CC BY
61
УДК 616.379-008.61-089 ГЛОБА е.В.
Укра!нський науково-практичний центр ендокринно!xipypnl трансплантат! ендокринних opraHiB i тканин МОЗ Укра!ни, м. Ки!в
ВРОДЖЕНИЙ ППЕРНСУМЫЗМ: МОЖЛИВОСТ СУЧАСНО1 ^АГНОСТИКИ ТА ЛкУВАННЯ
Резюме. Вроджений гiперiнсулiнiзм (ВГ1) — одна з основних причин розвитку персистуючих гiпоглiке-мiчних станiв удитячому вiцi. У стат поданий досв'щ д1агностики й лiкування па^енлв iз ВГ1. Нами було обстежено 7 дтей з дагнозом ВГ1 вком вд 1 мю. до 1,5 року. Для постановки д1агнозу ВГ1 проводило-ся стандартне клiнiчне й лабораторне обстеження, а також молекулярно-генетична й iнструменталь-на дагностика (проведення позитронно-ем'юйноI томографи з 18^-допою). Молекулярно-генетична дiагностика пдтвердила дiагноз ВГ1 в 6 д':тей. Ус 7 дтей iз ВГ1 виявилися р'зною м/'рою резистентними до консервативноI терапи, мали р':зний ступень порушення психомоторного розвитку й судоми. З них 6 дтям було проведено оперативне втручання з досягненням нормоглiкемiI. Ус':м дтм з гiпоглiкемiями й пщвищеним чи нормальним рiвнем С-пептиду й iнсулiну необх'щно виконувати генетичну диагностику й позитронно-ем'юйну томографiю з 18-F-допою для уточнення типу ВГ1. Необхдний подальший розвиток генетично1 д1агностики для пошуку нових ген'1в ВГ1. Оперативне лiкування може бути терапею вибору в дтей з ВГ1, особливо при його фокальнiй формi.
Ключовi слова: вроджений гiперiнсулiнiзм, гiпоглiкемiя, дти, ^агностика й лiкування.
—i ® Детская эндокринология
U
1—I V-1 /Pediatric Endocrinology/
International journal of endocrinology
Вступ
Вроджений гшершсулшзм (ВГ1) — спадкове захво-рювання, що характеризуемся неадекватною гшерсе-крещею шсулшу Р-клгганами шдшлунково! залози й призводить до розвитку персистуючих гiпоглiкемiчних сташв.
У лiтературi описано понад 8 гешв, що беруть участь у розвитку ВГ1. В1д 40 до 60 % випадыв ВГ1 пов'язаш з дефектами гешв КСШ11 i АВСС8, що кодують бтки, яы беруть участь у робот АТФ-залежних катевих ка-натв Р-клгган тдшлунково! залози. Близько 15—20 % випадыв пов'язаш з активуючими мутащями в генах GCK i GLUD1, що регулюють внутршньоклп'ин-ний метаболiзм глюкози. У лiтературi також присутш поодиноы описи випадыв ВГ1, пов'язаних з дефектами гешв HADH, НОТ4а, НОТ1а, LC16A1, INSR, иСР2 та iн. [1]. Але в 30—40 % ушх випадыв ВГ1 досi не вдаеться виявити молекулярно-генетичш дефекти в зазначених генах.
Поширенiсть ВГ1 перебувае в межах вiд 1 : 30 000 до 1 : 50 000 новонароджених, а в популящях з високим рiвнем близькоспорщнених шлюбiв сягае 1 : 2500 новонароджених [2, 3].
ВГ1 був вперше описаний як «щюпатична гшотке-мiя дитячого вшу» вченим I. Мак-Куоррi [4] в 1954 р. На-далi ВГ1 позначали такими термiнами, як, наприклад, «лейцин-чутлива гшогшкем1я», «синдром дисрегуляцй
Р-клгтин», «персистукш rinepiHcyniHeMi4Hi гшоткеми дитячого вщу», «шзидюбластоз» та iH. Термш «шзидю-бластоз» був введений Г. Лейдло ще в 1938 р. [3].
