CC BY
18UDC 82
КООРДИНАТИ БАРОКО У СТИЛЬОВОМУ ПРОСТОР1 УКРА1НСЬКО1 Л1ТЕРАТУРИ XVII-XVIII СТ.
© 2019
Семенюк Лариса Степашвна, кандидат фшолопчних наук, доцент кафедри укра!нсько! лггератури Схiдноeвропейський нацюнальний yHieepcumem iMeHi Леа Укратки (43025, Украна, Луцьк, проспект Boni, 13, e-mail: nediljalar@gmail.com)
Анотащя. У статл розглянуто бароко як явище стильового порядку, окреслено його координати в художньому простор1 укра!нсько! лггератури XVII-XVIII ст. Доведено, що стильовою домшантою бароко е синтетичшсть та пов'язана з ним внутршня суперечливють. Ця риса визначае шш1 художньо-стильов1 параметри бароко: ушвер-сальшсть, динам1зм, антином1чн1сть, метафоричшсть, художню умовшсть, риторичшсть. Ушверсальшсть як одна 3i стильових домiнант бароково! культури художньо втiлюе центральну для бароково! сввдомосп iдею множинностi, багатовимiрностi свiту. Лтгература бароко зосереджуе свiй iнтерес навколо трапчних суперечностей дiйсностi: життя i смертi, тлiнностi i вiчностi, суети i щастя. У центрi барокового свпу - складнi стосунки людини з Богом. Своервдною для культури бароко е динамжа, що вщбивае суперечливий стрiмкий рух духовного розвитку людства. Однiею з визначальних стилетворчих рис бароко е антиномiчнiсть. В И основi - фiлософське розумшня суперечностей свiту та внутршньо! роздвоеностi людини. Основними принципами оргашзацп художнього матерiалу стають антитеза, контраст. Безперечна домшанта стилю лiтературного бароко - ускладнена метафоричнiсть, доведена до своервдно! унiверсальностi. Твори бароко демонструють високий рiвень поетично! умовностi. Осмислення дшсно-стi в них часто набувае алегорично-символiчного чи емблематичного характеру. Важливi стильовi риси бароко - це загальна експресивнiсть, пишна декоратившсть, посилена риторичнiсть.
Ключовi слова: бароко, стиль, напрям, синтез, Д. Чижевський, унiверсальнiсть, динамiзм, антиномiчнiсть, метафоричшсть, риторичнiсть.
THE BAROQUE COORDINATES IN THE STYLE SPACE OF THE UKRAINIAN LITERATURE OF THE 17th-18th CENTURIES
© 2019
Semenyuk Larysa Stepanivna, candidate of Philological Sciences (Ph.D.), Associate Professor at the Department of Ukrainian Literature Lesya Ukrainka Eastern European National University (43025, Ukraine, Lutsk,VoliAvenue, 13, e-mail: nediljalar@gmail.com)
Abstract. The article highlights the Baroque as a style phenomenon, outlines its coordinates in the fiction space of the Ukrainian literature of the 17th-18th centuries. It is proved that the Baroque style dominant is synthesis, which gives rise to the internal contradiction of the Baroque culture. This feature determines its other fiction and style parameters: versatility, dynamism, antithetics, metaphoricity, art conventionality, and rhetoric. Versatility as one of the stylistic dominant elements of the Baroque culture artistically embodies the idea of multiplicity, multidimensionality of the world, which is central to the Baroque consciousness. The Baroque literature concentrates its interest around the tragic contradictions of the reality: life and death, mortality and eternity, vanity and happiness. The center of the Baroque world is the complex relationship between a man and God. A peculiar feature of the Baroque culture is dynamics that reflects the contradictory rapid movement of the spiritual development of mankind. One of the determining stylistic features of the Baroque is antithetics. Its basis is a philosophical understanding of the contradictions of the world and the internal dichotomy of a man. The main principle of the organization of fiction is antithesis, contrast. The unconditional dominant of the Baroque in literature is complex metaphoricity, brought to peculiar versatility. The works of the Baroque demonstrate a high level of poetic conventionality. The understanding of the reality in it often becomes allegorical, symbolic or emblematic. The important Baroque features are a general expressive style, magnificent decorative elements and enhanced rhetoric.
Keywords: the Baroque, style, trend, synthesis, D. Chyzhevskyi, versatility, dynamism, antithetics, metaphoricity, rhetoric.
