CC BY
43
other issues with Ukraine and their experience can be considered as the source of knowledge on Ukrainian way to the European Union.
Certain success and some problems in this area have been highlighted in the article. Constitutions of Poland and Baltic countries have been improved (modernized) by including basic human rights according to international legal acts, especially personal and political rights. Very important issue is that the rights have been given a support of actually functioning mechanism of their realization. That is important as social human rights has been narrowed, but unlike soviet constitutional norms, they are no longer fictional. The con of the constitutional modernization can be pointed out in incomplete detailing of such important issues like household suffrage or local government.
Based on the analysis ofpost-soviet countries experience recommendations for Ukraine in matters of constitutional modernization in context of European integration have been developed. The most effective way of modernization of Ukrainian fundamental law is extracting most important issues in human rights andfreedoms and making them less detailed but giving them more actuality by detailing the mechanisms of their realization. Also to protect constitutional norms from impulsive or politically encouraged changes it would be useful to implement staged constitutional reformation.
Key words: Constitution, modernization, human rights and freedoms, changes of constitution, reformation, integration.
УДК 341.2(045)
В. В. Польщиков
СУЧАСНЕ РОЗУМ1ННЯ АДМШ1СТРАТИВНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1 ЯК ФОРМИ ЮРИДИЧНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1
У cmammi досл1джуеться сучасне розумтня адмШстративно'г в1дпов1дальност1 як форми юридичног вiдповiдальностi. Надаеться аналiз пiдходiв рiзних наукових шкш до проблеми визначення сутностi адмШстративно'г вiдповiдальностi.
Наголошуеться, що для застосування адмШстративного стягнення необхiдно видання правозастосувального акту - постанови, в якт визначаеться винтсть суб'екта i негативно ощнюеться його поведтка, на пiдставi чого до винног особи застосовуються вiдповiднi каральш адмШстративш санкци.
Аналiзуючи чинне адмШстративне законодавство, можна зробити висновок, що накладення адмШстративного стягнення е завершальним заходом серед тших заходiв адмШстративного примусу, осктьки вт матерiалiзуе правову ощнку, що була надана правопорушенню та особi правопорушника в процеЫ розгляду справи i винесення по нт вiдповiдног постанови. В результатi застосування адмШстративного стягнення винний суб'ект перетерплюе певш обтяжливi на^дки матерiального чи морального характеру.
Клю^о^^ слова: адмШстративна вiдповiдальнiсть, юридична вiдповiдальнiсть, адмШстративне правопорушення, державне управлтня, юридичш гаранты.
Постановка проблеми. Актуальшсть дослщження притягнення до адмшютративно'1 вщповщальносп продиктована лопкою eK0H0Mi4H0i перебудови в процес реформ i конституцшних змш, що тшли за ними, у тому чи^ i законодавства, що передбачае вщповщальшсть суб'екпв, що хазяйнують, у сферi тдприемниць^' дiяльностi. Одним з напрямюв розвитку сучасного законодавства е шститут
притягнення до адмшютративно!' вiдповiдальностi, який розвиваеться й iснуe в сучасному укра'нському законодавствi вже досить давно.
Висока сощальна значимiсть iнституту адмшютративно!' вiдповiдальностi для життедiяльностi суспiльства зумовлюе необхiднiсть проведення дослiджень щодо його подальшого вдосконалення. Тим бiльше, що розвиток нормативно-правового регулювання адмшютративно!' вщповщальносп не позбавлений ряду проблем. Основш з них - збереження тенденцп множинностi нормативно-правових актiв про адмшютративну вiдповiдальнiсть; наявнiсть актiв, якi охоплюють предмет регулювання Кодексу про адмшютративш правопорушення i фактично знецiнюють його статус як единого кодифшованого нормативно-правового акту в данш сферi; наявшсть окремих пiдзаконних нормативно-правових актiв про адмшютративну вщповщальшсть, що прямо суперечить Конституцп Украши; юридико-технiчна недосконалiсть цшого ряду приписiв щодо адмшютративно!' вщповщальносп, якi мiстяться у численних нормативно-правових актах.
Аналгз останнгх дослгджень г публгкацгй. В процес пiдготовки до написання науково'1 статтi було проаналiзовано низку нормативно-правових актiв. Окремi аспекти шституту притягнення до адмшютративно!' вщповщальносп було дослiджено у роботах таких втизняних науковцiв, як Ю. П. Битяк, С. В. Додш, Л. В. Коваль, О. П. Недбайло, В. Ф. Опришко, А. В. Сурилов.
Варто вщзначити, що у наявних правових дослщженнях вщсутнш комплексний аналiз сутностi та механiзму притягнення до адмшютративно!' вiдповiдальностi з урахуванням сучасних галузевих тенденцiй, зокрема, щодо фактично'1 наявностi у вiтчизняному законодавста адмшютративно!' вiдповiдальностi юридичних осiб за вщсутносп вiдповiдних норм у чинному Кодека про адмшютративш правопорушення.
