CC BY
54
УДК 130, 122
Костенко В.Г., доктор фшософп, професор © Федишин Я.1., доктор фшософп, професор Лъв\всъкий нацюналънийутеерситет еетеринарногмедицини та бютехнологт
Iмет С.З. Гжицъкого
ТРАКТАТ АРИСТОТЕЛЯ «ПРО ДУШУ»
У найзагалътшому розум1нт духовтстъ можна розглядати як д1алектичнии синтез свтоглядног, теолог1чног, естетичног / моральног культуры, який реал1зуетъся у процеа практичног жыттед1ялъност1 як особыстост1, так / сустлъства в цыому, зумовлюючи при цъому свободу мислення й творчог д\ялъност\ людей.
Ключов1 слова: дух, душа, духовнгстъ.
Проблеми духовное^ людини й суспшьства досить докладно розроблялися у фшософських системах минулого. I це цшком законом1рно, оскшьки поняття «дух», «душа», «духовшеть» були й залишаються, попри марксистсько-леншську 1х вульгаризацш, традицшними як у св1товш фшософп, так I в гумаштарнш культур! взагалг Використання при дослщженш духовних явищ понять «дух», «душа», «духовне», як1 в р1зних сшввщношеннях давали змогу фшософам вщобразити складшсть уЫх духовних процеав, можна вважати своерщними щаблями формування не лише фшософського, але й загальнонаукового поняття - категори «духовшеть».
Серед розма!ття фшософсько-наукових I теолопчних концепцш духовност1 доцшьно, на наш погляд, особливу увагу звернути на т1, де найбшьш систематизовано викладеш питания, безпосередньо пов'язаш з духовними аспектами людсько! д1яльностг
В ютори св1тово! фшософп 1 богослов'я найсистематичшшим викладом нагромад жених на час античност1 погляд ¿в, а також оригшальних власних конструкцш стосовно духовного св1ту людей став трактат Аристотеля «Про душу». У його дослщженш здшенено не лише класифжацш, тишзацш, структурний опис р1зномаштних властивостей I прояв1в душ1, але й 1х функцюнальне осмислення. При цьому Аристотель послщовно проводить принцип цшсност1, не зводячи душу аш до розуму, аш до свщомост1, аш до людських почутпв, розглядаючи душу як щось всеохоплююче, що мютить у соб1 й породжуе вс1 щ здатност1 людини.
Вчення про душу займае центральне мкце у св1тогляд1 Арктотеля. Душа, на його думку, пов'язана, з одного боку, з матер1ею, а з другого - з Богом. Отже, психолопя е 1 частиною ф1зики, I частиною метаф1зики. До ф1зики вщноситься, однак, не вся душа, а лише та И частина, котра не може кнувати, як I ф1зичш сутност1 взагал1, окремо, без матери. Але ф1зична частина душ1 I
© Костенко В.Г., Федишин Я.1., 2012
186
ф1зичш чутност! не тотожш, тому не все в природ! одушевлено. Одушевлене лише живе. М1ж одушевлешстю i життям ставиться знак piBHOCTi. Тому психолопя у сво1Й нижчш, ф!зичнш частиш зб1гаеться за cboim предметом з бюлопею. Обидв! науки вивчають живе, але по-р1зному. Психолопя вивчае живе в плаш рушшно! i цшьово! причини, а це i е душа, бюлопя ж - у плаш формально! i матер1ально! причини. Аристотель надае перевагу психологи перед бюлопею, говорячи, що тим, хто займаеться теоретичним розглядом природи, слщ говорити бшьше про душу, шж про матерш, оскшьки матер1я швидше е природою через душу, шж навпаки.