Постановка проблеми в загальному вигляд1 та гг зв'я-зок 1з важливими науковими та практичними завдання-ми. Стилю бароко належить важливе мюце серед шших художньо-стильових явищ в юторп укра!нсько! лггератури. Не випадково його щентиф^ють з культурно-ю-торичною добою, яка «виробила свое свгтосприймання, знаходила сво! способи вщображення дщсносп» [1, с. 6]. Будучи потужним ушверсальним художшм стилем i напрямком, володшчи розгалуженою системою стильових тенденцш, бароко, попри все, не мало тако! виразно! концепцп, як, наприклад, класицизм, романтизм чи реалiзм. Як явище стильового порядку воно важко тддаеться лопчному осмисленню, тим б№ше -адекватному структуруванню. Щдтвердження ше! тези знаходимо в десятках праць - вщ Д. Чижевського, який визнавав «розбiжнiсть у розумшш основних, проввдних мотивiв, що зумовлюють характер бароккового стилю» [2, с. 239], до новишх напрацювань у цш дмнщ науки (монографп, розвщки, збiрники, антологп), де на-трапляемо на рiзнi, часто повторюваш, однак не завж-ди обгрунтоваш судження. Це викликае стурбовашсть учених щодо доречносп вживання терм^ «бароко» та чгткого окреслення його стильових характеристик [3, с. 28]. Тому визначити координати бароко у стильовому
просторi украшсько! лиератури ХУП-ХУШ ст. видаеть-ся завданням украй актуальним з огляду на важливють предмету дослiдження та його динам^ в юторико-лгге-ратурному просторi Укра!ни.
Анализ остантх дослгджень I публ1кац1й, в яких роз-глядалися аспекти ц1е! проблеми I на яких обтрунтову-еться авторська думка; видтення невирШених ранШе частин загальног проблеми. Питання про основш ознаки (домшанти) стилю бароко одним iз перших в укра!н-ському лiтературознавствi порушив у сери сво!х праць ввдомий славiст, один iз чiльних дослщнишв проблем бароко Д. Чижевський [2; 4; 5]. Його тези стали засадни-чими при розв'язанш ще! важливо! теоретично! проблеми. За словами Д. Наливайка, вiн «сформулював концеп-ти, що належать до фундаментальних у сферi барокових студш» [6, с. 31]. Щiзнiше до цього питання б№шою чи меншою мiрою зверталися всi, хто пробував осмисли-ти бароко як лггературне та загальномистецьке явище. Серед найбшьш визнаних - працi З. Геник-Березовсько! [3], I. 1ваньо [1], I. Ыченка [7], С. Кримського [8-9], А. Макарова [10], Д. Наливайка [6; 11; 12], Т. Рязанцево! [13], В. Соболь [14], Л. Ушкалова [15-16], В. Шевчука [17-18], В. Яременка [19] та шших учених. З числа остан-шх теоретичних розвщок, присвячених естетицi бароко,
Semenyuk Larysa Stepanivna THE BAROQUE COORDINATES ..
що носять пiдсумковии характер, насамперед виргзня-ються дослщження С. Кримського [9], Д. Наливайка [12], Л. Ушкалова [17], що ввшшли до першого тому фундаментального двотомного видання «Укра1нське бароко» (Харк1в, 2004). У статп Д. Наливайка [17] розглянуто феномен укра!нського бароко в европейському контек-стi, видiлено iнварiантнi стильовi риси украшського та загальноевропейського бароко. С. Кримський [9] пору-шуе питання дискурсу укра!нського бароко крiзь призму нацюнально! ментальностi укра!нщв. Л. Ушкалов [16], аналiзуючи Где! та форми укра!нсько! бароково! пое-зи, говорить i про окремi питомi риси стилю бароко -його наскрГзну релтйшсть, характернi теми й мотиви, символiзм та алегоризм, парадоксальнiсть та формальну вправнiсть. Iсторико-культурнi параметри епохи Бароко висвилюе I Iсiченко [7, с. 25-32]. Розглядаючи укра!н-ське лггературне життя бароково! доби, вчений окрему увагу придiляе естетичним засадам стилю бароко. Серед основних вш називае суб'ективiзм, динамiзм, симво-лiзм, метафоричнiсть, консептизм, театральнiсть та iншi [7, с. 28-31]. Попри вагомють наукових напрацювань цих авторитетних учених, единого шдходу до розумiння домшантних ознак бароко на сьогоднi не вироблено.
Формування цшей статтi (постановка завдання). Мета ще! статтi - окреслити стильовi координати бароко як важливого художньо-стильового явища укра!нсько! лггератури ХУЛ-ХУШ ст., визначити свiтоглядне пгд-грунтя домiнантних ознак бароково! естетики.
Виклад основного матерiалу дослiдження з повним обтрунтуванням отриманих наукових результатiв. Стввщносячи бароко з шшими мистецькими стилями, Д. Чижевський наголошуе, що визначити основнi елементи, яш характеризують цей стиль (його «домь нанти»), дуже важко [4, с. 43]. На шдтвердження сво!х мiркувань вiн наводить таку аргументацiю: «Бо бароко в наИглибшiИ сво!й суп течiя «синтетичная», яка щось спо-лучае та зливае, течiя «синкретична», в якш зростаеться в едшсть рiзноманiтне, що виходить не з одного, чи не-численних пункпв погляду, а з багатьох, до того таких, що мiж собою шчого спiльного не мають» [4, с. 44].
