CC BY
150
УДК 930.24.(477)
Костенко В.Г., Юристовський О.1., Децик О.П. ©
Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт 1м. С.З. Гжицького
СУСШЛЬНО-ПОЛГГИЧНИЙ УСТР1Й КИ1ВСЬКО1 РУС1
Утеорення середньоегчног Кигеськог Рус1 пое'язане з розпадом родо-плем1нного ладу й зародженням феодалгзму. Тогочаст мгграцгйнг процеси, пояеа на середньому Днтр1 еаряг1е, як стеерджуе Д. Дорошенко, еплинули на змту укладу тутешнього життя, е результатI чого "плем1нш ¡нтереси е1д-ступають на другий план, даючи м1сце ¡нтересам полтичним, держаеним. На берегах Днтра кладуться дуже легко осноеи слое'янськог держаеи, бо елементи для нег були тут даено ".
Ключовi слова:родоплемтний лад, ешськоео-адмшстратиена елада, княжа дружина, рада бояр, з 'гзди князге.
Кшвська Русь зайняла простори вщ Балтики до Чорного моря i вщ Карпат до Волги, тобто майже всю територш Схщноевропейсько! рiвнини. Протягом свого шнування (1Х-Х11ст.) вона стала впливовим пол^ичним об'еднанням, центром економiчноl, культурно! консолщаци схщних слов'ян, одним з найрозвинешших суспшьств тогочасно! Свропи. Тут однаково устшно розвивалися держава i право, пол^ичш погляди, наука i культура; з посиленням мют пожвавлювалася торпвля, удосконалювалася судова система й вшськово-адмiнiстративна влада.
З утвердженням феодальних вiдносин на Русi iшов процес формування вiдповiдних соцiальних структур. Якщо до IX ст. землеробське суспшьство схiдних слов'ян (попри поступове зростання вщмшностей мiж простим людом i новоствореною племiнною знаттю) було порiвняно однорiдним, то внаслiдок швидко! розбудови столичного Киева слов'янське середовище поступово поповнювалося варязькими вошами-купцями, фiнськими мисливцями, грецькими ремiсниками, вiрменськими та еврейськими торпвцями; з'явився новий клас - духовенство. "Словом, населення Ки1всько1 Рус стало бiльш космополiтичним за культурною орiентацiею, етнiчно строкатим i дедалi глибше розшароване сощально" [9, с. 53], - визначив О.Субтельний.
Основну верству населення Русько! держави становили вiльнi селяни ("люди", ремiсники, дрiбнi торгiвцi, рядове духовенство) й нашввшьш закупи, якi були змушенi вщробляти сво! борги, не втрачаючи при цьому громадянських прав. Позбавленими цих прав були раби (холопи, челядь), яю складали незначний вiдсоток вщ загально! кiлькостi населення. Мщани займалися головним чином торгiвлею i ремюництвом. Заможнiшою !х частиною була мшька знать ("середнш клас") - велик купцi, що займалися мiжнародною
© Костенко В.Г., Юристовський О.1., Децик О.П., 2011
227
торпвлею i домiнували у мюькш полчищ. До менш впливових i бiднiших громадян належали дрiбнi торгiвцi, крамарi, квалiфiкованi ремiсники (зброярi, ювелiри, каменярi, гончар^, що об'еднувалися у ремiсничi корпорацп (цехи). Найнижчу сходинку в мютах займала "чернь" - тi, хто шчого не мали i наймалися на "чорну роботу". Привiлейовану, вищу верству населення творили бояри - власники бшьших земельних маeткiв i княжа дружина. Найвище мiсце в суспшьнш iерархil посiдали члени династи Рюриковичiв, в руках яких зосередилися найбiльшi багатства i влада.
За формою правлшня Кшвська держава була монархieю. На чолi И стояв Великий князь, який мав найвищу законодавчу, виконавчу, судову i вшськову владу.
Треба зауважити, що стосовно тогочасно! структури пол^ично1 влади на Рус дискутуються двi протилежнi концепцп: колективних форм правлшня та однооабно! князiвськоl влади, Перша концепцiя доводить шнування кшвських "дуумвiратiв" - спiвправлiння окремих князiв. Така форма правлiння, щоправда, тут мала мiсце за певних ситуацiй i в певнi перюди; це вiдiграло свою позитивну роль у внутршньому розвитку державностi, зростанню мiст та !х полiтичного значення. Однак, у полiтичнiй думцi i полiтичнiй практицi переважала одноосiбна влада. Це доводиться, насамперед, кнуванням принципу "старшшинства", згiдно з яким престол займав старший iз князiвськоl родини. Пщсилюе цю концепцiю й думка про те, що князь уже вщ народження вважався невщ'емним елементом державно1 структури i основним виразником державно1 влади. Тому вiн мав особливий статус щодо решти населення.