Шзидюбластоз — це тотальна трансформащя про-токового епiтелiю п^дшлунково! залози Р-клгган, що продукують iнсyлiн. На сьогодш доведено, що подiбна морфологiчна картина в дитячому вщ е нормальною й не належить до причин гшершсулМзму [5].
Основним критерiем дiагнозy ВГ1 служить визна-чення рiвня iнсyлiнy в плазмi (понад 2,0 мкОд/мл) на момент гшоткеми (глюкоза кровi < 2,4 ммоль/л у да-тей вiком понад один рк: i < 2,2 ммоль/л — у дггей до року). Також до критерив, що шдтверджують дiагноз ВГ1, вiдносять: гiпокетотичний характер гшоглшемш, гiперглiкемiчнy вiдповiдь на введення глюкагону, ви-сокий або нормальний рiвень С-пептиду на тлi гшоткеми, потребу у високих дозах внутршньовенного введення глюкози (> 8 мг/кг/хв), низьы показники амiнокислот (валшу, лейцину) в кровi, нормальнi показники контршсулярних гормонiв (соматотропно-го гормону, кортизолу, глюкагону), вщсутнють ознак
Адреса для листування з автором:
Глоба ввгетя Вiкторiвна E-mail: ie.globa@i.ua
© Глоба 6.В., 2015
© «М1жиародний еидокринолопчний журнал», 2015 © Заславський О.Ю., 2015
об'емного утворення шдшлунково! залози (шсулшо-ми) за даними ультразвукового дослщження (УЗД) i мультисшрально! комп'ютерно! томографй' [6].
За останш десятирiччя було здшснено прорив в га-лузi вивчення етюпатогенетичних механiзмiв ВГ1.
Морфологiчно ВГ1 подiляють на 3 основнi форми: дифузну (за яко! ураженi вш P-клiтини п^дшлунково! залози), фокальну (якщо вогнище ураження обме-жено невеликою дтянкою гiперплазованих клiтин, що мютять великi ядра) й атипову [7, 8]. Справжньою причиною гшерсекреци шсулшу при ВГ1 найчастiше е неадекватна робота АТФ-залежних К-каналiв P-клiтин тдшлунково! залози, що зумовлено молекулярно-ге-нетичними дефектами генiв KCNJ11 i ABCC8 [1].
Порушення функцй' АТФ-залежних К-каналiв, а також дефекти регуляцй' внутршньоклгганного ме-таболiзму глюкози можуть призводити до розвитку гiперiнсулiнемiчних гiпоглiкемiчних сташв. Найбiльш частою причиною ВГ1 е шактивукш мутацй' генiв KCNJ11 i ABCC8 [9-12].
АТФ-залежш калiевi канали P-клiтин являють собою октамерш структури, внутрiшнi вщдти яких пред-ставленi 4 субодиницями бiлка Kir6.2, що кодуються геном KCNJ11, а зовшшш — 4 субодиницями бтка SUR1, що кодуються геном ABCC8. Даш канали здат-нi змшювати ступiнь поляризацй' мембрани клiтини. Функцюнальна активнiсть каналiв регулюеться рiвнем внутршньоклгтнних аденiнових нуклеотидiв. 1накти-вуючi мутацй' гешв KCNJ11 i ABCC8 викликають за-криття даних каналiв, що призводить до надлишкового надходження Са2+ в клiтину й гшерсекреци шсулшу
[1, 9].
У лiтературi описаш як автосомно-рецесивнi, так i автосомно-домшантш мутацй' зазначених генiв. На сьогодш виявлено понад 150 мутацiй в геш ABCC8 i 25 мутацш — у генi KCNJ11 [13].
ВГ1, пов'язаний з рецесивними мутащями в генах KCNJ11 i ABCC8, характеризуеться тяжким перебiгом, раннiм дебютом гшогшкеми i, як правило, не пщдаеться консервативнiй терапй'. Домiнантно успадковаш форми перебiгають м'якше, манiфестують шзшше й у бтьшос-тi випадюв чутливi до терапй' дiазоксидом [1, 7, 11].
