CC BY
336
УДК 343.8 Вадим Олександрович Човган,
астрант
Нацюнальний юридичний утверситет ¡мет Ярослава Мудрого, м. Харюв
СПЕЦИФ1ЧН1 ПРАВА ЗАСУДЖЕНИХ ТА IX ОБОВ'ЯЗКИ ЯК ФОРМИ
ПРАВООБМЕЖЕНЬ
У статп аналiзуються таю форми обмежень прав засуджених, як обов'язок та специфiчне суб'ективне право. Наведено приклади, як щ форми обмежень можуть вщображатись у законодавсга. Показано, що обов'язок завжди е обмеженням прав засуджених. Розглянуто випадки, в яких специфiчне суб'ективне право може бути формою обмеження права засудженого.
Ключовг слова: обмеження прав засуджених, правообмеження, засуджеш, пештенщарна служба, виконання покарань, кримшально-виконавча система, права засуджених.
Розумшня правово'1 природи обмежень прав засуджених неможливе без дослiдження 1х форм. Останш е явищем багатоаспектним, тож з огляду на нечисленшсть наукових дослщжень на цю тему через призму кримшально-виконавчого права, в якому специфша правообмежень продиктована '1х специфiчною правовою природою (вони одночасно е змютом покарання згщно зi ст. 50 Кримшального кодексу Укра'ши), '1х вивчення видаеться досить перспективним. Оскшьки кшькють цих форм е значною, у статп ми розглянемо найбiльш цiкавi й складнi з науково'1 точки зору.
Проблема безпосередньо пов'язана з правозастосовною й нормотворчою практикою, з науковим завданням належного вивчення шляхiв забезпечення i гарантування прав людини пiсля засудження вироком суду, а також '1х законодавчо'1 охорони вiд необгрунтованих та недоцшьних урiзань, обмежень, обтяжень i т. ш. Категорп «обмеження прав», «обмеження» часто використовуеться у загальних мiжнародних стандартах з прав людини (Свропейська конвенщя про захист прав та основоположних свобод), i тих, що стосуються специфiки прав засуджених, наприклад, у Свропейських в'язничних правилах. Крiм того, цi категорп використовуються й у Конституцп Укра'ши, Кримшально-виконавчому кодека Укра'ши (КВК Укра'ши), шших актах кримiнально-виконавчого законодавства. Також 1х часто можна зустрiти й у доктриш з питань виконання покарань, щоправда, здебiльшого як «правообмеження» i без пояснення того, що ж треба розум^и пiд цим поняттям. Установлення форм обмежень прав засуджених, на нашу думку, е необхiдним з огляду на наявшсть у зазначених актах нащонального та мiжнародного законодавства вимог до них. Утшення останшх е досить складним, якщо не недосяжним, завданням без розумшня того як, власне, та у яких формах обмеження проявляють себе у законодавсга. Тобто для того, щоб вимоги, що ставляться цими актами, наприклад, доцшьносп, необхщносп в демократичному суспшьсга, мшмальносп тощо, були дотримаш, потрiбно знати, на що саме вони поширюються.
Дотепер у кримшально-виконавчому правi, на жаль, не лише немае одностайносп щодо вказано'1 проблеми, а й навт розрiзнених наукових дослщжень. Ця проблема переважно розглядалася у межах конституцшного права i побiжно аналiзувалася у загальнiй теорп права. Авторами окремих праць, яю допомогли нам у формуваннi умовиводiв, е Я. А. Колiнко, В. Г. Красовська, О. В. Осинська, I. М. Панкевич, П. М. Рабшович, М. М. Султигов, О. I. ^унов та деяю ш. Упм, невирiшеним залишаеться питання правово'1 природи обмеження прав засуджених оаб взагалi. Воно лише опосередковано згадувалося
i аналiзувалося радянськими вченими (О. О. Беляев, Й. С. Ной, В. I. Селiверстов, М. О. Стручков).
Метою ще'1 статп тому е обгрунтування висновкiв щодо специфiчних прав та обов'язюв як форм обмеження права шляхом аналiзу таких прав та обов'язюв засуджених.