Визначення душ\. У своему трактат! «Про душу» Аристотель визначае душу в систем! понять свое! метаф!зики - сутност!, форми, можливост!, cyTi, буття, ентелехи. Душею може волод!ти т!льки природне, а не штучне т!ло (сокира душ! не мае). Це природне тшо повинне мати можлив!сть життя. Зд!йснювання (ентелех!я) ц!е! можливост! i буде душею. Аристотель говорить тут, що «душа обов'язково е сутшстю в розум!нн! форми природного тша, що мае у можливост! життя. Сутшсть же е ентелех!ею: вщповщно, душа е ентелех!ею такого тша». Або «душа е ентелех!ею природного тша, що мае життя у потенцп». Або «душа е суть буття i форма (логос) не такого тша, як сокира, а такого природного тша, яке в co6i самому мае начало руху i спокою». Ц!, на перший погляд, важк! формулювання Аристотеля стосовно душ! не повинн! нас лякати. Аристотель хоче сказати, що душа включаеться лише при завершеност! здатного до життя природного т!ла. Душа - супутниця життя. li' наявшсть - св!дчення завершеност! т!ла, здшснення можливост! життя.
Види душ\. Аристотель розр!зняе три види душ!. Два з них належать до ф!зично! психолог!!, оск!льки вони не можуть кнувати без матер!!, трет!й вид -метаф!зичний. У своему MirnMyMi душа е всюди, де е життя.
Щоби бути живим, достатньо мати здатн!сть до живлення, росту i занепаду (природний цикл живого), тобто бути рослиною. Здатн!сть до живлення - критерш рослинно!, чи вегетативно! душ!. У своему ж максимум! душа е там, де е розум, при цьому нав!ть т!льки розум. Таким е Бог, про якого, як ми бачили, Аристотель говорив, що життя, без сумшву, притаманне йому, бо д!яльшсть розуму е життя. Отже, щоби бути живим, достатньо волод!ти хоча би одн!ею з таких ознак, як розум, в!дчуття, pyx i спок!й у простор!, а також рух в значенн! живлення, занепаду i росту. Так, щоб бути твариною, достатньо мати почуття дотику. Тварина вперше з'явилась завдяки вщчуттю. Здатн!сть до дотику - критерш наявност! тваринно! душ!, так само, як здатшсть до живлення - рослинно!. У свою чергу, здатшсть до вщчуття (а дотик - його м!н!мум) тягне за собою задоволення i незадоволення, приемне i неприемне, а тим самим -бажання приемного. KpiM того, деяким живим ¿стотам властива здатн!сть до руху у простор1. Так як здатн!сть до в!дчуття не може бути без рослинно! здатност!, то тварини волод!ють не т!льки тваринною, але i рослинною душею. Такими е два нижч! ф!зичн! види душ!. Друга, тобто чуттева, або як кажуть ще сенситивна, вища в!д першо!, вегетативно!, тобто, де е чуттева, там е i рослинна, тобто вегетативна, а не навпаки. Тому тварин е менше, н!ж рослин.
187
Hapemri, зовЫм небагатьом ктотам притаманна здатшсть до роздум1в i м1ркування, вони володшть як тваринною, так i рослинною душею. Бог, як було вже сказано, мае лише розумну душу. Людина е i рослинна, i тваринна. Бог - тшьки Бог. Так утворюеться трамща живих ¿стот в психолопчному аспект!. I хоча Bci види душ1 едиш, бо пов'язаш з будь-яким тшом, отже, е одним, але взагал1 завжди мова йде окремо про кожний вид душг
1. Рослинна душа - перша i найбшьш загальна здатшсть душ1, завданням яко! е вщтворення i живлення, а вщтворення - це мш1мальна причетшсть до божественного. Згадаймо хоча б думки Платона в його д1алоз1 «Бенкет». Рослини не вщчувають, тому що вони сприймають вплив середовища разом з матер1ею. Рослини не здатш вщдшити форму вщ матери. 2. Тварини вщр1зняються вщ рослин тим, що вони володшть здатшстю сприймати форми вщчуттевого без MaTepii'. Слово «форма» ми вживаемо тут не в метаф1зичному розум1нн1. Бо це не сутност1 з царини метаф1зики, а зовшшш форми, образи окремих предмет1в i явищ, даних у вщчуттях i в ix синтез! та уявленнях. Отже, такою е тваринна, тобто чуттева, чи сенситивна душа. 3. Людська душа, кр1м рослинного i тваринного компонент, володк також розумом. В силу цього вона найбшьш складна та мктиться на вершин! п1рам1ди, тобто вона е найб1льш iepapxi4Ha.
