CC BY
47
Сатохша Наталiя 1вашвна,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри фшософп, Нацональний юридичний унiверcитет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail : satokhina@mail.ru ORCID 0000-0003-2480-9405
doi: 10.21564/2414-990x.133.70912
УДК 340.12
ЮРИСПРУДЕНЦ1Я ЯК ФРОНЕТИЧНИЙ ДОСВ1Д: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
Стаття присвячена реактуалгзацп аристотел1всько1 ideï фронесису (практично1 мудростг як 3damHocmi до ситуативного судження) у рамках zepmeHesmuHHOï фыософп та концепцп «фро-нетичних суспгльних наук» Б. Флгвберга з метою прояснення природи юриспруденцп як правового досвiду. Останнш мислиться як ттегральний людський досвiд, що охоплюе водночас осмислення права (теоргю), вiдтворення права (поезис) i його застосування (праксис).
Ключовi слова: юриспруденщя; фронесис; фронетична наука; досввд; герменевтична фшо-софiя права.
Сатохина Н. И., кандидат юридических наук, ассистент кафедры философии, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков
e-mail: satokhina@mail.ru ; ORCID 0000-0003-2480-9405
Юриспруденция как фронетический опыт: постановка проблемы
Статья посвящена реактуализации аристотелевской идеи фронезиса (практической мудрости как способности ситуативного суждения) в рамках герменевтической философии и основанного Б. Фливбергом критического направления «фронетические социальные науки» с целью прояснения природы юриспруденции как правового опыта. Последний мыслится как интегральный человеческий опыт, охватывающий одновременно осмысление права (теорию), воспроизведение права (поэзис) и его применение (праксис).
Ключевые слова: юриспруденция; фронезис; фронетическая наука; опыт; герменевтическая философия права.
Постановка проблеми й актуальтсть теми. «Jus est ars boni et aequi» («Право e мистецтвом добра i справедливости»), - говорить Ульшан, вщкрива-ючи проспр для численних штерпретацш. Адже неможливо сказати, що таке юриспруденщя (а саме в цьому сенс^ у значенш людського досввду, вжива-еться тут «jus»), не визначивши спершу, що ми розумieмо шд «добром» i «спра-
ведливктю». Ввдтак pi3Hi тлумачення «boni» та «aequi» визначають як тип праворозумшня, так i уявлення про природу юриспруденции Натомкть спектр можливих перекладiв латинського слова «ars» (вмiння, мистецтво, наука, ремесло) тривалий час залишався поза увагою юристiв, хоча саме тут i при-ховано найщкавше: яким чином людина дотична до «добра i справедливостi», або як право вкоршене в людському бута? Отож, йдеться про природу правового досвщу, а отже, i природу юриспруденцй", прояснення яко! i е метою ще! розвiдки. Що означае «займатись юриспрyденцiею» або «бути правознавцем»? Можливо, дiйсно, йдеться про мистецький досввд? Адже хiба не говоримо ми про «мистецтво» сyддi? Чи не е юриспруденщя лише технолопею, а не наукою у точному значенш цього слова? I чи можлива наука про право взагалi?