Для засуджених, як позбавленi волi, встановлено чимало специфiчних обов'язкiв. 1х специфiчнiсть може полягати у тому, що вони взагалi не передбаченi для вшьних громадян, адже е атрибутивними до процесу виконання-вщбування покарання (виконувати роботи з благоустрою колонн (ч. 3 ст. 107 КВК Украши)).
Ще Г. Гегель писав, що обов'язок е обмеженням [1, с. 202]. Однак мюце обов'язку в системi засобiв правового регулювання до сьогодш дещо заплутане. Його розглядають i як правове обмеження, i як правову заборону, i одночасно як стимулюючий чинник.
Правильною видаеться точка зору, вщповщно до яко'1 юридичний обов'язок за своею сутнiстю е правовим обмеженням зобов'язано'1 сторони [2, с. 50]. О. О. Беляев писав, що саме в обов'язках суб'екта кримшально-виконавчих вщносин слщ шукати прояв кари в покараннi у видi позбавлення волi [3, с. 72].
Вщомо, що обов'язком е мiра необхщно'1 поведiнки. Обов'язок може бути як активним (особа, на яку вш покладаеться, зобов'язана вчинити активш дп, зробити те, що ним приписано), так i пасивним (особа, на яку вш покладаеться, повинна утриматись вщ вчинення певних дш).
По сутi, як активш, так i пасивнi обов'язки е заборонами, а заборони завжди е обмеженнями [4, с. 569 - 571]. Прикладом може послужити ч. 1 ст. 9 КВК Украши, де вказано, що засуджеш зобов'язаш з'являтися за викликом адмшютрацп оргашв i установ виконання покарань. З ще'1 норми випливае, що 1'м забороняеться не з'являтися за таким викликом.
Що ж до активного обов'язку, то вш свщчить про необхщнють вчинення активних дш, тим самим забороняючи не вчиняти 1'х. Наприклад, у вщповщносп до п. 29 Правил внутршнього розпорядку установ виконання покарань засуджеш зобов'язаш утримувати в чистот жилi й службовi примщення, робочi мiсця, за встановленим зразком заправляти лiжка.
1снують i обов'язки засуджених, змют яких мiстить у собi елементи як активного, так i пасивного обов'язку. Серед них можна вважати обов'язок ввiчливо ставитися до персоналу, шших осiб, як вiдвiдують установи виконання покарань, а також до шших засуджених (ч. 1 ст. 9 КВК Украши), що включае як необхщнють не вчиняти дш, що свiдчитимуть про неввiчливiсть, так i вчиняти дп, якi е ввiчливими, як-то вкатись i т. iн., обов'язок дотримуватися норм, котрi визначають порядок i умови вiдбування покарання, розпорядок дня колонн, правомiрних взаемовiдносин з шшими засудженими, персоналом колонн та шшими особами, тощо.
На користь того, що будь-який юридичний обов'язок мютить заборону як рiзновид правового обмеження, свщчить i те, що за його недотримання передбачена можливють застосування санкцш. Як пишуть М. I. Матузов та Б. М. Семенко, суть юридичного обов'язку полягае у вимозi необхщно'1, потрiбноi, належно'1, корисно'1, доцшьно'1 з точки зору держави, влади, закону поведшки суб'екта. Ця поведiнка обов'язкова, беззаперечна i забезпечуеться у разi «непослуху» заходами державного примусу [5, с. 68]. Застосування санкцш стае можливим тшьки при порушенш заборони. Санкцп являють собою вказiвку на заходи державного примусу, як застосовуються у разi порушення правово'1 заборони [6, с. 115]. Це вщображае дiалектичну еднiсть санкцш та заборон.
Закршлення у законодавсга обов'язку звужуе змiст i обсяг юнуючих прав i свобод, бо вш у будь-якому разi зменшуе мiру можливо'1 поведiнки, тобто обмежуе суб'ективш права. Встановлення обов'язку неминуче зачшае правомочностi особи. Хоча не ва науковцi подiляють думку, що обов'язок неминуче е правовим обмеженням, вказуючи на те, що в деяких обов'язках засудженого обмежуються права громадян, i цим самим допускають юнування обов'язюв - неправових обмежень [7, с. 36].
