CC BY
19Здатність до самомобілізації індивідуально-психологічних можливостей як складова особистісної мобільності учнів загальноосвітньої школи
Артюшенко А.О.
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького
Анотації:
Розглянуто особливості самомобілізації власних можливостей учнів в процесі виконання фізичних вправ і завдань різного характеру. Дано поняття «особистісна мобільність». В експерименті брали участь 128 учнів молодших класів, 126 підлітків і І06 учнів старших класів. Показано, що в учнів розмах індивідуальних показників самомобілізації складає від 20 до 40 %. Найвищий приріст показників самомобілізації зафіксовано у підлітків - 47,4 %, в учнів старшого шкільного віку - 42,1 %, в учнів молодших класів - 29,7 %.
Ключові слова:
самомобілізація, особистісна мобільність, тестові завдання.
Артюшенко А.А.. Способность к самомоби-лизации индивидуально-психологических возможностей как составляющая личностной мобильности учащихся общеобразовательной школы. Рассмотрены особенности самомобилизации собственных возможностей учеников в процессе выполнения физических упражнений и задач разного характера. Дано понятие «личностная мобильность». В эксперименте принимали участие 128 учеников младших классов, 126 подростков и 106 учеников старших классов. Показано, что у учеников размах индивидуальных показателей самомобилизации составляет от 20 до 40 %. Наибольший прирост показателей самомобилизации зафиксировано у подростков - 47,4 %, у учеников старшего школьного возраста - 42,1 %, у учеников младших классов - 29,7 %.
самомобилизация, личностная ность, тестовые задания.
мобиль-
Artyushenko A.A. Capability to self-mobilization of individually - psychological possibilities as constituting personal mobility of pupils of a comprehensive school. Features of self-mobilization of natural possibilities of pupils are construed during executing physical exercises and commitments of different character. The concept «personal mobility» is given. 128 pupils of elementary grades, 126 adolescents and 106 pupils of the higher classes participated in experiment. It is exhibited that at pupils the range of individual parameters of selfmobilization constitutes from 20 up to 40 %. The greatest gain of parameters of self-mobilization is fixed at adolescents - 47,4 %, at pupils of the higher school age - 42,1 %, at pupils of elementary grades - 29,7 %.
self-mobilization, personal mobility, test tasks.
Вступ.
У вихованні активної життєвої позиції сучасної людини, підвищення рівня її працездатності важливе місце займає формування здібності до самомобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей у процесі діяльності. Проте, аналіз літератури показує, що ця проблема залишається однією з найбільш суперечливих областей сучасної психології. Останніми роками в психології проблема самомобілізації все частіше розглядається як частина загальнішої проблеми психічної регуляції поведінки, що пов’язується з волею людини [6,7]. Природа прояву значних зусиль часто бачиться в здібностях людини до мовної само-стимуляції, до створення додаткового примушення до дії [4,9]. Цікавий підхід в розумінні природи цього феномену описується В. Каліним, який виділяє особливу внутрішню активність людини , що виявляється в найпростіших випадках у вигляді вольових зусиль, а в складних умовах - як розгорнута внутрішня дія до мобілізації ресурсів і організації психічних процесів відповідно до вирішуваного завдання. Інтенсивність зусиль виявляється пов’язаною із ступенем трудності перешкод і значущістю дій, з відношенням до дії та із спонукальною силою мотивів [7]. Наприклад, висота планки у стрибках у висоту визначає ступінь прояву вольових і фізичних зусиль, їх інтенсивність у конкретного стрибуна в конкретній спробі.
