CC BY
70Актуальність педагогічних знань для підготовки майбутніх фахівців у вищому навчальному закладі
Ельбрехт О.М.
Інститут соціології, психології та управління Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова
Анотації:
Розкривається місце педагогіки вищої школи у системі педагогічних наук. Аналізуються специфічні риси, які вирізняють її з поміж інших галузей педагогіки і виокремлюють у самостійну галузь педагогічної науки. Педагогіка вищої школи має запобігати однобічному розвиткові студентів, вирішувати завдання формування всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно реагувати на надшвидкі інформаційні потоки, конструктивно розв'язувати професійні ситуації. Обґрунтовується актуальність педагогічних знань для підготовки майбутніх фахівців, що в багатьох випадках недостатньо враховується в діяльності вищих навчальних закладів.
Ключові слова:
педагогіка, система, науки, знання, специфіка, підготовка, фахівець, спеціальність, виховання, освіта, навчання, розвиток, суспільство.
Эльбрехт О.М. Актуальность педагогических знаний для подготовки будущих специалистов в высшем учебном заведении. Раскрывается место педагогики высшей школы в системе педагогических наук. Анализируется специфика, которая отличает ее от других отраслей наук и выделяет в самостоятельную отрасль педагогической науки. Педагогика высшей школы должна предупреждать одностороннее развитие личности, решать задачи формирования всесторонне развитой личности, способной адекватно реагировать на информационные потоки, конструктивно решать профессиональные ситуации. Аргументируется актуальность педагогических знаний для подготовки будущих специалистов в высшем учебном заведении.
педагогика, система, науки, знания, специфика, специалист, специальность, воспитание, образование, обучение, развитие, общество.
Elbrekht O.M. The importance of pedagogical knowledge for future specialists professional training at institution of higher education. The place of pedagogics of higher school opens up in the system of pedagogical sciences. A specific which distinguishes it from other industries of sciences and selects in the independent branch of pedagogical science is analysed. Pedagogics of higher school must warn one-sided development of personality. It must decide the tasks of forming of the comprehensively developed personality. Personality is able adequately to react on informative streams, structurally to decide professional situations. Actuality of pedagogical knowledges is argued for preparation of future specialists in higher educational establishment.
pedagogy, system, sciences, knowledge, pecularities, training, specialist, profession, education, teaching, development, society.
Вступ.
Перед сучасною вітчизняною системою освіти постали достатньо складні завдання. Успішне їх вирішення значно залежатиме від усвідомлення державними органами та громадськістю ролі вищої освіти та педагогіки вищої школи в розвитку сучасного суспільства. Педагогіка вищої школи має запобігати однобічному розвиткові студентів, вирішувати завдання формування всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно реагувати на надшвидкі інформаційні потоки, конструктивно розв’язувати професійні ситуації.
Осмисленню цієї проблематики присвячено низку науково-педагогічних праць, серед яких праці В. Андрущенко, І. Зязюна, В. Лутая, (розвиток освіти в контексті економічних і політичних трансформацій в суспільстві), Н. Волкової, М. Фіцули, (загальні засади педагогіки, теорії виховання і навчання), Ю. Бабан-ського, С. Самигіна (ролі педагогіки вищої школи для формування особистості майбутніх фахівців), О. Мороза, Р. Вернидуба (організація навчально-виховного процесу у ВНЗ) та інші.
Робота виконана за планом НДР національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета статті: розкрити місце педагогіки вищої школи у системі педагогічних та інших наук, зв’язок з ними, її роль в розвитку професійної підготовки фахівців у ВНЗ.
Методи дослідження проблеми: аналізу науково-педагогічної літератури для з’ ясування різних точок зору з питань досліджуваної проблеми, аналізу для
© Ельбрехт О.М., 2009
з’ ясування головних складових системи педагогічних наук, порівняння для визначення особливостей педагогіки вищої школи.
Об’єкт: система педагогічних наук. Предмет дослідження: особливості педагогіки вищої школи, роль цієї галузі педагогіки в підготовці фахівців.
Значення дослідження полягає в тому, що усвідомлення ролі педагогіки вищої школи та її особливостей сприятиме розвитку вищої освіти, проектуванню і технологічному забезпеченню вітчизняної освіти з урахуванням світових досягнень.
Результати дослідження.
