CC BY
83Испании самый высокий уровень командного контроля мяча, эта команда не пробилась в) финала чемпионата мира. А вот команда Италии занимает 13 место в списке шестнадцати команд, вышедших в 1/8 финала - однако эта команда стала победителем турнира! Почему так произошло? Ответ прост - мяч можно контролировать на любом участке поля и даже без особого продвижения вперёд. Именно поэтому, тактику командного контроля мяча необходимо как следует продумать, с тем, чтобы её усовершенствовать. Это необходимо для того, чтобы во время игры можно было максимально усилить давление на ворота соперника, воплотив своё преимущество в забитые голы.
Перспективными являются исследования, направленные на поиски закономерностей, которые можно выявить во время применения игроками командных тактико-технических действий.
Литература.
1. Козловский В.И. Подготовка футболистов // - М., «Физкультура и спорт», 1977г. - 173с.
2. Бэтти Э. Современная тактика футбола. - М.: «Физкультура и спорт», 1974. -200с.
3. Гёлтл Б. Подготовка футболистов. - М.: «Физкультура и спорт», 1977. - 173с.
4. Соломонко В.В., Лисенчук ГА., Соломонко О.В. Футбол.
- Киев: «Олимпийская литература», 1997. - 286с.
5. Симаков В.И. Футбол: простые комбинации. - М.: ФиС., 1987. - 144с.
6. Соломонко В.В., Лисенчук Г.А., Соломонко О.В. Футбол.
- К.: Олімпійська література, 1997. - 287с.
7. Симаков В.И. Футбол: комбинации в парах. - М.: ФиС., 1980. - 120с.
8. Пономаренко П. Учись видеть поле: Практическое пособие по детскому футболу. - Донецк: РИП «Лебедь», 1994.
- 112с.
9. Симаков В.И. Стандартные положения в футболе. - М.: «Физкультура и спорт», 1973. - 144с.
10. Цирик Б.Я., Лукашин Ю.С. Футбол. - 3-е изд., испр., доп.
- М.: «Физкультура и спорт», 1988. - 207с.
11. Долженкова В.Г., Харченко Л.П., Ионин В.Г., и др. Стати-
стика. - М.: ИНФРА- М, 2002г. - 384с.
Поступила в редакцию 19.12.2006г.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УДОСКОНАЛЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СПОРТСМЕНІВ
Петушинський Б.Б.
Ужгородський національний університет
Анотація. У статті розглядаються особливості та структура технічної підготовки спортсменів. Вивчено фактори, які впливають на ефективність тренувальної та змагальної діяльності спортсменів. Удосконалення системи керування тренувальним процесом забезпечується на основі об’єктивізації знань про структуру змагальної діяльності й підготовленості з обліком як загальних закономірностей становлення спортивної майстерності, так й індивідуальних можливостей спортсменів. Тут передбачається орієнтація на групові й індивідуальні моделі змагальної діяльності й підготовленості, на відповідну систему підбора й планування засобів педагогічного впливу, контролю й корекції тренувального процесу.
Ключові слова: технічна підготовка, змагальна діяльність, технічні дії.
Аннотация. Петушинский Б.Б. Теоретические основы
совершенствования технического мастерства спортсменов. В статье рассматриваются особенности и структура технической подготовки спортсменов. Изучено факторы, которые влияют на эффективность тренировочной и соревновательной деятельности спортсменов. Совершенствование системы управления тренировочным процессом обеспечивается на основе объективизации знаний о структуре соревновательной деятельности и подготовленности с учетом, как общих закономерностей становления спортивного мастерства, так и индивидуальных возможностей спортсменов. Здесь предполагается ориентация на групповые и индивидуальные модели соревновательной деятельности и подготовленности, на соответствующую систему отбора и планирования средств педагогического влияния, контроля и коррекции тренировочного процесса.
Ключевые слова: техническая подготовка, соревновательная деятельность, технические действия. Annotation. Petushinskiy B.B. Fundamental theory of perfecting of technical skill of the sportsmen. In the article the features and frame of technical training of the sportsmen are esteemed. Is studied the factors, which one influence efficiency of training and competitive activity of the sportsmen. Perfection of a control system by training process is provided on a basis objective knowledge of structure of competitive activity and readiness. The general laws of becoming sports skill and individual opportunities of sportsmen are taken into account. Orientation to group and individual models of competitive activity and the readiness, corresponding system of selection and planning of means of pedagogical influence, the control and correction of training process is supposed.