Що стосуеться можливосп визнання обмеженнями так званих спещальних або специфiчних прав, на перший погляд, взагалi складно погодитись Ï3 тим, що закршлення суб'ективного права можна вважати обмеженням права. У доктрин iснують прямо протилежш позици стосовно цього питання, однак, на мою думку, поки що на нього жоден Ï3 дослщниюв не дав вщповвд, яку можна було б прийняти за базову. Вс наявш теорп мають уривчастий характер, у них не простежуеться ч^ке розумiння правовоï природи спещальних прав, а саме, у контекст можливосп визнання ïx правовими обмеженнями.
Не в останню чергу такий стан справ пов'язаний iз тим, що не юнуе навт единого розумiння змiсту цих прав. Одш вважають, що це новi права, якi розповсюджуються лише на засуджених [8, с. 174], iншi вважають, що це права, що не входять у загальний правовий статус громадян [9, с. 22], або ж ïx називають такими тому, що 1'м немае «прямого прототипу чи аналога у суспшьних вщносинах, котрi зазвичай урегульованi правом» [7, с. 84]. Однак, як вказуе В. I. Селiверстов, при всьому рiзноманiттi визначень суть специфiчниx прав не змшюеться, адже вони тлумачаться як сукупшсть усix прав, яю виникають або суттево видозмшеш у зв'язку з фактом вщбування покарання [10, с. 83 - 84].
Стосовно ж можливосп визнання таких прав формою вираження правових обмежень е твердження, що спещальш права не можуть виражати кару (як сукупшсть правових обмежень), оскшьки вони надають засудженим рiзнi блага. Тобто, що ïx не можна розглядати як правове обмеження. Вщома також думка, що е таю спещальш права, яю не можна вважати правовими обмеженнями, оскшьки вони е гарашиями забезпечення життедiяльностi особи i досягнення цшей покарання (одержання гарантованого харчування, житла, шдивщуального спального мюця, форменного одягу, комунально-побутових послуг тощо). Що ж до шшо'1' категорп цих прав (побачення з родичами чи шшими особами, одержання посилок i передач, бандеролей тощо), то вони, даючи засудженим певш блага, разом з тим виступають як регулятори кари, бо виражають стутнь обмеження елемешив особисто'1' свободи громадянина, який вщбувае кримшальне покарання [11, с. 96].
1нша протилежшсть наукових пiдxодiв до правово'1' природи спещального суб'ективного права i, вщповщно, до можливостi визнання ïx формою правового обмеження обумовлена розходженням поглядiв на вщмшшсть розумiння спецiальниx прав залежно вщ ïx спiввiдношення iз загальним правовим статусом. Маеться на увазi питання про можливiсть розглядати спещальш права як «залишковЬ» тобто як яюсно однорiднi iз певним конкретним правом, що належить вшьному громадянину. Однак вони мають вщмшшсть, яка полягае в тому, що щ права мають звужений змют та обсяг вщносно прав, яю входять до загального правового статусу. Вони розглядаються шби як зменшена копiя останнix.
Як приклад, у лiтературi наводиться право сiмейноï пари на вибiр мiсця проживання. Одшею iз його правомочностей е право на сумюне проживання i спшкування подружжя, яке при засудженнi до позбавлення волi обмежуеться, а як його залишок засудженим гарантуеться надання побачень [7, с. 81]. Спещальне право розглядаеться як залишок загального суб'ективного права i шшими авторами [12, с. 196]. Але О. С. Наташев вважав, що право на побачення не може бути залишком прав громадян, оскшьки таю права нормативно не закршлеш [7, с. 80]. По суп, так само говорять про неоднорщшсть вказаних прав iз правами, що входять до загальногромадянського правового статусу, ri, хто вказуе, що специфiчним правам немае аналога у загальному правовому статус [13, с. 111].
