CC BY
127
УДК
СТРАТЕГІЯ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИМ МОВАМ В СВІТЛІ ГУМАНІСТИЧНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
Л.П. Маслюк, викладач, ХНАДУ
Анотація: Розглядаються тенденції глобалізації суспільного розвитку, що внесли корективи і що значно вплинули на всі сфери життєдіяльності людини, у тому числі і на освітні процеси, які повинні готувати людину, органічно адаптовану до життя в світі багатоязикових зв ’язків.
Ключові слова: соціальна взаємодія, лідерство, глобалізація суспільного розвитку, модернізація освіти, комунікативна компетенція, фронтальна і самостійна робота.
Вступ
Тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка зародилася в останні десятиріччя XX століття, внесла корективи і значно вплинула на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства. Процес глобалізації передбачає
широкомасштабні взаємини та різноманітні зв’язки між людьми та націями. Але «глобалізація - це не тільки тенденція до єдності світу, а й до загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами-націями» [1, 164]. У зв’язку з цим особливого значення набувають освітні процеси. Освіта повинна готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі багатомовних зв’язків - від контактів із найближчим оточенням до глобального спілкування. Очевидним є той факт, що окрема країна буде тим успішнішою, чим більше її громадяни будуть здатні спілкуватися зі світом. Освіта - це складна, багаторівнева система, що розвивається, видозмінюється під впливом часових, соціальних, економічних і багатьох інших чинників. Загальносвітовою тенденцією є перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій [1, 160], які значною мірою базуються на інтелектуальній власності, на знаннях як основі виробництва. Динаміка розвитку суспільства передбачає модернізацію освіти. При модернізації національної освіти необхідно враховувати інтеграційні процеси
в європейській і світовій освіті. Країни Європи у 1999 році підписали Болонську конвенцію, яка передбачає зближення їхніх освітніх систем, висуває складні завдання щодо збільшення мобільності студентів, більш ефективного міжнародного
спілкування, легшого доступу до інформації та більш глибокого взаєморозуміння. Україна приєдналася до цієї конвенції як у формальному, так і у змістовному відношенні. У зв’язку з цим необхідно забезпечити сучасне ставлення до стандартів освіти, змінити зміст навчання, внести корективи щодо спрямованості навчального процесу, затвердити особистісноорієнтовану педагогічну систему, впровадити інноваційні методи навчання. Суспільство стає більш «людино центричним» [2, 130], і як наслідок, педагогічні науки теж зосереджують свою увагу на особистості, її психофізіологічних відмінностях, життєдіяльності,
індивідуальному самопізнанні.
Знання, у тому числі і в галузі іноземної мови, формуються під впливом оточення, в основному як результат соціальної взаємодії. Основну роль у цьому процесі виконує взаємодія викладачів та тих, хто навчається. Вона реалізується на основі виконання певних навчальних завдань. Результативність їх виконання залежить від сприйняття тими, хто навчається, важливості цих завдань.
Студентові належить центральне місце в навчальному процесі. Навчання мови
повинне переростати в освіту особистості. Для цього необхідно навчати вчитися, організовувати навчання в інтересах її розвитку. Тільки за таких умов забезпечується досягнення високих результатів безпосередньо у здобутті іншомовних знань, навичок та умінь. Для досягнення цього викладачам слід зосередити свою діяльність перш за все на формуванні світогляду, поглядів на навколишній світ та своє місце у ньому.
Аналіз публікацій
Головною метою навчання іноземним мовам у вищих немовних закладах є підготовка спеціалістів до практичного володіння іноземною мовою з професійно орієнтованим спрямуванням. Тобто опанування іноземної мови розглядається як набуття студентами комунікативної компетенції для практичного користування іноземною мовою: працювати з відповідною іншомовною літературою з фаху, брати участь у бесідах та міжнародних конференціях, писати статті іноземною мовою, листуватися з іноземними партнерами. Український спеціаліст має бути конкурентоспроможним, має вміти «виживати» і адаптуватися в глобальному суспільстві, вміти застосовувати свої знання, набуті впродовж життя, у власній практичній діяльності. «Загальною метою типової програми викладання іноземної мови для професійного спілкування є формування у студентів професійних мовних компетенцій, що сприятиме їхньому ефективному функціонуванню у культурному розмаїтті навчального та професійного середовищ»[3, 8].