Інтенсивність психічних і фізичних зусиль в експерименті залежить від інструкції: якщо дія задається як обов’язкова для виконання, то зусилля виявляються більшою мірою, ніж при інструкції «робити, скільки можеш» [4]. Також на величину зусилля діє навіювання [3]. У багатьох дослідженнях успішність діяльності залежить від технічної, тактичної і фізичної підготов© Артюшенко А.О., 2010
леності, від емоційної стійкості спортсмена та інших чинників. Виявилося [1,5], що й ефективність самомобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей залежить від цих чинників, що виявляється в значущій кореляції між розвитком вольових властивостей особи і рівнем сформованості навичок, умінь У процесі навчально-фізкультурної діяльності постійно виконуються різноманітні фізичні вправи, що потребує концентрації уваги й мобілізації власних індивідуально-психологічних можливостей. Наприклад, ігрова діяльність супроводжується постійною зміною умов та ситуацій, що викликає необхідність швидкого оцінювання зовнішніх і внутрішніх труднощів, прийняття адекватного рішення про спосіб дії в кожній конкретній ситуації, здатності до самооцінки, саморегуляції й самомобілізації власних можливостей. Все це підкреслює, що для ефективного виконання будь-яких рухових дій потрібні не просто фізичні (механічні) дії, а, поперед за все, свідомість, розум, особистісні якості. Тому здатність до свідомої, швидкої й результативної рухової діяльності ми визначаємо як «особистісна мобільність».
У зв’язку із залежністю ефективності довільної регуляції поведінки від здатності швидко оцінювати зовнішні й внутрішні труднощі та правильно знаходити рішення в тій чи іншій ситуації, у внутрішньому плані створювати для себе програму дій, було сформульоване положення про формування інтелектуальної основи самомобілізації [8]. Саме інтелект дозволяє повніше використовувати смислову регуляцію поведінки, що приводить до мобілізації й формування потрібної спонуки до дії.
Першим на можливість участі смислових утворень особи в регуляції та мобілізації діяльності вказав Л. Виготський, який описав зміну поведінки дітей при
зміні для них значення власних дій. Значущість дії, яка виконується, міняє результати роботи дітей, підлітків і дорослих приводить до істотної зміни поведінки і є одним із основних чинників спонуки до дії й до активізації власних зусиль [10].
Таким чином, результати аналізу психолого-педагогічної літератури за темою свідчать про багатоплановість різноманітних підходів до вивчення сутності механізму самомобілізації індивідуально-психологічних можливостей. Потребує подальшого вивчення можливість ефективного впливу на рівень прояву психічних і фізичних зусиль як центрального механізму довільної регуляції в процесі напруженої фізичної діяльності. Все це, а також необхідність розвитку в школярів здатності до свідомої саморегуляції поведінки і діяльності, підкреслює актуальність даного дослідження.
Дослідження виконано відповідно до основних напрямів науково-дослідної роботи лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання АПН України в межах державної теми «Обґрунтування форм і методів фізичного і військово-патріотичного виховання учнів загальноосвітньої школи». Державний реєстраційний номер 0102Ш00609.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження полягала у вивченні особливостей самомобілізації власних можливостей учнів загальноосвітньої школи в процесі виконання фізичних вправ і завдань різного характеру.
У процесі експериментальної роботи був використаний комплекс методів дослідження, що включав: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження, педагогічне тестування, методи математичної статистики й порівняльного аналізу.
Експериментальна робота проводилася на базі загальноосвітньої школи № 6 міста Черкаси. В експерименті брали участь 128 учнів молодших класів, 126 підлітків і 106 учнів старших класів.
Ми враховували, що здатність до самомобілізації найбільш чітко й наочно проявляється людиною під час фізичної напруги в процесі подолання прогресуючого стомлення. Проведено дві серії дослідів. В першій серії вивчалися особливості прояву здатності до самомобілізації учнів 8-17 років у процесі виконання завдань різної спрямованості. У цьому випадку для оцінювання рівня самомобілізації власних можливостей учнів була використана методична ідея виділення вольового компонента витривалості на підставі суб’єктивних звітів випробуваних про настання відчуття втоми у процесі виконання тестових завдань за М. Ільїної [5].
В якості тестових вправ нами були взяті:
1. Утримання гантелі перед собою (на час) на витягнутій уперед руці (статичний режим силової роботи).
2. Робота з гантеллю на біцепс найсильнішою рукою на кількість разів (динамічний режим силової роботи).
3. Тест на затримку дихання.
Результат у першій і третій вправах виражався
часом утримання гантелі й затримки дихання. У другій вправі - кількістю повних рухів рукою з гантеллю. Отриманий результат приймався за 100 %. У всіх вправах фіксувався також момент настання відчуття втоми на підставі суб’єктивних відчуттів випробуваних: «важко» й «дуже важко». Із цього моменту й до відмови враховувався час утримання гантелі й затримки дихання в першій вправі та кількість рухів у другій. Ці показники переводилися у відсотки й бралися нами в якості кількісної оцінки здатності до самомобілізації.