Тривалий час рефлексившсть юриспруденцй' (прагнення до осмислення власних пщстав) стримувалась рамками природничо-науково! ращональ-носи, орiентовано! на единий для в^х сфер знань iдеал науки. Ввд часiв Р. Декарта (Rene Descartes) з його «методом сyмнiвy» суб'ект шзнання вва-жався его!стичним «Я», обтяженим рiзноманiтними «iдолами», iнтересами та вподобаннями, що його слвд винести за дужки задля досягнення об'ектив-ност та неyпередженостi. Як наслвдок, абстрактне теоретизоване наукове знання втратило будь-який зв'язок з життям людини та його сенсом. На це, зокрема, вказуе Е. Гуссерль (Edmund Husserl), який вбачае у замщенш св^у повсякденного життя св^ом вдеальних сутностей глибинну причину кризи наук та радикально! кризи европейського кнування в щлому [1, с. 101-116]. Ввдтак для сучасно! фiлософi! все бшьш характерним стае прагнення сшв-вiднести абстрактну теорiю iз самою людиною у цiлiсностi !! проявiв. Однак, як слушно зауважуе Л. О. Мжешина (Людмила Олександрiвна Мжешина), навiть якщо дослiдник визнае необхвдшсть звернення до «живо!» людини, вш часто не здатен включити в систему сво!х мiркyвань опис конкретних властивостей, ввдносин, вчинкiв i подш, що пов'язано з недостатньо розви-неним понятiйним апаратом. При цьому необхщш поняття не вiдсyтнi вза-галi, однак !х використання «заборонено» критерiями наyковостi [2, с. 10]. У цьому сенс^ поряд з такими феноменами, як очевидшсть, штерпретащя, розyмiння, темпоральнiсть, форми життя, життевий св^, повсякденнiсть, якi поступово прокладають собi шлях у фiлософi!, в тому чи^ некласичнiй фiлософi! права [3], достатньо перспективним видаеться розширення фшо-софсько-правового тезаурусу за рахунок концепту досввду.
ÄHani3 джерел. В основу осмислення юриспруденцй як форми досввду нами покладено вдею фронесису, що розкриваеться у «Шкомаховш етищ» Аристотеля (Aristotle), та !! сучасш iнтерпретацi! в рамках течи «фроне-тичнi сyспiльнi науки» (Т. Ландман (Todd Landman), В. П. ^ммонс (William Paul Simmons), Б. Флiвберг (Bent Flyvbjerg), С. Шрам (Sanford Schram) та iн.) та герменевтично! фiлософ!! права (Г.-Г. Гадамер (Hans-Georg Gadamer), М. ГайдеГГер (Martin Heidegger), Ф.-Дж. Мутс III (Francis J. Mootz III), П. Ржьор (Paul Ricoeur), Й. Тонта (Jarko Tontti) та ш.). У вiтчизняномy ж
фГлософсько-правовому дискурс поняття фронесису практично не фГгуруе, що й стимулювало автора до написання ще! статтГ
Виклад основного Mamepiany. Термш «фронесис» походить ввд гр. qpovnoiq i укра'Тнською перекладаеться як розсудливГсть, проникливiсть, мудрiсть, практична мудркть, розум, практичний розум [4, с. 527]. Як ште-лектуальна чеснота, фронесис у Аристотеля е одшею з чотирьох головних чеснот, поряд з мужшстю, справедливою та стримашстю - чеснотами моральними. Причому неможливо бути аш морально доброчесним без роз-судливостi, анi розсудливим без морально!' доброчесностГ Однак, будучи чеснотою, це також i рiзновид знання. Так, у книзi VI «ШкомаховоТ етики» Аристотель видiляе три типи знання, що ввдповвдають трьом формам люд-ського досвiду: 1) наукове знання (ешстеме) виражаеться в теорГ! та стосу-еться речей вГчних i незмiнних, наприклад, закошв природи; 2) знання у сферi творчостГ (техне) застосовуеться в мистецтвi (поезисi) i являе собою вмшня створювати щось нове, або певну технолопю; 3) практичне знання (фронесис) як морально-практична мудреть стосовно правильних дш у конкретнiй ситуацп виражаеться у праксисi; таке знання не можна здобути теоретично, воно набуваеться з досввдом. На ввдмшу ввд епiстеме (знання «чому»), техне i фронесис стосуються речей конкретних i мГнливих, при цьому техне (знання «як») - це сфера виробництва, тодГ як фронесис - сфера дГ! [5, с. 173-218].