Keywords: technical training, competitive activity, technical operatings.
Вступ.
Високий рівень розвитку сучасного спорту вимагає ефективного вирішення основних проблем удосконалювання теорії й методів керування тренувальним процесом, раціонального застосування сучасної технології підготовки спортсменів.
У цей час у тренувальному процесі вже практично досягли граничних величин зростання показників об’ємів й інтенсивності навантаження (Платонов В.М., 2004; Булатова М.М., 1995).
В ігрових видах спорту техніко-тактична підготовка є стрижневим системоутворюючим елементом всієї багатогранної структури навчально-тренувального процесу (Єрмаков С.С, 2002; Вальт-ін А. І., 2003; Хромаєв З.М., Поплавський Л.Ю., Защук Г.С., 2003).
Сьогодні вдосконалення технічної майстерності розглядається як важлива складова частина спеціальної підготовки спортсменів високого рівня. Численні спроби зрозуміти й проаналізувати суть, закономірності й перспективи розвитку подальших можливостей людини, які пропонуються протягом тривалого часу фахівцями багатьох видів спорту, привели до формування цілої системи знань теорій спортивної техніки [8, 10, 13].
Робота виконана за планом НДР Ужгородського національного університету.
Формулювання цілей роботи.
Мета роботи - теоретичний аналіз доступної літератури з проблеми вдосконалення технічної підготовки спортсменів в ігрових видах спорту.
Результати дослідження.
Неухильно зростаючий рівень досягнень у сучасному спорті, конкуренція в боротьбі за світову першість мають потребу в постійному вдосконаленні системи спортивного тренування.
Досвід найбільших змагань, численні теоретичні й експериментальні дослідження свідчать про те, що спортивна техніка тепер продовжує бути одним з найбільш важливих факторів в ефективній підготовці спортсменів високого рівня [3, 4]. Більш того, у цей час у багатьох видах спорту шлях подальшого підвищення результатів лежить в основному через технічне вдосконалення.
Виходячи з позицій загальної теорії руху й рухової активності під спортивною технікою розуміють систему рухових дій, засновану на раціональному використанні рухових можливостей організму людини, спрямовану на досягнення високих спортивних результатів. З огляду на це, стає очевидно, що в її розвитку й удосконаленні мають домінуюче значення морфологічні й функціональні особливості людини, закономірності її взаємодії з фізичними факторами середовища, рухові завдання й умови виконання рухів у кожному конкретному виді спорту [2, 14].
Під технічною майстерністю більшість сьогоднішніх фахівців розуміють не тільки вдосконалення рухового компонента того або іншого виду спорту, раціональності технічних структур рухів, але й ступінь освоєння їх спортсменами вищої кваліфікації. При функціонально-структурному підході до організації й керування руховими актами в спортивній діяльності це поняття має більш широке значення. Воно містить у собі не тільки структурно-технічні дії кожного конкретного рухового акту, але й всі ті складові сторони й механізми, які беруть участь у керуванні й регулюванні технічними діями й забезпечують їх високий кінцевий ефект у певному виді спорту. На основі сказаного можна погодитися з тим, що під технічною майстерністю варто розуміти досконале володіння найбільш раціональними руховими структурами спортивних вправ при установці на максимум в умовах загостреної спортивної боротьби [2, 8, 10].
Д’ячков В.М. вважає, що при вивченні проблеми технічної майстерності спортсменів треба виходити із принципу єдності цілого й частини і зі структурно-функціональної концепції керування як тренувальним процесом, так і самим руховим актом. Такий підхід вимагає перегляду змісту поняття технічної майстерності. Під ним розуміється досконалість не тільки біомеханічної структури, але й центрального механізму керування й регуляції, забезпечуючи високий і стійкий кінцевий результат. Це й визначає зацікавленість більшості дослідників до методологічних питань визначення досконалої моделі технічної майстерності, а також до засобів педагогічного контролю й різним структурно-руховим і психологічним аспектам керування [6].
Для рішення актуальних проблем підвищен-
ня якості спортивно-технічної підготовки фахівці сьогодні шукають критерії об’єктивної оцінки найвищої технічної майстерності. За результатами багатьох досліджень уже розроблена, виходячи з визначення системи певних кількісних показників ефективності й економічності технічних дій, принципова основа визначення комплексу критеріїв. При цьому стало відомо, що в різних видах спорту для визначення цих показників потрібні різні методичні підходи [5, 7, 11].