Сам процес навчання має бути побудованим на принципах інтерактивної взаємодії студента з викладачем у різноманітних життєвих ситуаціях. Така взаємодія повинна розвивати самостійність студента, його творчу активність і відповідальність за кінцевий результат.
Індивідуальноорієнтований підхід до навчання і вивчення іноземної мови є сучасним і більш ефективним, ніж суто класичний, спрямований на узагальнення кінцевого результату і розрахований на «середнього студента». У контексті індивідуальноорієнтованого підходу до навчання іноземним мовам в теорії та практиці викладання виділяються концепції
автономного навчання (leam autonomy and autonomous, self-directed learning). Використання даної технології навчання дозволяє студентам взяти на себе управління своєю навчальною діяльністю з оволодіння мовою, що вивчається - студент вирішує, що й як він хоче вивчити та бере на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання. При цьому студент виступає для самого себе й як об’єкт управління, й як суб’єкт управління, який планує організацію та контроль своїх виконавчих дій, приймає функції вчителя на себе. Таким чином, в процесі навчання іноземній мові та через даний предмет реалізовується завдання розвитку особистості студента, формування у нього навичок навчальної діяльності з метою опанування іншомовних компетенцій, здатності самостійно (автономно) управляти даною діяльністю як в конкретній навчальній ситуації, так і в контексті подальшого безперервного вивчення мови [4, 7]. Цей безумовно позитивний досвід іноземних колег заслуговує на увагу і подальше вивчення як позитивних, так і негативних наслідків цієї концепції.
Мета та постановка задачі
У зв’язку з цим виявлено дев'ять факторів, які сприяють успішному навчанню: «ясність презентації нового матеріалу; ентузіазм викладача; різноманітність діяльності у ході занять; поведінка, орієнтована на досягнення; прийнятний навчальний
матеріал; визнання та стимуляція поглядів тих, хто
навчається; відсутність критицизму;
використання направляючих коментарів;
керів-ництво відповідями тих, хто
навчається»
[7, с. 47].
Досягнення практичних цілей навчання іноземним мовам
Досягнення практичних цілей навчання іноземним мовам поряд з комунікативними мовленнєвими компетенціями передбачає
формування у студентів також і загальних компетенцій, що є необхідною передумовою успішного вивчення іноземної мови. Як відомо, одним з найбільш важливих компонентів загальних компетенцій є уміння самостійно вивчати іноземну мову. Суттєвого значення набуває розробка форм
організації, методів управління і контролю самостійної роботи студентів.
У зв’язку з цим підвищується відповідальність і значущість ролі викладача. Ідея індивідуальноорієнтованого підходу до навчання завжди стимулювала викладачів, як у нашій країні, так і за кордоном, шукати шляхи її реалізації.
Рівень навчання іноземним мовам великою мірою залежить від якостей того, хто навчає. Викладач є посередником між студентами і навчальним матеріалом у процесі навчання. Він відбирає й реалізує стимули, скеровує реакції студентів на них. Для ефективного виконання такої ролі йому слід бути готовим до виконання функцій порадника, помічника, консультанта, комунікатора, партнера в спільному вирішенні навчальних проблем і завдань. Успішному виконанню зазначених функцій сприяє наявність у викладача таких якостей, як схильність до лідерства, готовність надати допомогу студентові, дружелюбність, здатність розуміти учнів, уміння активізувати в них почуття відповідальності, створити умови для вільної навчальної діяльності, готовність до змін, незадоволення досягнутими результатами і постійне прагнення досягати більшого. Дії викладача в аудиторії, характер його взаємодії зі студентами відображають його погляди на навчання, світ, на себе, його ставлення до навчального предмета й до студентів. У поглядах і поведінці викладача відображаються сутність, основні якості його особистості. Педагогічні погляди викладача дієвіші, ніж відповідні організаційні заходи, програми, підручники. Тому викладачеві важливо знати систему своїх поглядів, переконань, розуміти свої педагогічні дії, відповідність їх життєвим інтересам учнів, прагнути відповідності дій своїм переконанням та принципам.