До якого ж з цих тишв знання належить знання про право? Так, наприклад, Г. Кельзен (Hans Kelsen), сладом за I. Кантом (Immanuel Kant) розумГ-ючи науку як систематизоване знання, розглядае правознавство як теорш позитивного права, або науку про позитивне право [6, с. 11]. НатомГсть П. Амселек (Paul Amselek) наполягае на тому, що у точному сенс слова наука про право неможлива, а правознавщ займаються насправдi переважно технолопею як теорiею юридично'Т техшки [7]. У свою чергу Б. Флiвберг констатуе крах усГх суспГльних наук i стверджуе, що Тх реабiлiтацiя сьогоднГ можлива лише як наук фронетичних (спрямованих на контекстуальне дискурсивне обговорення щнностей i норм), яы вГн протиставляе наукам ешстемолопч-ним (побудованим за аналопею з природничими науками).
Заснований Б. ФлГвбергом критичний напрямок дослГджень вГдомий як «фронетичнГ суспГльнГ науки» (phronetic social sciences). У книзГ «Making Social Science Matter: Why Social Inquiry Fails and Haw it Can Succeed Again» автор переосмислюе подГл наук на природничГ та сусшльш в контекстГ арис-тотелГвських розрГзнень: якщо природничГ науки являють собою теорш, тобто знання типу ешстеме, пов'язане з речами незмшними, а тому !'м властиве прагнення до об'ективностГ, неупередженостГ та ушверсальностГ то науки суспГльнГ неможливГ поза контекстом i мають практикувати те, що Аристотель називае фронесисом, - судження в конкретнш ситуацп з позицГ! !"! учасника [8, с. 2]. При цьому, наголошуе дослГдник, у той час як ешстеме знаходимо у сучасних словах «ешстемолопя» та «ешстемолопчний», а техне - у «техно-логГя» та «техшчний», показовим щодо масштабГв «колошзацп» суспГльних
наук природничим i техшчним е те, що ми сьогодш навiть не маемо слова для позначення чесноти, яку Аристотель вбачав не тшьки необхвдною основою для пол^ичних i сощальних дослiджень, але й найважливiшою з штелекту-альних чеснот [8, с. 4]. На думку Б. Флiвберга, оскшьки в силу «аращональ-ностЬ> людсько! поведiнки [8, с. 22], теорiя в суспiльних науках неможлива, то 1х завданням мае стати не пошук унiверсальних законiв, а критичне осмис-лення цiнностей, норм i структур влади. Суспiльне дослвдження мае ставити питання про добре життя, тобто про те, що ми повинш робити. Воно е сферою не теоретичного, а практичного розуму, що передбачае залежний вщ контексту погляд, який Грунтуеться на здатност до судження i передбачае дiалог дослвдника зi сво!м об'ектом, а тому ставить шд сумнiв традицiйнi уявлення про неупереджешсть, об'ективнiсть та iстину [8, с. 25-37].
Так, В. П. ^ммонс розглядае як приклад значущост практики для сусшльних фронетичних наук запровадження в Державному ушверситет Аризони шноващйно! магiстерськоí програми «Соцiальна справедливкть i права людини», яка передбачала, в тому чиси, роботу з маргiналiзованими групами людей, позаяк, наголошуе автор, суспiльнi науки, тiею мiрою, якою вони дотичнi до сощально! справедливостi, повиннi брати участь у политичному життi, особливо у деконструкцп домiнуючих iдеологiй, якi слугують для маргiналiзацi! та пригнiчення людей [9, с. 147].