Крiм порушень роботи АТФ-залежних калiевих ка-налiв Р-клгган, причинами розвитку ВГ1 можуть бути порушення роботи ферменпв, що беруть участь у вну-трiшньоклiтинному метаболiзмi глюкози. До них вщ-носять глюкокшазу (ген GCK), глутаматдегiдрогеназу (кодуеться геном GLUD1) i 3-пдрокси-ацилКоА-де-пдрогеназу (ген HADH).
ВГ1 можуть бути як персистуючими (при ВГ1, шсулшомах), так i транзиторними (при синдромi Беквiта — Вiдемана, Сотоса, дiабетичнiй фетопатй', затяжному неонатальному гiперiнсулiнiзмi). Гшер-секрецiя iнсулiну призводить до утитзаци глюкози клiтинами iнсулiнзалежних тканин i в той же час при-гшчуе продукцiю глюкози, вiльних жирних кислот i кетонових тiл. Подiбний метаболiчний ефект iнсулiну формуе бiохiмiчну основу, що позбавляе пацiентiв з ВГ1 як глюкози, так i альтернативних джерел енергй'
для головного мозку, збтьшуючи ризик розвитку не-врологiчних розладiв [14].
Верифiкувати фокальш форми ВГ1 можна за допо-могою молекулярно-генетично! дiагностики, оскшь-ки формування фокуса вiдбуваeться при успадкуванш батьывсько! мутацй в генах КСШ11 i АВСС8 i втра-ти гомозиготност [15]. Вiзуалiзувати фокус можли-во за допомогою позитронно-емГсшно! томографй з 18-флюоро^-3,4-дипдроксифенталаншом (ПЕТ з 18^-допою) [16].
Картина гiпоглiкемiчного синдрому при ВГ1 е вкрай варiативною. Ппоглшеми можуть мати безсимптомний характер, м'який перебщ добре пiддаватися консервативно терапй. У 40—50 % випадыв гiпоглiкемiчний синдром не вдаеться лшувати консервативно [17]. Таким пащентам необхщне оперативне лiкування — субтотальна панкреатектомiя, а в разi фокальних форм ВГ1 проводиться селективна резекщя фокуса, що призводить до повного одужання дитини зi збереженою функцiональною активнiстю п^дшлунково! залози [18].
Матерiали i методи
За останш 2 роки на базi Украшського науково-пра-ктичного центру ендокринно! хiрургií, вiддiлу дитячо! та шдлггково! ендокринологи нами було обстежено 7 дггей з дiагнозом ВГ1 вшом вiд одного мiсяця до 1,5 року. Ушм пацieнтам з уперше встановленим дiагнозом ВГ1 проводили комплекс дiагностичних процедур, що включав мониторинг глiкемií (портативними глюкометрами); дослщження гормонального профiлю з оцiнкою рiвня iнсулiну, С-пептиду, кортизолу, тиреотропного гормону, оцшку рiвня амiнокислот i ацилкарнiтину, лактату й амiаку; розгорнутий бiохiмiчний аналiз кровi; УЗД оргашв черевно! порожнини. Вираженiсть гшоглше-мiчного синдрому оцiнювали за ступенем потреби в глюкозi (кiлькiсть глюкози, що вводиться внутршньо-венно, на 1 кг маси тла за 1 хв). Дiагноз ВГ1 встанов-лювали на пiдставi пiдвищення рiвня шсулшу плазми й вiдсутностi кетонiв у сечi пiд час гiпоглiкемií, а також за вщсутносл порушень Р-окислення жирних кислот i об'емних утворень пгдшлунково! залози (за результатами УЗД). Молекулярно-генетичш дослiдження генiв (КСШ11 i АВСС8) проводили в молекулярно-генетич-нiй лаборатори (м. Ексетер, Великобриташя) стандар-тними методами. Вiзуалiзацiю вогнищ проводили за допомогою ПЕТ з 18^-допою (Центр гiперiнсулiнiзму, м. Оденсе, Дашя).