Викладач має бути «практиком, здатним до рефлексії», критично аналізувати свою практичну діяльність, удосконалювати погляди. Йому слід піддавати свої погляди перевірці на основі аналізу своєї діяльності, досвіду інших викладачів. У цьому — одне з головних джерел руху вперед, професійного вдосконалення.
Дуже важливо мати чіткі цілі. Одна з них — допомогти своїм студентам стати ефективними та самостійними у навчанні та
житті. Тож треба шукати шляхів формування у тих, хто навчається, здатності управляти своїм навчанням, помічати позитивні зміни, які відбуваються з ними. Сприяти студентам у формуванні навчальної стратегії, виборі цілей, стилю життя й роботи; допомагати у розвитку самосвідомості, почуття
відповідальності за свої дії (особливе значення при цьому має вивчення сильних і слабких рис студентів).
Основна увага в навчанні повинна приділятися формуванню не стільки знань, скільки переконань, поглядів. Від них залежать усі результати навчальної роботи, у тому числі і знання, навички та вміння. Кожному студентові притаманна
індивідуальність, яка проявляється у способах роботи (навчання) та її результатах.
Дослідник Ройвен Фойерстайн виявив 12 якостей, наявність та формування яких забезпечує успішне оволодіння іноземною мовою.
1. Розуміння важливості навчальних завдань для себе і свого майбутнього.
2. Оволодіння стратегією подальшого самонавчання. Так, при вивченні певного лексичного матеріалу необхідно засвоїти способи самостійної роботи по оволодінню іншими лексичними елементами.
3. Бажання працювати над розв’язанням навчальних завдань.
4. Почуття компетентності, здатності
вирішувати поставлені завдання. Важливо формувати позитивний «Я-образ», упевненість у своїх силах, створювати в аудиторії відповідну атмосферу,
підтримувати студентів. Для цього слід перш за все розвивати їх компетентність, забезпечувати успішне оволодіння мовою.
5. Здатність до контролю та управління
своєю поведінкою і діяльністю. Необхідно навчити студентів діяти продумано, послідовно, системно, формувати
самостійність у роботі над мовою.
6. Уміння ставити реальні цілі, планувати
шляхи їх досягнення. Багато у формуванні цієї якості залежить і від викладача, його пояснень, особистого прикладу
цілеспрямованої роботи у досягненні поставлених цілей.
7. Потреба й здатність іти назустріч викликам життя, навчання, відповідати на них. Учитель може допомогти в пошуку й вирішенні таких завдань, зорієнтувати студента на подолання відповідних труднощів.
8. Усвідомлення необхідності та наявності змін у своїх якостях, рівні підготовки. Важливо сприяти такому розвиткові, оцінювати його, сприяти активізації самовпливу студента, пам’ятаючи про те, що розвиток — це основне завдання освіти.
9. Упевненість у здатності до позитивних змін, до успішного вирішення проблем. Викладач впливає на розвиток цієї якості переконанням, індивідуалізацією завдань, особистим прикладом.
10. Готовність і здатність до участі в спільній роботі. Формуванню цього сприяє широке застосування комунікативного підходу при навчанні іноземній мові.
11. Індивідуальність студента. Викладач
покликаний підтримувати прояви
індивідуальності студента при вирішенні навчальних завдань.
Почуття приналежності до групи, групової роботи. Слід всіляко підтримувати прагнення до активної спільної роботи студентів [5, с.117].
Завдання викладача в процесі організації самостійної роботи студента полягає в тому, щоб знайомити студентів з раціональними прийомами і навчати їх як спеціальним навчальним діям (при роботі з лексичним, граматичним, фонетичним матеріалом, при удосконаленні вмінь здійснювати всі види мовленєвої діяльності), так і загальним навчальним вмінням. Тобто, слід не тільки приділяти увагу контролю результату, а й самому процесу самостійної роботи з метою підвищення її якості.