Виклад основного матергалу. Як свщчать фундаментальш науковi дослiдження, аналiтичнi матерiали загальних проблем державно'1 полiтики в сферi мiсцевого самоврядування, в Укршш ще не склалася система квалiфiкованого правового аналiзу державно'1' полiтики, як в цшому, так i в сферi розвитку мiсцевого самоврядування зокрема, сощально-юридичних механiзмiв 11 впровадження суб'ектами державно! пол^ики як через вiдсутнiсть вщповщних теоретико-методологiчних робiт, навчально-методичнох л^ератури, так i вiдповiдно пiдготовлених фахiвцiв. Ще не вироблено нацiональноi доктрини розвитку мюцевого самоврядування, теоретичноi моделi державноi полiтики та П реалiзацii щодо мiсцевого самоврядування або так званоi державноi мунiципальноi полiтики Украши, концептуального механiзму 'й реалiзацii в Укршш. Необхiднiсть грунтовного наукового тзнання процесу розробки та реалiзацii тако! полiтики, ключовим питанням яко'1 е питання гарантування мюцевого самоврядування як, насамперед, принципу конституцшного ладу Украши зумовлена i тим, що вона не стала об'ектом наукового аналiзу укра'нських правознавцiв. Особливо важливим у цьому контексп, як вбачаеться, е конституцшно-правовий аналiз iнституцiональноi ролi Президента Украши у становленш та розвитку мюцевого самоврядування.
Виклад основного матерiалу. Категорiя вiдповiдальностi за джерелами виникнення i часом первiсного формування е фшософсько-релшйно-правовим поняттям, яке наповнене моральним змютом i, в той же час, мае правове призначення.
У своему розвитку, формуванш i становленнi воно пройшло тривалий промiжок часу, початок якого можна умовно датувати судом над Сократом в Афшах у 399 р. до н.е., а його завершення - в кшщ середшх столiть. Платонiвсько-стоiчна фiлософiя та процес над Сократом з^али величезну роль у зародженш i розвитку концепци вiдповiдальностi. Зокрема, у центрi фiлософii Сократа-Платона, давньогрецьких i давньоримських стошв - поведiнка, вчинки людини, вiдношення до них суспiльства i
держави. Вже в питанш Сократа про те, наскшьки суспiльство i держава повиннi реагувати на кожне людське дiяння, особливо на сощально-шкщливе, мiститься постановка питання про пщставу вiдповiдальностi. Аристотель, вирiшуючи питання про волю людини, вчив, що в законослухняного громадянина повиннi бути двi здатностi: здатнiсть розрiзняти гарне вщ поганого i здатнiсть вибирати мiж ними, тобто вибирати правильний варiант поведiнки вiдповiдно до об'ективних морально-правових категорш [1, с. 12-20].
Проблема морально-правових критерпв оцiнки поведiнки людей займае важливе мiсце в навчанш давньогрецьких фiлософiв про вiдповiдальнiсть. Ця оцiнка повинна була здiйснюватися на основi законiв держави i на основi вищого Розуму i Логосу. Для Платона Логос - це Бог, «око» якого бачить вс i кожен людський учинок та дае ш моральну оцiнку. Логос оцшював, обвинувачував, виносив вирок, причому винна особа зобов'язана була приймати оцшку Логосу без будь-яких виправдань i пояснень. Давньогрецьке навчання про Логос вщображало певною мiрою дшсну картину у свiтi давньогрецько'1 юрисдикцп, де процесуальнi права обвинувачуваного були незначними i панувало «безконтрольне обвинувачення». Процес над Сократом зробив величезне враження на мислячий античний свт Було видно, що афшський суд присудив Сократа до страти не стшьки за його «злочини», скшьки за те, що в ходi процесу вiн намагався пояснити свою поведшку i довести безпiдставнiсть обвинувачень.
Фшософи i юристи-сто'1'ки часiв Римсько! 1мперп (Сенека, Эпiктет, Павло, Ультан) ужили заходiв, щоб усунути цей процесуальний дефект, що придушував природжене право людини на самозахист i виправдання. Поступово в давньоримськш юрисдикцп був сформований принцип вислуховування обвинувачувано! сторони: «mo inauditus damnari potest» (шхто не може бути засуджений, не будучи вислуханий). Таким чином, до «будiвельних блокiв», що складали первюну конструкцiю вiдповiдальностi, сто'1'ки додали новий «блок», завдяки чому з'явилося поняття зв^у (пояснення) про поведшку перед Логосом.
Основш положення давньогрецьких i давньоримських фiлософiв про вщповщальшсть в подальшому пiддалися ретельнiй обробщ в авторiв Нового Завiту та у творах християнсько! церкви, як поеднали елементи цього механiзму з догматами про единого Бога i майбутнш суд. Свангельський Логос стае частиною реального життя християн, предметом вiри народних мас, що зобов'язував кожного християнина постшно звiтувати про сво'1 вчинки, оцiнював i визначав його поведшку [2, с. 64].
Християнська доктрина, у якш концепщя вiдповiдальностi зайняла центральне мiсце, передбачила бшьш демократичний статус людсько! особистосп. Пiклуючись про права винно'1 (гр^но!) особи, вона звернула особливу увагу на такий елемент, як «звгт -вщповщь - пояснення», що додало процесуальну струнюсть i завершешсть християнськiй концепцп вiдповiдальностi, а у подальшому дало назву шституту вщповщальносп.