Результати та Тх обговорення
Клшчну характеристику пацieнтiв подано в табл. 1. Макросомiя спостерiгалася в чотирьох пащентав (57,1 %), у двох (28,6 %) реестрували нормальну масу тiла, в однieí' дитини (14,3 %) — низьку масу тта при народженнi (вщповщно до гестацшного вшу). Уш дти мали гшоглшеми середнього або тяжкого ступеня, у 5 з них був пдвищений рiвень С-пептиду та шсулшу натще (71,4 %). У двох пащенлв рГвш С-пептиду та ш-сулшу натще й п!д час гшоглшеми були в межах рефе-рентних показниыв.
Ушм дтям л^вання розпочинали iз введення глю-кози внугрiшньовенно iз швидкiстю понад 8 мг/кг/хв, а також у деяких випадках вводився глюкагон внутршньом'язово (0,5—1,0 мг). Оскiльки за таких умов стшко! нормоглiкемii досягнуто не було, у чотирьох пащентав було розпочато лшування iз введенням кор-тикостерощв внутрiшньовенно (у деяких випадках — до 20 мг/кг маси тла), потiм лiкування було змiнено на iн'екцii октреотиду (в дозi вiд 5 до 20 мкг/кг/добу). У двох датей з дифузною формою досягти нормоглiкемii практично не вдавалося, тому дитинi з компаундною мутацiею p.Q444H/p.Q923X проводили комбiноване л^вання за допомогою трьох препаратiв (гидрокортизон, октреотид, дiазоксид), а дитиш без генетично пiдтвердженого дiагнозу ВГ1 — комбiноване лкуван-ня двома препаратами (октреотид, дiазоксид). Усi дни були резистентнi до медикаментозноi' терапи, що про-являлося практично щоденними гiпоглiкемiями (в де-
яких випадках — частi гiпоглiкемiчнi коми з розвитком судом i необхiднiстю госпiталiзацii до вiддiлення штен-сивно! терапи), а також затримкою психомоторного розвитку рiзного ступеня тяжкость
Пiсля встановлення дiагнозу всiм дтям проводили молекулярно-генетичне обстеження в молекулярно-генетичнiй лаборатори (м. Ексетер, Великобриташя). У шести дiтей (85,7 %) було тдтверджено генетичну природу ВГ1.
За характером мутаци в чотирьох пащентав було за-пiдозрено фокальну форму ВГ1 (оскiльки вони мали мутацiю, успадковану вiд батька). В одного пащента з компаундною мутащею (АВСС8, p.Q444H/p.Q923X) запiдозрено дифузну форму, i в одного пацiента генетичну природу ВГ1 встановити не вдалося. 6 пацiентiв були скероваш для подальшого дообстеження й лку-вання до центру гiперiнсулiнiзму в м. Оденсе, Дашя (батьки дитини з мутащею АВСС8, p.Q444H/p.Q923X
Таблиця 1. Кл1н1чна характеристика па^ен^в ¡з ВГ1
Патент Стать Маса тша при на-родженш (гестац. тиждень) Стушнь тяжкосл ппогпшемм С-пептид (нг/мл) 1нсулш (мкОД/мл) Л^ван-ня Затримка психомоторного розвитку (стушнь)
1 Ж 4650 (40) Тяжкий 5,57 (N 0,8-4,2) 42,4 Г, О, КС Тяжкий
2 Ж 3770 (40) Середнш 9,08 (N 1,1-4,4) 49,3 Г, О, КС Середнш
3 Ж 4030 (38) Тяжкий 8,6 (N 0,9-7,1) 75,9 Г, О, Д, КС Тяжкий
4 Ж 3400(39) Тяжкий 9,99 (N 1,1-4,4) 60,7 Г, О, КС Норма
5 Ж 2850 (39) Середнш 0,62 (N 0,81-3,85) 29,7 Г, О, Д Легкий
6 Ч 4650(40) Тяжкий 1,07 (N 0,81-3,85) 1,2 Г, О Немае
7 Ж 5200(40) Тяжкий 7,4 (N 0,7-1,9) 49 Г, О Легкий
Примтки: Г — глюкоза внутршньовенно > 8 мг/кг/хв; О — октреотид; Д — ^¡азоксид; КС — кортикосте-роди.