Отже, перше, на що варто звернути увагу, говорячи про домшанти бароко, - це, за словами Д. Чижевського, його «надзвичайна «асимшяцшна енергiя» [4, с. 43], результатом чого е синтетичшсть цього стилю, його всеохопшсть. Цю думку пiзнiше розвинув дослгдник I. 1ваньо, наголошуючи: «Бароко було мистецтвом синтезу, примирения суперечностей: земного i небесного, духовного i свггського, античностi i християнства. Тут дивовижно сполучаються мiфологiчнi й бiблiИнi образи, християнсьш й язичесьш уявлення. Для стилю цього ха-рактернi поеднання чуттевостi й аскетизму, абстрактно! думки й натуралютично! конкретностi, фантастики й правдоподiбностi» [1, с. 6]. Великий «штеграцшний по-тенцiал бароково! культури» вгдзначають i сучаснi вченi [9, с. 23].
Розглядаючи бароко як «синтетичну духовну течш», Д. Чижевський насамперед мав на увазi поеднання в нiИ культурних надбань двох попереднiх культурно-Гсто-ричних епох - середньовiччя («готики») та ренесансу [2, с. 239-240; 4, с. 45]. Деякий час дослщники надавали перевагу ренесанснш основi такого синтезу [11, с. 115116], хоч i пiдкреслювали перевагу готичних елементiв в укра!нськ1й бароковiИ лiтературi на противагу лггера-турi захвдноевропейськш [11, с. 150-151]. У сучасному теоретичному дискурсi синтетичнiсть бароко розгляда-еться на як1сно новому рiвнi - як «спроба ново! духовно! штеграци, ново! ГдеИно! та художньо! синтези», але на iншому, порiвняно з ренесансом, свiтоглядному И есте-тико-художньому грунтi [12, с. 13]. Цим грунтом вважа-еться «трансцендентно-мютична парадигма, кореспон-дована з християнським провiденцiалiзмом» [12, с. 13].
Синтетичний характер барокового стилю, на якому наполягають дослiдники, мае глибокi культурно-Гсто-ричнi коренi. Як стверджуе С. Кримський, «в Укра!т
ми маемо ргдшсну ситуацiю накладаиия рiзних цивг-лiзацiИ: антично! та вiзаитiИсько!, схщнотюрксько! та близькосхгдно!, захiдноевропеИсько! i схгднослов'ян-сько!» [8, с. 47-48]. Така, за висловом ученого, «кор-доншсть укра!нсько! культури» е причиною своерщно! палiмпсестностi, яку наИповнiше виражае культурний напрям бароко. Це дозволяе говорити про «толерант-нiсть» бароко до попередшх напрямiв розвитку культури, його полютилютичшсть, здатнiсть до об'еднання рiзних культурних епох [8, с. 49]. На цьому наголошено i в «ЛiтературознавчiИ енциклопедi!» Ю. Ковалiва, де щдкреслюеться не так протиставлення, як взаемоперети-наиия протилежних тенденцш (теоцентризму та антропоцентризму, iнтелектуалiзму та сенсуалiзму) в культурi бароко [20, с. 116].
Синтетичшсть, поеднання протилежностей як домь нантна ознака стилю бароко породжуе одну з визначаль-них рис бароково! культури - и внутрiшню суперечли-вiсть. У барокових творах складно поеднаш поганськ1 та християнськ1, середньовiчнi И ренесансш елементи. Про поляризацш укра!нсько! бароково! лiтератури «мiж двома горизонтами - земним i небесним», що розкри-вае глибини як зовшшнього, фiзичного свiту, так i вну-трiшнього, духовного, пише Д. Наливайко [12, с. 13]. Наголошуе на цьому И сучасна дослщниця Т. Рязанцева, котра говорить про «вгдверте протистояння» та «непо-дiльну едшсть... протилежностей», що впродовж усь е! епохи Бароко служили джерелом конфлжпв, тем та образiв мистецтва И лггератури [13, с. 8]. Л. Ушкалов подiбнi мiркування розгортае у фшософськш площиш: «Барокова доба була шби зитана Гз антитетики «держа-ви земно!» И «держави небесно!», статики И динамГки, сенсуалГзму И стритуалГзму, темпоральносп И вГчносп, гедошзму И аскези, трГумфу життя И невгдворотностГ смерп» [16, с. 71]. Драматичну едшсть полярних об'ек-ттв Г понять як одну Гз ментальних ознак укра!нського бароко вщзначае С. Кримський [9, с. 29].