При формуваннi такого поняття, як вщповщальшсть, вибiр припав з шщативи християнських теологiв на його перший елемент, що характеризуе зазначене поняття не тшьки як каральне, але й особистюне, що пов'язане з винною особою, яка мае право на виправдання - звт Еволющя самого найменування пройшла довгий шлях (майже твтори тисяч рокiв) вщ iменника responsum (звiт, виправдання - лат.) до прикметника responsable (вщповщальний - фран.), а потiм до шституцюнального iменника responsabilite (вiдповiдальнiсть - фран.), що з'явився наприкшщ середшх вiкiв. В епоху Вiдродження почався повшьний процес входження поняття вщповщальносп до галузi права.
Таким чином, шститут вiдповiдальностi не тiльки носив каральне значення, але й надавав можливють забезпечувати визначеш права обвинувачуваного, його правове
положення в област юрисдикцп: винний мав право бути вислуханим, доводити свою невиншсть, заявляти клопотання, тобто одержував деяю гаранта проти необгрунтованого карального впливу.
Реалiзацiя права може бути розглянута через систему впливу на суспшьш вщносини. У зв'язку з цим у широкому розумшш можна говорити про двi форми реалiзащi права - за допомогою правовiдносин i поза таких [3, с. 169].
При цьому окремi вчеш вказують на можливiсть юнування позитивно'' (перспективно'!') вiдповiдальностi, суть яко'' полягае в правильному розумiннi i виконаннi суб'ектом установлених для нього сощальних обов'язкiв, обумовлених необхiднiстю дотримання суспшьних iнтересiв. Таким чином, мова йде про сощально вiдповiдальний рiзновид поведiнки. Саме на цю сторону, як нам вважаеться, звертае увагу О. В. Суршов, пщкреслюючи, що проблема позитивно!' вiдповiдальностi характеризуеться пол^ичним звучанням, мае не тiльки юридичне, але й морально-етичне значення [4, с. 111].
У цьому зв'язку щкавими е думки стосовно того, що добровшьшсть виконання обов'язку не може розглядатися як вщсутшсть юридично'' вщповщальносп i про те, що вщсутшсть правопорушення тягне не застосування заходiв вiдповiдальностi (вiдшкодування шкоди, заподiяноi при крайнiй необхiдностi, тощо), а застосування мiр захисту суб'ективних прав.
На нашу думку, можливою е вiдмова вiд теоретично'' побудови позитивно'' (перспективно') вщповщальносп, оскiльки правильне розумшня i виконання сво'х сощальних обов'язюв, обумовлених необхiднiстю дотримання суспшьних вщносин, е правомiрною поведiнкою, яка перебувае поза мотивами скоення правопорушення, не мютить його об'ективно' сторони, а суб'ективна - ощнюеться як мiра належно'' поведiнки.
1снування обов'язку щодо вiдповiдностi поведiнки нормам закону в широкому розумшш не може ствпадати з вщповщальшстю, тому що остання е не наслщком юнування обов'язку, а наслiдком виникнення делштних вiдносин.
Аналiз лiтератури дае можливють зробити висновок про доцiльнiсть розгляду сут юридично'' вiдповiдальностi через характеристику ii ознак, до яких вщносяться наступнi:
- юридична вщповщальшсть е одним з видiв сощально' вiдповiдальностi як явища, суть якого полягае в охорош суспiльних вщносин та реакцп з боку суспшьства на порушення правових норм, яю встановленi державою, та стимулюваннi правомiрноi поведiнки суб'ектiв суспiльних вiдносин, а також у сприянш формування у населення поваги до закону i права;
- юридична вщповщальшсть встановлюеться тшьки законодавчими та iншими нормативно-правовими актами (наприклад, Кримшальним кодексом Укра'ни, Кодексом Укра'ни про адмiнiстративнi правопорушення, Цившьним кодексом Укра'ни, Кодексом закошв про працю Укра'ни тощо), що видаються органами державно'' влади та посадовими особами, а також визначають хто, за що, перед ким, в якому порядку вщповщае за протиправш дiяння, яю мають бути застосованi санкцii до правопорушника;
- юридична вщповщальшсть реалiзуеться через норми процесуального права, яю встановлюють процес притягнення правопорушниюв до вщповщальносп, розгляду конкретних справ, правовий статус оргашв, що 'х розглядають та iншi питання;
- юридична вщповщальшсть повинна застосовуватись тшьки за вчинення правопорушення, тобто за суспшьно небезпечне протиправне дiяння, за скоення якого чинним законодавством встановлена вщповщна санкщя;
- юридична вщповщальшсть е одшею з форм державного примусу, який реалiзуеться державними органами або за дорученням державних органiв громадськими оргашзащями до винно'' особи незалежно вщ ii волi та бажання, оскшьки держава застосовуе до не'' такий вплив, який пщкоряе ii волю i поведiнку iнтересам суспiльства та держави;
- визначальною ознакою юридично'' вщповщальносп е покарання за скоене правопорушення - закрiплений у законодавсга й забезпечуваний державою юридичний обов'язок винно'' особи зазнати примусового позбавлення певних цшностей особистого, органiзацiйного чи матерiального характеру, що належали йому.