Необхідність самостійної роботи в процесі оволодіння мовною компетенцією у вищих технічних закладах зумовлена ще й скороченням аудиторних годин та збільшенням кількості студентів мовних
груп. Зумовленість використання самостійної роботи під час аудиторних занять викликана різним рівнем підготовки кожного окремого студента до конкретного заняття. «Визначення оптимального розподілу часу на фронтальну і самостійну роботу студентів під час практичного заняття показало, що найбільш раціональним є співвідношення 2:1, тобто із 90 хвилин занять 60 відводяться на фронтальну роботу, а 30 - на самостійну» [3, с.112]. Самостійна робота завжди носить індивідуальний характер, оскільки кожний студент обирає джерело інформаціїї залежно від своїх можливостей, потреб. В методичній літературі знайшли відображення численні питання, пов’язані з організацією індивіду-альноорієнтованого підходу до студентів в процесі навчання іншомовній мовленнєвій діяльності, в тому числі в умовах самостійної роботи (М.Ляховицький, С.Ніколаєва,
О.Метьолкіна та ін.). Проте як в теоретичному, так і в практичному плані індивідуальній самостійній роботі
приділяється мало уваги [2]. Під індивідуальним підходом до навчання
мається на увазі навчання студентів
іноземному мовленню за єдиною програмою, але з урахуванням їхніх індивідуально-психічних особливостей” [3,18]. Основними положеннями такого підходу є направленість на розвиток особистості студента як активного суб’єкта навчальної діяльності та підготовка його до безперервного процесу навчання («навчити в школі чи навіть у найкращому університеті людину на все життя неможливо...рано чи пізно вона втратить конкурентоспроможність, стане функціонально недієздатною; виникає потреба вироблення в студента розуміння необхідності саморозвитку й
самовдосконалення та уміння навчатись упродовж життя» [1, 161]. Студент повинен навчитися здобувати самоосвіту впродовж усього життя. Очевидно, що вивчення іноземної мови, особливо у європейському контексті, виходить далеко за межі обов’язкової освіти. Активне використання процедурних знань («навчатися вчитися») є основою ефективного і самостійного вивчення мов упродовж усього життя. Отже, набуття процедурних знань є важливою метою у рамках нового підходу.
Індивідуальний характер самостійної роботи виявляється в тому, що її організація, планування та контроль за нею здійснюються
на рівні конкретної особи і викладач надає індивідуальну методичну допомогу. Індивідуальний підхід до самостійної роботи передбачає диференціацію не тільки обсягу, змісту, складності і термінів виконання намічених завдань, а і міри та характеру допомоги, що надається у навчанні. Головним принципом цього направлення є те, що в центрі навчання повинен бути студент, а не викладач, ідея пізнання, а не викладання. Рекомендації Ради Європи забезпечують створення спільної основи для розробки навчальних планів із мовної підготовки; типових програм, підручників тощо у Європі. Вони визначають, чого мають навчитися ті, хто оволодіває мовою, щоби користуватися нею для спілкування, які знання і вміння потрібно розвивати, щоб діяти ефективно. Включається і культурний контекст, у якому існує мова. Рекомендації також окреслюють і рівні володіння мовленням, які дозволяють виміряти успіхи тих, хто навчається, на кожному ступені навчання або впродовж усього життя [1, с. 1].
Саме ті, хто опановує мову, мають розвивати компетенції та стратегії (особливо якщо вони не робили цього раніше) і виконувати завдання, здійснювати види діяльності й операції, необхідні для активної участі в актах спілкування. Проте тих, хто навчається активно, виявляючи ініціативу при плануванні, структуруванні та виконанні власних навчальних дій, є надто мало. Більшість послуговується реактивним способом, діючи згідно з інструкціями та здійснюючи види діяльності, які їм пропонують викладачі й автори підручників. Разом із тим, коли кероване навчання зупиняється, подальший процес оволодіння мовою повинен здійснюватись автономно (самостійно). Самостійне вивчення може бути полегшене та заохочуване в разі, коли «вміння вчитися» розглядається як невід’ємна складова мовного навчання. Отже ті, хто вивчає мову, все більше й більше усвідомлюють власний спосіб вивчення, варіанти для вибору, які їм пропонуються, і той спосіб, що їм підходить найкраще.