Центральне місце в теорії й практиці педагогічної системи технічного вдосконалення займають різні аспекти побудови технічної моделі майбутнього, розвитку спортивної техніки, оптимізації процесу оволодіння нею й розкриття механізму керування біомеханічними структурами, проблеми провідних параметрів, фаз й елементів координації специфічних технічних дій. Рішення цих питань здійснюється сьогодні виходячи зі структурно-функціональної єдності елементів цілісної системи спортивних рухових актів. Більшість фахівців прийшли до висновку, що провідні параметри, фази й елементи координації технічних дій знаходять своє відображення в структурно-ритмічній їх організації.
Сучасний високий рівень спортивних досягнень супроводжується високим темпом росту технічної майстерності. Поряд з ростом масового спорту, виявленням талантів вирішальне значення має такий підхід до вдосконалення спортивної майстерності, що дозволяє найбільш раціоналізувати рухи спортсмена, приводити їх у найбільшу відповідність із біомеханічними особливостями його рухового апарату, що виявляється в більшій доцільності, ефективності й економічності рухів [9].
Ціль в удосконаленні технічної майстерності розглядається як очікуваний результат педагогічного процесу, до якого повинні прямувати тренер і спортсмен. При цьому повинні зберігатись такі біомеханічні характеристики, реалізація яких на практиці забезпечує досягнення високих спортивних показників [8].
Сучасна техніка у всіх видах спорту і її еволюція залежать у великій мірі від ступеня розвитку рухових якостей спортсмена. У змінних і складних умовах змагальної боротьби рухові дії спортсмена відрізняються широкою розмаїтістю варіантів і способів рішення завдань, що стоять перед ним, із числа яких треба вибрати найбільш доцільні у цьому випадку.
У конкретних умовах змагальної боротьби з окремих прийомів формуються спортивні дії (підготовчі, нападаючі, захисні). Крім ретельного оволодіння багатьма прийомами кваліфіковані спортсмени мають також обмежену кількість досконалих (коронних) прийомів і дій. Високий рівень спортивної майстерності при цьому характеризується не тільки бездоганним володінням коронних прийомів, але й умінням вибирати момент для найбільш ефективного їх застосування.
Наведений аналіз показує, що в практиці
зустрічаються два основних варіанти вдосконалення технічної майстерності: перший - коли техніка спортсмена у своїй основі відповідає сучасній раціональній структурі руху й разом з тим відповідає індивідуальним особливостям його фізичної підготовленості; другий, більш розповсюджений - коли техніка рухів спортсмена не повною мірою відповідає його функціональним можливостям і містить ряд більш-менш істотних відхилень від сучасної технічної моделі.
З педагогічної точки зору для організації процесу вдосконалення рухової навички необхідно розкрити конкретні причини виникаючих недоліків у структурі рухів. Досвід роботи й спеціальні дослідження показали, що основна причина недоліків у техніці рухів полягає в тому, що педагоги (а разом з ними й спортсмени) не мають об’ єктивних критеріїв оцінки рівня технічної майстерності, критеріїв контролю за її вдосконаленням, часто не зрозуміла модель досконалої технічної майстерності - інакше кажучи, вони не володіють всім тим інформаційним комплексом, що визначає можливості ефективного керування специфічною руховою діяльністю спортсмена [6, 8].
Техніка не стоїть на місці - вона розвивається й удосконалюється. І в кожен період часу існує сучасна, тобто найбільш передова техніка -найбільш ефективна з існуючих [12].
Майстерність у спорті, у глибокому розумінні цього поняття, - не стан, а процес удосконалення. Для майстерності характерні:
1) високий рівень всіх розділів спортивної підготовки: фізичної, технічної, тактичної, психологічної, теоретичної й інтегральної - через техніку рухів проявляються всі розділи підготовки;
2) високий рівень спортивних досягнень як наслідок гармонійного об’єднання всіх сторін підготовки спортсмена;
3) висока надійність спортивних досягнень, здатність упевнено, з більшою гарантією повторити їх у різних умовах [6].
Після завершення становлення спортивної техніки продовжується процес її вдосконалення. Різку межу між становленням й удосконаленням, тим більше єдину для всіх видів техніки, провести важко. Ця межа умовна. Суть її полягає в тому, що змінюються завдання технічної підготовки спортсмена. Від становлення системи рухів у техніку переходять до її вдосконалення.