Таблиця 2. Характеристика па^ен^в з ВГ1 з1 встановленим молекулярно-генетичним дефектом
1-X и J л с Ген Мутащя в дитини Мутаци в батькiв Лiкування Пстолопчна форма ВГ1
Опис бтка Опис ДНК Мати Батько Дифуз-на Фокальна
1 ABCC8 p.Q444H c.1332G>T - p.Q444H Оперативне, у 9 Mic. +
2 ABCC8 Сплайсинг мутащя c.4415-13G>A - c.4415-13G>A Оперативне, У 1,5 р. +
3 ABCC8 p.Q444H/ p.Q923X c.1332G>T/ c.2767C>T p.Q923X p.Q444H Консерва-тивне -
4 ABCC8 p.R1437 c.4309C>T - p.R1437 Оперативне, у 5 Mic. +
5 - - - - - Оперативне, у 2 роки Атипова
6 KCNJ11 p.F333S c.998T>C - p.F333S Оперативне, у 5 Mic. +
7 ABCC8 p.R1251/ p.Y1287 c.3751C>T/ c.3861C>A p.Y1287 p.R1251 Оперативне, у 4,5 Mic. +
Рисунок 1. Дифузна форма ВГ1 за даними ПЕТ з 18-Р-допою
вгдмовилися вгд подальшого обстеження). За результатами ПЕТ з 18^-допою в чотирьох пащенпв пдтвер-джено фокальну форму ВГ1, у двох — дифузну форму (у дитини без генетично! мутаци та в дитини з АВСС8 p.R1251/p.Y1287) (рис. 1, 2).
У зв'язку Гз недостатньою ефективнютю консервативно! терапи чотирьом пащентам з фокальною формою було виконано хГрурпчне втручання — швапна-цшну панкреатогастростомш шсля резекци фокуса в голГвщ пдшлунково! залози, дитиш з атиповою формою проведено панкреатичну резекцш 80 %, дитиш з дифузною формою — резекцш 90 % пдшлунково! за-лози.
Пстолопчне дослщження подтвердило фокальну форму ВГ1 у п'яти пащентав, дифузну форму пдтвер-джено в одного пащента. У дитини без генетично! мутаци верифшовано атипову форму ВГ1.
Слд зауважити, що в одше! дитини (з мутащею АВСС8, р^444Н) через 6 мю. шсля операци розвину-лася шсляоперацшна ыста, в одше! дитини (з мутащею КСШ11, p.F333S) спостериалася транзиторна гшер-глшемГя натще, що через 2 мГс. минула самостшно.
У дитини з дифузною (атиповою) формою ВГ1 через 1 мюяць шсля операци з'явилися скарги на част випорожнення з неприемним запахом, при обстеженш виявлено низький рГвень панкреатично! еластази, роз-почато лшування ферментами (креон 10 000 ОД 2 рази на добу) з покращенням стану.
Слд зазначити, що у жодного пащента надалГ не спостериали стшких порушень вуглеводного обмшу.
Двое дгтей (з мутащями АВСС8, p.Q444H та з c.4415-13G>A) до Г шсля операци мали тяжку затримку психомоторного розвитку, част судоми (на тш постш-ного прийому протисудомних препаратав), у зв'язку Гз неефективнютю останшх !м було проведено пульс-терашю кортикостеро!дами з досягненням стшкого ефекту (зникненням судом). Найбтьш тяжке уражен-ня центрально! нервово! системи (у виглядГ слшоти, неможливост розмовляти, тримати голову, сидгти або ходити) спостериали у дитини з АВСС8, p.Q444H. На жаль, оперативне втручання, що було проведено у вщ 9 мю., було надто шзшм Г надалГ не призвело до покра-щення психомоторного розвитку.
Рисунок 2. Фокальна форма ВГ1 за даними ПЕТ з 18-Р-допою
Отже, ВГ1 е потенцшно небезпечним захворюван-ням, оскшьки тяжи, некероваш гiпоглiкемii можуть призвести як до CMepTi дитини, так i до тяжкого, необоротного ураження головного мозку. Складнють досягнення нормоглшеми завдяки медикаментознiй терапи диктуе необхiднiсть своечасного оперативного лшування, що мае проводитися в спецiалiзованих центрах досвiдченою бригадою хiрургiв. Незважаючи на прорив в дослщженш етiологii та патогенезу ВГ1, у 50 % випадыв молекулярно-генетичний дiагноз залишаеть-ся неуточненим, що потребуе подальших дослiджень у цiй галузь
Висновки
1. Усiм дiтям з гiпоглiкемiями, пiдвищеним (або нормальним) рiвнем С-пептиду та iнсулiну необхщ-но проводити генетичну дiагностику та ПЕТ з 18-F-допою для уточнення типу ВГ1 та вибору лiкувальноi' тактики.