Таким чином, юридична вщповщальшсть як один iз видiв сощально'' вщповщальносп являе собою встановлений державою примусовий захщ (покарання) за скоене правопорушення, що застосовуеться до винно'' особи державними органами, або за 'х дорученням громадськими органами, та обов'язок правопорушника перетертти вщповщш негативш наслщки, що визначенi чинним законодавством.
Одним з видiв юридично'' вiдповiдальностi е адмшютративна вiдповiдальнiсть.
На нашу думку, вщсутнють визначення адмшютративно'' вiдповiдальностi в КУпАП збiднюе його змiст, позбавляе стрижнево'' спрямованостi правових норм, що мютяться в ньому, дозволяе трактувати його норми довшьно, у вщповщносп зi сво'м баченням.
На сучасному етат розвитку укра'нсько'' державностi дослiдження шституту адмшютративно'' вiдповiдальностi, з'ясування його сут^ мiсця та ролi як в системi адмiнiстративного права, так i серед iнших галузей права набувае особливого значення, оскшьки це пов'язано з необхщнютю удосконалення укра'нського законодавства, в тому чист систематизащею адмшютративного законодавства.
Уже кiлька десятирiч адмшютративна вщповщальшсть визначаеться лише як застосування адмшютративного стягнення до особи, яка ско'ла адмшютративний проступок. Подiбного трактування адмшютративно'' вiдповiдальностi притримуються в сво'х працях такi вченi, як Д. М. Бахрах, А. А. Горницький та шшь
Слщ зазначити, що «каральний» пiдхiд до визначення поняття адмшютративно'' вiдповiдальностi не розкривае в цшому цей iнститут, не показуе вс його структурнi елементи, а замикаеться на одному, фактично ототожнюючи поняття «вiдповiдальнiсть» i «покарання». Показова в цьому вщношенш позицiя I. О. Галагана, який, виражаючи певною мiрою на той час consensus ingeniorum (загальну думку найвидатшших розумiв), вважав, що питання про спiввiдношення вiдповiдальностi i покарання (стягнення) повинно бути виршене на користь 'х повного ототожнення, оскшьки це однопорядковi правовi поняття, яю стоять поруч i не можуть юнувати одне без iншого. Будь-яка вщповщальшсть, на його думку, це те чи шше покарання, що е лише юридичною формою ii виразу та прояву [5, с. 62].
На наш погляд, зазначена позищя не е точною ш з методолопчно", ш з гносеолопчно" точок зору. Це сшвпадае з думкою шших вчених, якi вважають, що, по-перше, вона обмежуе змют вiдповiдальностi тiльки лише одним елементом i, по-друге, ототожнення вщповщальносп i покарання позбавляе iнститут вщповщальносп сенсу юнування, знеособлюе i вихолощуе його.
Окремi автори вiдзначають, що адмшютративна вщповщальшсть характеризуеться застосуванням адмшютративного примусу в формах запобiжного заходу, мiри вiдповiдальностi, засобу адмiнiстративно-процесуального забезпечення, що здшснюються вiд iменi держави його представниками - посадовими особами або судом (суддями). В той же час, iншi автори, аналiзуючи юнуюче регулювання правовщносин в сферi адмiнiстративного права, роблять висновок стосовно того, що адмшютративний примус - це застосування органами державно'' виконавчо'' влади,
судами (суддями), а у випадках, обумовлених законом, i громадськими оргашзащями встановлених законом засобiв впливу (стягнення) з метою спонукати громадян i посадових осiб до виконання юридично закрiплених правил для запобiгання правопорушень, забезпечення громадсько! безпеки, припинення правопорушень i покарання порушникiв.
Слiд зазначити, що при наявностi рiзних точок зору стосовно пщнято!' проблеми, бшьшють вчених схиляються до тричленно! класифшацп заходiв адмiнiстративного примусу, яка включае в себе заходи адмiнiстративного попередження, адмшютративного припинення та адмiнiстративного стягнення (хоча е окремi розбiжностi вщносно груп примусових заходiв). На нашу думку, саме вона дае найбшьш ч^ке уявлення щодо способу адмшютративно-правового забезпечення правопорядку, правових наслiдкiв застосування того чи шшого примусового заходу.
Адмшютративнш вiдповiдальностi притаманнi такi ознаки, як публiчний державно-обов'язковий характер, зосередження права накладення стягнень в органах державно! виконавчо! влади (наявнiсть оргашв адмшютративно!' юрисдикцп), репре-сивний характер, особливий порядок притягнення до вщповщальносп, встановлення виключного перелiку дiянь, за ям накладаються стягнення, та вщповщальносп за них перед законом.