На етапі попередньої підготовки засвоюються елементи, зв’язки, окремі фази цілісної дії без прояву максимальної сили й швидкості. На етапі початкової спортивної спеціалізації технічна підготовка пов’ язана з оволодінням спеціальними вправами, які мають обмежену цілісність. Вирішується завдання щодо формування техніки, що дозволяє ефективно використати рухові здібності людини без порушення просторової, часової й динамічної форм регуляції рухів. Здобувають уміння управляти цілісними діями в зоні отриманої інтенсивності.
Перевага віддається вправам, швидкість і потужність яких зростає за рахунок не активних м’язових зусиль, а раціонального використання реактивних й інерційних сил у структурі рухів.
На етапі поглибленого вдосконалення проводиться відбір спеціальних вправ з урахуванням індивідуальних особливостей спортсмена. Взаємодія елементів структури забезпечує збільшення тривалості “пасивних” фаз: м’язові зусилля екстраполюються ЦНС із високим ступенем точності, забезпечуючи керування рухами з високою ефективністю. Реалізується принцип найменшої взаємодії: мінімальна дія забезпечує заданий або максимальний результат [2, 14].
У групі видів спорту з варіативністю спортивних дій, до яких належить баскетбол, провідні ознаки майстерності пов’язані з відмінним застосуванням досконалих, “коронних” дій у момент безвідмовного їхнього застосування за умови створити необхідну ситуацію. Це забезпечується раціональною пристосованістю підготовчих фаз за умови стабільності основних робочих підсистем, уміння випереджати дії суперників при дуже швидких діях у складних мінливих умовах.
Підвищення надійності технічної майстерності можна розглядати як проблему керування. Саме керування забезпечує подолання можливих перешкод (зовнішніх і внутрішніх), неминучих навіть у найбільш постійних умовах.
Процес технічного вдосконалення - процес східчастий. При передчасній участі спортсменів у змаганнях у них відбувається розлад ще незакріплених рухливих навичок і затримується становлення високого технічного рівня. У зв’язку із цим фахівці вважають, що в процесі вдосконалення техніки рухів необхідно виключати несприятливі фактори доти поки не відбудеться перебудова рухової структури й не з’ являться відносно стійкі ритми рухового акту, а головне - налагодить осмислений контроль за особистими рухами. Лише після цього доцільно загострювати тренувальну роботу й починати брати участь у змаганнях зі свого виду спорту.
Результати досліджень Лапутіна А.М. [8, 9] дозволили запропонувати методику спрямованого формування й удосконалення спеціальних технічних навичок. Її зміст включає наступні алгоритми дій педагогів і спортсменів:
1) досліджуються біомеханічні характеристики структури досліджуваної фізичної вправи (рухові вправи);
2) будується її біомеханічна модель (статична або індивідуальна);
3) будується “древо цілей” навчання або рухового вдосконалення;
4) у процесі тренування визначається рівень спеціальної рухової підготовленості учнів чи спортсменів щодо рівневих критеріїв “дерева цілей” даної біомеханічної моделі;
5) учні використовуючи метод вправ, осво-
юють кожен рівень контрольними нормативами; вихідними показниками для розробки спеціальних вправ слугують характеристики кожного рівня;
6) проходження початкових рівнів “дерева цілей” можна забезпечувати звичайними тренувальними засобами;
7) проходження більш високих рівнів має потребу у використанні в педагогічному процесі спеціальних технічних інформаційних засобів керування, що конкретизують формування навички за критеріями, установленими певним рівнем “древа цілей”;
8) надвисокі рівні “древа цілей” контролюються на основі використання відомих дидактичних принципів, характеристик біомеханічних моделей і закономірностей моделей і закономірностей систем-інтегруючих організацій педагогічного процесу.
Для вдосконалення технічної майстерності в теперішній час фахівці використають прямі й непрямі (опосередковані) засоби. При цьому вважається, що можна й треба ставити перед спортсменами завдання, використовуючи їх можливості; свідомо, вільно управляти своєю діяльністю. Для цього широко використаються диференційовки, уточнення характеристик по прямій вказівці (вище, раніше, швидше та інше), змінюються зусилля й час їх застосування. На допомогу приходять методи непрямого, опосередкованого, “примусового” впливу. Існують три групи факторів, що впливають на систему рухів, - умови обстановки, стан спортсмена й завдання вправи. Змінити ці фактори можуть тренер і спортсмен. Змінюючи їх, вони можуть впливати на систему рухів, змінювати, перебудовувати її тоді, коли сам спортсмен може прямо впливати в певній мірі на її керування. Використання методів непрямої взаємодії на систему рухів характерно для високого рівня тренувального процесу [1, 9, 10].