Однак, домiнування у полiтичнiй практищ Ки1всько1 держави князiвськогоодновладдя не слщ плутати з абсолютною владою, яко1 тут не було.Вживанi в джерелах поняття "самовладдя", "самодержавство" розумiлося не як принципово iнша влада, а лиш як альтернатива тимчасовому колективному владарюванню. На Русi засуджувалися усяю прояви "самовладдя", оскiльки "поставлення князя i розмiри його влади цшком у руках вищих сил, i бажати, а гiрше того - домагатися бшьшого означав iгнорувати божий помисел, ^и проти свiтопорядку" [6, с. 57].
О^м Великого князя, найважлившими ланками державно1 пол^ично1 влади на Рус були рада бояр (дума), з'1зди князiв (снеми) та збори громадян ^че). Кожна з цих iнституцiй була виявом вщповщно монархiчноl аристократично1 та демократично1 тенденцп у полiтичному устро1 Киева.
Окресливши в загальних рисах структуру державно1 влади, покажемо механiзм И реалiзацil.
Найвища влада в кра1ш, як уже зазначалося, належала Великому князю. До його компетенци входили: охорона кордошв, керiвництво вiйськовими походами, збирання данини, будiвництво i охорона шляхiв, скликання княжих з'lздiв, призначення на вищi посади, видання поточних законодавчих акив, придушення рухiв опору, дипломатична дiяльнiсть. Влада i престиж, якими володiв князь, зобов'язували його гарантувати пiдданим справедливiсть, порядок i захист.
Судiвництво перебувало у компетенци адмшютративно1 влади; суддями були Великий князь (покарання васалiв, дружинниюв, вищих посадових осiб), князi та посадники. Церковнi люди пщлягали церковному суду, де функци суддiв виконували вищi церковнi iерархи.
У вшськовш справi Великий князь, насамперед, спирався на дружину (тисяцью, соцью, десяцькi). Визнаючи дружину основою державного вшська, князь у виконаннi сво1х вiйськових функцiй певною мiрою залежав вiд не1, а тому був змушений регулярно мпiдкормлюватим И з державно1 казни.
Поеднання в особi Великого князя адмшютративно1 судово1 та вшськово1 функцiй i разом з тим залежшсть князiвськоl влади вщ вшськово1 старшини свiдчать про И недосконалють, а, отже, й недостатню ефектившсть.
Фiнансування в державi здшснювалось, насамперед, за рахунок данини. 1ншими джерелами доходiв були мито на торпвлю, плата за судочинство i штрафи.
На мiсцях на засадах монархiчного типу державну владу уособлювали княз^ якi мали власнi "столи" осщки у землях, удiлах, волостях. Князi виконували функци, аналогiчнi Великому князю, але у межах вщведено1 !м територп. У вiйськовiй сферi на периферп Великий князь опирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, яю, о^м командування гарнiзонами, виконували ще й низку адмшстративних функцiй. У цившьнш галузi княжу владу тут виконували посадники, волостел^ ключники та ш., якi, окрiм адмiнiстративного управлiння, виконували й деяю вiйськовi функцп.
Демократичну сторону полiтичного устрою Киева представляло вiче (збори городян), що виникло ще до появи князiв на базi колишнiх племiнних народних зборiв. Воно скликалося князем або громадянами, коли виникла потреба вирiшення якихось нагальних питань (вiйськовi походи, укладення угод, розподiл посад, престолонаслiдування тощо). Вiче як виконавчий орган могло критикувати або схвалювати позицiю князя, але не мало права визначати свою власну пол^ику чи видавати закони. Найважливiшим органом мiсцевого самоврядування на селi залишалася рядова територiальна община (верв).
Важливу роль у суспшьно-пол^ичному життi Ки1всько1 Русi ввдграло запровадження християнства. "Духовне оновлення давшх русiв.., - пишуть сучаснi релНезнавщ, - стало так само необхщним, як i утворення i утвердження !х власно1 державностi зi столицею у КиевГ'[2, с.62]. Церква посщала чiльне мiсце в системi пол^ичних вiдносин. Релiгiйна реформа Володимира Святославича остаточно утвердила християнство як державну релтю, серцевину И iдеологil. Християшзащя Русi легалiзувала i змiцнила пол^ичну владу Великого князя, освятила його титул, сприяла проведенню адмiнiстративноl, вшськово1 та судово1 реформ. Змiцнилися зовшшш стосунки держави з християнським св^ом. Держава i церква були двома могутшми органiзацiями, що мали спшьш економiчнi i полiтичнi iнтереси. Тому вщносини мiж ними за рiзних умов i обставин складалися по^зному; переважно вони були дружнiми, але траплялися й суперечностi, особливо в питаннях стввщношення церковно1 i св^сько1 влади. Починаючи з часiв Володимира
Великого, переважала практика вiзантiйських правителiв; домiнуючою була щея "богоданостГ' князiвсько! влади, единовладдя царя. Духовенству та церквi вщводилася роль посiбника, тим, хто служить князевi й сприяе реалiзацil його задумiв. Сфери церкви обмежувалися амейно-шлюбними вiдносинами, моральним вихованням. Згодом, особливо в перюд князiвських мiжусобиць i феодально! роздробленостi, дедалi частiше помiчаемо наростання претензiй духiвництва на керiвну роль у системi полiтично! влади, що ставило його в опозицш до високого князiвського престолу. Проблема влади i владних вiдносин переважно розглядалася у контекстi взаемовiдносин св^сько! i церковно! влади.