Прагнення поновити зв'язок мiж теорiею i практикою властиве також гер-меневтичнiй фшософп, центральною проблемою яко! е феномен розумшня як фронетичного досвiду. Так, М. ГайдеГГер визначае фшософш як «герменевтику фактичности», суть яко! полягае в тому, що вже у факт кнування повинно мютитись розумшня, i що iснування як таке е iнтерпретуючим, прояснюючим себе [10, с. 15- 16, 142- 148, 226-230], намагаючись, таким чином, вщнайти едину основу людського досввду. Надалi Г.-Г. Гадамер висловлюе занепокоення тим, що сучасна технолопчна свщомкть деформуе соцiальне життя, тому що вбачае у теорп не бшьш нiж прикладне дослщження, а у практицi - не бшьш нiж застосування ефективних технологш. Натомiсть, на його думку, подальше юнування суспiльства можливе лише за умови поновлення того балансу мiж теорiею i практикою, втiленням якого е фронетичний досвщ [11, с. 68], що й став основним предметом осмислення у головнш пращ фшософа «1стина i метод». П. Ржьор визначае фронесис як розсуд, розшзнавання в ситуацп невизначеностi, орiентоване на належну дiю [12, с. 87] i вiдводить йому достат-ньо широку сферу: вiд медичного судження у складних ситуащях, переважно на початку i в кшщ життя, до iсторичного судження, коли необхщно оцiнити порiвняльну вагу дш iндивiдiв i колективних сил, та полгтичного судження, коли полiтик опиняеться перед необхщшстю визначити порядок прюритетв мiж гетерогенними цiнностями, склавши яы ми отримали б програму гарного уряду. Однак, на думку фшософа, висловлювання права за конкретних обста-вин судового процесу являе собою парадигматичний приклад фронетичного судження, що, як i фшософствування, неможливе поза вшьним мисленням, як неможлива медицина без здатност лжаря вийти за межi стандартизованих
рекомендацш i прийняти ршення у ситуацп невизначеност [13, с. 249-259]. У подiбному сенс Х. Арендт (Hannah Arendt) пише про здатшсть до судження, яка «дозволяе нам судити ращонально, не шддаючись емоцiям або егоТстич-ним iнтересам, i при цьому функцюнуе спонтанно, тобто не спираючись на правила i стандарти, шд якi можна пiдвести особливi випадки, але, навпаки, створюючи сво1 власш принципи завдяки самiй роботi судження» [14, с. 58]. На значення контексту для правового судження вказуе ще Аристотель, коли зазначае, що «будь-який закон складений для загального випадку, однак про деяю речi неможливо сказати правильно в загальному виглядЬ» [5, с. 168]. У бшьш радикальний спосб цю щею розкривае Й. Тонттi, коли стверджуе, що правова традищя нiколи не надае нам правильних ввдповвдей, а лише спектр можливих ршень, вибiр мiж якими з необхiднiстю передбачае моральне та полгтичне судження, обумовлене традищею. Як вiдзначае мислитель, ця критична модель покликана передуем сприяти постшнш самокритищ правоза-стосувача, щоб прийнятi ним рiшення могли претендувати на справедливють. У цьому сене вимога щодо неупередженостi суддi означае не що iнше, як вимогу постшного виявлення i перегляду власних упереджень з точки зору ïx прийнятност в контекстi конкретно!" справи. Натомiсть на1вне заперечення власно! ангажованостi й призводить врештi-решт до ситуацп, в якш «пра-восуддя залежить ввд того, що суддя з'1в на снiданок». 1накше кажучи, як метафорично пише Й. Тон™, тшьки Фемiда, яка, знявши пов'язку з очей, намагаеться усввдомити власш упередження, i яка розумiе, що насправдi ваги нiколи не можуть бути врiвноваженi, може використовувати свш меч таким чином, щоб це могло вважатись виправданим [15, с. 186].