Педагогіка є сукупністю теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості [6, с. 9]. Завдання вищої школи вирішує теорія вищої освіти (педагогіка вищої школи) - порівняно молода галузь педагогічного знання. Педагогіка вищої школи як наука є сукупністю знань, опису, аналізу, організації, проектування та прогнозування напрямів удосконалення освітнього процесу у ВНЗ, а також пошуку ефективних педагогічних систем для розвитку і підготовки людини до здійснення трудової діяльності. Теорія вищої освіти покликана розв’язувати проблеми здобуття молоддю конкретних спеціальностей та вирішувати питання засвоєння викладачами знань з управління педагогічним процесом.
Відомо, що будь-яка галузь знань формується як наука за умови визначення специфічного предмета дослідження. Сьогодні вчені по-різному визначають предмет традиційної педагогіки. Так, деякі з них вважають, що це - виховна діяльність, що здійснюється в
закладах освіти [6, с. 9]. Освіта і навчання розглядаються як складові цієї діяльності [2, с. 11]. Інші дослідники предметом педагогіки називають педагогічний процес, тобто процес навчання і виховання [4, с. 223]. Усі ці твердження, на нашу думку, не є суперечливими, хоча по-різному розглядають взаємозв’ язки і підпорядкування між поняттями “виховання” - “освіта” -“навчання” - «педагогічний процес».
Предметом педагогіки вищої школи як науки є освітній процес у ВНЗ, тобто процеси виховання, навчання і розвитку особистості студента. Виховання, освіта і навчання - головні напрями педагогічної діяльності, які органічно пов’язані між собою. Освіта передбачає навчання в тій чи тій формі, правильно організований процес виховання відкриває можливості для опанування знань. Навчання неодмінно виконує виховну функцію; у виховній роботі є певні елементи навчання: пояснення, показ тощо. Виховання, освіта і навчання здійснюються з метою розвитку людини. Їх взаємопов’язаність є однією з основних педагогічних закономірностей. Проте ці поняття не треба ототожнювати. Потрібно виділяти головні функції цих понять для їх розосередження.
Система педагогічних наук є сукупністю різних галузей педагогічних знань, між якими в процесі їх історичного розвитку склалися зв’язки і відношення. Цю систему складають загальна педагогіка, історія педагогіки, порівняльна педагогіка, спеціальна (корекційна) педагогіка, соціальна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, галузева педагогіка. Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні і практичні питання освіти, закономірності виховання і навчання. Складається із чотирьох розділів: основи педагогіки, теорія навчання та освіти, теорія виховання, теорія управління навчально-виховним процесом. Історія педагогіки висвітлює питання теорії та практики навчання і виховання в різні історичні епохи. Порівняльна педагогіка досліджує особливості систем освіти в різних країнах, порівнює їх, знаходить подібності і відмінності між ними. Спеціальна (корекцій-на педагогіка, дефектологія) педагогіка вивчає питання виховання і навчання людей (дітей і дорослих) з психофізичними вадами. Спеціальна педагогіка складається з кількох галузей: сурдопедагогіка (виховання і навчання глухих і глухонімих); тифлопедагогіка (виховання і навчання сліпих і слабозорих); олігофрено-педагогіка (виховання і навчання дітей із затримками розумового розвитку і розумово відсталих); логопедія (виховання і навчання дітей з порушеннями мовлення); виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців). Соціальна педагогіка вивчає закономірності становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ і соціальних служб, завданням яких є формування соціальної активності дітей і молоді в процесі розв’язання суспільних, економічних, політичних та інших проблем суспільства. Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки складають агогіка - наука про вивчення проблеми за-
побігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків; герогіка - наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку; віктимологія - наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства. Деякі вчені до цієї галузі також відносять андрагогіку - педагогіку дорослих. Ми приєднуємось до іншої думки, що андрагогіку доцільно віднести до вікової педагогіки [6, с. 22; 3, с. 3; 5, с. 33 - 34]. Остання досліджує особливості виховання і навчання людини на різних вікових етапах. Залежно від вікової характеристики розрізняють дошкільну педагогіку, шкільну, середніх спеціальних навчальних закладів, вищої школи та педагогіку дорослих (андрагогіку). Професійна педагогіка вивчає питання виховання, освіти і навчання людини, орієнтованої на конкретно-професійну сферу діяльності. Погляди вчених щодо структурування цієї галузі педагогіки є неоднозначними. Так, одні дослідники пропонують поділити її на педагогіку професійно-технічної освіти і педагогіку вищої школи. При цьому виділяють галузеві педагогіки, до яких залічують спортивну, військову, інженерну, медичну, культурно-освітню, виправно-трудової системи, підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів [2, с. 16]. Інші вчені виокремлюють лише галузеві педагогіки: педагогіку професійно-технічної освіти і педагогіку вищої школи [6, с. 22]. Проте існує ще один погляд, згідно з яким професійна педагогіка і є сукупністю таких галузей, як спортивна, військова, інженерна, медична тощо. При цьому не виділяють галузеву педагогіку [5, с. 35].