Душа i mino. Будучи формою, суттю буття, ентелех1ею живого т1ла, душа е його складовою сутн1стю. Така душа невщдшьна в1д т1ла. Хоча вона сама не тшо, але вона належить тшу, яке не байдуже до душ1. Так само i душ1 не байдуже, у якому т1л1 вона перебувае. Аристотель вщкидае орф1ко-п1фагорейсько-платон1вське вчення про переселения душ. 3 другого боку, Bci жив1 природн1 т1ла - знаряддя душ1 та ¿снують заради душ1 як причини i начала живого тша. В трьох аспектах душа е причина, як те, звщки походить рух; як ц1ль i як сутн1сть одушевлених т1л. Але все це стосуеться рослинно! i тваринно! душ1.
Людська, розумна душа. Рослинний i тваринний компоненти людсько! душ1 нев1дд1льн1 в1д т1ла так, як i душ1 рослин i тварин. Адже в 61льшост1 випадюв, очевидно, душа н1чого не вщчувае без т1ла i не д1е без нього. Ар1стотель наводить приклади, як1 доказують, що емоц11 - функци не т1льки душ1, але i т1ла. Якщо т1ло не прокинеться, то нав1ть велике нещастя не викличе належних емоц1й, тому люди часто кам'яншть, щоб захиститися в1д страждання. Таким чином, мислитель переконаний, що стани душ1 мають свою основу в MaTepii'. Здатшсть вщчуття неможлива без тАла.
Однак розумна душа - не ентелех1я т1ла. Адже н1що не заважае, щоби деяк1 частини душ1 були в1докремлен1 в1д т1ла. А таким е розум. Якщо здатн1сть вщчуття неможлива без тша, то розум ¿снуе окремо вщ нього. I хоча Аристотель пом1чае, що стосовно розуму i здатност1 споглядання ще немае тако! певност1, чи кнують вони окремо i незалежно вщ т1ла, але йому здаеться, що розум, i споглядання - це окремий вид душ1 i тшьки ц1 здатност1 можуть ¿снувати окремо як в1чне, окремо в1д нев1чного, несталого, перех1дного.
188
Таким чином Аристотель доводить, що розумна людська душа е в1чною, безсмертною нав1ть тод1, коли вона иокидае тшо. Зазначмо тут i те, що до цього висновку Арютотель дшшов вже не на ochobî м1фолопчних спекуляцш, а на ochobî лопки дослщження, яка була tîcho пов'язана з тим емтричним матер1алом, який був у розпорядженш мислителя. Отже, до такого висновку вш дшшов фшософ1чно.
Систематизатор ський хист Арютотеля дав йому змогу глибоко ироанал1зувати духовшсть суси1льства на 1ндив1дуальному piBHi, тобто стосовно певно1 особистост1. Цим, власне, й був и1дготовлений иевний грунт та закладеш основи для розвитку психолог!!.
Л1тература
6. Аристотель. - Соч. В 4-х т. - М., 1976 - 1983.
7. Асмус В.Ф. Античная философия. - М., 1976.
8. Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1993.
9. Захара I. Лекци з icTopiï ф1лософ11. - Льв1в, 1997.
10. Татаркевич В. 1стор1я ф1лософ11. - Т. 1. - Льв1в, 1997.
Summary Kostenko V.G., Fedyshyn Y.I. Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after
S.Z. Gzhytskyj ARISTOTEL "ABOUT SOUL"
The Aristotel's tract deals with the most systematized lectured questions directly connected with the spiritual aspects of human activity.
189