Характеризуючи поняття адмшютративно!' вiдповiдальностi, багато хто iз вчених-адмiнiстративiстiв вважае, що цей шститут е формою реагування компетентних державних органiв на адмшютративне правопорушення, що знаходить свiй вираз в засудженш протиправного дiяння («негативны оцшщ») та застосуваннi до правопорушника вiдповiдних каральних адмiнiстративних санкцiй. Так, для застосування адмшютративного стягнення необхщно видання правозастосувального акту - постанови, в якш визначаеться виншсть суб'екта i негативно оцiнюеться його поведшка, на пiдставi чого до винно! особи застосовуються вiдповiднi каральнi адмшютративш санкцп.
Аналiзуючи чинне адмiнiстративне законодавство, можна зробити висновок, що накладення адмшютративного стягнення е завершальним заходом (формою) серед шших заходiв адмшютративного примусу, оскшьки вiн матерiалiзуе правову оцшку, що була надана правопорушенню та особi правопорушника в процес розгляду справи i винесення по нш вщповщно!' постанови. В результат застосування адмiнiстративного стягнення винний суб'ект перетерплюе певнi обтяжливi наслiдки матерiального чи морального характеру.
При цьому однiею з рис адмшютративно!' вiдповiдальностi як специфiчних делiктних правовiдносин е вiдсутнiсть службово! пiдпорядкованостi мiж правопорушником та органом (посадовою особою), що застосовуе ту чи шшу санкщю, що характерно, наприклад, також i для кримшально!' та цивiльно-правовоi вiдповiдальностi. Це, а також значна кшьюсть адмiнiстративних санкцш породжують чисельнiсть органiв, якi виступають в якосп сторони зазначених правовщносин.
Таким чином, розглядаючи адмiнiстративну вщповщальшсть через призму 11 ознак, необхщно вщм^ити, що вона нормативно врегульована, носить примусовий характер i реалiзуеться в специфiчних для неi процесуальних формах, тобто згщно визначених чинним законодавством правил i процедур, що встановлюють порядок дiяльностi чисельних вщповщних компетентних державних органiв.
Виходячи iз зазначеного, адмiнiстративна вiдповiдальнiсть як один iз рiзновидiв юридично! вiдповiдальностi, а також рiзновид заходiв адмiнiстративного примусу, являе собою реакщю держави на скоене адмшютративне правопорушення, що знаходить свш вираз в реалiзацii компетентним державним органом (посадовою особою) права висунути обвинувачення певнш особ^ пщдати протиправне дiяння
офщшнш оцiнцi та у випадку негативно!' ощнки застосувати до не!' адмшютративне стягнення.
В той же час, адмшютративна вiдповiдальнiсть мае свою специфшу, що вiдрiзняе !! вщ iнших видiв юридично! вiдповiдальностi.
Зокрема, вона вiдрiзняеться !'!' пiдставою - адмшютративним правопорушенням (проступком), пiд яким згщно ст. 9 КУпАП визнаеться протиправне, винне дiяння (дiя чи бездiяльнiсть), що посягае на державний чи громадський порядок, власшсть, права i свободи громадян, на встановлений порядок управлшня, за яке законодавством передбачена адмшютративна вiдповiдальнiсть.
Адмiнiстративна вщповщальшсть може наступати, якщо цi правопорушення за сво!м характером не тягнуть за собою, вщповщно до чинного законодавства, кримшально! вiдповiдальностi.
Для правильно! квалiфiкацii конкретного правопорушення i застосування до порушника покарання велике значення мае виршення питання про наявшсть або вiдсутнiсть тако! ознаки адмшютративного правопорушення, як суспiльна небезпека. Однак вщносно ще! проблеми iснують протилежш точки зору: однi вченi вважають, що адмшютративш правопорушення е суспшьнонебезпечними, iншi притримуються думки, що вони не мютять ознак суспшьно!' небезпеки, а е суспшьношкщливими.
Ряд авторiв вважае, що будь-якi правопорушення, за скоення яких передбачена юридична вщповщальшсть, е. Звщси - стутнь сустльно! небезпеки може i повинна впливати на квалiфiкацiю дiяння як кримшально караного або адмшютративного правопорушення.
Наприклад, ст. 51 КУпАП передбачае адмшютративну вщповщальшсть за дрiбне розкрадання державного чи колективного майна, вартють якого не повинна перевищувати трьох неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, що на сьогодшшнш день складае 51 гривню. Якщо вартють викраденого перевищуе зазначену суму, то за скоене дiяння настае кримшальна вiдповiдальнiсть.
Однак, крiм вартост викраденого, повинна враховуватися також кшькють викрадених предметiв у натурi (вага, обсяг), !х значимiсть та споаб здiйснення розкрадання. Наприклад, у випадку скоення дрiбного розкрадання державного чи колективного майна з проникненням у примщення або шше сховище останне слщ квалiфiкувати вже як злочин, а не як адмшютративний проступок.
Для настання адмшютративно! вiдповiдальностi, ^м суспiльноi небезпеки, необхiдна наявнiсть також шших обов'язкових ознак, без яких скоене дiяння не може вважатися адмшютративним правопорушенням. Перш за все, це протиправшсть, тобто необхiдно, щоб дiяння порушувало встановленi державою правила поведшки. При цьому дiя являе собою активне порушення встановлених правил, а бездiяльнiсть -невиконання правових норм.