Здійснений аналіз дав змогу уявити структуру педагогічних наук та з’ ясувати місце педагогіки вищої школи серед інших педагогічних наук. Наразі проблеми виховання, освіти і навчання людей у ВНЗ розв’ язують не лише педагогічні, а й інші науки. Філософія і соціологія є базою для осмислення мети виховання, освіти і навчання у ВНЗ. Досліджуючи закономірності людського співбуття і мислення, вони допомагають з’ясувати закономірності навчально-пізнавальної діяльності студентів. Філософські категорії і закони є засадою розвитку дослідницького педагогічного мислення. Соціологія сприяє глибшому осмисленню проблеми соціалізації особистості. Результати соціологічних досліджень допомагають розв’ язувати педагогічні проблеми. Педагогіка вищої школи як наукова дисципліна послуговується знаннями в галузі психології для виявлення та пояснення педагогічних фактів. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка - ефективність виховних впливів, що зумовлюють зміни в її внутрішньому світі і поведінці. Методи психологічного пошуку (психометрія, парне порівняння, психологічні тести і т.ін.) можуть використовуватись у педагогічних дослідженнях педагогічних проблем. Тісні зв’язки існують між педагогікою вищої школи і фізіологією. Наприклад, знання закономірностей функціонування вищої нервової діяльності дає змогу конструювати технології навчання. Завдяки етнології у педагогічному процесі завважуються національні особливості людей, які є представниками різних етнічних груп.
Таким чином, зв’язки педагогіки вищої школи з іншими науками дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.
Педагогіка вищої школи є однією із специфічних галузей педагогіки. Її специфіка визначається проблемами, які вона покликана розв’язувати. Головною є проблема визначення об’єктивних закономірностей всебічного формування і розвитку особистості спеціаліста вищої кваліфікації. Ю.К. Бабанський звертав увагу на коло специфічних рис педагогіки вищої школи, які вирізняють її з поміж інших галузей педагогіки і виокремлюють у самостійну галузь педагогічної науки [1, с. 11-28]. Передусім, специфіка педагогіки вищої школи як галузі вікової педагогіки пов’ язана з віковими особливостями студентів, переважна більшість яких - юнаки 18 - 25 років. Особливостями цього періоду розвитку людини (другий юнацький вік) є повільніший, ніж раніше, фізичний ріст, продовження процесу окостеніння скелету (завершується у 24 - 25 років); завершення розвитку центральної нервової системи, тканей і органів, підвищення м’ язової сили і т.ін. Як наслідок, змінюється працездатність: вона починає відповідати працездатності дорослих людей. Цей фактор багато в чому визначає якість засвоєння навчального матеріалу, отже, і якість підготовки спеціаліста.
Таким чином, обсяг, складність та інтенсивність навчальної роботи мають плануватися з огляду на працездатність, фізіологічні особливості людського організму в цьому віці. Викладач має стежити за працездатністю аудиторії. У разі спаду її рівня (послаблення уваги, збільшення кількості помилок, порушення звичайної пози тощо) слід робити мікропаузи, перерву. Також потрібно вживати заходів щодо формування таких якостей студентів, як тренованість, наполегливість, зацікавленість у навчанні, емоційне захоплення, які позитивно впливають на працездатність. Ефективним засобом запобігання перевтомленню студентів і зниженню рівня їхньої працездатності має бути правильно складений розклад із завважуванням необхідності логічної зміни видів навчальної діяльності та її психогігієни. Буває, цим питанням приділяється мало уваги, що призводить до зниження якості засвоєння навчального матеріалу.