Синтетичшсть бароко як домшанта стилю великою мГрою визначае шш1 його параметри в художньому про-сторГ епохи - ушверсальшсть, динамГзм, антитетику, метафоричшсть, художню умовшсть, риторичшсть, що належать до специфГчних рис бароко.
Для мистецтва бароко характерне прагнення до все-охоплення, ушверсальносл, зосередження на важливих проблемах, що стосуються всього людства И кожно! людини зокрема. I. 1ваньо говорить про т. зв. «космГзм бароко», намагання митщв осмислити все у глобальних масштабах [1, с. 6]. Ця риса зумовлена специфшою свь тогляду бароково! епохи з !! баченням дисгармоншносп та складносп свиу, катастрофГчносп И парадоксальносп буття, його конфлГктносп, драматично! наируженосп, що е результатом ди антагошстичних сил та притаман-ного !м динамГзму [8, с. 49].
Ушверсальшсть як одна зГ стильових домшант бароково! культури художньо вплюе центральну для того-часно! свгдомосп гдею множинносп, багатовимГрносп свиу. Це виявляеться на рГзних рГвнях художнього тексту. ПорГвняно з попередшми епохами розвитку мистецтва бароко розширюе сфери письменства за рахунок нових тем, проблем, рашше не освоених художньо. «Воно зосереджуе свш штерес навколо трапчних суперечностей дшсносп: життя Г смерп, тлшносп Г вГчносп, суети Г щастя» [1, с. 6].
Як стверджують дослщники, спираеться цей стиль на фшософську основу панте!зму [1, с. 6]. У центрГ барокового свиу - складш стосунки людини з Богом. Бароко культивуе щеал «вищо! людини», котра, в першу чергу, мае служити БоговГ, мГсце якого в системГ барокового мислення «так само центральне, як Г мГсце людини» [4, с. 49]. Сучасш дослгдники стверджують, що митщ бароко пов'язували ва поди на землГ з волею Бога, надавали !м мГстичного И космГчного значення [10, с. 245]. У людиш барокове мистецтво бачило насамперед «астоту духовну, причетну до грандГозно! планетарно! боротьби
сил добра i зла» [10, с. 247].
У контексп таких уявлень украшська литература бароко активно розробляе теми про «чотири останнiх речi людини» - смерть, страшний суд, рай та пекло, причо-му найяскравше представленi саме макабричнi сюже-ти [4, с. 50]. Про барокове «закохання в темi смертi» свого часу писав Д. Чижевський [2, с. 240]. До худож-ньо! обробки цiеï теми зверталися десятки авторiв - вiд К Транквшона-Ставровецького з його образом смер-тькосаря до К. Саковича та К. Зиновiева з ïx розмислами про те, що смерть чекае на кожного, та до «шсень свгго-вих», у яких змальовано непевшсть життя та смерть як його природний шнець.
Такий нахил до синтезу, ушверсальносл в лiтературi бароко знайшов вияв як у тематиш, так i в образнiй сис-темi та виражальних засобах творiв, зокрема у прагненнi освоïти все вщоме на той час багатство естетично-ху-дожнix прийомiв - вщ xудожнix засобiв фольклору, ан-тичносп та середньовiчного мистецтва до ренесансноï поетики Заходу. Як стверджуе I. 1ваньо, «стиль бароко не тшьки сполучае старi xудожнi засоби з новими, а й де-монструе нове, несподiване поеднання ранiше вгдомих прийомiв» [1, с. 6-7]. Сучасш досл1дники не лише вщ-стоюють щею культурноï унiверсальностi украшського бароко [8], а й розкривають специфшу творення ушвер-сально1' картини свпу у творчостi ряду украшських ба-рокових авторiв [17].
Безперечною домшантою бароко е динамiка, тобто зображення руху. Саме цю ознаку Д. Чижевський роз-глядае як своерщну для культури бароко, таку, що на-дае цьому стилю «його власного шдиввдуального характеру» [2, с. 240]. З цим погоджуються й сучасш вчеш, для яких бароко - «динамiчний, афектований стиль» [7, с. 28]. I. 1ваньо, намагаючись осмислити свiтоглядне пiдгрунтя цього явища, наголошуе, що бароко як свое-ргдна художньо-естетечна система «вгдбивае суперечли-вий стрiмкий рух духовного розвитку людства, - рух, смисл якого прихований в безмежнiй рiзноманiтностi речей, властивостей, в неосяжнiй строкатосп явищ, що вгдкривалися свiдомостi» [1, с. 6]. У творах художньо1' лггератури щ ознаки набувають специфiчного вияву: «це потреба руху, змши, мандрiвки, трагiчного напру-ження та катастрофи, пристрасть до смГливих комбша-цш, до авантюри» [2, с. 240]. Динамiчнiсть у лiтературi досягаеться також завдяки стрГмкому перебiгу думки вщ одних предметiв до шших, ïx незвичному зiставленню [1, с. 7-8]. Сприяе цьому також художне моделювання плинносп, неспокою, показ рухливосп образiв i картин. У бароковш поезй' арxетипiчного значения набу-вае образ життя як моря, безодш, корабля в бурхливому океаш, а буття розглядаеться як потж. У мовГ художшх текстiв зростае значення ритму та рюмки, посилюеться використання потоку сшвзвуч та дисонанав, несподГва-них поворопв у виклащ теми.