Висновки
Спілкування пронизує все людське існування. Різні види компетенцій взаємодіють комплексно у процесі розвитку кожної окремої особистості. Як соціальний
агент, кожен індивід налагоджує стосунки з різноманітними взаємопроникаючими
соціальними групами, що й визначає особистість. У межах між-культурного підходу саме це є головною метою навчання мови: сприяти розвитку цілісної особистості того, хто вивчає мову, та його самоусвідомлення шляхом збагачення досвіду, розуміння відмінностей між іншими мовами та культурами.
Незалежно від того, чому надаються переваги під час вивчення іноземної мови в немовному ВНЗ - читанню або усному мовленню, - реалізація кінцевого результату має відбуватися за комунікативним принципом. Відповідно до цього зміст індивідуального самостійного навчання має бути також орієнтований на вироблення комунікативних навичок. Для менш підготовлених студентів необхідні більш детальні пояснення і рекомендації щодо виконання завдань, їх необхідно частіше контролювати, надавати їм допомогу, заохочувати, створюючи і підтримуючи доброзичливу атмосферу при опитуванні і контролі, дозволяти їм користуватися будь-якими самостійно підготовленими допоміжними матеріалами у вигляді планів відповідей, коротких конспектів, ключових слів, змістовних слів, змістовних опор до тексту тощо.
Викладачі немовних ВНЗ займаються пошуками альтернативних, більш гнучких моделей навчання, які б могли допомогти студентам в самостійній роботі. Застосування комп’ютерних засобів при навчанні зацікавило і викладачів іноземних мов. Комп’ютер дозволяє зберігати в своїй пам’яті великий за обсягом мовний матеріал та диференційовано працювати з ним. Використання комп’ютера дозволяє
індивідуалізувати навчання, адаптувати його до потреб і цілей вивчення мови, впливати на різні канали сприйняття мовного матеріалу, забезпечувати оперативний зворотній
зв’язок, об’єктивний контроль рівня знань. В цьому плані він постає засобом індивідуалізації навчання.
«Загальносвітовою тенденцією є перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій.
Індивідуальний розвиток людини,
особистості за таких умов стає, з одного боку, основним показником прогресу, а з
другого - головною передумовою подальшого розвитку суспільства» [1, 160]. Тому пріоритетними сферами у XXI столітті стають наука як сфера, що продукує нові знання, та освіта як сфера, що олюднює знання і насамперед забезпечує індивідуальний розвиток людини.
Пошук шляхів інтенсифікації і оптимізації самостійної роботи студентів, вивчення іноземних мов є одними з найбільш актуальних проблем сучасної вищої школи. Слід звернути особливу увагу на роль викладача в цьому процесі та розглянути інші аспекти індивідуалізації самостійної роботи студентів у немовному вищому навчальному закладі, які сприятимуть підвищенню самосвідомості,
відповідальності, зацікавленості студентів у здобутті знань, які допоможуть їм легко адаптуватися в конкуруючому просторі та бути мобільними в глобальному суспільстві.
Література
1. Ніколаєва С.Ю.Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти. - Ленвіт, 2003. - 273 с.
2.Николаева С.Ю. Индивидуализация обучения иностранным языкам: Монография. - К., Вища школа, 1987. -140 с.
3.Бакаєва Г.Є., Борисенко О.А., Зуєнок 1.1. та
ін. Програма з англійської мови для професійного спілкуванняю. - К.:
Ленвіт, 2005. - 119 с.
4. Современные концептуальные принципы
коммуникативного обучения
иностранным языкам. - Иностранные языки в школе. - 2002. - №4. - С.9 - 15.
5. Marion Williams, Robert L. Burden. Psychology for language teachers: a social constructioist approach. - Cambridge: Cambridge University Press, 1997. - 240 p.
6. Modern languages: learning, teaching,
assessment. A common European framework of reference. Council of Europe Educatinal Committee. - Strasburg, 1988. -224 p.
Рецензент: В.А. Подміногін, професор,
к.філол. н., ХДУ «НУА».
Статья поступила в редакцию
