CC BY
202
О. Ю. Шличек, старший викладач УДОСКОНАЛЕННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Розбудова громадянського суспільства, демократизація всіх сфер суспільного життя — стратегічна мета України, що набуває особливого значення на шляху наближення держави до стандартів європейської демократії. Створення правової, демократичної держави вимагає розв’язання комплексу політичних і соціально-економічних проблем, які органічно пов’язані з вихованням духовно збагаченого громадянина з високим рівнем правової свідомості. Закономірно, що останнми роками у нашій країні об’єктом особливої уваги науковців гуманітарного профілю стає юридичне, психолого-педагогічне та філософсько-соціологічне усвідомлення такого феномена, як правова свідомість особистості. Науковці обґрунтовують розуміння правової свідомості не просто як форми суспільної свідомості, а як важливого стратегічного чинника процесу інтеграції сучасного українського суспільства до європейського і світового правового простору [7].
Формування правової свідомості особистості, правового мислення, знання законодавства, свідоме сприйняття правових норм, потреба в їх дотриманні, почуття правової відповідальності, виховання ціннісних орієнтацій молоді на сучасному етапі реформування та євроінтеграції вищої освіти, здатність громадян активно брати участь у суспільно-політичних подіях є соціально важливими процесами у суспільстві.
Аналіз наукової літератури показав, що вітчизняні та зарубіжні вчені досліджують положення щодо структури правосвідомості як важливого елемента правової і педагогічної культури, як форми суспільної свідомості, її специфіки, духовної сутності, призначення та особливостей історичного розвитку (М. Цвік, О. Петришин, Г. Маркова, Є. Назаренко, П. Недбайло, В. Ткаченко, О. Скакун, П. Рабінович, М. Панов, С. Сливка, М. Єнікєєв, В. Бедь, Н. Ткачова та ін.); здійснюють науковий аналіз функцій та соціального
призначення правосвідомості (Н. Бура, О. Скакун, О. Ратінов, В. Сапун); розглядають проблему деформації правосвідомості та її попередження (В. Ткаченко, І. Яковюк).
Питання правового виховання та правової свідомості є предметом дослідження також педагогіки (Н. Ткачова, І. Романова, М. Фіцула), кримінології (А. Долгова, А. Ратінов, І. Рущенко, О. Ярмиш), теорії держави і права (М. Горбатюк, В. Кучинський, М. Подберезький, О. Скакун), юридичної психології (В. Томсинов, Г. Шиханцов). Дослідники акцентують увагу на проблемах формування правосвідомості, гуманістичної високоморальної поведінки, превентивному вихованні, розглядають у гармонічній єдності право і мораль, підводять до висновку про правосвідомість як морально -духовну цінність, зорієнтовану на загальнолюдські гуманістичні ідеали. На думку С. Максимова, деякі авторів вважають, що «не може такий складний феномен, як правосвідомість, розкриватися за допомогою дефініції», а отже, «для відповіді на питання про сутність правосвідомості недостатньо навести ту чи іншу дефініцію» [2].
Заслуговують на увагу думки зарубіжних фахівців (J. Habermas) про те, що найпоширенішою перепоною при визначенні змісту правосвідомості є «фактично нормативна» подвійність природи права, що має свій вияв у «суб’єктивно-об’єктивній» та «онтологічно-деонтологічній» дивергенції змісту правосвідомості [8]. Інтегральне визначення правосвідомості полягає не у пошуку тих ознак чи властивостей, що є атрибутами «матеріальності» або ж «ідеальності» права, а в репрезентації інтерактивної природи останнього, осмислення якого є невідривним від буттєвого контексту його формування та здійснення. Отже, правосвідомість є невід’ємним компонентом правової реальності, завдяки якому взагалі існує можливість її осмисленої організації.
Інтегральну дефініцію правосвідомості бажано формувати, враховуючи взаємозв’язок правосвідомості та правової реальності, органічне входження правосвідомості в структуру цієї реальності як саморефлексивного та самоорганізуючого компонента. Правосвідомість у найзагальнішому
розумінні — це осмислене ставлення до форм та способів людської свободи через посередництво встановленої чи санкціонованої державою нормативності суспільного життя. Таке ставлення може бути як емоційного-психологічним, так і раціонально-теоретичним, як пізнавальним, так і практичним. Таким чином, інтегральний підхід до визначення важливої теоретико-правової категорії «правосвідомість» ґрунтується на принципах інтерсуб’єктності та єдності сущого і належного.
Формування правосвідомості майбутнього фахівця зумовлюється взаємодією двох чинників: об’єктивних (соціальних) і суб’єктивних
(індивідуально-психологічних).
Аналіз об’єктивних чинників формування правосвідомості особистості дозволяє як основні детермінанти цього процесу виділити такі соціальні явища, як соціально-економічна структура суспільства, акультурація правової системи та система загальної і професійної освіти в державі.