2. Необхщний подальший розвиток генетичноi' дiаг-ностики для пошуку нових генiв ВГ1.
3. Оперативне лшування може бути терапiею вибору в дгтей з ВГ1, особливо при його фокальнш формi.
Список лператури
1. James C, Kapoor R.R., Ismail D. et al. The genetic basis of congenital hyperinsulinism // J. Med. Genet. — 2009. — 46. — 289-299.
2. Otonkoski T, Ammala C, Huopio H. et al. A point mutation inactivating the sulfonylurea receptor causes the severe form of persistent hyperinsulinemic hypoglycemia of infancy in Finland// Diabetes. — 1999. — 48. —408-415.
3. De Leon D.D., Stanley C.A. Mechanisms ofdisease: advances in diagnosis and treatment of hyperinsulinism in neonates//Nat. Clin. Pract. Endocrinol. Metab. — 2007. — 3. — 57-68.
4. McQuarrie I. Idiopathic spontaneously occurring hypoglycemia in infants: clinical significance of problem and treatment // AMA Am. J. Dis. Child. — 1954. — 87. — 399-428.
5. Rahier J., Guiot Y, Sempoux C. Persistent hyperinsulinae-mic hypoglycaemia of infancy: a heterogeneous syndrome unrelated to nesidioblastosis // Arch. Dis. Child Fetal. Neonatal. — 2000. — 82. — F108-F112.
6. Wolfsdorf J.I., Weinstein D.A. Hypoglycemia in Children // Pediatric Endocrinology. — 5th Ed. — NY: Blackwell Munksgaard, 2007. — 1. — 291-327.
7. Kapoor R.R., Flanagan S.E., James C. et al. Hyperinsulinae-mic hypoglycaemia//Arch. Dis. Child. — 2009. — 94. — 450-457.
8. Kapoor R.R., James C, Hussain K. Advances in the diagnosis and management of hyperinsulinemic hypoglycemia // Nat., Clin. Pract. Endocrinol. Metab. — 2009. — 5, 2. — 101-112.
9. Thomas P., Ye Y., Lightner E. Mutation of the pancreatic islet inwardrectifi er Kir6.2 also leads to familial persistent hyperinsulinemic hypoglycemia of infancy//Hum. Mol. Genet. — 1996. — 5. — 1809-1812.
10. Thomas P.M., Cote G.J., Wohllk N. et al. Mutations in the sulfonylurea receptor gene in familial persistent hyperinsulinemic hypoglycemia of infancy// Science. — 1995. — 268. — 426-429.
11. Nestorowicz A., Inagaki N., Gonoi T. et al. A nonsense mutation in the inward rectifi er potassium channel gene, Kir6.2, is associated with familial hyperinsulinism // Diabetes. — 1997. — 46. — 1743-1748.
12. Dunne M.J., Kane C., Shepherd R.M. et al. Familial persistent hyperinsulinemic hypoglycemia of infancy and mutations in the sulfonylurea receptor // N. Engl. J. Med. — 1997. — 336. — 703-706.
13. Christesen H.B., Brusgaard K., Beck Nielsen H., Brock Jacobsen B. Non-insulinoma persistent hyperinsulinaemic hypoglycaemia caused by an activating glucokinase mutation: hypogly-
caemia unawareness and attacks // Clin. Endocrinol. (Oxford). — 2008. — 68. — 1011.
14. Hussain K, Blankenstein O., De Lonlay P., Christe-sen H.T. Hyperinsulinaemic hypoglycaemia: biochemical basis and the importance of maintaining normoglycaemia during management //Arch. Dis. Child. — 2007. — 92. — 568-570.