Пщтримуючи першу iз цих двох позицш i бачачи ращональш мотиви у другш, приведемо певш аргументи на ïï користь. Обмеження права може означати звуження його змюту, у тому чист, шляхом вилучення певно! правомочность Таким чином, у результат обмеження залишаеться, так би мовити, «надрiзане» право. Виходячи з цього, вщомий змют суб'ективного права може суттево змшюватись до «невтзнанносп», однак це не виключае його походження вщ того чи шшого права у його первюному виглядг Тут нас може ввести в оману змша порядку реалiзацiï прав, адже часто для засуджених вш може суттево
змшитися, з огляду на перебування в умовах iзоляцiï, проте це ще не означав вщсутшсть ïx походження вщ прав вiльниx громадян.
Це приводить нас до певного практичного висновку, що у разi якщо певне специфiчне право замiнюe шше специфiчне право засуджених в наслщок змiн законодавства i воно е меншим за обсягом, то воно може вважатися формою встановлення обмеження. У разi закршлення нового специфiчного права, яке ранiше не юнувало або iснувало у меншому обсяз^ воно також повинно визнаватися обмеженням. Хоча тодi розширюеться мiра дозволено'1 поведiнки засудженого, але вона все одно залишаеться меншою, нiж у вшьних громадян. Тому щодо цього висновок може здатися дещо суперечливим: обмеження у такому разi мае мюце, але воно розширюе попередш права засудженого, щоправда, все ж залишаючи його звуженим порiвняно з правом шших громадян.
Варте уваги й те, в яких формах може закршлюватися «залишкове право». На нашу думку, щ форми таю :
1) безпосередньо, виходячи iз одного лише закршлення окремого суб'ективного права. Примiром, з аналiзу права засуджених на вшьний час (ст. 129 КВК Украши) при такому тит закршлення спещального права можна вивести правове обмеження, виходячи зi спiвставлення цього права iз його прототипом у вшьних оаб. Зрозумшо, що змiст права на вщпочинок в умовах позбавлення волi суттево вiдрiзняеться через його спецiальне регламентування, яке полягае в тому, що можливють вибору перюду цього вшьного часу обумовлена внутрiшнiм розпорядком. Крiм того, дiяльнiсть, яка може виконуватися у вшьний час, обмежена забороненими КВК Украши видами дiяльностi (ч. 2 ст. 129 КВК Украши), а також часом, впродовж якого вона може виконуватися (не менш як 2 години на добу - за ч. 3 ст. 129 КВК Украши). 1ншим прикладом, суттево'1 змши обсягу права, а не його змюту, е право оаб, позбавлених вол^ на витрачання певно'1 суми грошей на продукти харчування i предмети першо'1 потреби (ч. 1 ст. 139, ч. 2 ст. 140, ч. 5 ст. 151 КВК Украши);
2) як залишкове суб'ективне право, але пов'язане з юнуючою забороною вчинення певних дш. Наприклад, право вести телефоны розмови з особами, що знаходяться за межами колонш (ч. 1 ст. 107 КВК Украши), обумовлено та пов'язано одночасно iз забороною використання з щею метою мобшьних телефошв.