Правосвідомість сучасних українських громадян характеризується як неоднорідна, суперечлива, де демократичні цінності поєднуються з ознаками тоталітарного режиму, що руйнує провідні принципи демократичної правової культури та є джерелом виникнення нігілізму в свідомості молоді.
Узагальнення та аналіз результатів наукових досліджень М. Цимбалюка [6; 7], П. Макушева [3] виявляють ті соціальні явища, що сприяють деформації правосвідомості громадян України: правові норми ще не посіли належного місця у правовій ідеології та психології населення країни; відсутність законних перспектив досягти більш високого становища в суспільстві та реалізувати законні інтереси; недосконале законодавство та відсутність механізмів його реалізації; задекларованість соціально-економічних прав громадян; низька якість законів, суперечливість нормативно-правових актів; відсутність соціальної справедливості у сфері оплати праці; малоефективність контрольно-наглядової функції держави; право, його цінності та гуманістичні принципи ще не зайняли належного місця у певної частини населення, потребах та мотивації життєвої поведінки.
Серед зовнішніх чинників впливу на формування правосвідомості молодіі слід виділити ступінь соціально-правової захищеності (матеріальне забезпечення, ступінь реального життєвого рівня).
Недовіру до політики держави викликає відсутність послідовної стратегії у проведенні демократичних реформ, що виступає джерелом виникнення правового нігілізму в суспільстві. В країні відсутні чітка правова ідеологія, прозора концепція, конструктивна генеральна ідея послідовного правового будівництва.
Правова політика в Україні має бути спрямована на створення законодавчого права з урахуванням власної правової спадщини і правових традицій, активне впровадження в юридичну практику та юридичну освіту розробок вітчизняної юриспруденції, розвиток нормативно-правової бази і державних інститутів, правового менталітету і правової культурі нашого народу. Потрібно ураховувати діалог правових культур і активної взаємодії держав у світі.
Ігнорування психології людей, що була сформована в умовах низького рівня реалізації соціально-економічних прав, відсутність реальних передумов для самозахисту є причинами неприйняття правових реформ значною частиною населення України.
Право і його гуманістичні принципи не посіли належного місця у правосвідомості молоді, мотивації її життєвої поведінки, що пов’язано з відсутністю можливості законним шляхом досягти більш високого життєвого рівня, гідного становища в суспільстві.
Одним із чинників, що негативно впливає на формування правової свідомості молоді є наявність несумісного з правовим вихованням явища — пропаганди насильства, жорстокості та агресії засобами масової інформації. Назви фільмів, що їх пропонує ефір, підсвідомо налаштовують до протиправних діянь та злочинності. Це деформує віру в справедливість, любов до людини. Втрачаються моральні принципи та ідеали, духовність особистості.
Держава повинна створити умови для правового захисту молоді від осіб, що втягують її у діяльність, шкідливу для моральності та духовності громадян.
Необхідно законодавчо врегулювати це питання, насамперед в Основному законі нашої держави. Актуальним є прийняття нормативно -правових актів, що дозволили б притягувати до відповідальності осіб за негативний вплив телебачення, преси та інших засобів комунікації на свідомість молоді.
На думку Н. Ткачової, ні середня, ні вища школа в умовах сьогодення не стали трансляторами загальнолюдської і національної культури, важливим елементом якої є правосвідомість особистості; від її розвитку залежить розв’язання багатьох соціальних і економічних проблем у нашому суспільстві та його перспективи розвитку [5]. Також фактично відсутня науково обґрунтована концептуальна методика викладання правознавчих дисциплін у середній та вищій школі, зокрема, методика, яка могла б стати важливим чинником у формуванні парадигми правосвідомості, зорієнтованої на загальнолюдські цінності і гуманістичні ідеали. Методичне забезпечення навчально-виховного процесу у ВНЗ, зокрема правового виховання і освіти, безпосередньо пов’язується з необхідністю актуалізації проблеми гуманізації і духовності, формування правових знань не для накопичення інформації, а з метою виховання характеру, правомірної поведінки.
Безумовно домінуючим чинником формування правової свідомості молоді є стан освітньо-правового середовища як складовий елемент соціальних відносин у сучасному суспільстві.
О. Скакун О.Ф. [4] вважає, що необхідно розвивати професійну правову культуру майбутніх фахівців-неюристів (наприклад, спеціалістів у галузі народного господарства, соціально-культурної діяльності, охорони здоров’я тощо). Їх професійна компетентність потребує володіння правовим мінімумом, який сприяє грамотній (у правовому відношенні) організації фахової роботи.
Студенти — майбутні фахівці з економіки та банківської справи, психології та інформатики повинні бути компетентним не тільки у своїй галузі, а й певною мірою у правовій, вміти орієнтуватися в чинному законодавстві. Вступаючи у виробничі відносини, вони повинні вміти легітимно вирішувати конфлікти, що виникають у трудовому колективі, за допомогою законів, підзаконних та локальних актів.