Таким чином, знання правозастосовника про право не е предметним знанням, а щлком визначаеться застосуванням. На ввдмшу вщ теоретичного знання про факти, фронесис е знанням про належне. На ввдмшу ввд техшчно!' навички, фронесисом не можна оволодгги досконало i в такий споеб виклю-чити необхвдшсть самостiйного мiркування. Навпаки, вдосконалення фро-несису е вдосконаленням здатностi ситуативного судження. Однак яку роль при цьому вдаграе теорiя i знання вченого-правознавця? У пошуку вiдповiдi на це питання Ф.-Дж. Мутс III порiвнюе фронетичний досввд правознавця з досввдом психотерапевта, дiяльнiсть якого в рамках постмодершстського пiдxоду до психотерапп е «теоретично обiзнаною практикою»: вш засвоюе теоретичнi настанови для того, щоб допомогти клiенту, але не намагаеться уникнути власно! участi у дiалозi з останнiм, займаючи позищю «незнання» i таким чином вщмовляючись вiд спроби керувати клiентом з позицп теоретично! переваги. Отже, маемо теорш, яка взаемодiе з практикою з позицп 1Ï учасника. Використовуючи цей приклад як модель для критично! право-во! теорп, фiлософ намагаеться показати, що право являе собою не поняття, яке слвд прояснити, а наративно структурований процес, у якому учасники юридично! практики висловлюють сво! страхи та занепокоення, як i клiенти психоаналитика. Метою ж теорп е не створення вдеального правового тексту задля подальшого перенесення його на практику, а активна участь у безпе-
рервному процес створення i трансформацп правових сми^в [16, с. 149]. Таким чином, теорiя розглядаеться як складова динамiчних практик здшс-нення права, форма участ в них, але водночас i осмислення цих практик.
Разом з тим осмислення права водночас охоплюе не лише його застосу-вання, але й вщтворення: незалежно ввд того, осмислюеться право в свiтлi реально! судово! справи суддею чи в контекстi гiпотетичноí, змодельовано! ситуацп законодавцем, вченими або студентами, у будь-якому разi ввдбу-ваеться продуктивне вщтворення смислу правово! традицп, яка у своему оновленому виглядi стае основою для подальших штерпретацш. У цьому сенсi дiяльнiсть ученого або суддi не зводиться до виршення головоломок. Вони не просто рахувальш машинки, що прикладають заздалегщь заданi еталони до об'ектiв спостереження, а роздшяють вiдповiдальнiсть iз законодавцем. Так правовий досввд виявляеться водночас i теорiею (здобуття знання про право), i практикою (застосування права), i мистецтвом (вщтворення права), тобто такою штегральною формою досввду, що !! слщом за Аристотелем можемо назвати фронесисом.
Зв'язок мiж юриспруденщею i фронесисом вщображено вже на рiвнi мови, що особливо рельефно виявляеться у порiвняннi з найбшьш уживаними сино-шмами. Так, у росiйськiй i украшськш мовах як синонiми часто використову-ються «юриспруденщя», «правознавство», «юридична наука», «теорiя права». В англомовних кра!нах пiд «jurisprudence» розумiють наукову i навчальну дисциплшу, предметом яко! е загальш принципи права, i яка охоплюе тео-рiю, фiлософiю i сощолопю права. Однак на ввдмшу вiд усiх iнших термiнiв у цьому перелжу, якi етимологiчно ввдсилають до теоретичного досвiду, слово «юриспруденщя» означае досвщ фронетичний, що охоплюе водночас осмис-лення права i його застосування. Тому його використовують для позначення не тшьки юридично! науки, а й практики, а також правового навчання i окремих пiдходiв до права (теорш права, концепщй права) («фемшктська юриспруден-цiя», «аналогична юриспруденцiя» тощо). Подiбне розумiння юриспруденцп знаходимо у I. Канта, який зазначае, що «вчення про право може стати також юриспруденщею, однак без об'еднання його з юриспруденщею воно залиша-еться усього лише правознавством» [17, с. 284]. Слово «юриспруденщя» походить вщ лат. jus, що означае «право», i prudentia, що означае знання i вмшня, розсудливють, практичну мудркть. Саме як prudentia Цицерон (Cicero) пере-кладае грецьке typov^mq. Виходячи з етимологп, яка, у свою чергу, зумовила смисловi нюанси i традищю застосування термтв зазначеного вище синош-мiчного ряду, «юриспруденцiю» можна визначити як фронетичний досвщ.