Адмшютративна вщповщальшсть настае лише при наявносп вини, яка може юнувати у двох формах:
- умислу - особа, яка ско'ла проступок, усвщомлювала протиправний характер свого дiяння, передбачала його шкiдливi наслiдки i бажала чи свщомо допускала настання цих наслщюв (наприклад, незаконне виготовлення, придбання, збер^ання, перевезення, пересилання наркотичних засобiв або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмiрах);
- необережносп - особа, яка ско!ла правопорушення, передбачала можливють настання шкiдливих наслщюв свого дiяння, але легковажно розраховувала на !х запобiгання чи не передбачала можливосп настання таких наслщюв, хоча повинна була i могла !х передбачати (наприклад, знищення чи пошкодження люу в результатi необережного поводження з вогнем).
Протягом десятирiч iснувала точка зору, за якою суб'ектами адмшютративно! вщповщальносп можуть бути лише фiзичнi особи.
У Кодека Укршни про aдмiнiстрaтивнi правопорушення вживаеться термiн «особа», але конкретизацп щодо того, якi саме особи ^зичш чи юридичнi) е суб'ектами адмшютративних проступкiв, Кодекс не дае.
Водночас, уважно проaнaлiзувaвши його норми щодо в^у, пiсля досягнення якого настае вщповщальнють, обставин, яю виключають aдмiнiстрaтивну вiдповiдaльнiсть, неосудностi особи, мети адмшютративного стягнення тощо можна дшти висновку, що зазначений Кодекс встановлюе адмшютративну вiдповiдaльнiсть лише для фiзичних осiб. Так, у вщповщносп до чинного aдмiнiстрaтивного законодавства суб'ектом адмшютративних правопорушень можуть бути лише особи, що досягли на момент здшснення адмшютративного правопорушення шiстнaдцятирiчного вшу (ст. 12 КУпАП). В той же час, законом встановлеш деяю виключення в чaстинi притягнення до адмшютративно! вiдповiдaльностi за здiйснення адмшютративних правопорушень вшськовослужбовщв та iнших оаб, на яких поширюеться дiя дисциплшарних стaтутiв (ст. 15 КУпАП). Вшськовослужбовщ i призвaнi на збори вшськовозобов'язаш, а також особи рядового i начальницького складу оргaнiв внутрiшнiх справ несуть вщповщальнють за aдмiнiстрaтивнi правопорушення за дисциплшарними статутами. За порушення правил, норм i стaндaртiв, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства й охорони рибних запаав, митних правил, вчинення корупцшних дiянь та iнших правопорушень, пов'язаних з корупцiею, непрaвомiрне використання державного майна, невжиття зaходiв щодо окремо! ухвали суду чи окремо! постанови суддi, щодо подання органу дiзнaння, слiдчого або протесту, припису чи подання прокурора, i за контрабанду щ особи несуть адмшютративну вщповщальнють на загальних пiдстaвaх. До зазначених осiб не можуть бути застосоваш випрaвнi роботи й адмшютративний арешт.
Iноземнi громадяни i особи без громадянства, якi перебувають на територп Укршни, пiдлягaють aдмiнiстрaтивнiй вщповщальносп на загальних пiдстaвaх iз громадянами Укршни. Виключення складають iноземнi громадяни, що користуються iмунiтетом вiдповiдно до мiжнaродних договорiв, оскiльки у випадку скоення ними адмшютративних правопорушень питання 1х вщповщальносп виршуються дипломатичним шляхом.
Таким чином, згщно з чинним Кодексом Укршни про адмшютративш правопорушення суб'ектами адмшютративних правопорушень можуть бути тшьки фiзичнi особи, що на сьогоднiшнiй день е не виправданим.
Прикладом виршення подiбноi проблеми в iнших кршнах може слугувати законодавча практика у Росiйськiй Федерацп, де прийнятий ряд законодавчих актсв, у яких прямо визначена адмшютративна вiдповiдaльнiсть юридичних оаб [36].
Тому, виходячи з фактично сформованих вiдносин, ряд aвторiв дотримуються думки, що суб'ектами адмшютративних правопорушень в Укрш'ш е як фiзичнi особи -громадяни, шоземщ, особи без громадянства, посaдовi особи, так i юридичнi особи.
Отже, на сьогодшшнш день в наукових колах юнують рiзнi позицii щодо проблеми адмшютративно! вiдповiдaльностi юридичних осiб.
Одним з основних проблемних питань конструкцп aдмiнiстрaтивноi вiдповiдaльностi юридично! особи е питання про визначення суб'ективно! сторони складу адмш^тративного правопорушення, суб'ектом якого виступае юридична особа. Як вказувалося рашше, одшею з ознак суб'ективно! сторони правопорушення е вина, тобто псиичне ставлення правопорушника до сво!х дiй та 1х нaслiдкiв, виявлене у формi
умислу або необережностГ Питання вини юридично! особи як суб'екта адмшГстративно! вiдповiдальностi на сьогоднiшнiй день сучасною наукою в достатнш мiрi не вивчено.