Однiею з визначальних стилетворчих рис бароко е аитиномiчнiсть. Д. Чижевський стверджуе, що принцип сполучення протилежного, поеднання антитез, гра ними служать пею основою, на як1й вгдбуваеться синтез, спо-лучення рiзномаиiтного в бароковш культурГ [4, с. 47]. Вчений не виключае, що антитетика бароко може мати чисто формальний характер (часто це «лише гра проти-лежностями, гра, що належить до численних стилютич-них прикрас бароккового мистецтва»). Однак вш визнае, що значення антитетичносп глибше - «вона належить безумовно до важливих елеменпв бароккового свпо-гляду» [4, с. 47]. В його основГ - фшософське розумшня суперечностей свпу та внутрГшньо1' роздвоеностГ людини, що осмислюються в дуа традицшно1' християнсько1' символ1ки. Розглядаючи психолопю людини бароко, А. Макаров доходить висновку, що вона була сповнена контраспв: «Митш й мислителГ тих чаав уже починали вгадувати в нш не лише вгдблиски добра, а й зла. Завдяки мислителям Бароко в европейськш культурГ почав виро-блятися й утверджуватися погляд на духовний св1т осо-
бистостГ як на арену одвГчно1' боротьби добра й зла, яка дае непередбачуваш наслщки» [10, с. 38]. МГркування про роздвоешсть людини, видиме тшо яко1' - вГд землГ, а невидима душа - вгд небес, знаходимо в таких першо-рядних мислителГв XVII-XVIII ст. як К. Транквшон-Ставровецький та Г. Сковорода.
Основним принципом оргашзацп художнього мате-рГалу на всГх рГвнях художнього барокового тексту стае антитеза. Найяскраишою з них Д. Чижевський вважае антитезу античносп та християнства [4, с. 48]. У нш знайшли вГдображення ri основш духовш течи, що зли-лися в бароко - ренесанс з його увагою до античностГ та середньовГччя з його тотальною релтйшстю. На думку С. Кримського, «антитетичшсть у бароко узагаль-нюеться до боротьби свтв - буття та антисвпу пекла, небесно1' сфери i безодш» [8, с. 49]. З огляду на це характерною е тематика творГв украшського литературного бароко, примГром, «Слово про збурення пекла» аношм-ного автора, «Брань семи добродшств з сГмома грГхами в людиш-мандрГвцю» Й. Горленка чи «Брань архистратига Михаша з Сатаною» Г. Сковороди. Як стверджуе С. Кримський, «художня семантика конфлГкту, боротьби протилежностей доводиться у культурГ бароко до стильовоï машфестаци» [8, с. 49]. Образна система бароко теж пгдпорядкована законам протиставлення й контрасту. На рГвш поетики це виявляеться в центральному для бароко понята кончетто (консепту, концепту) та у зверненш до контрастГв, як змютових (семантичних) (контраспв свила i темряви, мип i вГчносп, духовного i тшесного), так i формальних. При цьому, як зауважуе А. Макаров, в украшськш лггературГ, тюно пов'язашй Гз середньовГчним менталитетом, переважають «тшьовЬ» складники цих антиномш [10, с. 41-67].
ЗГ складними свиоглядними шуканнями епохи Бароко дослгдники пов'язують i таку важливу стильо-ву ознаку як посилена метафоричшсть. За тогочасними уявленнями, предметний свп шюзорний, примарний у зГставленш з вищим, духовним свпом. ВГдтак, реальш предмети й об'екти можна розглядати лише як вГдо-браження божественноï ютини. ПодГбш мГркування, на думку вчених, послужили поштовхом до метафоричного переосмислення видимого свпу [22, с. 7]. Як стверджуе Д. Наливайко, «метафоричшсть - безперечна домшан-та стилю литературного бароко», тут вона набувае свое-рiдноï ушверсальностГ, осшльки «в метафорГ вбачалася й модель свиу, й ефективний зааб його шзнання» [6, с. 37]. Незаперечною вважалася думка про те, що «гли-бинний смисл буття всього сутнього шдвладний лише метафоричному мисленню» [10, с. 90-91]. Такий пгдхщ до метафори набувае поширення i в украшськш бароковш лггературГ, творш якоï культивували ускладнену метафоричшсть, що засновувалась на «винахГдливостГ розуму» - його здатносп поеднувати вГддаленГ, часто непоеднуваш предмети та речГ. «Акцентування метафори, - на думку Ю. КовалГва, - засвгдчувало вГдмшшсть бароковоï xудожиьоï свГдомостГ вгд ренесансноï, що тяжела до лопки та метонiмiï, окреслювало стильовий азь анГзм» [20, с. 116].