15. Suchi M., MacMullen C.M., Thornton P.S., Adzick N.S. Molecular and immunohistochemical analyses of the focal form of congenital hyperinsulinism//Modern Pathology. — 2006. — 19. — 122-129.
16. Lonlay P., Simon-Carre A., Ribeiro M.-J. et al. Congenital Hyperinsulinism: Pancreatic [18F] Fluoro LDihydroxy-phenylalanine (DOPA) Positron Emission Tomography and Immunohistochemistry Study of DOPA Decarboxylase and Insulin // J. Clin. Endocrinol. Metab. — 2006 Mar. — 91 (3). — 933-40.
17. De Lonlay P., Fournet J.C, Touati G. et al. Heterogeneity of persistent hyperinsulinaemic hypoglycaemia. A series of 175 cases//Eur. J. Pediatr. — 2002. — 161. — 37-48.
18. Cherubini V., Bagalini L.S., Ianilli A. et al. Rapid genetic analysis, imaging with 18F-DOPA-PET/CT scan and laparoscopic surgery in congenital hyperinsulinism // J. Pediatr. Endocrinol. Metab. — 2010. — 23 (1-2). — 171-177.
OmpuMaHO 26.04.15 M
Глоба Е.В.
Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев
ВРОЖДЕННЫЙ ГИПЕРИНСУЛИНИЗМ: ВОЗМОЖНОСТИ СОВРЕМЕННОЙ ДИАГНОСТИКИ И ЛЕЧЕНИЯ
Резюме. Врожденный гиперинсулинизм (ВГИ) — одна из основных причин развития персистирующих гипогликеми-ческих состояний в детском возрасте. В статье представлен опыт диагностики и лечения пациентов с ВГИ. Нами было обследовано 7 детей с диагнозом ВГИ в возрасте от 1 мес. до 1,5 года. Для постановки диагноза ВГИ проводилось стандартное клиническое и лабораторное обследование, а также молекулярно-генетическая и инструментальная диагностика (проведение позитронно-эмиссионной томографии с 18-Р-допой). Молекулярно-генетическая диагностика подтвердила диагноз ВГИ у 6 детей. Все 7 детей с ВГИ оказались в разной степени резистентными к консервативной терапии, имели различную степень нарушения психомоторного развития и судороги. Из них шести детям было проведено оперативное вмешательство с достижением нормогликемии. Всем детям с гипогликемиями и повышенным или нормальным уровнем С-пептида и инсулина необходимо проводить генетическую диагностику и позитронно-эмиссионную томографию с 18-Р-допой для уточнения типа ВГИ. Необходимо дальнейшее развитие генетической диагностики для поиска новых генов ВГИ. Оперативное лечение может быть терапией выбора у детей с ВГИ, особенно при его фокальной форме.
Ключевые слова: врожденный гиперинсулинизм, гипогликемия, дети, диагностика и лечение.
Hloba Ye.V.
Ukrainian Scientific and Practical Centre for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, Ukraine
CONGENITAL HYPERINSULINISM: THE POSSIBILITIES OF MODERN DIAGNOSIS AND TREATMENT
Summary. Congenital hyperinsulinism (CHI) — one of the main causes underlying the development of persistent hypoglycemic conditions in childhood. The article presents the experience of diagnosis and treatment in patients with CHI. We have examined 7 children diagnosed with CHI aged 1 month to 1.5 years. For diagnosing CHI, we have used routine clinical and laboratory investigations, as well as molecular genetic and instrumental diagnostics (18F-DOPA positron emission tomography). Molecular genetic testing confirmed the diagnosis of CHI in 6 children. All 7 children with CHI had various resistance to conservative treatment, had a different degree of psychomotor development and seizures. Of them, 6 children underwent surgery with achievement of normoglycemia. Genetic testing and 18F-DOPA positron emission tomography should be carried out in all children with hypoglycemia and increased or normal levels of C-peptide and insulin to clarify the type of CHI. Further development ofgenetic diagnostics is necessary to find new CHI genes. Surgical treatment may be a treatment of choice in children with CHI, particularly in its focal form.
Key words: congenital hyperinsulinism, hypoglycemia, children, diagnosis and treatment.
