau,ieHmie 3 apmepianbww гiпертен-3iew/ O.O. Topóac, O.Ä. PeKoeeub, IO.M. CipeHKO//Apmepi-añbua гiпepтeнзiн. — 2017. — № 4(54). — C. 58-65.
88. Armstrong A.C. LVmass assessed by echocardiography and CMR, cardiovascular outcomes, and medical practice / A.C. Armstrong, S. Gidding, O. Gjesdal[et al.]// J. Am. Coll. Cardiol. Img. — 2012. — Vol. 5. — P. 837-438.
89. Greenland P. 2010 ACCF/AHA guideline for assessment of cardiovascular risk in asymptomatic adults: a report of the American College of Cardiology Foundation/American Heart Association Task Force on Practice Guidelines / P. Greenland, J.S. Alpert, G.A. Beller [et al.]// J. Am. Coll. Cardiol. - 2010. -Vol. 56. - P. e50-103.
90. Okwuosa T.M. Left ventricular hypertrophy and cardiovascular disease risk prediction and reclassification in blacks and whites: the Atherosclerosis Risk in Communities Study / T.M. Okwuosa, E.Z. Soliman, F. Lopez [et al.] //Am. Heart J. - 2015. -Vol. 169. - P. 155-161.
91. Mara A. Diuretic Use, Increased Serum Urate and the Risk of Incident Gout in a Population-based Study of Hypertensive Adults: the Atherosclerosis Risk in the Communities Cohort / A. Mara, W. Janet, N. Alan [et al.] // Arthritis Rheum. - 2012. -Vol. 64(1). - P. 121-129.
92. Reyes A.J. Cardiovascular drugs and serum uric acid /
A.J. Reyes//Cardiovasc. Drugs. Ther. - 2003. - Vol. 17(5—6). -P. 397-414.
93. Hunter D.J. Recent diuretic use and the risk of recurrent gout attacks: the online case-crossover gout study / D.J. Hunter, M. York, C.E. Chaisson [et al.] // J. Rheumatol. - 2006. -Vol. 33(7). - P. 1341-5.
94. Taniguchi Y. Serum uric acid and the risk for hypertension and Type 2 diabetes in Japanese men: The Osaka Health Survey/ Y. Taniguchi, T. Hayashi, K. Tsumura [et al.]// J. Hypertens. -2001. - Vol. 19(7). - P. 1209-15.
95. El-Sheikh A.A.K. Effect of hypouricaemic and hyperuri-caemic drugs on the renal urate efflux transporter, multidrug resistance protein 4 / A.A.K. El-Sheikh, J.J.M.W. van den Heuvel, J.B. Koenderink, F.G.M. Russel//Br. J. Pharmacol. - 2008. -Vol. 155(7). - P. 1066-1075.
96. Ruilope L.M. Uric acid and other renal function parameters in patients with stable angina pectoris participating in the ACTION trial: impact of nifedipine GITS (gastro-intestinal therapeutic system) and relation to outcome / L.M. Ruilope,
B.A. Kirwan, S. de Brouwer [et al.]// J. Hypertens. - 2007. -Vol. 25(8). - P. 1711-8.
97. Hoieggen A. The impact of serum uric acid on cardiovascular outcomes in the LIFE study / A. Hoieggen, M.H. Alderman, S.E. Kjeldsen [et al.]// Kidney Int. - 2004. - Vol. 65. -P. 1041-9.
98. Nishida Y. Comparative Effect ofCalcium Channel Blockers on Glomerular Function in Hypertensive Patients with Diabetes Mellitus / Y. Nishida, Y. Takahashi, K. Tezuka [et al.]//Drugs. RD. - 2017. - Vol. 17(3). - P. 403-412.
99. Chanard J. Amlodipine reduces cyclosporin-induced hy-peruricaemia in hypertensive renal transplant recipients/ J. Chanard, O. Toupance, S. Lavaud [et al.]// Nephrol. Dial. Transplant. - 2003. - Vol. 18(10). - P. 2147-53.
100. Wahda B.A.Y., Yasir Y.T.A. Serum uric acid level and renal function tests in hypertensive patients treated by captopril / B.A. Y. Wahda, Y. T.A. Yasir // Iraqi Journal of Pharmacy. -2013. - Vol. 13(2). - P. 1-10.
101. Li H. Effects of combined enalapril and folic acid therapy on the serum uric acid levels in hypertensive patients: a multicenter, randomized, double-blind, parallel-controlled clinical trial / H.Li, X. Qin, D. Xie [et al.] // Intern. Med. - 2015. -Vol. 54(1). - P. 17-24.
102. Myers M.G. Fixed low-dose combination therapy in hypertension — a dose response study of perindopril and indap-amide/M.G. Myers, R. Asmar, F.H. Leenen, M. Safar//J. Hypertens. - 2000. - Vol. 1S(3). - P. 317-25.
103. Dahlof B. Cardiovascular morbidity and mortality in the losartan intervention for endpoint reduction in hypertension study (LIFE): a randomised trialagainstatenolol/B. Dahlof, R.B. Devereux, S.E. Kjeldsen [et al.]//Lancet. - 2002. - Vol. 359. - P. 995-1003.
104. Shahinfar S. Safety of losartan in hypertensive patients with thiazide-induced hyperuricemia / S. Shahinfar, R.L. Simpson, A.D. Carides [et al.]// Kidney Int. — 1999. — Vol. 56. — P. 1S79-S5.
105. González-Ortiz M. Effect of valsartan on renal handling of uric acid in healthy subjects/M. González-Ortiz, J.M. Mora-Martínez, E. Martínez-Abundis, B.R. Balcázar-Muñoz // J. Nephrol. - 2000. - Vol. 13(2). - P. 126-S.