Дослгдження свГтоглядних основ бароковоï культури дають ученим пГдстави вважати, що в нш елементи ГррацГоналГзму сшвюнують з виразним прагненням до рацюналГзму [1, с. 6]. В основГ таких уявлень, на думку Д. Чижевського, лежить усвгдомлення «всеприсутно-стЬ> абсолютного буття», переконання, що все юнуюче е його вгдображенням, символом [4, с. 49]. ЗвГдси випли-вае такий феномен бароковоï культури, на який звернув увагу А. Макаров, як вщродження мГфологГчного, алего-рично-символГчного мислення [10, с. 61].
Митшв бароко цГкавить не стшьки зрима, зовнГшня, реальна сторона речей, сшльки духовна сутнГсть, закла-дена в ïx семантиш та на рГвш пгдтексту. Це активГзувало увагу украшських письменник1в до глибин пГдсвГдомо1, iррацiональноï сфери. Завдяки цьому чимало украшських авторГв XVII-XVIII ст. (I. Орновський, С. Яворський,
Semenyuk Larysa Stepanivna philological
THE BAROQUE COORDINATES ... sciences
Г. Сковорода) демонструють високий piBeHb поетич-hoï умовностi, здатнiсть проникати в 3araATOBi глиби-ни духовного свпу людини. Осмислення дiйсностi у творах бароко часто набувае алегорично-символiчного чи емблематичного характеру. Цей символiзм накладае вщбиток на все мистецтво епохи Бароко. Алегорично-символiчному витлумаченню пiдлягають уа предмети i явища природи. Вироблена в попереднi часи алегорика, емблематика i символжа суттево трансформуеться. Так, специфiчного тлумачення зазнають античнi мiфологiчнi уявлення, переосмисленi пiд кутом зору середньовiчноï, зокрема бiблiйноï символiки. Завдяки цьому твориться «принципово вiдмiнний ввд реального умовний худож-нiй проспр, що складався i3 сумiшi елеменпв реального й iрреального, розумного й алопчного, звичайного й надприродного, буденного й мютичного» [10, с. 85-86].
З огляду на це важливе мiсце в культурi бароко ввд-водилося емблематицi. Ïï свггоглядним пiдгрунтям була вiра в те, що невидимий свiт можна тзнати за допомо-гою iнтуïтивно-образного мислення, шляхом осяяння, прозрiння, бачення «духовними очима» [10, с. 92]. Так народжуеться «грандiозна iдея емблематичного осяг-нення свпу» [10, с. 92]. Статусу емблем у бароковому мистещга набували стiйкi алегоричнi образи в 1'х сим-волiчному значеннi [8, с. 55]. Бароковi письменники ви-користовують, як правило, загальнозрозумiлi емблеми, символи та алегорп. Серед найбтш поширених - образи саду (винограду), книги, свила, к1льця, змiя, лабiрин-ту тощо. Талант митця виявлявся у здiбностi тлумачити щ емблеми та символи, в умшш витончено наслiдувати попередникiв.
Посилений штерес до емблематики витiкае iз власти-вого лiтературi бароко прагнення до наочносп - не стiльки вiзуальноï, скiльки тiеï, що призначалася для внутршнього, «духовного зору» й полягала в наочно-му вираженнi абстрактних понять, сенсiв та уявлень [6, с. 37]. Постають цiлi рiзновиди лiтератури, цiлком заснованi на символщ, - геральдична поезiя та пое-зiя емблематична, здебiльшого мiстичного характеру. Неперевершеним майстром емблематичних вiршiв, сповнених словесно!' гри та загадковостi поетичних ре-бусiв був 1ван Величковський. Теоретичне осмислення та практичне втшення ця ознака бароко знайшла у твор-чостi Г. Сковороди: як вщомо, його дiалоги й численш вiршi побудованi за принципом поетичного опису емб-лематичного малюнка. Письменник виходив з того, що художня краса речей полягае не в 1'хнш фiзичнiй при-вабливостi, а в певнш наданiй 1'м символiчнiй вде1', яка е «тшню небесних i земних образiв» [23, с. 108].