Друга серія була присвячена вивченню можливостей впливу на рівень самомобілізації учнів загальноосвітньої школи з боку педагога. В цій серії дослідів здатність до самомобілізації, або величина вольового зусилля, оцінювалась за рівнем приросту результату в наступній спробі в зв’язку із введенням з боку педагога додаткових спонукальних стимулів за О. Вороні-ним [3]. У якості тестових завдань були взяті:
1. Тест на затримку дихання.
2. Тест на розумову працездатність у процесі коректурної проби (за таблицею Анфімова).
У першій спробі кожному випробуваному пропонувалося якомога результативніше виконати завдання.
У другій спробі, крім інструкції, вводилася додаткова зовнішня стимуляція у вигляді значущих мотивів («а тепер вияви волю», «давай подивимось, на скільки ти зможеш поліпшити свій результат у порівнянні з іншими», «зберися і зроби все, що зможеш, і т.д.).
У третій спробі вводилася термінова інформація у вигляді стрілки секундоміра, що біжить. Досліджуваний, знаючи свій результат у попередніх спробах, мав можливість відслідковувати час, співставляти його із власним відчуттям наступаючого стомлення й на цьому тлі точніше розраховувати свої сили та більш повно розподіляти й мобілізувати власні можливості. У процесі виконання коректурної проби вводився змагальний мотив (порівняння з іншими учнями). Вираховувалося процентне відношення в другій і третій спробах до результату, показаному в першій спробі. Результат у першій спробі в такий спосіб приймався за 100 % і використовувався як вихідний, відносно якого розглядалися зміни досліджуваних показників у зв’язку з їхньою зовнішньою стимуляцією.
Результати дослідження.
Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що результативність будь-якої рухової діяльності, здатність до самомобілізації власних можливостей людини слід розглядати в світлі уявлень про довільне управління (регуляцію) поведінки і діяльності, що деякими авторами ототожнюється з поняттям «воля» [6] і вписується в теорію функціональних систем П. Анохіна. Регуляція (управління) довільних рухових дій у процесі навчально-фізкультурної діяльності частіше за все пов’язується з таким поняттям як «координація» і «спритність». Координація визначається як узгодженість рухів. Поняття «спритність» досі не має загальновизнаного визначення. За М. Бернштейном [2], спритність - це здатність вирішувати рухове за-
вдання в неочікуваних складних або абсолютно нових умовах, це рухова знахідливість, кмітливість. До поняття «спритність» включається також здатність людини швидко оцінювати ситуацію, швидко приймати адекватне рішення й раціонально діяти в різних ситуаціях. На нашу думку, все це, безумовно, є функцією особистісної мобільності. Тому ми вважаємо, що поняття «довільне управління», «координація», «спритність», «особистісна мобільність» дуже близькі за своєю змістовною сутністю, але поняття «особистісна мобільність» є більш широким і точніше відображає здатність людини до свідомої регуляції поведінки і діяльності.
Поняття «особистісна мобільність» визначається нами як здатність людини в результаті глибокого усвідомлення мети, аналізу зовнішніх і внутрішніх умов та імовірності її досягнення приймати оптимальні рішення про спосіб дії, створювати у внутрішньому плані програму дій, свідомо мобілізувати власні індивідуально-психологічні можливості для досягнення мети, корегувати їх у контексті специфіки дії колективних суб’єктів, здійснювати самооцінку, самокорекцію по ходу виконання дії й проводити самоаналіз результатів діяльності в цілому [1]. Таким чином, свідома мобілізація власних індивідуально-психологічних можливостей у процесі виконання рухових дій розглядається нами як найважливіша складова особистісної мобільності.