Щодо цього у тогочасних джерелах прослщковуемо дво!стий пiдхiд: з одного боку, досить популярним залишалося твердження про переважаючу роль духовного провщництва в державi (концепцiя "богоугодного володаря"), яке вело свiй початок, як вщзначалося вище, вiд отцiв церкви Василя Великого i 1вана Золоустого; разом з тим в умовах формування ки!всько! державностi, особливо за Володимира Великого та його наступниюв, утвердилася концепцiя верховенства свiтсько! влади.
Основоположником теолопчно! концепцi! вважають печерського ^умена Феодосiя (XI ст.). Вш, спираючись на язичницькi вiрування ранньодержавного перюду та на сформульований патрiархом Фотiем (IX ст.) принцип незаперечного "збереження" законоположень i догматiв, затверджених на Вселенських соборах, вiдзначав, що св^ська влада не зберiгае, а лише захищае "правовiр'я", знаходячись на процерковних позищях. Вiдстоюючи ортодоксальнiсть релш!, Феодосiй твердив, що шлях до ютини лежить через православ'я, яке в чистш формi зберiгають ще схiднi ченцi. Саме православна церква, за переконанням Феодоая, особливо в перюд послаблення князiвськоl влади, виступила за централiзацiю держави, але тд сво!м керiвництвом. Погляди Феодосiя пщтримав печерський диякон-лiтописець Нестор. У сво!й "Повiстi минулих лiт" (XII ст.) вш на фонi детально! характеристики руських князiв та вищих церковних iерархiв вiддае першiсть Володимиру Великому за хрещення Русi i сприяння освiченостi людей. Автор "Повiстi" в ру^ пiднято! ним релiгiйно! концепци людини i свiту виводив щею зверхностi божого покровительства над княжим, людським. Отка Всевишнього, повчав Нестор, потрiбна всiм - i князям, i людям. Щоб заслужити ласку Бога, треба уникати впливiв диявола i не порушувати настанов Церкви. Лише в такому разi Всевишнш буде на боцi благочестивого правителя.
Диякон Нестор заслужено вважаеться творцем пол^ично! ще! православно! церковно! доктрини династичного князювання, згщно з якою кожен князь визнаеться володарем свого удшу. Причому л^описець не просто схвалював удiльно-династичне князювання, а заперечував всяку випадковiсть у становленнi одновладдя, визнавав його единою, Богом даною, формою правлшня. Бог дае владу кому захоче, ставить того "цесаря i князя, якого забажае" [6, с. 57], - переконуе "Повють". Розроблений Нестором принцип
спадкоемност пол^ично1' (церковной влади розглядався ним як основна настанова церкви, яку слщ бездоганно виконувати.
Творцем друго1 концепци (верховенства свiтськоï влади) був згадуваний кшвський митрополит Iларiон. У своему фшософсько-пол^ичному творi "Слово про закон i благодать" вiн, як i лiтописець Нестор, прославляв Володимира Великого за хрещення Русi. Але тут центр ваги переноситься на провщну роль князя як св^ського правителя. Однооабна влада князя представлена автором "Слова" як опора християнства, котре нероздшьне з одновладдям. Християнство на Рус утвердилось саме завдяки великокнязiвському централiзму. Бiльше тогоуся iсторiя Кшвсько1" держави -це, передусiм, iсторiя ïï "самодержщв": вiд язичникiв 1горя та Святослава до благовiрних владарiв Володимираi Ярослава[5' с234]. Одновладна монархiя, для Iларiона, була головним гарантом едност й сили держави, ïï територiальноï цiлiсностi. Тому християнство повинно служити консолiдацiï краïни, стояти на сторожi загальнодержавного централiзму. Виходячи з такого покликання церкви, Ьларюн виступив проти ïï '^зантизацп", за незалежшсть у рамках своеï держави.
Л1тература
1. Дорошенко Д.1. Нарис iсторiï Украши. - Львiв, 1991.
2. Iсторiя релiгiï в Украïни. У 10 томах. Т. 1. - К.: 1996.
3. Iсторiя фшософп Украши. Хрестомаия. Упорядники: М.Ф.
Тарасенко та ш. - К., 1993.
4. Лггопис Руський. - К., 1990.
5. Основи полiтичноï науки /За ред. Б.Кухти. Львiв, 1997.
6. Основи политологи. Керiвник авт.кол. Ф.М.Кирилюк - К.: 1995.
7. Пол^олопчний енциклопедичний словник. - К., 1997.
8. Слово о полку Игореве. Под ред. Д.С.Лихачева. - Ленинград, 1958.
9. Субтельний О. Украша. Iсторiя. - К., 1991.
Summary Kostenko V.G., Fedyshyn Y.I.
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named
after S.Z. Gzhytskyj SOCIAL AND POLITICAL SYSTEM OF KYJIVRUS
Analysis of social and political system of KyjivRus, it social structure, social and demographic, class and social and political peculiarities were the purpose of the research.
Стаття надшшла до редакци 18.04.2011