106. Manolis A.J. Effects of losartan and candesartan monotherapy and losartan/hydrochlorothiazide combination therapy in patients with mild to moderate hypertension. Losartan Trial Investigators /A.J. Manolis, E. Grossman, B. Jelakovic[etal.]//Clin. Ther. - 2000. - Vol. 22(10). - P. 11S6-203.
107. Burgess E.D., Buckley S. Acute natriuretic effect of telmisartan in hypertensive patients / E.D. Burgess, S. Buckley // Am. J. Hypertens. - 2000. - Vol. 13. - P. 1S3A.
10S. Würzner G. Comparative effects of losartan and irbesar-tan on serum uric acid in hypertensive patients with hyperuricae-mia and gout / G. Würzner, J.C. Gerster, A. Chiolero [et al.]// J. Hypertens. - 2001. - Vol. 19(10). - P. 1S55-60.
1009. Rubio-Guerra A.F. Effectoflosartan combinedwith amlodipine or with a thiazide on uric acid levels in hypertensive patients/A.F. Rubio-Guerra, KG.Ana,I.E. Cesar,A.S. Juan,B.D.Montserrat//Ther.Adv. Cardiovasc. Dis. - 2017. - Vol. 11(2). - P. 57-62.
110. Dincer E. Asymptomatic hyperuricemia: To treat or not to treat/ E. Dincer, A. Dincer, D. Levinson // Cleveland Clinic. Journal of Medicine. - 2002. - Vol. 69(8). - P. 594-597.
111. Kelkar A. Allopurinol as a cardiovascular drug / A. Kelkar, A. Kuo, W.H. Frishman // Cardiol. Rev. — 2011. — Vol. 19(6). - P. 265-271.
112. Stamp L.K Starting dose is a risk factor for allopurinol hypersensitivity syndrome: a proposed safe starting dose of allopurinol / L.K Stamp, W.J. Taylor, P.B. Jones [et al.] // Arthritis Rheum. - 2012. - Vol. 64(S). - P. 2529-2536.
113. Seth R. Allopurinol for chronic gout / R. Seth, A. Kydd, R. Buchbinder [et al.] // Cochrane Database of Systematic Reviews. - 2014.
114. Luk A.J. Allopurinol and mortality in hyperuricaemic patients/A.J. Luk, G.P. Levin, E.E. Moore [et al.]//Rheumatology (Oxford). - 2009. - Vol. 48(7). - P. S04-S06.
115. Dubreuil M. Allopurinol initiation and allcause mortality in the general population / M. Dubreuil, Y. Zhu, Y. Zhang [et al.]// Ann. Rheum. Dis. - 2015. - Vol. 74(7). - P. 136S-1372.
116. Deng G. Effects of Allopurinol on Arterial Stiffness: A Meta-Analysis of Randomized Controlled Trials / G. Deng, Z Qiu, D. Li [et al.]//Med. Sci Monit. - 2016. - Vol. 22. - P. 13S9-1397.
117. Bruce S.P. Febuxostat: a selective xanthine oxidase inhibitor for the treatment of hyperuricemia and gout/S.P. Bruce // Ann. Pharmacother. - 2006. - Vol. 40(12). - P. 21S7-2194.
Отримано 22.05.2018 ■
4а
Äpтepiaльнa гiпepтeнзiя, ISSN 2224-1485 (print), ISSN 2З07-1095 (online)
N2 З (59), 2018
Ханюков А.А., Егудина Е.Д., Калашникова О.С.
ГУ «Днепропетровская медицинская академия МЗ Украины», г. Днепр, Украина
Артериальная гипертензия у пациентов с гиперурикемией: основы патогенеза, клиническое значение, диагностика, подходы к лечению
Резюме. Ведущей причиной смерти больных с гиперурикемией являются сердечно-сосудистые заболевания. В статье представлены обзор литературы и анализ механизмов взаимосвязи артериальной гипертензии и гиперурикемии, на основании которых сделан вывод о том, что тщательный контроль артериального давления, мониторинг поражения органов-мишеней служат основой профилактики сердечнососудистых заболеваний и развития кардиоваскулярных
катастроф у больных гиперурикемией. При проведении ан-тигипертензивной терапии у таких пациентов необходимо учитывать влияние препаратов на показатели липидного и углеводного обмена, уровень мочевой кислоты. Эффективность терапии должна быть достаточной и иметь высокую антигипертензивную эффективность. Ключевые слова: гиперурикемия; сердечно-сосудистые заболевания; артериальная гипертензия; лечение; обзор
O.O. Khaniukov, Ye.D. Yehudina, O.S. Kalashnykova
State Institution "Dnipropetrovsk Medical Academy of the Ministry of Health of Ukraine", Dnipro, Ukraine
Arterial hypertension in patients with hyperuricemia: the basis of pathogenesis, clinical significance, diagnosis, approaches to treatment
Abstract. The leading cause of death of hyperuricemia patients are cardiovascular diseases. The article presents a review of the literature and analysis of the mechanisms of correlation between arterial hypertension and hyperuricemia. We made the conclusion that careful blood pressure control, monitoring of target organ damage can be used as the basis for the prevention of cardiovascular diseases and the development of cardiovascular
emergencies in patients with hyperuricemia. When carrying out antihypertensive therapy in such patients, it is necessary to take into account the effect of drugs on lipid and carbohydrate metabolism, the level of uric acid. The therapy should be sufficient and have high antihypertensive efficacy. Keywords: hyperuricemia; cardiovascular diseases; arterial hypertension; treatment; review