В результаті аналізу одержаних даних можна говорити, що в процесі виконання тестових завдань різного характеру показники здатності до самомобілізації власних можливостей в учнів різного віку суттєво відрізняються. Зокрема, можна стверджувати, що незалежно від віку здатність учнів до самомобілізації у процесі виконання силової вправи в статичному ре-
жимі вище, ніж у динамічному (табл. 1). Так, у процесі виконання силової вправи в статичному режимі (утримання гантелі перед собою) показник самомобілізації, або вольового зусилля в учнів молодших класів склав 23,2 %, у підлітків - 31,9 %, а в учнів старших класів - 27,4 %. У процесі виконання силової вправи в динамічному режимі (робота з гантеллю на біцепс на кількість разів) показник самомобілізації в усіх вікових групах значно нижче - 15,6 % в учнів молодших класів, 14,8 % у підлітків та 17,5 % у старшокласників. Не виявлено істотної різниці між показниками самомобілізації в учнів різного віку. У процесі виконання силових вправ і тестового завдання на затримку дихання учні молодших класів, підлітки й старшокласники демонструють приблизно однакову здатність до самомобілізації власних можливостей.
Що стосується індивідуальних показників здатності до самомобілізації, то, незалежно від віку учнів і від характеру тестового завдання, різниця між максимальним і мінімальним значенням у всіх випадках дуже істотна. Частіше за все ця різниця складає у більшості випадків від 20 до 40 %.
Таким чином, підхід до оцінки ступеня розвиненості здатності до самомобілізації як у віковому, так і в індивідуальному аспекті повинен бути диференційованим з урахуванням багатокомпонентної структури цього феномену, який пов’язується із довільною регуляцією поведінки й діяльності. На думку Є. Ільїна [6], в міру розвитку психіки дитини довільна регуляція змінюється. Підтвердженням цьому можуть служити отримані нами дані, які свідчать про неоднакову здатність учнів різного віку до самомобілізації власних можливостей у процесі виконання силових вправ статичного й динамічного характеру.
Друга серія дослідів була присвячена вивченню
Таблиця 1. Показники здатності до самомобілізації учнів загальноосвітньої школи у процесі виконання завдань різної спрямованості (%).
№ п/п Характер завдання Учні молодших класів (п = 128) Підлітки (п = 126) Учні старших класів (п = 106)
1. Силова вправа статичного характеру 23,2 31,9 27,4
2. Силова вправа динамічного характеру 15,6 14,8 17,5
3. Тест на затримку дихання 22,6 25,4 27,9
Таблиця 2. Вплив прийомів зовнішньої стимуляції з боку педагога на рівень самомобілізації учнів загальноосвітньої школи у процесі виконання тестової вправи «затримка дихання» (%).
№ п/п Прийоми зовнішньої стимуляції Учні молодших класів (п = 128) Підлітки (п = 126) Учні старших класів (п = 106)
1. Вихідний результат у першій спробі 100 100 100
2. Інструкція на обов’язкове покращення власного результату 126,2 138,2 118,9
3. Термінова інформація (зворотній зв’язок) 129,7 147,4 142,1
впливу прийомів зовнішньої стимуляції з боку педагога на рівень самомобілізації учнів загальноосвітньої школи. Слід відмітити, що незалежно від віку учнів інструкція з боку педагога на обов’язкове покращення власного результату в процесі виконання тестового завдання на затримку дихання підвищує рівень самомобілізації на 20-30 % у порівнянні з результатом у попередній спробі (табл. 2).
Ще більш суттєве підвищення рівня прояву самомобілізації учнів зафіксовано в процесі виконання того ж завдання в третій спробі (з використанням стимулюючого прийому у вигляді стрілки секундоміра, що біжить). Найвищий приріст самомобілізації в третій спробі спостерігався у підлітків - 47,4 %, в учнів старшого шкільного віку - 42,1 %, а в учнів молодших класів - 29,7 %.
Таким чином, можна стверджувати, що через другу сигнальну систему можна істотно впливати на рівень самомобілізації власних можливостей у процесі напруженої фізичної діяльності. На цей факт вказували А.Воронін [3], Б.Смирнов [9]. Дієвість зовнішньої стимуляції через другу сигнальну систему пов’язується також із психічними станами особистості. Деякі автори ставлять ефективність зовнішнього впливу на досліджуваного в залежність від його психічного стану, інші бачать цей зв’язок у тім, що сам психічний стан змінюється внаслідок психологічного впливу. На наш погляд, рівень прояву самомобілізації в процесі напруженої фізичної роботи і при зовнішній їх стимуляції забезпечується в конкретному випадку сполученням саме цих двох факторів. При цьому основним і найбільш складним завданням педагога є забезпечення ефективних і діючих прийомів і мотиваційних установок, які спрямовані на зміну саме психічного стану тих, хто займається.