Творщ барокового мистецтва сво1'м найвищим завданням вважають зворушити читача, розбудити в ньому найвищi почуття, викликати сильнi враження. З цими ознаками вченi пов'язують так стилiстичнi засоби бароко, як гшерболи, парадокси, схильнiсть до всього незвичайного, гротескного, контрастного [2, с. 240]. Про цю властивють тогочасно1' лiтератури пишуть i сучаснi дослвдники феномену бароко: «На вiдмiну ввд ренесан-сних, бароковi автори й митщ не визнавали спокойного естетичного споглядання, вони прагнули захоплювати й вражати читачiв чи глядачiв, викликати в них потря-сiння, афект. Але при всьому цьому 1'хньою остаточною метою було: через емоци вплинути на розум, свiдомiсть i таким шляхом пвдпорядкувати ix» [6, с. 36]. Саме з цим прагненням пов'язаш так1 стилiстичнi риси бароко, як загальна експресивнiсть, пишна декоративнiсть, риторична стильова домшанта. Поширеними в бароковiй лiтературi е нанизування тропiв, застосування емблем, гшербол, ускладнена композицiя, поглибленi коментарi, мовш контрасти, призначенi для вираження складносп свiту. Цю «декоративнiсть» бароко дослвдники схильнi розглядати як «одну з найприкметшших ознак украш-ського художнього мислення», яка покликана передати «притаманний украшському нацiональному характе-ровi потяг до святковосп, поетичносп...» [10, с. 211]. 92
Як переконливо доводить А. Макаров, заслуга бароко в Укра!ш полягае в тому, що «воно надало традицшнш любовi до красиво! i навiть прикрашено! форми великого значення i артистичного блиску» [10, с. 237].
3i своервдними рисами бароко вченi пов'язують i його слабк1, вразливi сторони. Це, по-перше, перевага зовнiшнього над внутршшм, декоративнiсть зображен-ня, за якою зникае або вщходить на другий план вну-трiшнiй змют твору. По-друге, це надмiрне захоплення мистецькою грою, поетичними iграшками, чудерна-цтвом, переобтяження творiв формальними елементами [2, с. 240]. Митщ бароко бшьше дбали про зовнiшнiй стиль, ашж про змiст творiв, !м була властива увага до форми, витончешсть, майстернiсть, вiртуознiсть воло-дшня словом. Усе це робить мистецтво бароко важким для сприймання, елггарним. Недаремно цю лiтературу довгий час розглядали (а часто й засуджували) як пере-обтяжену формальними елементами [2, с. 239]. З шшого боку, треба врахувати, що «жодна iнша доба не мала такого вдеолопчно виразного декору» [10, с. 216]. Щеда прикраси бароко мали глибоку семантику, служили за-собом вираження певного типу свгговвдчуття, виявом укра!нського художнього смаку, що мало неабияке зна-чення для наступних етапiв розвитку лггератури.
Отже, е всi пiдстави погодитися з думкою З. Геник-Березовсько!, яка стверджуе, що «укра!нська культура XVII-XVIII ст. породила дуже своервдний i повноправ-ний стильовий вигар, в якому ця епоха реалiзуеться комплексно i який вiддавна сприймаеться як складник европейського бароко» [3, с. 29].
Висновки до^дження i перспективи подальших poseidoK цього напряму. У ходi нашого дослiдження доведено, що стильовою домшантою бароко е синтетичшсть та пов'язана з ним внутршня суперечливiсть. Ця риса визначае iншi художньо-стильовi параметри бароко: ушверсальшсть, динамiзм, антиномiчнiсть, метафоричшсть, художню умовнiсть, риторичнiсть. Унiверсальнiсть як одна зi стильових домiнант бароково! культури художньо втiлюе центральну для бароково! сввдомосп вдею множинностi, багатовимiрностi свiту. Лiтература бароко зосереджуе свш iнтерес навко-ло трагiчних суперечностей дшсностг життя i смертi, тлшносп i вiчностi, суети i щастя. У центрi барокового свiту - складш стосунки людини з Богом. Своерщною для культури бароко е динамжа, що вiдбивае супе-речливий стрiмкий рух духовного розвитку людства. Однiею з визначальних стилетворчих рис бароко е антиномiчнiсть. В !! основi - фiлософське розумiння суперечностей свпу та внутрiшньо! роздвоеносп людини. Основним принципом органiзацi! художнього матерiалу стае антитеза, контраст. Безперечна домшанта стилю литературного бароко - ускладнена метафоричшсть, доведена до своервдно! ушверсальносп. Твори бароко демонструють високий рiвень поетично! умовностi. Осмислення дшсносп в них часто набувае алегорично-символiчного чи емблематичного характеру. Важливi стильовi риси бароко - це загальна експресившсть, пишна декоратившсть, посилена риторичнiсть, що зумовлю-ють елiтарний характер мистецтва бароко загалом.