Нинішня система освіти відкритіша для людей: розширились їхні можливості щодо здобуття знань. В одній групі можуть навчатися студенти, різні за рівнем розвитку, діловими й особистісними якостями. У практичній діяльності ВНЗ не завжди можливо диференціювати такий контингент. Проте особливості, що різнять студентів однієї вікової групи, є рухливими і під впливом навчання можуть швидко стиратися. Не менш істотною є специфіка викладацької діяльності в умовах груп, де студентська аудиторія виявляється неоднорідною за віковим складом. Отож викладач має бути готовим і здатним здійснювати індивідуальний підхід до навчання, завважуючи означені особисті і вікові особливості студентів.
Істотною ознакою педагогіки вищої школи є її багатоплановість. Ю.К. Бабанський розумів багатоплановість як різнотипність ВНЗ, різноманітність
спеціальностей та пов’язані з цим відмінності у навчально-виховному процесі. Вчений застерігав проти дроблення педагогіки вищої школи на підготовку інженерів, геологів, лікарів та інших фахівців, аби не втратити предмета педагогіки вищої школи. Проте аналіз науково-педагогічних праць засвідчив: серед учених існує і протилежна думка, згідно з якою вони не вбачають суперечності в тому, що в структурі педагогічної науки існують педагогіка вищої школи та галузеві педагогіки.
Вищий навчальний заклад готує не універсального працівника, а спеціаліста, орієнтованого на конкретний вид праці. У вищій школі вивчаються не основи наук, а сама наука у розвитку. Ідея професіоналізації у викладанні переважної більшості дисциплін у вищій школі відображена глибше, ніж у школі. Значне місце у вищій школі відводиться виробничій практиці -складовій підготовки спеціаліста, що зумовлює багатогалузевий її характер (практика майбутніх учителів у школі, лікарів у лікувальних установах, спеціалістів на промислових підприємствах). Це означає, що порівняно з шкільною педагогікою, яка переймається проблемами загальної освіти, політехнічною підготовкою молоді до будь-якого виду професійної трудової діяльності, педагогіка вищої школи досліджує проблеми спеціальної освіти, монотехнічної підготовки студентів для конкретних видів професійної трудової діяльності. Зокрема, педагогіка вищої школи бере участь у формуванні професійної структури працівників розумової праці галузей господарства і посилює зв’язки з економічною наукою і виробництвом.
Інша особливість педагогіки вищої школи пов’язана з певними суперечностями у розвитку особистості майбутнього спеціаліста. З одного боку, різноманітність форм суспільного життя, багатство інформаційно-комунікативної діяльності студентів зумовлють тенденцію до всебічного розвитку особистості. З другого боку, вузькопрофесійна спрямованість, утилітарність навчальних планів, значний обсяг навчального матеріалу породжують протилежну тенденцію - до однобічного розвитку особистості. Отже, вирішуючи завдання формування всебічно розвиненої особистості, педагогіка вищої школи має також запобігати однобічному розвиткові студентів.
Дидактика вищої школи як складова педагогіки вищої школи має завважувати особливості організації навчальної роботи у ВНЗ. ВНЗ має готувати спеціалістів, здатних самостійно оновлювати і поповнювати свої знання та творчо застосовувати їх у своїй практичній діяльності. У ВНЗ посилюється вага самостійної роботи, яку вирізняють не лише кількість, а й якість. Для самостійного опрацювання тут передбачено широке коло питань, також і таких, що не розглядаються у лекційних курсах. Самостійна робота на різних ступенях навчання різниться за формою і змістом. На перших двох курсах - це опрацювання інформації, отриманої під час лекцій, підготовка до семінарських, лабораторних і практичних занять, підготовка до заліків і екзаменів тощо. На старших курсах самостійна робота ускладнюється. Вона передбачає поглиблене вивчення першоджерел, спеціальної літератури, архів-
них матеріалів, документів українською й іноземними мовами. Значних зусиль вимагає підготовка доповідей на студентських наукових конференціях, курсових і дипломних робіт. Відтак виникає потреба в ознайомленні студентів з методикою наукового експерименту, в їхній безпосередній участі в науковій роботі кафедр, що поєднує самостійну роботу студентів з науково-дослідницькою роботою викладачів. Різноманітність й обсяг самостійної роботи студентів вимагають правильного методичного керівництва нею з боку деканатів, кафедр, викладачів. Таким чином, самостійна робота студентів у ВНЗ є однією з провідних форм набуття ними знань і навичок.