Гадаемо, що спещальш права хоча i е мiрою можливо'1 поведшки, все ж зменшують цю мiру порiвняно з правами, яю вони «замшюють». Це пояснюеться тим, що цi права одночасно мютять у собi заборону. Щоправда, якщо дивитись iз ще'1 позицп, то кожне суб'ективне право мютить заборону, адже мае сво'1 меж^ а виxiд за цi меж заборонений. Однак заборони, що мютяться у спецiальниx суб'ективних правах, на вщмшу вiд заборон, iманентно притаманних кожному суб'ективному праву (якi визначаються, виходячи iз меж суб'ективного права), мають обмежувальний характер, що пов'язано iз порiвняно бiльшим обсягом забороненого. Це призводить до зменшення дозволеного. Цим, до всього шшого, можна обгрунтувати визнання залишкового права правовим обмеженням;
3) не знаходячи свого безпосереднього вщображення. Спещальне право у цьому разi виводиться iз обмеження, його змют встановлюеться за формулою: змют та обсяг суб'ективного права, яке входить до загального правового статусу громадян мшус змют та обсяг правового обмеження. Якщо, наприклад, згщно з п. 4 ст. 107 КВК Украши засудженим до позбавлення волi забороняеться грати в настшьш ^ри з метою отримання матерiальноï чи шшо'1 вигоди, це означае, що засудженим дозволяеться грати в настшьш ^и з шшою, нiж отримання матерiальноï та iншоï вигоди, метою. Цей тдхщ можливий лише при визнанш застосування при регулюваннi цього типу вщносин загальнодозволеного типу правового регулювання, зпдно з яким «дозволено все, що не заборонено». Разом з тим iз вказаною нормою КВК Украши треба стввщносити правило п. 76 Правил внутршнього розпорядку установ виконання покарань - засудженим може бути дозволено користуватися шахами, шашками, нардами, домшо у вшьний вщ роботи час. Адже юнування такого
«застереження» означатиме повну заборону грати в настшьш ^ри незалежно вщ того, чи спрямовано це на отримання матерiальноï вигоди у невшьний вщ роботи час.
Таким чином, залежно вщ походження залишкового права можливим е, як видаеться, розумшня залишкових прав одночасно як результату правового обмеження (третш варiант) та як форми правового обмеження (перший та другий варiант).
Отже, наявнють залишкового характеру у спещального права свщчитиме про те, що мае мюце правове обмеження. Такий тип спещального права може розглядатись як форма правового обмеження, за винятком xiба що такого спещального залишкового права, яке виводиться з обмеження. Останне, описане у третьому варiантi право, не може розглядатись як форма правового обмеження у зв'язку з тим, що воно не вщповщае визначенню форми як тако'1 [14, с. 220]. Якщо ж ми визнаемо д^ при регулюванш правових вщносин спещальнодозволеного (заборонного) типу правового регулювання, тобто «дозволено все, що прямо зазначено у закош», слщ буде визнати й те, що спещальш залишковi суб'ективш права не е правовим обмеженням. Адже у такому випадку, позбавлення засуджених цих прав означало б позбавлення i можливостей, як пщ ними розумшись, на вщмшу вщ загальнодозволеного типу регулювання, при якому вилучення спещального залишкового права означатиме тшьки розширення мiри можливо'1 поведшки у розмiраx, доступних для вшьних громадян iз тими лише обмеженнями, яю юнують об'ективно у зв'язку з помщенням в установу виконання покарань.
Вщ того, яку позищю зайняти, а саме: чи е специфiчнi права залишками загальногромадянських, чи вони е окремими, не похщними вiд загальногромадянських, правами й буде залежати можливють визнання суб'ективного права формою правового обмеження. Однак видаеться, що вщповщь на це запитання у жодному разi не може розглядатись як взаемовиключна. Тобто неможливим е визначення вах специфiчниx прав як похщних чи непохщних. На мою думку, варто видшяти два типи специфiчниx прав: залишковi та додатковi.
Розумiння залишкових прав описане вище, стосовно ж додаткових прав необхщно зважати на наступне. Засуджеш мають низку суб'ективних прав, якими не волод^ть вшьш громадяни. ïxнiй змiст докорiнно вiдрiзняеться вщ прав вiльниx громадян, через що вони не притаманш останнiм. До таких прав можна вщнести, наприклад, користування послугами, що надаються у мюцях позбавлення волi, в тому чист додатковими, оплачуваними; брати участь у робот самодiяльниx органiзацiй та гуртюв соцiально корисно! спрямованостi (ч. 1 ст. 107 КВК Украши). Вони надаються «взамш» неможливосп реалiзацiï схожих прав, якими користуються вшьш громадяни, й юнують для того, щоб «частково компенсувати правообмеження» засуджених [15, с. 38]. Вони не звужують змют i обсяг прав, що входять до загального правового статусу, адже ■ххнш змют принципово вiдрiзняеться вщ змiсту прав загальногромадянських. Навпаки, ïx скасування призвело б до обмеження прав засуджених, саме тому щ права повинш сприйматись як таю, що розширюють юнуючу мiру можливох поведiнки, а тому, безперечно, не можуть розглядатись як правовi обмеження. У вшьних громадян немае таких прав, та вони хм i не потрiбнi, ïx необхщнють детермшована умовами вщбування покарання у закритому середовищ^ а також неможливютю фактичноï реалiзацiï тих прав, яю де-юре за ними залишаються.