На наш погляд, в цш ситуацГ! можливе застосування аналоги права. Як вiдомо, суб'ектами цившьно-правово! вiдповiдальностi можуть виступати юридичнi особи, тобто оргашзаци, якi мають вщокремлене майно, набувають майнових та особистих прав вщ свого iменi, несуть зобов'язання тощо. При цьому вченьцившсти вважають, що згщно статтi 96 Цившьного кодексу Укра'ни (вiдповiдно статп 441 попередньо! редакцГ! Цивiльного кодексу Укра'ни) [6, с. 51] в зобов'язаннях, яю виникають iз заподiяння шкоди, вина юридично! особи знаходить свш прояв у винних дГях чи бездiяльностi !'!' працiвникiв, вчинених пГд час виконання ними трудових (службових) обов'язюв.
ЗгГдно теорГ! управлшня органiзацiя е належним чином оформленою системою, яка мае вщповщний суб'ект управлшня (адмшГстращю, збори акцiонерiв або збори члешв оргашзаци). Тому, визначаючи суб'ективну сторону адмшГстративного проступку за участю оргашзаци (юридично! особи), слщ зважати на той фактор, що вина не може розглядатися в повнш мГрГ так, як це визначено в цившьному законодавсга, оскшьки, наприклад, управлiнськi рiшення можуть прийматися зборами акцiонерiв, якГ можуть не бути пращвниками ще! оргашзаци.
Таким чином, адмшГстративну вiдповiдальнiсть юридично! особи не можна розглядати ш як вГдповщальшсть посадово! особи, нГ як вГдповщальшсть адмшГстраци, нГ як вщповщальшсть колективу оргашзаци. Це нове явище в адмшГстративному правГ, народжене сощально-економГчними перетвореннями в укра!'нському суспГльствГ, яке потребуе вГдповГдного дослГдження.
В той же час, з суб'ективно! сторони, адмшГстративний проступок, вчинений юридичною особою, характеризуеться як винне дГяння. При цьому вина юридично! особи виступае як психГчне ставлення оаб, якГ перебувають у безпосереднГх органГзацГйно-правових вщносинах з нею, причетних до протиправних дГянь, виражених в актах юридично! особи, що завдали шкоди суспшьним вщносинам в сферГ порядку управлшня. Тому факт притягнення до адмшГстративно! вГдповГдальностГ юридично! особи можна розглядати як пщставу для вГдповГдальностГ вГдповщно! посадово! особи.
На пГдставГ викладеного можна зробити наступш висновки.
Юридична вГдповГдальнГсть - це один Гз видГв соцГально! вГдповГдальностГ, який носить ретроспективний характер. Вона являе собою встановлений державою примусовий захГд (покарання) за скоене правопорушення, що застосовуеться до винно! особи державними органами, або за !'х дорученням громадськими органами, а також обов'язок правопорушника перетертти вГдповГднГ негативш наслГдки, що визначенГ чинним законодавством.
АдмГнГстративна вГдповГдальнГсть е рГзновидом юридично! вГдповГдальностГ, якому притаманш всГ ознаки останньо!', а саме те, що вона встановлюеться тшьки нормативно-правовими актами, реалГзуеться через норми процесуального права та застосовуеться вщповщними державними органами (посадовими особами) за скоене правопорушення з метою покарання винно! особи, тобто вона мае публГчний державно-обов'язковий репресивний характер, що реалГзуеться органами адмшютративно! юрисдикцГ! в особливому порядку, визначеному чинним законодавством Укра'ни.
АдмГнГстративна вГдповГдальнГсть урегульована нормами адмшГстративного права, в яких наводиться повний перелГк адмшГстративних проступкГв, адмГнГстративних стягнень та оргашв, уповноважених !х застосовувати.
При цьому Кодекс Укра'ни про адмГнГстративнГ правопорушення визначае правовий статус оргашв адмшГстративно! юрисдикцГ!, що здшснюють розгляд Г
виршують справи про адмiнiстративнi проступки. Зокрема, до них належать адмшютративш комюи мiсцевих державних адмiнiстрацiй i виконавчих органiв мiсцевого самоврядування, виконкоми селищних i сiльських рад, органи внутршшх справ, органи державних шспекцш, суддi районних (мiських) судiв та iншi органи, якi уповноваженi державою розглядати щ справи в порядку адмшютративного провадження.
Накладення на правопорушникiв адмшютративних стягнень тягне за собою обтяжливi наслiдки органiзацiйного, матерiального чи морального характеру для винних осiб.
Суб'ектами адмiнiстративних правопорушень в Укрш'ш е як фiзичнi, так i юридичш особи.
Вина юридично! особи за скоене адмшютративне правопорушення виступае як псиичне ставлення осiб, якi перебувають у безпосереднiх органiзацiйно-правових вiдносинах з нею, причетних до протиправних дiянь, виражених в актах юридично! особи, що завдали шкоди суспiльним вщносинам в сферi порядку управлiння.