За даними А. Вороніна [3], здатність особистості до мобілізації власних можливостей (до прояву вольових зусиль) для подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод прямо пов’язується з довільним управлінням, тобто з волею людини, і є одним з найбільш суттєвим її показників. В зв’язку з цим подальший пошук ефективних прийомів зовнішньої стимуляції вольових зусиль є актуальним і необхідним для розробки й удосконалення методики формування особистісної мобільності як довільного управління поведінкою і діяльністю в процесі навчання.
Висновки.
1. Результати проведених досліджень дозволяють стверджувати, що учні молодших класів, підлітки і старшокласники проявляють більшу здатність до самостимуляції власних можливостей у процесі виконання силової вправи статичного характеру. При фізичному навантаженні в динамічному режимі (робота з гантеллю на біцепс до відмови) у всіх випадках спостерігається менший рівень прояву самомобілізації. У процесі виконання обох тестових завдань істотної різниці в рівні прояву самомобілізації в учнів молодшого шкільного віку, підлітків і старшокласників не виявлено.
2. Незалежно від віку учнів і від характеру тестових
завдань розмах індивідуальних показників самомобілізації, тобто різниця між максимальним і мінімальним значенням дуже істотна й складає у більшості випадків від 20 до 40 %.
3. Результати дослідження свідчать про істотні зміни показників самомобілізації в учнів під впливом зовнішньої стимуляції з боку педагога. У процесі виконання силової вправи статичного характеру показники самомобілізації в більшості вікових періодів покращуються на 20-40 %, а у процесі виконання силової вправи динамічного характеру - на 5-15 %.
4. Найвищий приріст показників самомобілізації під впливом зовнішньої стимуляції відмічається у підлітків - 47,4 %. Можна вважати, що саме в середньому шкільному віці вплив факторів зовнішньої стимуляції з боку педагога є найбільш ефективним.
5. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективним, на наш погляд, є обґрунтування теоретико-методичних основ формування особистісної мобільності в учнів загальноосвітньої школи у процесі фізичного виховання й у рамках цієї проблеми розробка ефективних методик формування здатності до самомобілізації індивідуально-психологічних можливостей.
Література
1. Артюшенко А. О. Особистісна мобільність як довільне управління поведінкою і діяльністю. / Андрій Олександрович Артюшенко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць за ред. С. С. Єрмакова. - Харків: ХХІІІ, 2010. - № 5. - С. 6-9.
2. Бернштейн Н.А. О построении движений. /Н.А.Бернштейн.-М.: Медгиз, 1947. - 255с.
3. Воронин А. Б Зависимость волевых усилий личности от характера внешней стимуляции: /А.Б. Воронин. Автореф. дис... канд. - Рязань, 1975. - 25 с.
4. Иванников В. А. Количественная оценка волевого усилия при напряженной физической работе. /В.А. Иванников, Эйдман Е.
B.. Вопросы психологии, № 5. - 1986. - С. 129-140.
5. Ильина М. Н. Обусловленность волевого усилия типологическими условиями проявления свойств нервной системы. /М.Н. Ильина // Тезисы Всесоюзной конф. «Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности». - Симферополь, 1986. -
C. 112-114.
6. Ильин Е. Психология воли. /Е.Ільин. - СПб.: Питер, 2000. -288с.
7. Калин В. К. Классификация волевых качеств. /В.К. Калин. // Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности. -Симферополь, 1983. - С. 37-44.
8. Пуни А. Ц. Психологические основы волевой подготовки в спорте. /А.Пуни. - М.: Физкультура и спорт. 1977. - 96 с.
9. Смирнов Б. Н. Психологические основы воспитания воли в физическом воспитании и спорте. /Б.Н. Смирнов. // Психология / под. ред. А. Ц. Пуни. - М.: ФИС, 1984. - С. 41-52.
10. Узнадзе Д. Н. Психологические исследования. /Д.Н. Узнадзе.-М., 1966. - 254 с.
Надійшла до редакції 25.06.2010р.
Артюшенко Андрей Александрович;
kudo-cherkasy@ukr.net