Специфічних рис у ВНЗ набуває індивідуалізація навчального процесу, під якою головно розуміють найбільш повне завважування психологічних і психічних особливостей особистості, природних даних, нахилів і наявних знань. Індивідуалізація навчання передбачає побудову цього процесу, за якої особистіс-ні якості людини, розвиватимуться у потрібному напрямі. У школі така робота проводиться з учнями, які мають прогалини у знаннях з тих чи тих причин, і має за мету оволодіння учнями знаннями, вміннями, навичками, регламентованими навчальними програмами. Мета індивідуалізації навчання у ВНЗ зорієнтована на формування у майбутніх спеціалістів креативного мислення, здатного адекватно реагувати на понад-швидкі інформаційні потоки, які привносять зміни в діяльність трудових колективів.
Індивідуалізація навчання у ВНЗ передбачає залучення студентів до наукових досліджень кафедр через опрацювання ними окремих питань з наукових проблем, добору емпіричного матеріалу, конструювання приладів і т.ін. Завдяки такій діяльності студенти набувають навичок дослідників, оволодівають стилем наукового мислення. Інколи індивідуалізація навчання зумовлена життєвими обставинами студентів, у зв’язку з чим змінюються строки складання заліків та екзаменів, форми випускних екзаменів тощо.
Ще однією особливістю вузівської педагогіки, на якій наголошував Ю. К. Бабанський, є дискретність перевірки знань студентів. Тобто перевірка знань здійснюється періодично - переважно після завершення сесії. Виняток складають такі дисципліни, як іноземні мови, процес вивчення яких здебільше передбачає інтерактивні методи навчання, що дає викладачеві змогу систематично оцінювати знання студентів. Така система призводить до певних недоліків. Так, кінцевий результат роботи через обмеженість часу на підготовку до екзаменів дуже часто відображається неадекватно, завжди наявний елемент випадковості. Використання навчального часу на проведення екзаменаційних сесій веде до втрати навчального часу, відтак негативно позначаються на навчальному процесі. Тому здійснюються пошуки доцільної системи контролю знань. Наприклад, ВНЗ запроваджують модульну систему, яка дає змогу зрівноважувати процес навчання, підводити підсумки якості знань студентів систематично і за коротші періоди.
У виховному процесі, який досліджує педагогіка вищої школи, посилено формувальну роль власне на-
вчання. Це зумовлено тим, що центральною фігурою, яка здійснює навчально-виховний процес, є не інтерпретатор наукових досліджень, а безпосередній їх учасник. Крім того, у ВНЗ не передбачено інституту класних керівників зменшено вагу спеціально організованих виховних заходів.
Висновки.
Отже, педагогіку вищої школи слід розглядати як науку, де відбуваються процеси інтеграції і диференціації знань. Немає галузі наукових знань і сфери професійної діяльності, де були б відсутні процеси і функції пізнавальної або виховної діяльності. Педагогіка як навчальний предмет має стати складовою будь-якої спеціалізації.
Перспективними є подальші дослідження цієї проблематики в контексті підготовки фахівців конкретних спеціальностей.
Література
1. Бабанский Ю.К.. Педагогика высшей школы / Отв. ред. чл.-кор. АПН СССР Ю.К. Бабанский. Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1972. - 121 с.
2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посіб. для студ. вищих пед. закладів освіти / Н.П. Волкова - Вид. центр «Академія», 2001. - 576 с.
3. Коваль Л. Г Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посіб. / Л. Г. Коваль, І.Ю. Звєрєва, С.Р Хлєбнік; Київський ун-т ім. Т. Шевченка, Український держ. центр соц. служб для молоді.
- К., 1997. - 392 с.
4. Реан А.А. Психология и педагогика / А.А. Реан, Н.В. Бордов-ская, С.И. Розум - СПб.: Питер, 2000. - 432 с. - (Сер. “Учебник нового века”).
5. Самыгин С.И. Педагогика и психология высшей школы / Отв. ред. С.И. Самыгин. - (Сер. «Учебники, учебные пособия»). Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 544 с.
6. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посіб. для студ. вищих пед. закладів освіти / М. М. Фіцула - Вид. центр «Академія», 2001.
- 528 с.
Надійшла до редакції 04.11.2009р. Ельбрехт Ольга Михайлівна velbreht@ukr.net