Висновок. Таким чином, адмшютративна вiдповiдальнiсть являе собою врегульоваш нормами права вщносини мiж державою в особi оргашв адмшютративно! юрисдикцп i вiдповiдних посадових оаб та особою, яка скоша адмiнiстративне правопорушення, що знаходять свш вираз у застосуваннi до правопорушника адмiнiстративних стягнень, якi тягнуть за собою несприятливi наслiдки особистого, майнового та шшого характеру i владний осуд винного суб'екта з метою попередження та припинення адмшютративних правопорушень.
Список використано1 л1тератури
1. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность / С. Н. Братусь. - Москва : Юрид. лит., 1976. - 215 с.
2. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР (государственное и материально-правовое исследование) / И. А. Галаган. - Воронеж : Изд-во Воронежского университета, 1970. - 252 с.
3. Демський Е. Ф. До питання про вщповщальшсть юридичних оаб / Е. Ф. Демський, В. С. Ковальський, С. Е. Демський // Вюник господарського судочинства. - 2002. - № 4. - С. 168-176.
4. Додш С. В. Удосконалення законодавства про адмшютративну вщповщальшсть юридичних оаб / С. В. Додш // Концепщя розвитку законодавства Украши : матер. наук.-практ. конф., м. Кшв, травень 1996 р. - Кшв : 1н-т законодавства Верховно! Ради Украши, 1996. - С. 114-115.
5. Еропкин М. И. О классификации мер административного принуждения / М. И. Еропкин // Вопросы административного права на современном этапе. - Москва, 1963. - С. 60-69
6. Коваль Л. В. Адмшютративне право Украши / Л. В. Коваль. - Кшв : Основи, 1994. -154 с.
Стаття надшшла до редакцп 14.05.2015 р. V. V. Polshchykov
CURRENT UNDERSTANDING OF ADMINISTRATIVE RESPONSIBILITY AS A FORM OF LEGAL LIABILITY
The article examines current understanding of administrative responsibility as a form of legal liability. Available analysis approaches of different scientific schools to the problem of determining the nature of administrative responsibility.
Describing the concept of administrative responsibility, states that the institution is a form of response competent public authorities on administrative violations, which finds its expression in the conviction wrongful act («negative assessment») and applied to the offender
appropriate punitive administrative sanctions.
It is noted that the application of administrative penalties for the publication of enforcement must act - a resolution that determined the guilt of the subject and his behavior negatively estimated, whereby the perpetrator to the relevant administrative punitive sanctions.
Analyzing the current administrative legislation, it can be concluded that the imposition of an administrative penalty is final measure, among other measures of administrative coercion, as it materializes legal assessment, which was given the offense and the offender in the course of the proceedings and make it to an appropriate resolution. As a result of an administrative penalty, wine undergoes certain burdensome consequences of material or moral character.
Keywords: administrative responsibility, legal liability, administrative offense, governance, legal guarantees.
УДК 342.7(477)(045)
С. В. Степанова
ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНВЕНЦП ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ I ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ТА ПРАКТИКИ еВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ з ПРАВ ЛЮДИНИ
У cmammi проведено до^дження теоретичних та практичних проблем застосування Конвенци про захист прав людини i основоположних свобод та практики Свропейського суду з прав людини, як виникають перед Украгною в процеЫ Их iмплементацii у дтче нацюнальне законодавство Украгни по захисту конституцтних прав та свобод людини. Норми права, як1 цитуються в статтi, вiдображають сучасш позитивш кроки Украгни по iмплементацiг положень Конвенци та практики Свропейського суду з прав людини. У висновках автором надано свог пропозици щодо удосконалення стану iмплементацiг та застосування Конвенци та практики Свропейського суду у нацюнальне законодавство та нацюнальну судову практику.
Клю^о^^ слова: Конвенщя про захист прав людини i основоположних свобод, ршення Свропейського суду з прав людини, практика Свропейського суду з прав людини, застосування практики Свропейського суду з прав людини.
Постановка проблеми: Ефективносп реалiзацii в Укра'ш права людини на справедливий суд значною мiрою сприяе застосування судами Укра'ни Свропейсько' конвенци з прав людини та основоположних свобод та практики Свропейського суду з прав людини. Для Укра'ни це цшком новий мехашзм захисту прав людини, введення якого ускладнюеться багатьма чинниками, зокрема проблемами реформування само' судово'' системи в Укра'ш. Це ускладнюеться ще й тим, що Укра'на е державою з континентальною системою права, в той час як право Свропейського суду -прецедентне, а отже, перед суддями Укра'ни гостро сто'ть проблема вивчення та застосування не тшьки норм Конвенци, а й прецедентних ршень Свропейського суду. Водночас ця проблема з конституцшно-правово" точки зору не аналiзувалася, хоча i'i дослщження мае вагоме значення для визначення напрямiв вдосконалення нацюнального законодавства та практики суду. В данш статп тдшмаються проблеми, яю виникають перед Укра'ною в процеа iмплементацii положень Свропейсько'' Конвенци про захист прав та основоположних свобод та практики Свропейського суду у дшче нацюнальне законодавство Укра'ни по захисту конституцшних прав та свобод