Засвоєння студентами правових аспектів фінансових відносин сформує навички ефективного використання грошових ресурсів, вчасного виконання фінансових зобов’язань.
При вивченні курсу «Правознавство» студенти — майбутніфахівці неюридичних спеціальностей вивчають практику застосування законодавства про працю, вирішують юридичні завдання на підставі норм житлового, цивільного, сімейного законодавства, вчаться реалізовувати законні інтереси в різних правових відносинах.
Діяльність фахівців — працівників будь-якого рівня значною мірою врегульовано нормативно-правовими актами, де визначено різні аспекти їх професійної компетенції, що їм належить виконувати, права і обов’язки, відповідальність та ін. Майбутні вчителі повинні мати компетенцію з організації правового виховання учнівської молоді, вивчати практику застосування чинного законодавства, що регулює діяльність у сфері запобігання правопорушенням серед неповнолітніх.
Правовиховна робота у ВНЗ є важливим компонентом формування професіоналізму майбутніх фахівців. Слід погодитися з думкою Н. Романової, за якою правове виховання у ВНЗ переслідує подвійну мету: формування високого рівня правової свідомості майбутніх фахівців та опанування майбутніми учителями вміннями і навичками правового виховання вчнівської молоді [9]. Отже, у зв’язку з цим нагальною потребою є така організація і методичне забезпечення навчання в умовах університетської освіти, що дозволяє найбільш інтенсивно впливати на формування правових переконань та в цілому правової культури молоді.
Правове навчання — це засіб зовнішньої організації передання теоретичного правового матеріалу об’єкту виховання, формування вмінь та навичок, використання студентами отриманих знань у реальній правовій дійсності. Відтак, правове навчання впливає на формування правової свідомості особистості, забезпечує необхідний рівень систематизації знань з різних галузей права, розвиток правових інтересів, почуттів, правового мислення, формування наукового правового світогляду, що має враховуватися у нормотворчості.
Так, згідно з розділом ІІ Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р., №2 992/2001, правова освіта населення полягає у здійсненні комплексу заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадянами обсягу правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов’язків [1].
Правова освіта є складовою частиною системи освіти і має на меті формування високого рівня правової культури та правосвідомості особи, її ціннісних орієнтирів та активної позиції як члена громадянського суспільства.
Правова освіта має надаватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти. Обсяг і зміст обов’язкового курсу з правознавства визначаються для загальноосвітніх навчальних закладів — потребою суспільства у вихованні правосвідомого громадянина, а для професійно-технічних, вищих навчальних закладів і закладів післядипломної освіти — крім того, ще й високими вимогами до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня особи [1].
Одним з сучасних негативних об’єктивних чинників, що є перепоною для отримання правових знань студентською молоддю, виступає той факт, що відповідно до чинного законодавства в галузі освіти навчальні дисципліни «Правознавство» та «Конституційне право» не належать до дисциплін, які є обов’язковими для викладання у ВНЗ. Вибірковим курсом є «Основи
конституційного права України», який за змістом своєї програми не забезпечує усі потреби розвитку правової компетентності молоді в різних правовідносинах.
Зважаючи на необхідність формування високоосвічених фахівців з високим рівнем громадянської та правової свідомості, розумінням не тільки фахових, а і правових аспектів професійної діяльності, доцільно привести чинне законодавство в галузі освіти у відповідність до вимог Національної програми правової освіти населення.
Література
1. Указ Президента України від 18.10.2001р. № 992/2001 «Про Національну програму правової освіти населення» // http://www.ligazakon.ua/
2. Максимов, С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С. И. Максимов. — Х., 2002. — 255 с.
3. Макушев, П. В. Професійна правосвідомість і правова культура дільничного інспектора міліції (шляхи формування і вдосконалення) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / П.В. Макушев. — К., 2004.
4. Скакун, О.Ф. Теорія права і держави : підручник / О.Ф. Скакун. — К. : Алерта; КН : ЦУЛ, 2009. — 91 с.
5. Ткачова, Н. О. Педагогічні основи формування правосвідомості учнів професійно-технічних навчальних закладів: дис. ... д-ра пед. наук : / Н. О. Ткачова. — К., 2002. — 565 с.
6. Цимбалюк, М. Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності / М. Цимбалюк // Право України. — 2003. — № 9.
7. Цимбалюк, М. М. Формування правосвідомості громадян у процесі розбудови громадянського суспільства: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / М.М. Цимбалюк. — К.,2004. — 183 с.
8. Habermas, J. Between Facts and Norms. Contributions to a Discourse Theory of Law and Democracy / J. Habermas. — Cambridge, 1996.
9. Романова, І.А. Формування правової свідомості майбутніх учителів у
процесі навчальної діяльності: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / І. А. Романова. — Х., 2001. — 167 с.