Висновки. Таким чином, реактуалiзацiя iдей Аристотеля в рамках герме-невтично! фiлософií права та критичного напрямку «фронетичних сусшльних наук» дозволяе визначити юриспруденщю як фронесис - штегральний людський досввд, що охоплюе водночас осмислення права (теорш), вщтво-рення права (мистецтво) та його застосування (практику) i не може бути зведений аш до науки, анi до технологи.
Список лггератури:
1. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия / Э. Гуссерль // Вопросы философии. - 1986. - № 3. - С. 101-116.
2. Микешина Л. А. Философия познания. Проблемы эпистемологии гуманитарного знания / Л. А. Микешина. - Москва : «Канон+», РООИ «Реабилитация», 2009. - 560 с.
3. Неклассическая философия права: вопросы и ответы : кол. монография / С. И. Максимов, Ю. Е. Пермяков, А. В. Поляков и др. ; под ред. А. В. Стовбы. - Харьков : Б-ка междунар. журн. «Проблемы философии права», 2013. - 272 с.
4. Лабарр'ер Ж.-Л. Фронесис / Ж.-Л. Лабарр'ер ; пер. з фр. В. Артюх ; ред. А. Баумейстер i Д. Морозова // бвропейський словник фшософш: Лексикон неперекладностей. - Ктв : ДУХ I Л1ТЕРА, 2009. - Т. 1. - С. 527-533.
5. Аристотель. Никомахова этика / Аристотель ; пер. с древнегреч. под. ред. А. И. Доватур и Ф. Х. Кессиди. - Сочинения : в 4 т. - Москва : Мысль, 1976-1984. - Т. 4, 1983. - С. 53-293.
6. Кельзен Г. Чисте Правознавство / Г. Кельзен ; пер. з шм. О. Мокровольський. - Ктв : Ютверс, 2004. - 496 с.
7. Амселек, П. Научный статус правовых исследований / П. Амселек ; пер. с фр. В. А. Токарев // Энциклопедия правоведения или интегральная юриспруденция? Проблемы изучения и преподавания. - Москва : Норма, 2013. - С. 208-220.
8. Flyvbjerg, B. Making Social Science Matter: Why Social Inquiry Fails and H^w It Can Succeed Again / В. Flyvbjerg. - Cambridge University Press, 2001. - 212 р.
9. Real Social Science: Applied Phronesis / B. Flyvbjerg, T. Landman and S. Schram (eds.) -Cambridge University Press, 2012. - 322 p.
10. Хайдеггер М. Бытие и время / М. Хайдеггер ; пер. с нем. В. В. Бибихин. - Санкт-Петербург : Наука, 2006. - 452 с.
11. Gadamer H.-G. Praise of Theory: Speeches and Essays / H.-G. Gadamer. - New Haven, CT : Yale University Press, 1998. - 185 р.
12. Рикёр П. Путь признания. Три очерка / П. Рикёр ; пер. с фр. И. И. Блауберг и И. С. Вдо-вина. - Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. - 268 с.
13. Рикёр П. Справедливое / П. Рикёр ; пер. с фр. Б. Скуратов, П. Хицкий. - Москва : Гно-зис, Логос, 2005. - 304 с.
14. Арендт Х. Ответственность и суждение / Х. Арендт ; пер. с англ. Д. Аронсон, С. Бардина, Р. Гуляев. - Москва : Изд. Института Гайдара, 2013. - 352 с.
15. Tontti J. Right and Рте^^^: Рrolegomena to a Hermeneutical Philosophy of Law / J. Tontti. - Burlington : Ashgate, 2004. - 204 р.
16. Mootz F.-J. III. Law, Hermeneutics and Rhetoric / F.-G. III Mootz. - Burlington : Ashgate, 2010. - 470 р.
17. Кант И. Метафизика нравов / И. Кант ; пер. с нем. Б. А. Фохта ; ред. В. Ф. Асмус, А. В. Гулыга, Т. И. Ойзерман // Основы метафизики нравственности. Критика практического разума. Метафизика нравов. - Санкт-Петербург : Наука, 2007. - С. 259-505.