Те ж право на забезпечення шдивщуальним спальним мiсцем, забезпечення спещальним одягом за сезоном не доступш для вiльниx громадян. Разом iз цим цi права мають свою специфшу, адже вони завжди пов'язаш iз заборонами, наприклад, право на забезпечення шдивщуальним спальним мюцем пов'язане iз забороною змiнювати iндивiдуальне спальне мюце, вшьно обирати його. Право на забезпечення одягом за сезоном поеднуеться з позбавленням можливосп носшня цившьного одягу (за винятком окремих категорiй засуджених до позбавлення волi на певний строк, та засуджених до арешту).
Бшьш того, особи, яю вiдбувають покарання у виправних колошях, iз нарахованого ïм зароб^ку, пенсiй та iншого доходу вщшкодовують вартiсть харчування, одягу, взуття,
бшизни, комунально-побутових та шших наданих послуг; з оаб, якi ж не працюють, вона утримуеться з коштв, що е на ï^ix особових рахунках. У разi вiдсутностi в засудженого коштсв на особовому рахунку виправна колошя мае право пред'явити йому позов через суд (ст. 121 КВК Украши).
Описаний подш спещальних прав на залишковi та додатковi е досить розмитим i умовним. Вш здiйснений на пiдставi критерiю наявносп зв'язку iз тим чи шшим правом, що входить до загального правового статусу громадян. Якщо такий зв'язок прослiдковуеться, то це залишкове право, якщо ж ш, то це право додаткове. Однак бшьш детальний аналiз чинного законодавства та змют закрiплениx у ньому загальногромадянських прав дае можливють iдентифiкувати окремi правомочностi, що складають змют додаткових прав, хоча, можливо, й в урiзаному або шшим чином видозмшеному виглядi. Тому кожне додаткове право можна розглядати як свого роду залишкове, однак рiзниця мiж ними полягае в наявносп вели^ змiстовоï рiзницi мiж такими правами та правами вшьних громадян, iз якими ми ïx стввщносимо при необxiдностi визначення ïxнього походження вщ останнix. Розмiр цiеï величини, необхщний для вiднесення спецiального права до додаткового, залишаеться умовним, адже визначити його точно е неможливим. Напевно, саме це стало причиною розходження поглядiв науковщв на можливiсть визнання певних спещальних прав залишковими.
Отже, стосовно спещальних суб'ективних прав, якими користуються лише засуджеш, вiдповiдь на питання про те, чи вважати ïx обмеженнями прав, залежить вщ типу правового регулювання, який ми визнаемо у кримшально-виконавчому правь Додаткове право, тобто таке, що не знаходить прототипу в правах, яю вщносяться до загального правового статусу, школи не можна вважати обмеженням.
Водночас специфiчнi права навт у раз^ якщо вони додають можливостей, яких рашше не було у правовому статус засудженого, слщ визнавати обмеженнями.
Суб'ективне право як залишкове право може закршлюватися у законодавсга безпосередньо, виходячи iз закрiплення одного лише окремого суб'ективного права, як залишкове суб'ективне право, але пов'язане iз забороною вчинення певних дш, а також за певних умов взагалi без безпосереднього вщображення.
1нша справа щодо обов'язку як форми обмеження права, адже будь-яке встановлення обов'язку, який накладаеться на особу внаслщок володшня спещальним правовим статусом, е правовим обмеженням. Встановлення обов'язку завжди обмежуе те або шше суб'ективне право засудженого.