Подальшi дослвдження цiе! теми доречно здшснювати в методичному аспекп з метою вироблення науково обгрунтованого подходу до розумiння характеру барокового стилю в середнш та вищш школi.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. 1ваньо I. Про украшське лтературне барокко. Украшське лiтеpатуpне барокко: зб. наук. пр. / вiдп. ред. О. Мишанич. Ки!в: Наук. думка, 1987. С. 3-18.
2. Чижевський Д. Iстopiя украшсько! лiтеpатуpи (eiд початюв до доби pеалiзму). Тернотль: МПП «Презент», ТОВ «Фемша», 1994. 480 с.
3. Геник-Березовська З. Украшське лimеpаmуpне бароко в межах свое! епохи та стилю. Геник-Березовська З. Гpанi культур. Бароко. Романтизм. Модертзм. Кшв: Гелiкoн, 2000. С. 28-36.
4. Чижевський Д. До проблем барокко. Сучастсть. 1974. № 4. С. 42-54.
5. Чижевський Д. Укратський лтературний барок: нари-
си / Пiдготовка тексту та мовна редак^я Л Ушкалова; вступна стаття О Мишанича. Хартв: Акта, 2003. 460 с.
6. Наливайко Д. Феномен украшського бароко в европейсъкому контекстi. Слово i час. 2002. № 2. С. 30—38.
7. 1аченко 1., архиепископ. Iсторiя украгнськог лiтератури: епо-ха Бароко (XVII—XVIII ст.). Навчальний поабник для студентiв вищих навчальних закладiв. Львiв—Кшв—Харкiв: Святогорець, 2011. 568 с.
8. Кримський С. Культурна унiверсальнiсть украшського бароко. Вгсник НАН Украгни. 2000. № 10. С. 47-56.
9. Кримський С. Менталiтет украшського бароко. Украшське бароко: у 2-х т. Хартв: Акта, 2004. Т. 1. С. 21-48.
10. Макаров А. Свiтло украшського бароко. Кшв: Мистецтво, 1994. 288 с.
11. Наливайко Д. Бароко европейське, бароко украшське. Наливайко Д. Спiльнiсть i своерiднiсть: Украшська лiтература в контекстi европейського лтературного процесу. Кшв: Днтро, 1988. С. 113-155.
12. Наливайко Д. Украшське бароко: типологiя i специфта. Украшське бароко: у 2-х т. Хартв: Акта, 2004. Т. 1. С. 7-20.
13. Рязанцева Т. Змалювати думку (Консептизм як напрям мета-фiзичноl поезП в лiтературi Свропи доби Барокко). Кшв, 1999. 144 с.
14. Соболь В. Украшське бароко. Тексти i контексти. Варшава: Видавництво Варшавського унiверситету, 2015. 382 с.
15. Ушкалов Л. Свт украшського бароко: фiлологiчнi етюди. Хартв: Око, 1994. 112 с.
16. Ушкалов Л. Украшська барокова поезiя. Украшське бароко: у 2-х т. Хартв: Акта, 2004. Т. 1. С. 265-329.
17. Шевчук В. Унiверсальна картина свiту в творчостi письмен-нитв украшського барокко. Украгна: Наука i культура. Кшв, 1994. Вип. 28. С. 194-200.
18. Шевчук В. Муза Роксоланська. Украшська лтература ХVI— XVIII столiть: У 2-х кн. Кн. 1: Ренесанс. Ранне бароко. Кшв: Либiдь, 2004. 400 с.; Кн. 2: Розвинене бароко. Пiзне бароко. Кшв: Либiдь, 2005. 729 с.
19. Яременко В. Епоха украшського лiтературного бароко. Слово много^нне. Хрестоматiя украгнськог лiтератури, створеног рiзни-ми мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV-XVI столття) та в епоху Бароко (тнець XVI-XVIII столття) / Упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. У 4-х кн. Кшв: Аконт, 2006. Кн. 2. С. 9-26.
20. Лтературознавча енциклопедiя. У двох томах. Т. 1 / Автор-укладач Ю. Ковалiв Кшв: ВЦ «Академiя», 2007. 608 с. (Серiя «Енциклопедiя ерудита»).
21. Мишанич О. Дмитро Чижевський - iсторик давньог украш-ськог лтератури. Чижевський Д. Украшське лiтературне бароко. Вибрат прац з давньог лiтератури. Кшв: Обереги, 2003. С. 7-18.
22. Морозов А., Софронова Л. Эмблематика и ее место в искусстве барокко. Славянское барокко. Историко-культурные проблемы эпохи. Москва, 1979. С 5-32.
23. Сковорода Г. Повне зiбрання творiв: У 2-х т. Кшв: Наук. думка, 1973. Т. 1. 532 с.