References:
1. Gusserl, E. (1986). Krizis evropejskogo chelovechestva i filosofija [The crisis of European humanity and philosophy ]. Voprosy filosofii - Issues of philosophy, 3, 101-116 [in Russian].
2. Mikeshina, L.A. (2009). Filosofija poznanija. Problemy jepistemologii gumanitarnogo znanija [Philosophy of knowledge. Problems of epistemology of the humanities]. Moscow: «Kanon+», ROOI «Reabilitacija» [in Russian].
3. Maksimov, S.I., Permyakov, Y.E., Polyakov, A.V., Stovba, A.V., Chestnov, 1.1., & Chet-vernin, V.A. (2013). Neklassicheskaja filosofija prava: voprosy i otvety [Nonclassical philosophy of law: questions and answers]. Kharkov: Library of international journal «Problems of Philosophy of Law» [in Russian].
4. Labarriere, Zh.-L. (2009). Fronesis. European Dictionary of Philosophies. Lexicon of Untranslatable. Kyiv: DUH I LITERA [in Ukrainian].
5. Aristotle (1983). Nicomachean ethics. General Works. Moskow: Think [in Russian].
6. Kelsen, G. (2004). Chiste Pravoznavstvo [Pure Theory of Law]. Kyiv: Junivers [in Ukrainian].
7. Amselek, P. (2013). Scientific status of legal research. Encyclopedia of Law and the Integral Jurisprudence. Moskow: Norm [in Russian].
8. Flyvbjerg, B. (2001) Making Social Science Matter: Why Social Inquiry Fails and How It Can Succeed Again. Cambridge University Press.
9. Flyvbjerg, B., Landman, T., & Schram, S. (2012). Real Social Science: Applied Phronesis. Cambridge University Press.
10. Heidegger, M. (2006). Bytie i vremja [Being and time]. St.Petersburg: Science [In Russian].
11. Gadamer, H.-G. (1998) Praise of Theory: Speeches and Essays. New Haven, CT: Yale University Press.
12. Ricoeur, P. (2010). Put'priznanija. Tri ocherka [The way of recognition. Three essay]. Moskow: Russian political encyclopedia [in Russian].
13. Ricoeur, P. (2010). Spravedlivoe [Fair]. Moskow: Gnozis, Logos [in Russian].
14. Arendt, H. (2013). Otvetstvennost' i suzhdenie [Responsibility and Judgment]. Moskow: Gajdar Institute Publishing [in Russian].
15. Tontti, J. (2004). Right and Rrejudice: Rrolegomena to a Hermeneutical Philosophy of Law. Burlington: Ashgate.
16. Mootz, F.-J. III. (2010). Law, Hermeneutics and Rhetoric. Burlington Ashgate.
17. Kant, I. (2007). Metafizika nravov [The Mataphysics of Morals]. St.Petersburg: Science [in Russian].
Satokhina N. I., Candidate of Legal Sciences, Assistant of Department of Philosophy, Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail : satokhina@mail.ru ; ORCID 0000-0003-2480-9405
Jurisprudence as phronetic experience: formulation of the problem
The article is devoted to reactualization of Aristotelian idea of phronesis (practical wisdom as the capacity of situational judgment) in the framework of hermeneutical philosophy (M. Heidegger, G.-G. Gadamer, P. Ricoeur, F.-J. Mootz III, J. Tontti) and critical direction «phronetic social sciences» (B. Flyvbjerg) in order to clarify the nature of jurisprudence. Instead of the usual concepts of «theory», «science», «knowledge», - the author proposes to use the concept of experience, in particular legal experience to describe the jurisprudence. Last is thought of as an holistic human experience, which covers both interpretation of law (theory), reproduction of law (poezis) and its application (praxis) and can not be reduced neither to science nor to technology.
Keywords: jurisprudence; phronesis; phronetic science; experience; hermeneutical philosophy of law.
Hadiumna do pedKorniïi 02.06. 2016 p.