Список лггератури: 1. Гегель Г. Философия права / Г. Гегель. - М. : Мысль, 1990. -524 с. 2. Красовська В. Г. Дiалектична едшсть правових стимулiв та обмежень / В. Г. Красовська // Часопис Кшвського ун-ту права. - 2008. - № 1. - С. 49 - 53. 3. Беляев А. А. Правовое положение осужденных к лишению свободы / А. А. Беляев. -Горький, Горьк. высш. шк.. МВД СССР, 1976. - 120 с. 4. Човган В. О. Заборона як форма правообмежень засуджених / В. О. Човган // Вщ громадянського сустльства -до правовоï держави: тези VIII Мiжнар. наук. Intemet-конференцп студ. та мол. вчених. - Х. : ХНУ iм. В. Н. Каразша, 2013 / [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www-jurfak.univer.kharkov.ua/naukghittia/newest.Pdf. 5. Матузов Н. И. О сущности, содержании и структуре юридической обязанности / Н. И. Матузов, Б. М. Семенко // Вопросы теории государства и права. - Саратов, 1983. - С. 58 - 72. 6. Самощенко И. С. Ответственность по советскому законодательству / И. С. Самощенко, М. Х. Фарукшин - М., 1971. - 239 с. 7. Селиверстов В. И. Теоретические проблемы правового положения лиц, отбывающих наказание / В. И. Селиверстов. - М.: Акад. МВД РФ, 1992. - 151 с. 8. Ткачевський Ю. М. Советское исправительно-трудовое право / Ю. М. Ткачевський. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1971. - 232 с. 9. Ефимов М. А. Основы советского исправительно-трудового права / М. А. Ефимов. - Свердловск, 1963. - 159 с. 10. Ширвинд Е. Г. Советское исправительно-трудовое право / Е. Г. Ширвинд, Б. С. Утевский. - Госюриздат, 1957. - 244 c.
11. Осауленко О. I. Правовий статус громадянина Украши, який вщбувае покарання / О. I. Осауленко // Науковий вюник Украшсько'1 академп внутршшх справ: науково-теоретичний журнал. - 1997. - № 1. - С. 93 - 97. 12. Беляев Н. А. Советское исправительно-трудовое право / Н. А. Беляев, В. С. Прохоров. -Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1989. -294 с. 13. Малинин В. Б. Уголовно-исполнительное право: учебник / В. Б. Малинин, Л. Б. Смирнов. - СПб. : ЛГУ им. А. С. Пушкина, 2009. - 324 с. 14. Гончар Л. Ф. Философия: учеб. пособ. - М.: МГИУ, 2008. - 350 с. 15. Михлин А. С. Уголовно-исполнительное право: краткое пособие и основные нормативные правовые акты / Сост. алф.-предм. указ. В. А. Казакова. - М. : ЗАО Юстицинформ, 2008. - 384 с.
СПЕЦИФИЧЕСКИЕ ПРАВА ОСУЖДЕННЫХ И ИХ ОБЯЗАННОСТИ КАК
ФОРМЫ ПРАВООГРАНИЧЕНИЙ Човган В. А.
В статье анализируются такие формы ограничений прав осужденных, как обязанность и специфическое субъективное право. Приведены примеры, как эти формы ограничений могут проявляться в законодательстве. Показано, что обязанность всегда является ограничением прав осужденных. Рассмотрены случаи, в которых специфическое субъективное право может быть формой ограничения права осужденного.
Ключевые слова: ограничение прав осужденных, правоограничения, осужденные, пенитенциарная служба, исполнения наказаний, уголовно-исполнительная система, права осужденных.
SPECIFIC PRISONERS' RIGHTS AND THEIR OBLIGATIONS AS FORMS OF
HUMAN RIGHTS RESTRICTIONS Chovgan V. O.
This article examines such forms of restrictions on rights of prisoners as an obligation and a specific subjective right. Examples of how these forms of restrictions may appear in legislation are disclosed. It is shown that obligations of prisoners should be always considered as restriction of prisoners' rights. The cases in which a specific right can be recognized as a form of restriction on rights of prisoners are described.
Key words: prisoners' rights restrictions, prisoners, inmates, penitentiary service, penitentiary system, rights of prisoners.
Надтшла доредакци 24.02.2014р.