Процес технічного становлення спортсмена пов’язаний з надзвичайними труднощами особливо на етапі підведення його до найвищої спортивної майстерності. Тут у першу чергу позначається необхідність неухильного вдосконалення техніки й разом з тим постійного приведення її у відповідність із рівнем фізичної, а також тактичної й психологічної підготовки.
Ця складна взаємодія різних сторін рухової діяльності спортсмена знаходить своє відображення в процесі формування й удосконалення рухових навичок, які мають специфічні особливості в кожному окремому виді спорту й на різних етапах його розвитку.
Процес навчання, а потім удосконалення технічної майстерності, саме, і спрямований на оволодіння спортсменом найбільш доскональними технічними прийомами й закріплення їх у рухових завданнях.
Спортивна техніка кожного виду спорту містить у собі сукупність технічних прийомів, способів подолання простору, взаємодії з партнерами й суперниками. Всі рухи спортивної техніки строго
цілеспрямовані, вони раціонально організовані, відрізняються високою економічністю. Цілісність системи рухів не може розвиватися без одночасної диференціації. Саме диференціювання, сама тонка обробка елементів і підсистем й їхні взаємини, забезпечують більш досконалу організацію технічного прийому в цілому. Спроби впливу на систему рухів при її вдосконаленні такі:
1) зміна умов обстановки, у якій діє спортсмен;
2) зміна стану самого спортсмена;
3) зміна постановки завдання для виконання вправ [6].
На сьогоднішній день деякі фахівці виводять наступні головні завдання вдосконалення технічної майстерності спортсменів:
- досягнення високої стабільності й раціональної варіативності спеціалізованих рухів-прийомів, що становлять основу техніки виду спорту;
- послідовне перетворення засвоєних прийомів основ техніки до доцільних й ефективних змагальних дій;
- удосконалення структури рухових дій, їх динаміки, кінематики й ритму з огляду на індивідуальні особливості спортсменів;
- підвищення надійності й результативності техніки дій спортсмена в екстремальних змагальних умовах;
- удосконалення технічної майстерності спортсменів виходячи з вимог спортивної практики й досягнень науково-технічного прогресу.
У процесі навчання й удосконалення техніки постійно виникають помилки. Їхнє своєчасне виявлення й установлення причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного вдосконалення. Однак разом із установленням характеру помилок й ускладнень необхідно визначити ефективні прийоми й засоби їх запобігання й подолання.
Навчання й удосконалення техніки спортивних вправ повинне бути щільно зв’язане із змагальними особливостями конкретного виду спорту, передовими характеристиками, що визначають досягнення найвищого спортивного результату [4, 8, 12, 13].
Опановуючи техніку, спортсмен повинен вдосконалювати гостроту м’язового відчуття, зорового і рухового сприйняття, відчуття рівноваги й специфічні якості, які пов’язані зі спеціалізованою змагальною діяльністю. Спеціалізоване тренування аналізаторів, яким належить провідна роль у змагальній діяльності будь-якого виду спорту, у процесі спортивно-технічного вдосконалення приводять до розвитку специфічних якостей (відчуття знаряддя, води, снігу, часу тощо), які визначають досягнення найвищого спортивного результату. Без цього будь-яка біомеханічно доцільна техніка рухів перетворюється у формальні рухові акти й не приводить до високих і стабільних спортивних результатів [8].
Процес удосконалення техніки спортсменів хоча й пов’язаний із процесом оволодіння технікою, випливає з нього, є його логічним продовженням, але, однак, має свої закономірності, засоби, методи й методичні прийоми, які мають потребу в експериментальній перевірці.
За останні роки розробка наукових основ технічної підготовки досягла значних успіхів у зв’язку з експериментальними дослідженнями й цілеспрямованим використанням комплексних електрофізіологічних, біомеханічних і педагогічних методів дослідження. Одночасне узагальнення педагогічного досвіду тренування показало, що тех -нічна майстерність не негативна властивість обдарованого спортсмена, а результат багаторічної наполегливої тренувальної роботи. Техніку необх -ідно вдосконалювати протягом усього часу спортивних виступів, незважаючи на вік, здатність й обдарованість.
Спортивна техніка, залежно від виду спорту, спрямована на підвищення ефективності рухів при максимальних умовах, на економічність витрати сил, збільшення швидкості, точності рухів у складних умовах спортивної боротьби.
У кожному окремому випадку доводиться по-різному підходити до процесу вдосконалення індивідуальної техніки. У першому - удосконалення техніки головним чином пов’язане з кількісними змінами в динамічній структурі: збільшення силових імпульсів й уточнення їх напрямків, а у зв’язку із цим збільшення швидкості й амплітуди зміни загального ритму рухів. У другому випадку вдосконалення техніки пов’язане із частковою перебудовою системи рухів, навіть із зміною малоефективних прийомів більш ефективними.
Сучасний рівень науки й техніки спортивного вдосконалення не можливо уявити без використання контрольно-вимірювальних апаратур. Планування завдань, засобів і методів, контроль за їхнім здійсненням стає на більш високий рівень, коли вони опираються на загальні теоретичні подання, які дозволяють глибше зрозуміти хід спортивного вдосконалення [4, 5, 7, 9, 10].
Індивідуалізувати підготовку спортсменів доцільно через змагальну діяльність. Для практичної реалізації даного тренувального підходу розроблений наступний логічний алгоритм:
1-й крок - досліджувати змагальну діяльність спортсменів на ряді головних змагань сезону;
2-й крок - розрахунок індивідуальної стратегічної моделі змагальних дій і визначення сильних і слабких її сторін, для цього варто використати групові модельні характеристики й індивідуальну інформативність модельних компонентів;
3-й крок - установлення індивідуальних перспективних значень модельних компонентів змагальних дій у річному циклі;
4-й крок - установлення індивідуальних перспективних значень модельних компонентів змагаль-
них дій і відповідних їх показників спеціальної підготовленості спортсменів;
5-й крок - розробка індивідуальної програми тренування за принципом переважного розвитку тих сторін підготовленості, які забезпечують поліпшення сильних компонентів змагальних дій і підтягування слабких до рівня середньогрупових значень ефективності.
Висновки.
Удосконалення системи керування тренувальним процесом забезпечується на основі об’єктивізації знань про структуру змагальної діяльності й підготовленості з обліком як загальних закономірностей становлення спортивної майстерності, так й індивідуальних можливостей спортсменів. Тут передбачається орієнтація на групові й індивідуальні моделі змагальної діяльності й підготовленості, на відповідну систему підбора й планування засобів педагогічного впливу, контролю й корекції тренувального процесу.
Перспективи подальших досліджень. Планується вивчення критеріїв технічної майстерності баскетболістів шляхом оцінки ігрової діяльності: технічного арсеналу, ефективності виконання основних ігрових прийомів, рухової активності, ступеня корисності в командних діях.
Література:
1. Бабушкин В. З. Специализация в спортивных играх. - К.:
Здоров’я, 1991. - 160 с.
2. Бальсевич В.К; Запорожанов В.А. Физическая активность человека. - К.: Здоров’я, 1987. - 224 с.
3. Буден Джон Р. Современный баскетбол. - М.: Физкультура и спорт, 1987. - 254 с.
4. Выдрин В.М. Спорт в современном обществе. - М.: Физкультура и спорт, 1970. - 281 с.
5. Вальтин А.И. Влияние интенсивной двигательной деятельности баскетболистов на технику броска мяча в корзину в прыжке // Теория и практика физической культуры. - 1985.
- № 9. - С. 23.
6. Дьячков В.М. Совершенствование технического мастерства спортсменов. - М.: Физкультура и спорт, 1972. - 232 с.
7. Ермаков С. С. Обучение технике ударных движений в спортивных играх на основе их компьютерных моделей и новых тренажерных устройств: Дис...д-ра пед. наук: 24.00.01. - Харьков, 1997. - 401 с.
8. Лапутин А.Н. Обучение спортивным движениям. - К.: Здоров’я, 1986.- 336 с.
9. Лапутин А.Н. Гравитационная тренировка. - К.: Знання, 1999. - 320 с.
10. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 317 с.
11. Оценка специальной работоспособности спортсменов разных видов спорта: диагностика, механизмы адаптации, средства коррекции / Под ред. Ф.А.Иорданской. - М.: Советский спорт, 1993. - 293 с.
12. Платонов В.Н., Булатова М.М. Физическая подготовка спортсмена. - К.: Олимпийская литература, 1995. - 320 с.
13. Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практические приложения. - К.: Олимпийская литература, 2004. - 808 с.
14. Физиология спорта и двигательной активности / Дж. Х. Уилмор, Д.Л. Костилл. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 502 с.
Надійшла до редакції 29.11.2006р.
